1. Поняття, завдання та значення кримінального процесу. Кримінально-процесуальне законодавство України > Загальні поняття та історичні форми кримінального процесу
| Вид материала | Закон |
- Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
- Навчальний курс: „Кримінальний процес України Система курсу: Тема Поняття, завдання, 630.41kb.
- Одеська Національна Юридична Академія Миколаївський Навчальний Центр Прокурорсько-слідчий, 842.88kb.
- Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процесу., 4192.56kb.
- Кримінальне процесуальне право України, 2089.49kb.
- Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
- Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
- 1. Поняття Особливої частини кримінального права України, 664.74kb.
- Робоча навчальна програма на 2011-2012 н р. Кримінальний процес, 1266.74kb.
- 1. Предмет, основні поняття І завдання кримінального процесу України, 38.65kb.
89. Об'єднання і виділення кримінальних справ
За загальним правилом, щодо кожного злочину провадиться досудове слідство, яке забезпечує об'єктивне, повне, всебічне і швидке розслідування. Закон допускає винятки з цього правила. Дві або більше кримінальних справ можуть бути об'єднані в одне провадження у випадках:
1) обвинувачення декількох осіб - співучасників вчинення одного або декількох злочинів;
2) обвинувачення однієї особи у вчиненні декількох злочинів;
3) притягнення до кримінальної відповідальності за приховування тяжких злочинів;
4) інших випадках, коли виникають зустрічні обвинувачення у справах приватного обвинувачення (ст. 27 КПК).
Об'єднання кримінальних справ в одне провадження здійснюється з метою всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин кожного злочину, встановлення ролі і ступеня відповідальності кожного зі співучасників. Об'єднання кримінальних справ в одне провадження здійснюється за постановою слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду (ч. 3 ст. 26 КПК).
Виділення справи в окреме провадження допускається тільки у випадках, викликаних необхідністю, коли це не може негативно вплинути на всебічність, повноту й об'єктивність дослідження і вирішенні справи (ч. 2 ст. 26 КПК). Але в деяких випадках кримінально-процесуальний закон вказує конкретні підстави для виділення кримінальних справ в окреме провадження, а саме:
1) якщо у справі притягнуто двох або декількох обвинувачених, а підстави для зупинення справи стосуються не всіх обвинувачених, слідчий має право виділити і зупинити справу щодо окремих обвинувачених (ч. 4 ст. 206 КПК);
2) якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом із дорослим, в кожному випадку повинно бути з'ясовано можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження на стадії досудового розслідування з додержанням вимог ст. 26 КПК (ст.439 КПК);
3) щодо не розслідуваних злочинів у випадку неможливості закінчити розслідування в повному обсязі і наданий законом граничний строк тримання обвинуваченого під вартою і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу (ч. 1 ст. 156 КПК);
4) коли під час розслідування справи буде встановлено, що інший злочин не має ніякого зв'язку з основною справою.
Виділена справа вважається порушеною, і тому нова постанова про порушення кримінальної справи не виноситься. Слідчий у таких випадках виносить постанову про прийняття кримінальної справи до свого провадження. Виділення справи в окреме провадження неоднозначне з виділенням матеріалів зі справи для подальшого їх розгляду та перевірки з метою вирішення питання про необхідність порушення кримінальної справи щодо виділених матеріалів. Щодо виділених матеріалів має бути прийняте одне з рішень, передбачених у ч. 2 ст. 97 КПК, тобто - порушена кримінальна справа, відмовлено в порушенні кримінальної справи або вони мають бути направлені за належністю.
Виділення кримінальної справи в окреме провадження проводиться за мотивованою постановою посадових осіб, які ведуть процес (ч. 3 ст. 26 КПК).
Неправильне об'єднання або виділення кримінальних справ і однією із підстав для повернення справи на додаткове розслідування.
90. Строки досудового слідства, порядок їх продовження
Згідно зі ст. 120 КПК, досудове слідство у кримінальній справі повинно бути закінчено протягом двох місяців. У цей строк входить час із моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передач) справи у суд для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження у справі. Цей строк може продовжити районний, міський прокурор, військовий прокурор армії, флотилії, з'єднання та прирівняний до них прокурор у разі неможливості закінчити розслідування до 3-х місяців. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи не враховується (ч. 1 ст. 120 КПК).
В особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений у ч. 1 ст. 120 КПК, може продовжити прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва і Севастополя, військовий прокурор округу, флоту і прирівняний до них прокурор або їх заступники на підставі мотивованої постанови слідчого - до шести місяців.
Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.
При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також при відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлює прокурор, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Подальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.
Ці правила не поширюються на справи, у яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства у таких справах починається із дня встановлення особи, яка вчинила злочин.
