Geum.ru

Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській перспективі Висновки до розділу 2

Вид материалаДокументы

Содержание


4.4. Особливості досліджень окремих компонентів юридичної компаративістики
Висновки до розділу 4
Методологія юридичної компаративістики
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   23

4.4. Особливості досліджень окремих компонентів юридичної компаративістики



Цей підрозділ присвячений висвітленню результатів дослідження таких складових юридичної компаративістики, як засади науки, наукова дисципліна, «передній край», наукова школа, наукові напрями тощо.

Серед багатьох компонентів юридичної компаративістики на окремий розгляд внаслідок їхньої значимості заслуговують її основи, юридична компаратологія як наукова дисципліна, передній край проблемних юридичних компаративних наукових досліджень і масив публікацій, а також їхні взаємозв'язки.

У філософії науки і наукознавстві в дослідженнях наук і наукових дисциплін особливе значення надається їхнім основам, які характеризують стан науки і задають «координати» її розвитку, проведення наукових досліджень. У підставах науки прийнято виокремлювати три основних компоненти: ідеали і норми, наукову картину світу і філософські засади науки, будучи взаємозалежними, кожна з цих підстав має свій зміст і виконує певні функції в науці.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Дослідження юридичної компаративістики, так само як і інших компаративних наук, припускає використання схем побудови сучасного наукового знання, класифікації і типологізації наук. Ґрунтуючись на положеннях філософії науки, що створює світоглядні підстави таких досліджень, зокрема роботах В. С. Степіна, М. А. Розова, А. П. Огурцова, О. Л. Никифорова й інших філософів, надалі є сенс розкрити загальнонаукові характеристики юридичної компаративістики як наукової дисципліни та інших її складових.

Базовою формою організації професійної науки й нині визнається наукова дисципліна (від лат. Disciplina — навчання), що є основною формою об'єднання за предметною підставою наукових знань, наукового співтовариства, наукової професії, наукової інфраструктури та інших елементів. Вона розглядається як основна аналітична одиниця науки в наукознавстві, історії, філософії і соціології науки та інших напрямах її дослідження. Внаслідок цього юридична компаратологія як наукова дисципліна в структурі юридичної компаративістики в її системному представленні відображає стійку форму організації останньої (наукового знання, професійної наукової діяльності, підготовки наукових кадрів, систем саморегуляції і контролю і т. д.), її основні властивості, до яких відносять: 1) об'єднання розосереджених у просторі і часі елементів у цілісність за професійно-предметною підставою; 2) формування постійно мінливих наукових знань у вигляді спеціальної наукової картини світу, що дозволяє юристові-компаративістові їх освоїти і включитися в наукові дослідження, в результаті картина світу повинна бути «людинорозмірною» (М.К. Петров); 3) наявність механізмів і процесів взаємодії з навколишнім науковим, соціальним і культурним середовищем і забезпечення перебудови наукової картини світу і системи юридичної компаративістики в цілому, тобто відкритість і здатність до розвитку; 4) історично мінливий характер як підстав юридичної компаратології, так й інших елементів юридичної компаративістики, але наявність при цьому інваріантної структури і змісту, які забезпечують її ідентифікацію як даної науки; 5) виділення масиву спеціальних публікацій як найбільш сталої підсистеми наукової дисципліни в часі і просторі [288].

Наукова дисципліна розуміється «як певна форма систематизації наукового знання, пов'язана з систематизацією знання, з усвідомленням загальних норм і ідеалів наукового дослідження, формуванням наукового співтовариства і специфічного типу наукової літератури (оглядів, підручників), певними формами наукової та іншої комунікації, створенням функціонально-автономних організацій, відповідальних за освіту і підготовку кадрів» [317, с. 244; 112]. З цього визначення випливає, що юридична компаратологія як наукова дисципліна: є однією з форм систематизації наукового знання, крім нєї існують й інші; пов'язана і певною мірою є системоутворюючим фактором інших структурних елементів юридичної компаративістики як соціального інституту, залежна від них, але й визначає їхню своєрідність.

Значення юридичної компаратології в тому, що вона зберігає і розвиває певну традицію в юридичній компаративістиці, виконуючи функції: систематизації компаративного знання і його трансляції в інші науки, культуру, практику, освіту; формування ідеалів і норм юридичних компаративних наукових досліджень, спеціальної наукової картини світу; забезпечення ідентифікації вчених-компаративістів з науковим співтовариством і науковою професією; фіксації цінностей і норм функціонування наукового співтовариства, системи прийнятих заохочень і санкцій; забезпечення передачі наукових знань і зразків інших елементів науки новим поколінням через систему освіту і спеціальні навчальні дисципліни; підготовки, підвищення кваліфікації наукових кадрів; інформування про стан розробленості наукових знань, наявності проблем з використанням різних форм наукової комунікації та ін.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

До найважливіших функцій цього масиву публікацій можна віднести: відбір і забезпечення відносної вірогідності наукових знань; систематизацію, виявлення прогальності існуючих наукових знань; забезпечення взаємодії переднього краю досліджень і сталою, визнаною науковим співтовариством сукупністю наукових знань, що представляють «традицію» наукової дисципліни [209, с. 17-18], фрагменти й спеціальну наукову картину миру в цілому [492, с. 21-29]; забезпечення професійного та іншого визнання «наукового внеску» ученого; інформування членів професійного співтовариства про стан і напрями наукових досліджень; забезпечення суспільного і загальнонаукового визнання наукової дисципліни, її необхідності, значимості, цінності для науки і суспільства тощо [269, с. 64-74].

Необхідно зазначити, що структура і динаміка масиву спеціальних публікацій юридичної компаративістики істотно змінюються в епоху розвитку інформаційно-телекомунікаційних технологій, що вимагає окремого дослідження.

Таким чином, аналіз масиву публікацій юридичної компаративістики за його структурними компонентами дає можливість дістати уявлення про: часткові проблеми, способи, результати і авторів їхнього розв'язання в масиві статей [570]; напрями найбільш інтенсивних досліджень, групи проблем і підходи до їх вирішення в масиві оглядів; систематизовані дослідження найбільш значних проблем у масиві монографій; спеціальну наукову картину світу, але в спрощеній, схематизованій формі доступній для непрофесіоналів, у масиві підручників; шляхах реалізації наукового знання в наукових дослідженнях і у практиці в масиві рекомендацій.

Значення масиву публікацій для вивчення часових і просторових параметрів розвитку юридичної компаративістики таке: по-перше, існуючі дослідження історії і сучасного стану цієї науки вивчалися в основному шляхом прив'язки певних фактів до авторів, дат й іноді територій, тоді як місце, роль, значимість і інтерпретація цих фактів у контексті дисциплінарного знання залишалися в «тіні»; по-друге, не ставилися, напевно, тому що не могли бути вирішеними у межах прийнятого в цих дослідженнях інструментарію, завдання теоретичного відображення дисципліни на кожному історичному етапі її розвитку, а також її тематика і проблематика; по-третє, прийняття як вихідної абстракції даної наукової дисципліни поняття наукової діяльності або наукового інституту не усуває цих труднощів, оскільки знову ставиться в основу залежність дослідження від якісних і кількісних відображень історії і стану цих складових науки в масиві публікацій; по-четверте, при існуючому стані рівня відображення компаративних досліджень, ефективність будь-якої пояснювальної схеми залежна від охоплюваного нею масиву публікацій, а відсутність реальної можливості проведення конкретно-соціологічних, психологічних та інших досліджень даної наукової дисципліни робить масив публікацій емпіричною базою подібного дослідження.

Таким чином, однією з основних складових юридичної компаративістики є юридична компаратологія як автономна юридична наукова дисципліна, а її зміст, організуюче та регулятивне значення обумовлені в першу чергу її предметністю та підставами. До останніх належать ідеали і норми, спеціальна наукова картина світу, філософські засади юридичної компаратології. Серед підстав юридичної компаратології слід виокремити ідеали і норми, спеціальну наукову картину світу та філософські засади.

Ідеали і норми юридичної компаратології здійснюють регулятивний вплив на наукові дослідження, а спеціальна наукова картина світу – на організацію наукового знання, його упорядкування, систематизацію, сприяє виокремленню наукових проблем фундаментального і прикладного значення, тоді як філософські засади забезпечують її зв’язок з іншими формами пізнання, сприяють усвідомленню розбіжностей між спеціальною науковою картиною світу і змінами у предметі юридичної компаратології, її ідеалами і нормами та пошуковими науковими дослідженнями нових проблем і т. д.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Багатоманітність проявів юридичної компаративістики не може бути обмеженою тільки юридичної компаратологією, тому у подальшому доцільно аналізувати такі її складові, як наукова школа, наукові напрями, масив спеціальних наукових публікацій та ін., яким притаманна «самоорганізація».


Висновки до розділу 4


Концептуалізація юридичної компаративістики як науки, тобто збірного поняття, яке охоплює різні наукові феномени й призначене відмежовувати їх від антинаукових та позанаукових явищ, передбачає її дослідження з позицій наукознавства з використанням методологічних підходів до розуміння науки.

У наукознавстві як рефлексії науки існує плюралізм інтерпретацій науки, який з одного боку, відображає реальну її еволюцію, а, з другого — множину її розумінь в залежності від теоретичних конструкцій, які розроблялися різними авторами для її осмислення. На основі поєднання історичних і теоретичних підходів до інтерпретацій науки, розроблених такими вченими як К. Поппер, І. Лакатос, Т. Кун, Р. Мертон, М. Полані, П. Фейерабенд, В. Стьопін та ін., є доцільним використання періодизації науки запропонованої В. Стьопіним і характеристика порівняльного правознавства в контексті домінуючих теоретичних підходів, притаманних певним періодам розвитку науки та її осмислення.

Так, класичному періоду розвитку науки була притаманна її онтолого-гносеологічна інтерпретація, яка обумовлювала й відповідне розуміння порівняльного правознавства як автономної наукової дисципліни, визнання науковими тих спеціальних знань, які відповідали вимогам об’єктивності та істинності.

У некласичний період домінуючою стає діяльнісно-інституційне розуміння науки, яке орієнтувало на інтерпретацію порівняльного правознавства як наукового методу, залежність спеціальних наукових знань від суб’єкта, наукових досліджень, форм їх організації та наукових комунікацій.

Постнекласичний (сучасний) період відрізнюється синергетико-культурологічною інтерпретацією науки, а відповідно й порівняльне правознавство як у своїх властивостях, так і формах осмислення набуває якості юридичної компаративістики.

Юридична компаративістика як юридична наука може досліджуватися як знання, наукова діяльність, соціальний інститут, форма культури. «Діапазон» складових та структуризацій юридичної компаративістики обумовлений багатоманітністю проявів права (ідея, принцип, теорія, текст, поведінка, відносини, регулятив і т. д.), розмаїттям зв’язків права з іншими соціальними явищами (ідеологією, психологією, соціальним життя, політикою, економікою і т.д.), плюралізмом епістемології науки.

Домінуючі інтерпретації порівняльного правознавства обумовлюють і відповідні його структуризації та форми організації. Класичній інтерпретації порівняльного правознавства як сукупності спеціальних наукових знань властива предметна їх структуризація та організація у вигляді автономної наукової дисципліни. Подібним чином, некласичному періоду — як порівняльно-правових досліджень та їх організація у формі соціального інституту, наукової спеціальності, наукової професії, наукової спільноти, наукових комунікацій тощо. Постнекласична інтерпретація порівняльного правознавства саме як юридичної компаративістики охоплює попередні підходи до його структуризації, трансформуючи їх відповідно до тих новацій, які утворюють своєрідність сучасного розвитку науки, у першу чергу до їх культурної обумовленості.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

При цьому необхідно підкреслити відносність зазначених вище структуризацій та форм організації юридичних компаративних досліджень, оскільки вони базуються лише на домінуванні тих або інших їх аспектів.

Подальший розвиток порівняльного правознавства і юридичної компаративістики потребує відповідних філософських і наукознавчих досліджень на основі теоретичних і методологічних підходів, напрацьованих у соціально-гуманітарних науках, з виходом як за межі науки (охоплення практичних, буденних та інших проявів компаративізму), так й за межі європейської цивілізації з охопленням неєвропейських цивілізацій, в яких наука не є домінуючою формою світогляду.


РОЗДІЛ 5

МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ КОМПАРАТИВІСТИКИ


5.1. Поняття та структура методології юридичної компаративістики


У цьому підрозділі здійснюється аналіз інтерпретацій методології в загальнонауковому та правознавчому аспектах, різноманітних її структуризацій, досліджуються властивості окремих її компонентів.

У складній і різноманітній правовій реальності перспективи юридичної науки пов'язуються у першу чергу з удосконалюванням її методології [16-17; 127; 128;67-369; 374-376; 251-253; 313-315], що повною мірою стосується порівняльного правознавства [35-38; 44; 229-232; 243-246] і особливо юридичної компаративістики як сучасного етапу його розвитку [460; 464-492]. Проблеми випереджального розвитку методології властиві не тільки юриспруденції, а й іншим наукам.

Серед напрямів розвитку методології науки виділяється компаративний підхід у широкому значенні, який останнім часом особливо активно розробляється майже у всіх гуманітарних дисциплінах [20; 130; 162-164; 192; 193], що природно істотно розширює потенційні можливості його використання в юриспруденції. Наукове визнання компаративного підходу і його методологічний потенціал дозволяють припустити, що незабаром він займе в структурі методології науки місце, однопорядкове зі структурним, функціональним, системним, синергетичним та іншими загальнонауковими підходами соціально-гуманітарних наук [148].

