1 Принципи та методичні підходи до визначення прибутковості скотарства

Вид материала

Документы

Содержание ВСТУПАктуальність теми. Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами і темами. Мета і завдання дослідження. Об’єктом дослідження Методи дослідження. Наукова новизна одержаних результатів Практичне значення одержаних результатів Особистий внесок здобувача. Апробація результатів дослідження. Обсяг і структура дисертації. Теоретико-методичні засади та практичні проблеми формування прибутковості виробництва продукції скотарства 1.2. Стан та проблеми формування прибутковості виробництва продукції скотарства Висновки до розділу 1 Таблиця 2.7 Середній удій молока на корову в підприємствах Харківської області Коефіцієнт варіації Шляхи удосконалення механізму підвищення прибутковості виробництва продукції скотарства Таблиця 3.23 Показники розвитку молочного скотарства у передових підприємствах Харківської області у 2007 р. Висновки до розділу 3 Таблиця А.1 Вырезано. Для приобретения полной версии работы перейдите по Список використаної літератури ... Полное содержание

Подобный материал:

• Постанова Правління Національного банку України № методичні рекомендації, 307.25kb.
• Проектний аналiз, 2165.71kb.
• Методичні рекомендації щодо визначення предмета охорони об'єктів історії Загальні положення, 117.95kb.
• Методичні рекомендації базуються на комплексному аналізі показника продуктивності праці., 294.84kb.
• Методичні рекомендації щодо визначення предмета охорони об'єктів монументального мистецтва, 121.88kb.
• Методичні рекомендації щодо визначення предмета охорони об'єктів археологічної спадщини, 59.62kb.
• Методичні рекомендації до лабораторних занять з дисципліни «Технологія виробництва, 4651.31kb.
• З м І с т вступ 3 розділ I. Основні концептуальні підходи до визначення, 734.33kb.
• Розглянуто сучасні аспекти, наукові підходи та принципи організації механізму управління, 44.61kb.
• Менеджмент І маркетинг підприємництва та бізнесу, 1380.14kb.

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП…………………………………………………………………………….. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СКОТАРСТВА……………………………………………………… 1.1. Принципи та методичні підходи до визначення прибутковості скотарства………………………………………………………………………. 1.2. Стан та проблеми формування прибутковості виробництва продукції скотарства ……………………………………………………………………... Висновки до розділу 1………………………………………………………… РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТА ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СКОТАРСТВА У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ……………………………………………………….... 2.1. Тенденції обсягів виробництва продукції скотарства та їх чинники….. 2.2. Динаміка поголів'я й обсягів виробництва продукції скотарства у районах області…………………………………………………………………. 2.3. Окупність витрат на виробництво продукції скотарства …………….... Висновки до розділу 2………………………………………………………… РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ПІДВИЩЕННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СКОТАРСТВА………...... 3.1. Підвищення рівня концентрації та спеціалізації виробництва продукції скотарства……………………………………………………………………… 3.2. Інтенсифікація скотарства та проблеми підвищення окупності витрат…………………………………………………………………………… 3.3. Удосконалення економічного механізму господарювання у скотарстві. Висновки до розділу 3………………………………………………………… ВИСНОВКИ………………………………………………………………………. ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….................

3 10 10 31 47 49 49 65 77 102 105 105 127 148 180 183 187 233

ВСТУП


Актуальність теми. Забезпечення країни продовольством у відповідності до норм раціонального харчування належить до числа тих проблем, які не мають кон’юнктурного характеру та знаходять свій вираз у понятті продовольчої безпеки. На кожному етапі розвитку національної економіки особливої гостроти набувають певні її складові. У теперішній час до них, за загальним визначенням, відноситься задоволення потреб у продуктах тваринного походження, серед яких особливе місце належить продукції скотарства – галузі, яка традиційно відіграє провідну роль у розвитку сільськогосподарського виробництва. І саме ця галузь останнім часом переживає великі труднощі свого розвитку. Чітко позначилася суперечність між прогнозом її розвитку, обґрунтованим у «Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року», і реальною динамікою обсягів виробництва продукції, насамперед молока.

