Київський національний університет імені тараса шевченка

Вид материала

Документы

Содержание 1.2 Формування Гаазької конференції та генезис уніфікаційної діяльності Конвенція про цивіль­ний процес Конвенція, що скасовує вимогу легаліза­ції іноземних офіційних документів, підписана 5 жовтня 1961 р Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення Конвенції про юрисдикцію та іноземні судові рішення у цивільних справах 1. 3 Сучасні тенденції розвитку Гаазької конференції з міжнародного приватного права 1. Збільшення кількості держав-членів Конференції 2. Розширення міжнародних контактів Конференції через збільшення кількості держав-сторін гаазьких конвенцій. 1. 4 Перспективи взаємовідносин України та Гаазької конференції Висновки до I розділу. Розділ ii

Подобный материал:

• Київський національний університет імені тараса шевченка герасимова світлана василівна, 682.99kb.
• Київський Національний університет імені Тараса Шевченка Кохановська Олена Велеонінівна, 751.92kb.
• Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний, 675.02kb.
• Київський національний університет імені Тараса Шевченка С.І. Сніжкo теорія І методи, 3725.97kb.
• Текст роботи: київський національний університет імені тараса шевченка жуковська галина, 546.29kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 355.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису чехович, 992.98kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису мазур тамара, 1244.31kb.
• Зразок 1 Київський національний університет імені Тараса Шевченка наказ, 349.83kb.
• Збірник наукових праць зі спеціальності "Журналістика" / Київський національний університет, 1952.54kb.

1.2 Формування Гаазької конференції та генезис уніфікаційної діяльності

При вивченні проблематики організації й діяльності Гаазької конференції виникає необхідність з’ясувати основні засади становлення та розвитку цієї міжнародної структури. Це має важливе значення для подальшого визначення її правового статусу та основних напрямків діяльності по уніфікації й розвитку міжнародного приватного права.

Гаазька конференція з міжнародного приватного права, якій належить «визначна роль та особливе місце у втіленні ідеї широкої уніфікації приватного права та створенні умов глобалізації права у XXI столітті»⁴, розпочала свою діяльність більше століття тому. З плином часу виникає необхідність спрямувати погляд в історичну ретроспективу. Сучасний рівень міжнародного приватного права виявився б неможливим без тих скромних кроків, які були зроблені на рубежі XIX - XX століть та важливою віхою якого стала ГК МПрП.

Вже в першій половині XIX ст. ідея уніфікації приватного права, зокрема, колізійних норм, теоретично була обґрунтована працями Джона Вута та значною мірою професора Туринського університету, учасника руху опору за об’єднання Італії, Паскуале Манчіні (1817-1888). Останній займався кодифікацією права, зокрема Цивільного кодексу Італії 1865 р., вже на посаді міністра закордонних справ Італії спромігся реалізувати свої наукові переконання на практиці і, виконуючи Резолюцію Інституту міжнародного права (1874) про корисність загального договору щодо єдиних правил МПрП, провести велику підготовчу роботу для скликання першого Конгресу з кодифікації приватного права. З об’єктивних причин цей Конгрес не відбувся, але ідея кодифікації приватного права вже панувала в Європі.

Відомому голландському вченому, професору міжнародного права Амстердамського університету, лауреату Нобелівської премії Тобіасу Ассеру (1838-1913), який сприйняв ідеї П.Манчіні, вдалося переконати уряд Нідерландів у доцільності проведення цього Конгресу. За його ініціативою й була скликана та розпочала свою діяльність 1 сесія Гаазької конференції з міжнародного приватного права 12 вересня 1893 р. в Нідерландах за участі 13 європейських держав, в тому числі Австрії, Бельгії, Данії, Італії, Росії, Франції, Швейцарії. На сьогодні відбулось 20 звичайних сесій (1893, 1894, 1900, 1904, 1925, 1928, 1951, 1956, 1960, 1964, 1968, 1972, 1976, 1980, 1984, 1988, 1993, 1996, 2001-2002, 2005 рр.) та дві позачергові сесії.

