Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській перспективі Висновки до розділу 2

Вид материала

Документы

Содержание 5.2. Компаративний метод як основа методології юридичної компаративістики Висновки до розділу 5

Подобный материал:

• 1 Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (Додаток, 16.46kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 1054.87kb.
• Овна культура перебуває у стані кризи внаслідок розриву між темпами розвитку технологічного, 205.88kb.
• Висновки до І розділу, 583.23kb.
• Психологія” Галузь знань: 0301 “Соціально-політичні науки”, 181.37kb.
• Висновки до першого розділу, 399.32kb.
• Зміст вступ, 388.95kb.
• Зміст вступ, 540.64kb.
• З м І с т перелік умовних позначень, 569.59kb.
• Дискурс как объект лингвистики. Дискурс и текст. Дискурс и диалог, 608.57kb.

5.2. Компаративний метод як основа методології юридичної компаративістики

У цьому підрозділі висвітлюються змістовні характеристики компаративного підходу та компаративного методу в соціально-гуманітарному, юридичному та юридично-компаративному аспектах, визначаються їх місце та роль в структурі методології юридичної компаративістики.

Юридичні компаративні дослідження в сучасних умовах не можуть бути успішно проведені без використання методологічного і теоретичного потенціалу не тільки юридичних або компаративних наук, а й філософії, соціології, політології, культурології, антропології, філології і багатьох інших гуманітарних наук, у тому числі напрацьованих ними теорій і практики використання компаративного методу (порівняльно-політичного, порівняльно-економічного, порівняльно-психологічного і т. д.). Тому, адаптуючи загальнонауковий компаративний підхід до особливостей предмета юридичної науки, юридична компаратологія розробляє методологічний арсенал засобів і правил застосування компаративного методу в інтеграції з іншими науковими методами, однак компаративний метод при цьому є основним, а використання інших методів зумовлене і підпорядковане його потребам [467; 468].

З огляду на різноманіття зв'язків компаративного методу з іншими методами, вони об'єднуються в юридичний компаративний підхід до дослідження правових явищ, який варто відрізняти від випадків використання компаративного (порівняльного) методу, прийому, операції мислення в інших загальнонаукових методах (підходах), де він має інструментальне, вторинне, підпорядковане основному методу значення.

Компаративний підхід включає компаративний метод як інваріант різних модифікацій арсеналу методів правових досліджень на різних рівнях їхньої абстрактності або узагальності: загальних методів (прийомів, операцій) мислення вищого рівня, які використовуються не тільки в науковому пізнанні, а й у практичній діяльності (практичному пізнанні), де порівняння розглядається як одна з універсальних операцій поряд з аналізом, синтезом; загальнонаукових методів, які використовуються всіма науками (у свою чергу поділяються на порівняльно-теоретичний і порівняльно-емпіричний, порівняльно-структурний, порівняльно-функціональний і т. д.); частковонаукових методів, притаманних окремим групам наук (порівняльно-психологічні); спеціальних методів, які властиві окремій науці (наприклад, метод ідентифікації в криміналістиці).

У компаративному підході для забезпечення його методологічного потенціалу використовується багато інших методів мислення і філософії, а також загальнонаукові, частковонаукові, спеціальні наукові методи: аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, моделювання, системний, структурний, функціональний, синергетичний, якісні і кількісні методи соціології і т. п.

