Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд, документи, переклади)

Вид материалаКнига

Содержание


Щорічний звіт комітету з прав людини при організації об'єднаних націй
Парламентська асамблея ради європи
Декларація сон про виключення всіх форм нетерпимості на підставі
Щорічна доповідь державного
Рекомендація 1396 (1999) щодо релігії та демократії
Н. Дудар, Л. Филипович
Документи, переклад
Ояснювальний меморандум до рекомендації 1396
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Стаття 9.

Спеціалізовані установи Організації Об'єднаних Націй та інші організації сприяють повному здійсненню прав та прин­ципів, викладених у цій Декларації, в рамках їхніх відповідних сфер компетенцій.

ЩОРІЧНИЙ ЗВІТ КОМІТЕТУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПРИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ, 22.07.1993 р.

(витяги)

Розділ 6.2.

Стаття 18 (Загальної Декларації Прає Людини) захи­щає теїстичні, нетеїстичні, атеїстичні переконання й також право не сповідувати ніякої релігії чи переконання. Повні озна­чення термінів "релігія" і "переконання" будуть наведені.

Стаття 18 не обмежує свого застосування тільки колом традиційних релігій чи релігій та переконань з інституційними характеристиками або ритуалами, аналогічними традиційним. Таким чином, Комітет із занепокоєнням розглядає будь-які тен­денції до дискримінації будь-яких релігій чи вірувань або якої причини, чи то новітність релігійної течії, чи її приналежність до групи релігійних меншин, що може викликати вороже став- . лення з боку пануючої релігійної більшості.

92

Документи, переклади

9. Той факт, що певна релігія визнана як державна релігія чи вона заснована як офіційна або традиційна, чи те, що її послідовники є більшістю населення регіону, не повинен вести до порушень прав, гарантованих у Декларації, залучаючи статті 18 та 27, ні до дискримінації послідовників інших релігій чи невіруючих. Зокрема, деякі із засобів дискримінації, які вжи­валися до останніх як допуск до урядової служби тільки пред­ставників провідної релігії, надання їм економічних привілеїв, накладання особливих обмежень на діяльність представників інших віросповідань, не узгоджуються з політикою заборони дискримінацій на підставі релігійних переконань, а також з га­рантією про захист у статті 26.

ПАРЛАМЕНТСЬКА АСАМБЛЕЯ РАДИ ЄВРОПИ Рекомендація №1178 (1992 р.)16

(Виклад у редакції Державного комітету України у справах релігій за сприяння Міністерства закордонних справ України)

Рекомендація пропонує для країн - членів Ради Європи включити до базових освітніх програм об'єктивну всебічну інфор­мацію про головні релігії світу та про права людини, елементи порівняльного релігієзнавства. Інформація про різні релігійні утворення, їхні особливості й реальну діяльність повинна бути доступною широкому загалу.

З цією метою тим країнам, які ще не ратифікували Євро­пейську Конвенцію про захист дітей (1980 p.), рекомендується утворювати незалежні інституції, що накопичували б та поши­рювали відповідну інформацію, а також ухвалити законодавство, яке б дало змогу реально запровадити Конвенцію у життя.

Чинне законодавство про захист дітей має виконуватись більш послідовно; до того ж усі, хто належить до "сект" або новітніх релігійних рухів, повинні бути поінформовані про те, що вони можуть вийти з них. Нарешті, ті, хто працює у "сек­тах", мають бути зареєстровані в органах соціального забезпе­чення й на них мають поширюватись усі соціальні гарантії, навіть у тому разі, якщо вони вирішать покинути "секту".

16 Людина і світ. - 1997. - №10. - С.ЗО.

93

Н. Дудар, Л. Фгиіипович

Рекомендація 1202 (1993 р.) про релігійну терпимість у демократичному суспільстві

14. Загальна важливість релігійної свободи, яка гаранто­вана Статтею 18 Загальної Декларації прав людини й підтри­мується Статтею 9 Європейської Конвенції про права людини, повинна бути підтвердженою знову. Корені цієї свободи - у людській гідності, й реалізація її є основою вільного демокра­тичного суспільства.

ДЕКЛАРАЦІЯ СОН ПРО ВИКЛЮЧЕННЯ ВСІХ ФОРМ НЕТЕРПИМОСТІ НА ПІДСТАВІ

РЕЛІГІЇ ЧИ ВІРОСПОВІДАННЯ (витяги) Стаття 1.1. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати релігію або переконан­ня й право, як одноосібне, так і спільно з іншими, публічно чи приватно відправляти культ, виконувати релігійні й ритуальні обряди та вчення.

Стаття 2.1. Ніхто не повинен зазнати дискримінації з боку держави, установи, групи людей чи окремої особи на підставі релігії чи інших переконань.

РЕЗОЛЮЦІЯ ЄВРОПАРЛАМЕНТУ ВІД 29. 02.1996 р.

Резолюція підтверджує беззастережність свободи совісті та

релігії як фундаментальних свобод, зосереджує увагу країн-

членів Ради Європи на певних елементах діяльності деяких

"асоціацій, які називають сектами".

Оскільки ці асоціації діють всередині Європейського Со­юзу, вони можуть розраховувати на захист своїх свобод та інди­відуальних свобод для своїх членів. Проте, враховуючи, що деякі з них пригнічують особистість, порушують права людини та національне законодавство, культивують расистську ідеоло­гію, практикують фінансові зловживання та ухиляння від спла­ти податків, вживають наркотики тощо, Європарламент був змушений ще раз повернутися до цієї проблеми.

У зв'язку з цим Європарламент рекомендує країнам-учас-ницям ефективно застосовувати чинне законодавство проти зло­вживань у релігійній сфері, забезпечити такі законодавчі адмі­ністративні, фіскальні, карні заходи, які б виявилися достатніми для попередження незаконної діяльності "сект".

94

Документи, переклади

Урядам пропонується утримуватись від автоматичного на­дання статусу релігійних організацій і навіть передбачити мож­ливості переглянути діяльність тих "сект", що користуються правовими перевагами, наданими релігійним організаціям, у кримінальних цілях.

Країни-учасниці запрошуються для більш активного об­міну інформацією між собою з "сектантської" проблематики, а також до більшої пильності - аби субсидії Європейського співто­вариства не були використані для незаконної "сектантської" діяльності.

ЩОРІЧНА ДОПОВІДЬ ДЕРЖАВНОГО

ДЕПАРТАМЕНТУ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ

З РЕЛІГІЙНОЇ СВОБОДИ 1999 P.: УКРАЇНА

Конституція України і Закон "Про свободу совісті та релігійні організації 1991 р." встановлюють відокремлення церкви від дер­жави і право кожного сповідувати релігію за своїм власним вибо­ром. Уряд в цілому поважає ці права на практиці за винятком деяких новітніх організацій, що зазнають труднощів з реєстра­цією, купівлею або орендою майна.

Державною установою, відповідальною за взаємодію з ре­лігійними організаціями і втілення державної політики, є Дер­жавний комітет у справах релігій. Він має головний офіс у Києві і відділення в усіх обласних центрах, а також у містах Києві та Севастополі. Закон 1999 р. вимагає, щоб релігійні організації, які нараховують більше, ніж десять осіб старше 18 років і бажають набути статусу юридичної особи, реєстрували свої статути. Якщо група бажає зареєструватися як національна організація, вона робить це в Держкомрелігій, місцеві громади реєструють стату­ти у місцевих органах влади. Це необхідно для того, щоб відкри­ти банківський рахунок і здійснювати економічну діяльність. Цей процес повинен займати не більше місяця, або три місяці, якщо Держкомрелігій чи його регіональні відділення вважають необхід­ною думку експертів стосовно легітимності групи, яка претендує на реєстрацію. Однак ці вимоги (закону) здебільшого не задоволь­няються.

Приклади, коли б релігійним організаціям постійно відмов­ляли в реєстрації, невідомі. Проте деяким новітнім релігіям, як відомо з джерел, що заслуговують на довіру, відмовляють у

95

Н. Дудар, Л. Филипович

реєстрації їхніх організацій, особливо на регіональному рівні. Зво­лікання з реєстрацією часом відбувається через дії окремих бю­рократів. Водночас корінні релігійні організації, зокрема Право­славна церква у Центральному, Східному й Південному регіонах та Греко-католицька - у Західному, мають значний політичний вплив на місцевому й регіональному рівнях і чинять тиск на місцеву владу з метою не допустити реєстрації новітніх релігій. Кожна з двох домінуючих деномінацій також намагається чинити тиск на владу, аби обмежити діяльність іншої.

