1. Соціологія як наука. Предмет І метод соціології

Вид материала

Содержание

Система освіти
Ф. професіоналізації
Ф. загальноосвітньої підготовки д
Функції громадської думки
Критерії соціальної

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

(65). Теорія соціокультурної динаміки П.Сорокіна. П.Сорокін про субкультури

Однією з малодосліджених, але дуже цікавих концепцій культурного розвитку є культурологічна модель відомого філософа та соціолога ХХ століття П. Сорокіна. Його теорія відображає тенденцію сучасної культурології до пошуку спільної культурної основи людства, шляхів і механізмів синтезу та спадкоємності в культурно-історичному процесі. Виявлення спільних рис у різних культурах супроводжується прагненням осягнути і зберегти унікальність кожної з них.

Культура за Сорокіним - сукупність всього, що створено або модифіковано діяльністю двох або більше індивідів, які взаємодіють одні з одним.

Сутність сорокінської теорії соціокультурної динаміки – рух історії у вигляді циклів. В основі самого механізму флуктуації культурних типів лежить фундаментальний принцип стильової своєрідності. Стиль філософ розглядає як світоглядний метод створення певних цінностей, від яких залежить конструкція культурного типу. Коли творчі сили культури вичерпано і всі її можливості реалізовано, вона переходить у нову форму. Неповторна в деталях, нова ціннісна якість культури в основі своїй незмінно використовує історичний досвід минулого.

Сучасна цивілізація переживає, на думку П. Сорокіна, кризу, яка свідчить про дезінтеграцію чуттєвого культурного типу, заснованого на матеріальному світогляді, і його трансформацію до нової ідеаціональної культурної якості. Суспільство ніби переживає катарсис – очищення від гріхів і вад. У цьому переживанні відбувається самопросування суспільства до нової культурної форми.

Культура виступає в ролі посередника між історією та індивідом, історією та соціумом. Вона наповнює нас тим, чого ми не могли одержати природним шляхом, до чого ніколи не прийшли б простим продовженням себе. Таким є шлях культурного відродження. Нерефлексуючий соціум приречений на деградацію, що й доводить П. Сорокін.

У результаті катарсису суспільству дарується “нова харизма”. Вона вже повністю конструктивна і пропонує впровадження більш споріднених, альтруїстичних стосунків. Разом з нею відбувається воскресіння та реалізація нових творчих сил культури. Таким воскресінням, на думку Сорокіна, повинна стати ідеаціональна культурна форма, заснована на “абсолюті, богові, любові і справедливості”.

Суперкультура – це великі культурні єдності, у яких подібно до інших культурних систем ідеологія кожної культурної суперсистеми ґрунтується на конкретних основних передумовах або кінцевих принципах, розвиток і узгодження яких становлять ідеологію суперсистеми.

Кожна суперкультура складається з численних культурних систем, які пронизані ідеєю причинно-смислової єдності. На думку Сорокіна не всі народи здатні досягнути високого ступеня інтеграції культури. Відповідно ми можемо спостерігати суперкультури лише у «декількох великих культурах» із вищою формою інтеграції. Він свідомо відмежовує західноєвропейську культуру від інших, ігноруючи ідею взаємозв’язку і взаємозалежності різних країн і народів.

Вчений виявив три способи пізнання світу – три суперсистеми зі своїм особливим стилем культури (абстрактний, ідеалістичний і чуттєвий).

Чергування типів суперкультур, які ґрунтуються на зміні менталітету особистості, а разом з ними і циклів, на думку Сорокіна є невідворотними. В цьому полягає зміст історії. Кожен тип суперкультури має свій закон розвитку і свої «межі» росту, що у розумінні Сорокіна уособлює соціокультурну динаміку.

(66). Соціальні інститути культури. Управління культурою.

Соціальний інститут — відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.

Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії. У такому разі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів:

— економічні (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) — забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;

— політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) — пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;

— культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;

— соціальні — організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.