Компаративний підхід може використовуватися науками різного рівня, що в поєднанні з особливостями їхнього предмета і методології, дає підстави виділити відповідні рівні його використання: фундаментальними теоретичними і історичними науками (філософією права, теорією держави і права, історією держави і права, історією вчень про державу і права, соціологією права); нормативними юридичними науками (науками міжнародного, конституційного, адміністративного, цивільного, трудового права і т. д.); прикладними юридичними науками (кримінологією, наукою про оперативно-розшукову діяльність і т. д.).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Як самостійний спосіб наукового дослідження порівняльний метод сформувався лише в минулому столітті у формі порівняльно-історичного методу [405]. Оскільки історизм у науці припускає, що тенденції виникнення і розвитку необов'язково повинні здійснюватися абсолютно однаково у всіх випадках — вони лише визначають загальну їх спрямованість, то достоїнством порівняльно-історичного методу дослідження є розгляд об'єктів у процесі розвитку і у їхньому взаємозв'язку, у результаті чого з'являється можливість простежити зміну тієї або іншої властивості, виділити етапи і зрозуміти логіку існування об'єкта дослідження, з'ясувати фази, коли явище найбільшою мірою розгортає свій зміст, і шляхом порівняння визначити сприятливі для цього процесу обставини. Порівняльно-історичний метод як різновид історичного методу — це науковий метод, за допомогою якого шляхом порівняння виявляється загальне і особливе в історичному розвитку явищ, досягається пізнання різних історичних щаблів розвитку того самого явища або двох різних співіснуючих явищ, що дозволяє виявити і зіставити рівні в розвитку досліджуваного об'єкта, його зміни, визначити тенденції. Можна вичленувати різні форми порівняльно-історичного методу: порівняння, що дозволяє виявити загальне і особливе в природі різнорідних об'єктів; історико-типологічне порівняння, що пояснює подібність не пов'язаних за своїм походженням явищ однаковими умовами генезису і розвитку; історико-генетичне порівняння, при якому подібність явищ пояснюється як результат їхнього споріднення за походженням; обумовлююче порівняння, при якому фіксуються взаємовпливи різних явищ [405].

Залежно від рівня дослідження порівняльний метод може як обмежуватися емпіричним порівнянням соціальних об'єктів, так і бути способом типологічного вивчення і засобом теоретичного пояснення [526, с. 107-116]. Як правило, порівняльний метод є основним засобом переходу на рівень узагальнення і становить необхідний етап на шляху до теоретичного осмислення. На рівні теорії одним із засобів пізнання об'єкта є типологічний метод, який становить опосередковане (через теорію, її абстракції, принципи, засоби) застосування порівняльного методу, що характеризується не індуктивністю, а дедуктивністю, який визначає новий спосіб зіставлення об'єктів, при якому їхні подібності і розходження є значимими не самі по собі, а в рамках класифікованої системи, і визначаються за допомогою заздалегідь побудованих типів. Проблеми типології виникають у всіх науках, які мають справу з різнорідними за складом множинами об'єктів і вирішують завдання впорядкованого опису і пояснення цих множин. Типологія — це науковий метод, в основі якого лежить розчленовування систем об'єктів і їхнє угруповання за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі або типу, а також результат типологічного опису і зіставлення. Типологія спирається на виявлення подібності і розходження досліджуваних об'єктів, на пошук надійних способів їхньої ідентифікації, а у своїй теоретично розвиненій формі прагне відобразити побудову досліджуваної системи, виявити її закономірності, що дозволяють прогнозувати існування невідомих поки об'єктів.

За способом побудови розрізняють: емпіричну типологію, в основі якої лежать кількісна обробка і узагальнення дослідних даних, фіксація стійких ознак подібності і розходження, які здобуваються індуктивним шляхом, систематизація та інтерпретація отриманих даних; теоретичну типологію, що припускає побудову ідеальної моделі об'єкта, узагальнене вираження ознак, фіксацію принципів таксономічного опису множини досліджуваних об'єктів, спирається на розуміння об'єкта як системи, що пов'язане з вичленовуванням системоутворюючих зв'язків, з побудовою уявлення про структурні рівні об'єкта.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Подібним чином і компаративний метод як основа компаративного підходу не може бути редукованим до будь-якого іншого наукового методу, зокрема порівняльного методу в його класичній інтерпретації. Аналіз існуючих підходів до розуміння порівняльно-правового методу та порівняльного методу в інших соціально-гуманітарних науках, виокремлення усталених та дискусійних питань інтерпретації компаративного методу, дає можливість визначити шляхи їх вирішення на основі бачення поняття юридичного компаративного методу як сукупності методів дослідження «не одного» об’єкту або його стану, правила його застосування, окреслити види наукових знань, які можуть бути здобутими в результаті його використання.

