На тлі світового досвіду

Вид материала

Книга

Содержание Становлення парламентаризму в україні Vi. діяльність депутатів парламенту 6.2.3. Представницькі функції депутатів Становлення парламентаризму в україні Vi. діяльність депутатів парламенту Становлення парламентаризму в україні Vi. діяльність депутатів парламенту Становлення парламентаризму в україні Vi. діяльність депутатів парламенту Становлення парламентаризму в україні Vi. діяльність депутатів парламенту 6.2.5. Робота депутатів у фракціях і групах Становлення парламентаризму в україні Vi. діяльність депутатів парламенту Становлення парламентаризму в україні Vi. діяльність депутатів парламенту 6.3.2. Лобіювання у Верховній Раді України Становлення парламентаризму в україні

Подобный материал:

• О. В. Ковальчук, студ., Т. П. Мірзак,, 167.02kb.
• Магістерська програма «економіка аграрного сектора» Студентка: Карпенко Ірина Володимирівна, 1727.27kb.
• Тема досвіду: Використання проектної технології на сучасному уроці англійської мови, 183.96kb.
• Ресурси Світового океану І рекреаційні ресурси Ресурси Світового океану, 49.75kb.
• Олександр Михайлович Павленко, 176.73kb.
• Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності». Вихід у світ цього роману у 1967 році, 644.2kb.
• Назва реферату: Суть світового ринку І його структура Розділ, 134.31kb.
• Програма обласного науково-методичного дослідження "Запровадження інноваційних педагогічних, 441.44kb.
• Картка обліку об’єктів ефективного педагогічного досвіду, 33.11kb.
• Картка обліку об’єктів ефективного педагогічного досвіду, 29.8kb.

Після такої підготовки законопроекту Верховна Рада на пле­нарному засіданні шляхом постатейного голосування визначає текст кожної статті і голосує за закон (друге читання). Якщо при постатей­ному голосуванні буде внесена значна кількість поправок, то може проводитися третє, четверте і більше читань.

Після прийняття закону профільний комітет, враховуючи по­рівняльну таблицю, протокол і стенограму, готує остаточну редак­цію закону, який після візування юридичного, редакційного і прото­кольного відділів Секретаріату, підписує Голова Верховної Ради.

Кількість законів, які приймаються у різних парламентах світу, є великою. Так, Верховна Рада України 1-го скликання ухвалила 393 закони. Отже, депутат повинен всіляко сприяти перебігу законодав-

379

_А

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

чого процесу, а саме: збирати інформацію щодо проблеми, визначи­ти, чи не може проблема вирішитися у судовому або адміністратив­ному порядку, проводити агітацію серед депутатів про підтримку свого законопроекту, брати активну участь у розгляді законопроектів у своєму комітеті.

Депутат в першу чергу повинен брати участь у засіданнях Вер­ховної Ради України, комітетів, груп і фракцій. Тут він голосує, прий­маючи закони, постанови, вносить поправки до законопроектів, впли­ває на вироблення загальної думки комітетів, фракцій або груп. Ця діяльність зовні є простою, тому що депутат тут може просто тільки відсиджувати термін і формально виконувати обов 'язки, натискаю­чи кнопки і голосуючи руками. При такому відношенні він ризикує повністю втратити свій авторитет і прихильність своїх виборців і партії. Щоб реально впливати на результати голосування, депутат повинен досконало вивчати, аналізувати питання, які розглядають­ся, висловлювати свою думку, демонструючи активну позицію.

6.2.2. Роль народного депутата у бюджетному процесі

Прийняття Державного бюджету є однією з найскладніших про­блем, які щороку вимушені вирішувати народні депутати України.

Перший бюджет України було складено у 1992 році. В ньому були зафіксовані тільки загальні цифри видатків, за якими було прак­тично неможливо щось проконтролювати. Проте із року в рік Вер­ховна Рада України удосконалює бюджетний процес, засвоюючи найбільш раціональні способи його формування, наближаючи до практики парламентів країн розвинутої демократії.

