Geum.ru

26. Які перешкоди заважають підвищенню прибутковості Вашого господарства

Вид материалаДокументы

Содержание


Проблемні аспекти законодавства
Фінансові аспекти діяльності сільських громад
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   33

Проблемні аспекти законодавства


Що стосується законодавчого забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування, то у порівнянні з минулим дослідженням відбулися значні зміни. Зміст їх полягає у частковій зміні системи виборів до районних рад, Відповідно зі змінами до конституції, вибори до районних рад відбуваються за пропорційною системою, коли обираються депутати від партій і блоків. Принцип вибору сільських депутатів і сільського голови не змінилися і ґрунтуються на мажоритарній основі. Своїм наслідком це має те, що сільські голови практично втратили доступ до сесій районних рад. Раніше депутат сільської ради міг бути одночасно і депутатом районної ради, представляючи на рівні району в тому числі і інтереси окремої громади. Віднині таки ситуація стала неможливою не тільки для сільських депутатів, а і для сільських голів – потрібно бути членом партії, що подолала відповідний бар’єр, та ще й у прохідній частині списку. Партії у районних радах не практикують запрошення сільських голів на сесії районних рад, навіть у випадках, коли питання, що там розглядається, безпосередньо стосується конкретного населеного пункту. В цьому сенсі зміна принципів виборів до районних рад сільськими головами трактується однозначно негативно.

Висловлювалися також претензії щодо змісту закону про місцеве самоврядування. Суть претензій до його змісту полягає у переважній декларативності його постулатів. Закон не містить реальних механізмів для здійснення влади на сільських територіях, перш за все не гарантує фінансову незалежність місцевих бюджетів. На думку учасників, від сільських голів забрали усі права, натомість залишили їм одні зобов’язання. Наприклад, угоду про здачу землі в оренду підписує районна влада, а відповідальність, наприклад, за дотримання природоохоронного законодавства, несе голова сільської ради. І штрафують у випадку порушення законодавства саме сільського голову.

Навіть сам термін «сільський голова» викликає неприйняття у голів сільських рад, оскільки вони вважають, що ця назва не відповідає характеру посади, на яку вони були обрані. Виходячи з терміну, вони мали б бути «головою» конкретного села, насправді ж вони часто є «головою» кількох сіл. Поняття сільського голови часто не співпадає з поняттям голови сільської ради.

Практично в усіх голів сільських рад викликає нарікання загальна недосконалість нормативних актів з питань регуляторної політики. Проблема полягає в тому, що національний законодавець намагався максимальною мірою уніфікувати регуляторне законодавство, зробити так, щоб його положення носили універсальний характер і могли застосовуватися незалежно від типу поселення – села, міста чи великого міста. На практиці це призвело до того, що часто сільська рада або сам сільський голова не в змозі виконати вимоги законодавства, і як наслідок, потрапляють до когорти порушників закону. На фокус групах, коли голови рад розповідали про свої успішні чи неуспішні методи щодо вирішення проблем громади, часто звучали коментарі щодо того, є їх дії корупційними чи ні. Наприклад, якщо є бажаючий відкрити торговий лоток для торгівлі книгами та газетами у приміщенні сільського клубу і просить для цього кілька квадратних метрів площі, то необхідно подати об’яву до газети, почекати певний термін, можливо з’явиться конкурент і т.п. Саме ж головне те, що вартість подачі такої об’яви є співставна з сумою надходжень за оренду для цього лотка.

Сільські голови вважають, що національне законодавство у цій сфері все ж більшою мірою орієнтоване на великі населені пункти і неефективне стосовно сільських поселень. За їх пропозиціями, подібного роду процедури варто передати до відання місцевих, або, як максимум, до районних рад, де ці процедури були б спрощені, або навіть відмінені, якщо у цьому є така потреба.

Фінансові аспекти діяльності сільських громад


Усі голови сільських рад, що брали участь у роботі фокус груп, стверджували про дотаційність місцевих бюджетів. Сума власних надходжень та суми дотацій значно різняться у абсолютному вимірі, але дуже подібні у вимірі відносному. 50-60% коштів місцевого бюджету становлять власні надходження, решта – це дотації з державного бюджету. Абсолютні показники становлять від 100 тис. грн. до 1500 тис. грн. на рік, в залежності від кількості жителів, наявності промислових та сільськогосподарських підприємств на території населеного пункту, якості земельних та кількості угідь, в тому числі земель запасу, резерву та не витребуваних паїв тощо. Спільним же залишається хронічна нестача коштів для нормального функціонування об’єктів соціальної сфери, не кажучи про їх розвиток.

