Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд, документи, переклади)

Вид материала

Книга

Содержание В. Істина та її інтерпретації.

Подобный материал:

• План виступу Український націоналізм. Витоки. Поява українського націоналізму як політичної, 276.79kb.
• Acbik взвешивание  дозирование  автоматизация, 70.31kb.
• Тернопільська обласна державна адміністрація, 11.04kb.
• Козацтва в українському романтизмі (загальний огляд) > Пантелеймон Куліш козакофіл, 444.33kb.
• Примітка Перехід на нові та переглянуті стандарти та тлумачення, що забезпечують контекст,, 98.36kb.
• Висновки та рекомендації 14 Право на захист від катувань І жорстокого поводження, 2274.39kb.
• Додаток до аудиторського висновку Генеральний директор, 4334.59kb.
• Релігійні права. Законодавство України, яке регулює правовідносини у сфері здійснення, 120.71kb.
• Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортуна-банк" Річна фінансова звітність, 1327.25kb.
• Публічне акціонерне товариство "Фортуна-банк" Річна фінансова звітність зміст, 1285.5kb.

п_Ита»^Ц_ь^Я_рГГ„: Ге™„"_оГ_у^ЛГ„^Є"^Н™ ^РО6°™ ^Ас™^{6ле1 3}

(Рекомендація 1202 (1993 р ) „_nZ_й^ДЄМОКР^{атичних} суспільствах

боротьби проти расизмТк^РеІГфо_б"Т„^Ч " ™ ^{3 ПИТаНЬ} Ція 1222 (1993 p.), доповідач йпД™¹⁰"¹ (Рекоменда-

_{Уже —}^е_вгв^т_ТоГот4:^сш_™^{у де}_™^{х випадках}

нент завдячує розмаїттю куль ур Г" ^ЄВР°^{ПЄЙСЬКИЙ К0Н}™~
протягом століть, взаємовпяиваючи _Т^{РЄЛ1ПИ> СПІВІСН}У^вали
(Резолюція 885 Ц997Ї гто Доповнюючи одна одну

культури, Доп_Ов!_дач_Па^П_н^РМа^Єр^ВтТн:з^Ьр^{ИЙ ВНЄСОК Д}° ^евР°™^й-кої Розпорядження № 465 про вне 1 "'" ^{П62 (1}"^{!) Т&}

пейської культури, доповідач пан _Де^ап^СЬКО1 Г^{ШІЗаЦ1ї Д}° ^ЄВР°" (1996) про культур, _ітдоеп_тщЯ 1291

У цих доповідях проблеми no,_rn нгеріс.)
зору політики та культури СпеНиЛ ^ЛИ°^{Я Г}°^Л°^ВН° ^{3 Т0ЧКИ}

тичному сусшльстві з1л:_шаєїї_ся^ФіГ ^Р°^{ЛЬ РЄЛ1ПЇ У ДЄМ0КРа}"
мою. Цілком зрозу_м1Ло, що визначати ^{ДЄЛ1КаТН}°^{Ю Пр}°^блЄ"

на різних теологічних питаннях не р ^{ЦЮ Р}°^ЛЬ ™ ³У^{ПИНЯТИСЯ}
Це справа належить релігійним ^СПР^авою парламентарів.

розділення «ж ДержавТреліг¹¹¹³;™' ^{1 НаЙСуВ}°^Р'^ШЄ
хоч би як там було релігія _{є ПР}п_Р ^бУ™ ^витР^имане- ^Та

її важко відокремити від ^РС™ -"ьним феноменом,

політики мають за обов'язок зверта ^{ВфЮ> Щ}° ^{ВІДПОВ1дальні}
спільного життя, в тому чмрпі ^Д° ^{ВС1Х аспектів С}У"

повинні забезпечувати сумі_сн7с_Т сіТ™*- °^{т&К В}°^{НИ ТаК}°^Ж
правами людини. ^свободи віровизнань з іншими