Економічні та соціальні аспекти розвитку скотарства постійно привертали увагу дослідників. На актуальність пов’язаної з цим проблематики, як однієї з пріоритетних в аграрній економіці, вказує наявність численних, у тому числі монографічних публікацій. Це, зокрема, праці П. С. Березівського, В. І. Бойка, В. Н. Зимовця, М. М. Ільчука, Е. К. Кравцова, О. В. Мазуренка, В. Я. Месель-Веселяка, Н. В. Олядничук, М. К. Пархомця, В. Г. Рижкова, П. Т. Саблука, М. Ф. Соловйова, В. Г. Ткаченко, О. К. Трішина, М. М. Турченка, І. Г. Ушачьова, Б. А. Чернякова, О. М. Шпичака та ін. Останнім часом усе більше уваги приділяється дослідженню особливостей формування ринку продукції скотарства, про що свідчать публікації В. М. Бондаренка, Л. А. Євчук, С. Р. Камілової, С. М. Кваші, С. Ю. Коваленка, М. Й. Маліка, Т. Л. Мостенської, О. О. Нужної, Б. К. Супіханова та ін.

Удосконаленню механізму господарювання, у тому числі механізму формування прибутковості виробництва продукції скотарства присвячені праці В. Г. Андрійчука, Л. І. Абалкіна, В. Я. Амбросова, Н. Ю. Брюховецької, І. П. Воробйова, Т. Г. Дудара, Ф. В. Зінов'єва, П. К. Канінського, А. Кульмана, І. І. Лукінова, П. М. Макаренка, Т. Г. Маренич, Л. Ю. Мельника, М. Я. Мойси, М. Ф. Огійчука, О. В. Олійника, В. М. Онєгіної, А. А. Чухна та ін.

Сучасний стан розвитку галузі, суттєві зміни у механізмах господарювання у зв'язку з членством України у Світовій організації торгівлі, наростаюча диференціація рівнів конкурентоспроможності виробників обумовлюють необхідність проведення подальших досліджень, особливо з урахуванням розробки «Державної програми розвитку тваринництва на період до 2015 року». З урахуванням вище викладеного було обрано тему дисертації.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами і темами. Дослідження за темою дисертаційної роботи здійснювалося відповідно до науково-дослідних робіт кафедри економіки підприємства Харківського національного аграрного університету імені В. В. Докучаєва за державними програмами «Відтворення і підвищення ефективності використання виробничо-ресурсного потенціалу АПК» (номер державної реєстрації 0102U001835) і «Формування, оцінка та підвищення ефективності використання виробничого аграрного потенціалу в умовах сталого розвитку» (номер державної реєстрації 0107U005810). Роль автора у виконанні науково-дослідних робіт полягала у дослідженні досягнутого рівня прибутковості виробництва продукції скотарства в сільськогосподарських підприємствах і в обґрунтуванні шляхів удосконалення механізму його підвищення.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягала в обґрунтуванні теоретико-методичних засад удосконалення механізму формування прибутковості виробництва продукції скотарства та в розробці практичних рекомендацій щодо підвищення її рівня.

Для досягнення поставленої мети було передбачено вирішення таких завдань:

• удосконалити методологічні та методичні засади визначення ефективності, зокрема прибутковості виробництва продукції скотарства в сільськогосподарських підприємствах;
  
• дослідити стан та основні тенденції розвитку галузі скотарства у регіоні;
  
• проаналізувати вплив цінового механізму та змін собівартості продукції на рівень окупності витрат у скотарстві;
  
• дослідити ступінь впливу процесів концентрації та спеціалізації виробництва на формування окупності витрат у скотарстві;
  
• удосконалити методичний підхід та здійснити оцінку впливу рівня інтенсивності ведення галузі скотарства на її ефективність;
  
• обґрунтувати шляхи підвищення цін реалізації продукції скотарства за рахунок удосконалення маркетингової стратегії та покращення якості продукції;
  
• виявити основні чинники, які забезпечують досягнення високого рівня прибутковості виробництва продукції скотарства.
  

Об’єктом дослідження є формування прибутковості виробництва продукції скотарства в сільськогосподарських підприємствах.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні питання удосконалення механізму підвищення прибутковості виробництва продукції скотарства в сільськогосподарських підприємствах.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, системний підхід до вивчення економічних явищ і процесів, основні положення економічної теорії, наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з проблем теорії та практики формування прибуткового виробництва. Зі спеціальних методів дослідження у дисертації використані такі: абстрактно-логічний (для теоретичного узагальнення сутності прибутковості, особливостей її визначення стосовно галузі скотарства, формулювання висновків); економіко-статистичні (при аналізі сучасного стану розвитку галузі скотарства та виявленні впливу основних чинників на підвищення рівня її прибутковості); економіко-математичного моделювання (для виділення чинників, взаємодія яких забезпечує досягнення високого рівня окупності витрат у скотарстві); графічний (при побудові графічних зображень досліджуваних процесів); монографічний (при дослідженні діяльності окремих підприємств області) та ін.

Інформаційну базу дослідження склали нормативно-правові акти різних рівнів, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, Головного управління статистики у Харківській області, зведені та первинні дані статистичної звітності по сільськогосподарських підприємствах Харківської області, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, особисті дослідження автора.

Наукова новизна одержаних результатів визначається такими положеннями:

вперше:

• визначено систему чинників, взаємодія яких у передових підприємствах області забезпечує досягнення високого рівня прибутковості виробництва та реалізації продукції скотарства, яка на відміну від раніше запропонованих, віддзеркалює результати господарювання у сучасних умовах;
  

удосконалено:

• методичний підхід до оцінки ефективності виробництва продукції скотарства у цілому, з акцентом на необхідності врахування того, що у галузі одночасно виробляються молоко та жива маса ВРХ, реалізація яких забезпечує істотно відмінний рівень прибутковості;
  
• методичний підхід до оцінки ефективності підвищення інтенсивності ведення галузі, обґрунтуванням зміни окупності витрат у міру їх наростання у розрахунку на голову худоби, а також необхідності врахування даної обставини при визначенні оптимальної величини інтенсивності;
  

дістало подальший розвиток:

• визначення рівня ефективності скотарства із застосуванням положень теорії багатофункціональності, а також рівня прибутковості – з використанням теорії прибутку;
  
• дослідження тенденцій зміни обсягів виробництва та рівня прибутковості продукції скотарства у регіоні з виділенням ознак, характерних для окремих періодів;
  
• виявлення характеру змін цін реалізації та собівартості продукції в період із 1996 по 2007 рр., що дозволило з'ясувати міру впливу їх динаміки на рівень окупності витрат на виробництво продукції скотарства;
  
• кількісна оцінка впливу концентрації та спеціалізації виробництва на формування окупності витрат на продукцію скотарства, що дало підстави для висновку про незаперечні переваги великотоварного виробництва, підтверджувану практикою передових підприємств;
  
• положення про те, що високий рівень концентрації виробництва з використанням сучасних технологій за рахунок поліпшення якості дозволяє значно підвищувати ціни реалізації молока порівняно з їх середнім значенням по підприємствах області та досягти такого рівня конкурентоспроможності, який не створюватиме проблем в умовах членства України в СОТ.
  

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що їх використання при організації виробництва продукції скотарства сприятиме підвищенню ефективності та конкурентоспроможності галузі на регіональних ринках при одночасному зростанні сталості всього сільськогосподарського виробництва. У навчальному процесі – створюватиме підґрунтя для підвищення рівня підготовки фахівців.

Окремі результати дисертаційного дослідження використовуються Головним управлінням агропромислового розвитку Харківської облдержадміністрації, як рекомендації щодо забезпечення динамічного розвитку прибуткового виробництва продукції скотарства у регіоні (довідка № 08-04-218 від 27.05.2008 р.); Чугуївською та Красноградською райдержадміністраціями, при обґрунтуванні стратегії розвитку скотарства у районі (відповідно довідки № 348/01-18 від 27.05.2008 р. і № 267 від 20.05.2008 р.). Конкретні пропозиції щодо підвищення прибутковості виробництва прийнято та впроваджено у практику господарської діяльності передовими підприємствами області, зокрема ПАОП «Зоря» та ПАОП «Промінь» Красноградського району (відповідно довідки № 76 від 21.05.2008 р. і № 70 від 22.05.2008 р.), СК «Восток» Ізюмського району (довідка № 724 від 09.10.2008 р.), ВСАТ «Агрокомбінат «Слобожанський» Чугуївського району (довідка № 895 від 02.06.2008 р.).