Генеральний прокурор України, його заступники не обмежені законом у своїх повноваженнях на продовження строку досудового слідства. Ці ж прокурори продовжують строки досудового слідства у справах, провадження у яких здійснюють слідчі прокуратури України або слідчі чи слідчо-оперативні групи, створені за їх рішенням.
При обчисленні строків досудового слідства слід керуватись правилами ст. 89 КПК.
До закінчення встановленого строку досудового слідства слідчий повинен винести постанову про порушення клопотання щодо продовження строку досудового слідства, яка складається відповідно до вимог ст. 130 КПК.
У постанові необхідно зазначити: коли і хто порушив кримінальну справу, за якою статтею КК України, відомості про рух справи з дня порушення (дати передачі справи з одного органа в інший, від одного слідчого іншому, прийняття її до свого провадження слідчим, який виносить постанову). Якщо справа поверталась на додаткове розслідування, необхідно вказати дати ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи, направлення справи у порядку ст. 225 КПК прокуророві, прокурором - у суд, винесення ухвали про повернення справи на додаткове розслідування, винесення окремого подання, ухвали про його відхилення і надходження справи у прокуратуру, дата вчинення кожного злочину з коротким описом обставин, зупинення, об'єднання справ в одне провадження, що встановлено під час розслідування злочинної діяльності обвинувачених, дата затримання підозрюваних у порядку ст.ст. 106, 115 КПК, звільнення або взяття під варту, анкетні дані про кожного затриманого або заарештованого, коли і за якими статтями КК пред'явлено обвинувачення, його короткий зміст і пояснення кожного обвинуваченого з приводу пред'явленого йому обвинувачення, які докази вини з кожного епізоду зібрані щодо кожного обвинуваченого, вжито заходів з метою відшкодування шкоди і забезпечення можливої конфіскації майна, коли і хто виніс постанову про створення слідчої або слідчо-оперативної групи для розслідування справи, її склад, стан розслідування справи в період порушення клопотання і який обсяг роботи ще належить виконати, приблизні строки закінчення розслідування. При повторному порушенні клопотання про продовження строку досудового слідства необхідно вказати, чи виконані слідчі дії, для проведення яких порушувалось попереднє клопотання, мотиви, за якими не може бути змінений запобіжний захід щодо заарештованого.
Постанову про порушення клопотання щодо продовження строку досудового слідства підписує: перед прокурором району, міста - слідчий, у провадженні якого знаходиться справа, заступник начальника райвідділу по слідству, перед прокурором області - слідчий, у провадженні якого знаходиться справа, наглядаючий прокурор, начальник слідчого управлення УМВС області, перед Генеральним прокурором або його заступниками - слідчий, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, наглядаючий прокурор, начальник УМВС області і прокурор області.
91. Взаємодія слідчого з органами дізнання
Взаємодія слідчого її органу дізнання - це базована на законах і відомчих нормативних актах спільна, узгоджена діяльність, яка спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства при керівній і організаційній ролі слідчого та чіткій розмежованості їх компетенції.
Взаємодія при розслідуванні злочинів, розшуку злочинців здійснюється на підставі Кримінально-процесуального кодексу, Законів України "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та ін.
Залежно від характеру злочину взаємодія може бути епізодичною і тривалою. Епізодична взаємодія передбачає виконання органом дізнання разових вказівок, доручень про проведення окремих слідчих дій або розшукових заходів. Коли щодо справи виникає необхідність спільно вирішити низку питань, взаємодія здійснюється протягом тривалого часу і, як правило, організовується з початку розслідування (створення слідчо-оперативних груп).
Взаємодія слідчого й органу дізнання має теоретичні і правові підстави.
Теоретичними підставами є: спільні завдання для органів дізнання і досудового слідства, однакова юридична сила процесуальних актів органів дізнання і досудового слідства, необхідність використання можливостей органів дізнання і досудового слідства.
Фундаментом взаємодії органів дізнання і досудового слідства є норми кримінально-процесуального закону, якими встановлені спільні для них завдання.
Для розуміння суті теоретичних підстав взаємодії органів досудового слідства і дізнання важливо з'ясувати, чому слідчі мають право доручати органам дізнання провадження слідчих дій. розвиток кримінально-процесуального законодавства свідчить про те, що процесуальні акти органів дізнання і досудового слідства мають однакову юридичну силу. Тому слідчий має право давати органам дізнання доручення про виконання слідчих дій. Слідчий уповноважений проводити тільки процесуальні і розшукові дії. Органи дізнання уповноважені проводити оперативно-розшукові заходи.
Крім теоретичних підстав, велике значення мають і правові підстави.