З державного бюджету зазвичай фінансується кілька статей витрат – заробітна плата працівників бюджетних установ та оплата енергоносіїв для них же. Інші статті видатків, як то капітальний чи поточний ремонт будівель та споруд, комунікацій, доріг місцевого значення повинні здійснюватися за рахунок власних надходжень. Для голів сільських рад ці проблеми перетворюються на безкінечний пошук фінансування для латання повсюди виникаючих дірок.

Фінансування потреб сільських громад з інших джерел також має місце, і практика ця є доволі поширеною. Але на цьому шляху голів сільських рад підстерігає стільки перепон, що у випадку успішного вирішення проблеми вони розповідають про це як про подвиг, а не про рутинну, повсякчасну роботу сільського голови. Але сам перелік їх поневірянь та час, який був на них витрачений, наводить на думку. Що це якщо і не подвиг, то часто на нього дуже схожий. Таке фінансування зазвичай здійснюється з трьох джерел: державного бюджету, місцевого бізнесу та інших спонсорів. Особливість фінансування з державного бюджету полягає в тому, що іноді голови сільських рад отримують кошти, або ресурси, не напряму з державного бюджету, а з бюджетів міністерств та відомств, і ці суми не входять до загального обсягу дотацій. Але такого типу фінансування носить переважно разовий характер. На засіданнях фокус груп приводилися приклади, коли на рівні сільської ради, що територіально знаходиться далеко від районного центру та складається з кількох населених пунктів, було організовано пожежну службу. За рахунок Міністерства з надзвичайних ситуацій було придбано пожежний автомобіль та створено 3 штатних одиниці (заробітну плату їм також платить МНС). Але проблема полягає у тому, що такий випадок вирішення проблеми є швидше виняток, аніж правило та свідчить про значні «пробивні» властивості голови сільської ради. Адже таких пожежних команд потребує величезна кількість сільських населених пунктів, створити їх вдається одиницям. Дослідникам важко визначити своє ставлення до наступного кроку цього ж голови, оскільки, за його словами, він своєю владою зобов’язав чергового пожежного слідкувати за роботою насосів водопостачання населеного пункту. З однієї сторони, саме чергування дозволяє контролювати роботу цих насосів, з іншої – у посадових інструкціях не передбачено такого виду діяльності як контроль за роботою водопостачання. Хоча і сприймається з розумінням бажання сільського голови вирішувати проблеми життєдіяльності села в межах існуючого фінансування.

Ті самі проблеми стосуються роботи дільничних та сільських лікарень, особливо в питаннях транспорту, автомобілів швидкої допомоги.

Ще один спосіб додаткового фінансування, що його називали учасники, полягав у тому, що для ремонту місцевих доріг у селі, де обсяг надходжень до місцевого бюджету був надто малий, щоб робити це самостійно, застосовувалася схема консолідації коштів на рівні району. Тобто, районна влада транспортні податки та збори направляла до рад не у відповідності до відповідних сум надходжень, а у відповідності до потреб. Зрозуміло, що у такому випадку трохи програвали села, де цей збір був великим, але отримували можливості для ремонту і невеликі населені пункти. У такого способу фінансування є свої недоліки, але і застосування його можливе тільки у тому випадку, коли таке рішення приймається на рівні районної ради. За словами учасників, така можливість існувала раніше і вони нею користувалися, але після виборів керівництво помінялося і така практика припинилася.

Інша форма додаткового фінансування сільських територій з державного бюджету, що має місце на теренах України, полягає у можливості використання районних центрів зайнятості. Полягає ця можливість у тому, що у центрах зайнятості реєструються сільські ж безробітні і отримують допомогу по безробіттю. Голови сільських рад мають змогу залучати їх до роботи, а оплачують цю роботу центри зайнятості. Ця робота хоч і має тимчасовий характер, все одно зареєстровані безробітні не можуть відмовитися від її виконання, оскільки в такому випадку вони втратять право на отримання виплат у зв’язку з безробіттям. Але сама по собі така форма додаткового фінансування існувати практично не може, а тільки у поєднанні з допомогою інших джерел місцевого бізнесу та спонсорів.

