Geum.ru

Київський національний університет імені тараса шевченка

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

ВИСНОВКИ


Соціальні закономірності, які були визначальними по відношенню до такої форми міжнародного спілкування як Гаазька конференція з міжнародного права, в період її зародження, не залишались незмінними протягом її розвитку і в значній мірі змінились в наш час. Деякі з них зберегли свою визначальну дію протягом розвитку форм міжнародного спілкування, інші уступили місце новим (не кажучи вже про те, що змінилась сила впливу кожної закономірності на їх співвідношення). Тому зміст, який вкладався в поняття одних і тих же форм міжнародного спілкування, з плином часу також не міг залишатися незмінним.

З кінця минулого століття почалась цілеспрямована й регулярна діяльність по уніфікації міжнародного приватного права на міжнародному рівні. Серед міжнародних організацій, призначення яких в такій діяльності, чільне місце займає Гаазька конференція з міжнародного права. Вона сформувалась в певних історичних міжнародних відносинах, розвивалась враховуючи вимоги часу, що визначило збільшення її держав-членів та держав-учасниць гаазьких конвенцій, які представляють усі континенти, та своєю діяльністю у сфері міжнародного права сприяє уніфікації колізійних норм та взаємозв’язкам держав у цих відносинах.

Вивчення розвитку й діяльності Гаазької конференції з міжнародного приватного права та гаазьких конвенцій дає підстави для наступних висновків.

За час свого тривалого існування Гаазька конференція перетворилася на по-справжньому високоавторитетну світову міжнародну міжурядову організацію. Сьогодні в ній бере участь 65 держав, а ще 57 держав-нечленів Організації є сторонами багатьох її конвенцій. З тридцяти шести прийнятих конвенцій половина з них має досить широку територіальну сферу застосування. В цих конвенціях беруть участь від 17 до 78 держав. Основна діяльність Гаазької конференції полягає в організації переговорів з метою розробки багатосторонніх договорів (конвенцій) у різних сферах міжнародного приватного права з метою його уніфікації та гармонізації. Висхідним принципом діяльності Гаазької конференції по уніфікації норм в правовому регулюванні відносин є дотримання правил міжнародного приватного права.

Конвенції, прийняті на перших шести сесіях, з часом втратили свою чинність, а цілеспрямована, творча робота по прийняттю й поширенню уніфікованих норм міжнародного приватного права почалась після 7-ї Сесії, на якій було утверджено Статут Гаазької конференції. Підсумком цієї діяльності стали 36 конвенцій, в основному з питань цивільного процесу та сімейного права, а також з правового регулювання спадкування майна. Найбільш поширеними слід назвати наступні: у сфері цивільного процесу - Конвенція що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 р., Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах 1965 р., Конвенція про вибір суду 1965 р., Конве­нція про отримання за кордоном доказів у цивільних та комерційних справах, 18 березня 1970 р., Конвенція про міжнародний доступ до правосуддя 1980 р., Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво у сфері батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 р.; у сфері сімейних відносин – Конвенція про визнання і виконання рішень, щодо алімент­них зобов’язань 1973 р., Конвенція про укладення та визнання дійсності шлюбів 1978 р., Конвенція про право, що застосовується до режимів майна подружжя 1978 р., Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 р., Конвенція про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення дітей 1993 р.; у сфері спадкування Конвенція про право, застосовуване до майна, розпорядження яким здійснюється на засадах довірчої власності та його визнання 1985 р., Конвенція про право, що застосовується до спадкування нерухомого майна померлої особи 1989 р.,

Розвиток кодифікаційних процесів у сфері між­народною приватного права відбувається не лише «верти­кально», на тлі історичного вдосконалення тієї чи іншої правової системи - процесу, який детермінується здебіль­шого зовнішніми чинниками: економічними, політичними, соціокультурними, а й «горизонтально», тобто в контексті співіснування і взаємодії різних правових систем, запози­чення іноземного правового (в т. ч. законодавчого) досвіду. Саме тому, при дослідженні процесу становлення і розвитку Гаазької конференції нами здійснена спроба проаналізувати основні шля­хи кодифікації між­народною приватного права у найбільш характерних правових системах та виявити регіональні особливості розвитку зако­нодавства у цій галузі, які варіюються залежно від доктринальних поглядів на природу джерел права в різних право­вих сім’ях.

Сильною стороною Гаазької конференції є її зв’язок з державами-членами і державами-сторонами гаазьких конвенцій – які представляють усі континенти, – їх державними експертами та делегатами, центральними й державними органами влади, професійними і науковими об’єднаннями та приватними особами, а також її співробітництво з іншими міжнародними державними та недержавними організаціями.

