1. Поняття, завдання та значення кримінального процесу. Кримінально-процесуальне законодавство України > Загальні поняття та історичні форми кримінального процесу
| Вид материала | Закон |
- Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
- Навчальний курс: „Кримінальний процес України Система курсу: Тема Поняття, завдання, 630.41kb.
- Одеська Національна Юридична Академія Миколаївський Навчальний Центр Прокурорсько-слідчий, 842.88kb.
- Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процесу., 4192.56kb.
- Кримінальне процесуальне право України, 2089.49kb.
- Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
- Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
- 1. Поняття Особливої частини кримінального права України, 664.74kb.
- Робоча навчальна програма на 2011-2012 н р. Кримінальний процес, 1266.74kb.
- 1. Предмет, основні поняття І завдання кримінального процесу України, 38.65kb.
153. Судові дебати
Після закінчення судового слідства суд переходить до судових дебатів, які є важливою частиною судового розгляду.
Суть судових дебатів полягає у промовах прокурора, потерпілого та його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника, підсудного (ст. 318 КПК). У цій частині судового розгляду його учасники підводять підсумок судового слідства, дають оцінку досліджених на судовому засіданні доказів, обґрунтовують свою позицію у справі з урахуванням кримінально-процесуальної функції, яку вони виконують. Кожен з учасників судових дебатів прагне довести судові правильність своєї позиції, а суд має можливість перевірити своє внутрішнє переконання у доведеності кожної з обставин справи, яке склалось у нього на основі дослідження доказів. При цьому учасники судового розгляду мають право у судових дебатах посилатися тільки на ті докази, які були досліджені на судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникає потреба подати нові докази, суд відновлює судове слідство.
Зміст промови державного обвинувача включає; громадсько-політичну оцінку злочину й особи підсудного; характеристику складу злочину, який, на його думку, знайшов своє підтвердження на судовому засіданні; вичерпний аналіз зібраних і перевірених судовим слідством доказів і обґрунтування своєї позиції стосовно винуватості підсудного, кваліфікації його дій та міри покарання. Крім того, прокурор у своїй промові підтримує пред'явлений ним або цивільним позивачем цивільний позов, якщо цього вимагає охорона прав фізичних чи юридичних осіб або державних інтересів, які не можуть їх належним чином захистити (ч. 2 ст. 29, ч. 4 ст. 264 КПК), а також висловлює і обґрунтовує свою думку з усіх інших питань, які належить вирішити судові під час постановлення вироку (ст. 324 КПК). Прокурор, підтримуючи обвинувачення у суді, керується законом і своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на розгляді всіх обставин справи. Переконавшись, що дані судового, слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення, виклавши у своїй постанові мотиви відмови. У цьому випадку суд роз'яснює потерпілому та його представникові їхнє право вимагати продовження розгляду справи і підтримувати обвинувачення (ст. 264 КПК).
Після промов державного обвинувача виступають інші учасники судових дебатів: потерпілий, цивільний позивач та цивільний відповідач або їх представники.
Потерпілий може не брати участі в судових дебатах і обмежитися тільки дачею своїх показань і заявленими клопотаннями. За процесуальним інтересом потерпілий близький до обвинувача і має право захищати свої права і законні інтереси на суді та пред'являти вимоги щодо відшкодування заподіяної йому шкоди. Потерпілий, який зазнав майнової шкоди, в суді може займати становище і цивільного позивача. В цьому разі за ним зберігаються і права потерпілого.
Потерпілий, як і цивільний позивач, у своїй промові обґрунтовує позов про відшкодування майнової шкоди, доводить її розмір та інші обставини, пов'язані з цим. Якщо цивільним позивачем є юридична особа, її матеріальні інтереси на суді захищає відповідний представник. Зі сторони цивільного відповідача в судових дебатах може брати участь підсудний або представник відповідача. Вони у своїх промовах можуть торкатися підстав пред'явленого позову, його розміру, доводити, що підсудний злочину не вчиняв, що матеріальна шкода не завдана і не визнавати заявленого позову.
