Geum.ru

Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана Франка духовність. Культура. Нація. Збірник наукових статей Випуск 4 Львів 2008 Духовність. Культура. Нація

Вид материалаДокументы

Содержание


КУЛЬТУРА И ПРИРОДА: ЭВОЛЮЦИЯ ОТ „ТРАДИЦИИ УПРАВЛЕНИЯ” К „ТРАДИЦИИ СОТРУДНИЧЕСТВА” Синькевич Ольга
Culture and nature: evolution from „management traditions” to „traditions of cooperation”
Соціально-культурна парадигма
Социально-культурная парадигма
Social and cultural paradigm
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   28

КУЛЬТУРА И ПРИРОДА: ЭВОЛЮЦИЯ ОТ „ТРАДИЦИИ УПРАВЛЕНИЯ” К „ТРАДИЦИИ СОТРУДНИЧЕСТВА”




Синькевич Ольга



Рассмотрена историческая динамика ценностного отношения человека и общества к природе, раскрыта сущность современного понимания проблемы их взаимосвязей, освещены главные аспекты формирования нового экологического сознания и экологичной культуры.

Ключевые слова: культура, природа, ценность, экологичная культура, екологичная этика.


CULTURE AND NATURE: EVOLUTION FROM „MANAGEMENT TRADITIONS” TO „TRADITIONS OF COOPERATION”


Sin'kevich Ol'ha


The historical dynamics of human and society valuable attitude to the nature was considered, the nature of the modern understanding of their relationship was disclosed, the main aspects of the new ecological consciousness and ecological culture were highlighted.

Key-words: culture, nature, value, ecological culture, environmental ethics.


Стаття надійшла до редколегії 1.12.2008.

Прийнята до друку 10.12.2008.


УДК 141. 7.


СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНА ПАРАДИГМА

У ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ ХХ СТОЛІТТЯ


Халецька Ольга


Львівський національний університет імені Івана Франка,

вул. Університетська, 1,

м  Львів, 79000, Україна.

kafedra_kultury@mail.ru


Соціально-культурний розвиток у сучасній науковій думці розуміють трояко: як історично-духовну тотальність, як здійснення соціально-культурних проектів і як визначальність свідомісно-духовних чинників розвою суспільства. Коли свідомісно-духовні детермінанти від середини ХХ ст. набувають вирішального значення постає соціально-культурний розвиток.

Ключові слова: світотворення, перфекційний розвиток, хвилеподібно – „різомний” розвиток, поступально-прогресивний розвій, ноосферизаційне одухотворення, соціально-культурна визначальність.


З кінця ХХ – початку ХХІ ст. у різних науках надзвичайно актуалізувалась проблема культурних чинників розвитку суспільства. На нашу думку, соціально-культурна парадигма коріниться не стільки у соціально-гуманітарних, скільки у сучасних загальносвідоглядних викладеннях так званих нових напрямів науки з середини ХХІ ст. [7]. У космологічному контексті на цю проблематику імпліцидно виходить антропний принцип Б. Картера 1974 р. з провідною ідеєю людиномірності космосу, синергетика Г. Гакена або І. Пригожина 1977 р. з ідеєю самоорганізації від хаосу до порядку через атрактор-направник („порядком творчих катастроф”, за висловлюванням Є. Маланюка), квантова гравітація С. Хокінга 1982 р. з ідеєю тотожності творіння і розвитку (еволюції) або ніфляційно-сценарна модель Всесвіту А. Гута-А. Лінде 1989 р. з ідеєю як первеня творчісної силодії, теорія сематично насичного меону В. Налімова – Л. Лескова 1994 р. з ідеєю значиннєвого поля світорозвитку [7], у галузі філософії – узагальнюючий їх всіх і всю сучасну нову науку народжуванній від поч. ХХІ ст. так званий універсальний еволюціонізм, якій іде на зміну постмодерністському постструктуралізму [9, с. 182-183].

