Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана Франка духовність. Культура. Нація. Збірник наукових статей Випуск 4 Львів 2008 Духовність. Культура. Нація
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет імені івана, 926.17kb.
- Міністерство науки І освіти україни львівський національний університет імені івана, 8214.57kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни львівський національний університет, 69.32kb.
- Кость історія української журналістики, 4185.92kb.
- Львівський національний університет імені Івана Франка ватаманюк остап Зіновійович, 565.2kb.
- Консульське право, 4328.16kb.
- Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 603.97kb.
- Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 142.27kb.
- Міністерство науки І освіти україни львівський національний університет імені івана, 106.69kb.
- Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 596.31kb.
ПАРАМЕТРЫ ПОНИМАНИЯ ТВОРЧЕСТВА В УКРАИНСКОЙ ФИЛОСОФИИ
Кашуба Мария
Рассмотрено варианты интерпритирования источников творчества и природы творческого процесса украинскими мыслятелями периода Средневековья и Нового времени. Приведены оригинальные размышления авторов Княжеской епохи: Т. Прокоповича, Г. Сковороды, О. Потебни и И. Франко, которые репрезентируют два направления тайны творчества. Один из них основуется на восточной культурной парадигме и ассоциируется с платонизмом, второй достигает времен Демокрита и ассоциируется с линей Аристотеля.
Ключевые слова: творчество, творческий процесс, платонизм, аристотелизм, Средневековье, Новое время, христианские мыслители.
PARAMETERS OF CREATION CONCEPT IN UKRAINIAN PHILOSOPHY
Kashuba Maria
The article deals with the interpretation of creation source and the nature of creative process by Ukrainian thinkers from Middle Ages and New Time. The author gives the original ideas of authors from Princely Epoch, T.Prokopovych, H.Skovoroda, O.Potebnya and I.Franko that represent two directions of comprehending the secret of creation. On e of them is deep-rooted in Eastern cultural paradigm and is associated with Platonism, the other goes back to times of Democritus as is associated with the line of Aristotle.
Key-words: creation, creative process, Platonism, Aristotelism, Middle Ages, New Time, Christian thinkers.
Стаття надійшла до редколегії 5.09.2008.
Прийнята до друку 20.10.2008.
УДК 17:165.745
ВІДКРИТІ МОРАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРИКЛАДНОЇ ЕТИКИ
Ліщинська Ольга
Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська 1,
м. Львів, 79000, Україна.
kafedra_kultury@mail.ru
Розглянуто відкриті моральні проблеми біоетики: генна терапія, репродуктивні технології, біомедичний експеримент. З’ясовано, що основою експериментування на людині повинні бути біоетичні принципи: гуманізм, висока гідність кожної людини, справедливість, верховенство інтересів особистості.
Ключові слова: моральні проблеми, біоетика, біомедичний експеримент, біоетичні принципи.
Актуальним питанням етики, особливо у її прикладних сферах, (біоетиці, екологічній етиці, етиці бізнесу, етиці політики) є так звані відкриті моральні проблеми. Ці проблеми формуються на межі етики й інших царин людської життєдіяльності, щодо моральної кваліфікації яких немає єдності думок у суспільній свідомості: ні серед спеціалістів, ні серед широкої громадськості. До „відкритих” належать проблеми евтаназії, пересадки органів, генної інженерії, клонування, смертної кари, егоїзму ринкової конкуренції тощо. Згадані проблеми відкриті у тому сенсі, що невирішеним залишається питання про морально адекватні способи їхнього практичного розв’язання. Наприкладу, позиція, що засуджує смертну кару, і погляд, що утверджує її, однаково оперують категоріями справедливість і милосердя. Стосовно проблеми евтаназії, то і її прихильники, і противники апелюють до категорій гуманності, блага, сенсу життя. Відкриті моральні проблеми наочно демонструють нормативну сутність етики. Обговорення таких питань дає змогу робити певний моральний вибір.