Важливе значення для кваліфікованого захисту прав і законних інтересів підсудного має виступ захисника. Промова захисника зумовлена його функцією у кримінальному процесі - функцією захисту - і повністю підпорядковується відстоюванню законних інтересів свого підзахисного (підсудного). За структурою вона аналогічна промові державного обвинувача, проте своєю спрямованістю є різко відмінною від промови прокурора.
Згідно з ч. 1 ст. 48 КПК, захисник зобов'язаний використовувати передбачені у кримінально-процесуальному законодавстві засоби захисту з метою з'ясування обставин справи, які спростовують обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підсудного, та надавати йому необхідну юридичну допомогу.
Захисник у своїй промові розглядає всі факти і докази з позицій підсудного, тлумачить їх так, щоб спростувати обвинувачення, а якщо воно безумовно доведене, пом'якшити його вину і відповідальність.
Він в судових дебатах висловлює судові свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання (ст. 266 КПК).
У своїй промові захисник може спростувати обвинувачення в цілому і просити суд виправдати підсудного або може заперечувати окремі пункти обвинувачення; заперечувати проти кваліфікації злочину, пропонуючи іншу, менш тяжку; висловлювати думку про обставини, які пом'якшують відповідальність підсудного; сперечатися щодо підстав та розміру цивільного позову. У своїй промові захисник повинен посилатися тільки на докази, які були досліджені на судовому засіданні. Захисник є самостійним учасником процесу і не може бути повністю обмежений позицією свого підзахисного.
Після захисної промови захисника у судових дебатах виступає підсудний.
Відповідно до ч. 4 ст. 318 КПК суд не має права обмежити тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише в тих випадках, коли вони у промовах виходять за межі справи, яка розглядається.
Після закінчення промови учасники судових дебатів мають право по одному разу обмінятися репліками. Право останньої репліки належить підсудному.
За своєю суттю репліка - це коротка відповідь, заперечення одного учасника дебатів на судову промову іншого. Нею користуються тоді, коли промовець грубо перекрутив обставини справи, висловив принципово неправильні положення, зробив посилання на нормативні акти, які були скасовані, тощо.
Після промови підсудного головуючий оголошує судові дебати закінченими і надає останнє слово підсудному.
154. Останнє слово підсудного
Право на останнє слово - це важлива процесуальна гарантія реалізації підсудним свого права на захист. Підсудний має право дати власну оцінку проведеного судового розгляду, всієї сукупності доказів, висловити своє ставлення до обвинувачення, дати оцінку власним діям і звернутися до суду з відповідними проханнями.
Виголошення підсудним останнього слова є самостійною, обов'язковою частиною судового розгляду кримінальної справи. Воно не відбувається тільки в тому разі, коли справа, як виняток, розглядається за відсутності підсудного (ч. 2 ст. 262 КПК), або коли за порушення порядку на судовому засіданні підсудного видалено із залу судового засідання до кінця судового розгляду (ч. 1 ст. 272 КПК).
Звертатися до суду з останнім словом є правом, а не обов'язком підсудного. Він може відмовитися від останнього слова із зазначенням (або без зазначення) причин відмови. Факт відмови підсудного від виголошення останнього слова фіксується у протоколі судового засідання. Ненадання підсудному останнього слова або обмеження цього права є порушенням права підсудного на захист, яке є безумовною підставою для скасування судового вироку (п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК).
Ставити запитання підсудному під час його останнього слова не дозволяється. Коли підсудний в останньому слові повідомляє про нові обставини, які мають суттєве значення для справи, суд зі своєї ініціативи, а також на клопотання прокурора чи інших учасників судового розгляду відновлює судове слідство.
Підставами для відновлення судового слідства можуть стати, зокрема, такі чинники: підсудний, який відмовився дати показання під час судового слідства, в останньому слові фактично викладає свої показання з приводу події злочину, обставин його вчинення ним, за його участю або іншими особами; підсудний, який під час допиту не визнав або частково визнав себе винуватим у пред'явленому обвинуваченні, в останньому слові визнає себе винуватим і розкаюється у вчиненому або повідомляє про інші обставини, які визнаються пом'якшуючими при призначенні покарання (ст. 60 КК); під час останнього слова підсудний повідомляє нові обставини про те, яку саме роль виконував кожний зі співучасників вчиненого злочину; під час останнього слова підсудний відмовляється від показань, які він давав на судовому засіданні, не визнаючи себе винуватим у вчиненні злочину, вказуючи на те, що він обмовив себе, пояснює причини самообмови.
По закінченні відновленого судового слідства суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово підсудному.
Головуючий може зупинити підсудного тільки у тому разі, коли той у своєму останньому слові торкається обставин, які не стосуються справи, або повідомляє про нові обставини, які стосуються справи, але в образливій для інших учасників судового розгляду, свідків, експерта, інших осіб формі, допускає нецензурні висловлювання.
Після останнього слова підсудного суд негайно виходить до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.
155. Постановлення і проголошення вироку
Після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.
Постановлення вироку відбувається в окремому приміщенні у парадній кімнаті, в якій у цей час можуть бути лише судді, що входять до складу суду. Присутність у ній інших осіб, у тому числі запасних народних засідателів, секретаря судового засідання, не допускається. З настанням нічного часу суд вправі перервати нараду для відпочинку і залишити нарадчу кімнату до початку наступного робочого дня. Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювалися у нарадій кімнаті (ст. 322 КПК). Порушення таємниці наради суддів у нарадчій кімнаті є суттєвим порушенням кримінально-процесуального закону і безумовною підставою для скасування вироку (п. 8 ч. 2 ст. 370 КПК). Пленум Верховного Суду України в постанові від 27 грудня 1985 р. "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" роз'яснив, що такими порушеннями є: складання вироку або його частини поза нарадчою кімнатою; не пов'язане з відпочинком залишення нарадчої кімнати одним або всіма суддями (суддею), перебування у нарадчій кімнаті під час наради суддів сторонніх осіб; розголошення висловлених у нарадчій кімнаті міркувань (п. 20 постанови).
У тих випадках, коли справу розглядає суд колегіально перед постановленням вироку відбувається нарада суддів під керівництвом головуючого, який послідовно виносить на їх вирішення питання, перелічені в ст. 324 КПК . Кожне запитання ставиться у такій формі, щоб можна було дати позитивну чи негативну відповідь. Всі питання вирішуються простою більшістю голосів, і ніхто із суддів не має права утриматися від голосування. Головуючий голосує останнім з метою забезпечення самостійності і незалежності голосування народних засідателів, недопущення тиску на них силою авторитету професійних суддів, головуючого.
Постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі питання:
1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;
2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;
3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;
4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ніш злочин;
5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного, і які саме;
6) яку саме міру покарання необхідно призначити підсудному і чи повинен він її відбувати;
7) чи підлягає задоволенню цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;
8) що зробити з майном, описаним для забезпеченні цивільного позову і можливої конфіскації майна;
9) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;
10) на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі;
11) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;
12) чи слід у випадках, передбачених у ст. 96 Кримінального кодексу України, застосовувати до підсудного примусове лікування;
13) чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки (ст. 324 КПК).
При негативній відповіді на одне з трьох перших питань обговорення наступних втрачає сенс, оскільки судді повинні в таких випадках постановити виправдувальний вирок. Якщо судді дають позитивну відповідь на них, вони зобов'язані постановити обвинувальний вирок і обговорити решту питань.