Розробки, здійснені у процесі дослідження, використовуються у навчальному процесі у Харківському національному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва при викладанні таких дисциплін: «Економіка аграрних підприємств», «Економіка галузей сільського господарства» (довідка № 1545 від 08.12.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження сформульовано й обґрунтовано автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано лише ті положення, які є результатом особистої роботи дисертанта. У публікації [1]  автору належить аналіз діяльності передових підприємств Харківської області по виробництву молока; [2] – спільне формулюванні висновків; [3] – аналіз стану та основних тенденцій розвитку молочного скотарства в Україні; [4] – з'ясування та поглиблення на мікрорівні основних чинників, які забезпечують високоприбуткове виробництво молока; [14] – аналіз теоретико-методичних підходів до оцінки рівня інтенсифікації галузі скотарства та спільне формулювання висновків.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на: Міжнародній науково-практичный конференції молодих учених, аспірантів, магістрів та студентів «Інтенсифікація і сталий розвиток сільськогосподарського виробництва» (м. Харків, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Наукові засади реалізації аграрної політики в Україні» (м. Харків, 2006 р.); Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Екологізація сталого розвитку агросфери, культурний грунтогенез і ноосферна перспектива інформаційного суспільства» (м. Харків, 2006 р.); Всеукраїнській науковій конференції молодих учених (м. Умань, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Ефективність використання ресурсного потенціалу в умовах сталого розвитку сільського господарства» (м. Харків, 2007 р.); Міжнародному форумі молодих вчених «Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи» (м. Харків, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Фінансово-кредитний механізм функціонування аграрного комплексу» (м. Харків, 2007 р.); п'ятій Міжнародній науково-практичній конференції «Ринкова трансформація економіки АПК» (м. Харків, 2007 р.); третьому Міжнародному форумі молодих вчених «Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн: стан, проблеми, перспективи» (м. Харків, 2008 р.); двенадцатой Международной научно-производственной конференции «Проблемы сельскохозяйственного производства на современном этапе и пути их решения» (г. Белгород, Россия, 2008 г.); Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Економічні, екологічні та соціальні проблеми сталого розвитку аграрного сектора економіки» (м. Харків, 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Удосконалення управління ресурсами підприємств в умовах глобалізації економіки» (м. Полтава, 2008 р.).

За наукову роботу на тему «Актуальні проблеми розвитку скотарства в Харківській області» дисертант отримала диплом переможця третього обласного конкурсу «Найкращий молодий науковець Харківщини» у 2008 р.

Публікації. Основні положення, результати досліджень та висновки дисертаційного дослідження викладено у 21 науковій публікації загальним обсягом 6,64 ум.-друк. арк. (частка дисертанта – 5,43 ум.-друк. арк.), з них 15 – у наукових фахових виданнях, у тому числі 5 у співавторстві.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 23 додатків, списку використаних джерел з 255 найменувань. Результати дослідження викладені на 258 сторінках, у тому числі основний текст – 175 сторінок. Дисертація містить 40 таблиць, 23 рисунки.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СКОТАРСТВА


1.1. Принципи та методичні підходи до визначення прибутковості скотарства


Формування теоретико-методологічних підходів до визначення прибутковості виробництва продукції скотарства здійснювалось у два етапи. Спочатку розглядалися загальні принципи визначення прибутковості виробництва з оглядом підходів до формування теорії прибутковості, а також позицій окремих авторів щодо суті прибутку та підходів до визначення рівня прибутковості. Результатом другого етапу дослідження стало формування методологічних засад щодо визначення прибутковості власне скотарства з урахуванням тих особливостей, які обумовлюються специфікою галузі.