В розвитку та діяльності Гаазької конференції чітко виокремлюються два її етапи: до та після 1951 р. Визначальним в розмежуванні цих двох періодів є прийняття Статуту ГК МПрП в 1951 р., що сприяло організації її діяльності, періодичності скликання Дипломатичних сесій, введенню нових форм роботи, тоді як робота Конференції на першому етапі стримувалась напруженою міжнародною ситуацією, яка склалась під час світових війн, що визначило її розвиток у формі такого інституту міжнародного права як міжнародна конференція. До Другої світової війни було скликано шість сесій: в 1893, 1894, 1900, 1904, 1925 та 1928 рр.) й протягом цього періоду було прийнято лише сім конвенцій та й ті були послідовно замінені більш сучасними документами в наступному періоді.

Підсумком роботи перших двох конференцій 1893 та 1894 рр. стала Конвенція про цивіль­ний процес, підписана 14 листопада 1896 р. в якій вирішувалися питання повідомлень судових і позасудових актів, доручень, забезпечення судових витрат, особистого затримання. Цю конвенцію підписали всі європейські країни, в тому числі й Росія. Після 4-ї сесії Конференції 1904 р. вона була замінена новою Конвенцією 17 липня 1905 р. яка її спростила і доповнила.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

З конвенціями, які регулюють процесуальні питання, тіс­но пов’язана Конвенція, що скасовує вимогу легаліза­ції іноземних офіційних документів, підписана 5 жовтня 1961 р., учасниками якої є 74 держави, в тому числі й Радянський Союз відповідно до постанови Верховної Ради СРСР від 17 квітня 1991 р. Україна є учасницею цієї Конвенції з 2002 р.

Відповідно до її умов учасники Конвенції звільняють від легалізації видані в інших державах-учасницях документи: а) судових органів чи службових осіб; б) адмі­ністративні; в) нотаріальні; г) офіційні посвідчення, що підтверджують факти та автентичність підписів. Легаліза­цію цих документів заміняє спеціальний штамп певної форми (апостиль), який проставляє компетентний орган тієї держа­ви, де видано документ. Форма апостилю визначена Конвенцією. Сертифікатом засвідчують правильність під­пису; статус особи, яка підписала документ; ідентичність печатки чи гербової марки.

На засіданнях 12-ї сесії Гаазької конференції (1972), в роботі якої взяли участь 28 держав, в тому числі й представники Латинської Америки, постали проблеми співвідношення регіональної й універсальної уніфікації міжнародного приватного права, які жваво на той час обговорювались в державах Бенілюкс.

13-та сесія Конференції (1976) була посвячена питанням сімейних відносин з «іноземним елементом». В ній взяли участь 28 держав-членів, спостерігачі, (наприклад від Венесуели) та міжнародні організації.

Конвенції, прийняті після 1955 р., стосувалися різних питань, зокрема вирішення колізійних питань права, частина з них присвячена конфліктам юрисдикцій, інші прийняті щодо питань визнання та примусового виконання іноземних судових рішень чи співробітництва з адміністративних та правових питань. Деякі конвенції поєднують два або кілька вказаних аспектів міжнародного приватного права. Так, про визнання та виконання рішень пов’язаних з аліментними зобов’язаннями щодо дітей регулює Гаазька конвенція від 15 квітня 1958 р., в якій приймають участь більшість європейських держав. На тій же сесії була прийнята Конвенція про юрисдикцію обраного суду у разі міжнародного продажу товарів (15 квітня 1958 р.), яка містить також норми про виконання рішень.

Особливе місце в історії розвитку Гаазької конференції з міжнародного приватного права займає 14-та сесія, яка також відбулась у Гаазі 6 – 25 жовтня 1980 р. і була відмічена рядом подій. Серед найбільш важливих питань, що розглядались та були вирішені на Конференції є:

• розширення кола держав-членів та держав-учасниць;
  
• визначена необхідність більш тісного співробітництва Конференції з іншими міжнародними організаціями, що займаються уніфікацією права;
  
• передбачено певні нововведення в методах роботи Конференції: окрім розробки багатосторонніх конвенцій, передбачається можливість застосування методів, що «менше зобов’язують», таких як прийняття рекомендацій й типових законів;
  
• розробка і підписання нових конвенцій спрямованих на уніфікацію норм приватного права.
  

Гаазька конференція довгий час залишалась організацією з обмеженим числом членів. До неї входили головним чином розвинуті європейські держави. При цьому переважну більшість з них складали країни континентальної системи права. Таке становище, природно, не могло не відбиватися на діяльності Конференції, і зокрема на розроблених нею конвенціях, в яких кодифікувалось в основному колізійне право Європейського континенту.