Гаазька конференція відома завдяки високоякісному та науковому підходу до своєї роботи, розробленням креативних рішень та значним внеском в міжнародне приватне впродовж більше 100 років; вона є центром, де світові експерти і делегати працюють разом на основі взаємної довіри, підтримки та поваги.

Успішна багаторічна діяльність Гаазької конференції говорить про доцільність вступу до неї України. Після отримання Україною незалежності у 1991 р. у відповідності із Законом про правонаступництво вона була пов’язана лише з однією Гаазькою конвенцією (З питань цивільного процесу, 1954 р.). В 1999 р. МЗС України було оформлено правонаступництво України щодо цієї Конвенції, сторонами якої сьогодні є 44 держави.

В 2000 р. Україна приєдналася до Гаазької конвенції 1965 р. про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах та до Гаазької конвенції 1970 р. про отримання за кордоном доказів у цивільних та комерційних справах. В 2002 р. Україна стала учасницею Гаазької конвенції 1961 р., що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, зараз завершується розробка внутрішньодержавного механізму реалізації цієї Конвенції, в якій беруть участь 78 держав. 8 лютого 2006 р. набув чинності Закон України Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980 р.

Практична реалізація нагальних потреб України пов’язаних зі вступом до Організації по уніфікації міжнародного приватного права потребує вироблення самостійної позиції у зв’язку з приєднанням до діючих конвенцій, а також при обговоренні нових проектів. Членство в Конференції створює сприятливі умови для поглиблення економічного співробітництва України з іншими державами, реалізації відповідних програм і тим самим – для розвитку економіки.

Поглиблення співробітництва з Гаазькою конференцією є необхідною передумовою використання її можливостей у напрямку наближення національного законодавства до законодавства ЄС, врегулювання приватно-правових відносин у цивільних справах на багатосторонньому рівні, налагодження безпосередніх контактів з експертами іноземних держав, що, в свою чергу, надає можливість швидкого і ефективного вирішення питань, що виникають. Оскільки ані в Конституції України, ані в інших законодавчих актах не згадуються акти міжнародних організацій, хоча їх значення в правовому регулюванні міжнародного співробітництва постійно зростає, уявляється необхідним запропонувати на законодавчому рівні врегулювати питання про включення загальновизнаних принципів та норм міжнародного права у внутрішній правопорядок України. Певний законодавчий акт конституційного рівня має передбачити не тільки визнання загальновизнаних принципів та норм міжнародного права як керівних засад, що визначено в статті 18 Конституції України, передбачити порядок приєднання до міжнародних конвенцій, а також містити норми, які б забезпечували механізм реалізації міжнародних конвенцій, учасницею яких Україна являється чи до яких вона приєдналася, у конкретних правовідносинах. Це значно полегшить процес входження норм міжнародного права, зокрема приватного, в правопорядок України, а одноманітний механізм такої реалізації міжнародного права сприятиме ефективності уніфікації колізійного права, оскільки тільки декларація примату міжнародного права сама по собі не забезпечує ефективного виконання міжнародно-правових зобов’язань.

Правове регулювання міжнародних приватних відносин має складний характер. При відсутності спільного міжнародного договору, при наявності множинності національних актів, зберігають свою роль колізійні норми, які дозволяють функціонально прагматично обирати правопорядок до конкретної ситуації. Норми конкретного правопорядку значною мірою уніфкуються, гармонізуються в усіх державах світу. Однак уніфіковане національне законодавство не виключає виникнення складних спірних ситуацій, що вирішуються через судову практику, яка виробляє прецедентне правило при вирішенні конкретного спору.

Для забезпечення діяльності міжнародної організації необхідне правове регулювання питань її привілеїв та імунітетів, її взаємовідносин із країною перебування, власни­ми службовцями, з державами-членами тощо. Все це належить до внутріш­нього права організацій, й з функціями міжнародної організації безпосеред­ньо не пов’язане.

Головною місією Гаазької конференції (ст. 1 Статуту) є робота по прогресивній уніфікації таких норм. Це вимагає знаходження міжнародно-погоджених підходів, стосовно питань судової юрисдикції, діючого законодавства та визнання й застосування судових рішень в різноманітних сферах: в торговельному праві, банківському праві, в міжнародних цивільних процедурах, а також у відносинах захисту дітей, одруження та особистого статусу.

