Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській перспективі Висновки до розділу 2

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 ... 23

ВИСНОВКИ

Однією з періодизацій історії порівняльного правознавства є її диференціація на докласичний, класичний, некласичний, постнекласичний періоди, виходячи з її обумовленості потребами правової практики, станом епістемології науки, ефективністю наукових комунікацій відповідних національних шкіл.

Виникненню і розвитку порівняльно-правових досліджень в Україні притаманні значимість непрофесійного (неюридичного і ненаукового) осмислення плюралізму правової реальності (письменниками, митцями), орієнтація офіційної юридичної науки на додатковість власне українського права стосовно права країн, до складу яких входила Україна, домінування університетської або академічної науки, а сучасному етапу притаманні міжнародно-правова, освітянська та прагматична спрямованість.

Як в історії, так і сучасності порівняльне правознавство та юридична компаративістика існують у вигляді взаємодії національних шкіл, а ця їх реальна взаємодія і створює «світову» юридичну компаративістику.

Компаративізм як різновид світогляду, який формується у пост-постмодерністській перспективі і охоплює його наукові та позанаукові форми, філософія компаративізму як форма раціонального осмислення сучасного існування світу, компаризм як загальнонаукова парадигма соціально-гуманітарних наук визначають «формати» засад ставлення до світу як розмаїття різних цивілізацій, культур, традицій та світового порядку як результату їх реальної взаємодії чи відсутності такої; своєрідним проявом компаративізму в сфері правового життя є правовий компаративізм, який діалектично поєднує правовий глобалізм і правовий плюралізм.

Пост-постмодернізм є діалектичним поєднанням модернізму і постмодернізму, який заперечує абсолютизацію універсальності модернізму і плюральності (самобутності) постмодернізму.

Сутність компаративізму виявляється в його принципах: заперечення абсолютизації універсального та плюрального, їх діалектичності, додатковості, толерантності (визнання), рівності-нерівності, діалогічності становлення загального та різного, присутності-відсутності.

Компаративізм – один із різновидів світогляду пізнього постмодернізму в основу якого покладені діалектична єдність глобального і плюрального, реального і віртуального, раціонального і позараціонального, наукового і позанаукового.

Компаративна філософія права – один із напрямів дослідження власне філософії права як сфери його раціонального осмислення, який на сучасному етапі свого розвитку обмежується описанням різних філософських систем права, а в майбутньому повинен орієнтуватися на їх компаративні дослідження;

Юридична компаративістика притаманна постнекласичному етапу розвитку порівняльного правознавства. Зберігаючи наступність з попередніми, вона характеризується і відмінностями в предметному та методологічному аспектах (у предметному — плюралізм правових культур, соціальна та культурна обумовленість правової реальності, правова глобалізація та інтернаціоналізація, а в методологічному – компаративізм, компаризм, компаративний підхід).

Юридична компаративістика формується у просторі взаємодії компаративних і юридичних наук, де компаративні науки визначають її методологію, а юридичні – особливості об’єктів (правової реальності), однак правова реальність розглядається в контексті соціально-культурних регулятивів (регулятивного простору, що охоплює усі країни світу з притаманними їм домінуючими регулятивами, які обумовлюють своєрідність його національної чи цивілізаційної конфігурації).

У гносеологічному аспекті юридична компаративістика не може бути зведена лише до автономної наукової дисципліни чи методу, а являє собою складне утворення, що охоплює різні форми існування і організації компаративних правових досліджень – методологічний принцип, методологічний підхід, наукову дисципліну, передній край досліджень, інфраструктуру, наукову професію, наукові спільноти, масив спеціальних публікацій тощо.

В онтологічному аспекті юридична компаративістика виходить з того, що правова реальність, як і загалом регулятивна реальність, має у своїй сутності компаративну природу, яка виявляється в інтерпретаціях права та інших регулятивів через формальну рівність та нерівність, міру свободи, правомірність, порівняння, протилежність (антиправо) та ін., тому юридична компаративістика вивчає право у його основних вимірах буття — у просторі (географія), часі (історія), результати дослідження яких становлять її базисні складові, а багатоманітність інших форм буття права породжує і багатоманітність форм його компаративних досліджень. Так, право як світогляд повинно досліджуватися філософією правового компаративізму, філософія права — компаративною філософією права, правові тексти — компаративною лінгвістикою права, суб’єкти права — антропологією права, правова поведінка та відносини — соціологією права і т. д.