Разом з тим, не дивлячись на доволі не обтяжуючі умови участі, число членів Гаазької Конференції продовжує залишатись порівняно невеликим, і все ж її авторитет в світі достатньо високий. В розроблених нею з 1951 по 1981 рр. двадцяти восьми конвенціях приймає участь, окрім членів Організації, 24 держави. Конференція підтримує контакти з іншими міжнародними організаціями, що займаються розробкою правових проблем. Для порівняння наведемо дані: учасниками Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах 1965 р. є 48 держав, в той час як Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (1980) підписала 71 держава.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

В центрі уваги 16-ї сесії Гаазької конференції, яка відбулась у 1988 р. були питання уніфікації колізійних норм спадкування майна з «іноземним елементом».

Доленосне значення для світового співтовариства у розвитку міжнародного приватного права має Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення прийнята на ювілейній 17-й сесії Гаазької конференції в 29 травня 1993 р., яку ратифікували 44 держави.

17 сесія Гаазької конференції з міжнародного приватного права проходила 19 травня 1993 р. з нагоди святкування 100-ї річниці Конференції в присутності міністрів юстиції та вищих представників держав-членів, підсумковим документом роботи якої стала прийнята Резолюція.

Резолюція 17-ї сесії зафіксувала важливу, унікальну та широку роботу здійснену Конференцією та ефективність робочих методів, підтвердженням чого є той факт, що з плином часу після 7-ї сесії (1951) було підготовлено і прийнято 36 конвенцій.

В 2001 та 2002 рр. відбулась чергова 19-та сесія Гаазької конференції в роботі якої взяла участь делегація України. Рішення цієї сесії є доленосними. За рішенням Ради дипломатичних представників, визнаючи існуючу необхідність забезпечення діяльності Конференції певними ресурсами, розпочалась робота по підготовці Стратегічного плану роботи Організації на основі цих ресурсів. Згідно Стратегічного плану має визначатися структура, організація, діяльність й «послуги» Конференції.

На 19-й сесії було опрацьовано два проекти конвенцій: проект Конвенції про юрисдикцію та іноземні судові рішення у цивільних справах (надалі «Конвенція про юрисдикцію») та проект Конвенції про право застосовуване до певних прав щодо цінних паперів, що знаходяться у посередників (надалі «Конвенція про цінні папери»). Про досягнення 19-ї сесії повідомив Генеральний секретар Гаазької конференції Ганс ван Лоон в «Новинах з Гааги» опублікованих в Щорічнику (офіційне видання Конференції): «Проміжок часу, що розглядається, Гаазька Конференція з Міжнародного приватного права зазнала безпрецедентного зросту кількості учасників. На початку 2001 р. Конференція нараховувала 47 держав, починаючи з січня 2001 р. Конференція поповнилась ще 14 державами-учасниками з усіх континентів: Нова Зеландія, Шри Ланка, Йорданія, Російська Федерація, Литва, Білорусь, Грузія, Боснія й Герцеговина, Сербія та Чорногорія, Албанія, ПАР, Бразилія, Перу, Панама. Багатьом з них необхідний час для формалізації відносин з Конференцією, її структурою та методами роботи. Більш досвідченим державам-учасникам також необхідний час для налагодження відносин. В свою чергу Постійне бюро повинно вийти на новий рівень своєї роботи по підтримці і наданню інформації, зважаючи на те, як зростають обсяги діяльності. В доповнення до зростаючої кількості учасників число держав-нечленів, які співробітничають з Гаазькою конференцією, також продовжує зростати: на сьогоднішній час більше 50 держав-нечленів являються учасниками однієї чи більше гаазьких конвенцій. Такі темпи розвитку заставляють Гаазьку конференцію визначитися з новими напрямками розвитку. Стратегічний план, який відображає нові завдання поставлені перед Конференцією, був схвалений міжнародною спільнотою»⁵.

Пленарні сесії 19-ї чергової Конференції проходили в два етапи. Завдання першого етапу полягало у виявленні та обговоренні будь-яких пропозицій від делегацій урядів держав щодо проекту Конвенції про юрисдикцію без прийняття рішень, допоки консенсус, або майже консенсус, не буде досягнутий по кожній пропозиції.