Базуючись на положенні, що унікальність компаративного методу полягає в його спрямованості на дослідження «не одного» об’єкта, серед його складових виокремлюються методи порівняння, зіставлення, протиставлення, конфронтації, а також контрастуючий, ареальний, типологічний, топологічний та інші методи.

Компаративний метод може бути досліджений і як прийом пізнання, метод практичної діяльності, побудови наукових знань, теоретичний і емпіричний, якісний і кількісний та ін. Обмежуючись вивченням його співвідношень з різними прийомами мислення, окремих результатів його використання, а також особливостей типологічної, діахронічної та синхронічної модифікацій, слід зазначити, що компаративний метод потребує окремих спеціалізованих досліджень.

Висновки до розділу 5


Одним з визначальних факторів подальшого розвитку юридичної компаративістики є її власна методологія, удосконалення якої дає можливість досліджувати не тільки властивості існуючих, а й нових явищ і процесів, які виникли і продовжують виникати у правовій реальності.

Методологія юридичної компаративістики є складним і багатоплановим утворенням, яке трансформує методологію порівняльного правознавства, доповнює якісно новими новаціями, забезпечує як єдність, так і відмінність юридичних та компаративних наук. Її особливість проявляється в тому, що юридична компаративістика адаптує загальнонаукову компаративну методологію стосовно предмета та завдань юридичних наук.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Рівневість методології юридичної компаративістики відображається її існуванням у вигляді предметних знань та способів мислення: світогляду – компаративізму та правового компаративізму; філософському – філософії компаративізму та філософії правового компаративізму, компаративній філософії права; загальнонауковому – компаризму як наукової парадигми та правового компаризму як однієї з парадигм юридичних наук; спеціально-науковому стосовно юридичної компаратології – як множина її систем знань (теорій, концепцій, понять і т. д.) та відповідних їм методів, які об’єднуються компаративним підходом; методик конкретних юридичних компаративних досліджень. Аналіз інших структуризацій методології юридичної компаративістики підводить до висновку про їх плюралізм, взаємодоповнюваність, необхідність подальших досліджень.

Для відображення єдності предметних знань та власне компаративного методу вводиться поняття компаративного підходу, який розглядається як основа компаративної методології, що містить компаративний метод та інші компоненти науки, які мають методологічне значення.

Компаративний метод не зводиться лише до порівняльного методу, а охоплює усі методи дослідження «не одного» об’єкта на різних рівнях їх узагальненості: загальних методів мислення, філософських, загальнонаукових, спеціально-наукових тощо. До особливостей компаративного методу відноситься не тільки орієнтація на дослідження «не одного» об’єкта, його властивості чи стану, а й спрямованість на встановлення різного в дослідженнях множинності та відмінностей явищ правової реальності, формування загального для них у їх реальній взаємодії, а не тільки за заздалегідь встановленим критеріям, виявлення як наявності загального і різного, так і їх відсутності, тобто універсального та унікального.

Компаративний метод об’єднує всі методи досліджень «не одного» об’єкту чи його стану, предметом яких є виявлення різного та загального, всезагального та унікального, причому останні характеризуються відсутністю, відповідно, загального та відмінностей, зокрема, порівняння, зіставлення, протиставлення, конфронтація, контрастування тощо.

Проведений аналіз форм існування методології юридичної компаративістики, зокрема, компаративного підходу, компаративного методу як прийому мислення, самостійного загальнонаукового та спеціально-наукового методу, його зв’язків з іншими методами досліджень показав неможливість їх комплексного осмислення в межах цієї дисертації, необхідність і доцільність подальших досліджень.