1. Поняття, завдання та значення кримінального процесу. Кримінально-процесуальне законодавство України > Загальні поняття та історичні форми кримінального процесу
| Вид материала | Закон |
- Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
- Навчальний курс: „Кримінальний процес України Система курсу: Тема Поняття, завдання, 630.41kb.
- Одеська Національна Юридична Академія Миколаївський Навчальний Центр Прокурорсько-слідчий, 842.88kb.
- Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процесу., 4192.56kb.
- Кримінальне процесуальне право України, 2089.49kb.
- Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
- Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
- 1. Поняття Особливої частини кримінального права України, 664.74kb.
- Робоча навчальна програма на 2011-2012 н р. Кримінальний процес, 1266.74kb.
- 1. Предмет, основні поняття І завдання кримінального процесу України, 38.65kb.
119. Поняття і значення притягнення як обвинуваченого
Відповідно до ст. 5 КПК України особу можна притягти як обвинуваченого тільки на підставах і в порядку, встановлених законом.
Суть притягнення особи як обвинуваченого полягає в тому, що в цей момент особа притягається до кримінальної відповідальності. Це означає, що припиняється перебіг строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.
який передбачений у ст. 49 КК України. Датою притягнення особи до кримінальної відповідальності є дата винесення постанови про притягнення як обвинуваченого, а не час винесення вироку. Однак це не означає, що обвинувачений одразу ж несе кримінальну відповідальність, оскільки акт притягнення до кримінальної відповідальності прямо не пов'язаний із кримінальним покаранням.
Відповідно, значення притягнення як обвинуваченого полягає не у визнанні особи винуватою і не у встановленні кримінальної відповідальності, а у створенні для цього відповідних умов. Під час розслідування встановлюється, чи має місце злочин і хто його вчинив.
Маючи на меті забезпечити умови для того, щоб особа, яка вчинила злочин, понесла відповідальність за свої протиправні дії, акт притягнення до кримінальної відповідальності водночас є засобом реалізації наданих цій особі процесуальних прав.
Притягнення особи до кримінальної відповідальності тільки тоді відповідає інтересам правосуддя, коли воно є законним і обґрунтованим.
Порушення вимог законності й обґрунтованості притягнення до кримінальної відповідальності може спричинити як засудження невинуватого, так і необґрунтоване звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, що є недопустимим.
Підстави для притягнення особи як обвинуваченого передбачені у ст. 131 КПК України: "Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого".
Під достатніми даними щодо акту притягнення як обвинуваченого розуміються достовірні відомості, зібрані, перевірені й оцінені слідчим у встановленому законом порядку, які у своїй сукупності приводять до єдиного і твердого висновку на даний момент розслідування про те, що відповідна особа вчинила злочин і не підлягає звільненню від відповідальності.
Притягненням особи як обвинуваченого розслідування не закінчується. Закон не вимагає від слідчого зібрати до цього часу всі необхідні і можливі докази, які підлягають доказуванню у кримінальній справі. Однак на даний момент необхідно зібрати достатньо доказів, які вказують нате, що:
- діяння, з приводу якого провадиться розслідування справді мало місце;
- його вчинила особа, питання про притягнення якої як обвинуваченого вирішується;
- у діянні даної особи міститься склад конкретного злочину;
- відсутні обставини, які виключають провадження у справі і кримінальну відповідальність даної особи.
Рішення про притягнення особи як обвинуваченого Може прийняти тільки слідчий, у провадженні якого перебуває дана кримінальна справа на підставі внутрішнього переконання про винуватість особи. Слідчий не має права давати доручення про притягнення особи як обвинуваченого, пред'явлення обвинувачення ні органу дізнання, ні іншому слідчому. Якщо кримінальну справу розслідує група слідчих, постанову про притягнення як обвинуваченого виносить старший слідчої групи.
120. Форма і зміст постанови про притягнення як обвинуваченого
Маючи у своєму розпорядженні достатню кількість доказів винуватості певної особи у вчиненні злочину і переконавшись у відсутності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК), слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення такої особи як обвинуваченого.
Зміст даної постанови визначають ст.ст. 130 та 132 КПК. Як і кожна постанова слідчого, вона складається із трьох частин: вступної, описової (мотивувальної) і резолютивної.