Існує значне міжцерковне протистояння між трьома пра­вославними юрисдикціями. Але за винятком інциденту у Маріу­полі в квітні 1999 р. (йдеться лише про події другої половини 1998-го - першої половини 1999 p.), суперечності між церквами мали відносно мирний характер. Центром міжправославних су­перечностей є майно, що належало Руській православній церкві до унезалежнення України, мова богослужіння та визнання за­рубіжними релігійними організаціями. Московський патріархат й досі успішно претендує на єдино легітимне представництво Ук­раїнської православної церкви. Київський патріархат скаржиться на переслідування місцевої влади у російськомовному Східному регіоні, а Московський - на те, що влада закриває очі на переби­рання її церков українськими націоналістами на Заході країни.

Уряд був не в змозі зупинити незгоду між православними і греко-католиками у Західному регіоні, ці дві громади були втягнуті у боротьбу навколо церковної власності у 300 поселен­нях. Число таких населених пунктів зменшилося впродовж ос­танніх років.

Із здобуттям Україною незалежності зросли можливості єврейського населення висловлювати свої релігійні й культурні почуття. Відродження єврейського життя в Україні знецінене щорічною 25-тисячною еміграцією в Ізраїль, 18-тисячною - у країни Заходу та 16-тисячним зменшенням єврейського насе­лення внаслідок від'ємної демографічної динаміки. За період, який аналізується в доповіді, розвинулося велике тертя всере­дині самої єврейської громади. Воно пов'язане із суперечкою про те, яка єврейська організація має бути репрезентантом ук­раїнського єврейства.

Нетрадиційні християнські деномінації досить швидко зро­стають після незалежності України і становлять приблизно 2 відсотки населення.

96

Документи, переклади

Уряд у цілому дозволяє релігійним організаціям споруд­жувати приміщення богослужінь й готувати духовенство. Виді­ляються земельні ділянки під таке будівництво і повертаються колишні церковні споруди. Доповнення до Закону 1991 р. обме­жило діяльність новітніх, закордонного походження, релігій­них організацій. Церква Ісуса Христа Святих останніх днів скар­жилася, що обмеження перешкоджає переміщенню її місіонерів між містами; однак впродовж 1999 р. церковні лідери не по­відомляли про подібні труднощі. Від січня до ЗО червня 1999 р. Держкомрелігій та його підрозділи видали 5927 дозволів на релігійну діяльність іноземцям і було щонайменше 8 відмов, але це не повна статистика.

Для утвердження міжконфесійного порозуміння Держком­релігій сформував у 1996 р. Раду Церков. 6 січня 1999 р. Президент Кучма закликав до єдності православних у Різдвяному посланні, де він також високо оцінив роль Православної церкви.

Однак офіційні особи не зробили адекватних висновків і не застосували Кримінальний кодекс проти тих, хто робить антисемітські заяви.

Релігійні організації мають привілейований статус з питань реєстрації. Згідно із законом, тільки вони можуть претендувати на повернення власності, націоналізованої в радянський період. Причому об'єктом реституції є тільки культові будівлі й культові обладунки; реституцію іншої церковної власності не врегульова­но чинним законодавством.

Усі релігії мають однакові можливості щодо своєї колиш­ньої власності. Проблеми з реституцією виникають не лише через неадекватне законодавство, бюрократичні зволікання, а й у зв'язку з труднощами через відселення тих, хто займає ко­лишню церковну власність.

Хоча захист урядом релігійної свободи для нетрадиційних релігій дещо погіршився в останні роки, 1999 р. було менше повідомлень цих груп про труднощі щодо отримання віз і реє­страції.

У доповіді заначається, що православні церкви гостро кри­тикують місійну активність нетрадиційних релігій. Підозра до цих релігій виразно висловлюється громадською думкою. Малі реформістські іудейські громади повідомляють про дискримі­наційні дії з боку домінуючих ортодоксальних іудейських орган­ізацій. Оскільки більшість проблем, пов'язаних з релігійною сво-

97

Н. Дудар, Л. Филипович

бодою, стосується відносин між іноземними місіонерами та вла­дою і оскільки близько 60 відсотків закордонних місіонерів є громадянами США, посольство вживає заходів щодо захисту їхніх інтересів в разі необхідності.

РЕКОМЕНДАЦІЯ 1396 (1999) ЩОДО РЕЛІГІЇ ТА ДЕМОКРАТІЇ

Прийнято Парламентською Асамблеєю Ради Європи 27 січня 1999 р.