Переходячи безпосередньо до висвітлення проблем, пов’язаних із формуванням поняття прибутковості, слід зазначити, що одне з головних визначень призначення прибутку, як економічної категорії, полягає у слідуючому. Прибуток – головна мета підприємницької діяльності, основний узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності підприємств усіх видів, не залежно від їх організаційно-правової форми [1, с.174]. Якщо виходити з такої виключно важливої ролі прибутку в економічному житті, то слід було очікувати, що повинна існувати повна ясність відносно його суті.

Проте існує зовсім протилежна точка зору щодо з'ясування сутності прибутку. Вона зводиться до слідуючого. Можливо, жоден економічний термін або поняття не використовується у такій неосяжній кількості загальновживаних значень, як «прибуток» [2, с.311]. Ця фраза взята з енциклопедичної статті про прибуток, написаної приблизно п’ятдесят років потому Ф. Найтом, видатним дослідником даної проблеми. З тих пір, зазначає П. Хейне, ситуація не притерпіла великих змін [2, с.311].

І дійсно проблема виникнення прибутку тривалий час знаходиться в полі зору дослідників, проте все ще залишається дискусійною. Тож не дивно, що серед численних публікацій, присвячених прибутковості, значне місце займали ті, які спрямовані на визначення суті та розмірів прибутку. Серед них уважаємо за необхідне вказати на праці А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, Дж. Ст. Мілля, А. Маршалла та інші [3-7].

Не зважаючи на це, у теперішній час дискусії щодо сутності прибутку та його кількісного виразу продовжуються. В. С. Сорокіною була висловлена думка, що найбільш помітними працями по проблемі еволюції теорії прибутку, які з'явилися в останні роки, слід уважати книгу французького економіста А. Бабо, а також статтю, яка була надрукована у журналі «Мировая экономика и международные отношения» [8, с.86]. Оскільки французького видання у нашому розпорядженні не знайшлося, то логічним було звернутися до вище зазначеної журнальної публікації [9].

У преамбулі до викладання своїх поглядів автори статті зазначили, що при обґрунтуванні власної позиції вони опираються на теоретичні положення західної економічної науки [9, с.20]. Такий крок слід уважати логічним з огляду на дві обставини. По-перше, у цьому відношенні на заході існує велика традиція – провідні науковці у галузі теорії прибутку працювали саме там. По-друге, як витікає з публікації, малося на увазі враховувати широку палітру поглядів, які там сформувалися в продовж значного періоду часу.

Виходячи з таких узагальнень було зроблено висновок: до ХХ ст. у західній економічній думці була відсутня самостійна теорія прибутку. Її виникнення автори статті пов’язують із тим, що було обґрунтовано коло чинників, під впливом яких формується прибуток.

Серед вчених, які поставили питання про джерела формування прибутку, вказується Дж. Б. Кларк, а конкретно його праця «Розподіл багатства» [10], яка вперше була видана у 1899 р. Подальший розвиток теорії пов’язується з працями Ф. Найта, Й. Шумпетера [11, 12]. Саме зусиллями цих вчених і був сформований новий підхід до визначення суті прибутку, який став трактуватися як породження особливих підприємницьких талантів адаптації до потреб динамічного розвитку приватно-підприємницької діяльності по двох визначальних напрямках: гнучка й адекватна відповідь на передбачений ризик і своєчасне освоєння нововведень на всіх визначальних ділянках бізнесу [9, с.22]. Вказані напрямки формують два джерела прибутку. Виникнення третього західна економічна думка пов’язує з монополією. Розробка цього напрямку теорії прибутку традиційно пов’язується з працями Е. Чемберліна та Дж. Робінсон, які дійсно знайшли революційний характер. Їх головні праці, спрямовані на з'ясування механізмів монополізації ринків, отримали світове визнання [13, 14].

У повній мірі погоджуючись з особливим значенням вище зазначених праць, для розуміння чинників формування прибутковості виробництва, разом з тим виникає питання: в якій мірі таке розуміння прибутковості узгоджується з тими, загально визнаними, позиціями про формування прибутковості та виділення складових прибутку, які слід уважати найбільш поширеними у західній літературі? Дійсно постановка питання у такій площині породжує необхідність з'ясувати, які види прибутків пропонується виділяти при їх класифікації. Але спочатку звернемося до тих підходів його вирішення, які мають місце у країнах із розвинутою ринковою економікою.