Отже, ці питання напрочуд злободенні, й особливо актуальні в середовищі професіоналів медиків, біологів, економістів, політиків. Усе суспільство втягнене у серйозні дебати, які ведуть представники різних галузей науки, релігії, законодавчих органів і громадськості. Вироблення спільного, зваженого, морального підходу до окремих проблем прикладної етики – важливе завдання, породжене техногенною цивілізацією.
Найбільш науково-технічно розвинуті галузі – медицина і біологія. Саме медико-біологічні розробки викликають серйозні дискусії, суперечності, адже вони апелюють до найвагоміших категорій – життя і смерті, честі і гідності, сім’ї і репродукції. Сучасні біомедичні проблеми – трансплантації органів, стовбурових клітин, методики штучного запліднення, сурогатного материнства, використання ембріональних тканин, зміни статі, генної терапії, використання трансгенних організмів для отримання продуктів харчування – суттєво вплинули на трансформацію медицини та біології. Поряд з позитивними змінами у галузі терапії, фармакології, охорони здоров’я і покращення якості життя зросли і ризики. Відомий спеціаліст з біоетики, голова Комітету з питань біоетики при НАНУ, Ю. Кундієв зазначив, що бурхливий науково-технічний прогрес, зміна середовища проживання людини спричинили безліч нових проблем, які не вписуються у традиційну медичну етику і деонтологію, їхнє коло значно ширше [1]. Вчений переконаний, що єдино можливий шлях подальшого розвитку медицини і біології – співпраця з біоетикою. Адже біоетика – це філософське усвідомлення нових можливостей медичної та біологічної наук та їх співвідношення з правами людини.
Біоетика покликана показати шлях до розв’язання конфлікту між науковим поступом медицини і біології та морально-етичною цариною. Досягнення у цих галузях породили чи не найбільше „відкритих” моральних проблем. Сьогодні стрімкими темпами розвиваються молекулярна біологія і генетика. Їхні досягнення вилилися у розкриття людського генома. Це велике позитивне відкриття, яке дарує багатообіцяючі перспективи у галузі охорони здоров’я, покращення якості життя. Воно сприяє тому, що в недалекому майбутньому ми знатимемо, де треба шукати кожен з наших приблизно ста тисяч генів. Маючи такі дані, можна на свій розсуд впливати на гени, щоб лікувати спадкові захворювання чи модифікувати окремі характеристики індивіда.
Викладені міркування переконують, що епоха генетичної революції може мати позитивні наслідки. Одначе виникає безліч складних проблем, які мають неоднозначне моральне тлумачення. Окремі досягнення генної інженерії суперечать світоглядним основам, торкаються традиційних уявлень про життя і смерть, материнство і батьківство, любов і піклування, харчування. Деякі вчені говорять про так званий демон Дж. Ватсона (за ім’ям першовідкривача подвійної спіралі ДНК). „Демонізм” вбачають у паралельному існуванні матеріальної та віртуальної реальностей, у можливих „іграх” із генетичним кодом людини. Проблеми генної інженерії сьогодні жваво обговорюють у біоетичних колах і прагнуть винести прийнятні наукові, юридичні та моральні рішення.
Відкриті моральні проблеми з’явилися і у зв’язку з генною терапією. За словами академіка НАНУ В. Запорожана, генна терапія – надія на майбутнє медицини. Вчений виділив два теоретично можливі її варіанти: генеративний і соматичний. Генеративний варіант передбачає спробу скоригувати генетичні дефекти у клітинах з результатом, який повинен виявитися у нащадків. Соматичний – видалити або знищити молекулярні дефекти у конкретного індивіда [2]. Проте генна терапія все ще перебуває на стадії „надії”, а не реальності. Її перспективи провокують багато моральних проблем, які сьогодні залишаються без відповіді. Генна терапія може перетворитися у сферу позитивної євгеніки, оскільки має потенціал поліпшення характеристик окремих осіб. Виникає чимало запитань: хто стане таким „обраним”, кому будуть коригувати, покращувати задані природою властивості? Яку оберуть етичну й естетичну шкалу цінностей, щоб визначити ті характеристики? Чи здатне сьогодні людство ліпше розуміти і передбачати механізми впливу на людську популяцію, ніж природа? Відповіді на ці питання треба шукати у царині біоетики.
