Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана Франка духовність. Культура. Нація. Збірник наукових статей Випуск 4 Львів 2008 Духовність. Культура. Нація

Вид материала

Содержание

Морально-этичный аспект языковой игры в эпоху глобализации
Moral-ethical aspect of play on words within the epoch of globalization
Етика державного службовця в умовах інформаційного суспільства

Подобный материал:

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 28

МОРАЛЬНО-ЭТИЧНЫЙ АСПЕКТ ЯЗЫКОВОЙ ИГРЫ

В ЭПОХУ ГЛОБАЛИЗАЦИИ

Биленко Татьяна

Языковая игра – одна из характерних черт коммуникационных процессов современности, а отношение к произнесенному и услышаному значительно зависит от уровня моральности. Моральность обычного человека проявляется не в теоретических трактатах, а в поведении, в действии, что требует значительных усилий. Важной проблемой в контексте глобализма является сохранение собственной уникальности и своеобразия в языке каждого народа.

Ключевые слова: языковая игра, моральность, слово, вербальное общение, глобализация, Витґенштайн, Апель.

MORAL-ETHICAL ASPECT OF PLAY ON WORDS WITHIN THE EPOCH OF GLOBALIZATION

Bilenko Tetyana

The play on words is one of the most distinctive features of the present-day communicative processes, and the attitude to the pronounced and to the heard largely depends on the morality. The average man’s morality does not manifest itself in the theoretical treatises, but in the behaviour, in the action, which needs the considerable efforts. The important problem in the context of globalization lies in saving of its originality and outstandingness in the language of every nation.

Key-words: play on words, morality, word, verbal communication, globalization, Wittgenstein, Apel.

Стаття надійшла до редколегії 16.05.2008.

Прийнята до друку 5.06.2008.

УДК 172:2

ЕТИКА ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Василевська Тетяна

Національна академія державного управління при президентові України,

вул. Ежена Потьє, 20,

м. Київ, 03057, Україна.

vasilevs@nm.ru

Розглядаються проблеми впливу інформаційного суспільства на формування етики державних службовців. Проаналізовано вплив сучасних суспільних змін на формування адміністративної етики та розглянуто нові тенденції в етиці державного службовця, які безпосередньо пов’язані із становленням інформаційного суспільства.

Ключові слова: етика державного службовця, інформаційне суспільство, деперсоналізація, якості державних службовців.

Кардинальні зміни в суспільному житті, наступ ери інформатизації по-новому ставить проблеми самоосмислення людства, переформатовує владні взаємодії, відносини між громадянами та державою. швидкий поступ автоматизації, комп’ютеризація сучасних управлінських процесів тощо призводить до змін простору свободи, до руйнації старих регулятивів суспільного життя та необхідності усталення нових норм співжиття, у тім числі в державно-управлінському середовищі.

Проблеми впливу інформаційного суспільства на формування етичних засад державно-управлінської діяльності відображено в дослідженнях З. Баумана, П. Бергера і Б. Бергера, Е. Макінтайра, Ч. Тейлора, Е. Тоффлера та інших дослідників. В рамках вивчення професійної етики чиновництва ми спробували проаналізувати вплив сучасних суспільних змін на формування адміністративної етики [2; 3]. Мета нашої праці – розглянути нові тенденції в етиці державного службовця, які безпосередньо пов’язані з становленням інформаційного суспільства.

Інформаційне суспільство створює принципово нові засоби взаємодії людини із навколишнім світом. Від того, як їх будуть використовувати, залежить виживання людства, збереження ним гуманістичних ідеалів, і у тім числі спрямованість управлінської діяльності, орієнтація державно-управлінських зусиль.

Ці засоби можна використати з від’ємними ефектами для демократії та прав людини. У разі збереження традиційної моделі раціональної бюрократії вони призводитимуть до загострення проблеми відчуження влади від народу, стверджуватимуть ставлення до громадян як до абстрактних величин. Це відбувається, тому що:

людина, працюючи з інформаційними потоками, певним чином втрачає „співвіднесення зі світом”. для державного службовця об’єкт прикладання його зусиль стає відстороненим, все менше асоціюється з конкретною особою або групою людей. Співвіднесення інформаційних потоків з живими людськими проблемами втрачає безпосередній характер;
сучасна техніка розширює ефекти від діяльності людини. сьогодні суб’єкт діяння не здатен безпосередньо осягнути наслідки своїх дій, які розгалуженні в часі та просторі, тому його моральнісне почуття не спрацьовує, навіть за умови передбачення негативних наслідків таких дій (В. Гьосле) [7, с. 86]. Етична нечутливість перетворюється у важке випробування сучасності;
за допомогою впорядкованої інформації відбуваються широкомасштабні маніпуляції з суспільною свідомістю;
до техніки переходять суто людські функції – ініціатива та остаточне вирішення питань (В.А. Кутирєв) „Техніка згодом дійде до такої досконалості, що людина зможе обійтися без самої себе”, – жартує С.Є. Лец. Проте зміна образу людяності стає зовсім не жартівною проблемою суспільних відносин.