В аксіологічному аспекті юридична компаративістика спрямована на дослідження проблем суспільної корисності, небезпечності і нейтральності, оцінки рівня розвиненостіі права (міру, питому вагу права в соціальному регулюванні), правової цивілізація як тієї цивілізації, що базується на праві, цінності правового життя і правових цінностей життя, оцінки життя з позицій права, справедливості, свободи рівності як правових цінностей і т. д.

В антропологічному вимірі юридична компаративістика орієнтована на суб’єктів права, людину, країни, цивілізації, міру людського та суб’єктивного у правових реальностях, повсякденність людського існування.

Юридична компаративістика як за предметом, так і за структурою базується на єдності глобального та локального (глокалізації), що зумовлює в предметній сфері взаємоперетворення універсалізації і плюралізації правової реальності, у структурному — світової та національної науки.

Предметність юридичної компаратології дає підстави до її розуміння як наукової дисципліни і відповідної інституціалізації, а методологічність, проблемний, пошуковий характер юридичної компарації як переднього краю юридичної компаративістики обумовлює її інтерпретацію як сфери юридичних міждисциплінарних досліджень, організація яких здійснюється на основі проблем. Юридичні компаративні дисциплінарні дослідження є елементом відповідних юридичних наук, обмежуються предметом останніх.

Юридична компаративістика досліджує багатоманітну правову реальність у координатах часу і простору індуктивним шляхом, що відрізняє її від теоретичних наук, а наявність «теорій середнього рівня» – від емпіричних (прикладних) наук.

Доцільні виокремлення і розвиток географії права, українського права зокрема, предметом якої є простір права (правовий простір) як одна з атрибутивних властивостей правової реальності.

Перехрестя компаративізму, філософії та правової реальності утворюють: компаративізм, компаризм, правовой компаративізм, філософію правового компаративізму, правовий компарізм, правову компаративістику, юридичну компаративістику, філософські засади юридичної компаративістики, компаративну філософію права та ін.

Філософія права, в основі якої лежить його раціональне пізнання, відрізняється від ірраціонального пізнання права, проте предметом раціонального (філософського) осмислення може бути і ірраціональне, однак не все, а тільки та його частина, яка піддається такому раціональному осмисленню. Тоді «одне та друге» відбивають різне та загальне у раціональному пізнані права, а «одне, друге» та «інше» між ним та ірраціональним пізнанням.

Філософія правового компаративізму є адаптацією компаративізму до особливостей правової реальності та її відображення, а також охоплює унікальні їх властивості (рівність-нерівність).

Домінування універсального, базованого на «європоцентризмі», було властиве класичному періоду розвитку порівняльного правознавства, заперечення універсального, визнання плюралізму культур і цивілізацій – некласичному, а подолання в юридичній компаративістиці абсолютизації як універсального, так і плюралістичного, додатковість глобального і локального, антиглобального і антилокального, а також визнання «неуніверсальності» права в його європейській інтерпретації — постнекласичному періоду.

Взаємодія правових реальностей різних країн і цивілізацій не може бути зведено лише до їх діалогу, не менше значення має і відсутність діалогу між ними (ізоляція), а також протилежність діалогу – конфронтація, боротьба.

Юридична компаративістика вивчає загальне та відмінне у праві та інших соціальних регулятивах єдності та розрізненні часової та просторової форм буття права.

Регулятивні властивості притаманні різноманітним явищам суспільного життя, тому регуляція у широкому її розумінні не може бути зведена лише до соціальних норм чи правил, так само і до соціальних цінностей, будь-яке явище може бути розглянутим у його регулятивних властивостях, регулятивній функції, саме компаративізм однією із своїх підстав має плюралізм, багатоманітність соціальних регулятивів, що зумовлює можливість висунення доцільності розробки регулятолігії – науки чи сфери міждисциплінарних досліджень соціальних регулятивів, а також регулятивного простору як сфери їх існування.