У вступній частині зазначаються місце і дата її складання, хто склав, найменування справи.
В описовій (мотивувальній) частині викладаються час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, визначається кваліфікація злочину за відповідними статтями кримінального закону, робиться висновок про те, що у справі зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення цього злочину даною особою.
Закон не зобов'язує слідчого наводити у мотивувальній частині постанови докази, на яких ґрунтується обвинувачення. Таким чином, слідчий сам визначає, коли це доцільно зробити, виходячи з конкретних обставин справи.
У резолютивній частині слідчий формулює конкретне рішення про притягнення особи як обвинуваченого за конкретними статтями (пунктами, частинами статей) кримінального закону із зазначенням її прізвища, імені та по батькові, дня, місяця і року народження.
Постанову підписує слідчий. Копія постанови негайно надсилається прокуророві.
Коли особа притягується як обвинувачений за вчинення декількох злочинів, в описовій частині постанови окремо викладаються обставини вчинення кожного злочину та їх кваліфікація.
Якщо є підстави для обвинувачення у вчиненні злочину (злочинів) декількох осіб, то щодо кожної із них слідчий виносить окрему постанову. Індивідуалізація і конкретизація обвинувачення має на меті визначити роль кожного співучасника у вчиненні злочину, є необхідною умовою реалізації обвинуваченим свого права на захист від обвинувачення. Пленум Верховного Суду України в постанові № 3 від 25 березня 1988 р. "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування" роз'яснив, що коли пред'явлено не конкретне обвинувачення, зокрема, не вказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стаття (її частина) закону, за якою цей злочин передбачено, не подано юридичної оцінки кожному діянню, якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, то це є суттєвим порушенням кримінально-процесуального закону і безумовною підставою для повернення справи на додаткове розслідування (п. 13).
121. Порядок виклику обвинуваченого. Підстави і порядок здійснення приводу обвинуваченого
Обвинувачений викликається до слідчого телефоном, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вручається обвинуваченому під розписку із зазначенням часу вручення.
У разі тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь із дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його праці.
Обвинувачений, який перебуває під вартою, викликається через адміністрацію за місцем попереднього ув'язнення (ст. щ КПК).
Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, як правило, через його батьків або інших законних представників.
Інший порядок виклику неповнолітнього допускається в разі його приводу (ст. 136 КПК), за необхідності негайно допитати обвинуваченого або коли доцільно допитати його у відсутності законного представника, оскільки є підстави вважати, що той справить негативний вплив на неповнолітнього.
Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений час. У разі неявки без поважних причин обвинувачений підлягає приводу.
Питання про поважність причин неявки обвинуваченого за викликом вирішує слідчий у кожному конкретному випадку на підставі даних перевірки та інших обставин.
Відповідно до Інструкції про порядок виконання постанов прокурорів, слідчих, органів дізнання і ухвал суду про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків та потерпілих, яка затверджена наказом МВС України № 864 від 28 грудня 1995 р. привід виконують органи внутрішніх справ, як правило, за місцем фактичного проживання особи, яка ухиляється від явки за викликом.
Постанова про привід розглядається начальником органу внутрішніх справ, який повинен невідкладно забезпечити її точне виконання. За відсутності начальника органу внутрішніх справ постанову про привід розглядає його заступник.
Працівник міліції, який призначений для виконання приводу, на підставі наявних у постанові даних (прізвища, ім'я по батькові, року народження, місця проживання) зобов'язаний достовірно встановити особу. Якщо у постанові відсутні окремі дані, що не дозволяють встановити цю особу або місце її перебування, і з'ясувати їх неможливо, орган внутрішніх справ негайно сповіщає про це особу, яка винесла постанову.
Після встановлення особи, яка підлягає приводу, працівник міліції оголошує їй постанову про привід під розписку. Відмова від підпису із зазначенням мотивів заноситься до постанови ! підтверджується виконавцем приводу.
При посиланні особи, яка підлягає приводу, на хворобу, що позбавляє її можливості слідувати за місцем виклику, захворювання повинно бути підтверджене у встановленому порядку лікарем.
Про хворобу, а також інші обставини, що фактично перешкоджають виконанню приводу (стихійне лихо, довгочасна непередбачена перерва у русі транспорту, хвороба члена родини тощо), негайно сповіщається прокуророві, слідчому, органу дізнання, суду. До повідомлення додаються рапорт, копії листків непрацездатності та інші документи, що підтверджують зазначені обставини.