Вкрай необхідно проаналізувати •
ми організаціями й деож_акям відносини між релігійни-

боротьби з нетерпиміТт™ до в;°_у^РГ^{ИТИ ПИТаННЯ ПР}° ^3аС°^бИ ки, а також про те, як пЛ2Г^Х.™^{рмтЙБОЇ nP&K}™~ лізмові, котрий, зі _свого боку _н!" Р^ЄЛ1ПИНУ Фундамента-

На сьогодні не можна nil ^{ЄТЄрпимии} Д° прав людини, релігійні війни, але ZTlZZV * ^B1**^B™

же хтось говорити про абсолютний 102

Документи, переклади

мир? Релігійні відмінності загрозливо наявні як у декількох нинішніх, так і в потенційних конфліктах: в Ірландії, Палестині, Боснії і Косові, у певних аспектах сучасного суспільства, таких, як відродження расизму і ксенофобії та існування сект. Ми та­кож не повинні забувати про спроби використання релігій ідео­логічними апаратами певних радикальних крайніх правих рухів (на кшталт Національного фронту у Франції) та хвилею ісламсь­кого фундаменталізму в деяких арабських країнах.

У Центральній і Східній Європі падіння Берлінської стіни та прихід демократії відкрили шлях до релігійного відроджен­ня і, залежно від країни, - нових, інколи напружених відно­син між: релігійними організаціями й державами, так само, як і до міжрелігійних конфліктів, зростання нових сект і різних форм фундаменталізму. Асамблея матиме можливість обговорити де­які з цих проблем, коли розглядатиме доповіді про протиза­конну діяльність сект та новий російський Закон про релігії.

Як на Заході, так і на Сході релігія знову вийшла на пер­ший план у дискусіях з політичних, філософських та соціаль­них проблем. Деякі фахівці, наприклад, Семюел Хантінгтон у його добре відомій книзі "Зіткнення цивілізацій", ідуть так да­леко, що передбачають причину майбутніх конфліктів уже більше не в економічних умовах чи ідеології, а у менталітеті та системах етнічного й релігійного мислення різних цивілізацій.

Хоча питання зіткнення між культурами не можна ігнору­вати, зрозуміло, що ми зараз стоїмо перед проблемою нетоле-рантності, браку порозуміння, дистанційності.

Тому ця доповідь має на меті віднайдення шляхів збере­ження свободи релігії, водночас охороняючи демократію. З од­ного боку, необхідно розглянути, що саме держави та урядові діячі мають зробити у справі забезпечення персональної свобо­ди совісті та свободи кожного сповідувати релігію. З іншого боку, ми повинні дослідити, як релігійні організації й декотрі віруючі дотримуються засад демократії, не залишаючи поза увагою те, як релігії допомагають зробити суспільство більш людяним і поширюють у ньому моральні та етичні цінності.

Щоб дійти до остаточного рішення, яке дасть можливість адресувати рекомендацію урядам країн-членів, ми запросили до розгляду експертів і представників різних релігій. Колоквіум відбувся в Анталії у вересні 1997 p., а у грудні 1997 р. у Парижі відбулися слухання.

103

Н. Дудар, Л. Филипович _

Упродовж цих зустрічей обговорювались в історичному плані такі питання, як відносини між релігією і владою, філосо­фією і теологією, теократією і демократією, догматизмом і лібе­ралізмом, моральною й релігійною етикою. У центрі уваги були специфічні аспекти: секулярні й конфесійні держави, демокра­тія всередині релігійних організацій, свобода совісті у світлі права, віра та повага до рішень, прийнятих більшістю.

Природно, не все, що могло бути сказано, було сказано. Адже всебічно розглянути таке широке питання фактично не­можливо. Однак ми намагалися не залишити поза увагою жодно­го критичного зауваження й розглядати проблему з різних ас­пектів, щоб якнайповніше висвітлити її.

