Geum.ru

Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській перспективі Висновки до розділу 2

Вид материалаДокументы

Содержание


1.3. Генеза порівняльно-правових досліджень в Україні
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

1.3. Генеза порівняльно-правових досліджень в Україні



Цей підрозділ присвячений вивченню особливостей виникнення, становлення та розвитку порівняльно-правових досліджень у вітчизняному правознавстві.

Подібно до інших країн використання (рецепція) іноземного правового досвіду властива стародавнім правовим документам, що існували на українських землях. Вивчення іноземного правового регулювання і законодавства мало в Україні більше прикладний або освітній характер. Внаслідок особливостей історії України, становлення і розвитку її державності в історичному вивченні українського права необхідно розрізняти історію права, що діяло на території України, як історію взаємодії права (законодавства) інших держав і власне українського національного права, яке мало більшою мірою форму місцевого (земельного, князівського, старшинського) і звичаєвого права [539, с. 7]. Внаслідок цього в розвитку порівняльно-правових досліджень варто виділяти взаємодію позитивного і звичаєвого права [503, с. 188-202]. Як правило, більша увага приділялася дослідженням саме позитивного права, що було пов'язане з історією і рецепцією західного права, права Російської імперії та інших держав, тоді як власне українське право найчастіше залишалося поза полем інтересів юридичних досліджень.

До набуття Україною незалежності в 1991 р. юридична наука та освіта в ній виникли і розвивалися переважно у формах і на офіційно визнаних засадах, які були властиві державам, до складу яких входили українські землі в конкретній історичній ситуації [472, с. 58-59]. Тому й наукові порівняльно-правові дослідження в Україні нерозривно пов'язані з розвитком відповідної юридичної науки, її парадигмами, методологічними підходами, особливостями інституціалізації і т. ін. Сьогодні немає підстав говорити про наявність в Україні національної школи порівняльного правознавства, про те, що воно існувала раніше або склалася нині як автономна юридична наука. Разом з тим досить багаті традиції є в плані проведення порівняльно-правових досліджень, особливо порівняльно-історичних, міжнародно-правових, щодо вивчення іноземного, радянського і соціалістичного права.

На етапі становлення юридичної науки в Україні їй було властиво, як і науці тих держав, до складу яких вона входила, проведення у першу чергу порівняльно-історичних правових досліджень з метою вивчення загального в розвитку права даних держав, його впливу на українське право, розвитку права слов'янських народів. Особливо виділяються роботи М.Д. Іванишева, М.П. Загоскіна, Ф.І. Леонтовича, О.Ф. Кістяковського, М.Ф. Владимирського-Буданова, І.І. Дитятина, І.М. Собестьянського та інших вчених, що викладали в університетах, які існували на українських землях. На відміну від теоретичних і філософських вивчень права, дослідженням цих учених був властивий історичний підхід, що охоплював позитивне право, закріплене в законодавстві, і звичаєве право. Прикладом цього можуть слугувати праці: Ф.І. Леонтовича «Старий земський звичай» (1880), «До історії російських інородців. Стародавній монгольсько-калмицький та ойратський устав стягнень» (1879), «Селянський двір у литовсько-російській державі» (1896 — 1897), «Сільські промисловці в литовсько-російській державі» (1897); І.І. Дитятіна «Устрій і управління міст Росії: міста Росії в XVIII сторіччі» (1875), «Міське самоврядування в Росії: доля Катерининського міського положення до 1870 року» (1877); О.Ф. Кістяковського «Характеристика російського і польського законодавства про кріпосне право стосовно Малоросії» (1862), «Права, по яких судиться малоросійський народ» (1878) [183, с, 114-122].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