Актуальними є моральні проблеми, пов’язані зі сферою людської репродукції, лікуванням безпліддя і допоміжними репродуктивними технологіями. Сьогодні багато сімейних пар приречені, з огляду на різні причини, на безпліддя і готові скористатися допомогою медицини. Проте виникає багато проблем, пов’язаних з традиційними світоглядними уявленнями, релігійними та морально-етичними переконаннями. Рівень розвитку медицини дає змогу жінкам завагітніти, а також підтримувати вагітність до пологів у жінок досить пізнього репродуктивного віку. Виникає питання, чи це не надто ризиковано, оскільки пізня вагітність супроводжується ускладненнями, вищою смертністю. Батьківство для людей похилого віку може стати надмірно стресовим. З іншого боку, чи може лікар відмовити у допомозі жінці, яка хоче народити дитину. На думку фахівців, це рівнозначно відмові лікувати.
Досить складною проблемою є сурогатне материнство. Враховуючи те, що воно набуває поширення в Україні, існує потреба обговорити це питання в біоетичних колах, і серед професіоналів, і на законодавчому рівні. Довкола сурогатного материнства виникає ціла низка відкритих моральних проблем: стан жінки, яка виносила і народила чужу дитину; відмова сурогатної матері віддавати дитину біологічним батькам; відмова біологічних батьків від дитини у випадку каліцтва. Актуальним є питання, чи має право на існування комерційний варіант сурогатного материнства. Біоетика покликана допомогти вирішити такі проблеми.
Академік В. Запорожан звернув увагу на ще одну серйозну проблему: проведення допоміжних репродуктивних технологій, у результаті яких виникає багатоплідна вагітність [2]. Проводячи допоміжне запліднення, нерідко утворюється кілька ембріонів. Для збільшення ефективності процедури в організм жінки вводять три-чотири ембріони. У деяких випадках продовжують розвиватися кілька плодів. За відсутності медичних показів, коли немає загрози для життя матері, вибіркову елімінацію можна розцінювати як різновид аборту. Виникають питання, який вид елімінації обрати, який ембріон знищувати?
З цією проблемою тісно пов’язане питання донорства ембріонів. Це одне з актуальних дискусійних питань. Етичні, законодавчі, соціальні проблеми, пов’язані з донацією ембріонів, порушують у багатьох країнах світу. Досить спірним питання є анонімність донора. В Україні, як і в більшості країн світу, донор залишається анонімним [2]. Проте виникає дуже складне з морально-етичного боку питання: повідомляти чи не повідомляти дитині про те, що вона донорська? До яких наслідків може призвести кожна відповідь?
У релігійних, наукових колах і серед громадськості точиться жвава дискусія довкола питання про права ембріона. Багато активістів впродовж тривалого часу намагалися захистити права ембріонів, аж поки вони не набули нормативного характеру. У рекомендації парламентської Асамблеї Ради Європи 1986 р. проголошено, що зародкам і ембріонам людини властива людська гідність, тому до них треба ставитися з належною повагою і будь-яке втручання в їхній організм, навіть нежиттєздатний, повинно бути заборонене [3]. В „Акті про людське запліднення і ембріологію”, який видали у 1990 р., ухвалено, що дослідження на людських ембріонах можуть бути дозволені до чотирнадцятиденного віку від часу запліднення. Останнім часом положення цього документа багато разів переглядали за винятком головного: ембріон має права, головне з яких – право на життя та його законодавчий захист.
До відкритих моральних проблем належить і питання біомедичного експерименту на людині. Таке експериментування повинно йти на благо людині, сприяти розвитку науки. Перевірка розробленого нового препарату і проведення клінічних випробувань за участю людини потрібні для попередження ще більшого ризику у разі широкого використання.
Історія засвідчує численні порушення прав людини під час проведення біомедичних експериментів. І сьогодні залишається багато не вирішених моральних питань. Дослідники В. Корнацький та О. Сілантьєва навели численні приклади порушення етики проведення випробувань на людині [4]. У 1937 р. без попередніх досліджень одна з фармакологічних фірм США випустила в аптечну мережу нову дитячу форму сульфаніламідів на основі етилгліколю, в результаті застосування якої було зафіксовано сто сім смертельних випадків.
