Geum.ru

Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській перспективі Висновки до розділу 2

Вид материалаДокументы

Содержание


3.2. Правова реальність в аспекті глобалізації і плюралізації світу
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   23

3.2. Правова реальність в аспекті глобалізації і плюралізації світу



У цьому підрозділі подаються результати дослідження глобалізації та плюралізації світу як домінуючих тенденцій розвитку людства та особливостей осмислення їх прояву в правовій реальності у формі правової глокальності, що діалектично поєднує їх.

Для компаративізму важливо виділити одиницю рівня компаративних досліджень, у тому числі макрорівня, якій властиво в граничному варіанті різноманіття життя колективних суб'єктів людства. Такою одиницею на сьогодні є поняття «цивілізація» в інтерпретації кінця XX — початку XXI ст., яке, з одного боку, досить повно розроблене, що уможливлює його використання в компаративних дослідженнях, а, з іншого боку, з приводу якого існує різноманіття думок і досліджень [207, с. 5-20; 433; 438; 519; 553].

Цивілізація в сучасній літературі розуміється як: суспільство (Г. Мішо, Є. Марко, Л. Февр), міське суспільство (П. Бегбі, О. Шпенглер), сучасний тип суспільного устрою розвинених країн, синонім слова «культура» (А. Кребер, К. Клакхон), якісна специфіка суспільства, що характеризує його самобутність, або соціокультурна спільність, що формується на основі надлокальних цінностей (М. Данилевський, М. Вебер, П. Сорокін, А. Тойнбі та ін.) [438, с. 18-35].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Програма детериторіальності цього простору закладена в концепції пост-глобализму, яку розвивають А. Аппадураї і М. Уотерс. Детериторіалізація глобалізації розуміється А. Аппадураї через втрату схильності соціальних процесів до фізичного простору в процесі символізації культури і формування «глобального культурного простору — потоку», представленого етнопростором, що утворюється потоком туристів, іммігрантів, біженців і т. д.; технопростору — представленого потоком технологій; фінансового простору — потоком капіталів; медіапростору —потоком створюваних засобами масової інформації образів; ідеопростором —потоком ідеологем [139].

На домінуванні експансії символізованої культури побудована й концепція глобалізації М. Уотерса. Він виходить із традиційного фундаменту глобалізації — відносин соціальної організації і територіальності, які, на його думку, обумовлюються матеріальним, політичним і символічним типами обмінів. Якщо матеріальні обміни припускають локалізацію в одному місці виробничих потужностей, робочої сили і т. д., а політичні обміни інтернаціоналізують локальні соціальні відносини через суверенність держав (локалізація в межах території держави й інтернаціоналізація через взаємодію з іншими державами), то символічні культурні обміни звільняють соціальні відносини від схильності до фізичного простору. Глобалізація пов'язується саме із символічними обмінами, тому найбільш глобальною є сфера культури, а економіка і політика — тією мірою, якою у них проникають символічні обміни [139]. В економіці — це фінансовий ринок і фінансові спекуляції, у політиці — сфера таких цінностей, як права людини, екологічні проблеми, збереження миру і т. д., а також сфера міжнародних організацій, у якій частково обмежується суверенність держав. Найбільш глобалізовану сферу — культуру, М. Уотерс представляє подібно А. Аппадураї, але видозмінює її з використанням «симулякрів» Бодрійара, у вигляді таких просторів - потоків: сакропростір, утворений потоком симулякрів релігії; етнопростір — потоком симулякрів етнічної ідентичності; економпростір — потоком симулякрів вартості і капіталу; медіапростір — потоком симулякрів інформації; простір відпочинку — потоком симулякрів шоу, видовищ, розваг, туризму . Введення «симулякрів» дозволяє М. Уотерсу заявити про кризу глобалізації і перехід до постглобалізації, у якій культура та інші соціальні обміни втрачають «тілесність» і існують у «кіберпросторі» [139].

Постглобалістська тенденція позбавлення соціальних відносин прив'язки до фізичного простору і «тілесності» людини є домінуючою в концепції віртуалізації глобалізації, що переводить дихотомію локальне — глобальне в новий вимір: реальне — віртуальне, в якому реальні взаємодії і процеси заміщаються їхніми образами — симулякрами (кіберпростір, політична та інша реклама, фінансові спекуляції і т. д.), а також ігровим характером взаємодій [43; 140; 574].

Варіативність глобалістського бачення сьогодення та майбутнього світу [168] проникає і в інші сфери їх осмислення, зокрема, у філософію [186], наукознавство [115], історичні науки [26] тощо.

