Клавдія Йосифівна Кілінська Фізична географія Карпато-Подільського регіону навчально-методичний посібник

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание 6.5. Відображення у ґрунті оточуючого довкілля. Вплив техногенних чинників на ґрунтовий покрив і питання охорони 6.6. Грунтово-географічне районування 7. Рослинний покрив Борові ліси Ялинові ліси Букові ліси Ліси з дуба звичайного Грабово-дубові ліси Чорновільхові ліси Гірські луки

Подобный материал:

• Дидактичні матеріали для формування компетентності учнів з курсу «Фізична географія, 1072.29kb.
• Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
• Навчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 3103.88kb.
• Навчально-методичний посібник Донецьк 2010, 664.64kb.
• Навчально-методичний комплекс розроблено до програми курсу «Політична географія з основами, 2104.05kb.
• Навчально-методичний комплекс розроблено до програми курсу «Історична географія з основами, 1176.46kb.
• М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
• Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
• Г. М. Лавренчук задачі з географії навчально-методичний посібник, 726.53kb.

6.5. Відображення у ґрунті оточуючого довкілля. Вплив техногенних чинників на ґрунтовий покрив і питання охорони

у КПР одним із тривалих і головних видів природо­користування є сільськогосподарське. його функціонування вима­гає проведення меліоративних захо­дів (осушення, зрошування, використання сільськогосподарської техніки, внесення мінераль­них і органічних добрив, вапнування то­що).

Осушення. Осушення – це покращення стану ґрунтового покриву за допомогою відведення надлишку вологи і пониження рів­ня ґрунтових вод. Осу­шення призводить до зміни водно-повіт­ряного режиму ґрунту. Часто, через порушення технології осушен­ня, проявляється висушування (зниження рівня ґрунтових вод і втрата вологи), водна і вітро­ва ерозії. Призупинити вказані проце­си можна за допомогою меліоративних заходів (регулювання рівня ґрунтових вод і вологості ґрунту, створення лісосмуг, водосховищ, ставків.

Зрошування: Зрошування – це підведення води на землі, що відчувають нестачу вологи, збільшення її запасів у шарі кореневої системи. При тривалому і інтенсивному зрошуванні відбувається вторинне засолення ґрунтів, заболочування та ерозія. Вторинне за­солення ґрунтів виникає при умові, коли на певній глибині (у ґрун­тових водах) є легкорозчинні солі, що переміщуються у шар коре­невої системи. При відсутності відтоку води відбувається заболо­чування (порушується водно-повітряний режим, виникають анае­робні умови). найкращим способом боротьби з забо­ло­чуван­ням є проведення системи закритого дренажу, або відкритої сітки осушу­вальних каналів, раціональний вибір способу поливу сільсько­гос­по­дарських угідь.

Використання сільськогосподарської техніки призводить до: 1) викидів у ґрунт (окиси вуглецю, азоту, вуглеводи, свинець, бром); 2) збільшення тиску й порушення структу­ри ґрунту. Із-за цього врожаї сільськогосподарських культур змен­шуються на 30-35 %. Крайня допустима величина питомого тиску на ґрунт (при вологості 0,5-0,7) складає 1 кг/см²; 3) збільшення щільності й твер­дості ґрунту, простежується до гли­бини 40-50 см. Ущільнююча дія зберігається у ґрунті і проявляється протягом 3-х років. Забруд­нюють ґрунтовий покрив тваринницькі комплекси і ферми (над­ходження вуглецю, фосфору, азоту, сірки, калію інших елементів).

Органічні та мінеральні добрива. При внесенні добрив враховується оптимальна кількість для рослин й диференційоване забезпечення ґрун­тів поживними речовинами (азот, фосфор, калій, магній, мікроелементи). Надмірне внесення фосфорних добрив призводить до накопичення у ґрунті сполук фтору, солей азотної кислоти. Висока рухомість нітратних добрив стає фатальним чин­ником для перезволоженого ґрунтового покриву. Тривале викорис­тання мінеральних добрив збільшує обмінну кис­лотність й вміст алюмінію. Тому важливо дотримуватися норм і термінів їх внесен­ня.