Якщо в особи, яка підлягає приводу, відсутні поважні причини неявки, їй оголошуються строки прибуття чи виїзду (згідно з розкладом руху транспорту) до місця виклику, роз'яснюють порядок і правила оплати витрат, наслідки ухилення від явки, передбачені КпАП, а також законодавством щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Якщо особа, яка підлягає приводу, виявила бажання добровільно слідувати до місця виклику, від неї береться письмове зобов'язання про явку в зазначений строк, яке начальником органу внутрішніх справ негайно надсилається прокуророві, слідчому, органу дізнання та суду, що винесли постанову (ухвалу) при привід.
Працівник міліції, призначений для виконання приводу, у такому випадку зобов'язаний:
- про отримане зобов'язання зробити відмітку у постанові про привід;
- проконтролювати прибуття (якщо привід виконується в межах одного населеного пункту) чи виїзд такої особи до місця виклику, а якщо необхідно надати допомогу в придбанні квитка на транспорт;
- доповісти про виконання приводу рапортом начальнику органу внутрішніх справ.
У разі відмови від добровільної явки особа, яка підлягає приводу, доставляється до місця виклику примусово у супроводі працівника міліції. У разі злісної непокори або опору законній вимозі працівника міліції слідувати до місця виклику складається протокол (акт), у якому вказується місце, час і характер порушення, а також свідки. Протокол (акт) доповідається начальнику органу внутрішніх справ для вжиття до порушника встановлених законом заходів.
Про це одночасно повідомляється прокурор, слідчий, орган дізнання чи суд, що винесли постанову (ухвалу).
Постанова про привід має бути виконана і після застосування заходів адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КпАП.
Привід, крім виняткових випадків, не може проводитися в нічний час за місцевим часом.
Особа, доставлена приводом передасться прокуророві, слідчому, головуючому на судовому засіданні чи особі, яка провадить дізнання і постанова якої виконується.
Працівник міліції, який здійснив привід особи, забезпечує присутність її там до часу, коли мене потреба.
Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих згідно з чинним законодавством України мають право на відшкодування понесених ними витрат у зв'язку з викликом до особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора чи в суд.
122. Строки і порядок пред'явлення обвинувачення
При пред'явленні обвинувачення особі присутність захисника є обов'язковою, крім випадків, коли він відмовляється від захисника і його відмова прийнята.
Згідно зі ст. 133 КПК обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.
Якщо особа затримувалась за підозрою у вчиненні злочину в порядку
ст. 106 або ст. 115 КПК, обвинувачення необхідно пред'явити до закінчення строку затримання (72 год.). Якщо до цього моменту не вдалося зібрати достатньо доказів, то обвинувачення слід пред'явити особі не пізніше як протягом 10 днів з моменту застосування до нього запобіжного заходу (ч .4 ст. 148 КПК).
Обвинувачення пред'являється пізніше дводенного строку тоді, коли обвинувачений:
а) не може з'явитися з поважних причин (через несвоєчасне одержання повістки, хворобу, стихійне лихо та інші обставини, які позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого);
б) без поважних причин не з'являється за викликом слідчого. Тоді слідчий застосовує до нього привід (ст. 136 КПК), а якщо місце його перебування не встановлено, то оголошує розшук (ст. 138,139 КПК).
Зміст пред'явлення обвинувачення полягає в тому, що слідчий, переконавшись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого, роз'яснює суть пред'явленого обвинувачення та вручає копію постанови про притягнення як обвинуваченого.
Про пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його суті і вручення копії постанови слідчий складає протокол із зазначенням години і дати пред'явлення обвинувачення, який підписує обвинувачений, слідчий та захисник.
У разі відмови обвинуваченого поставити підпис у протоколі слідчий зазначає у ньому про відмову від підпису і вказує мотиви відмови, про що повідомляє прокурора.