Після обговорення і прийняття рішення щодо кожного з перелічених питань, суд переходить до написання вироку. Вирок складається мовою судочинства у даній справі одним із суддів (як правило, головуючим), але підписують усі судді, якщо справа розглядалась судом колегіально, чи один суддя, якщо справа розглядалась ним одноособово. Суддя, який залишився в меншості при обговоренні будь-якого питання не згідний з постановленим більшістю суддів вироком у цілому, не звільняється від його підписання. Він має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але оголошенню не підлягає. Якщо кримінальна справа з окремою думкою судді не розглядалася судом апеляційної інстанції, вона обов'язково направляється до вищестоящого суду для вирішення питання про необхідність перегляду її в касаційному порядку (ст. 339 КПК).
Після підписання вироку судді повертаються до залу судового засідання і головуючий або один із суддів проголошує вирок. Незалежно від того, чи слухалася справа на відкритому чи закритому судовому засіданні, вирок проголошується публічно, а всі присутні в залі, включаючи і суддів, заслуховують його стоячи.
Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, після проголошення перекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою той володіє. При виправданні підсудного чи звільненні його від покарання або засудженні його до покарання, непов'язаного з позбавленням волі, суд, якщо підсудний перебував під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання. Головуючий роз'яснює підсудному, його законному представникові, а також потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх представникам зміст вироку, строки і порядок його оскарження та право подати клопотання про помилування.
При постановленій виправдувального вироку суд, крім того, зобов'язаний роз'яснити виправданому порядок відновлення його порушених прав (ст. 53 і КПК).
156. Поняття, значення і види вироку
Кримінально-процесуальний закон визначає вирок як рішення суду першої інстанції про винуватість або не винуватість особи (п. 12 ст. 32 КПК). Відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України, а також, ст. 15 КПК, "ніхто не може бути визнаний винуватим у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду". В цьому полягає одна з найважливіших гарантій прав та інтересів громадян, які обвинувачуються у вчиненні злочину, оскільки постановлення вироку відбувається у процесуальній формі, яка максимально забезпечує законність і обґрунтованість вирішення питання: чи можна визнати громадянина злочинцем і застосувати до нього кримінальне покарання. Визнання підсудного у вироку суду винуватим є одночасно і важливою підставою для захисту прав та інтересів інших учасників процесу, таких, як - потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, особливо при вирішенні цивільного позову у кримінальній справі.
За допомогою вироку реалізується завдання кримінального судочинства: кожний, хто вчинив злочин, має бути притягнутий до кримінальної відповідальності і понести справедливе покарання, і жоден невинуватий не повинен бути засудженим. Кримінально-процесуальний закон ставить до вироку особливі вимоги. Невід'ємними властивостями вироку є законність і обґрунтованість.
Законність вироку означає, що вирок за своїм змістом групується на неспростовних доказах, а за формою і характером прийнятих рішень відповідає вимогам Конституції України, кримінального, кримінально-процесуального законодавства та інших нормативних актів.
Обґрунтованість виробу полягає в тому, що всі викладені в цьому висновки і прийняті рішення ґрунтуються на фактичних обставинах справи, тобто на фактах, які мали місце в дійсності і підтверджені перевіреними на судовому засіданні доказами.
Таким чином,, вирок - це акт яким держава в особі суду висловлює своє офіційне ставлення до суспільно небезпечного діяння і особи, яка вчинила злочин.
Значення вироку полягає в тому, що він виключає новий судовий розгляд і нове вирішення даної справи до того моменту, коли він не буде скасований у встановленому законом порядку.
Кримінально-процесуальний закон передбачає два види вироків - обвинувальний і виправдувальний (ст. 327 КПК). У тих випадках, коли під час судового розгляду факт злочину і вина підсудного в його вчиненні знайшла своє підтвердження, суд постановляє обвинувальний вирок. Обвинувальний вирок може бути декількох видів: з призначенням засудженому покарання, і зі звільненням засудженого від покарання.
Найбільш поширеним у судовій практиці є перший вид обвинувального вироку - із призначенням покарання і подальшим його відбуттям. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених у ст. 80 Кримінального кодексу України.