Найжахливіші випадки порушення лікарської етики були у нацистській Німеччині. Відомі такі антилюдські проекти: програма стерилізації (за деякими даними тільки у 1934 р. стерилізовано п’ятдесят шість тисяч осіб), програма евтаназії (знищено сімдесят тисяч пацієнтів психіатричних закладів, згодом їхні ряди поповнили цигани, гомосексуалісти, євреї). Експерименти, що проводили у концентраційних таборах на людях, які не бажали цього і не давали згоди, – разючий вираз спотворення медичної етики. Ці експерименти проводили без врахування спричинених страждань і з розрахунку на можливу смерть піддослідного. Сьогодні відомо про проведення нацистськими лікарями експериментів щодо вивчення різних методик стерилізації; жахливі дослідження на близнюках, коли одному з близнюків вводили тифозні бактерії, згодом після його смерті вбивали іншого для проведення порівняльного дослідження органів.
Після Другої світової війни також проводили експерименти з численними порушеннями прав людини. В одному з міст штату Алабама проводили сорокарічне дослідження природного перебігу сифілісу на чорношкірому населенні (з 1933 до 1972 рр.), в ході якого хворим штучно не призначали необхідне лікування, незважаючи на існування ефективних засобів [4]. У 70-х роках ХХ ст. у США існувала програма експериментів, які проводилися ЦРУ протягом чверті століття на ув’язнених, психічно хворих, простих громадянах. Ув’язненим, які давали згоду на участь у дослідженні, обіцяли дострокове звільнення, батькам пропонували долучити своїх розумово відсталих дітей у дослідження, обіцяючи надати права на володіння житлом тощо. ін. У 1996 р. американський журнал звинуватив одну з фармацевтичних компаній у залученні в дослідження бездомних алкоголіків, інших вразливих соціально незахищених суб’єктів [4].
Отож, історія проведення біомедичних експериментів спонукає замислитися над етичними межами цих досліджень, вимагає виробити відповідні правові рамки та біоетичні підходи. Такі дослідження можна визнати допустимими, якщо вони медично виправдані, морально коректні й слугують людині, сприяють прогресу науки. Обов’язок держави і суспільства – сприяти науковим дослідженням, які полегшують людські страждання, підвищують якість життя, що дуже важливо, не допускати зловживань, порушення загальноетичних і етико-медичних норм і принципів.
На Нюрнберзькому процесі у 1947 р. було створено перший міжнародний документ з біоетики – „Нюрнберзький кодекс”, в якому регламентовано проведення наукових досліджень та експериментів на людях. До появи цього кодексу формальні положення медичної етики практично не розвивалися.
Сьогодні назріла потреба створити належну базу проведення біомедичного експерименту на законодавчому та біотичному рівні. Біоетика пропонує низку нових етичних принципів і правил для регуляції діяльності вченого і лікаря-практика. Пріоритетною вартістю біоетичних принципів є людина, її права, інтереси і потреби. Людина є метою, а не засобом розвитку науки, суспільства, держави.
У біоетичній практиці використовують цілий арсенал різних принципів та етичних правил: утилітарних, деонтологічних, теологічних. Ю. Кундієв головними принципами біоетики називав верховенство інтересів особистості над інтересами науки та суспільства, відкритість, зміну акцентів у тандемі ,,пацієнт – лікар” [5]. Права людини, окремого пацієнта є вищими, ніж інтереси суспільства і науки. Вчений наголосив на вагомості такого принципу білетики, як відкритість. На його думку, нічого у діях науковців і медиків-практиків не повинно приховуватися. Вузьке коло професіоналів не повинно замикатися у собі і створювати у своїй галузі своєрідну ,,терра інкоґніта”. Відкритість вченого-експериментатора, лікаря, наукових закладів не тільки підвищує їхню відповідальність за свої дії, а й захищає права і гідність усіх діючих сторін.
До арсеналу біоетичних принципів, які треба враховувати під час проведення експериментів на людях, В. Мельник зарахував повагу до людини, корисність, справедливість [6]. Дослідник наголосив, що принцип корисності передбачає максимальний позитивний ефект з мінімальною можливою шкодою для суб’єкта дослідження. Цілком справедливо застеріг, що не можна виправдати шкоду, заподіяну під час дослідження одній особі, користь від якої можуть мати інші. Принцип справедливості, згідно з міркуваннями В. Мельника, означає, що внаслідок дослідження повинен бути адекватний розподіл результату – користь для суб’єкта дослідження і для дослідника, замовника, суспільства, науки.
Англійський філософ Р. Віч серед першорядних принципів біоетики виділяв добродійність, автономію особистості, чесність, справедливість [7, с. 39]. На його думку, також відбувається постійна апеляція до загальних етико-філософських категорій: відвертості, природних прав людини, інтуїції.
Американські вчені Т. Бошам і Дж. Чайлдресс запропонували чотири важливі принципи біоетики: автономія, благодіяння, ненашкодження, справедливість. Використання цих принципів регулюється правилами правдивості, приватності, конфіденційності, достовірності, інформованої згоди [8, с. 94]. Оскільки вони мають важливе значення у біоетиці, то ці принципи застосовують не тільки щодо людини, а й до тварин та всіх інших представників живого світу.
Принцип автономії полягає у повазі до людини як особистості, у визнанні її вільного вибору, права та можливості відігравати визначальну роль у прийнятті рішень стосовно власного благополуччя. Цей принцип набув особливого значення в медичній етиці лише наприкінці ХХ ст., коли піддали сумніву безумовну і виключну компетенцію лікаря у визначенні того, що є благом для пацієнта. Визнання цінності автономії особистості настільки важливе, що в багатьох випадках благодіяння лікаря всупереч волі й бажанням пацієнта кваліфікують як неприпустимі. Тільки тоді, коли здійснюється вільний вибір особистості, можна говорити про відповідальність, застосовувати для оцінки вчинків етичні критерії.
На практиці принцип автономії доповнюють правилом інформованої згоди. Це правило припускає, що пацієнт добровільно й усвідомлено дає дозвіл на медичне (чи інше) втручання у своє життя. Правило інформованої згоди – необхідна умова забезпечення шанобливого ставлення до людини як до особистості. Це правило розуміють як можливість отримувати найбільш вичерпну інформацію про стан здоров’я. До складників поняття інформованої згоди зараховують компетентність, розуміння, добровільність, згоду.
Принцип „роби благо” означає дію на благо інших людей, що відбувається завдяки наявності у людини почуття відповідальності й обов’язку, альтруїзму, любові до ближнього, емпатії (здатності до розуміння й відчування емоційного стану інших людей, а також до сприйняття їхнього способу мислення). Йдеться про емоційне залучення лікаря до процесу надання допомоги, використання не тільки його професійних навичок і знань, а й набутого духовного досвіду.
Принцип „не нашкодь” зобов’язує не наносити шкоди іншій людині не лише прямо, безпосередньо, але й побічно.
Принцип справедливості проголошує необхідність і можливість адекватно задовольняти потреби людини та розподіляти матеріальні і духовні блага.
Правило приватності враховує наявність у пацієнта особистого життя, й обов’язком лікаря є невтручання без крайньої потреби в цю сферу. Конфіденційність забороняє передавати інформацію, яку зібрали в ході обстеження та лікування пацієнта, третій особі. Правило дотримання вірності своєму слову і вчинкам – це норма, яка конкретизує моральні принципи автономії, справедливості, блага; передбачає зобов’язання лікаря тримати дане пацієнтові слово, виконувати обіцянки, підтримувати довірчі відносини і нести відповідальність за їхнє збереження.
Виникає питання, як практично забезпечити впровадження біоетичних принципів. Насамперед потрібна належна правова база, яка б передбачала механізми контролю за їхнім виконанням. В Україні правову регламентацію клінічних досліджень ввели не так давно. До 90-х років ХХ ст. в Україні дослідження проводили без будь-якого контролю. У більшості випадків пацієнти не знали про те, що беруть участь у дослідженні. З початку 90-х років Україна бере участь у міжнародних наукових проектах та клінічних дослідженнях і це стимулює впровадження етичного контролю.
Відомі такі міжнародні документи, на яких ґрунтується регулювання біомедичних досліджень та етичної експертизи їхнього проведення в Україні: Нюрнберзький кодекс (1947), Гельсінська декларація, Належна клінічна практика (1996), Конвенція Ради Європи про права людини і біомедицину (1997). Нормативно-правову базу клінічних випробовувань, експериментів в Україні проводять відповідно до міжнародних вимог, які ґрунтуються на таких головних документах: Конституція України (ст. 3, 28, 32, 49), „Основи законодавства України про охорону здоров’я” 1992 р. (ст. 43, 45), Закон України „Про лікарські засоби” 1996 р. (ст. 7, 8), наказ МОЗУ і АМНУ від 2000 року „Про подальший розвиток медичної генетики та біоетики в Україні” та ін.
Відповідно до зазначених документів застосовувати біомедичний експеримент на людях допускають за умови дотримання таких вимог: суспільно-корисна мета; переваги можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров’я або життя; гласність застосування експерименту; повна інформованість; добровільна згода особи, яка підлягає експерименту; збереження лікарської таємниці у необхідних випадках; заборона проведення експерименту щодо певних категорій осіб (хворих, ув’язнених, військовополонених, терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв’язку з метою досліду) [9].
Відкриті моральні проблеми акцентують увагу на важливих злободенних питаннях сучасності, спонукають до активного обговорення серед спеціалістів і в широких колах громадськості. Це призводить до морального вибору, вироблення спільної, зваженої позиції. Серед актуальних відкритих проблем – генна терапія, репродуктивні технології, сурогатне материнство, біомедичний експеримент. Єдино можливий шлях подальшого розвитку медицини і біології і вирішення цих проблем – співпраця з біоетикою, опора на моральні принципи, які апелюють до непорушності людського життя, поваги до людської гідності, верховенство інтересів особистості над суспільними чи державними.
_____________________________________
- Кундієв Ю. Біоетика в Україні: стан та перспективи / Кундієв Ю. // Другий Нац. Конгрес з біоетики з міжнародною участю. 29 вересня – 2 жовтня 2004. – К., 2004. – С. 25-28.
- Запорожан В. Біоетика у сучасній медицині // [Електронний ресурс]. Режим доступу: gov.ua/Portal/ – Заголовок з екрану.
- Держко І. Біоетика і експерименти на людині / Держко І., Оліярник Н., Терешкевич Д. // [Електронний ресурс]. Режим доступу: nw.ru/bioethics/– Заголовок з екрану.
- Корнацький В. Проблеми медичної етики на етапі дослідження та впровадження лікарських засобів в історичному аспекті / Корнацький В., Силантьєва О. // [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.rql.kiev.ua/cardio~j/ – Заголовок з екрану.
- Петрик О. Біоетика – вуздечка для науки чи детектор брехні / Петрик О. // Дзеркало тижня. – 2002. – № 41 (416). – С. 11.
- Мельник В. Етичні та правові аспекти наукових досліджень та випробувань лікарських засобів // [Електронний ресурс]. Режим доступу: iev.ua/doc/– Заголовок з екрану.
- Кулініченко В. Філософсько-світоглядні засади біоетики / Кулініченко В. // Практична філософія. – 2001. – № 3. – С. 37-43. – Бібліогр.: с. 42-43.
- Вєковшиніна С. Сучасна медична етика: від Гіппократа до біоетики / Вєковшиніна С., Кулініченко В., Коваленко Н. // Український медичний часопис. – 2003. – №5, IX-X. – С. 93-96. – Бібліогр.: с. 96.
- Сенюта І. Законодавче забезпечення проведення медико-біологічних експериментів: міжнародні стандарти і національний досвід // [Електронний ресурс]. Режим доступу: a.ua/archives/– Заголовок з екрану.