Для формування уявлення про те, як підходять до визначення прибутковості виробництва у країнах, в яких ринкова економіка є традиційною, ми звернулись до підручників із економікс, виданих у США. Перший з них підготовлений К. Р. Макконнеллом та С. Л. Брю – один з найбільш популярних у американських коледжах та університетах, витримав чотири видання [15]. Авторами другого підручника, який упродовж 50 років витримав 16 видань є перший американський економіст, який у 1970 р. отримав Нобелівську премію П. Е. Самуельсон та В. Д. Нордхаус [16]. Тобто це найбільш авторитетні видання, які дають найбільш об’єктивне, перевірене часом уявлення про підходи до вирішення розглядаємої проблеми.

У першому із зазначених підручників при розгляді питання, що слід виробляти суб’єкту господарської діяльності зазначається: оскільки фірми намагаються отримувати прибутки, а не збитки, то вироблятися у першу чергу буде те, що є прибутковим. І далі продовжується: дві обставини визначають кінцевий результат у вигляді прибутків або збитків і загальний дохід, який отримується фірмою; загальні витрати його виробництва [15, с.74]. Причому слід мати на увазі, що загальний дохід визначається множенням ціни товару на обсяг його реалізації. Таким чином принципи визначення цієї складової, яка формує рівень прибутковості, абсолютно тотожні тим, що використовуються у вітчизняній статистиці. А от що стосується визначення сукупних витрат, то правильний висновок відносно їх величини можна зробити, якщо мати ясне розуміння поняття «економічні витрати». І далі вказується, що формує їх величину: капітал, сировина, робоча сила, підприємницькі здібності. Причому кожний з цих ресурсів повинен отримати належну оцінку.

У сільському господарстві в якості обов’язкової складової входить земля, за використання якої здійснюються рентні платежі. Слід зазначити, що у теперішній час у сільському господарстві України також здійснюється орендна плата, але розмір її значно менший у порівнянні з тим, який має місце у західних країнах. Навіть після збільшення орендної плати до трьох відсотків [17, с.2] від нормативної оцінки земель, вона у десятки разів буде меншою у порівнянні, наприклад, із тією, яка сплачується голандським фермером у розмірі 800 євро [18, с.4]. Якщо ж урахувати, що орендна плата за землю включається до складу витрат на виробництво продукції тваринництва опосередковано через корми, то її вплив на формування собівартості цієї продукції буде мінімальним.

Найбільш принципова відмінність у визначенні прибутків порівняно з тією системою, яка діє у західних країнах, полягає у тому, що там до складу витрат поряд із заробітною платою, виплатою процентів на капітал, рентними платежами за землю входить оплата функцій підприємця по організації виробництва товарів і поєднанню всіх інших ресурсів у процесі виробництва. Плата підприємцю за його вклад у виробництво називається нормальним прибутком. Нормальний прибуток входить до складу економічних витрат. А різниця між загальним доходом та економічними витратами має назву чистого або економічного прибутку [15, с.74].

Аналогічний підхід до визначення прибутків висловлюється і у другому підручнику, правда з певними термінологічними відмінностями та з більшим акцентом на альтернативні витрати. Але поняття чистого прибутку, як його трактують П. Самуельсон та В. Нордхаус, найближче до того, яке має місце у нашій статистиці, тобто як різниця між виручкою від реалізації та реальними витратами на реалізовану продукцію [16, с.132]. Слід також мати на увазі, що вони виділяють чистий поточний дохід, який, після зменшення на величину витрат на сплату вітсотків по ссудам, податків у національний та місцевий бюджет, дає чистий доход до сплати податків, а у подальшому, після сплати податку на прибуток корпорацій, отримується чистий прибуток після сплати податків. Нарешті, після зменшення його на суму дивідендів по простим акціям отримується величина чистого прибутку [16, с.132].