При пред'явленні обвинувачення слідчий, згідно зі ст.142 КПК, зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому, що той під час провадження досудового слідства має право:
1) знати, в чому його обвинувачують;
2) давати показання щодо пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
3) подавати докази;
4) заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, про проведення експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини у справі;
5) заявляти відвід слідчому, прокуророві, експертові, спеціалістові і перекладачеві;
6) з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;
7) знайомитися з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства;
8) мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
9) подавати скарги на дії та рішення слідчого та прокурора. Про роз'яснення обвинуваченому його прав слідчий зазначає у постанові про пред'явлення обвинувачення, що стверджує своїм підписом обвинувачений.
Пред'явлення обвинувачення глухим, німим, сліпим а також особам, які визнані обмежено осудними, їх допит проводиться у присутності захисника, а у справах глухих і німих, крім захисника, запрошується також особа, яка розуміє їх знаки (ст. 144 КПК).
123. Допит обвинуваченого
Після пред'явлення обвинувачення слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу, але не пізніше однієї доби після пред'явлення йому обвинувачення.
Допит обвинуваченого, крім випадків, які не терплять зволікання, або на вимогу самого обвинуваченого має проводитись у денний час (з 6 до 22 години).
Мета допиту - отримання та перевірка доказів, з'ясування ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення, надання обвинуваченому можливості захищатися від пред'явленого обвинувачення шляхом давання показань.
Крім цього, допит обвинуваченого - це засіб викриття обвинуваченого та встановлення об'єктивної істини у справі.
Слідчий може допитати обвинуваченого за місцем проведення досудового слідства, а в разі необхідності - і за місцем перебування обвинуваченого (за місцем його проживання, праці, навчання, лікування, попереднього ув'язнення).
Обвинувачених допитують окремо. Причому слідчий вживає заходів, щоб обвинувачені в одній і тій же справі не могли спілкуватися між собою.
При допиті обвинуваченого, за його бажанням, може бути присутній захисник, а у випадках, передбачених у ч. 1 ст. 45 КПК присутність захисника є обов'язковою.
На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, якщо визнає, то повністю чи частково, після чого пропонує дати йому показання щодо суті обвинувачення, а також про всі інші обставини, які мають значення для даної справи. Слідчий вислуховує показання обвинуваченого і, в разі необхідності, ставить йому запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні питання).
Питання можуть поставити також присутні на допиті прокурор, начальник слідчого відділу, старший слідчої групи, а також захисник, законний представник обвинуваченого. Питання двох останніх учасників допиту слідчий може відвести, але зобов'язаний їх занести до протоколу допиту.
Протокол допиту оформляється відповідно до вимог ст.ст. 85 і 145 КПК, а коли при допиті застосовується звуко- чи відеозапис, то і ст.ст. 85 і 852 КПК.
Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи і за можливості дослівно.
По закінченні допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання. На прохання обвинуваченого, його може прочитати йому слідчий, про що зазначається у протоколі. Обвинувачений має право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню до протоколу.
Протокол підписують обвинувачений і слідчий. Якщо протокол написаний на декількох сторінках, обвинувачений підписує кожну сторінку окремо. Якщо в допиті обвинуваченого брали участь прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або інші особи, вони також підписують протокол.
На прохання обвинуваченого йому надається можливість написати свої показання власноручно, про що зазначається у протоколі допиту. Слідчий, ознайомившись із письмовими показаннями обвинуваченого, може поставити йому додаткові запитання, які разом з відповідями на них заносяться до протоколу. Протокол підписують обвинувачений і слідчий.
У разі відмови обвинуваченого підписати протокол допиту це зазначається в протоколі і засвідчується підписом слідчого (ч. 5 ст. 85 КПК). До протоколу допиту обвинуваченого можуть додаватися схеми малюнки, виконані обвинуваченим під час допиту і підписані обвинуваченим та слідчим.
124. Підстави, порядок зміни і доповнення обвинувачення
Під час подальшого розслідування справи, пов'язаного з перевіркою показань обвинуваченого і збиранням нових доказів, формулювання обвинувачення, викладене в постанові про притягнення як обвинуваченого, може зазнавати змін у зв'язку з:
- суттєвими змінами обвинувачення за фактичними обставинами;
- доповненням первинного обвинувачення новими епізодами, злочинами або кваліфікуючими ознаками;
- виключенням із первинного обвинувачення окремих епізодів злочинної діяльності, злочинів чи кваліфікуючих ознак.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 КПК України, якщо під час досудового слідства виникає необхідність замінити пред'явлене обвинувачення або доповнити його, слідчий зобов'язаний заново пред'явити обвинувачення з виконанням вимог, встановлених у ст.ст. 131, 132, 133, 140 КПК. Це означає, що у випадку зміни обвинувачення за фактичними обставинами чи доповнення обвинувачення слідчий зобов'язаний винести нову постанову про притягнення як обвинуваченого, пред'явити особі змінене чи доповнене обвинувачення і допитати його за суттю знов пред'явленого обвинувачення. Це пов'язано з тим, що суттєва зміна обвинувачення за фактичними обставинами чи доповнення його завжди погіршує становище обвинуваченого і порушує його права на захист.