Виконуючи доручення і вказівки, органи дізнання вступають у взаємодію з тим слідчим, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа. З цього випливає, що під правовими підставами взаємодії органів дізнання і досудового слідства слід розуміти вимогу закону і підзаконних актів, які визначають завдання і порядок взаємодії, її організацію, права і обов'язки органу дізнання і слідчого.
Взаємодія слідчого з органом дізнання здійснюється в процесуальних (правових) і не процесуальних (організаційних) формах.
До процесуальних форм взаємодії належать: виконання органом дізнання доручень і вказівок слідчого щодо проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (ч. 3 ст. 114 КПК), сприяння працівників органу дізнання слідчому в проведенні окремих слідчих дій і розшукових заходів, використання слідчим відомостей, одержаних органом дізнання в результаті оперативно-розшукової діяльності, для вирішення питання про порушення кримінальної справи (стадія порушення кримінальної справи), для прийняття певних процесуальних рішень під час розслідування кримінальних справ щодо проведення слідчих дій, обрання запобіжних заходів, розшуку обвинувачених і осіб, які вчинили злочини (стадія досудового розслідування).
До не процесуальних форм взаємодії слідчого з органом дізнання належать: спільний аналіз та оцінка оперативної обстановки й результатів роботи, узгоджене планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спільне використання науково-технічних засобів, криміналістичних та оперативно - довідкових обліків.
92. Окреме доручення слідчого
Згідно зі ст. 118 КПК слідчий має право проводити слідчі дії як у своєму районі, місті, так і в інших слідчих районах. Він має право доручити проведення слідчих дій іншому слідчому або органові дізнання іншого району, міста, які зобов'язані виконати це окреме доручення в десятиденний строк.
Окреме доручення слідчого - це письмове прохання слідчого, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, до слідчого або органу дізнання іншого адміністративного району про виконання там окремих слідчих дій.
У межах свого міста чи району, хоч і поділеного на декілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний проводити всі слідчі дії особисто. Окреме доручення дозволяє виконати певні слідчі дії у досить стислий строк і з меншими затратами сил і коштів. На відміну від доручення слідчого органу дізнання (ст. 114 КПК) окреме доручення слідчий дає органові дізнання не того ж району, де розслідується справа, а іншого. Ст. 118 КПК не обмежує кола слідчих дій, які можуть проводитися в інших районах за окремим дорученням слідчого. Проте, враховуючи, що певну відповідальність за законне і своєчасне проведення розслідування несе саме той слідчий, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, він не може доручати проведення таких найважливіших процесуальних дій, як винесення постанови про притягнення як обвинуваченого, пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого, призначення експертизи тощо.
В окремому дорученні викладаються обставини справи, зокрема ті, що викликали потребу в проведенні слідчих дій за межами району, зазначається яку саме слідчу дію належить виконати та які питання з'ясувати при її виконанні, за якою адресою вислати документи та речові докази. До окремого доручення слідчий повинен додати необхідні документи для проведення відповідної слідчої дії (наприклад, постанову про проведення виїмки).
Десятиденний строк виконання окремого доручення обчислюється із дня його отримання органом досудового слідства або органом дізнання. Процесуальні документи про виконання окремого доручення, складені відповідно до вимог КПК, або довідка про причини неможливості його виконання надсилаються слідчому, який дав окреме доручення.
У протоколах слідчих дій орган, який виконував окреме доручення, зазначає, за чиїм окремим дорученням вони проводилися.
93. Використання групового (бригадного) методу розслідування
На підставі ст. 119 КПК розслідування особливо складних справ може доручатися декільком слідчим. Про це необхідно зазначити у постанові про порушення кримінальної справи або винести окрему постанову. Один із цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих.
Постанова про призначення у справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому та іншим учасникам процесу.
Створити групу слідчих мають право начальники слідчих підрозділів відповідних міністерств та відомств і прокурор. Останній має право доручити розслідування справи слідчим із різних відомств та з різних адміністративно-територіальних одиниць.
Керівництво групою слідчих полягає у плануванні розслідування, у розподілі роботи між слідчими, в організації обміном інформації. Робота між слідчими групи розподіляється залежно від версій, кількості епізодів і обвинувачених, території, на якій вчинювалися злочини.
Старший слідчої групи відповідає за розслідування справи у цілому. Він бере участь у провадженні найбільш важливих слідчих дій або проводить їх сам, приймає найважливіші рішення У справі, зокрема порушує клопотання про продовження строку досудового слідства й тримання обвинуваченого під вартою, складає і підписує обвинувальний висновок чи постанову про закриття кримінальної справи.