У галузі історії (сукупність всіх історичних наук, за Й. Дройзеном 1858 р., М. Кареєвим 1913 р., М. Гандельсманом 1921 р., М. Семеновим 2003 р. та інш.) чинник культури отримує нову актуалізацію від середини ХХ ст. у так званій новій історії: школі “Анналів” (М. Блок, Л. Февр, Ф. Бродель, Ж. Ле Гофф, Ж. Дюбі, Е. Ле Руа Лядюрі, А. Гуревич, Н. Яковенко та інш.), з її провідною ідеєю антропо-соціально-культурної тотальності (а відтак – її соціально-філософського відгалуження – світ – системного аналізу І. Валлерстайна 1974 р. – Ф. Броделя 1976, 1979 рр.), через „інтелектуальну історію” кінця ХХ ст. (від конференції істориків у Вінгспреді 1977 р.) Д. Хайяма, К. Брінтона, Р. Стромберга, Р. Дарнтона, Д. Холінджера, А. Вейсі, Д. Вуда, С. Аверінцева, так званої мислячої історії Ліни Костенко, з її засадничою ідеєю історії як інтелектуального проекту, а також у новітній соціології (Н. Черниш, К. Баранцева та інш.) у еволюційній політекономії (М. Павловській та інш.), у різних галузях [11, с. 278-279] гуманітаристики (В. Шинкарук, В. Іванов, В. Табачковський, М. Попович, В. Шевченко, Я. Дашкевич, С. Грабовській, О. Пріцак, Я. Грицак, Ю. Павленко, Ю. Канигін, Ю. Шилов, Т. Возняк та інш.), що отримали філософське та філософсько-історичне узагальнення у постмодерністському кінця ХХ ст. постструктуралізмі Ж.-Ф. Ліотара, Ж. Дерріда, Ж. Дельоза, У. Еко, у платоністичних ремінісценціях В. Біблера, Г. Померанца, С. Кримського, тоталлогії В. Кизими (від 1994 р.) [9, с. 183], у яких історія не є данністю, а процесом її творення через 1) подієво-часове „гілкування” (ідея синергетики); 2) соціально (інтелектуально) – культурний проект (ідея “нової історії”); 3) як множинність розмислів-новоозначень („бісовська текстура” за Р. Бартом або „лабіринт” за У. Еко) [9, с. 183]. Надзвичайно актуалізована (чи то від комп’ютерних ігор – стратегій, чи то від синергетики) у сучасній суспільній думці (від неоеволюціонізму Л. Уайта, Д. Стюарта, А. Ле Руа-Гурана, К. Ренфрю) ідея (не лінійність, багатолінійність або багатоваріантність, так зване гілкування) світорозвитку, знаком чого стала Нобелівська премія 1993 р. історика економіки Р. Фогеля за ретропрогноз американської історії ХІХ ст. (так звана альтернативна історія), де точка біфуркації (розгалуження варіантів розвитку) – це новий соціально-культурний проект [7; 9, с. 181].