Внесок експертів, представників різних релігій та парламен­тарів був дуже корисним для розробки проекту цієї доповіді. По­вністю документ розглядатиметься як широкомасштабне спільне судження про предмет.

Демократія і суспільство: напруженість і спорід­неність

Політичні системи й релігії завжди співіснують в атмосфері напруженості, як і відносини між демократією та релігією. Зви­чайно, між ними є внутрішні відмінності. Демократія - це плю­ралізм, а релігія - унікальність. Демократія - це влада народу і для народу, що діє на засадах різноманітності "істин" та можли­вості компромісів між ними. Релігія ж грунтується на Слові Бо­жому, і люди обирають його не голосуванням, а душею.

Ці розбіжності не означають наявності автоматичного дес­труктивного антагонізму. Отець Валадьє мав рацію, коли гово­рив, що було б правильніше звернутися до неминучості на­пруженості між двома сферами людського існування, що зна­ходять свої істини через протиставлення й порівняння однієї з

другою. . ...

Проблема виникає, коли в ім'я релігії зневажаються де­мократія чи права людини або коли політична система запере­чує свободу совісті й забороняє релігійну практику. Загрозу та­кож становлять спроби світської влади подеколи використову­вати релігії для захисту власних інтересів, так само, як і нама­гання релігійних організацій контролювати політичну владу.

У Європі часів Римської імперії або Середньовіччя не існу­вало чіткого розрізнення між світською й духовною владою.

104

Документи, переклади

І лише наприкінці XVIII ст. почалося відокремлення держави від церкви. Втім, є цивілізації, де таке відокремлення не відбу­лося ще й досі.

Європа не часто подавала приклади поваги культурних і релігійних ідентичностей. Брутальна нетерпимість і гегемонія не мають жодного виправдання, навіть якщо й можуть бути пояснені в історичному контексті: держави репрезентували вла­ду, і єдиним шляхом підтвердження владної сили було нав'я­зування релігії та світогляду. Цю силу вони застосовували, бу­дучи переконані, що цивілізовують інших, які всі є більшою чи меншою мірою варварами. Претензія на те, що вони дають лю­дям щось краще, приховувала недооцінку й маніпулювання спо­собом життя та мисленням інших народів. Однією з таких моде­лей, що її можна навести як приклад, є колонізація Америки, але існують й інші, такі як романізація й утворення національ­них держав, не кажучи вже про період створення імперій у XIX та XX ст.

Домінуючі культури зверхньо ставилися до різноманітних релігій, з яким вони боролися, примушуючи тих, кого атакува­ли, захищати себе; ця реальність дотепер визначає всі пробле­ми європейських меншин.

Різні світоглядні уявлення, яких дотримуються релігії і су­спільства, не є, однак, обов'язково несумісними чи ворожими. Історія засвідчує, що так само, як і конфронтації, нескінченний перелік яких можна навести, були й періоди гармонійного співісну­вання, що завжди доводили свою користь для обох сторін. Балка­ни - лише один приклад, де війни та етнічні зіткнення не шкоди­ли співіснуванню, змішаним шлюбам і позитивним впливам.

Демократія з її неупередженістю та врівноваженістю й релігійні організації, більшість яких ставиться до інших по­мірковано та з повагою, можуть чудово зрозуміти і збагатити одна одну. Демократія як система політичної, правової та соц­іальної організації, котра вбирає в себе спільні цінності това­риськості, терпимості та плюралізму, створює найкращі межові умови, що захищають вільне сповідання релігії. Демократична модель пропонує релігії необхідні умови, за якими розвиваєть­ся й гарантується плюралізм. Але це не означає "свободу для всього", без жодних обмежень.

Якщо залишити осторонь екстремізм та фанатичні край­нощі, то виявляється, що релігія може зробити досить важли-

105

Н. Дудар, Л. Филипович

вий етичний і моральний внесок у демократію. Демократичне суспільство не може існувати без фундаментального консен-сусу щодо сутнісних цінностей людського існування. Релігія вне­сла багато ідей до демократичного мислення і стандартів, так само, як і загальнолюдські цінності, що стосуються солідарц_ост; людської гідності та поведінки особи в суспільстві. Цивільне пра­во наповнене аспектами моральної і соціальної свідомості, які випливають з трансцендентальних ідеологій.