В процесі практичного удосконалення бюджетного процесу удосконалювалась і його законодавча база. Вона тепер унормована Конституцією України, законом "Про бюджетну систему України", Регламентом Верховної Ради України, Положенням про порядок оформлення проекту закону про Державний бюджет України, Нової Структури бюджетної класифікації, закону "Про Рахункову палату". У цих правових актах приведені процедури прийняття проекту бюд­жету, звітів про його виконання і кримінальна відповідальність за

380

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

_порушення закону "Про Державний бюджет", яка встановлена у Кри­мінальному кодексі.

Складність роботи народного депутата у цій сфері обумовлена _тим, що бюджетна практика не співпадає з існуючою у державі зако­нодавчою базою. Щороку у Верховній Раді відбуваються баталії між урядовцями і депутатами про норми бюджетних витрат. За нормами податкові закони, за якими розраховується бюджет, повинні бути зат­верджені за пів-року до розгляду бюджету на наступний рік. На прак­тиці щороку деякі податкові закони приймаються в період прийнят­тя Державного бюджету.

Якщо врахувати те, що бюджетно-фінансовою проблематикою володіє мала кількість народних депутатів, то, очевидно, більшості доводиться її освоювати в період бурхливих дискусій і напруги. Крім того переважна більшість депутатів у Верховній раді опікується тільки певною сферою діяльності, яка унормовується у небюджет-них законах. Тому кожний депутат повинен уявляти, як норми не-бюджетного закону, над яким він працює, у разі його прийняття впли­нуть на бюджет, щоб не виникала необхідність внесення змін до зат­вердженого Державного бюджету.

6.2.3. Представницькі функції депутатів

Англійський мислитель Джон Локк ще у XVIII ст. писав, що законодавчий орган повинен бути підзвітним громадянам, представ­ник народу повинен керуватися інтересами своїх виборців. Зазвичай депутат не повинен вступати у конфлікт з бажаннями своїх виборців, але й керуватися у своїх діях також загальнодержавними інтересами.

За часів середньовічної Європи, виборці, які представляли пев­ний стан, як правило, вручали депутатові наказ. Депутат присягав, що він буде чітко його дотримуватись, робитиме все, щоб його вико­нати. Після закінчення сесії депутат повинен був звітувати перед виборцями про свою діяльність. У випадку невиконання зобов'язань виборці мали право відкликати депутата.

Після революцій XVII - XVIII столітть парламенти стали фор­муватися не як установи представників станів, а як органи народно-

381

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

го представництва від територій. Проте певна домовленість між ви­борцями і депутатами про виконання наказів ще довго залишалася. І тепер депутат не є вільним від своїх виборців. Він фактично зали­шається виразником їх інтересів.

У світі існує три системи представництва: мажоритарна -депутат є представником народу у своєму окрузі, пропорційна -депутат є представником певної партії, за яку проголосували ви­борці, змішана - частина депутатів є представниками народу у своєму окрузі, а друга частина є представником політичних партій (Додаток 6.2).

У США Конгресмен представляє інтереси громадян свого ви­борчого округу або штату. Члени Конгресу працюють як представ­ники та захисники інтересів своїх виборців, тому вони повинні підтримувати тісний зв'язок із своїми виборцями та виносити на обговорення Палати інтереси свого виборчого округу. Для тісного зв'язку з виборцями Конгресмени часто виїздять у свій виборчий округ, зустрічаються зі своїми виборцями і громадськими групами, говорять по телефону з виборцями та місцевими посадовими особа­ми, отримують листи, слухають радіо і слідкують за передачами місцевого телебачення. Конгресмени сприяють розвитку місцевої промисловості, допомагають організаціям та уряду свого штату от­римати від федерального уряду різні дотації. Конгресмени слідку­ють щоб запропоновані законопроекти не впливали негативно на штат, який вони представляють.

Конгресмени представляють свій округ по-різному: одні отри­мують накази виборців, інші діють на власний розсуд. Вони форму­люють свою точку зору на певне питання та вирішують як голосува­ти, порівнюючи погляди виборців зі своїми переконаннями. Погля­ди виборців на різні питання можуть суттєво відрізнятися, тому Ко­нгресмени повинні докласти всіх зусиль щоб примирити ці погляди.