У вітчизняній філософії одним із найбільш значущих результатів антропологічного повороту 60-80-х років ХХ ст. був вихід Київської школи на проблематику діяльнісно-культурних (духовних) чинників суспільного буття і розвитку, де В. Табачковським, Є. Бистрицьким, Н. Тарасенко, В. Івановим, О. Яценко, В. Звигляничем, М. Єсипчуком, Є. Андросом, М. Булатовим, А. Лоєм, Є. Козловським, В. Пролєєвим, С. Малаховим, Г. Горак, В. Демяновським, Ю. Джулаєм, С. Кошарним, І. Лосєвим, А. Лисенко, В. Семеновим, Л. Соловйовим були проведені глибокі дослідження, значимі навіть у контексті розвитку світової філософської думки. Дослідження Київської світоглядно-антропологічної школи можуть бути одним із найяскравіших прикладів наповнення вичерпаних себе радянських марксистсько-ленінськіх стереотипів, наповнених дещо новим змістом. У монографіях досліджували проблематику абсолютного у культурі та суспільній динаміці (В. Пролєєв, 1992), культури і духовно-практичного ставлення до світу в соціально-історичній перспективі (М. Тарасенко, 1985), доцільності культури й універсального розвитку сутнісних сил людини (О. Яценко, 1983), природної історичності буття людини у культурі, буття і діяльності, всезагальності і фактичності діяльнісної позиції людини у культурі (Є. Бистрицький, 1991), особи у світлі культури і проблем сутності та існування (Є. Бистрицький, 1992 р.), культури й особистісного буття, співвідношення технології і діяльності, культурно-історичної специфіки технологічних засобів (В. Табачковський, 1985), культурно-історичних передумов категоризації світу (Є. Бистрицький, 1983 р.), простору і часу культури: діяльності, буття, часу, хронотопу, тілесності (Є. Козловський, 1992), часу і особистісного виміру культури (Є. Бистрицький, 1991 р.). У монографії „Діалектика діяльності і культура” було нарешті випрацюване поняття „соціально-культурного розвитку” [4, с. 182]. Наприклад, на думку О. Яценко, саме модель культури повинна виявляти генеральну тенденцію розвитку людства [4, с. 192], або у Є. Бистрицького, детермінація культурою виявляється більш фундаментальною, ніж детермінація суспільним буттям. Відмінності їхнього впливу на людину можна було би порівняти з так званими сильними і слабкими взаємодіями між фізичними тілами, маючи на увазі, що „сильніший” – матеріальний інтерес визначає деякі порівняно „близькі” суспільно-практичні зв’язки. Сили культурного тяжіння водночас утворюють глобальніший людський звязок, охоплюють всю багатоманнітність життя, будь-які життєві можливості майбутнього [2, с. 154-155].

В. Біблер у 1991 р. запропонував розглядати феномен культури у його дійсній загальності [3], у 1996 р. зростаючу роль культури у суспільному розвитку відзначав М. Коган [5]. Специфіка соціокультурної методології за О. Ахієзером (1998, 2000), полягає у тому, що її предметом є не лише культура, але цілісна діяльність, причому зміни у відповідних культурних програмах невідворотно змінюють зміст самої діяльності, а причинами суспільного розвитку є суперечності між старими соціальними відносинами і новими культурними програмами [1, с. 29-36]. На думку академіка М. Лапіна, який опирається на концепцію П. Сорокіна, культура є сукупністю способів і результатів діяльності, а соціальність – сукупністю відносин людини, що також формується у процесі діяльності. Сучасне суспільство, яке він трактує на підставі синергетики, характеризується паритетною взаємодією культури та соціальності [6, с. 3-4]. На думку В. Стьопіна, який є прибічником синергетики і філософії універсального еволюціонізму, своєрідним геномом соціального життя виступають універсалії культури, а тип цивілізаційного розвитку визначається генетичними кодами, якими є системи цінностей [8, с. 37-43]. За визначенням Н. Черниш, сукупність соціокультурного підходу – цілісний процес соціального розвитку за допомогою культурної творчості. На зміну вичерпалому себе постмодерністському постструктуралізму з початку ХХІ ст. створена нова філософська парадигма універсального еволюціонізму (Д. Болі, С. Хокінг, Р. Раджананан, М. Розенталь, Г. Вайсберг, В. Ахназаров, В. Стьопін) або глобального еволюціонізму (А. Крушанов, І. Фролов, М. Горлач, В. Кремінь, Л. Мельник), яка виростає на фундаментальному узагальненні всіх нових наукових досягнень [8, с. 182-183]. Отже, соціально-культурний розуміють так: по-перше, як історично-духовну тотальність (школа „Анналів” та всі „анналоїди”), по-друге, як здійснення соціально-культурних проектів (постмодерністській постструктуралізм); по-третє, як співвідношення (або роль) свідомісно-духовного (культурного) чинника з економічними, соціально-політичними та іншими компонентами суспільного розвитку (універсальний еволюціонізм).