Неуніверсальність права, наявність цивілізацій, в яких домінують інші соціальні регулятиви, криза «західної традиції» праворозуміння і «европоцентризму» зумовлюють виокремлення такого фрагмента соціальної реальності (життя), в якому право розглядається як один із соціальних регуляторів, з яким взаємодіють інші регулятори або перебувають стосовно до нього у стані конфронтації, бездіяльності, яким може бути регулятивний простір, у межах якого виникають, функціонують, взаємодіють і т.д. соціальні регулятиви, а також соціальна ситуація, яка локалізує час і простір стосовно певного стану реальності, суб’єкта, явища тощо.

Як «клітина» регулятивного простору запропонована соціальна ситуація, ядром якої є взаємодіяння її суб’єктів, у яких і через які втілюються в життя усі регулятиви як зовнішнього, так і внутрішнього (саморегуляція) характеру. Причому саморегуляція є саме саморегуляцією взаємодіяння, а не суб’єктів, вона виникає як внутрішня регуляція «не одного» суб’єкта, як їх спільна саморегуляція, а не окремого індивіда.

Подальший розвиток порівняльного правознавства і юридичної компаративістики потребує філософських і наукознавчих досліджень на основі теоретичних і методологічних підходів, напрацьованих у соціально-гуманітарних науках, з виходом за межі науки (охоплення практичних, буденних та інших проявів компаративізму), європейської цивілізації з охопленням неєвропейських цивілізацій, у яких наука не є домінуючою формою світогляду.

Юридична компаративістика як юридична наука може досліджуватися як знання, наукова діяльність, соціальний інститут, форма культури.

«Діапазон» складових та структурізацій юридичної компаративістики обумовлений багатоманітністю проявів права (ідея, принцип, теорія, текст, поведінка, відносини, регулятив і т.д.), розмаїттям зв’язків права з іншими соціальними явищами (ідеологією, психологією, соціальним життя, політикою, економікою і т.д.), плюралізмом епістемології науки.

Якщо юридична компаративістика відрізняється від інших юридичних наук компаративним підходом і плюралізмом правової реальності, її предметом є всезагальне, загальне, різне, унікальне, а юридична компаратологія складає систематизовану її частину, «ядро» – макросоціальні, макрокультурні правові об’єкти.

Методологія юридичної компаративістики не може бути зведена лише до порівняльно-правового методу та знань щодо його застосування, а існує на різних рівнях і охоплює різні компоненти, до яких належать не тільки методологічні, а й предметні знання у їх методологічному значенні (світогляд, парадигми, тип наукового мислення тощо);

Компаративний підхід розглядається як основа компаративної методології, що містить компаративний метод та інші компоненти науки, які мають методологічне значення.

Компаративний метод об’єднує всі методи досліджень «не одного» («одного, другого, іншого») об’єкта чи його стану, предметом яких є виявлення різного та загального, всезагального та унікального, причому останні характеризуються відсутністю, відповідно, загального та відмінностей.