На сьогодні не існує загальновизнаних міжнародних норм щодо юрисдикції. Що стосується іноземних судових рішень, то Гаазька конвенція 1971 р. про визнання та виконання іноземних судових рішень не набула поширення, її ратифікували тільки три країни (Кіпр, Нідерланди та Португалія).

Між тим, в рамках ЄС та країн Швейцарії, Норвегії та Ісландії діють Конвенції по питанням підсудності і примусового виконання судових рішень по цивільним та торговельним спорам прийтяті в Брюсселі (1968) та Лугано (1988)⁶ щодо цих питань, які підняли на новий рівень таке фундаментальне право осіб, як доступ до правосуддя. Ці конвенції є складовими частинами транснаціонального цивільно-процесуального права в ЄС. Зробити те ж саме, але на універсальному міжнародному рівні стало основним завданням Конвенції про юрисдикцію.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

До 1960 р. при укладанні конвенцій використовували французьку мову; відтоді вони складаються французькою та англійською мовами. Серед тих, що були в значній мірі ратифіковані, потрібно згадати наступні конвенції стосовно цивільних справ, обслуговування процесів, прийняття закордонних свідчень, легалізації, врегулювання колізій між законами стосовно положень про спадок, забезпечення зобов’язань, визнання розлучень, захист неповнолітніх, міжнародного викрадення дітей, усиновлення в іншу країну. Деякі з гаазьких конвенцій пов’язані з законодавством, що застосовується, деякі з колізійними нормами, деякі з визнанням та застосуванням іноземних судових рішень та деякі стосуються юридичного та адміністративного співробітництва між органами влади. Деякі з гаазьких конвенцій об’єднують один чи більше таких аспектів стосовно міжнародного приватного права. Навіть якщо вони не ратифікуються, Конвенції мають вплив на правові системи як держав-членів, так і тих країн, що не є членами організації та інші міжнародні організації.


1. 3 Сучасні тенденції розвитку Гаазької конференції з міжнародного приватного права


Гаазька конференція з міжнародного приватного права є провідна світова міжурядова організація по співробітництву між різними країнами в сфері цивільного, процесуального, комерційного та інших галузей права. Маючи більше ніж сторічний досвід роботи, Конференція пропонує широке коло багатосторонніх конвенцій, що стосуються різноманітних видів людської діяльності, зокрема, цивільного процесу, міжнародної торгівлі, в тому числі й електронної, міжнародного захисту дітей, спадкування майна. Приймаючи до уваги існуючі та майбутні шляхи розвитку, обговорені вище, Гаазька конференція повинна продовжувати, посилювати та сприяти виконанню стратегічних напрямків, що ефективно поєднуються з такими питаннями. З цією метою, нами зроблена спроба визначити певні стратегічні напрямки для забезпечення продовження успішної роботи Конференції.

В Резолюції 17-ї сесії містилося запрошення до держав-членів надавати та збільшувати їхню підтримку Конференції, а також прохання заохочувати держави, що не є членами Організації, приєднатися до Конференції. В Резолюції містився заклик до держав-членів, щоб вони: винаходили та розробляли механізми консультуючись з Постійним Бюро для заохочення більш ширшого приєднання до гаазьких конвенцій; приймали відповідні заходи для публікації інформації щодо діяльності та ефективності конвенцій; працювали в співробітництві з Постійним бюро для розробки ефективних механізмів для виконання конвенцій; більш повно узгоджували їх позиції стосовно міжнародного приватного права в різних міжнародних органах, що мають відношення до уніфікації та погодження питань приватного права.

Шляхи розвитку Конференції були конкретизовані у травні 2000 р. на 46-му засіданні Спеціальної комісії із загальних питань та політики, яка підтримала, а 11 липня 2000 р. Рада дипломатичних представників одностайно прийняла доповідь під назвою „Гаазька Конференція з питань міжнародного приватного права напередодні нового тисячоліття: конкретні пропозиції стратегічних дій”. Ця доповідь була розроблена восени 1999 р. неофіційною групою послів, під керівництвом пана Г. Рейманна (на той час посол Швейцарії) та може розглядатися як доповнення до Резолюції, прийнятій на ювілейній 17-й сесії 19 травня 1993 р. В доповіді пропонувалось наступне: збільшити кількість членів Організації; опублікувати конвенції і документи Конференції та провести семінари спільно з відповідними регіональними організаціями; розробити навчальні програми для уповноважених представників та суддів на основі конвенцій; забезпечити допомогу персоналу Постійного бюро.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Стратегічні напрямки діяльності Гаазької конференції з МПрП визначені наступні:

1. Збільшення кількості держав-членів Конференції

Збільшення кількості членів Організації сприятиме забезпеченню та відповідності Конференції щодо її міжнародної місії. Збільшення кількості членів забезпечить наявність значної кількості та різноманітність правових традицій в розробці нових інструментів. Це також приведе до збільшення доходів чи, скоріше, до компенсації витрат, особливо до тієї міри, поки держави-члени в більшості обираються з великої кількості держав-сторін гаазьких конвенцій, що не є членами, але які вже отримували послуги від Організації. Крім того, членство в Організації стимулюватиме подальшу ратифікацію Гаазьких конвенції та приєднання до них.

Цей стратегічний напрям потребує певних додаткових ресурсів для покриття витрат через збільшення робочого навантаження та інших витрат пов’язаних зі збільшенням кількості членів, зокрема витрати на розширення контактів для підтримання присутності в регіонах, здійснення діяльності іншими неофіційними мовами, наприклад, іспанською. Багато країн, населення яких розмовляє іспанською мовою, приймали участь в підготовці Конвенції про усиновлення, однак через те, що їхні представники мали лише пасивне володіння французькою чи англійською мовою та значні труднощі для висловлення цими мовами, протягом проведення II та III Спеціальних Комісій, був забезпечений синхронний переклад іспанською, французькою та англійською мовами. Спеціальна Комісія, створена в 2001 р. з огляду практичного застосування цієї Конвенції, надала таку можливість.

Для забезпечення розвитку цього напрямку існує необхідність у сприянні збільшенню кількості членів Гаазької конференції обраним шляхом (наближуючи держави, що вже є сторонами однієї чи кількох конвенцій, держави, що приймали участь в роботі Конференції в якості спостерігачів та держави, що відіграють провідну роль в галузях, що мають дуже малу кількість представників на Гаазькій конференції); розробити положення про членство в Організації, що надаватиме основну інформацію стосовно роботи Конференції та обов’язків держав-членів; організувати мережу Документаційних центрів для висвітлення роботи Конференції; запросити регіональні організації з інтеграції в якості членів; забезпечити постійні контакти та присутність Гаазької конференції в різних регіонах (наприклад, проведенням сесій та інших засідань в регіонах); зробити можливим проведення спеціальних засідань та зустрічей не офіційними мовами, наприклад іспанською; знайти можливості для забезпечення присутності Конференції в інших регіонах.

2. Розширення міжнародних контактів Конференції через збільшення кількості держав-сторін гаазьких конвенцій.

Така діяльність підвищує значення конвенції для певної держави пропорційно до кількості держав-сторін конвенцій. Сприяння приєднанню до конвенцій держав, що не є членами, також опосередковано робить певний внесок в збільшення кількості членів Організації: нові держави-члени в свою чергу будуть зацікавлені в поступовому доступі до наступних конвенцій. У зв’язку з цим діяльність Секретаріату з підтримки, моніторингу та перегляду конвенцій стає більш значущою й також потребує проведення засідань спеціальних комісій, що скликаються для огляду практичного виконання конвенцій та додаткових витрат. Зокрема, Конвенція від 5 жовтня 1961 р. про анулювання правових вимог щодо іноземних публічних документів включає 74 держави, які є сторонами угоди, Конвенція від 15 листопада 1965 р. про обслуговування за кордоном судових та позасудових документів стосовно цивільних та комерційних справ включає 48 держав, сторін угоди, Конвенція від 25 жовтня 1980 р. про цивільні аспекти стосовно усиновлення дитини в іншу країну включає 71 державу, які є сторонами угоди та Конвенція від 29 травня 1993 р. про захист дітей та співробітництво стосовно усиновлення в іншу країну включає 44 держави, які є сторонами угоди.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Однією з рис гаазьких конвенцій, що відрізняє їх від виключно національних законів, є відсутність централізованого органу, такого як суд, для підтвердження, що їхнє виконання та застосування великою кількістю держав, що є сторонами договору, являється ефективним та повним. Це означає, що потрібні спеціальні заходи, такі як моніторинг та проведення навчання та технічного забезпечення, для підтримки держав-сторін договору, в їх взаємних намаганнях, зробити так, щоб конвенції були спрямовані на захист інтересів їхніх громадян. Звісно, Секретаріат Гаазької конференції є відповідальним за більшість таких важливих „після-конвенційних послуг” тому, що це є основною метою місії Конференції, тоді як діяльність Інституту буде зосереджена на проведенні навчання, підготовці та технічному забезпеченні для підтримки такої роботи, включаючи діяльність в таких сферах як: проведення навчання суддів, державних службовців, службовців центральних органів та практиків стосовно виконання спеціальних конвенцій, прийнятих Гаазькою конференцією, як до, так й після їх ратифікації чи приєднання держави до такої конвенції; розповсюдження матеріалів Організації; проведення семінарів для надання загальної інформації та досліджень з міжнародного приватного права та розробки міжнародних систем з правового чи адміністративного співробітництва в сферах цивільного та торговельного права.