Зміст поняття „соціально-культурного” розкривається переважно як його значення. На нашу думку, відміннісна сутність соціального (наприклад, від природного) постає у тому, що воно діяльнісне [9, с. 179], що не суперечить тоталлогії, оскільки в ній єдність визначається як сталий взаємозв’язок, а зв’язок – як стала взаємодія, тобто похідне від дії, чим досягається динамічний аспект тоталлогії. Оскільки, людська діяльність, по-перше, завжди опосередкована [9, с. 179] свідомістю (може бути під- або над- свідомою, але завжди свідомісною), по-друге, за вдалим висловом [9, с. 179] українського неогегельянця В. Залозецького-Саса, завжди має „світоглядне підпорядкування” (А. Рігль, М. Дворжак, Е. Панофскі, Г. Зедльмайр) або концептуалізується і семантизується [4, с. 170], по-третє, у процесі історичного розвитку роль [9, с. 179, 180-181] його свідомісно-духовного чинника зростає. Це відображено в українській філософській літературі від 60-х років ХХ ст. авторами В. Шинкаруком, В. Табачковським, О. Яценко, В. Івановою, М. Булатовою, Ю. Павленком, І. Бойченком та М. Поповичем. Від початку НТР ця тенденція стає вирішальною (Д. Бернал, Д. Белл, Г. Кан, Й. Галтунг, З. Бжезінській, О. Тофлер) [9, с. 182]. По-четверте, ноосферизаційне одухотворення світу становить сенс [9, с. 179] його нинішнього розвитку (В. Соловйов, А. Бергсон, Г. Уелс, К. Ціолковький, В. Вернадський, П. Тейяр де Шарден, О. Бердник), то суспільне – це означає свідомісно-діяльнісне [9, с. 179]. Термін „свідомісне” ми вважаємо більш вдалим ніж „свідоме”, який має багато інших значень, до того ж свідомість дворівнева: нижча буденна свідомість, узагальнена у ментальності, і вищий – духовність (наукова, мистецька і релігійно-філософська сфери).

Різноманітність визначень культури (за П. Клакхоном і А. Кребером, близько 314 у 1987 р.) стала „притчею во язицех”. На нашу думку, всі визначення культури не стільки суперечать, скільки доповнюють одне одного. Не вдаючись до нескінченної і безплідної полеміки, ми вважаємо, що до середини ХХ ст. найбільш усталеним (принаймні, поширенним) було визначення культури як „сукупності досягнутих результатів”, тобто сукупності цінностей, а з середини ХХ ст. визначали культуру як спосіб діяльності людини в цілому (який охоплює діяльність, її види та результати, тобто сукупність цінностей). Наприклад, спосіб діяльності людини постає в її свідомісності. Свідомісність, духовність виступає якісним мірилом розвитку суспільства. Якість у філософії визначається визначальною властивістю людської діяльності, її свідомісністю. Отож, культура є способом діяльності людини і якісним мірилом розвитку суспільства (Н. Черниш). Роль свідомісно-духовних чинників у розвитку суспільства весь час зростає. Залишається зробити висновок, що, соціально-культурна парадигма у своїх мандрах у світовому науковому співтоваристві не оминула і Україну. Серед її трьох розумінь (концептів): 1) історично-духовної тотальності; 2) здійснення соціально-культурних проектів; 3) визначальності свідомісно-духовних чинників історичного розвою, найбільше йому адекватних.

Нам видається, що процес визначальності чинників розвитку в Україні все ще перебуває у процесі усвідомлення, а навіть дієусвідомлення, тобто, практично здійснюється у сучасному розвитку суспільства від середини ХХ ст. до нашого часу, однак належного теоретичного усвідомлення ще не знайшов і потребує глибоких філософських досліджень на ґрунті випрацюваної категоріально-понятійної бази.