Слідчий, який входить до складу слідчої групи, не втрачає процесуальної самостійності, із розслідуваних ним епізодів він приймає самостійні рішення. При незгоді його з вказівками старшого групи питання вирішує прокурор або начальник слідчого підрозділу.
Розслідуванням складних, багатоепізодних, з великим обсягом процесуальних і оперативно-розшукових дій кримінальних справ займаються слідчо-оперативні групи, до складу яких, крім слідчих, входять працівники інших служб органів внутрішніх справ і безпеки (оперуповноважені, дільничні інспектори, експерти та ін.).
Про створення слідчо-оперативних груп постанова не виноситься, видається наказ відповідним керівником відомства.
94. Забезпечення прав учасників досудового розслідування
Забезпечення прав учасників досудового розслідування пов'язане з реалізацією на цій стадії принципів забезпечення обвинуваченому й іншим учасникам процесу права на захист їх законних інтересів у кримінальному процесі.
Як і суд та прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, згідно зі ст. 53 КПК, зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. Це означає, що особа, яка провадить досудове розслідування, зобов'язана роз'яснити процесуальні права особам, які, за її рішенням, визнані потерпілим і цивільним позивачем, притягнуті як обвинувачені та цивільні відповідачі, поставлені у становище підозрюваного, а також їх представникам - як відразу ж після прийняття такого рішення, так і при провадженні конкретних слідчих дій.
Слідчий та особа, яка провадить дізнання, зобов'язані задовольнити кожне клопотання учасника процесу, якщо обставини, про встановлення яких вони просять, мають значення для справи, або якщо необґрунтовано обмежуються права учасника процесу. Строк розгляду клопотання - не більше як три доби. Про результати розгляду клопотання повідомляється особі, яка його заявила. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова (ст. 129 КПК).
95. Участь спеціаліста, перекладача, понятих при провадженні досудового розслідування
Участь спеціаліста у провадженні досудового розслідування передбачена у ст. 1281 КПК. Його участь у розслідуванні кримінальних справ підвищує якість розслідування. Залучення спеціаліста допускається у випадках, передбачених законом. Спеціаліст може бути залучений для участі у проведенні обшуку і виїмки (ст. 183 КПК), огляду місця події (ст. 190 КПК), освідування (ст. 193 КПК) та інших слідчих дій. У цих випадках слідчий вирішує, чи необхідна участь спеціаліста, і визначає його спеціальність (професію). В інших випадках слідчий зобов'язаний викликати спеціаліста певної професії: лікаря 1 при проведенні огляду і ексгумації трупа (ст. 192 КПК). Спеціаліст має бути компетентним у питаннях науки і техніки, не мати заінтересованості в результатах справи, бути сторонньою особою для потерпілого і обвинуваченого. Він не може ухилятися від явки за викликом слідчого, вимога якого обов'язкова не тільки для спеціаліста, а й для керівника підприємства, установи, організації, де працює спеціаліст. Як спеціалістів можна залучати працівників криміналістичних підрозділів, судово-експертних установ тощо. Спеціаліст має право звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчих дії, робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів.
Перед початком слідчої дії, в якій бере участь спеціаліст, слідчий пересвідчується в особі та компетентності спеціаліста, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим та потерпілим і роз'яснює спеціалістові його права та обов'язки. Про виконання слідчим цих вимог зазначається у протоколі слідчої дії. В разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов'язків слідчий повідомляє про це адміністрацію підприємства, установи та організації за місцем роботи спеціаліста або громадську організацію для відповідного реагування.
Залучення спеціаліста не виключає самостійного використання органами дізнання і досудового слідства науково-технічних засобів, які є в них на озброєнні.
Якщо особи, які беруть участь у справі, не володіють мовою, якою ведеться судочинство, слідчий при проведенні допитів та піших слідчих дій залучає перекладача, який повинен з'явитися за
викликом слідчого і зробити повно і точно доручений йому переклад (ст.ст. 19,128 КПК).
Слідчий роз'яснює перекладачеві його обов'язки і попереджає про кримінальну відповідальність за відмову виконати обов'язки перекладача, а також за завідомо неправильний переклад, про що відбирає у нього підписку. Перекладачами можуть бути особи, які розуміють знаки німого або глухого.
При проведенні обшуку, виїмки, огляду, пред'явлення для впізнання, відтворенні обстановки й обставин події, опису майна обов'язкова присутність не менше двох понятих.
До участі у проведенні освідування поняті можуть бути залучені, якщо слідчий визнає це за необхідне.
Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані у справі. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, працівників органів дізнання і досудового слідства. Поняті, присутні при проведенні зазначених вище слідчих дій, засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям.
Зауваження понятого з приводу проведених слідчих дій підлягають обов'язковому занесенню до протоколу.