В Україні прийнята змішана система. Прямими загальними виборами обираються 225 народних депутатів у одномандатних ок­ругах, і 225депутатів обираються за партійними списками.

Виборці можуть відкликати народного депутата відповідно до закону "Про відкликання депутата виборцями" за такі дії:

382

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

• порушення Конституції і законів України;
  
• порушення депутатських обов'язків, встановлених законом
  "Про статус народного депутата";
  
• зловживання службовим становищем у власних інтересах;
  
• систематичне порушення етичних норм;
  
• невідповідність діяльності депутата з його передвиборни­
  ми обіцянками;
  
• відмова працювати депутатом на постійній основі;
  
• приховування доходів, подання неправильної інформації
  про доходи.
  

Відповідно до закону "Про статус народного депутата" народ­ний депутат має такі обов'язки у виборчому окрузі:

• підтримування тісних контактів з виборцями, регулярне їх
  інформування про депутатську діяльність;
  
• контроль за виконанням законів і постанов;
  
• вивчення громадської думки, потреб та запитів громадян;
  
• ведення прийому виборців;
  
• передання після виборів своєї виборчої програми для пуб­
  лікації у місцевій пресі.
  

Народний депутат зобов'язаний:

• представляти інтереси своїх виборців;
  
• відповідати на запитання виборців і надавати їм інформацію;
  
• допомагати виборцям вирішувати їх справи у місцевій ад­
  міністрації.
  

Зустрічі депутата з виборцями додають йому популярності і сприяють переобранню. Допомога депутата конкретному виборцю У його боротьбі з чиновниками виконавчої влади надає депутатові особливої ваги, особливо, якщо проблема мала позитивне вирішен­ня. Такі випадки народний депутат повинен висвітлювати у місце­вих засобах масової інформації, які зобов'язані надавати депутатові можливості виступати на сторінках преси, на радіо і телебаченні.

383

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

6.2А. Контрольні функції депутатів

Народний депутат України відповідно до Конституції, регла­менту Верховної Ради України, закону "Про постійні комісії Вер­ховної Ради України", закону "Про статус народного депутата" має реальні контрольні повноваження. Це надає депутату певної ваги у суспільстві, змушує посадові особи виконавчих структур діяти у відповідності з діючим законодавством, пам'ятаючи про постійний контроль депутата із залученням громадськості. Багато протиправ­них дій чиновників пов'язано з тим, що народні депутати користу­ються правами контролю не в повній мірі.

Сфери контрольної діяльності народного депутата

1. Народний депутат реалізує повноваження Верховної Ради, за яки­
   ми вона здійснює контроль за додержанням Конституції, забез­
   печенням конституційних прав, свобод і обов'язків громадян,
   додержанням законів та інших актів, які вона приймає, за вико­
   нанням загальнодержавних програм і бюджету, діяльністю
   органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає
   або затверджує.
   
2. Народний депутат реалізує повноваження постійного комітету,
   за яким він здійснює контроль за додержанням Конституції і за­
   конів України, контроль за законністю, економністю та ефектив­
   ністю витрат з державного бюджету.
   
3. Народний депутат виконує контрольні функції за дорученням
   Верховної Ради, працюючи у спеціальних тимчасових конт­
   рольних і слідчих комісіях.
   

4. Народний депутат виконує контрольні функції у межах свого ви-
_; борчого округу за власною ініціативою і за скаргами, заявами і

пропозиціями виборців.

Виконання контрольних функцій народним депутатом

1. Контрольна діяльність депутата за повноваженнями Верховної Ради.

■!>«

384

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

• Народний депутат бере участь у перевірках додержання
  законів державними органами, підприємствами, установа­
  ми, організаціями та органами об'єднань громадян. Ці
  функції депутат виконує за дорученням Верховної Ради
  України, а не за власною ініціативою. Про результати пе­
  ревірки депутат інформує Верховну Раду і ставить до відо­
  ма відповідні державні органи і громадські організації, які
  зобов'язані терміново вжити заходи щодо усунення пору­
  шень. За результатами особистих перевірок додержання
  законів депутат має право порушувати у Верховній Раді
  питання про необхідність створення тимчасових конт­
  рольних і слідчих комісій для проведення відповідних пе­
  ревірок і депутатських розслідувань.
  
