Geum.ru

Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській перспективі Висновки до розділу 2

Вид материалаДокументы

Содержание


4.2. Структуризація юридичної компаративістики
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   23

4.2. Структуризація юридичної компаративістики



У цьому підрозділі аналізуються проблеми методологічного осмислення плюралізму структуризацій юридичної компаративістики та їх залежність від особливостей теоретичних та історичних інтерпретацій науки. На основі визначення як базових концепцій інтерпретації науки як наукових знань, наукової діяльності і соціального інституту, форми культури, які в історичній обумовленості відповідають класичному, некласичному й постнекласичному її розумінню, а у філософсько-теоретичному аспекті, відповідно, онтолого-гносеологічним, діяльнісно-інституційним, синергетико-культурологічним варіаціям, досліджується їхній вплив на структуризації порівняльного правознавства і юридичної компаративістики та характеристики їх складових.

Однією з тенденцій розвитку сучасної науки є становлення «гнучкої», мінливої структури науки, що характеризується диференціацією і інтеграцією існуючих наукових дисциплін, формуванням нових наукових напрямів, у тому числі міждисциплінарних, їхнім переростанням у наукові спеціальності, дисципліни. Нові дослідницькі області, як правило, не вкладаються в існуючу дисциплінарну структуру науки і стають основою нових наукових дисциплін, наукових комплексів та інших компонентів науки, а наукові дисципліни у свою чергу диференціюються на ряд субдисциплін, наукових спеціальностей [317, с. 3].

Дослідження юридичної компаративістики як науки в широкому розумінні припускає вивчення пізнавальних (наукознавчих), діяльнісних, соціальних та інших її аспектів, оскільки наукові явища поєднує не тільки спільність наукових знань, теоретико-методологічних принципів, норм і методів досліджень, але й загальні соціально-організаційні структури: кафедри, лабораторії, наукові дослідницькі інститути, наукові колективи, співтовариства та ін.

Ґрунтуючись на сформованих у філософії науки і наукознавстві методологічних підходах до вивчення різних структур науки, юридична компаративістика може бути осмислена в плані її розуміння як системи наукових знань, наукової діяльності, соціального інституту, форми культури [441; 442; 460]. З огляду на те, що поряд з дисциплінарними структурами науки існують й інтенсивно розвиваються інші її структурні побудови, зокрема проблемна організація наукових досліджень, предметний простір, наукові школи, масив публікацій, мережа наукових комунікацій тощо [287-289], необхідне вивчення спільності і своєрідності її різних компонентів. Оскільки в порівняльному правознавстві цим питанням приділялася недостатня увага, доцільними є звертання до методологічних підходів, розроблених у наукознавстві, і їхня адаптація стосовно до особливостей юридичної компаративістики.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

— його підставою є суб’єктно-діяльнісний підхід, при якому наукове знання розглядається як результат актів виділення і вирішення наукових проблем, а предметом вивчення стає регульована гносеологічними і герменевтичними ідеалами, нормами і методологічними правилами поведінка дослідників, що охоплює процеси пізнання, розуміння й інтерпретації, зокрема як власне наукові дослідження, так і форми професійного спілкування, організації наукової діяльності та ін.;

— введення процесів розуміння та інтерпретації переносить акцент на вивчення ціннісних орієнтацій вчених, їхніх наукових уподобань, дисциплінарних і особистісних регулятивів, значимих для вибору і вирішення проблем, міжособистісних взаємодій, зокрема виокремлення в порівняльному правознавстві національних наукових шкіл.

Окремі дослідження іншого плану не могли охопити дослідження порівняльного правознавства у всьому їхньому обсязі і різноманітті проявів, що викликає необхідність більш детально зупинитися на сучасних напрямах наукознавчих досліджень і можливостях їхнього застосування для вивчення юридичної компаративістики, інших наук компаративної спрямованості.

У сучасному наукознавстві виділяється кілька напрямів аналізу науки, а відповідно і її побудови. Основи першого напряму закладені Т. Куном у його історико-теоретичному дослідженні «Структура наукових революцій» [214], який: увів нові структурні одиниці науки: основні — наукове співтовариство, парадигма; додаткові — методологічні правила, наукова область і спеціальність; відзначив первинність парадигм щодо прийнятих у науковому співтоваристві правил; запропонував прийняти теорію як зразок для розв'язання завдань і визнати її як парадигму, а парадигму — як вихідну одиницю наукознавчого аналізу наукової дисципліни; виділив такі стани існування науки: нормальна наука, її криза і наукова революція; розробив поняття «дисциплінарної матриці» що охоплює: символічні узагальнення; метафізичні компоненти парадигм; цінності; зразки, або парадигми вирішення проблем; розрізнив макро- і мікропарадигми і відповідно макро- і мікроспівтовариство вчених.

Методологічне значення підходу Т. Куна для досліджень структури юридичної компаративістики в тому, що він дозволяє: вивчати не тільки домінуючі когнітивні, а й діяльнісно-інституціональні її структури, зокрема, такі як дисципліна, область дослідження, спеціальність, а також зв'язки між ними; виділити значимість визнання науковим співтовариством тієї або іншої теорії як зразка для проведення компаративних досліджень; відмовитися від виключно кумулятивного підходу до розвитку науки і зафіксувати різноманіття форм існування науки (допарадигмального, парадигмального, постпарадигмального).