За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути.

Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним).

Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально.

Інститут культури є серією культурних комплексів, що визначають найбільш важливі види людської діяльності. Це – освіта, наука, релігія, шлюб, художні заклади і організації і т.д. – сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;

Управління культурою полягає в: організації створення, розповсюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпеченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури; збереженні і використанні культурних цінностей; охороні творів мистецтва і пам'ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури.

(67). Освіта як соціальний інститут

Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти надзвичайно важливий чинник соціалізації людей. Осягненню суті та специфіки освіти як соціального інституту сприяє з'ясування її специфічних рис, до яких належать:

— соціально значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам;

— форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві;

— групи осіб, які професійно забезпечують функціонування освіти;

— регулятори функціонування закладів освіти і суб'єктів освітянської діяльності;

— спеціальні методи освітянської діяльності — навчання, виховання;

— свідомо поставлені цілі;

— систематична реалізація процесу свідомої соціалізації;

— певний зміст освіти — наявність навчальних програм і планів;

— ефективність освітянської діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, розвитку її мислення;

— використання освіти як механізму запобігання соціально небажаних видів поведінки.

Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, за допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає у своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності. Крім того, освіта здійснює багато інших соціально-важливих функцій.

Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім в її соціальних функціях, які у різних країнах і в різні історичні періоди виявляються неоднаково.

Соціальна — роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер. На її особливості впливають рівень розвитку і потреби суспільства, сформульовані державою соціальна мета і принципи освіти.

Ф. професіоналізації. Вона є однією з основних у системі освіти, полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя, що зумовлює професійну спрямованість майже всіх ступенів та етапів системи сучасної освіти.

Виховна ф. Полягає у формуванні за допомогою цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у підростаючих поколінь, визнання ними пануючих у суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов'язків.

Ф. загальноосвітньої підготовки допомагає розширити межі професіоналізму, розкриває простір для ерудиції та кругозору. Крім того, фахова підготовка, засвоєння спеціальних знань неможливі без попередньої загальноосвітньої підготовки. Вона є базою для набуття спеціальних знань, перекваліфікації, розвитку здібностей, професійної адаптації. Освіта не є фактором, що відразу споживається. Скоріше, це капіталовкладення, яке у майбутньому принесе прибуток.

Науково-дослідна ф. Загалом реалізація цієї функції зосереджена у вищій ланці системи освіти. Вже наприкінці XIX ст. в обов'язки викладацького складу вищих навчальних закладів увійшло одночасне виконання ролей дослідника і педагога, а самі вони стали зосереджуватись на фундаментальних, а згодом — і прикладних дослідженнях.

(68). Протиріччя в розвитку і функціонуванні освіти. Проблеми сучасної вищої освіти

Вивчення закономірностей функціонування системи освіти як соціального інституту, взаємодії освіти з іншими інститутами суспільства та впливу освіти на розвиток суспільних відносин є одним з пріоритетних напрямків сучасної соціології освіти.

Перетворення системи освіти має як позитивні, так і негативні моменти. Позитивним є створення передумов для перебігу в освітньому просторі інноваційних процесів: набуття нових джерел фінансування, пошуку нових форм і методів навчання та контролю знань, стимулювання змін структури освіти, організаційних та психолого-педагогічних умов функціонування освітніх установ, появи нових можливостей на ринку праці і відбору абітурієнтів. Негативним моментом є зміна мотивації суб'єктів освітньої діяльності: вдосконалення педагогічної майстерності викладача диктується не його прагненням до соціальної віддачі, а скоріше необхідністю підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку праці; навчальна діяльність учня, студента мотивується прагненням до матеріального достатку і підвищення свого соціального статусу шляхом отримання освіти та обмежується його фінансовими можливостями. Творчість, дослідницька діяльність відсуваються на другий план вимогою виживання та просування вперед в ринкових умовах.

В суспільстві, що зазнає кардинальних змін, роль освіти неухильно зростає, а її функції суттєво трансформуються. Основними функціями освіти в сучасному суспільстві є: відтворення інтелектуального потенціалу суспільства, професійно-економічна, соціальна, соціально-політична, функція трансляції культури. Таке виокремлення функцій витікає з цілей і завдань, що стоять перед освітою.

В сучасному українському суспільстві, коли стан справ у галузі освіти, темпи і глибина перетворень не задовольняють суспільні потреби, необхідність забезпечення прискореного, випереджального розвитку освіти постає особливо гостро.

Сьогодні в Україні скоротився обсяг будування навчальних закладів. Прослідковується негативна тенденція у якості підручників, адже, хоч вони і затверджені МОНУ, дуже часто подається суперечлива і хибна інформація. Престиж викладача впав, продовжується “відплив мізків”.

Соціологічні дослідження виявили також певні протиріччя між потребами суспільства і якістю підготовки фахівця, слабкі місця на стику вищої школи з виробництвом. Були розкриті порушення безперервності освіти, розриви навчально-виховної і науково - дослідницької діяльності вузів, тривалість адаптації випускників вузів. Джерелом більшості протиріч є недостатній зв'язок вузів з виробництвом. Студенти погано підготовлені до реальної практичної діяльності.

Наша освіта потребує істотного підвищення якості і освітнього рівня людей шляхом відповідної зміни змісту дисциплін, що вивчаються, і методології навчального процесу. Для вирішення цієї проблеми Україна вирішила приєднатись до Болонської співдружності, яка ще й дає можливість зробити освіту більш доступною і гарантує рівність у отриманні освіти. На жаль, впровадження болонської системи відбувається пришвидшеними темпами, не враховуються національні освітні традиції, а для того, щоб система була ефективною нам необхідно в першу чергу проаналізувати вітчизняну систему освіти і науки на тлі європейської. Визначний інтерес у зв'язку з Болонським процесом мають дослідження вітчизняних вчених, які мають наукову і практичну цінність. Однак чіткого визначення шляху інтеграції України в європейський освітній простір вони не містять. У тлумаченні цього процесу існує різнобій.

(69). Наука як соціальний інститут

Соціальні інститути – це певні форми організації спільної діяльності людей, що склалися в ході історії. Основною ознакою інституалізації виступає оформлення певного виду діяльності стосовно самостійної сфери сусп. життя. Процес інституалізації науки пов'язаний із переходом до професійної діяльності, з появою професійного співтовариства, спец. професійних закладів розвинутої матеріально-технічної бази – необхідної умови дальшого розвитку науки.

Наука - продукт світового розвитку і має загальнолюдський характер.

Попри давню історію наука протягом тривалого періоду не становила самостійне соціальне утворення, а розвивалася в межах інших соціальних інститутів (релігії, освіти). Протягом багатьох століть теоретичні знання були не систематизовані, фрагментарні, залишалася на периферії сусп. життя й не становили науки в повному розумінні.

На рубежі 19-20 ст. наука вступає на вищий етап розвитку: формується новий спосіб організації науки – великі лабораторії та інститути з потужною технічною базою. На зміну поодиноким вченим приходять великі наукові колективи з чітким розподілом функцій.

Наука як соціальний інститут виступає важливим соціально-економічним потенціалом й, водночас, потребує дедалі більших витрат.

Отже, сучасна наука має всі ознаки розвинутого соціального інституту. Наукова діяльність відокремилась у структурно організований вид виробництва. Функціонування та розвиток сучасної науки забезпечується спеціальними закладами та засобами (науково-дослідні інститути, бібліотеки, музеї).

Наукова діяльність націлена на виробництво нових об'єктивних знань про світ і людину. Продукти наукової діяльності неповторні. Створення в сфері наукового дослідження однакових одиниць знання позбавлені значення. Визначальний критерій ефективності науки новизна знань.

Ніколи раніше людство не переживало такий відповідальний і важливий для його майбутнього період як на порозі третього тисячоліття. Історичний рубіж характеризується небувалим зльотом людського генія, проникненням науки в мікро- і макрокосмос, в глибинні основи життя природи і людини. У міру того як наука і техніка все більш відчутно перетворюються в фундамент сучасної цивілізації, прогрес науки і майбутнє людства нерозривно сполучаються в суспільній свідомості. Однак, наука сприймається аж ніяк не однозначно, багато які її відкриття і технічні новини розбурхують уяву, бентежать, а іноді і просто лякають сучасну людину, особливо коли мова йде про майбутнє. І це недивно. Сучасний науково-технічний розвиток викликав до життя ряд не тільки позитивних, але і негативних явищ, які придбали глобальні масштаби. Ось чому, наближаючись до рубежу третього тисячоліття, людство все з більшим напруженням роздумує над етичною, гуманістичною оцінкою ролі і призначення науки в суспільному житті.

Виділяються три основні групи соціальних функцій науки. По-перше, функції культурно-світоглядні; по-друге, функції науки як безпосередньої продуктивної сили суспільства, і, по-третє, її функції як соціальні сили, пов'язані з тим, що наукові знання і методи все частіше використовуються при розв'язанні самих різних проблем суспільного життя. Проникнення науки у всі нові сфери життєдіяльності людини процес безперервний і безповоротний.

(70). Громадська думка як об’єкт соціологічного аналізу. Поняття громадської думки. Функції громадської думи. Критерії і показники соціальної зрілості

Соціологія гр. думки – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає проблеми, які пов’язані з природою, джерелами та механізмами формування, структурою гр. думки, закономірності функціонування, проблеми вивчення та обліку діяльності соц. інституту.

Специфіка формування гр. думки. Гр. думка – це стан масової свідомості, що містить як приховане, так і явне ставлення різних соціальних спільнот до проблем, подій та фактів дійсності. Масова свідомість – це широка сукупність ідей, уявлень, ілюзій, почуттів, настроїв, що відображають всі без винятку сторони життя суспільства, що приступні для мас і здатні викликати їхній інтерес. Характерні риси масової свідомості полягають у джерелах і характері формування. Оскільки у формуванні масової свідомості беруть участь представники різних груп, то гр. думка формується в ньому. У цьому формуванні беруть участь не тільки наукові джерела, а й найближче соціальне оточення, чутки тощо. Сам процес формування масової свідомості – достатньо специфічний, здійснюється як процес інтенсивного обміну інформацією, порівняння, а також протиставлення схожих позицій, їх зближення, пошуку точок дотику. Відбувається в процесі міжосібного спілкування, а також спеціально.

Суб’єкт гр. думки– це різні групи населення, що безпосередньо є виразниками гр. думки.

Об’єкт гр. думки - майже всі сфери життєдіяльності суспільства, що вони є принципово приступні для мас тощо.

Вираження громадської думки може проходити активно чи пасивно, прямо (особисті контакти працівників органів управління з населенням) чи опосередковано (преса, радіо).

Функції громадської думки:

1. Інформаційна зв'язана з тим, що гр. думка - є джерело достатньо важливої, специфічної інформації, що функціонує в суспільстві і забезпечує його нормальну життєдіяльність.

2. Регулятивна. Її зміст в тому, що громадська думання виробляє (самостійно чи "переносить" з галузей науки, ідеології, релігії і т.д.) та насаджує суспільству певні норми суспільних відносин, певні "зразки цінностей" установок, норм поведінки.

3. Управлінська ф-ція гр. думки - певно найбільш важлива і істотна, з точки зору вивчення в соціології громадського думання. Соціальне управління взагалі неможливе (демократичне суспільство) без суб'єктивної інформації, в першу чергу інформації про масову свідомість, тобто про думки людей, їх інтереси, потреби.