Виконуючи цю місію, Конференція за роки своєї діяльності стала центром юридичного і адміністративного співробітництва в галузі приватного права, особливо з питань захисту сім’ї та дітей й цивільного процесуального права. Основним методом досягнення поставлених цілей Конференції являється проведення широкомасштабних переговорів, розробка багатосторонніх конвенцій в різних сферах міжнародного приватного права, як то міжнародне співробітництво по судовим і адміністративним справам, уніфікація колізійних норм стосовно контрактів, деліктів, статусу і захисту неповнолітніх, сімейних відносини, заповітів, визнання правоздатності кампаній, юрисдикції й виконання іноземних судових рішень тощо.

Із зазначеного випливає, що Гаазька конференція є міжнародною міжурядовою організацією, що наділена правосуб’єктністю як за нормами міжнародного права так і за внутрішнім правом держав-членів. Вона є учасником цивільно-правових відносин, тобто може володіти майном, укладати договори та контракти й таке інше.

Основна діяльність Гаазької конференції з міжнародного приватного права полягає в розробці багатосторонніх конвенцій у різних сферах міжнародного приватного права, зокрема міжнародного співробітництва судових і адміністративних органів з питань правової допомоги; колізійного права щодо договорів, зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяної шкоди; аліментних зобов’язань, правового статусу та захисту дітей, правовідносин між подружжям, заповітів та нерухомості або довірчої власності; юрисдикції і визнання та виконання іноземних судових рішень. Крім цього є ще багато інших видів діяльності керівних органів Конференції, як то сприяння кращому застосуванню чинних конвенцій, співпраці з іншими міжнародними організаціями у сфері кодифікації міжнародного приватного права, організації диспутів, симпозіумів, колоквіумів та багато іншого.

На здійснення цілей функціонування Гаазької конференції з міжнародного приватного права направлені конвенційні угоди у різних сферах міжнародного приватного права, процес розробки й прийняття яких включає певні стадії й етапи, визначені в Робочій моделі діяльності Гаазької конференції. Робоча модель фіксує види діяльності Конференції, які є взаємопов’язаними та утворюють єдиний цикл. Вони є підґрунтям для стабільної програми розвитку. Маючи безпосередній зв’язок з виконанням та застосуванням існуючих конвенцій, виправляючи попередні помилки, набуваючи нового досвіду та слідуючи останнім правовим тенденціям, робочі моделі можуть використовуватися протягом багатьох років для розгляду сучасних конвенцій та розширення нових питань для обговорення.

Уніфікація норм міжнародного приватного права в сфері цивільних правовідносин є одним з головних напрямків діяльності міжурядової Гаазької конференції: це конвенції з питань цивільного процесу, судової юрисдикції, правової допомоги, міжнародного доступу до правосуддя, судових доручень, отримання судових та позасудових документів за кордоном та інше. В них отримали розвиток колізійні норми з питань цивільного процесу щодо міжнародної підсудності, виконання іноземних судових рішень, процедури вручення судо­вих та позасудових документів, виконання судових доручень іноземних держав, внесення завдатку та стягнення платежів у разі винесення й виконання рішень стосовно іноземців, внесення застави, надання правової допомоги вводячи в міжнародне зобов’язання забезпечення державами виконання доручень, а також усунення перепон, які ускладнюють іноземцям доступ в суд. При цьому встановлено порядок звільнення цих осіб від забезпечення сплати судових витрат і надання їм можливості отримувати звільнення від несення судових витрат на рівних підставах з громадянами держави суду та інше.

На початкових етапах діяльності Гаазької конференції держави-учасники ставили перед собою завдання у відповідності із загальновизнаними принципами міжнародного права - дотримання рівності прав її учасників, поваги суверенітету держав, мирного співіснування і співробітництва держав з різним суспільним ладом – напрацювати спільні рішення щодо надання правової допомоги та застосування в процесуальних питаннях власного права держави суду та, найголовніше, усунути перепони, які ускладнювали іноземцям доступ в суди інших держав. В подальшому уніфікаційна діяльність в зазначеній сфері була спрямована на уніфікацію законодавства держав континентальної Європи та держав «загального права» з питань вручення судових та позасудових документів, оскільки внутрішнє законодавство цих держав має суттєві розбіжності (Конвенція 1965 р., до якої Україна приєдналася в 2000 р.). При зверненні суду однієї держави до суду іншої держави можуть бути застосовані наступні історично сформовані процедури: а) безпосереднє звернення; б) звернення суду до Міністерства закордонних справ своєї держави, яке звертається до Міністерства закордонних справ запитуваної держави, а воно в свою чергу направляє доручення суду своєї держави; в) виконання судових доручень спеціально уповноваженим органом, призначеним судом держави іншої держави; г) виконання судових доручень шляхом передачі їх центральним органам юстиції.