1. Рада Європи, згідно зі своїм статутом, є, по суті, гума­ністичною організацією. Водночас як охоронець прав людини вона повинна забезпечувати свободу думки, совісті та релігій, як це затверджено у статті 9 Європейської Конвенції прав людини. Вона також має забезпечувати утримання виявів релігії у рамках об­межень, встановлених цією ж статтею.
  1. Асамблея вже цікавилася різноманітністю культур і.
    релігій в Європі. їх співіснування і взаємодія значно збагатили
    європейську спадщину. Зокрема, Асамблея посилається на Ре­
    золюцію 885 (1987) про єврейський внесок у розвиток європейсь­
    кої культури, Резолюцію 916 (1989) про полишені культові спо­
    руди, Рекомендацію 1162 (1991) та Розпорядження № 465 про
    внесок ісламської цивілізації у європейську культуру та Реко­
    мендацію 1291 (1996) відносно культури ідиш.
  2. Асамблея також свідома того, що навіть у демократич­
    них суспільствах усе ще є певна напруженість між релігійними
    проявами й політичною владою. Багато проблем, перед якими
    постало сучасне суспільство, мають релігійний аспект: нетоле-
    рантні фундаменталістські рухи та терористичні акти, расизм і
    ксенофобія, етнічні конфлікти; має бути розглянута також ста­
    тева нерівність у релігіях. Асамблея вже зверталася до цих про­
    блем у Рекомендації 1202 (1993) про релігійну толерантність у
    демократичних суспільствах та у Рекомендації 1222 (1993) з бо­
    ротьби проти расизму, ксенофобії й нетерпимості. Екстремізм не
    є власне релігією, а її викривленням. Жодна з великих старо­
    давніх релігій не проповідує насильства. Екстремізм є людським
    витвором, що збочує релігію з гуманістичного шляху, перетво­
    рюючи її на знаряддя влади.

4. Розв'язання релігійних проблем не є справою політиків. Що ж до релігій, то вони не повинні посісти місце демократії

98

Документи, переклади

або домагатися політичної влади; вони мають поважати визна­чення прав людини, що їх містить Європейська Конвенція прав людини, та положення закону.
  1. Демократія і релігія не обов'язково є несумісними, на­
    впаки. Демократія довела, що вона створює найкращі рамкові
    умови для свободи совісті, віровиявлення та релігійного плю­
    ралізму. У цьому сенсі релігія, з огляду на її моральні та етичні
    зобов'язання, на цінності, які вона підтримує, її критичний підхід
    та культурні вияви може бути дійовим партнером демократич­
    ного суспільства.
  2. Демократичні держави, секулярні чи пов'язані з релі­
    гією, повинні дозволяти всім релігіям, що чітко дотримуються
    умов, встановлених Європейською Конвенцією прав людини,
    розвиватися в рівних умовах, а також давати їм можливість
    віднаходити відповідне місце у суспільстві.
  3. Проблеми виникають тоді, коли влада намагається ви­
    користовувати релігію у власних цілях або коли релігії вдають­
    ся до зловживань стосовно держави заради досягнення своєї
    мети.
  4. Багато конфліктів також виникає внаслідок обопільного
    неуцтва, що призводить до формування стереотипів і, врешті-
    решт, відторгнення. У демократичній системі політики мають
    обов'язок запобігати тому, щоб уся повнота релігій асоціювала­
    ся з тими акціями, що їх здійснюють, наприклад, фанатичні
    релігійні меншості.
  5. Релігійний екстремізм, що заохочує нетерпимість, упе­
    редженість та/або насильство, є також симптомом неблагопо-
    лучного суспільства і загрожує демократії. Оскільки він піддає
    ризикові громадський устрій, то має бути поборений тими за­
    собами, які перебувають у відповідності із законом, а оскільки
    екстремізм є виявом недуги суспільства, то його можна подо­
    лати лише за тієї умови, що власті переймуться розв'язанням
    реальних соціальних проблем.

10. Просвіта є ключовим засобом подолання неуцтва і сте­
реотипів. Перегляд шкільних та університетських курсів є на­
гальною справою, що дасть змогу забезпечити краще розумін­
ня різних релігій; релігійні настанови не повинні здійснюватися
за рахунок уроків про релігії як сутнісну складову історії, куль­
тури та філософії людства.