96. Процесуальний порядок визнання особи потерпілим, цивільним позивачем. Притягнення як цивільного відповідача
Особа, якій злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода, виступає у справі як потерпілий. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу (ч. 1 ст. 49 КПК).
Слідчий, визнавши особу потерпілою від злочину, роз'яснює їй її права, передбачені у ст. 49 КПК, зазначає про це у постанові, що засвідчується підписом потерпілого.
У випадках, коли злочином завдана майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, слідчий роз'яснює потерпілому та його представникові право заявляти цивільний позов, про що зазначає у протоколі допиту або направляє потерпілому письмове повідомлення, копію якого приєднує до справи (ст. 122 КПК).
У справах про злочини, внаслідок яких настала смерть потерпілого, правами, передбаченими у ст. 49 КПК, можуть користуватися його близькі родичі, які визнаються потерпілими, і їм роз'яснюються права потерпілого.
Якщо потерпілим є неповнолітній, для здійснення наданих йому законом прав необхідно залучити законного представника, якому роз'яснюються його права.
Роз'яснення громадянинові, підприємству, установі чи організації, яким заподіяна майнова шкода, їх права заявити цивільний позов у кримінальній справі можна зробити як в усній, так і письмовій формі. Про усне роз'яснення зазначається у протоколі допиту потерпілого або складається окремий протокол.
Якщо у справі заявлено цивільний позов, слідчий зобов'язаний скласти мотивовану постанову про визнання потерпілого цивільним позивачем або про відмову в цьому.
Про винесення постанови повідомляється цивільному позивачеві або його представникові. У разі явки цивільного позивача або його представника йому роз'яснюються права, передбачені у ст. 50 КПК, про що робиться відмітка у постанові, яка засвідчується підписом цивільного позивача чи його представника.
Громадянин, якому злочином заподіяно майнову шкоду і який заявив цивільний позов у кримінальній справі, має бути визнаний і потерпілим, і цивільним позивачем у зв'язку з тим, що права цих учасників процесу неоднакові. Таке визнання може бути оформлене однією постановою.
Визнавши необхідним притягнути до справи цивільного відповідача, слідчий виносить мотивовану постанову, що оголошується цивільному відповідачеві або його представникові. При цьому йому роз'яснюються права, передбачені у ст. 51 КПК, про що робиться відмітка у постанові, яка засвідчується підписом цивільного відповідача або його представника (ст. 124 КПК).
Як правило, матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочином, не се сам обвинувачений. У таких випадках постанова про притягнення як цивільного відповідача не виноситься. Як цивільні відповідачі можуть бути притягнуті батьки, опікуни, піклувальники або інші особи, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення як цивільного відповідача виноситься мотивована постанова (ч.1 ст. 51 КПК).
97. Повне відшкодування шкоди, заподіяної
злочином. Накладення арешту на майно обвинуваченого
Слідчий за клопотанням цивільного позивача або зі своєї ініціативи, зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого у кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову.
У справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку щодо можливої конфіскації майна, склавши про це постанову (ст. 125 КПК).
Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходились, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.
Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження.
Не підлягають описові предмети та майно першої необхідності, якими користуються особа, у якої проводиться опис, і члени її родини. Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком визначено в Додатку до Кримінального кодексу України.
Арешт майна і передача його на зберігання оформлюються протоколом, який підписує особа, яка проводила опис, поняті й особа, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна.
Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.
Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Для забезпечення цивільного позову арешт накладається на майно, вартість якого відповідає розміру цивільного позову, а для забезпечення можливої конфіскації майна - на все майно обвинуваченого чи підозрюваного, де б воно не знаходилося, за винятком майна, яке не підлягає опису.
Арешт накладається на будь-яке майно, яке забезпечує цивільний позов чи конфіскацію майна. Гроші, цінні папери, коштовності вилучаються і передаються на зберігання у фінансові органи за описом. Нерухоме майно і громіздкі предмети описуються і можуть бути здані на відповідальне зберігання в державну установу, підприємство, організацію або громадянам, які заслуговують на довір'я. Автомашини, мотоцикли, інші засоби пересування опечатуються і здаються на зберігання в установи Державтоінспекції. Будівля, яка може бути конфіскована або присуджена на користь цивільного позивача, описується, а до нотаріальної контори або сільради за місцем її розташування надсилається лист або копія постанови про накладення арешту з приписом не засвідчувати будь-які угоди з приводу цієї будівлі.
Власникам або володільцям майна вручаються копія протоколу накладення арешту на майно і опис майна, якщо він складався окремо і доданий до протоколу.
У разі відсутності майна, яке підлягає опису, слідчий складає про це протокол.