Отже, підсумовуючи, можна визначити, що ГК МПрП на сучасному етапі розвитку будує свою діяльність, виходячи з основних засад та пріоритетних напрямків викладених в Стратегічному плані та конкретизованих в робочих програмах. Це перш за все діяльність спрямована на збільшення кількості держав-членів Організації, розробка та поширення конвенцій й інших актів, що приймаються Конференцією, розробка положення про членство в Організації держав, розширення міжнародних контактів Конференції через збільшення кількості держав-сторін гаазьких конвенцій, організація та проведення міжнародних зустрічей тощо. Особливе значення надається Секретаріатом діяльності, пов’язаній з покращенням надання „після-конвенційних” послуг, використанням нових методів в підготовці роботи Пленарних засідань, організація правового навчання тощо. Особливого опікування потребує забезпечення наповнення бюджету Організації та його прозорості.


1. 4 Перспективи взаємовідносин України та Гаазької конференції


До недавнього часу в національному праві основним інструментом врегулювання міжнародних відносин у сфері приватного права були двосторонні договори, які містили норми щодо правових відносин і міжнародної правової допомоги у цивільних справах. За часів Радянського Союзу було укладено двадцять сім дво- та багатосторонніх угод, більшість з яких є чинними для України внаслідок правонаступництва. При цьому вони регулювали відносини переважно з країнами соціалістичного табору. На сьогодні незалежною Україною укладено більше двадцяти договорів, що регулюють питання надання правової допомоги та правових відносин у цивільних справах. Як пише Г.В. Галущенко, «на відміну від договорів колишнього СРСР, договори, які складали основу договірно-правової бази України у сфері правової допомоги, більше насичені колізійними нормами, правилами міжнародної юрисдикції та детальніше регулюють сам процес надання правової допомоги»⁷. Проте положення таких договорів урегульовують відповідні відносини лише з певною країною, тоді як багатосторонні міжнародні документи надають змогу вирішити ці ж питання відразу з численною кількістю іноземних держав шляхом застосування одноманітного механізму.

Процедура приєднання України до Гаазької конференції з міжнародного приватного права, з огляду на її постійний характер, була розпочата внесенням пропозиції про членство України в цій організації в кінці 1998 р. Міністерство закордонних справ України за дорученням Кабінету Міністрів України офіційно звернулося до уряду Нідерландів з проханням внести цю пропозицію на розгляд учасників Конференції. У червні 1999 р. вступ України в Організацію був одноголосно підтриманий її державами-членами, а остаточне завершення оформлення членства України в Гаазькій конференції відбулось з прийняттям Статуту Організації, законопроект про що був внесений Президентом України відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України (пп. «б» ч. 2 ст. 7) й став Законом 15 травня 2003 р.⁸. Отже, з 2002 р. Україна спочатку як спостерігач, а з 3 грудня 2003 р. (день передачі Грамоти про прийняття Статуту цієї Організації депозитарію - МЗС Нідерландів) – як повноправний член бере участь в роботі Гаазької конференції.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Апостиль – спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав-учасниць конвенції та засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріплено відповідний документ. При цьому дійсність апостиля не поширюється на зміст офіційного документу, до якого він прикріплений.

Ця Конвенція набула чинності для України 22 грудня 2003 р. Починаючи з цієї дати, документи, які мають бути представлені на території однієї з договірних держав, у відносинах з якими застосовується вказана Конвенція, звільняються від консульської легалізації як формальної процедури, що вимагала обов’язкового посвідчення документів компетентними органами України з подальшим засвідченням в консульській установі держави, на території якої документ має бути представлений.