99

Н. Дудар, Л. Филипович
  1. Релігійні лідери могли б зробити значний внесок щодо
    зусиль, спрямованих на подолання упередженості через свою
    громадську позицію та вплив на віруючих.
  2. Для подолання упередженості й передсудів також не­
    обхідний розвиток екуменізму та діалог між релігіями.
  3. Тому Асамблея рекомендує, щоб Комітет Міністрів зап­
    ропонував урядам країн-членів:

І. Гарантувати свободу совісті та релігійних проявів у рам­ках умов, визначених Європейською Конвенцією прав людини для всіх громадян, зокрема:

a) зберігати релігійний плюралізм, надаючи можливість усім
релігіям розвиватися в рівних умовах;
  1. сприяти згідно із лімітованими статтею 9 Європейської
    Конвенції прав людини дотриманню релігійних обрядів та зви­
    чаїв, наприклад, стосовно одруження, вбрання, свят (з можли­
    вістю відповідного звільнення від роботи) та військової служби,
  2. викривати будь-які спроби розпалювання внутрішньо- та
    міжрелігійних конфліктів для досягнення вузькопартійних цілей;

d) забезпечувати свободу й рівні права на освіту для всіх
громадян незалежно від їх релігійних переконань, звичаїв і об­
рядів;

є) забезпечувати справедливий і рівний доступ до громадсь­ких засобів масової інформації для всіх релігій;

П. Сприяти розвиткові знань про релігію, зокрема:
  1. у межах етичної та суспільно-демократичної освіти
    підтримувати навчання тому, що релігії є зібранням цінностей,
    розрізнення яких повинно бути розвиненим серед молоді;
  2. сприяти викладанню у школах порівняльної історії різних
    релігій, наголошуючи на їх походження, подібність деяких їхніх
    цінностей та різмаїття звичаїв, традицій, свят і т. п.;
  3. заохочувати до вивчення історії і філософії релігій та
    дослідження цих предметів в університетах паралельно з тео­
    логічними дослідженнями;

d) співпрацювати з релігійними навчальними установами
для введення або підсилення в їхніх курсах аспектів, що сто­
суються прав людини, історії, філософії та науки;

є) уникати - якщо йдеться про дітей — будь-яких конфліктів між здійснюваним державою навчанням релігії та релігійною вірою сімей, поважаючи їхній вільний вибір у цьому дуже делікатному питанні;

100

Документи, переклад-,,

ПІ. Сприяти покращанню відносин з/між релігіями, зок-
  1. залучати до більш регулярного діалогу релігійних і гу­
    маністичних лідерів для обговорення головних проблем, які по­
    стали перед суспільством, що сприятиме врахуванню культур­
    них та релігійних поглядів населення перед прийняттям політич­
    них рішень; залучати релігійні общини та організації з метою
    підтримки демократичних цінностей і впровадження інноваційних
    ідей;
  2. заохочувати діалог між релігіями, забезпечуючи мож­
    ливості для вираження, обговорення й зустрічей між представ­
    никами різних релігій;



  1. сприяти регулярному діалогу між теологами, історика­
    ми та філософами, а також представниками інших галузей знан-
  2. розширювати і зміцнювати партнерські відносини між
    релігійними общинами й організаціями, зокрема з тими, у яких
    гглибокі соціальні та етичні традиції серед місцевого населення
    в соціальній, благодійницькій, місіонерській, культурній та
    освітній сферах;

IV. Сприяти культурним і соціальним виявам релігій, зок-

JJ" Дай.

а) забезпечувати рівні умови для утримання збереження культових споруд, іншого майна всіх релігій як невід'ємної ча­стини національної і загальноєвропейської спадщини;

Ю) сприяти тому, щоб пусті релігійні споруди надалі вико­ристовувались у такий спосіб, що в міру можливостей врахо­вував оригінальне призначення їхнього спорудження;

с) зберігати культурні традиції та різні релігійні свята; сі) заохочувати соціальну й милосердницьку працю, що здійснюють релігійні громади та організації.

14. Асамблея також рекомендує Кабінетові Міністрів: І. Закласти в основу його проектів щодо демократично-громадянської освіти та викладання історії вказівки для впро­вадження їх у освітні програми, що містяться в пунктах ІЗ.ІІ.а, b та цієї Рекомендації.

И. Продовжити створення межових умов для загальноєв­ропейської зустрічі представників різних релігій.

101

lL_Syda.p1JLUAunoeu4

П ОЯСНЮВАЛЬНИЙ МЕМОРАНДУМ ДО РЕКОМЕНДАЦІЇ 1396

Луїс Де Пьюіг

(доповідач Парламентської Асамблеї Ради Європи, Іспанія)