Положення останніх Конвенцій з питань цивільного процесу також сформульовані у відповідності з принципами міжнародного права - взаємодопомога організацій і взаємна повага судових рішень держав-учасників, відсутність формалізму в питаннях визначення компетенції на основі таких ознак, як національність сторін в спорі, арешт майна в певній державі, вручення відповідачу повістки на певній території тощо. Остання Гаазька конвенція про угоди про вибір суду (2005) спрямована на переосмислення багатьох інститутів міжнародного цивільного процесу в сторону усвідомлення його демократичності, відкритості, взаємодії держав, про що свідчить, наприклад, закріплення в цій Конвенції положення, що в схожих обставинах при умові розмежування компетенції державних судів пріоритетним вважається рішення того суду, в якому спір буде розглядатися в більш ранні строки.

Досліджуючи загальні тенденції розвитку та уніфікації норм міжнародного приватного права в частині колізійного регулювання питань сімейного права, необхідно відмітити значне збільшення кількості міжнародних конвенцій та договорів з питань сімейного права у другій половині XX ст. Суттєвим є розширення сфери дії уніфікованих норм міжнародного приватного права, що суттєво сприяє лібералізації сімейних відносин з «іноземним елементом», а також те, що гаазькі конвенції традиційно відстоюють застосування особистого закону до матеріальних умов шлюбу та закону місця здійснення шлюбу щодо питання форми шлюбу. Більшість з досліджених конвенцій пропонують гнучку систему прив’язок, яка дає змогу ефективно розв’язувати колізійні проблеми, що виникають у сфері сімейного права.

В частині колізійного регулювання питань сімейного права щодо дітей встановлена широка компетенція в справах усиновлення, опіки та піклування й спрямована на забезпечення прав дитини. З метою створення гарантій дотримання основних прав дитини при здійсненні усиновлення та створення систем спів­робітництва між державами для відвернення викрадення, продажу дітей, торгівлі ними та забезпечення ви­знання усиновлення у договірних державах уявляється необхідним порушити питання про прискорення приєднання України до наступних гаазьких конвенцій: Конвенції про юрисдикцію, застосову­ване право й визнання рішень про усиновленн 1965 р. та Конвенції про захист ді­тей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення 1993 р.

Загальні тенденції розвитку та уніфікації норм міжнародного приватного права в частині колізійного регулювання відносин спадкового права спрямовані на застосування єдиних норм права. Як відомо, в різних державах спадкування регулюється по-різному – в одних передбачається неоднаковий режим для рухомого й нерухомого майна (держави , Франція), в інших – для всього спадку встановлюється єдиний режим (ФРН, Італія). Прийняття в міжнародному уніфікованому документі єдиного принципу свідчить про прагнення держав до створення єдиної системи, про якісно новий рівень уніфікації. Уніфіковані норми щодо спадкових відносин базуються на критеріях громадянства або останнього місця проживання і водночас передбачають можливість обрання спадкодавцем закону доміцилію замість закону громадянства.

Відносини щодо спадкування відрізняються зв’язком з іншими правовими інститутами - питаннями правосуб’єктності, правом власності, сімейним правом тощо, а розмаїтість практики в цій сфері по­яснюється значними розходженнями, що існують у національних законодавствах, міжнародних договорах і конвенціях, які стосуються спадкових відносин. Метою гаазьких конвенцій щодо успадкування майна є запровадження в державах уніфікованого документа, який дозволяє визна­чати коло осіб та їх повноваження стосовно управління майном (рухомим, нерухомим, майновими правами) помер­лого, своєрідного міжнародного заповіту. Уніфіковані норми визначають основні вимоги, яким повинна відповідати міжнародна форма заповіту: вона не по­рушує національного законодавства країни і встановлює максимальні гарантії заповідачеві щодо його волевиявлення. Міжнародний заповіт гарантує правову захищеність заповідача шляхом усунення проблеми пошуку застосованого права серед країн, що прийняли його.

Питання цивільного процесу, сімейних відносин та спадкування в міжнародному приватному праві актуальні для України. Захист законних прав і інтересів громадян України за кордоном розглядається державою в якості однієї із зовнішньополітичних завдань, що знайшло пряме закріплення в Конституції України.

Уніфікація норм міжнародного права, вперше запропонована в кінці минулого століття, широко визнана в наші дні як найбільш ефективний спосіб урегулювання відносин в сфері міжнародного приватного права, за допомогою якого усувається протиріччя між національними по способу формування засобами правової регламентації та міжнаціональними по характеру відносинами.