Той факт, що кожна спроба придушити релігію, здійсню­вана впродовж історії (Велика Французька революція, комуні­стичні режими), завершувалася невдачею, може бути кращим доказом того, що віра є як життєздатною, так і необхідною.

Необізнаність, пересуди та маніпуляції А. Взаємна необізнаність.

Взаємна необізнаність у багатьох випадках є причиною на­пруженості між релігіями і властями, що призводить до непо­розумінь і зрештою - до відторгнення. Саме так виникли й аг­ресивний та нетерпимий релігійний фундаменталізм, фунда-менталізм політичний, що теж є агресивним і нетерпимим. Це звичайне явище, коли віруючі однієї релігії нічого не знають про іншу. Ті, хто репрезентує владу, здебільшого дуже пога­но інформовані про релігію та різні форми її вияву. Навіть там де обидві сторони дотримуються поміркованої лінії, все і_ц_е за­стосовується гранично критичний підхід як до певних релігій­них концепцій і практик, так і до сумісності релігійних виявів з демократичною системою.

Ставлення релігійних організацій одна до одної не завжди є екуменічним. Щира співпраця важко пробиває собі шлях у відно­синах між іудаїзмом, християнством й ісламом, навіть між різними іудейськими, християнськими й мусульманськими громад_ами П'ять століть знадобилося Католицькій церкві, аби попросити вибачення в іудеїв за вигнання їх з Іспанії. П'ять століть знадо­билося Ватикану, аби визнати, що саме необхідно було зроби­ти, щоб запобігти холокостові. Шлях від запізнілого каяття до справжнього діалогу, спільних планів і дійсної солідарності рел­ігійних організацій ще залишатиметься дуже довгим.

Іншими ризиками, які чатують на демократію, якщо вона не усвідомлює суті релігії, є спрощення та узагальнення остан­ньої. Кожна релігія має серед своїх визнавців тих, хто викори-

106

Документи, переклади

стовує її задля досягнення влади, і тих, хто сповідує свою віру в ш я певних духовних цінностей. Люди часто роблять помил­ку, плутаючи мусульман з фундаменталістами (так само, як і звичайні й екстремістські течії в іудаїзмі чи католицизмі) й за­буваючи, що існує поміркований іслам, який бореться з фун-даменталізмом і сприймає демократію як суспільну та політич­ну систему. Іслам, що визнає світську природу влади і прагне розвиватися в демократичному суспільстві, пропонує величезні можливості для співпраці, те саме робить і нефундамента-лістський іудаїзм.

є ще якась потреба згадувати про потерпання арабсько­го світу від того, як європейці викривляли його образ, застосову­ючи до нього стереотипи, що грунтуються на недооцінці та розд­іленні. Так, орієнталізм минулого століття, з його підкреслен­ням екзотичного, старомодного й легковажного характеру арабів, призвів до винаходу бельгійським вар'єте у Парижі танцю живо­та, який згодом увійшов до арабського традиційного фольклору.

Нетерпимість у сучасному арабо-мусульманському світі та­кож є результатом минулого, що систематично маніпулювало історією, культурою та реальністю кожної людини. Разом із вик­ривленням образу тих чи інших суспільств і цивілізацій це яс­краво закарбувало у пам'яті людей зловживання та образи й формувало несприятливе уявлення про європейський політич­ний та інтелектуальний світ.

оахідний світ, який часто ототожнюють з християнством, вважається матеріалістичним, гедоністичним і розбещеним й амо­ральним з релігійного погляду, таким, що претендує бути більш духовним і більш правовірним. Крайньою точкою цих міркувань є звинувачення в егоїзмі, байдужості до третього світу і браку со­лідарності. Хоча ми і не приймаємо ці спрощені й радикальні зая­ви, наявність у них певної істини не можна заперечувати.