Соціальна зрілість – це багатомірний процес поступового включення в соціальне життя.

Критерії соціальної зрілості ускладнилися. Початок самостійного трудового життя, завершення навчання та набуття стабільної ссылка скрыта, одержання ссылка скрыта, матеріальна незалежність від батьків, вступ у ссылка скрыта і народження першої дитини — усі ці події, такі, що в своїй сукупності надають людині почуття повної дорослості.

Найбільш загальний і об'єктивний критерій соціальної зрілості – початок трудового життя, досягнення економічної самостійності, придбання стабільної професії. Цей підхід можна вважати логічно обґрунтованим, тому що праця – головна сфера людської діяльності.

Соц. зрілість вкл. декілька показників: системність знань про світ, цілісність світогляду, стійкий проф. вибір і високу мотивацію досягнень життєвого успіху; здатність до адаптації у соціумі і самореалізації у діяльності; готовність до збереження свого здоров’я в інтенсивних умовах навчання і праці, до створення здорової сім’ї.

(71). Особливості вивчення громадської думки. Вимірювання громадської думки: спрямованість. Інтенсивність, інтеграція

Зважаючи на ту обставину, що громадська думка змінюється і що на неї можна впливати, відстежування її стану та спрямованості постійно перебуває в полі зору працівників соціальних сфер, вчених, робітників сфери зв'язків з громадськістю. У більшості випадків вони можуть користуватися даними опитування громадської думки, які постійно друкуються в засобах масової інформації, або при потребі діставати таку інформацію в тих комерційного характеру організаціях, що проводять соціологічні дослідження.

Вивчення та вміле використання результатів дослідження громадської думки, як правило, виводять працівників різних сфер на різноманітні проблеми, що лежать за межами їхнього безпосереднього фаху.

Добре відомо, що між громадською думкою та знаннями людей існує велика різниця. Розуміючи це, фахівці з паблик рілейшнз якраз і мають практично з'ясовувати цю різницю, особливо у сфері політики.

Типи досліджень громадської думки

Одним із найголовніших методів дослідження суспільства, яким і досі користуються соціальні науки, є спостереження. Спостереження надає можливість представникам гуманітарних наук поглиблювати свої теоретичні знання, розуміння закономірностей людської поведінки. На даному методі будуються дослідження. У зв'язку з цим можна виділити такі їх три найпоширеніші типи:

1. Соціологічні дослідження. їх завдання - з'ясувати установки та думки людей, тобто що вони міркують із приводу певних суб'єктів.

2. Комунікаційний аудит. Його завдання - з'ясування неузгоджень, що виникають при комунікації між керівництвом організацій і цільовими групами громадськості.

3. Неформальні дослідження. До їх складу входять: накопичення фактів, контент-аналіз різноманітних інформаційних матеріалів тощо, тобто методи, які не потребують безпосереднього втручання в роботу об'єктів дослідження.

Вимірювання громадської думки. Для проведення процедур вимірювання громадської думки дуже важливо визначити його основні характеристики. Спрямованість - це просто переважна встановлена думка «за» або «проти» по відношенню до визначеної події, рішення, лідера чи іншомго загальновідомого соціального явища. Інтенсивність характеризує силу і твердість вираження громадської думки. Наприклад, представник громадськості може сказати: «Так, я повністю згоден з курсом, що проводиться нинішнім урядом», або «Так, я скоріше згоден, ніж не згоден, з проведеним курсом». В обох випадках має місце позитивна думка про курс уряду, але виражене з різною інтенсивністю. Інтеграція показує, як висловлюється громадська думка пов'язано із загальною системою традицій, культурою суспільства. За ступенем інтеграції громадської думки можна судити про появу в громадській думці контр культурних зразків, орієнтації на корінні зміни в суспільстві, передбачати відхід від традицій.

Blog

1. Соціологія як наука. Предмет І метод соціології

Содержание