Вапнування. Зменшення кислотності ґрунтів і збагачення його кальцієм відбувається при внесенні вапнякових розчинів. Вап­нування змінює поживний режим ґрунту. Його дозу встановлюють з врахуванням властивостей ґрунту: за основний показник вико­рис­товують гідролітичну кислотність ґрунту. При інтенсивному вап­нуванні зменшується вміст бору і марганцю, пони­жується уро­жай сільськогосподарських культур.

Випас худоби: При випасі відбувається переущільнення ґрунту, порушуєть­ся його структура, виникає ерозія, висушується і збіднюється ґрунт. Без­системний випас часто призводить до порушення струк­тури дернового шару, утворення брил, застою води, заболочуван­ня. З метою уникнення несприятливих наслідків важливо: а) вико­ристовувати загінний випас худоби, б) створювати пасовище-за­хисні лісові смуги, підсів трави, в) вносити органічні добрива.

Екологічні наслідки меліоративного покращення. Переважна більшість ґрунтів потребує регулювання водно-повіт­ряного режиму. Протягом останніх років всі перезволожені ґрунти осушувалися за допомогою гончарного дренажу та водовідвідних каналів. Ефективність і екологічні наслідки таких заходів не­однакові: рівень ґрунтових вод на надзаплавних терасах з родю­чи­ми лучно-чорноземними і лучними ґрунтами у Західно-та Серед­ньо-Подільській височин­них областях знизився на 1-1,5 м і >. У зо­ні аерації ґрунтів зменшилися запаси вологи, посилилася інфільт­рація поверхневих вод. На схилах до­лин виникли промоїни і моло­ді яри.

Відображення у ґрунті оточуючого довкілля. Ґрунт наді­лений ознаками сенсорності й рефлекторності, змінюється у прос­торі й у часі. Зміну ґрунтового покриву можна простежити фіксую­чи стан ґрунтових горизонтів. Це профільна фіксація в одному і то­му ж субстраті, її „читання” та визначення ускладнено різними ста­діями ґрунтоутворення. Одним із її прикладів є профільна страти­графічна колонка (твердофазовоакумулятивний тренд).

Ґрунт відноситься до повільно відновлюваних природних ресурсів. Темпи ґрунтоутворення вивчали Ф. Рупрехт, С. За­ха­ров, В. Докучаєв, ін. На основі за­мірів потужності ґрунтових горизон­тів, за 20 років, у шарі від 0 до 12 см потужного чорнозему вміст гумусу збільшився на 0,9 %, у шарі 12-25 см на 0,8 %, тобто швид­кість формування гумусу у шарі 0-25 см складає приблизно 0,85 %, що дорівнює 0,042 % за рік. А. Долгілевич розрахував швид­кість утворення чорноземів, лучних, перегнійно-карбонатних ґрун­тів. Показник прирівнюється до 0,26-0,36 мм/рік. П. Горлов довів, що на утворення ґрунтового шару потужністю у 20 см необхідно 1500-1700 років. Процеси ґрунтоутворення відбу­ваються зі швидкістю 0,5-2,0 см за 100 років (пересічно швидкість складає 0,2 мм/рік).

Відновлення ґрунтового горизонту характе­ризуються часо­вою різноманітністю. За підрахунками американського ґрунто­знав­ця О. Беннета встановлено, що відновлення шару ґрунту у 2,5 см відбувається за 300-1000 років (0,08-0,04 мм/рік), шар у 20 см - 2000 і > років (0,09-0,025 мм/рік). В умовах високої агротехніки шар ґрунту потужністю 2,5 см утворюються за 30 років (0,8 мм/рік) (Мак-Кормик, Джоунт, 1936). Отже ґрунтовий покрив еволюціонує у часі; переживає стадії молодості, зрілості, старості. На різних стадіях спостерігається різний рівень родючості ґрунтового покри­ву.


6.6. Грунтово-географічне районування

Основними принципами грунтово-географічного району­вання є виявлення однорідних за складом і структурою ґрунтового покриву ПТК.