Додаткове фінансування за рахунок місцевого бізнесу є явищем значно розповсюдженим, якщо не сказати про його загальну практику. Механізм його полягає у тому, що за нагальної потреби голова звертається до місцевих підприємців або орендарів земельних ділянок з проханням про допомогу у вирішенні конкретних проблем, наприклад ремонту приміщення школи, клубу, пам’ятника, бібліотеки. Зазвичай, місцевий бізнес іде назустріч таким проханням, допомога ж надається переважно у вигляді будівельних матеріалів, механізмів або послуг. Допомога у вигляді грошей надається дуже рідко, оскільки використання її пов’язується з оприходуванням грошей, податковими зобов’язаннями, звітом про використання коштів. Витрати часу на цю роботу можуть значно перевершувати обсяги такої допомоги. Загалом же обсяги такої допомоги доволі незначні і знаходяться в межах від кількасот гривень до кількох тисяч гривень, але все ж таки дозволяють вирішити найнагальніші проблеми. Після того, як допомога надана, і залучаються до роботи зареєстровані безробітні.

Під виглядом спонсорської допомоги іноді на рахунок сільських рад поступають і кошти за реально надані послуги. Але із-за забюрократизованості системи голови іноді ідуть на пряме порушення законів. Був наведений приклад, коли рада здавала приміщення під житло для будівельників автозаправки. Оскільки термін її будівництва незначний, то іти шляхом підписання договору було досить проблематично – потрібно дати об’яву до газети, сесія районної ради збирається раз на три місяці, тобто час, відведений законодавством на ці процедури перевищує час використання приміщення.

Існування такої ситуації у сфері регулювання відносин власності, з однієї сторони ставить бар’єр на шляху можливих зловживань зі сторони посадових осіб (хоча про міцність цього бар’єру говорити передчасно), з іншої – перешкоджає формуванню цивілізованих стосунків між бізнесом та сільською владою. Негативною стороною такого співробітництва та бізнесу є потрапляння сільського голови у певну якщо не фінансову, то принаймні, моральну залежність. Один з голів визначив це так: «спочатку отримуєш допомогу, а потім до тебе двері відчиняють ногою». Видається, що попри усі вигоди від такого співробітництва, вигоди від нього є доволі сумнівними. Бізнес повинен сплати податки, і на цьому його функція завершується. Якщо ж бажання допомогти є внутрішньою потребою бізнесмена, то це можна тільки вітати.

Ще однією формою додаткового фінансування потреб громад є форма «самооподаткування» або «самообкладання». Суть його полягає у тому, що на сесії сільської ради приймається рішення про введення на території села місцевого податку. На засіданні наводився такий приклад – кожен житель сплачує до сільської ради в рік 1 гривню. Крім того, власники самохідної техніки – тракторів, автомобілів – сплачують 20 гривень, власники коней – 5 гривень. Але така форма зустрічається доволі рідко і залежить часто від наполегливості сільського голови і переважно у тих випадках, коли доступ до інших можливостей обмежений.

Приклад фінансування потреб громади за рахунок іноземних спонсорів був наведений тільки один, але і такі випадки, виявляється мають місце. В одному з сіл до капітального ремонту закладу соціальної сфери були залучені громадяни Канади. Пошук таких спонсорів був виключно справою приватних осіб, тому детальна інформація не надавалася, сказано було тільки, що ремонт був виконаний на високому рівні, спонсори приїздили і особисто оцінювали виконану роботу і залишилися задоволеними нею.

Заборгованість сільського бюджету та заборгованості перед бюджетом на момент дослідження мали місце, однак не можна сказати, що їх факт є тотальним, визначальним чи навіть важливим. Суми заборгованостей відносно низькі і термін доволі незначний, як правило кілька місяців. Голови вказують, що у випадку затримки платежів до місцевого бюджету вони мають можливість отримання безвідсоткових позик від районних структур державного казначейства у обсягах, що відповідають плану бюджетних надходжень. За результатами обговорення можна стверджувати, що проблема неплатежів не має значної гостроти для місцевих бюджетів.