98. Недопустимість розголошення даних досудового
слідства
Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора в такому обсязі, в якому вони визнають можливим.
У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні у розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.
Попередження, що його робить слідчий особам, які брали участь при провадженні слідчих дій або були присутні при цьому, про недопустимість розголошення без його дозволу даних досудового слідства можуть бути письмовими й усними.
99. Складання процесуальних документів при провадженні досудового розслідування
Складання процесуальних документів є необхідною умовою провадження дізнання і досудового слідства. Процесуальні документи, незалежно від повноти їх регламентації у кримінально-процесуальному кодексі, повинні відповідати певним загальним вимогам, оскільки вони фіксують слідчі дії, які провадяться у передбаченій законом процесуальній формі. До таких вимог належать: відповідність процесуального документа тому законові, який передбачає його складання як за назвою та формою, так і за змістом; відповідність процесуального документа за своїм змістом фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи; логічність, стислість і чіткість документа; грамотність і культура оформлення процесуального документа.
Під час досудового розслідування складаються процесуальні документи, які умовно можна поділити на обов'язкові (основні) і факультативні (допоміжні).
До обов'язкових процесуальних документів належать такі види документів, які з кожної кримінальної справи складає орган дізнання або слідчий. У них відображаються висновки з основних питань, які виникають під час дізнання і слідства, рішення про подальший рух справи, про виконання слідчих дій, фіксуються і закріплюються докази. Це постанови, протоколи і обвинувальний висновок.
Закон встановлює основні вимоги до складання обов'язкових процесуальних документів (ст.ст. 85, 130, 223 КПК). а також доповнює їх стосовно конкретної слідчої чи процесуальної дії, наприклад, щодо постанови про обрання запобіжного заходу (ч. 2 ст. 1651 КПК), закриття кримінальної справи (ч. 1 ст. 214 КПК), щодо протоколів допиту обвинуваченого (ст. 145 КПК), свідка (ст. 170 КПК), протоколу про оголошення обвинуваченому про закінчення досудового слідства і про пред'явлення йому та його захисникові матеріалів справи для ознайомлення (ст. 220 КПК) та ін.
Факультативними і ті види процесуальних документів, які залежно від конкретних обставин справи вчиненого злочину, особи обвинуваченого, зібраних матеріалів не завжди складаються з кожної кримінальної справи. Факультативні документи сприяють прийняттю правильних рішень слідчим і органом дізнання, забезпеченню прав учасників кримінального процесу, своєчасному і належному виконанню слідчих дій, збереженню речових доказів. Факультативні документи не можна розглядати як другорядні процесуальні документи, оскільки вони відіграють важливу роль у тих кримінальних справах, щодо яких, відповідно до закону, вони повинні складатися з урахуванням обставин справи. До факультативних документів належать: окреме доручення, доручення органу дізнання, заперечення проти вказівок прокурора тощо.
Значення складання процесуальних документів на стадії досудового розслідування зумовлене тим, що, ознайомлюючись із процесуальними документами закінченого досудового слідства, учасники процесу роблять висновки про всебічність, повноту та об'єктивність розслідування, ступінь забезпечення їх прав (ст.ст. 217, 218 КПК). На основі документів прокурор і суд можуть зробити висновок про неповноту розслідування, істотне порушення кримінально-процесуального закону й повернути справу на додаткове розслідування (п. 2 ч. 1 ст. 229, ст.ст. 246,281 КПК).
100. Використання науково-технічних засобів при провадженні досудового розслідування
Науково-технічні засоби досить широко застосовують у сфері кримінального процесу. До науково-технічних засобів, які використовують при провадженні розслідування, криміналісти відносять систему загальнотехнічних, спеціально пристосованих, розроблених приладів, апаратів, устаткування, інструментів, пристосувань, матеріалів, а також методів їх застосування з метою виявлення, фіксації, вилучення, дослідження доказів для більш ефективного проведення розслідування. Згідно з ч. 6 ст. 114 КПК при провадженні різних слідчих дій слідчий має право використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, фотографування, кінозйомку та відеозапис. Комплекти науково - технічних засобів розміщуються у спеціально обладнаних пересувних криміналістичних лабораторіях, різного роду пристосування й хімічні реактиви входять до комплекту слідчої валізи.
Звукозапис може застосовуватися при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред'явленні для впізнання, відтворенні обстановки й обставин події та при проведенні інших слідчих дій під час досудового розслідування.
Якщо при проведенні слідчих дій застосовується звукозапис, про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма має містити відомості, зазначені у ч. 1 ст. 85 КПК, та відображати весь процес слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії під час її проведення не дозволяється.