Єдиною формальною вимогою, яка має місце при застосуванні Конвенції, є поставлення апостиля компетентним органом України для представлення на території держав-учасниць конвенції. В свою чергу, офіційні документи таких держав, що представляються на території України, мають бути засвідчені апостилем, що проставляє компетентний орган відповідної держави.

Постановою Кабінету Міністрів України № 61-2003-п від 18 січня 2003 р.⁹ визначено органи, які відповідно до їх компетенції уповноважені проставляти апостиль на документах, виданих на території України:

• Міністерство освіти і науки – на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки;
  
• Міністерство юстиції – на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України;
  
• Міністерство закордонних справ – на всіх інших видах документів.
  

Правила поставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджено спільним Наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України і Міністерства освіти і науки України № 237/803/151/5 від 05.12.2003 р.¹⁰

На сьогодні Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, застосовується у відносинах між Україною та Албанією, Австралією, Австрією, Андоррою, Антигуа і Барбудою, Аргентиною, Багамами, Барбадосом, Белізом, Бельгією, Білорусією, Болгарією, Боснією і Герцеговиною, Ботсваною, Брунеєм Даруссалам, Великобританією, Венесуелою, Вірменією, Гренадою, Грецією, Домінікою, Естонією, Ізраїлем, Ірландією, Іспанією, Італією, Казахстаном, Китаєм, Кіпром, Колумбією, Латвією, Лесото, Ліберією, Ліхтенштейном, Литвою, Люксембургом, Маврікієм, Македонією, Малаві, Мальтою, Маршаловими островами, Мексикою, Монако, Намібією, Нідерландами, Новою Зеландією, Норвегією, Панамою, Перу, ПАР, Португалією, Росією, Румунією, Сальвадором, Самоа, Сан Маріно, Свазілендом, Сейшелами, Сент Вінсент і Гренадінами, Сент Кітс енд Невіс, Сербією і Чорногорією, Словаччиною, Словенією, Суринамом, США, Тонго, Тринідадом і Тобаго, Туреччиною, Угорщиною, Фіджі, Фінляндією, Францією, Хорватією, Чехією, Швейцарією, Швецією, Японією. Необхідно зазначити, що Конвенція не застосовується у відносинах з Німеччиною, яка висловила відповідні заперечення.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Значному покращенню взаємовідносин між Гаазькою конференцією і Україною сприятиме прийнятий Верховною Радою 23 червня 2005 р. Закон України «Про міжнародне приватне право», оскільки за його мету визначено: «цей закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов‘язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок»¹¹.

Узагальнюючи можна відмітити, що налагодження зв’язків між Гаазькою конференцією та Україною, участь нашої держави у міжнародних конвенціях сприятимуть вдосконаленню норм національного законодавства України, уніфікації колізійних норм права та розвитку політичного, економічного, правового та культурного становища України на світовій арені.

Гаазькі конвенції, що стосуються захисту прав дітей – Конвенція про визнання та виконання рішень щодо алімент­них зобов’язань (1973), Конвенція про право, що застосовується до алімент­них зобов’язань (1973), Конвенція про захист дітей та співробітництво у галузі міждержавного усиновлення (1993) та Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво у сфері батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (1996), є надзвичайно важливими та здобули визнання у світі, про що свідчить численність держав-учасниць цих конвенцій. Підготовка пропозицій про приєднання України до вказаних конвенцій передбачена Планом законопроектних робіт Міністерства юстиції України на 2006 р., в якому також передбачається розгляд питання про приєднання до Конвенції про колізії законів щодо форми заповітів (1961) та Конвенції щодо міжнародного захисту повнолітніх (2000).