_____________________________________
  1. Ахиезер А.С. Философские основы социально-культурной теории и методологии / Ахиезер А.С. // Вопросы философии. – 2000 р. – № 9. – С. 29-45. – Библиограф.: с. 45-46.
  2. Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие. / Быстрицкий Е.К. – К.: Наукова думка, 1991. – 200 с.
  3. Библер В.С. От наукоучения – к логике культуры: Два философских введения в ХХІ век. / Библер В.С. – М.: Политиздат, 1991. – 413 с.
  4. Диалектика деятельности и культура [Текст]: монографія / В.Г. Табачковский, Н.Ф. Тарасенко. – К.: Наукова думка, 1983. – 296 с.
  5. Каган М.С. Философия культуры. / Каган М.С. – СПб.: Петрополис, 1996. – 416 с.
  6. Лапин Н.Н. Социокультурный подход и социально-функциональные структуры / Лапин Н.Н. // Социо. – 2000 г. – № 7.
  7. Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. – М.: Прогресс – Традиция, 2003. – 584 с.
  8. Стёпин В.С. Генезис социально-гуманитарных наук (философские и методологические аспекты) / Стёпин В.С. // Вопросы философии. – 2004. – № 3. – С. 37-43. – Библиогр.: 42-43 с.
  9. Халецькій О.В. Історія як суспільно-духовний проект здійснення універсальних образів світу / Халецькій О.В. // Науковий вісник ЛДАВМ ім. С.З. Гжицького. Т. 5 (№ 2). Ч. 2. – Львів, 2003.
  10. Халецькій О.В. Генеза проблеми еліти в українській філософії / Халецький О.В., Халецька О.О. // Науковий вісник ЛНУВМ та БТ ім. С.З. Гжицького. – Т. 9, № 4 (35). Ч. 1. – Львів. 2007.
  11. Халецькій О.В. Елітистський дискурс у сучасній український соціально-філософській думці / Халецькій О.В., Халецька О.О. // Науковий вісник ЛНУВМ та БТ ім. С.З. Гжицького. – Т. 9, № 4 (35). Ч. 1. – Львів, 2007.



СОЦИАЛЬНО-КУЛЬТУРНАЯ ПАРАДИГМА

В ФИЛОСОФСКОЙ МЫСЛИ ХХ ВЕКА


Халецкая Ольга


Социально-культурное развитие в современной научной мысли рассматривают трояко: как исторически-духовную тотальность, осуществление социально-культурных проектов и как определяющюю роль сознательностно-духовных составляющих развития общества. Когда сознательностно-духовные детерминанты, начиная с середины ХХ в. достигают определяющего значения, наступает социально-культурное развитие.

Ключевые слова: мироздание, перфекционное развитие, волноподобно – „ризомное” развитие, поступально-прогрессивное развитие, ноосферизационное одухотворение, социально-культурная определяемость.


SOCIAL AND CULTURAL PARADIGM

IN PHILOSOPHICAL OPINION


Khalecka Ol’ha


Social and cultural development in present scientific opinion is treated in three different manners: firstly, as a historical and spiritual totality, secondly, as a fulfilment of social and cultural projects, and, thirdly, as a determinacy of conscious and spiritual factors of society development. When the conscious and spiritual determinants as of the middle of the XX century gain an important meaning, and social-cultural development arises.

Key-words: world-creation, perfection development, wave-like – „risoma” development, forward-progressive development, noosferizations inspiring, social-cultural determinance.


Стаття надійшла до редколегії 23.05.2008.

Прийнята до друку 10.11.2008.


М О Р А Л Ь Н О – Е С Т Е Т И Ч Н І Ц І Н Н О С Т І

С У Ч А С Н О Ї К У Л Ь Т У Р И