суспільне життя, державно-управлінські відносини деперсоналізуються. Часто саме бюрократію звинувачують в породженні цих процесів. Вважається, що бюрократія зумовлює трансформацію якості соціальних відносин, заміщення особистісних і наповнених багатими, різноманітними значеннями стосунків на відносини віддалені, анонімні та жорстко обмеженні за тематикою. Виникають умови, в яких люди відчувають, що вони не мають з будь-ким соціально значимих зв’язків і вони існують в світі, якого не можуть розуміти та контролювати, і це посилює відчуження та ризик аномії [3, с. 226-227].

Стрімкий розвиток техніки, інформаційно-комунікаційних мереж, технологій, комп’ютерних програм призводить до певних наслідків етичного ґатунку, що стає предметом наукового обговорення. Зокрема, Ч. Тейлор погоджується, що у великому та складному технологічному суспільстві (в тім числі державних установах) люди змушені діяти відповідно до вимог сучасної раціональності не залежно від того відповідає це чи ні їхньому моральному світогляду. „Будь-який бюрократ, – пише дослідник, – незважаючи на своє особисте розуміння, може бути примушений правилами, згідно з якими він діє, прийняти рішення, яке, і він це знає, спрямоване проти людства й здорового глузду” [4, с. 10]. технологічний підхід вимагає поводження з клієнтами, співробітниками „не як із цілісними особистостями, а як із осередком технічної проблеми”, що веде до „затьмарення цілей перед лицем нестримного інструментального мислення” [4, с. 9, 13].

аналізуючи етичні наслідки бюрократизації, дослідники зазначають недоліки бюрократичного контролю, неприйнятність знеособлення та маніпулювання людиною. Тотальне прилаштовування особи під вимоги „машини економіки” й „машини держави”, уніфікація людських потреб і поведінки призводить до виникнення та функціонування „машинної” моралі, в якій людина сприймається як інструмент, діючий механізм. Зрозуміло, що в такій площині зникає особистість з її самобутністю, автономією та відповідальним ставленням до світу.

Деперсоналізація може призвести суспільство до руйнівних наслідків, про які попереджає провідний британський соціолог З. Бауман. Він стверджує: ігнорування нацистським режимом будь-яких моральних імпульсів стосовно жертв стало припустимим завдяки доведеній до крайності, послідовній реалізації адресованого бюрократичній організації імперативу, який пов’язаний із вимогою повної деперсоніфікації соціальних відносин і трактуванням умертвіння людей абсолютно безособово, як чисто технічного завдання (єдиним важливим критерієм якого була ефективність і швидкість реалізації) [6, с. 135].

в безособовому бюрократичному середовищі фундаментально безособовими стають засоби комунікацій між різними державними установами та індивідами, знеособленими стають і самі громадяни як користувачі державно-управлінських послуг. Американські соціологи П. Бергер і Б. Бергер зазначили: індивід має справу з анонімними функціонерами-чиновниками, що проводять стосовно нього багато високорегульованих і безособистісних процедур. З громадянином поводяться як з „числом”, таке спілкування він переживає як підлягання обробці [1, с. 214]. Такий стан речей суперечить ідеям, які захищають сучасні демократичні держави. Крім того, орієнтовані на „безособового” споживача організаційні структури приречені на стагнацію, втрату дієвості та легітимності в очах громади.

Новітні інформаційні технології, досягненням соціальної психології (особливо при низькому рівні політичної культури, неадекватній самооцінці та не достатньому рівні самоповаги) стають суттєвими знаряддями в процесі суспільних маніпуляцій. Не викликає сумніву, що створені під патронатом держави ілюзорні образи можуть мати ефект, проте цей ефект буде тимчасовим і згодом призведе до самовиявлення свого справжнього підґрунтя. Розчарування, „розвінчання” образу спроможне спричинити значні негативні зміни у соціально-психологічній атмосфері суспільства. Скажімо, за даними Р. Лайкерта, на відновлення соціально-психологічного клімату, порушеного мобілізаційними та маніпулятивними методами, у великих організаціях треба до семи років. На відновлення клімату в цілому у суспільстві, яке фрустроване політичними маніпуляціями, може знадобитися період, потрібний для зміни поколінь [7, с. 23].

Нівеляція розбіжностей, єдиний інформаційний простір, розвиток міжнародного економічного співробітництва, поширення масової культури употужнюють тенденції деконструкції патріотизму – однієї з базових чеснот державного службовця, на якій значною мірою вибудовується система професійно-етичних стандартів його поведінки.

Епоха перманентної трансформації суспільства, існування серйозних глобальних проблем, деперсоналізації та стандартизації суспільного життя та виробничих процесів (наслідком якої є редукція людини до функцій споживача та виробничого ресурсу) актуалізує проблему необхідності зміни ціннісної парадигми людства, проблему „повернення до людини”. Таке повернення повинно відбуватися і в царині публічної політики та публічного управління. Засоби, які надає інформаційне суспільство, можуть бути ефективно для цього використані.

можливість вивільнення з тенет бюрократичного суспільства та інструментального мислення коріниться і у зміні людського світогляду, і у зміні інституціональній. На думку Ч. Тейлора, треба переглянути інструментальне мислення з позицій моральної системи етики практичної доброчинності – технологія повинна бути „на службі етики доброчинності щодо реальних людей із плоті й крові” [4, с. 87].

Крім тенденцій уніфікації, сучасне суспільство характеризується плюралізацією, різнобарвністю та різноспрямованістю інтересів і потреб його членів. В такій ситуації від держави вимагають гнучко, оперативно та адаптивно реагувати на виклики сучасності, на запити громадян.

Інституціональні зміни в публічному просторі пов’язані з потребою наблизити державно-управлінську діяльність до громадян, зорієнтувати її на розуміння їхніх безпосередніх нужд та інтересів, на формування зворотних зв’язків між владою та громадою, на створенні між ними партнерських відносин, за яких кожен громадянин зможе взяти участь в управлінських процесах. За переконанням аналітиків Організації економічного співробітництва та розвитку зміцнення зв’язків державної служби з громадськістю дає змогу, крім іншого, забезпечувати потреби інформаційного суспільства, підготуватися до прискореного та ширшого спілкування з громадянами та забезпечення свідомого управління.

Інформаційні технології здатні підвищити ефективність і результативність управлінської діяльності; залучати широку громадськість до формування управлінських рішень, створювати засоби для покращення звітності влади та суспільного контролю (телефони довіри, он-лайн спілкування, інформаційні сайти, електронний документообіг тощо). Сьогодні дослідники ведуть мову про електронну демократію, яка робить відносини між громадянами та владою прозорішими та відкритішими, сприяє налагодженню довіри між владою та громадою.

від початку свого існування адміністративна етика сповідувала патерналістські настрої. Це виявлялося і в тому, що громадяни були позбавлені можливості впливати на утворення та застосування її вимог. І смислові акценти, і спосіб формування ціннісних засад етики державного службовця мали односпрямований характер. Активними суб’єктами царини бюрократичної етики виявлялися головно самі державні службовці та їхні професійні асоціації.

Професіонали виходили з того, що вони є не лише знавцями професії, а й мають виняткове право на моральну експертизу власної діяльності. Володіння спеціалізованими знаннями, за існуючим стереотипом, апріорі робило їхні дії бездоганними в моральному сенсі. Корпоративність ставала об’єднуючим началом професійної спільноти. Тривале існування етики державного службовця, яка демонструвала передусім позиції професіоналів, і не відображали поглядів клієнтів, широкого суспільного середовища, було зумовлене меншими мобільністю, динамізмом та інформованістю суспільства, відсутністю сформованих вимог загалу до етичних засад професії. Нехтування думкою громади під час обговорення етичних проблем професії збільшувало відрив чиновництва від реальних проблем і сподівань народу та підживлювало в бюрократичному середовищі відчуття вищості, елітарності.

Під тиском процесів демократизації та інформатизації ситуація має тенденцію до змін. Громадськість відмовляється погоджуватися з тим, що етичні засади професії, яка впливає на життя кожного, стають результатами „кулуарних” погоджень професіоналів. Етика державного службовця перестає бути лише сферою корпоративного інтересу. поступ до побудови громадянського суспільства спонукає до широкого громадського дискурсу щодо морального унормування взаємодії влади й громади, який полегшується за допомогою сучасним інформаційних засобів.

Залучення громадян до обговорення моральних дилем державної служби форсує пошук оптимального їхнього вирішення. До цього процесу, крім державних службовців, долучаються експерти, представники громадських організацій і політичних партій, релігійні діячі, широкий загал громадськості. Кордони професії розмикаються не лише для обговорення етичних ракурсів суспільно значимих питань професійної діяльності, а й для громадського контролю за етичністю діяльності бюрократії.

зміна багатьох ведучих ціннісних орієнтацій людей, пошук оновлених духовних основ життя позначаються на ступені усталеності цінностей державної служби. оновлені аксіологічні підвалини державної служби треба вбудовувати в ситуацію співіснування різноспрямованих світоглядних систем. Широкий спектр інтерпретацій моральних норм, які залежать від соціокультурного контексту, особистих знань і життєвого досвіду індивідів, а звідси і плюралізм багатоманітних „картин світу”, актуалізує для етики державного службовця проблему чіткої вибудови аксіології виконавчої влади та системи уніфікованих професійно-етичних норм. У виконавчу владу, доступ до якої відкритий для всіх громадян, приходять люди різного походження, виховання, з відмінним соціальним досвідом, ціннісними орієнтаціями. Однак належне виконання професійних обов’язків можливе лише за умови визначеності місії та ціннісних основ професії. Виникає необхідність, не нав’язуючи „єдино правильного” погляду на світ, закріпити в етичних кодексах стандартизовані професійно-етичні орієнтири та норми поведінки державних службовців. Процеси глобалізації та розвиток міжнародного економічного співробітництва ще більше підкреслюють необхідність такої роботи.

Сучасність вимагає нових якостей професіоналів, які визначаються суспільними викликами. На думку А. Інкелеса, для „сучасної особистості”, на формування якої вплинули передусім урбанізація, індустріалізація, соціальна мобільність, масова комунікація та культура, характерні: 1) потреба в набутті нового досвіду, відкритість назустріч інноваціям і змінам; 2) усвідомлення великої кількості існуючих позицій і поглядів, готовність виявити й обґрунтувати власну позицію та одночасно терпимість, толерантність до інших; 3) орієнтація у часі, концентрація уваги скоріше на майбутньому, ніж на минулому, вміння цінити підкреслену пунктуальність; 4) відчуття суб’єктивної сили, переконання, що особисті та суспільні виклики і проблеми можливо вирішити, якщо робити адекватні та своєчасні дії в індивідуальному порядку чи в групі, разом із іншими людьми; 5) прагнення передбачити події майбутнього та планувати майбутні дії; 6) довіра до соціального порядку, віра в закономірності суспільного розвитку, в існування певних міцних, апробованих основ ведення господарства, державної політики, а також моральних правил, звичаїв і навиків, що формують повсякденну поведінку громадян; 7) відчуття „розділеної справедливості”, визнання неминучості існуючої нерівності у розподілі благ, цінностей, привілеїв лише в тому випадку, коли вони формуються на підставі ясно виражених принципів, перш за все на принципі меритократичності; 8) надання великого значення самовдосконаленню, освіті; 9) повага до гідності інших людей, навіть тих, хто перебуває на нижчій соціальній позиції або під владою цієї особистості [цит. за 6, с. 585-587].

З огляду на це, державний службовець як людина сучасна повинна бути схильна до творчості та інноваційності, толерантності і самоповаги, націленості на майбутнє, оптимізму, раціональності, справедливості, довіри й моральних устоїв, самовдосконалення та поваги до гідності інших осіб.

Не стільки жорстке слідування приписам та інструкціям, а потреба в чутливості до запитів громадськості, розвинутих комунікативних якостях, у вмінні знаходити компроміс, здатності робити складний вибір (у тім числі моральний вибір) і проводити етичну експертизу рішень формують професійно-етичний образ належного сучасного службовця.

За переконанням експертів Інституту державного управління Нідерландів доброчесність (чесність, прозорість, надійність, послідовність) стає однією з семи ключових лідерських компетенцій, спільних для країн ЄС. Це необхідна риса і для суспільного лідера, і для організації [8]. На наш погляд, формування інших шести компетенцій – відкритості мислення та поведінки, інноваційності, соціальних навичок (навичок комунікації, уміння створювати коаліції та партнерство, ведення переговорів), спрямованості на результат, організації та знань на різних рівнях – теж вимагає „перебудови” моральних основ та етичної інфраструктури державної служби.

Це можна проілюструвати на прикладі аналізу етичних аспектів творчої діяльності державних службовців.

Особливості інформаційного суспільства привносять нові акценти у процес творчості на державній службі, адже виявляється, що значна частина трудових операцій, які мають рутинний, механічний характер, може бути автоматизована. Не творчі елементи управлінської праці перекладають на комп’ютерну техніку, вивільняючи людський потенціал та робочий час, отже, нові можливості для творчої роботи. Хоча в публічному адмініструванні неодмінно залишатимуться сфери нетворчої рутинної праці, але процес творчої управлінської праці перевищуватиме її значимість за своїм аксіологічним навантаженням і результативністю.

Впровадження сучасної техніки та технологій, розширюючи можливості людини і простір для творчих дій, водночас загострює моральну проблематику в професійній діяльності бюрократії. В умовах техногенної цивілізації, якщо людині, за словами В. Гьосле, не вдасться долучитися до духовної творчості, то через втрату співвіднесення зі світом „восторжествує” суб’єктивність [5, с. 59]. Філософ наполягає на вислові „духовна творчість” через те, що творча активність, що набуває потужного потенціалу розвитку в інформаційному суспільстві, несе в собі значні небезпеки морального ґатунку. абсолютизуючи передумову творчості – свободу ми входимо у світ свавільних дій, коли заперечується право на творчість інших людей. тому новаторська діяльність, аби не порушити кордони людяності, охоплює певні зовнішні обмеження та самообмеження. Моральні „обмежувальні” принципи та норми покликані урегульовувати суспільні відносини, вони не стоять на заваді реалізації творчого потенціалу людини, а сприяють його розвитку та реалізації, „духовно” окреслюють, оформляють процес і продукт творчості на засадах гуманізму.

всі наведені міркування безпосередньо стосуються творчості на професійному поприщі чиновництва. будь-які нестандартні рішення та дії в сфері держслужби можуть спричинити виникнення та загострення соціальних проблем. тому до представників професії ставлять низку професійно-етичних вимог, які „обрамляють” творчий процес і не дають підстав порушувати права та свободи громадян.

Отож, становлення інформаційного суспільства відкриває перспективи для розвитку державної служби. Водночас воно може посилювати небезпеки знеособлення людини, втрати довіри до державних інститутів та їхніх представників, бюрократизації суспільного життя. Тому важливо, щоб нові засоби були спрямовані на гуманізацію публічного управління та розширення можливостей для розвитку на моральних засадах особистості і громадянина, і державного службовця. Процеси демократизації та реформування державної служби потребують переосмислення принципів та настанов етики державного службовця.

_____________________________________

Бергер П.Л. Социология: Биографический поход / Бергер П.Л., Бергер Б. // Личностно-ориентированная социология: [пер. с англ.]. – М.: Академический проект, 2004. – С. 23-396.
Василевська Т.Е. Державна служба: безособовість та особистісні підходи (етичні розвідки) / Василевська Т.Е. // Вісн. НАДУ. – 2006.– №2. – С. 103-109. – Бібліогр.: 108-109 с.
Василевська Т.Е. Сучасні тенденції розвитку етики державного службовця в Україні / Василевська Т.Е. // Зб. наук. пр. НАДУ/ За заг. ред. О.Ю. Оболенського, С.В. Сьоміна. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – Вип. 2. – С. 16-27.
Тейлор Ч. Етика автентичності / Тейлор Ч. [пер. з англ.]. – К.: Дух і літера, 2002. – 128 с.
Хесле В. Философия и екологія / Хесле В. [пер. с нем.]. – М.: Ками, 1994. – 192 с.
Штомпка П. Социология: Анализ современного общества / Штомпка П. [пер. с польск.]. – М.: Логос, 2005. – 664 с.
Эффективность государственной власти и управления в современной России/ Игнатов В.Г., Понеделков А.В., Охотский Е.В. и др.; Науч. ред. Игнатов В.Г. – Ростов-на-Дону: Изд-во СКАГС, 1998. – 180 с.
Hopman N., Becking K. Public Leadership by Crossing Borders: A Case for European Leadership // [Електронний ресурс]. Режим доступу: ssiemetpassie.nl/

Blog

Содержание

МОРАЛЬНО-ЭТИЧНЫЙ АСПЕКТ ЯЗЫКОВОЙ ИГРЫ

В ЭПОХУ ГЛОБАЛИЗАЦИИ