Поглиблення співробітництва з Гаазькою конференцією є необхідною передумовою використання її можливостей у напрямку наближення національного законодавства до законодавства ЄС, врегулювання приватно-правових відносин у цивільних справах на багатосторонньому рівні, налагодження безпосередніх контактів з експертами іноземних держав, що, в свою чергу, надає можливість швидкого і ефективного вирішення питань, що виникають. Оскільки ані в Конституції України, ані в інших законодавчих актах не згадуються акти міжнародних організацій, хоча їх значення в правовому регулюванні міжнародного співробітництва постійно зростає, уявляється необхідним запропонувати на законодавчому рівні врегулювати питання про включення загальновизнаних принципів та норм міжнародного права у внутрішній правопорядок України. Певний законодавчий акт конституційного рівня має передбачити не тільки визнання загальновизнаних принципів та норм міжнародного права як керівних засад, що визначено в статті 18 Конституції України, передбачити порядок приєднання до міжнародних конвенцій, а також містити норми, які б забезпечували механізм реалізації міжнародних конвенцій, учасницею яких Україна являється чи до яких вона приєдналася, у конкретних правовідносинах. Це значно полегшить процес входження норм міжнародного права, зокрема приватного, в правопорядок України, а одноманітний механізм такої реалізації міжнародного права сприятиме ефективності уніфікації колізійного права, оскільки тільки декларація примату міжнародного права сама по собі не забезпечує ефективного виконання міжнародно-правових зобов’язань.

Висновки до I розділу.

На основі дослідження існуючих нормативних джерел та літератури з проблематики уніфікаційної діяльності Гаазької конференції, які стали методологічним фундаментом дослідницьких випробувань, автор здійснив спробу визначити наступне.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Отже, членами Гаазької конференції з міжнародного приватного права є 65 держав, серед яких: Австрія, Білорусь, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Грузія, Єгипет, Естонія, Ізраїль, Іспанія, Канада, Китай, Нідерланди, Росія, Чехія, Франція, ФРН, Японія, США, Швеція та інші.

Гаазька конференція відійшла від первісної ідеї П. Манчіні про створення глобального документу з усіх питань міжнародного приватного права. Верх взяли представники прагматичного напрямку в області колізійного права. Тому конвенціями охоплені конкретні випадки переважно в сфері міжнародного цивільного процесу, сімейного та спадкового права.

Розвиток кодифікаційних процесів у сфері між­народною приватного права відбувається не лише «верти­кально», на тлі історичного вдосконалення тієї чи іншої правової системи - процесу, який детермінується здебіль­шого зовнішніми чинниками: економічними, політичними, соціокультурними, а й «горизонтально», тобто в контексті співіснування і взаємодії різних правових систем, запози­чення іноземного правового (в т. ч. законодавчого) досвіду. Саме тому, при дослідженні процесу становлення і розвитку Гаазької конференції нами здійснена спроба проаналізувати основні шля­хи кодифікації між­народного приватного права у найбільш характерних правових системах та виявити регіональні особливості розвитку зако­нодавства у цій галузі, які варіюються залежно від доктринальних поглядів на природу джерел права в різних право­вих сім’ях.

Після набуття Україною незалежності у 1991 р. у відповідності із Законом України «Про правонаступництво», прийнятому 12 вересня 1991 р., Україна була пов’язана лише з однією Гаазькою Конвенцією про цивільний процес (1954), сторонами якої сьогодні є 44 держави. В 2000 р. Україна приєдналася до Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах (1965) та до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних та комерційних справах (1970). В 2002 р. Україна стала учасницею Конвенції що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961), в 2003 р. завершена розробка внутрішньодержавного механізму реалізації цієї Конвенції, в якій беруть участь 78 держав.

Налагодження зв’язків між Гаазькою конференцією та Україною, участь нашої держави у міжнародних конвенціях сприятимуть вдосконаленню норм національного законодавства України, уніфікації колізійних норм права. Такі зв’язки є необхідною передумовою у напрямку наближення національного законодавства до законодавства ЄС, врегулювання приватноправових відносин у цивільних справах на багатосторонньому рівні, налагодження безпосередніх контактів з експертами іноземних держав, що, в свою чергу, надає можливість швидкого і ефективного вирішення питань, що виникають.

За останні 20 років діяльність Конференції вийшла за рамки розробки конвенцій та включає контроль, управління, моніторинг та підтримку існуючих конвенцій, особливо тих важливих конвенцій, що стосуються системи адміністративного та юридичного співробітництва.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Сьогодні держави-члени мають можливість оцінити теперішнє становище Конференції, більш ясно уявити стратегію, що сприяла такому розширенню, вивчити його довгострокові фінансові результати, встановити пріоритети та розглянути шляхи укріплення та покращення успіху Конференції.

РОЗДІЛ II

ПРАВОВИЙ СТАТУС МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ - ГААЗЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ З МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА