1. Соціологія як наука. Предмет І метод соціології

• Методика викладання соціології Програми дисциплін ● Загальна соціологія Предмет соціології, 394.61kb.
• План Об'єкт І предмет соціології. Структура сучасної соціології. Загальна соціологічна, 2281.06kb.
• Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології, 2123.33kb.
• 1: Соціологія наука про суспільство, 258.26kb.
• Програма державного екзамену з напряму підготовки 040200 «Соціологія», 439.41kb.
• Соціологія як наука, 2248.89kb.
• Політологія як наука. Предмет політології, 1646.96kb.
• Змістовий модуль соціологія як наука. Основні етапи розвитку соціологічної думки тема, 369.7kb.
• 1. предмет и метод истории государства и права зарубежных стран, 3017.36kb.
• 1. Предмет и метод истории государства и права зарубежных стран. Его место и значение, 1514.74kb.

(43). Соціальні відхилення: сутність, типи. Девіантна поведінка. Соціальний контроль за поведінкою Людство не знає такого суспільства, у якому всі його члени поводять себе відповідно до загальних нормативних вимог. У суспільстві завжди існують особи чи групи, що порушують встановлені суспільством правила. Поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальним нормам, називається девіантною (люди – девіанти). Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Р. Мертон, В. Шелдон. Девіація може існувати на індивідуальному рівні, коли окремий індивід порушує норми своєї групи чи суспільства, а також на груповому рівні, коли яка-небудь група відмовляється від встановлених суспільством правил. Соціальні відхилення відіграють у суспільстві подвійну роль: вони загрожують стабільності суспільства; підтримують цю стабільність, стимулюючи суспільство до адаптації культури відповідно до соціальних змін. Девіаціям сприяє неоднакове становище різних соціальних верств та груп у суспільстві, яке породжує нерівність у реалізації потреб: соціальну невлаштованість; суперечність між домінантною культурою та різними субкультурами; втрату особистістю морально-ціннісних орієнтирів; статусну неузгодженість; аномію. Соціологічне пояснення девіантної поведінки першим спробував дати Е. Дюркгейм. Наявність у буденному житті суперечливих норм, невизначеність можливої моделі поведінки, може спричиняти таке явище, як аномія (розбалансованість у суспільстві). Людина втрачає соціальні орієнтири, надійність і стабільність у виборі лінії нормативної поведінки. Сучасний соціолог Р. Мертон відзначає, що аномія виникає від неможливості для багатьох індивідів поводити себе відповідно до тих норм, які вони сприймають. Головна причина девіацій - дисгармонія між культурними цілями та легальними засобами здійснення цих цілей. Різновиди девіантної поведінки: злочинність - найбільш небезпечне відхилення від соціальних норм, набуває особливого поширення в молодіжному середовищі; пияцтво й алкоголізм також набули значного поширення серед молоді; самогубства, рівень скоєння котрих підвищується в період економічних і соціальних криз. Соціальний контроль - особливий механізм регуляції поведінки та підтримання суспільного порядку, котрий дає можливість зберегти традиції, звичаї, норми моралі, відтворити соціальні відносини в межах нормативної системи, усталеної в суспільстві. Нормативно обмежуючи стиль життя своїх членів, група здійснює контроль за тим, щоб ніхто суттєво не відхилявся від узвичаєних правил. Механізми соціального контролю за членами суспільства: соціалізація - людина має бажати впорядкувати своє життя, добровільно підкорятися законам суспільства та відчувати розгубленість і роздратування, якщо ці закони порушуються; груповий тиск - кожна людина є членом якоїсь групи (сім’ї, студентської групи), що має свої неписані норми взаємодії, поведінки. Член такої групи повинен дотримуватися хоча б мінімуму тих вимог, норм, які існують у ній, інакше до порушника застосовують неформальні санкції (суспільний осуд, ізоляція). Основними структурними елементами соціального контролю є норми та санкції. Норми - приписи, вимоги й очікування відповідної поведінки. Норми можуть існувати на двох рівнях: 1) норми, що існують у суспільстві чи у великих соціальних групах (звичаї, традиції, закони); 2) норми, які існують у малих групах - "групові звички". Норми можуть існувати як стандарти поведінки чи як очікувана поведінка. Незалежно від форми існування, норми виконують такі функції: інтеграційну - об'єднання членів групи; контрольну - контроль за поведінкою членів групи; еталонну - вироблення зразків і стандартів поведінки. У кожному суспільстві трапляється певне порушення норм. Щодо порушників використовуються санкції: формальні позитивні - засіб соціального контролю, тобто визнання з боку офіційних структур (почесні звання, нагороди); неформальні позитивні - засіб соціального контролю чи публічне схвалення, не пов'язане з офіційними структурами (визнання, слава, визнання лідерських рис); формальні негативні - у формі покарань, визначених юридичними нормами (арешт, ув'язнення, штраф, звільнення); неформальні негативні - у формі покарань, не передбачених офіційними установами (зневага, осуд, зауваження). У сучасному суспільстві соціальний контроль здійснюється переважно формальними нормами (накази, постанови, закони). Він набув інституційної підтримки, котру здійснюють основні соціальні інституції (армія, освіта, правосуддя, уряд). (44).Економічна соціологія: предмет, завдання, структура, історія, методи Економічна соціологія - міжгалузевий науковий напрям, галузь соціологічного знання, що вивчає економіку як соціальний інститут, закономірності її розвитку та функціонування, досліджує соціальні процеси та явища, що відбуваються у сфері економіки. Предмет економічної соціології - соціальні механізми регулювання економічних відносин, особливості поведінки соціальних суб'єктів. Струкутура: Зі схеми видно, що існують три основні чинники, які впливають на дію соціального механізму розвитку економіки: система управління економікою, культура суспільства і соціально-економічний стан соціальних груп населення. Всі вони певним чином впливають на діяльність та поведінку особистостей і соціальних груп населення, а від цієї поведінки і залежить результат соціально-економічного розвитку суспільства. Основні етапи розвитку соціологічних знань про економічну сферу діяльності: 1) кін. 18 - поч. 19 ст. Теорія економічного лібералізму А. Сміта - базуєтьсяся на уявленні про утилітаристську (практичну, корисну) природу людини, коли кожен товаровиробник переслідує свою вигоду та інтерес, а суспільство об'єднує зусилля та плани індивідів. Він одним з перших поділив суспільство на три природних класи: наймані робітники, капіталісти і великі землевласники. Теорія трудової вартості Д. Рікардо - існує закономірність залежності заробітної плати від ступеня нагромадження капіталу, умова гармонії інтересів праці і капіталу. Т. Мальтус - взаємозв’язок динаміки виробництва і народонаселення, у суспільстві завжди буде поділ на бідних і багатих. Життєвих благ завжди буде не вистачати певній частині населення. 2) сер. 19 ст. К. Маркс - розглядав закономірності економічного розвитку крізь призму інтересів, діяльності та відносин класів, вважаючи стрижнем соціального механізму розвитку економіки класову боротьбу пролетаріату і буржуазії. К. Маркс дійшов висновку про всезагальний закон суспільного життя: економічна діяльність є головною для суспільства і людини, саме вона формує її суть і соціальну природу. Стрижнем соціального механізму розвитку капіталістичної економіки Маркс вважав класову боротьбу пролетаріату і буржуазії, в основі якої лежить протилежність класових інтересів щодо власності на засоби виробництва і відповідно - до політичної влади. 3) кін. 19 - сер. 20 ст. Е. Дюркгейм - економічна система не тільки породжує соціальні конфлікти, а й творить інтеграцію (процес об'єднання окремих продуктів та компонентів у процесі роботи таким чином, якби вони були одним продуктом). Вбачав джерело класової боротьби - «ненормальний» розподіл праці між індивідами. Тому для суспільства конче необхідно встановити стійке зведення правил, які б регламентували відносини між класами і вводили рівність соціальних можливостей. М. Вебер - визначав капіталізм як ідеальний тип улаштування суспільства. Основними регулятивними механізмами економічного життя вважав політичні, етичні та релігійні інститути, що формують необхідні духовні якості, особливі риси людського характеру, виховуючи в людини сприйнятливість до новацій та оновлення традицій, ставлення до своєї справи як до духовного покликання. 4) з сер. 20 ст. - етап інституціалізації економічної соціології. Т. Парсонс, Н. Смелзер вперше обґрунтували і визначили предмет дослідження економічної соціології. Р. Арон, У. Ростоу,  Дж. Гелбрейт, Д. Белл (теорії індустріального та постіндустріального суспільства) - у сучасній економічній системі з’явилися істотні нові риси: зміна форми власності з приватної на акціонерну; функція власності відокремлюється від функції влади; зміна структури економіки - від товарного виробництва до виробництва послуг. Функції: 1) теоретично-пізнавальна - реалізується через дослідження соціально-економічних закономірностей економічного життя, прирощення нових знань у цій сфері; 2) прогнозуюча - визначення найбільш ймовірних тенденцій та перспектив розвитку соціально-економічної діяльності, виходячи з пізнаних закономірностей їх розвитку; 3) управлінська - забезпечення системи управління економічною сферою адекватними і достовірними даними щодо стану вирішення соціально-економічних проблем та відомостей щодо ефективності процесу управління; 4) ідеологічна - формування соціально-економічного світогляду у всіх учасників економічного життя, орієнтації на сучасний соціологічний погляд щодо ролі людини в соціально-економічних відносинах; 5) соціальна - інформаційне забезпечення процесу економічної соціалізації індивіда в суспільно-економічні відносини, допомога у формуванні і розвитку соціально-економічної структури,суспільства, здійснення моніторингу соціально-економічної напруги в суспільстві. (45).Предмет і завдання соціології праці. Соціальний аналіз організаційно-трудових відносин Соціологія праці - галузь соціології, що вивчає характер, зміст, організацію та умови праці, ставлення людини до праці, ціннісні орієнтації, рольову поведінку людини в ній, мотивацію та задоволеність працею. О. Конт, Е. Дюркгейм, К. Маркс,  М. Вебер. Предмет - суспільна праця, що може бути усвідомлена і як соціологічна категорія, і як емпірична реальність поведінки людей. Праця - цілеспрямована діяльність, змістом якої є зміна природної речовини з метою задоволення суспільних потреб. Вона лежить в основі всіх суспільних процесів та явищ. Праця є головною формою життєдіяльності суспільства, запорука його буття, що визначає ставлення людини до світу й інших людей. Праця історично зумовила та сприяла виділенню людини із тваринного світу, суспільства - з природи. Процес праці має на меті: 1) обмін речовиною між людиною та природою. Головною метою його є відтворення життєдіяльності індивіда як біологічної істоти; 2) обмін продуктами діяльності між індивідами, що характеризує суспільний характер праці, пов'язаний з розподілом праці та різними формами власності. Його головною метою є задоволення суспільних потреб і відтворення людини як соціальної істоти. Складові елементи простого процесу праці: Предмети праці - природна речовина, до якої застосовують засоби праці. Засоби праці - сукупність речей, що їх застосовують до предметів праці з метою їх перетворення. Продукти праці - речі, створені в процесі праці. Умови праці є проявом ступеня безпеки чи небезпеки предмета та засобів праці, їхнього впливу на здоров'я, настрій, на працездатність людини. Трудова діяльність має соціально-психологічну структуру: мета - свідоме бачення результатів, ідеальний план дій; ставлення до праці - усвідомлення необхідності праці, бажання змінити навколишнє середовище за власним планом; стимули праці - зовнішні фактори, що спонукають до праці; мотиви праці - внутрішні стимули, пов'язані із задоволенням важливих для людини потреб; цінності та ціннісні орієнтації - етичні мотиви трудової діяльності. Суспільний процес праці завжди колективний, суб'єктом його є великі соціально-професійні групи. Між людьми, що створюють ці групи, утворюються особливі взаємини, пов'язані зі специфічними завданнями та функціями. Ці взаємини формують трудові колективи, які виконують виробничо-економічну (організація трудової діяльності, технічне вдосконалення виробництва, оптимізація системи стимулювання, добір кадрів) та соціальну (вдосконалення взаємин між людьми в колективі, засвоєння норм поведінки, формування ціннісних орієнтацій) функції. Отож важливою характеристикою суспільної праці є трудовий колектив - чітко організована форма діяльності та добровільна спільність однодумців, місце, де відбувається поєднання та зіткнення інтересів. У трудовому колективі існує формальна (адміністративно правова структура) й неформальна (стуктура малих груп та їхніх міжособистісних зв'язків) система відносин. (46).Праця і типи соціально-економічних груп. Характеристика конкретних соціально-економічних груп Соціально-економічні (господарчі) групи є найбільш представницьким різновидом соціальних груп. Соціальна група - певна сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності. 1. Традиційні - довгостроково існуючі і добре інтегровані в соціально-економічну систему групи. Нові - виникаючі знову групи, що ще не володіють визначеним статусом: вони перспективні або безперспективні, зможуть зайняти своє місце в соціально-економічній структурі або ні; невизначеність статусу нової групи - в умовах діяльності, правах і можливостях, максимально можливих доходах. Представники ж традиційної групи краще і реальніше уявляють усі ці обставини свого існування. 2. Домінуючі. Поняття домінування відбиває специфічні процеси міжгрупового лідерства і панування одних груп над іншими, які відбуваються й у соціально-економічній структурі. Домінування може бути тривалим чи тимчасової, мати безліч форм. По-перше, домінування може ґрунтуватися на пріоритетності ролі. По-друге, основою домінування є принцип основних і неосновних функцій. Групи, що виконують основні функції, здобувають риси переваги, вони престижніші, часто мають можливість нав'язувати свою волю і поведінку тим групам, що зайняті виконанням різних допоміжних, посередницьких, тимчасових, неспеціалізованих завдань. 3. Маргінальні - займають прикордонну, проміжну позицію в соціально-економічній структурі, що сполучають у собі риси декількох груп. 4. Проблемні - займають несприятливу позицію на загальному соціально-економічному тлі з погляду загальноприйнятих і очевидних соціально-економічних стандартів, чиї інтереси, потреби, чекання досить довгостроково не реалізуються. 5. Закриті, відкриті. Загальним критерієм визначення відкритості чи закритості груп є можливість міжгрупових переміщень, виходу з групи чи входження в неї. Перехідні - відрізняються нестабільністю і мінливістю складу. Кожен, хто знову приходить у групу, споконвічно розглядає своє перебування в ній як тимчасове. Робітники - особи, які безпосередньо створюють матеріальні цінності, впливають на предмети праці з допомогою знарядь виробництва, проводять ремонт устаткування, переміщення вантажів, прибирання виробничих приміщень та ін. Інтелігенція - суспільний ссылка скрыта, в широкому розумінні - люди ссылка скрыта праці, що заняті у різних галузях культури, освіти, ссылка скрыта, охорони здоров'я, виробництва і мають для цього відповіну освіту. Службовці - займаються розумовою працею, а також фізичною працею, пов'язаною не з виробництвом, а з обслуговуванням кого-, чого-небудь. Управлінці - працівники управління. Підприємець - людина (ссылка скрыта), що здійснює ссылка скрыта, зі створенням (одноосібно чи з партнерами) ссылка скрыта (ссылка скрыта, фірми тощо) або без створення такої. (47).Доходи: типи соціально-економічних структур за критерієм доходів, соціальні фактори, наслідки доходів, соціальні погляди на бідність і багатство Доходи - стратегічне поняття економічної науки, але воно має важливі соціально-гуманітарні і соціально-психологічні аспекти. Соціальний лад, тип й імідж будь-яких суспільств і економіки перш за все визначаються тим, хто конкретно складає різні майнові класи, як розподілені бідність і багатство, як співвідносяться трудові і нетрудові доходи соціальних груп, що розрізняються з погляду праці, зокрема: зайняті і безробітні; представники різних видів праці, професій і занять, а також категорії працівників в одних і тих же видах праці; власники і несобственники; що мають і не мають освіти; наближені до влади і управління або віддалені від них; жителі різних регіонів, а також жителі села, міста, мегаполісу, місцевої, некорінної і іноземної робочої сили; чоловіки і жінки, молодь і громадяни літнього віку. Соціальна картина розподілу доходів динамічна, вона може змінюватися в часі. Соціальні чинники доходів. Багато причин, що визначають рівень і відмінності матеріального добробуту людей як індивідів і груп є суто соціальними чинниками. 1) "чиста соціальна конкуренція" - бідність або багатство людей значною мірою залежить не стільки від активності, ефективності, ринкової вартості результатів їх трудової діяльності, скільки від поведінки, що є "боротьбою" саме соціальних індивідуальних і групових можливостей і здібностей. Способи досягнення багатства: "заробляється" (грунтується на нормованій праці і відрядній його платні); "крадеться" (грунтується на насильстві); "виграється" (грунтується на випадку, успіху). 2) адміністративне регулювання - "зовнішньє" втручання в сферу доходів індивідів і груп з боку певних інститутів, інстанцій і менеджерів під приводом досягнення соціально-гуманітарних і соціально-психологічних цілей. 3) різні форми добродійності, що є добровільним перерозподілом добробуту - один на користь інших. 4) сімейно-споріднені відносини - взаємодопомога і спадкоємство. У цьому плані різні не тільки традиції і культура в різних суспільствах, але і конкретні зв'язки в різних сім'ях і споріднених "кланах" в одному і тому ж суспільстві. Соціальні наслідки доходів. Будучи певними соціальними чинниками, доходи у свою чергу самі виявляються чинником багатьох соціальних явищ. Можна виділити їх вплив на соціальну і соціально-економічну структуру, зайнятість і професійно-трудову кар'єру, якість життя, соціальні відносини, поведінку і свідомість. З погляду економічної соціології важливе вивчення того, як доходи впливають на якість життя, а воно у свою чергу на працю. Якість життя - умова відтворення робочої сили; побут і моральна атмосфера дозвілля, залежні від матеріальної забезпеченості, можуть істотно визначати працездатність і професійний розвиток людини. Доходи роблять значний вплив на свідомість індивідів і груп. Ніщо не змінює людей духовно, не визначає їх вчинки і світогляд в такому ступені, як матеріально-майнове положення. Бідність і багатство "мають" різні психологію, характер, а наявність або відсутність грошей відбивається на формуванні особи людини. За Аристотелем, переважання одного з цих елементів визначає відповідну форму державного устрою. А. Сміт, Д. Рікардо, Д. Мілль, Т. Мальтус - бідність і багатство є логічним наслідком індустріального розвитку, а розподіл доходів між різними класами визначає розподіл власності. Г. Спенсер: бідність - явище не соціальне, а особиста проблема тих, хто не зміг вписатися в існуючі соціальні рамки, втручання держави у природний розвиток суспільства недоцільне, бо бідність і багатство - явища позитивні, вони стимулюють людський розвиток. Ф. Гіддінгс: бідність - лихо, якому не можна запобігти, та одночасно й соціальне благом, рушійна сила соціального прогресу. Ж. Прудон: бідність - соціальним благом, вона є невід’ємною рисою людства, оскільки його потреби весь час зростають. Ф. Хайек: бідність і багатство - невідворотна реальність у будь-якому суспільстві. Отже, ціла плеяда вчених розглядала бідність та багатство, по суті, крізь призму теорії Ч. Дарвіна (природний відбір, виживання сильніших). Вони вважали бідних особисто відповідальними за своє становище. Е. Реклю, К. Маркс, Ф. Енгельс - проголошували соціальну рівність необхідністю. Існування бідності поряд з багатством - соціальне лихо, наслідок несправедливих розподільчих відносин. (48).Безробіття і соціальна поведінка. Протиріччя соціального захисту безробітних Безробіття - соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. Безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці. До безробітних, зареєстрованих в органах державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство - персонал. Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних. У зв'язку з тим, що економічні, моральні та соціальні втрати від безробіття великі, уряди всіх країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче природного або нормального рівня. Вимушене тривале безробіття є справжньою соціальною трагедією для багатьох. Забезпечення нормальних, гідних людини економічних відносин є обов’язком держави. Коли держава неспроможна цього зробити, у суспільстві зростає невдоволення, посилюються процеси економічного, соціального, матеріального й політичного розшарування, збільшується розрив між багатими і бідними. Оскільки людина залишається без роботи через об’єктивні причини розвитку ринкової економіки, то суспільство зобов’язане турбуватися про неї. Це реалізується державою у вигляді системи соціального захисту безробітних та членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні. Законодавством мають визначатися такі аспекти соціального захисту безробітних як джерело, за рахунок якого здійснюється соціальний захист. В Україні - це Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Тривалість виплати допомоги по безробіттю може скорочуватися на строк до 90 днів при звільненні з останнього місця роботи за власним бажанням, відмові від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки, приховуванні відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу, при порушенні умов і строку реєстрації та перереєстрації. Запровадження системи соціального захисту безробітних, надання їм «щедрої» допомоги на відносно м'яких умовах протягом тривалого часу сприяє тому, що певна кількість пошукувачів не погоджується на будь-яке місце роботи, а чекає того, що максимально відповідає його настановам.