1 все ж треба визнати, що необізнаність і стереотипи, як наслідок, не завжди коріняться в бажанні маніпулювати, а ско­ріше, є схильністю європейців дивитися на інших людей власни­ми очима й оцінювати інші цивілізації у світлі власних цінностей.

Більш серйозним та загрозливим є той факт, що певні стереотипи продовжують існувати і в сучасному суспільстві, часто приховуючи за собою справжні проблеми. На колоквіумі в Анталії, наприклад, турецькі учасники пояснювали зміцнення влади ісламської партії Рефах (згодом забороненої Конститу-

107

Н. Дудар, Л. Филипович

ційним Судом) не зростанням релігійного фанатизму, а як вияв суспільної недуги. Це був громадський протест проти уряду, який виявився неспроможним приділяти увагу певним пробле­мам суспільства. Рефах так сформулював традиційні "соціальні" лівацькі звернення, витримані у релігійних термінах: тактика, спрямована на включення у світ політики маргінальних про­шарків суспільства. У цьому контексті й справді, як висловився один з учасників, неможливо побороти Ісламську партію адмі­ністративними чи політичними методами, а лише шляхом вир­ішення реальних проблем суспільства. Доказом цього є той факт, що Рефах знову виник під новим ім'ям того ж самого дня, коли його було заборонено Конституційним Судом.

В. Істина та її інтерпретації.

Викривлення існують не лише між релігіями і властями, а й усередині кожної релігії. Хоча в принципі релігія висловлює Слово Боже, це слово інтерпретується й розповсюджується людьми, які дуже рідко є байдужими до якихось особистих інтересів або до ризиків того періоду, в якому вони перебува­ють. Ось чому певні релігійні тексти волею випадку виявляють­ся дуже далекими від первісного Слова.

Ісламські екстремісти, які виправдовують свою діяльність по­ложеннями Корану, фактично використовують тексти XIII-XIV ст., що походять від одного з відгалужень ісламу, котре проповідує насильство, а це безпосередньо суперечить толерантності, прого­лошеної Кораном.

Упереджене витлумачення притчі про Адама і Єву сто­літтями служило виправданням приниженого стану жінки, пе­ретворюючи її лише на частку Адамового тіла, а не на рівноп­равного й невідокремленого партнера.

Варто наголосити, однак, що сучасна наука здатна вип­равити деякі з помилок людства, які призвели до викревлення істинного тлумачення священних текстів, наводячи всі добре відомі крайнощі. Люди все ж таки потребують ознайомлення з цими відкриттями. Вони мають бути внесені до шкільних підруч­ників, передусім ті, що прийняті духовенством і включені у проповіді. Ось чому діалог між церквою й наукою у сфері історії релігій також дуже важливий.

Як недавно висловився про це стосовно ісламу муфтій Мар­селя Сохейб Беншейх, віруючі мають читати Коран "у світлі знань нашого часу".

108

Документи, переклади

Релігія перед лицем сучасності.

До останніх десятиліть релігія була проти нових комуніка­тивних технологій, які розвивалися поза тим, що можна собі уявити. З цього випливають - прямо чи опосередковано - певні тенденції. З одного боку, дедалі менше молодих людей особ­ливо в індустріальних суспільствах, відвідують релігійні'служ­би, а з іншого - певні релігії у _тих частинах світу й суспіль­ствах, де використовується технічний прогрес, повертаються до духовності і зміцнюються у своїх поглядах. Зауважимо що декілька сект значно швидше, ніж традиційні релігії адаптува­лися до такого розвитку й повернули його собі на користь, наприклад телеєвангелісти¹⁷.