• Народний депутат бере участь у роботі тимчасових кон­
  трольних, ревізійних і слідчих комісій, які призначають­
  ся Верховною Радою з будь-якого питання своєї компе­
  тенції. Вони створюються, як правило, для розслідуван­
  ня справ про порушення Конституції або інших норма­
  тивних актів державними органами та посадовими осо­
  бами, а також обставин, які загрожують суверенітету,
  територіальній цілісності України або її екологічним,
  політичним, економічним інтересам. Завдання і коло
  повноважень таких комісій визначаються Верховною
  Радою при їх створенні.
  

Тимчасова слідча комісія користується всіма засобами вста­новлення істини: допитувати свідків, проводити експертизи, слідчі експерименти. Порядок одержання і дослідження доказів установ­люється комісією відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України. Розслідування, які проводяться тимчасови­ми депутатськими комісіями, є дуже ефективними, тому що в ході їх проведення всі посадові особи зобов'язані безперешкодно надавати необхідні для розслідування відомості і документи. Результати розс­лідування доповідаються на пленарному засіданні Верховної Ради. Після детального обговорення матеріалів комісії приймається відпо-

385

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

відна постанова, за якою може надаватися доручення Генеральній прокуратурі провести відповідне розслідування.

2. Контрольна діяльність депутата за повноваженнями комітету

Відповідно до закону "Про постійні комісії Верховної Ради України" комітети мають значні права контролю діяльності виконав­чої влади. З метою контролю комітети можуть використовувати слу­хання, на яких посадові влади, установи і організації особи виконав­чої влади, починаючи з першого віце-прем'єра, зобов'язані давати свідчення стосовно своєї діяльності і діяльності їхніх відомств, ус­танов і організацій.

Органи виконавчої, підприємства зобов'язані надавати пост­ійним комітетам необхідні матеріали і документи. За результатами розгляду органи виконавчої влади зобов 'язані повідомити комітетам про вжиті заходи.

Комітети мають право перевіряти і вивчати застосування і ви­конання тих законів, які підпадають під їхню юрисдикцію.

3. Контрольна діяльність депутата у виборчому окрузі

У своєму виборчому окрузі народний депутат має право:

• Брати участь у своєму виборчому окрузі у розгляді в орга­
  нах державної влади будь-яких питань, що зачіпають інте­
  реси громадян.
  
• Перевіряти з власної ініціативи відомості про порушення
  законів, прав та інтересів громадян.
  
• Вимагати від посадових осіб припинення порушень за­
  конів, прав та інтересів громадян і організацій.
  
• Вимагати усунення порушення законності як представник
  державної влади.
  

Отримавши відомості про порушення прав і інтересів грома­дян, депутат має право на місці вимагати припинення порушення

386

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

або звертатися з вимогою до відповідних посадових осіб припинити такі порушення. При цьому депутат має право на невідкладний прийом керівниками та іншими посадовими особами.

При порушенні законності депутат може у письмовій формі надіслати депутатське звернення до посадових осіб державних органів, керівників підприємств, установ та організацій, правоохо­ронних і контрольних органів.

Посадові особи, до яких подане звернення депутата, зобов'язані розглянути його протягом не більше 10 днів. Якщо посадова особа ухи­ляється від вирішення поставлених у зверненні питань, депутат має пра­во внести депутатський запит на пленарному засіданні Верховної Ради.

Посадові особи державних органів, установ і організацій, пра­цівники міліції, до яких звернувся депутат, зобов'язані вжити заходів для усунення порушення і притягти винних до відповідальності. Якщо посадові особи проігнорують звернення депутата, вони не­суть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відпові­дальність у встановленому законом порядку.

• Контролювати виконання законів, постанов та інших актів
  Верховної Ради та її органів.
  