Якщо підходу Т. Куна була властива історична орієнтація щодо вивчення науки, яка знайшла відображення в «стрибкоподібному» її розвитку як зміні наукових парадигм у процесі наукових революцій, то теоретична спрямованість властива іншому напряму, що грунтується на роботах І. Лакатоса [217; 218] і, відповідно, понятті «наукова дослідницька програма», аналізі існування різноманітних форм дослідницьких програм у розвитку науки, виділенні як вихідної структурної одиниці аналізу науки серії послідовних теорій, об'єднаних дослідницькою програмою.

Використання цього підходу дозволить досліджувати юридичну компаративістику з погляду:

— виділення в ній дослідницьких програм, що складаються з пов'язаних теорій, а також форм співіснування і конкуренції різних дослідницьких програм одна з одною. Наприклад, порівняльного правознавства як науки і порівняльного правознавства як методу досліджень, порівняльного правознавства як науки і методу;

— структуризації дослідницьких програм, через виділення однієї з теорій або метафізичних компонентів, ціннісних регулятивів і зразків вирішення наукових проблем як «твердого ядра», а інших пов'язаних з нею теорій — як фрагментів допоміжного і запобіжного поясів, і в такий спосіб виділення інваріантної структури дослідницької програми («ядра») і її динамічних, мінливих компонентів (наприклад, пояс допоміжних гіпотез, що можуть пристосовуватися, перероблятися або повністю замінятися).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

— виділення Г. Уїтлі когнітивної і соціальної інституціалізації, а також трьох рівнів організації науки: наукової дисципліни, що становить сукупність наукових цінностей; спеціальності — пояснювальні моделі і категоріальний апарат; дослідницької області — сукупність проблемних ситуацій, а критеріями розрізнення дослідницьких областей є загальне і особливе в досліджуваних об'єктах, понятійний і методичний апарат, рівень згоди (консенсусу) між ученими щодо методології і техніки дослідження. Спеціальність же містить у собі ряд областей дослідження [501, с. 218-256];

— поділ когнітивних і соціальних характеристик наукової дисципліни запропонований І. Шпігель-Резінг, зокрема, до когнітивного належать способи аналізу предмета дослідження, теоретичні принципи і дисциплінарні критерії оцінки результатів досліджень, методи і ступінь методичної спеціалізації та ін., а до соціальних — соціальна структура дисципліни (наявність домінуючих наукових шкіл, конфліктуючих дослідницьких груп), прийняті форми взаємодії, способи відбору і професіоналізації дослідників, технічне забезпечення, форми наукових комунікацій [552, с. 240-255];

— розрізнення наукової дисципліни і спеціальності за їх престижем, умовами конкуренції, продуктивністю вчених і т. д. (Є. Хегстрем, Г. Малкі).

Діяльнісно-інституціональні або соціологічні дослідження науки свого часу становили новий підхід до її вивчення, що забезпечував її розгляд як суб’єктно, діяльнісно і соціально обумовленого явища, частини суспільства, яка залежна від нього і забезпечує його потреби у науковому пізнанні соціальної реальності. Інституціалізація науки сприяла переосмисленню місця і ролі суб'єкта і наукової професії в науковому пізнанні, переходу науки в некласичний період свого розвитку. Недоліком же цього підходу є його спрямованість переважно на виявлення механізмів і процесів усталеності, упорядкованості науки, нормативності наукових досліджень, що зумовило появу інших методологічних підходів, які відповідають постнекласичній науці і які можна об'єднати под назвою «синергетико-культурологічний підхід». Зокрема, оригінальна інтерпретація науки і її методології представлена в роботах П. Фєйерабенда [506-508], а на початку 90-х років зародився новий системно-теоретичний напрям, що прагне поєднати стосовно до досліджень науки загальну теорію систем і синергетику. Прогностичні дослідження розвитку науки здійснюються в рамках футосинергетики, плюралізму і різноманіття проявів науки в культурологічному напряму [38; 179; 226; 256; 263; 399] .

Таким чином, на початку XXI ст. склалося різноманіття методологічних і теоретичних підходів до дослідження науки, ґрунтуючись на яких, можна зробити висновок, що дослідження юридичної компаративістики можливо на мікро-, мезо- і макрорівнях, де:

— мікрорівень являє собою емпіричні дослідження якісних і кількісних змін, які відбуваються в масиві наукових юридичних публікацій, зв'язках цитувань та інших комунікаціях вчених-юристів за відносно невеликі періоди часу і характеризують проблемну сторону юридичної науки. До них, зокрема, належать дослідження, пов'язані з: вивченням інновацій у юридичній науці, що знаходить відображення в журнальних публікаціях як елементарній одиниці мінливості наукового знання; аналізом частоти виникнення інновацій і їхніх модифікацій; виявленням напрямку потоку наукових публікацій і його змін; дослідженням когнітивно пов'язаних сукупностей публікацій, їхніх кластерів і ієрархії за частотою посилань; виокремленням певних дослідницьких груп, наукових спільностей і т. д.;

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Культурна зумовленість юридичної компаративістики орієнтує на її дослідження як форми культури, з’ясування залежностей від інших проявів культури (релігії, міфотворчості, практики, повсякденності), виявлення національної своєрідності правового пізнання, виокремлення в певних культурах і цивілізаціях його домінуючих форм, визнання «неуніверсальності» юридичної науки, а в структурному аспекті – розрізнення світової і національної юридичної компаративістики.