Перед закінченням слідчої дії її учасники повністю прослуховують звукозапис. Висловлені ними зауваження і доповнення заносяться у фонограму.
Протокол слідчої дії, проведеної із застосуванням звукозапису, складається з додержанням правил КПК. У протоколі необхідно також зазначити, що про застосування звукозапису, технічних засобів та умови звукозапису були повідомлені учасники слідчої дії, що їм був відтворений звукозапис.
У разі відтворення звукозапису показань при проведенні іншої слідчої дії про це зазначається у протоколі відповідної слідчої дії. При проведенні очної ставки відтворення звукозапису попередніх показань учасників очної ставки допускається лише після дачі ними показань на очній ставці та занесення їх до протоколу. При пред'явленні учасникам процесу матеріалів справи у зв'язку із закінченням досудового розслідування звукозапис відтворюється обвинуваченому та його захисникові, а в разі клопотання - й іншим учасникам процесу. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі.
Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватися при приведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки й обставин події та при проведенні інших слідчих дій.
Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки їх демонструють всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол. Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеострічки при проведенні іншої слідчої дії, при пред'явленні матеріалів справи у зв'язку із закінченням досудового слідства, а також під час судового розгляду провадиться відповідно до правил, передбачених у ст. 851 КПК.
Згоду учасників слідчої дії на застосування звукозапису, кінозйомки чи відеозапису закон не передбачає, але про таке застосування їх треба повідомити із зазначенням у протоколі з тим, щоб вони психологічно підготувалися до цього і могли реалізувати своє право на ознайомлення з фонограмою, кінофільмом чи відеозаписом.
Якщо у протоколі слідчої дії чи судового засідання не вказано про те, що застосувалися звукозапис, кінозйомка чи відеозапис, то фонограма, кінострічка чи відеострічка не можуть зберігатися при справі і використовуватися при доказуванні.
Якщо при відтворенні звукозапису, демонстрації кінострічки чи відеозапису виявиться, що вони зіпсовані чи є обриви і склеювання, про це складається протокол, який підписують слідчий та учасники слідчої дії.
При ознайомленні потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи після закінчення досудового слідства (ст.ст. 217, 218 КПК) їм необхідно забезпечити можливість прослухати фонограму, продивитись кінострічку і відеострічку.
Застосування науково-технічних засобів при провадженні розслідування має й надалі розширюватись, але в межах кримінально-процесуального закону, який визначає умови допустимості їх застосування, виходячи з наукової обґрунтованості, об'єктивності й достовірності одержуваних результатів і забезпечуючи права та законні інтереси особи. Бони не повинні суперечити нормам етики, принижувати гідність особи.
101. Залучення громадськості до розкриття і розслідування злочинів
Вести ефективну боротьбу зі злочинністю силами лише правоохоронних органів, навіть добре технічно оснащених, неможливо. Значну допомогу органам розслідування у розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, | у виявленні причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, може надавати громадськість.
Форми участі громадськості у досудовому розслідуванні можуть бути різними: як процесуальні (порука громадської організації або трудового колективу за належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого до суду, слідчого або особи, яка провадить дізнання, при обранні такого запобіжного заходу), так і непроцесуальні (повідомлення громадянами відповідної інформації після звернення працівників органів розслідування через пресу, радіо, телебачення про допомогу в розкритті злочинів, зокрема у зв'язку з виявленням трупів, допомога у розшуку осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, прочісування місцевості для виявлення там осіб, які вчинили злочин, та ін.).
При всіх формах участі громадськості у розкритті й розслідуванні злочинів її представники лише допомагають органам розслідування у встановленні обставин вчинення злочину та осіб, які його вчинили, не замінюючи їх, бо законом їм не надане право самостійно виконувати процесуальні дії у кримінальній справі.
102. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів
При провадженні дізнання, досудового слідства орган дізнання і слідчий зобов'язані виявити причини й умови, які сприяли вчиненню злочину.
Відповідно до ст. 23 КПК причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, входять до предмета доказування в кожній кримінальній справі. Це - несприятливі умови формування особи підозрюваного, обвинуваченого, які призвели до формування в нього антигромадських поглядів, навиків, звичок, обставини його життя перед вчиненням злочину, під впливом яких у нього виникла "рішучість" вчинити злочин, конкретні недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій чи посадових осіб та інших громадян, наявність яких (недоліків) полегшила вчинення злочину і настання шкоди.
Дослідження обставин справи не є всебічним і повним, якщо не виявлені причини та умови вчинення злочину. Така прогалина може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування або новий судовий розгляд.
Дії слідчих органів щодо виявлення причин та умов вчинення злочину та вжиття заходів до їх усунення є процесуальними і мають відображатися в матеріалах справи.