Компаративний метод є не звідним тільки до порівняльного, його складовими є порівняння, зіставлення, протиставлення, конфронтація, контрастування тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Автономова Н.С. Рассудок. Разум. Рациональность: Монография. – М.: Наука, 1988. – 287 с.
Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А. Колодного. – К.: Світ Знань, 2000. – 862 с.
Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия. Некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
Алиева Ч.Э. Компаративистское наследие: европейская компаративистская философия XIX века // Современная философия как феномен культуры: исследовательские традиции и новации: Материалы науч. конф. Серия «Symposium». Вып. 7. – СПб: Санкт-Петерб. филос. общ., 2001. – Ел. ресур: <ссылка скрыта>.
Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор: Учеб. пособие / Сокр. пер. с англ. А.С. Богдановского, Л.А. Галкиной; Под ред. М.В. Ильина, А.Ю. Мевиля. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 537 с.
Андреев Ю.П., Коржевская Н.М., Костина Н.Б. Социальные институты: содержание, функции, структура. – Свердловск: Изд-во Урал. ун–та, 1989. – 84 с.
Андреева Л.А. Христианство и власть в России и на Западе: компаративный анализ // Общественные науки и современность. – 2001. – № 4. С. 85–102.
Андрєева Т.О. Феномен людства та його соціально-філософська концептуалізація: Автореф. д-ра філос. наук: 09. 00. 03 / Харків. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2004. – 35 с.
Аннерс Э. История европейского права: Пер. с швед. / Отв. ред. В.Н. Шенаев. – М.: Наука, 1994. – 394 с.
Ансель М. Методологические проблемы сравнительного правоведения // Очерки сравнительного права / Отв. ред. В.А.Туманов. – М.: Прогресс, 1981. – С. 44–54.
Ардашкин В.Д. Сравнительное правоведение: вопросы теории и методики // Вестн. Краснояр. гос. ун-та. Гуманитарные науки. – 2001. – № 1. – С. 94–97.
Арутюнян Г. Правовая глобализация и некоторые тенденции развития конституционализма // Прокурорская и следственная практика. – 2003. – № 1–2. – С. 217–224.
Бабкин В.Д., Селиванов В.Н. Народ и власть. Опыт системного исследования воззрений М.Е. Салтыкова–Щедрина. – К.: «Манускрипт», 1996. – 448 с.
Бабкін В.Д. Сучасна методологія досліджень історії держави і права України // Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін.: Т. 10: Юридична наука незалежної України / Відп. ред. Ю.С. Шемшученко, В.Ф. Погорілко. – К.: Вид. Дім «Юридична книга», 2005. – С. 103–115.
Бабкін В.Д., Усенко І.Б. Нарис історії розвитку загальної теорії держави і права, філософії та енциклопедії права // Антологія української юридичної думки. В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін.: Т. 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / Відп. редактори В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко. – К.: Вид. Дім «Юридична книга», 2002. – С. 9–43.
Бандура О.О. Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві // Проблеми філософії права. Т. І. – Київ – Чернівці: Рута, 2003. – С. 111–115.
Бандура О.О. Єдність цінностей та істини в праві: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 200 с.
Баркер А. Новые религиозные движения: Практ. введение: Пер. с англ. – СПб: Изд–во Русского Христианского гуманитарного ин–та, 1999. – 289 с.
Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Косикова Г.К. – М.: Прогресс, 1989. – С. 253–261.
Бачалдин Б. Сравнительный анализ – источник прогресса // Библиотека.–2001. – № 1. – С. 61–63.
Бачинин В.А. Философия права: Конспект лекций. – Харьков: Консум, 2002. – 368 с.
Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: підручник для юрид. спец–тей вищих навч. закладів. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2003. – 472 с.
Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / Пер. с нем. В.Седельника и Н.Федоровой; Послесл. А.Филиппова. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 384 с.
Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма – ответы на глобализацию / Пер. с нем. А. Григорьева, В. Седельника; Общ. ред. и послесл. А. Филиппова. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 304 с.
Белик А.А. Психологическая антропология: История и теория. – М.: ИЭА РАН, 1993. – 190 с.
Бентли Дж. Эссе по глобальной и сравнительной истории. Образы мировой истории в научных исследованиях двадцатого века. – Ел. ресурс: <ссылка скрыта>.
Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / Пер. Е. Руткевич. – М.: Изд–во "Медум", 1995. – 323 с.
Бердяев Н.А. Философия неравенства: Письма к недругам по социальной философии / Н.А.Бердяев // Русское зарубежье: Из истории социальной и правовой мысли. – Л.: Лениздат, 1991. – С. 7–242.
Березовая Л.Г. Динамическая доминанта и периферийные феномены культуры в системе культурного диалога. – Ел. ресурс:

Blog

Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській перспективі Висновки до розділу 2

Содержание

ВИСНОВКИ