Значення методології юриспруденції зумовило пильну увагу до неї вчених юристів, і на сьогодні існує досить велика спеціальна бібліографія [153; 238; 176; 180; 200; 251; 526]. Необхідність розвитку методології юридичної компаративістики зумовлена як ускладненням і динамізмом об'єкта пізнання — правової реальності, так і самого процесу наукового пізнання і його засобів. Появу нових і удосконалення наявних наукових методів зумовлено необхідністю точного і адекватного відображення всього різноманіття правової реальності. Вимога всебічності і точності результатів конкретного юридичного дослідження випливає з необхідності комплексного використання різних методів у їхній єдності і взаємному доповненні. Не меншою мірою важлива його методологічна обумовленість, спрямована на визначення правильного співвідношення між методами, «традиційними» для юридичної науки і новими — соціологічними, філософськими, політологічними, психологічними підходами до права, емпіричними і теоретичними, якісними і кількісними прийомами його пізнання.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Наукові методи, як уже зазначалося, являють собою ніби «цеглинки» або «інструменти» методологічних підходів, а основними елементами методу у когнітивному аспекті є знання, принципи, правила, прийоми, способи і засоби. Структура методів, використовуваних у юридичній компаративістиці, також може бути розглянута у вертикальному і горизонтальному розрізах.

Їхню вертикальну класифікацію утворюють: загальні методи раціонального пізнання — зіставлення, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, які використовуються не тільки в науковому пізнанні, але й у практичному, повсякденному та інших видах пізнання; філософські методи, які ґрунтуються на певних філософських системах (феноменологічний, діалектичний, герменевтичний, аналітичний і т. д.); загальнонаукові методи, які властиві всім наукам (системний, структурний, функціональний, синергетичний тощо); частковонаукові методи, які застосовуються окремими групами наук (статистичні, математичні, конкретно-соціологічні та ін.); спеціальні методи, які мають значення для окремих наук. Горизонтальну класифікацію представляють методи певного рівня, наприклад, до загальнонаукових методів належать: структурний, функціональний, системний, історичний, логічний і т. д., а до частковонаукових — конкретно-соціологічні, психологічні, математичні та інші методи цього рівня.

Такі класифікації методів традиційні для юридичної науки, у літературі викладені їхні різні варіанти. У даному дослідженні вони наведені для підтвердження різноманіття проявів і взаємозв'язків компаративного методу з іншими методами, оскільки як універсальний метод пізнання він використовується різними методами і групами методів. Це стосується й інших класифікацій методів, зокрема їх поділу на: теоретичні й емпіричні методи, методи відображення предмета і побудови наукових знань, якісні і кількісні методи. Але, з іншого боку, таке ж різноманіття методів може входити до складу компаративного підходу, їх «набір» і своєрідність місця в ньому визначаються не тільки особливостями цих методів і компаративного методу, а й природою досліджуваних об'єктів.

Ще більша залежність змісту компаративного підходу від цих факторів проявляється в конкретному юридичному компаративному дослідженні, яке є основною формою здобуття знань про правову реальність. Його методика охоплює всі етапи дослідження, на кожному з яких використовуються різні групи методів: виявлення наукової проблеми; висування гіпотез та їхньої теоретичної розробки; первинної перевірки, критики і оцінки гіпотез; створення програм і інструкцій для проведення дослідження; проведення безпосередніх досліджень, збирання і обробки отриманих даних; порівняння висунутих гіпотез із даними дослідження; формулювання невирішених питань і виявлення труднощів, дослідження яких вимагає постановки нових завдань.

Оскільки для компаративного вивчення правових явищ необхідним є отримання первинної докладної інформації про них, її відбір і аналіз, то очевидно, що однією з основних у процесі такого дослідження є емпірична частина наукового дослідження, яка включає аналіз текстів правових документів, матеріалів засобів масової інформації і раніше проведених наукових досліджень, вивчення суспільної думки і т. д.

Запропонована теоретична схема методології юридичної компаративістики певною мірою узагальнена і абстрактна внаслідок того, що зроблено спробу охопити значний обсяг явищ, які раніше не досліджувалися, а тому вимагає подальшого уточнення і конкретизації. Зокрема, важливим видається на основі цієї схеми розробити методологію: юридичної компаратології; юридичних компаративних досліджень іноземного, міжнародного і регіонального права; юридичних компаративних досліджень, проведених у рамках окремих юридичних наук, і т. д.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Складний характер методології юридичної компаративістики зумовлює необхідність розробки її різноманітних структуризацій, які збагачують одна одну, а у своїй сукупності забезпечують її цілісне сприйняття. Поряд з існуючими в наукознавстві та юридичних науках інтерпретаціями, пропонується в структурі методології юридичної компаративістики виокремлювати: світогляд, тип наукового мислення, основи юридичної компаративістики, наукові парадигми, методологічні підходи, наукові знання – предметні, методологічної спрямованості й власне методологічні, методи та методики конкретних наукових компаративних досліджень.

Основні шляхи удосконалення методології юридичної компаративістики доцільно визначати в напрямку дослідження названих її складових, узагальнення недоліків та прогалин, що викладені в науковій літературі, а також практики здійснення відповідних досліджень.