Якщо під час судового розгляду справи буде встановлено, що збігли строки давності притягнення підсудного до кримінальної відповідальності (ст. 111 КПК), прийнятий закон про амністію, який усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також виданий акт про помилування підсудного (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК), суд зобов'язаний довести розгляд справи до кінця і винести обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, що під час судового розгляду винуватість підсудного у вчиненні злочину доведена. Всі сумніви стосовно доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного.
Виправдувальний вирок постановляється, якщо: не встановлена подія злочину; в діянні підсудного відсутній склад злочину; не доведена участь підсудного у вчиненні злочину (ч. 4 ст. 327 КПК).
Виправдування підсудного з будь-яких перелічених підстав породжує однакові юридичні наслідки і ім'ям держави особа визнається невинуватою у вчиненні злочину і повністю реабілітується. Однак різні підстави виправдання по-різному впливають на долю цивільного позову. При виправданні підсудного внаслідок недоведеності його участі у вчиненні злочину або за відсутності події злочину суд відмовляє в цивільному позові.
Виправдування підсудного за відсутністю в його діях складу злочину тягне за собою залишення позову без розгляду (ст. 328 КПК) і не позбавляє права цивільного позивача подавати позов у порядку цивільного судочинства.
Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила злочин, залишається невідомою, суд після вступу вироку в законну силу виносить ухвалу про направлення справи прокуророві для вжиття заходів щодо встановлення особи, винуватої у вчиненні даного злочину.
157. Структура і зміст вироку
Кримінально-процесуальний закон встановлює структуру вироку і докладно регламентує його зміст. Вирок складається з трьох частин: вступної, мотивувальної і резолютивної.
У вступній частині вироку вказується, що він постановлений ім'ям України, зазначається: назва суду, який виносить вирок, місце і час постановлення вироку, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні, прізвище, ім'я по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи, і кримінальний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний (ст. 333 КПК).
Зміст мотивувальної частини вироку залежить від його виду - обвинувального або виправдувального.
Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою - підстави для цього.
Суд зобов'язаний також мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов'язані із позбавленням волі; звільнення від відбування покарання з випробуванням; призначення покарання нижче нижчого від нижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України, або перехід до іншого, більш м'якого основного виду покарання, не зазначеного у санкції статті за цей злочин; звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, та у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Якщо суд, відповідно до ст. 96 КК України, визнає необхідним застосувати до підсудного примусове лікування, в мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви такого рішення (ч. 5 ст. 334 КПК). Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, на підставі яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого.
У мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальних збитків у випадках, передбачених у ч.3 ст. 29 КПК.
У резолютивній частині обвинувального вироку необхідно зазначити: прізвище, ім'я та по батькові підсудного, кримінальний закон, за яким підсудного визнано винуватим; покарання, призначене підсудному щодо кожного з обвинувачень. Що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати; рішення про зарахування попереднього ув'язнення; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.
У випадках, передбачених у ст. 54 КК України, у резолютивній частині обвинувального вироку викладається рішення про звернення з поданням до відповідних державних органів про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, чину або кваліфікаційного класу. У випадках, передбачених у ст. 96 КК України, у резолютивній частині вироку зазначається рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування.
Міру покарання належить визначати так, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом. Коли підсудному було пред'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то у резолютивній частині вироку слід зазначити, за якими з них підсудний виправданий, а за якими - засуджений. Якщо підсудний визнається винуватим, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку. Коли призначається покарання нижче нижчої межі, передбаченої законом заданий злочин, у резолютивній частині вироку робиться посилання на ст. 69 КК України і зазначається обрана судом міра покарання.
У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.ст. 75-79 і 104 КК України у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов'язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.
У резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний у пред'явленому обвинуваченні визнаний невинним і судом виправданим; вказується про скасування запобіжного заходу, про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строки оскарження вироку (ст. 335 КПК).