В останні десятиліття XX в. підсилилася увага вчених інституту до проблем історії та методології юридичної науки, сучасного праворозуміння, соціальних питань права, зв'язку права і території, природи. Результати цих досліджень було відображено в роботах: В. К. Забігайла «Право і суспільство. Нові проблеми і методи буржуазного правознавства» (1981); І. П. Бутка «Державознавчі дослідження і практика місцевих Рад» (1983); І. А. Тимченка «Економічне районування і адміністративно-територіальний устрій союзної республіки» (1983); Ю. С. Шемшученка «Закон на варті природи» (1982); Г. І. Чангулі «Конституційні принципи кримінального судочинства закордонних соціалістичних держав» (1981), В.В. Леоненка «Професійна етика учасників кримінального судочинства» (1981) та ін. Уперше після робіт М. Ф. Владимирського-Буданова «Огляд історії російського права» (1886) і М. О. Максимейка «Порівняльне вивчення історії права» (1898) у цей же період були проведені теоретико-методологічні дослідження проблем порівняльного правознавства. В.Н. Денисов у критичному аспекті проаналізував виникнення та еволюцію поняття порівняльного правознавства в закордонній юридичній науці [109, с. 158-187], а місцю і ролі порівняльного правознавства в юридичній науці, його методології, зв'язкам з міжнародним правом присвятив свої роботи П. Ф. Мартиненко.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. в Інституті держави й права ім. В. М. Корецького порівняльно-правовий метод і вивчення правового розвитку інших країн використовуються при вивченні різних державно-правових проблем у рамках таких робіт: з теорії й історії держави й права у колективній монографії «Сучасна буржуазна політико-правова ідеологія (Критичний аналіз)» (1985); В. Н. Денисова, В. К. Забігайла, В. Г. Буткевича та ін. «Конституція США і реальний правопорядок» (1987); Н.М. Оніщенко «Становлення й розвиток джерел права на Україні» (1988), «Правова система: проблеми теорії» (2002), О.В. Зайчука «Правова система США (історико-теоретичний аналіз)» (1992); О.Л. Копиленка «Політико-правові ідеї Т. Шевченко і І. Франка в сучасній ідеологічній боротьбі» (1990) і «Українська ідея М. Грушевського: історія і сучасність» (1991); В.Д. Бабкіна, В.Н. Селіванова «Народ і влада. Досвід системного дослідження поглядів М.Е. Салтикова-Щедріна» (1995); з правових аспектів глобальних проблем сучасності: О.М. Мироненка «Боротьба за мир і глобальні проблеми сучасності» (1985), «Проблеми ядерного сторіччя і шляхи їхнього вирішення» (1989); з міжнародного права: В.Н. Денисова «Право міжнародної безпеки і обмеження перегони озброєнь» (1989); В.І. Євінтова «Міжнародне співтовариство і правопорядок» (1990); збірнику наукових праць «Ідеї миру й співробітництва в сучасному міжнародному праві» (1990) [545, с. 76-104].

Активізувалися порівняльно-правові дослідження у вищих навчальних закладах України, особливо в галузі конституційного права закордонних країн. Окремі порівняльно-правові дослідження здійснювалися в інших інститутах АН України. Так, філософські й методологічні аспекти порівняння досліджувалися К.К. Жолем: «Порівняльний аналіз індійської логіко-філософської спадщини» (1981), «Наука, релігія, суспільство» (1986), «Мова як практична свідомість (Філософський аналіз)» (1990).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

У сучасних умовах як зазначають В.Д. Бабкін та І.Б. Усенко актуальними є «історико-юридичні дослідження, пов’язані з розробкою теоретико-методологічних проблем, подоланням вульгарно-соціологічних збочень ідеологічного змісту важливих періодів становлення духовної культури українського народу, а також з утвердженням об’єктивної історико-конкретної оцінки діяльності багатьох видатних представників національно-філософської і правової думки» [15, с. 43]. Історія концепцій порівняльного правознавства може стати у перспективі важливою складовою історії правових вчень, предмет якої сьогодні переосмислюється [416, с. 131-142].

Таким чином, порівняльне правознавство в Україні виникло і розвивалося у формі порівняльно-правових досліджень, предмет яких за окремими вийнятками обмежувався колом країн з якими Україна пов’язана історично (генетично) чи функціонально, а домінування позитивного права та інтегрованість України до складу інших країн (держав), так само як і входження в міжнародний і європейський правовий простір, обумовили пріоритетну орієнтованість на запозичення іноземного правового досвіду. При цьому поза увагою, як правило, залишалися можливості порівняльного правознавства щодо досліджень «своєрідності» українського права в різних формах його буття, реального внеску української правової культури у світовий правовий розвиток.