Однак релігія І прогрес не є взаємозаперечуючими й цілком протилежними. У сучасному суспільстві зміни відбуваються з та­кою швидкістю, що чимдалі більшість людей дезорієнтується й не здатна адаптуватися. На індивідуальному рівні ця дезорієнта­ція спричинює стреси, захворювання, депресії та наркотичну залежність. На суспільному рівні вона дає початок маргиналізації і винятковості, що призводять до фанатизму та релігійного фун-даменталізму. В обох випадках навіть у найбільш розвинутих де­мократичних суспільствах усе ще не вдалося встановити такі політичні й соціальні системи, які б дали можливість своїм гро­мадянам усвідомити ці зміни, водночас зберігаючи цінності, на яких грунтується демократичне суспільство.

Тому релігія в її етичному й естетичному вимірах та з її завданням надавати моральний і духовний комфорт необхідна для сучасної людини, навіть якщо ми визначили, що одного тільки релігійного бачення не досить. На колективному рівні релігія також могла б бути дійовим партнером демократичної системи. Однак це можливо лише за умови, якщо вона адап­туватиметься до сучасності, _а не конфронтуватиме з нею Та здебільшого справа не в цьо_Му. Поміркуйте над роллю жінки у певних ісламських й іудейських суспільствах або над позицією Ватикану щодо розлучень, абортів і, зокрема, над проблемою контрацепції в еру СНІДу.

Переважна більшість головних релігій вважає за немож­ливе пристосовувати свою мову й ритуали до поступу сучасно-го життя. Це означає, що вони з великою часткою ймовірності

¹⁷ Телеєвангелісти - проповідники Слова Божого в телевізійних про-грамах з тевізійних екранів.

109

Н. Дудар, Л. Филипович

відповідають за процвітання сект, які часто бувають спритні­шими у наверненні молодих людей (але також і в маніпулю­ванні ними!).

З іншого боку, релігії не змогли уникнути актів фанатиз­му й насильства над людьми, котрі прагнуть бути вірними своїй релігії, таких, як рейди католиків проти абортів, тероризм, здійснюваний ісламськими фундаменталістськими рухами, різа­нина, вчинена в Ізраїлі іудейськими екстремістами.

Фундаментпалізм і нетерпимість.

Проблему фундаменталізму й релігійного радикалізму, яка до останніх років знаходила підґрунтя у політиці, вирішити нелегко. Як згадувалося, деякі люди, позбавлені надії і майбут­нього, звертаються до релігії, аби віднайти напрям і сенс влас­ного життя. Коли проблема стосується того виміру, в якому існує зараз, то цілком очевидно, що ми стоїмо перед головним конфліктом сучасного суспільства. Релігійний фундаменталізм прагне нав'язати теократію, тоді як політичні радикали бажа­ють вигнання емігрантів. Усі виявляють ту саму нетерпимість.

Термін "екстремізм", під яким розуміється доведення релі­гійних вірувань до крайнощів, не є правильним для визначення екстремістів, оскільки їхні дії і слова ставлять їх поза релігія­ми, які вони прагнуть захищати, - на позиції, більш близькі до сект. Як інакше можна пояснити взаємні вбивства католиків і протестантів, здійснені в ім'я єдиного Бога? Екстремізм не є, як то стверджують його прихильники, найбільш істинним шля­хом, а його перекрученням. Усі релігійні лідери, яких ми чули, наголошували на цьому.

Доцільно процитувати пана Боубакера, настоятеля Паризь­кої мечеті, який вважає, що іслам не був екстремізмом. Він пояснює, що оскільки одним із завдань екстремізму є захоп­лення влади, він стає забороненим духовно й посланнями про­років. Сам Пророк ісламу боровся проти насильства, нетерпи­мості й екстремізму серед своїх співвітчизників. Екстремістські крайнощі не мають нічого спільного з ісламським посланням. Нікого й ніколи не просили вбивати людей в ім'я релігії. Навпа­ки, іслам доводить, що, у разі, коли хтось забирає одне людське життя, це те саме, що вбити всю людську расу. І якщо хтось зберігає людське життя, це те саме, якби він зберіг усе люд­ство в цілому.