З багатьох сучасних парадигм вивчення різноманіття і єдності світу концепція «глокалізації» реальних, мислимих і віртуального просторів у соціально-культурному аспекті найбільш близька компаративізму. Наведені положення концепції глокалізації як «теорії середнього рівня», яка не виходить із заздалегідь сконструйованих схем, моделей, а теоретично узагальнює емпіричні дані й у такий спосіб пояснює процеси, що відбуваються в країнах, на континентах, у світі, мають безпосереднє значення для розв'язання проблем компаративізму, у тому числі регулятивних, правових і юридичної її форм.

Проблеми співвідношення глобалізації, плюралізму, світового правопорядку є актуальними й для сучасного осмислення процесів на «правовій карті світу». Вони розв’язуються в контексті визначення місця та ролі держави у світі, що глобалізується [248, с. 203-221], прав людини [357], конституціоналізму [12], боротьби зі злочинністю [543], розвитку правових систем загалом [359; 361].

Окрім вивчення процесів глобалізації в юридичній науці активізувалися й дослідження процесів плюралізації правової реальності, але які здійснюються переважно в межах антропології права [135; 174; 397]. Розглядаючи ці процеси у правовому компаративізмі слід зазначити, що їх діалектичне поєднання і розрізнення доцільно досліджувати, як це показано вище, в контексті «правової глокальності», яка є альтернативою радикальності «універсального» у світосистемних та «плюрального» права у цивілізаційних, культурологічних, антропологічних теоріях, у якому «знімається», але не елімінується опозиція глобальне – локальне, яке не заперечуючи унікальності глобального і локального, відображає їх неподільність та взаємозалежність.

Це поняття в подальшому доцільно доповнити положеннями щодо глобальності локальних небезпек і транснаціоналізації соціального простору (У. Бек), його різноплощинності, детериторіальності та віртуальності (А. Аппадураї, М. Уотерс), що в межах дихотомії реальне – віртуальне дає можливість відобразити єдність і відмінність правової глобалізації й правової плюралізації, правового й позаправового, віртуального, реального, повсякденного.

Поняття «правова глокальність» спрямоване на осмислення правового простору у формах реального (фізичного), образного (свідомість), віртуального (кіберпростір, простір правової інформації, правових «симулякрів») просторів, кожному з яких властиві своя логіка розвитку та буття. Причому «правова глокалізація» як процес поєднує глобальне і локальне у кожному з цих просторів, дозволяє виявити поширеність і способи формування процесів глобалізації і плюралізації права, а через правову ситуацію пов’язати їх з повсякденними життям та життєдіяльністю суб’єктів, тоді як правова глобалізація і правова плюралізація відображають унікальність кожної з них.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

За нашою думкою, поняття «ситуація», з одного боку, конкретизує правову глокальність в «координатах» часу, простору, кола осіб, взаємодіянь та їх інших умов, з іншого, обумовлює необхідність розгляду «правового» в соціально-культурному контексті, в якому право лише один із факторів соціальної ситуації.

Підсумовуючи слід зазначити, що дослідження різноманітних теорій «світосистемності», глобалізації світу, «глокальності», «детериторіальності», «віртуальної» глобалізації та їх адаптації до особливостей правового простору показало, що поняття «правової глокальності» є альтернативою радикальності «універсального» у світосистемних та «плюрального» у цивілізаційних теоріях, у якому «знімається», але не елімінується опозиція глобальне – локальне, яке не заперечуючи унікальності глобального і локального, відображає їх неподільність та взаємозалежність.

Це поняття доповнено положеннями щодо глобальності локальних небезпек і транснаціоналізації соціального простору (У. Бек), його різноплощинності, детериторіальності та віртуальності (А. Аппадураї, М. Уотерс), що у межах дихотомії реальне – віртуальне дає можливість відобразити єдність і відмінність правової глобалізації й правової плюралізації, правового й позаправового, віртуального, реального, повсякденного.

Такий підхід спрямований на осмислення правового простору у формах реального (фізичного), образного (свідомість), віртуального (кіберпростір, простір правової інформації, правових «симулякрів») просторів, кожному з яких властиві своя логіка розвитку та буття. Причому «правова глокалізація» поєднує глобальне і локальне у кожному з цих просторів, дозволяє виявити поширеність і способи формування процесів правової глобалізації і правової плюралізації, пов’язати їх з повсякденними життям та життєдіяльністю суб’єктів, тоді як правова глобалізація і правова плюралізація відображають їх унікальність.

Одним із аспектів осмислення правової глокальності є її подальше дослідження в межах ситуативного та регулятивного підходів, які уможливлюють її розгляд в контексті «неуніверсальності» права та регулятивного простору.