Якщо під час досудового слідства частина пред'явленого обвинувачення не знайшла свого підтвердження, слідчий своєю постановою закриває справу в цій частині обвинувачення, про що оголошує обвинуваченому. Закриття кримінальної справи у певній частині обвинувачення можливе на підставах, вказаних у ч. 1 ст. 6, а також у п. 2 ст. 213 КПК.
Якщо виключення частини обвинувачення призводить до зміни кваліфікації за іншою статтею чи за іншою частиною або пунктом цієї ж статті, необхідно винести нову постанову про притягнення особи як обвинуваченого, пред'явити їй змінене обвинувачення і допитати за ним, оскільки обвинувачений має право знати, у чому його обвинувачують, і давати показання щодо суті пред'явленого обвинувачення (ст. 43 КПК).
В інших випадках необхідність зміни обвинувачення може бути викликана у зв'язку з:
- уточненням фактичних обставин події (час, місце, спосіб діяння, характер і розмір шкоди тощо);
- виправленням допущених раніше помилок або неточностей у формулюванні обвинувачення;
- застосуванням, крім статей Особливої частини КК, статей, що визначають стадію злочинної діяльності (ст. 15 КК) чи форму співучасті обвинувачених у вчиненні злочину (ст.ст. 26,27 КК).
У таких випадках також слід винести постанову про притягнення як обвинуваченого, пред'явити особі обвинувачення і допитати за новим обвинуваченням.
125. Відсторонення обвинуваченого від посади
Згідно зі ст. 147 КПК України в разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а також, якщо ця особа притягається до кримінальної відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на хід досудового чи судового слідства, слідчий зобов'язаний відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову.
Відсторонення від посади провадиться із санкції прокурора чи його заступника. Копія постанови надсилається для виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого.
Питання про відсторонення від посади осіб, яких призначає Президент України, вирішує Президент України на підставі мотивованої постанови Генерального Прокурора України.
Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого (прокурора), коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає потреба.
Відсторонення від посади може застосовуватися тільки Щодо обвинуваченого, який є посадовою особою. На підозрюваного ст. 147 КПК не поширюється.
Необхідність у відстороненні обвинуваченого від посади виникає тоді, коли є підстави вважати, що, займаючи цю посаду, він може негативно вплинути на перебіг розслідування справи (приховати сліди злочину, вилучити і знищити необхідні для розкриття злочину документи або змінити їх зміст, вплинути на потерпілих, свідків, інших обвинувачених, підлеглих Йому по службі) або продовжувати злочинну діяльність.
Обвинувачений, відсторонений від однієї посади, може під час розслідування справи займати інші посади за попереднім або іншим місцем праці. Проте, якщо слідчий вважає, що і на новій посаді обвинувачений може перешкодити розслідуванню справи або продовжувати злочинну діяльність, він має право відсторонити його і від цієї посади.
Необхідність одержання санкції прокурора або Його заступника на відсторонення обвинуваченого від посади є однією з гарантій захисту трудових прав громадян.
Згідно з ч. 5 ст. 114 КПК постанова слідчого про відсторонення обвинуваченого від посади підлягає обов'язковому виконанню тим органом або посадовою особою, яким вона надіслана. Ця постанова може бути оскаржена на загальних підставах (ст.ст. 234-236 КПК).
Питання про звільнення з роботи обвинуваченого, відсторонення від посади вирішується відповідно до законодавства про працю залежно від остаточного рішення у справі.
Постанова слідчого про скасування відсторонення обвинуваченого від посади затвердженню прокурором не підлягає, крім випадків, коли такий захід процесуального примусу застосовано за вказівкою прокурора.