Основними таксономічними одиницями грунтово-геогра­фічного районуван­ня у КПР є грунтово-біокліматичний пояс (ви­діляється за подібністю ра­діаційних і термічних умов у яких розви­нулися широтні рівнинні й вертикальні гірські зони), грунтово-біо­кліматична область (виділяється за подібними радіа­ційними і теп­ловими умовами, характером зволоження, континентальністю клімату), ґрунтова зона (виділяється в межах області, у ній поєд­нуються зональні ти­пи ґрунтів: автоморфні, напівгідроморфні і гід­роморфні.

Територія Подільської височинної області знаходиться у Центральній лісостеповій та степовій області суббореального поясу, лісостеповій зоні опідзо­лених, вилужених і типових чорноземів і степовій зоні звичайних і південних чор­ноземів. Ук­раїнські Карпати входять до складу Західної буроземної лісової об­лас­ті суббореального поясу і широколистяно-лісової зони опідзо­лених і типових бу­рих лісових ґрунтів.

Грунтово-географічне районування базове, на його основі складають схеми агрогрунтового, грунтово-меліоративного, грун­тово-ерозійного та інших району­вань, за допомогою яких оптимі­зують землеустрій, обґрунтовують раціональне використання й охорону земельних ресурсів.


Практична робота

1. Охарактеризуйте основні типи ґрунтового покриву По­діль­ської височинної області.

2. Опишіть основні типи ґрунтового покриву Україн­ських Карпат.

3. Визначіть типи підтипи та типи ґрунтового покри­ву те­риторії вашого населеного пункту.


Самостійна робота

1. Охарактеризуйте родючість ґрунтового покриву КПР.

2. Чим зумовлені зміни водно-фізичних властивостей ґрун­тового покриву КПР?

3. Виявіть основні заходи покращення ґрунтового покриву на території вашого населеного пункту.


Теми рефератів

1. Зміна ґрунтового покриву під впливом природних і гос­подарських процесів.

2. Природно-господарська різноманітність ґрунтового пок­риву КПР.

3. Ґрунтовий покрив високогірних районів КПР.


Контрольні запитання та завдання

1. Визначте основні історико-географічні аспекти госпо­дарського використання ґрунтового покриву КПР.

2. У яких умовах сформувався ґрунтовий покрив КПР?

3. Доведіть широтну зональність у поширенні ґрунтового покриву на Подільській височині.

4. Як відбувається зміна ґрунтового покриву в Українських Карпатах?

5. Чи правильне твердження, що “ґрунт є дзеркалом ланд­шафту”?

6. Охарактеризуйте природоохоронні заходи, що сприяють оптимальному функціонуванню ґрунтового покриву.


Література

1. Гринченко Г.А., Куцикович М.Б., Попович И.А. Влияние длитель­ного применения удобрений на характер почвен­ных процессов в дерновой оподзоленной почве Закарпатья // Агро­химия. – 1982. - Вып. 6. – С. 78-82.

2. Кілінська К. Географія рідного краю. Навчально-мето­дичний по­сібник. Випуск 5. – Чернівці: Рута. – 2004. - 99 с.

3. Кілінська К. Еколого-прогнозна оцінка природно-госпо­дарської різноманітності Карпато-Подільського регіону України. – Чернівці. – Рута. – 2007. – С. 131-133, 274-279.

4. Маринич О.М., Шищенко П.Г. Фізична географія Украї­ни. К.: - Знання. – 2003.- С. 162.

5. Милкина Л.Н. Почвы буковых лесов Украинских Карпат // Почвоведение. – 1991. – Вып. 9. – С.118-128.

6. Милкина Л.Н. Почвы пихтовых лесов Украинских Кар­пат // Почвоведение. – 1993. – Вып. 2. – С. 111-119.

7. Назаренко І.І., Донцова Л.В., Свиридов А.М. Оптимізація фізичних показників бурувато-підзолистих поверхнево-глейових ґрунтів Передкарпаття при сумісному внесенні добрив // Агрохімія і ґрунтознавство. Респ. міжвід. темат. наук. зб. – К.: 1992. – Вип. 55. С. 14-20.