• Народний депутат зобов'язаний розглядати заяви і скарги
  громадян. Він вживає заходи щодо їх вирішення, вивчає
  скарги і може вносити відповідні пропозиції до Верховної
  Ради України, місцевих рад народних депутатів, держав­
  них органів, підприємств, установ і організацій.
  
• Народний депутат має право з залученням представників
  контрольних органів здійснювати контроль за розглядом
  одержаних заяв і скарг. При необхідності може залучати
  до участі у розгляді скарг і заяв посадових осіб державних
  органів, підприємств, установ і організацій, розташованих
  на території округу.
  

Народний депутат має право на сесії Верховної Ради зверну­тися із запитом до органів Верховної Ради, Кабінету міністрів, міністрів, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств,

387

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

установ і організацій, які зобов'язані повідомити народному депу­тату про результати розгляду його запиту.

Депутат подає свій запит до Секретаріату Верховної Ради. Го­ловуючий на сесії оголошує запит, який за згодою депутатів направ­ляється адресату (рішення підримується не менш як 1/5 частиною від фактичної кількості народних депутатів).

Керівники органів державної влади і місцевих адміністрацій, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата про результати розгляду запиту у 15-денний термін.

Відповідь на запит надсилається голові Верховної Ради і депу­тату, на вимогу якого відповідь може оголошуватися на сесії. Після оголошення відповіді депутат має право на репліку до 5 хвилин. На вимогу п'ятої частини депутатів може проводитися обговорення відповіді. За результатами обговорення депутатського запиту Вер­ховна Рада приймає постанову. Текст запиту, відповідь і постанова Верховної Ради публікується в "Голосі України".

Народний депутат має також можливість отримувати інфор­мацію на сесії безпосередньо від владних структур на "Дні Уряду України", який проводиться один раз на місяць. Тут депутати отри­мують інформацію про поточний стан справ у державі від Кабінету міністрів, міністерств, Національного банку. Народний депутат може ініціювати питання до владних структур, яке обговорюється на засі­данні фракції і від її імені виноситься на сесію. Депутат може вико­ристати цей захід для публічного оголошення питання, яке цікавить його виборців, привернути увагу владних структур до розв'язання певних проблем, одержати інформацію про дію законів.

Верховна Рада України створює тимчасові слідчі комісії з народ­них депутатів для розслідування подій і явищ, що становлять суспіль­ний інтерес. За результатами їх роботи Верховна Рада може дати дору­чення Прокуратурі про проведення розслідування. Тимчасові слідчі комісії працюють у відповідності з процедурами кримінально-проце­суального Кодексу України, що накладає на депутатів особливу відпов­ідальність, вимагає кропіткої, часом виснажливої роботи.

Посадові особи всіх державних органів зобов'язані надавати до­помогу народному депутату у проведенні розслідування, надавати не-

388

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

обхідні для розслідування відомості та матеріали. Вони не можуть ухи­лятися від дачі пояснень особам, які ведуть депутатське розслідування.

Результати розслідування розглядаються Верховною Радою, яка приймає за їх результатами спеціальну постанову.

Виконання доручень Верховної Ради є роботою дуже престиж­ною, цікавою, виділяє депутата із загальної маси і підносить його особу на рівень вершителів долі. Щоб домогтися таких обов'язків, народний депутат повинен продемонструвати особливі здібності і глибокі знання у певній сфері діяльності, бути стриманим і розсуд­ливим. Для участі у роботі зарубіжних делегацій не зайвим є знання іноземної мови, а для роботи у слідчих комісіях бажано бути спеціа­лістом у конкретній галузі.

Загальні зауваження

Як видно із викладеного вище, народний депутат України має дуже широкі контрольні повноваження. Якщо використовувати їх у повній мірі, то діяльність народного депутата буде насиченою і ефек­тивною. Фактично у державі нема таких справ, на перебіг яких не міг би вплинути народний депутат при бажанні і відповідній компе­тентності. Використовуючи свої права контролю діяльності виконав­чої влади, установ і організацій, народний депутат може здобути високий авторитет і повагу своїх виборців.

6.2.5. Робота депутатів у фракціях і групах

Депутат у парламентах більшості країн обов'язково входить до фракції або парламентської групи, де відбувається прийняття рішень щодо законодавчої і контрольної функції парламенту. Кон­ституції і регламенти багатьох країн надають фракціям певні по­вноваження. Проте є парламенти, де партії не визнаються (Дода­ток 6.3У

У Греції, Данії, Іспанії, Італії, Португалії, Швеції парламентські фракції визнаються Конституцією, а в Австрії, Бельгії, Норвегії, Швейцарії і Японії - регламентом.

Відповідно до регламенту Верховної Ради України на першо-

ЗЯ9

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

му засіданні Верховної Ради нового скликання реєструються в пер­шу чергу депутатські фракції і групи, тому що вони беруть участь у формуванні керівних органів Верховної Ради.

Депутат повинен вибрати фракцію відповідно до своєї парт­ійної приналежності або вступити до фракції, політичні цілі якої підтримує, або вступити до парламентської групи, до якої можуть входити позапартійні депутати і депутати партійні. Парламентська група об'єднує депутатів на основі спільних але не політичних цілей. Якщо народний депутат у ході роботи Верховної Ради прийде до висновку, що його переконання не узгоджуються з діями фракції, він може вступити до іншої фракції або групи.

Кожний депутат може мати певний вплив у парламенті через роботу у фракції, тому що вони, крім обрання голови Верховної Ради і керівних органів, можуть впливати на порядок денний сесії, ство­рення і склад спеціальних контрольних і слідчих комісій. Саме у фракціях і групах народні депутати можуть активно відстоювати свої погляди, саме фракція може надавати дійову допомогу і підтримку народному депутатові у здійсненні його задумів.

Основні законодавчі акти Верховної Ради не регламентують роботу народного депутата у фракціях і групах. Кожна фракція і гру­па продукує свій регламент роботи. Основним обов'язком депутатів у фракціях і групах є відвідання засідань, активна участь у дискусі­ях і голосуванні на сесії у відповідності з рішенням фракції.

Проте народний депутат повинен пам'ятати, що він має вільний мандат і фракція не може примусити його змінити своє рішення, але й не забувати, що він повинен жити у злагоді зі своєю фракцією.

На жаль, в умовах української дійсності належність депу­тата до певної фракції приводить до повної втрати ним само­стійності. Особливо це чітко проявилося при виборах Голови Вер­ховної Ради України. Народний депутат ішов до столу, брав бю­летень для голосування і не голосував у кабіні, як це передбачено регламентом, а ніс його голові фракції, який сам голосував так, як це було домовлено з іншими керівниками фракцій. Тому нія­кими логічними побудовами передбачити результати голосуван­ня було неможливо.

390

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

6.2.6. Робота депутатів у постійних комітетах.

Не менш важливим для народного депутата є вибір постійного комітету, який найбільше відповідає його цілям, фаховим здібнос­тям та інтересам його виборчого округу. Депутат - член партії може бути направлений фракцією для роботи у певному комітеті.

У постійному комітеті народний депутат здійснює свої основні депутатські обов'язки:

• розробляє законопроекти;
  
• працює над законопроектами інших суб'єктів законодав­
  чої ініціативи;
  
• вивчає інформацію, що стосується сутності законопроектів,
  діяльності Кабінету міністрів, міністерств, відомств, уста­
  нов і організацій, громадських організацій;
  
• вивчає ефективність діяльності уряду, Національного бан­
  ку, судів, прокуратур, органів місцевого самоврядування і,
  головним чином, міністерства, діяльність якого є сферою
  інтересів комітету;
  
• бере участь у складанні і ухваленні державного бюджету;
  
• бере участь у контролі за виконанням державного бюджету;
  
• вивчає і бере участь у підготовці висновків щодо ратифі­
  кації міжнародних договорів;
  
• бере участь у попередньому обговоренні кандидатур на
  офіційні посади, які затверджуються Верховною Радою;
  
• може посилатися комітетом у відрядження в межах Украї­
  ни для отримання необхідної інформації і вирішення кон­
  кретних питань.
  

Народний депутат України за Конституцією має право законо­давчої ініціативи, тобто може самостійно розробляти законопроекти і подавати на розгляд Верховної Ради. Тому у постійному комітеті він може виступати з законодавчою ініціативою, брати участь у вив­ченні законопроектів, поданих іншими суб'єктами законодавчої ініціативи (президентом, Кабінетом міністрів, Національним банком, іншими народними депутатами), і вносити до них поправки.

391

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

6.3. РОЛЬ ДЕПУТАТІВ У ПРОЦЕСІ ДОВІЮВАННЯ 6.3.1. Регулювання лобістської діяльності

Процес лобіювання - це спроба організацій, окремих гро­мадян вплинути на прийняття чи відхилення закону у парламенті, спираючись на підтримку депутатів, політичних партій, установ та громадськості через засоби масової інформації. Лобісти пред­ставляють широкий спектр суспільної діяльності, а саме, бізнес, торгівлю, сільське господарство, освіту, науку, медицину, куль­туру і т.п.

Щоб переконати депутатів прийняти певне рішення, лобісти використовують різні прийоми:

• зустрічі з депутатами;
  
• присутність і виступи на слуханнях у комітетах;
  
• допомога у підготовці законопроектів;
  
• запрошення депутатів на громадські заходи;
  
• надання грошей на виборчі компанії;
  
• публікації в журналах, газетах;
  
• виступи по телебаченню і радіо;
  
• опитування населення для виявлення його ставлення до
  проблеми;
  
• залучення виборців до організації тиску на депутатів шля­
  хом письмових чи усних звернень.
  

Лобіювання впливає на законодавчий процес у парламенті, тому воно регулюється, як правило, різними постановами і пра­вилами. Так Конгрес США у 1995 році прийняв "Акт про регулю­вання лобіювання". Він вимагає, щоб лобісти реєструвалися у клерка Палати Представників і секретаря Сенату, звітували про свою діяльність. Акт забороняє лобіювання окремим особам та організаціям, що звільнені урядом від податків і отримують фе­деральні субсидії.

Акт визначає певні види діяльності як такі, що не вважаються лобіюванням:

392

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

• діяльність державного службовця;
  
• діяльність працівників засобів масової інформації;
  
• діяльність церкви;
  
• виступи свідків на слуханнях комітетів Конгресу;
  
• діяльність за дорученням іноземних держав, що не забо­
  ронена відповідно до Акту про реєстрацію іноземних пред­
  ставників.
  

6.3.2. Лобіювання у Верховній Раді України

В Конституції України закладені умови для створення гро­мадських організацій і проведення лобістської діяльності. Там у статті 40 прямо сказано: "Усі мають право направляти індивіду­альні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розг­лянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк".

Неурядові організації мають значний інтерес до лобіюван­ня. Вони розуміють, що можуть ефективно впливати на політичні і економічні рішення в Україні. Так "Спілка орендаторів -підприємців" успішно сприяла прийняттю закону "Про оренду майна державних підприємств".

Суто специфічним для України є процес лобіювання гро­мадськими організаціями шляхом прямого тиску на Верховну Раду під час голосування важливих законів. Громадські організації організують спеціальні маніфестації перед Верховною Радою під час голосування важливих законів. Особливо це мало важливе значення під час роботи Верховної Ради 1-го скликання.

Верховна Рада негативно сприймає організацію маніфес­тацій, але позитивно сприймає "тихе" лобіювання, тому що воно сприяє взаєморозумінню між депутатами та громадськістю і впли­ває на популярність депутатів.

393

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

6.4. ДОДАТКИ ДО РОЗДІЛУ VI 6.4.1. Додаток 6.1.

СУБ'ЄКТИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ У РІЗНИХ КРАЇНАХ

Суб'єкти законодавчої ініціативи	Кількість країн
Члени парламенту	82
Комітети	15
Парламент на пленарному засіданні	6
Уряд	65
Глава держави	29
Складові федерації	9
Виборці	6
Судові органи	8
Партійні органи	8
Органи місцевої влади, компанії	5