Висновки органів досудового розслідування, прокурора про безпосередні причини та умови вчинення злочину повинні ґрунтуватися не на припущеннях, а на достовірних доказах, що є у справі. У своїх поданнях вони не мають права посилатися на обставини, не досліджені при розслідуванні справи.
Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, подають у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов.
Не пізніше як у місячний строк щодо подання необхідно вжити необхідних заходів і про результати повідомити особу, яка надіслала подання.
У разі залишення посадовою особою подання без розгляду орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані вжити заходів, передбачених у ст.ст. 254 -257 КпАП.
103. Оскарження дій органу дізнання, слідчого, прокурора, пов'язаних із розслідуванням кримінальних справ
Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені прокуророві, а постанова про закриття справи - також і до суду. В разі надходження скарги прокурор зобов'язаний розглянути її протягом десяти днів і рішення щодо скарги повідомити скаржникові (ст. 110 КПК).
Дії слідчого можуть бути оскаржені прокуророві як безпосередньо, так і через слідчого. Скарги можуть бути як письмовими, так і усними. Усні скарги прокурор або слідчий заносять до протоколу. Слідчий зобов'язаний протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом з своїм поясненням. Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржується, коли це визнає за потрібне слідчий або прокурор (ст. 234 КПК).
Прокурор протягом трьох днів після одержання скарги зобов'язаний розв'язати її і повідомити про результати скаржника. Скаргу ' копію постанови про результати розв'язання її приєднують до справи. Відмова у задоволенні скарги повинна бути мотивована. Рішення прокурора може бути оскаржене вищестоящому прокуророві (ст. 235 КПК).
Визнавши скаргу обґрунтованою, прокурор скасовує процесуальний акт слідчого, вживає заходів до усунення наслідків незаконних дій слідчого, встановлює порушення прав і законних інтересів скаржника, залежно від результатів перевірки скарги вирішує питання про покарання винних у незаконних діях.
Скарги на дії прокурора при проведенні ним досудового слідства або окремих слідчих дій у справі подаються вищестоящому прокуророві, який її розв'язує протягом трьох діб. У разі відмови вищестоящого прокурора скасувати постанову підпорядкованого прокурора про закриття справи ця постанова може бути оскаржена до суду в порядку, передбаченому у ст. 2365 КПК.
Перед вищестоящим прокурором можна оскаржити не тільки дії прокурора, який провадив досудове слідство або окремі слідчі дії, а й інші рішення, пов'язані із розслідуванням справи.
Учасники процесу мають право оскаржити до суду постанову слідчого, органу дізнання, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи, постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи.
Скаргу на постанову прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи розглядає суддя одноособово не пізніше десяти днів з дня її надходження до суду. Суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, знайомиться з ними і повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. В разі необхідності суддя заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу, розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи при відмові в порушенні справи були дотримані вимоги ст. 99 КПК, приймає одне з таких рішень:
1) скасовує постанову про відмову в порушенні справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки або порушує справу,
2) залишає скаргу без задоволення.
На постанову судді прокурор, особа, яка подала скаргу, протягом семи діб із дня її винесення може подати апеляцію до апеляційного суду. Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла постанову, що була оскаржена, прокуророві та особі, яка подала скаргу (ст. 2362 КПК).
Постанову районного, міського та прирівняного до них органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може оскаржити особою, інтересів якої вона стосується, або її представник до районного (міського) суду за місцем розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів із дня отримання її копії або повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення (ч. 1 ст. 2365 КПК).
104. Здійснення прокурорського нагляду та відомчого контролю за законністю в діяльності органів досудового розслідування
Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції: вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини, перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про прийом, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини; скасовує незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання; дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочин; дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, повертає кримінальні справи органам досудового слідства зі своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування; вилучає від органа дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органа досудового слідства - іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування; усуває особу, яка провадить дізнання або слідчого від подальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи (ст. 227 КПК).
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" для здійснення нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, розслідування справ про відповідні злочини, а також підтримання державного обвинувачення в суді у цих справах у Генеральній прокуратурі України створено управління, а в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі - його відділи.
Досить широкі повноваження для здійснення відомчого контролю за розслідуванням кримінальних справ має начальник слідчого відділу щодо підлеглого йому слідчого (ст. 1141 КПК), начальник органу дізнання - щодо особи, яка провадить дізнання.
Процесуальний контроль начальника слідчого відділу має забезпечити правильну організацію слідства, його якість, додержання слідчим вимог кримінального і кримінально-процесуального закону. Цей контроль покликаний не допустити слідчим прийняття незаконних рішень.