158. Окрема ухвала (постанова). Ухвала суду. Протокол судового засідання
Окремі ухвали чи постанови с рішенням суду першої, апеляційної або касаційної інстанції тільки з питань, передбачених у ст. 232 КПК України. Вони не стосуються питань винуватості підсудного, кваліфікації злочину і міри покарання, але виносяться у нарадчій кімнаті одночасно з вироком, ухвалою чи постановою суду і разом з ними набирають законної сили і підлягають виконанню.
Відповідно до ст. 232 КПК суд, за наявності на те підстав, виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, і вимагає вжиття відповідних заходів.
Окрему ухвалу може бути також винесено при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом. Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи або організації про проявлені громадянином високу свідомість, мужність при виконанні громадянського обов'язку, які сприяли припиненню чи розкрито злочину. Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування. Суд за матеріалами судового розгляду вправі винести окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає за необхідне. Не пізніше як у місячний строк щодо окремої ухвали (постанови) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс окрему ухвалу (постанову).У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду повинно бути
вжито заходів, передбачених у ст.ст. 254-257 КпАП.
Залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали чи постанови суду або невжиття заходів до усунення зазначених у них порушень закону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу чи подання тягне адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 1856 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Протокол про це адміністративне правопорушення складає секретар судового засідання або секретар суду, який виніс окрему ухвалу чи постанову. Протокол надсилається до районного (міського) суду за місцем роботи відповідної посадової особи. Окрема ухвала чи постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку особами, чиїх інтересів вони стосуються (ст. 335 КПК).
Основним процесуальним актом, який приймається на стадії судового розгляду справи, є вирок, який остаточно вирішує питання про винуватість чи невинуватість підсудного. В усіх інших питаннях, які вирішує суд або суддя одноособово під час судового розгляду, суд виносить ухвалу, а суддя - постанову. Кримінально-процесуальний закон встановлює порядок їх винесення, у зв'язку з чим можна виділити такі два види ухвал (постанов):
1) ухвали (постанови), які приймає суд у нарадчій кімнаті у вигляді окремого процесуального документа;
2) ухвали (постанови), які суд приймає після короткої наради на місці (це так звані протокольні ухвали (постанови); вони заносяться до протоколу судового засідання, який підписують головуючий і секретар судового засідання.
Тільки у нарадчій кімнаті виносяться ухвали (постанови):
1) щодо направлення справи для провадження досудового розслідування;
2) щодо вирішення питання про нове обвинувачення або притягнення до кримінальної відповідальності іншої особи;
3) щодо закриття справи;
4) щодо обрання, зміни або скасування запобіжного заходу;
5) щодо відводів;
6) щодо призначення експертизи;
7) окремі ухвали (постанови).
Всі інші ухвали (постанови) можуть, на розсуд суду, виноситися або у зазначеному вище порядку, або після нарад" суддів на місці із занесенням їх до протоколу судового засідання.
Ухвали (постанови), винесені судом під час судового
розгляду, повніші бути мотивованими і підлягають оголошенню на судовому засіданні (ст. 273 КПК). Оголошенню не підлягають лише ухвали (постанови) про забезпечення безпеки учасників процесу.
Під час розгляду справи секретар веде протокол судового засідання, його завданням с чітко і вичерпно відобразити у протоколі весь процес судового розгляду справи, починаючи від його відкриття і закінчуючи закриттям судового засідання. Протокол має оформити і підписати головуючий і секретар судового засідання не пізніше як протягом трьох діб.
Протокол судового засідання є важливим процесуальним документом, за яким апеляційна та касаційна інстанції будуть вирішувати питання про повноту, всебічність і об'єктивність судового розгляду та правильність дій суду, відповідність вироку даним, які були встановлені на судовому засіданні. Учасники судового розгляду мають право протягом трьох діб з дня складання протоколу ознайомитися з ним і подати письмові зауваження, вказавши, у чому, на їхню думку, полягає його неправильність або неповнота. Головуючий на судовому засіданні зобов'язаний роз'яснити їм це право, про що необхідно зазначити у протоколі.