8. Трохимчук С.В. Структура ґрунтового покриву Україн­ських Карпат // Вісник Львів. ун-ту. Серія географічна. – Львів: 1998. – Вип.23: Генезис, географія і екологія ґрунтів. – С. 111-114.


7. Рослинний покрив


7.1. Рослинний покрив Подільської височини й Українських Карпат

Різноманітні природні умови КПР зумовили формування ба­гатого за ви­довим складом і площею рослинного покриву.

Ліси. Залісненість КПР нерівномірна: дуже висока в Ук­раїнських Карпатах (35 %), на пів­ночі і заході Поділля (20-40 %); з просуванням на південь і півден­ний схід поступово зменшується. На півдні Поділля лі­сові площі невеликі. Незважаючи на те, що лісові масиви та лісо­смуги виконують важливі ґрунтозахисні та во­доакумулятивні функції, вони часто створюються безсистемно.

У лісах КПР росте сосна, ялина смерека, модрина, дуб, бук, граб, в’яз, липа, ясен, клен, береза, тополя, вільха. Найбільш поши­рена сосна звичайна, яка є головною лісоутворюючою породою на Поділлі. Біля верхньої межі лісу в Українських Карпатах росте сосна гірська, або же­реп. Дуже рідко зустрічається тіневитривала кедрова євро­пей­ська сосна.

В лісах КПР зустрічаються два види ялини – звичайна, або європейська і гірська. Ялинові ліси мають обмежене поширення. Окремі природні угрупування ялини європейської зустрічаються на заході Поділля. Великі площі ялина європейська займає в Ук­раїнських Карпатах. Крім чистих насаджень вони утворюють мі­шані буково-ялинові та ялиново-смерекові лісові масиви.

Смерека біла поширена в Карпатах, в окремих районах Пе­ред­карпаття й Розточчя. У карпатських лісах зустрічаються також модрина європейська і польська.

В Українських Карпатах збереглися пооди­нокі дерева і не­великі насадження реліктового тиса ягідного. На заході Поділля, Придністер’я і в Українських Карпатах поширений бук лісовий (європейський).

В лісах КПР можна зустріти два види дуба: звичайний (че­решчатий) і скельний. Дуб звичайний поширений на рівнинах і в горах до висоти 900 м. Дуб скельний росте у Закарпатті і на півден­ному заході Поділля.

У придністерських лі­сах трапляється липа широколиста і липа пухнаста. Ясен звичайний можна зустріти в усіх лісових районах КПР. Різновиди клена (явір, клен гостро­листий, польовий і татарський) поширені скрізь, явір – у Карпатах і на заході поділля, клен польовий і татарський – у лісосте­пових лісах.

Майже в усіх типах лісів як домішка зустрічається береза бо­родавчаста. На вирубках, згарищах, по схилах балок і ярів вона час­то утворює чисті насадження.

У горах вище верхньої межі лісу росте вільха зелена, утво­рюючи вздовж струмків і на перезволожених схилах суцільні за­рості. У заплавах річок, на берегах річок і струмків на перезволо­жених улоговинах поширені деревні і чагарникові види верби.

Кліматичні умови, видовий склад основних деревостанів, трав’янисто-моховий покрив обумовлюють поширення окремих типів лісів: бори (сосняки), субори, груди, сугрудки, діброви, бучи­ни, рамені, сурамені тощо.

Борові ліси поширені на піщаних терасах у лісостеповій зо­ні. У Карпатах соснові ліси займають незначну площу, вони витіс­нені ялиною та буком і збереглися в оліготрофних умо­вах у Гор­ганах, на ямненських пісковиках. Деревний ярус утворює сосна звичайна, до якої домішуються береза бородавчаста і пухнаста, ялина, у підліску зустрічаються крушина ламка, ялі­вець, з чагар­ників ростуть чорниця, брусниця.

