1. Соціологія як наука. Предмет І метод соціології
| Вид материала | Документы |
- Методика викладання соціології Програми дисциплін ● Загальна соціологія Предмет соціології, 394.61kb.
- План Об'єкт І предмет соціології. Структура сучасної соціології. Загальна соціологічна, 2281.06kb.
- Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології, 2123.33kb.
- 1: Соціологія наука про суспільство, 258.26kb.
- Програма державного екзамену з напряму підготовки 040200 «Соціологія», 439.41kb.
- Соціологія як наука, 2248.89kb.
- Політологія як наука. Предмет політології, 1646.96kb.
- Змістовий модуль соціологія як наука. Основні етапи розвитку соціологічної думки тема, 369.7kb.
- 1. предмет и метод истории государства и права зарубежных стран, 3017.36kb.
- 1. Предмет и метод истории государства и права зарубежных стран. Его место и значение, 1514.74kb.
(14). Соціологія політики В.Липинського
В'ячеслав Липинський (1882-1931 pp.) свої погляди з політичної соціології виклав у таких творах, як "Листи до братів-хліборобів", "Теорія управління" (втрачена), у програмних виступах. В історію України Л. увійшов як фундатор державницької школи, за що його називають "українським Вебером".
Політика - це постійна боротьба, тому основними категоріями політичної соціології є сила, влада, воля. Щоб створювати нові форми політичного життя політик має реалізовувати принцип свободної волі. Політична боротьба в Україні ведеться за право володіти та розпоряджатися землею. Основні тези соціології Л.:
• у суспільному житті відтворюється біологічний закон нерівності й "асиметрії природного життя";• соціальні верстви, групи та класи органічно виростають із потреб соціального життя;• соціальні групи беруть на себе функцію організації, захисту й управління;• народ створює державу для захисту свого права на володіння землею;• держава потребує господаря, котрим може бути лише монарх (гетьман).
Л. - автор теорії "дідичного" (спадкового) гетьманату як найкращої форми правління для України, прообразом якої для вченого слугує українська держава часів Б. Хмельницького.
Між державою та суспільством існує певна взаємодія, що може набувати різних форм:- суспільство пригнічує державу;- держава пригнічує суспільство;- суспільство та держава співіснують гармонійно.
Практичного завдання концепції Л.- побудова незалежної укр. держави. Важлива роль при цьому належить ідеології. Теоретичні міркування Л. щодо ідеології можна звести до таких тез:• ідеологія завжди пов'язана з певною соціальною групою;• головною функцією ідеології є інструментальна функція— бути могутнім ефективним засобом національного відродження;• ідеологія повинна протистояти ірраціональним прагненням народу.
Розглядаючи природу соціальних законів, В. Липинський виділяє принципи суб'єктивності та волі. Історія твориться не за об'єктивними законами, а згідно з інтересами соціальних груп, зусиллями елітарних груп. У суспільствах існує вертикальний і горизонтальний поділи на класи.
Вертикальний поділ дає промисловий, хліборобський, фінансовий класи та інтелегенцію. Окреме місце посідає клас, пов'язаний з комунікаціями, - телеграфні та поштові службовці, водії, залізничники.
Горизонтальний поділ розподіляє сусп-во на стани. Окремі стани формують організатори й організовувані.
Головною рушійною силою суспільства є "правляча верства" (еліта- активна меншість, яка створює держави та нації). Еліта здатна організувати суспільство, може перебороти деструктивні суспільні тенденції, створити та захистити національну державу.Сила й авторитет- головні ознаки еліти. У цьому контексті В. Липинський піднімає нове для політичної соціології питання - легітимність правлячої верстви - та пропонує власну типологію еліти: 1)Охлократична -, коли немає класового поділу суспільства, а існує політично і економічно безформний та расово недиференційований натовп. Джерело її - зовнішні кочівники, декласовані й непродуктивні члени суспільства; 2)Класократична - в сусп-ві існують класи, що володіють засобами вир-ва. У такому сусп-ві існує громадянська мораль і віра в закони, що заохочує трудову активність, зумовлює високий рівень розвитку техніки й духовної культури; 3)Демократична - коли розпадаються органічно об'єднані класи та виникає хаотичний конгломерат демократично рівних індивідів. Розпад класів супроводжується втратою спільної моралі та віри, котру витісняє раціональність, яка перероджується в утилітаризм.
(15).Теорії соц.стратифікації та мобільності П.Сорокіна
Соціальна мобільність(П. Сорокіним) — це переміщення індивідів усередині соціального простору (соціального всесвіту, який складається з народонаселення Землі) . Згідно з С., щоб визначити соціальне становище людини, необхідно знати її сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, приналежність до політичних партій, походження, економічний статус тощо.
Існують два основні типи соц. мобільності: горизонтальна(переміщення суб’єктів суспільства у середині кожної страти. Це може бути інд. та групова міграції робітників певних професій, перехід робітника з одного підприємства на інше, зміна помешкання при переїзді з села у місто тощо.) й вертикальна. Залежно від напрямку вертикального переміщення розрізняють два види вертикальної мобільності: висхідна й спадна (тобто соціальний підйом або соціальний спуск). Загальні закономірності вертикальної соц. мобільності: 1)ніколи не існувало суспільства, соціальні прошарки якого були б абсолютно закриті або в яких була б відсутня вертикальна мобільність у трьох її основних аспектах — політичному(розділення людей на страти за ознаками приналежності до певних політичних груп.), економічному(з часом відбувається то зменшення, то збільшення висоти економічної піраміди- явище "флуктуації") і професійному(проявляється у формі ієрархії основних професійних груп (міжпрофесійна стратифікація) і у формі стратифікації усередині кожного професійного класу (внутрішньопрофесійна стратифікація).); 2)ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з одного соціального прошарку в інший здійснювався би без усякого спротиву; 3)вертикальна соціальна мобільність змінюється від суспільства до суспільства й від одного історичного періоду до іншого, тобто має коливальний характер.
Канали вертикальної соц. мобільності («ліфти»): сім'я, церква, школа, армія, політичні, економічні й професійні організації. Основна мета соц. контролю — розподілити індивідів відповідно до їх здібності успішно виконувати соц. функції.
До соціальних механізмів тестування, селекції й розподілу (тобто до соц. «сита» або «фільтру») належать, згідно з С., ті суспільні інститути, які виконують роль соціальних «ліфтів». Закон: школа, навіть найдемократичніша, якщо вона правильно функціонує й виконує своє соціальне завдання, є діючим механізмом «аристократизації» і стратифікації суспільства, а не його зрівнювання й «демократизації».
Соціальна стратифікація за С. — це диференціація населення на класи й прошарки в ієрархічному порядку. Її основа й суть — у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язків, певних цінностей, влади і впливу серед членів суспільства. Три основні форми: політична, економічна й професійна, які тісно переплетені. Закон: у будь-якому сусп-ві й у будь-які часи відбувається боротьба між силами стратифікації й силами вирівнювання, перші з яких працюють постійно й неухильно, а останні — стихійно й імпульсивно, використовуючи насильницькі методи. Іншими словами, існують цикли, у яких посилення нерівності змінюється його послабленням.
У цілому С. виявив такі закономірності стратифікації: 1. У спільних рівних умовах, коли збільшуються розміри спільноти або організації, стратифікація також посилюється, і навпаки; 2. Коли збільшується різнорідність членів соціуму, стратифікація також посилюється, і навпаки, оскільки збільшення неоднорідності населення призводить до посилення нерівності. 3. Коли обидва наведені фактори працюють в одному напрямку, стратифікація змінюється ще сильніше (наприклад, у випадку військового завоювання або об'єднання раніше незалежних держав), і навпаки. При підвищенні ролі одного фактора й зменшенні ролі іншого, стримується їх взаємний вплив на зміни стратифікації. 4. Сили вирівнювання («демократизації») і сили стратифікації («аристократизації») діють одночасно й циклічно.
(16).Конкретне соц.дослідження: визначення, можливості, обмеження, методи
Конкретне соціологічне дослідження -це наукове дослідження, що складається з системи послідовних методологічних, методичних, організаційно-технічних процедур, пов'язаних між собою в одне ціле з метою отримання достовірного знання на основі фактичних даних.
Предметом аналізу конкретних соціологічних досліджень можуть бути:- реальна поведінка індивідів, соціальних спільностей і груп;- вербальні дії індивідів: їхні судження, думки, погляди;- результати людської діяльності.
Здійснення конкретного соціологічного дослідження дає можливість отримати досить унікальну інформацію, пов'язану з фактофіксувальними знаннями. Така інформація може бути вилучена, наприклад, через пряму чи опосередковану реєстрацію подій, явищ, оцінок, думок, суджень людей. На думку американського соціолога Н. Смелзера, специфічне поєднання фактів, теорій і гіпотез здатне здобути винятково унікальну інформацію, що за умов застосування відповідних методик дасть можливість отримати но-ве знання.
Важливою специфічною рисою конкретних соціологічних досліджень є комплексність і багатофакторність у вивченні суспільства при його діагностиці. Зазвичай, вивчаючи якусь проблему, соціологи тісно співпрацюють із фаховими експертами — юристами, економістами, психологами, що забезпечує здобуття цілісного системного знання про певний предмет.
Специфічність конкретних соціологічних досліджень полягає також у тому, що їхні результати широко використовуються у практиці соціального управління, прогнозування соціальних процесів, при розробці соціальних, зокрема й політичних, технологій, при виробленні практичних рекомендацій щодо вдосконалення соціального життя.
Виділяється 4 основних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опитування і соц. експеримент.
Аналіз документа – аналіз спеціально створеного людиною предмета, що призначається для передачі або збереження інформації. За способом фіксації інформації: рукописні і друковані, записи на кіно- і фотоплівку, магнітній стрічці; За метою призначення: цільові, власне документальна інформацією; За ступенем персоніфікації: особові і безособові(статистичні, історичні архіви, преса, протоколи зібрань. В залежності від статусу джерела: офіційні і неофіційні. за джерелами інформації: на первинні і вторинні. Спостереження-джерело соц.. інформації, що безпосередньо сприймалась і прямо реєструвала всі факти про об'єкт і його значимість з точки зору мети. Характерні риси спостереження: систематичність, планомірність і цілеспрямованість. Опитування порівняно невеликих сукупностей дозволяє міркувати про становище і тенденції розвитку соціальних процесів. два основні методи опитування:Інтерв'ю - це проведена за певним планом бесіда, що пропонує прямий контакт інтерв'юера з респондентом, причому запис відповідей на запитання ведеться інтерв'юером або на плівку. Анкетне опитування - один з важливих методів з'ясування суті тих чи інших явищ, подій, суспільної думки тощо. Анкета - опитувальний лист, що самостійно заповнюється опитуваним за певними правилами і відповідаючи на поставлені питання. Соц. експеримент - спосіб одержання інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об'єкту в результаті впливу на нього деяких керуючих і контролюючих факторів. Види експерименту: екологічний, правовий, педагогічний, соціологічний, соціально-психологічний , науково-дослідні і практичні експерименти.
(17).Функції і стр-ра програми соц.дослідження
Програма соціологічного дослідження - це науковий документ, у якому логічно відображено схему переходу від теоретично-методологічного викладення проблеми до конкретного дослідження.
У процесі розробки програми вирішуються питання щодо визначення об'єкта, розробляються конкретні методики збору, обробки й аналізу отриманої емпіричної інформації.
Програма складається з двох частин:
- теоретико-методологічного розділу;
- організаційно-методичного розділу.
Теоретико-методологічний розділ програми містить:
• формулювання проблеми(можна визначити як суперечність між знанням про потребі людей у певних діях і незнанням про шляхи, методи та засоби реалізації цих дій), визначення мети (той кінцевий результат, який дослідник має отримати після закінчення роботи) та об’єкта дослідження(те, на що спрямований процес пізнання);
• визначення предмета(найбільш значущі з теоретичного чи практичного погляду риси, особливості об'єкта, що потребують безпосереднього вивчення) та завдань дослідження(питання, на які необхідно отримати відповідь для досягнення мети. Це те коло проблем, яке необхідно проаналізувати для того, щоб відповісти на головне запитання дослідження.);
• уточнення й інтерпретацію основних понять(процедура тлумачення, уточнення змісту понять, які складають концептуальну схему дослідження);
• попередній систематичний аналіз об'єкта дослідження;
• розробку робочих гіпотез(наукове припущення про можливі зв'язки, відносини, причини, що ведуть до тих або тих явищ.).
- інструментарій дослідження(перейти від теоретичних конструкцій до емпіричних показників, які відображаються в питаннях анкети, інтерв'ю, спостереженнях та ін)
Організаційно-методичний розділ містить:
• стратегічний план дослідження(визначається рівнем знань, яким володіє дослідник до проведення емпіричного дослідження, що й визначає можливості розробки гіпотез);
• обґрунтування вибірки;
• визначення головних процедур збирання й аналізу вихідних даних.
Розвідувальний план використовується тоді, коли недостатньо літератури, інформації про об'єкт дослідження та дослідник не в змозі сформулювати гіпотези. Метою плану є формулювання проблеми, визначення мети й завдань, висунення гіпотез.
Доповненням програми є робочий план, в якому впорядковуються етапи роботи, терміни проведення дослідження, визначаються необхідні матеріальні та людські ресурси тощо.
Програма дослідження має виконувати такі функції:
• методологічну - передбачає чітке окреслення наукової проблеми, визначення мети та завдань дослідження;
• методичну — розробка процедури дослідження, визначення методів збору й аналізу інформації;
• організаційну - організація роботи колективу соціологів, визначення та розподіл функцій, форм контролю за ходом дослідження.
(18).Технологія підготовки програми соц.дослідження
Програма складається з двох розділів: теоретико-методологічного й організаційно-методичного.
Теоретико-методологічний розділ починається з формулювання проблеми дослідження, визначення об'єкта та предмета соціологічного пізнання.
Розв'язанню цього завдання сприяє аналіз проблемної ситуації- суперечність між знанням про потреби людей у певних діях і незнанням про шляхи, методи та засоби реалізації цих дій. Результатом аналізу проблемної ситуації є формулювання теми дослідження, в якій обов'язково визначається конкретний об'єкт дослідження. Це може бути соц.процес, соц. групи, взаємовідносини, явища.
Об'єкт соціологічного дослідження - це те, на що спрямований процес пізнання.
Предмет дослідження — це найбільш значущі з теоретичного чи практичного погляду риси, особливості об'єкта, що потребують безпосереднього вивчення. Мета дослідження - це той кінцевий результат, який дослідник має отримати після закінчення роботи. Завдання дослідження - питання, на які необхідно отримати відповідь для досягнення мети. Це те коло проблем, яке необхідно проаналізувати для того, щоб відповісти на головне запитання дослідження.
Наступним кроком є інтерпретація основних понять -процедура тлумачення, уточнення змісту понять, які складають концептуальну схему дослідження. У соціологічному дослідженні існують три види інтерпретації: теоретична, емпірична п операційна.
Насупний етап - розробка робочих гіпотез. Гіпотеза -це наукове припущення про можливі зв'язки, відносини, причини, що ведуть до тих або тих явищ.
Закінчення процесу формулювання гіпотез дає можливість досліднику розробити інструментарій, тобто перейти від теоретичних конструкцій до емпіричних показників, які відображаються в питаннях анкети, інтерв'ю, спостереженнях та ін.
Організаційно-методичний розділ програми соціологічного дослідження охоплює:- стратегічний план дослідження;- обґрунтування вибірки;- визначення основних процедур збору й аналізу вихідних даних.
Стратегічний план дослідження визначається рівнем знань, яким володіє дослідник до проведення емпіричного дослідження, що й визначає можливості розробки гіпотез.
Стратегія дослідницького пошуку може бути різною, зокрема: розвідувальною, аналітичною чи експериментальною. Розвідувальний план використовується тоді, коли недостатньо літератури, інформації про об'єкт дослідження та дослідник не в змозі сформулювати гіпотези. Етапи розвитку:а) аналіз літератури, що вивчається;б) бесіди зі спеціалістами, котрі працюють з аналогічними проблемами;в) розвідувальне спостереження.Мета - формулювання проблеми, визначення мети й завдань, висунення гіпотез. Аналітичний план застосовують тоді, коли достатньо літератури та знань про об'єкт дослідження, що дає змогу висувати гіпотези. Мета плану - встановити функціональні зв'язки в соціальних об'єктах і процесах. Експериментальний план використовують при ретельній розробці гіпотез. Застосовуючи його в соціальному експерименті, можна знайти управлінські рішення проблем, які становлять інтерес і мають важливе значення.
Мета дослідження та його гіпотези визначають тип і способи вибірки.
Репрезентативна вибірка. Вимога репрезентативності вибірки означає, що за визначеними параметрами склад обстежуваних у дослідженні повинен наближатися до відповідних пропорцій у генеральній сукупності.
(19).Визначення мети, об’єкту, предмету соц.дослідження
Мета дослідження — це очікуваний кінцевий підсумок, що визначає загальну спрямованість дослідження. Загальна мета соціологічного дослідження — одержання інформації для розробки рекомендацій, підготовки і прийняття управлінських рішень, здатних підвищити життєздатність соціальної організації (удосконалити стиль поведінки її членів, сприяти подоланню соціальної апатії, оптимізувати соціальну адаптацію молоді тощо).
Мета соціологічного дослідження містить в собі відповідь на питання, для чого воно проводиться, орієнтує дослідження на кінцевий результат, упорядковує різноманітні дослідницькі процедури. Відповідно до мети соціологічні дослідження поділяють на теоретико-пізнавальні (спрямовані на глибше пізнання явища чи процесу, отримання нового, різнобічного знання, вирішення соціальних проблем шляхом розробки нових підходів до їх вивчення) і прикладні (націлені на практичне розв'язання чітко окреслених соціальних проблем — організаційних, управлінських, соціально-психологічних, пов'язаних з вирішенням конфліктних ситуацій тощо).
Отже, соціологічне дослідження орієнтоване на виявлення резервів посилення дієвості соціального управління в різних сферах суспільства.
Об’єкт дослідження — це певна соціальна дійсність, соціальний процес або соціальні умови, що містять суперечності і породжують проблемну ситуацію, на яку спрямовано процес пізнання. Наприклад, у соціології праці об’єктом дослідження є соціальні явища, процеси сфери трудової діяльності та умови, за яких вони відбуваються.
Предмет соціологічного дослідження — це властивості чи відносини об’єкта, які найбільш рельєфно віддзеркалюють приховані в ньому суперечності, проблему, що досліджується. Отже, у предметі відбивається взаємозв’язок проблеми й об’єкта дослідження.
Той самий об’єкт може містити кілька різних предметів дослідження, зміст кожного з них залежатиме від того, який саме бік об’єкта він відображає, з якою метою і для рорзв’язання якої проблеми його вибрано. Предмет визначає межі вивчення об’єкта в даному конкретному дослідженні.
Об’єкт і предмет соціологічного дослідження можуть збігатися, якщо реципієнт ставить перед собою завдання пізнати всю сукупність закономірностей функціонування й розвитку соціального об’єкта. Якщо ж дослідник обмежується вивченням окремих характеристик об’єкта, то предметом дослідження стають ті сторони об’єкта, які містять ці характеристики.
(20).Гіпотези в соц.дослідженні, їх наукова обґрунтованість. Типи. Вимоги
Гіпотеза - це обґрунтоване наукове припущення для пояснення відношень, фактів, явищ, які безпосередньо не спостерігаються. У процесі дослідження гіпотеза має бути чи підтвердженою, чи спростованою. Гіпотези, що підтвердилися під час дослідження, стають теорією, збагачують науку новими знаннями та можуть бути використані у практичній діяльності. Якщо гіпотеза виявилася спростованою, це не означає, що дослідження було марним. Отримані знання можуть стати поштовхом до формування нових гіпотез або для розробки нових напрямків дослідження.
Розрізняють такі основні процедури побудови гіпотез: висунення гіпотез, формування гіпотез та їх перевірка.
Гіпотези розробляються у два етапи: у процесі розробки програми, а також після пробного дослідження, коли гіпотези уточнюються, корегуються, доповнюються чи висуваються нові.
Гіпотези можна класифікувати за різними ознаками. За функціональним змістом припущень щодо досліджуваного об’єкта гіпотези поділяють на:
1.) описові —щодо сутнісних якостей об’єктів (класифікаційні), хар-ру зв’язків між об’єктами (структурні), ступеня щільності зв’язків (функціональні);
2.) пояснювальні —щодо причинно-наслідкових залежностей у соціальних процесах та явищах, котрі вивчаються;
3.) прогнозні —містять не тільки припущення відносно фактичного стану предмета й опису причин такого стану, а й припущення, які розкривають тенденції та закономірності розвитку цього об’єкта.
За мірою опрацювання та обґрунтованості гіпотези поділяють на первинні та вторинні. Первинні (робочі) гіпотези формулюють до того, як зібрано емпіричні дані. Вторинні – після.
За характером взаємозумовленості передбачень гіпотези поділяють на гіпотези-причини і гіпотези-наслідки.
Вимоги, котрим повинна відповідати гіпотеза:
• гіпотеза не може містити понять, які не мають емпіричних індикаторів (тобто попередньо непроінтерпретованих), інакше вона не може бути перевіреною;
• гіпотеза не повинна суперечити отриманим раніше знанням і встановленим фактам;
• гіпотеза має бути простою та не містити умов і припущень, які утруднюють її розуміння;
• гіпотеза повинна бути такою, що перевіряється за сучасного рівня знань та методичних можливостей;
• гіпотези в дослідженні мають бути об'єднані в систему доведень висунутого пояснення.
Гіпотетичне знання має ймовірний характер і потребує всебічного обгрунтування та перевірки, що й має бути досягнуто в процесі емпіричного соціологічного дослідження.