Ялинові ліси (рамені) найбільші площі займають в Карпа­тах, зустрічаються на Розточчі. Густі карпатські ялинові ліси підні­маються до висоти 1200-1600 м. В Карпатах поширені також буко­во-ялинові, смереково-буково-ялинові ліси. За площею серед хвой­них виокремлюються ліси зі смереки білої, що приурочені до вог­ких місцезростань з багатими ґрунтами. на висотах 400-700 м пе­реважають буково-сме­рекові ліси.

Букові ліси (бучини) поширені на рівнинах західних об­ластей КПР. Вони займають найвищі ділянки Подільської висо­чини, в Карпатах ростуть на висотах від 400-500 м до 900-1300 м. У деревостанах бучин багато граба, домішуються ясен, явір, бе­рест, липа.

Грабово-букові і дубово-букові ліси поширені на Поділлі і Передкарпатті.

Ліси з дуба звичайного (діброви) та грабово-дубові клено­во-липово-дубові формації поширені на Поділлі, в Пе­редкарпатті та Закарпатській низовині.

Грабово-дубові ліси (груди) часто зустрічаються у централь­ній частині Поділля. Тут ростуть дуб і граб звичайні, ясен, клен, липа серцелиста, домішуються берест, берека, вільха чорна, береза, осика, яблуня лісова і груша звичайна.

Чорновільхові ліси (вільшаники, ольси) поширені повсюдно, але великих площ не займають. Їх типовим місцезрос­тан­ням є уро­чища притерасних заплав, заплави з заболоченими ґрунтами. До вільхи чорної (клейкої) домішується береза пухнас­та, сосна зви­чайна, осика, іноді ялина європейська, дуб, граб.

Луки. Генетично лучна флора зв’язана зі степовою, тра­в’яно-лісовою та болотною. За умовами місцезростання луки поді­ляються на за­плавні, суходільні, низинні й гірські.

Заплавні представ­лені зарос­тями лози, травостоєм з кунич­ника, пирію повзучого, мітлиці білої. У притерасовій частині зап­лав формуються вологі лу­ки з лисохвосту, мокрі луки з осоки та міт­лиці.

Суходільні луки менш поширені. Вони представ­лені дріб­но­злаковими угрупуваннями з міт­ли­ці, костриці лучної, волошки лучної, кульбаби лікарсь­кої. На зволожених ділянках утворилися осокові й пухівково-осо­кові луки.

У пониженнях розміщуються низинні заболочені луки з осоки звичайної, тимофіївки луч­ної, конюшини лучної і білої.

Гірські луки (полонини) у лісо­вому (на висоті 1000-1200 м) і в субальпійському поясі утвори­лися після зведення букових і яли­нових лісів. У трав’яному покри­ві пере­ва­жа­ють біловус, вівсяниця червона, польовиця тонка, ко­ню­шина. В субальпійському поясі до­мінують густі біловусникові луки з мо­хо­вим покривом, осокою, чебрецем, у альпійському поясі зустріча­ються осока віч­нозелена і зігнута, ситник трирозділь­ний, вівсяниця приземлена.

Болотна рослинність. На території КПР поширені евт­рофні (низинні), мезотроф­ні (перехідні), оліготрофні (верхові) типи боліт. Евтрофні жив­ляться поверхневими і підземними водами, вони ба­гаті на органіч­ні рештки і мінеральні солі. Серед них виді­ляються трав’яні, тра­в‘я­нисто-мохові й лісові угрупування. У тра­во­стої домінує осо­ка, очерет, ро­гіз, хвощ річковий, верба чорна, бере­за, сосна, вербо­во-березові ча­гарники.

Мезотроні болота утворилися на вододілах і надзаплавних терасах. Водно-мінеральне живлення їх бідніше ніж у евтрофних бо­літ. Вони мають добре розвинений торфовий горизонт. Зростає осока, очерет, сосна, береза, сфагнові мохи.

Оліготрофні болота у Карпатах живляться атмосферними опадами, тому тут мало поживних для рослин речовин, реакція се­редовища дуже кисла. За таких умов рослинність цих боліт одно­манітна, на них ростуть низькорослі сосна і ялина. В рослинному покриві Карпат специфічними видами є осока тридільна та мало­квіткова, водянка чорна, тростянка звичайна, ситник каштановий та ін.