Але як відомо, К. Маркс стверджував, що поряд із законами додаткової вартості існують закони прибутку [19, с.411]. Відрізняв прибуток (підприємницький доход плюс відсоток) і земельну ренту. За його словами їх сума дає величину додаткової вартості [5, с.894]. Він розглядає ренту як складову частину прибутку у формі земельної ренти, розглядаючи проблеми пов’язані з перетворенням додаткового прибутку в земельну ренту [5, с.669].

Створення ефективного діючого механізму формування прибуткового виробництва, у якості однієї з передумов, передбачає подальший розвиток теорії прибутку, на основі якої повинні вирішуватися як теоретико-методологічні, а також методичні та практичні проблеми визначення рівня прибутковості, структури й розподілу прибутку, з урахуванням їх особливостей на різних рівнях національної економіки та у різних галузях. Не можна погодитися з тим, що підвалини формування цієї теорії було закладено тільки з появою праць Ф. Найта, Й. Шумпетера, Е. Чемберліна і Дж. Робінсон. Хоча безумовно внесок цих видатних науковців у розвиток теорії прибутку важко переоцінити. Разом з тим не можна ігнорувати ті очевидні факти, що їх створення почалося одночасно з виокремленням економічної теорії у якості самостійної науки, а від так із праць А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Ст. Мілля, А. Маршалла, К. Р. Макконнелла, С. Л. Брю, П. Самуельсона, В. Нордхауса. Особливо важливий внесок у розвиток теорії прибутку зробив К. Маркс.

Щодо світового досвіду побудови логіки та методики визначення результатів фінансової діяльності, то М. Ф. Огійчук і М. І. Бєленкова абсолютно слушно вказують на необхідність оволодіння прийнятою у ринковій економіці термінологією та методикою визначення відповідної системи показників і при цьому підкреслюють: «…Без цього ми не тільки не можемо розмовляти «на рівних» з іноземними партнерами, а й позбавляємо себе можливості долучатися до найголовнішого досвіду фінансового менеджменту, нагромадженого багаторічною теорією ринкової економіки фінансистами і підприємцями…[20, с.98]»¹.

Відносно сучасної практики визначення прибутку, то вони зазначають, що у бухгалтерському обліку чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає: чистий дохід (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); валовий прибуток (збиток); прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування; прибуток (збиток) від звичайної діяльності; прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.

Чистий дохід (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу (виторгу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, зборів, знижок тощо. Наступним кроком до визначення чистого прибутку (збитку) є визначення валового прибутку (збитку), який розраховується як різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

З огляду на те, що валовий прибуток визначається лише з основної діяльності підприємства, тому є необхідність у визначенні фінансового результату від операційної діяльності. Він розраховується як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Якщо фінансові результати операційної діяльності об’єднати з фінансовими результатами інвестиційної діяльності то можна визначити фінансові результати від звичайної діяльності підприємства до оподаткування. Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій. І нарешті, останнім кроком формування прибутку є визначення чистого прибутку підприємства, який визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку [20].

У іншій одноосібній праці М. Ф. Огійчук у складі валового прибутку пропонує виділяти прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), визначаючи його як різницю між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) за реалізаційними цінами, які склалися на ринку та сумою витрат (повною собівартістю), що включаються до реалізованої продукції. Разом з тим він уважає, що реалізаційні доходи слід зменшувати на суму податку на додану вартість та акцизного збору [21, с.31,32].

Дану рекомендацію доцільно розглянути під таким кутом зору: різні види прибутків в економічній системі, як і прибуток у цілому, виконують різні функції. Саме з огляду на це рекомендується виділяти поняття економічного та бухгалтерського прибутку. Відмінність між ними полягає у тому, що економіст при визначенні економічного прибутку від валового доходу фірми віднімає всі альтернативні витрати втрачених можливостей виробництва товарів і послуг, постачаємих фірмою, а бухгалтер визначає бухгалтерський прибуток як різницю між валовим доходом і виключно явними витратами виробництва [22, с.178]. Саме з таких позицій слід підходити ще до двох видів прибутку: оподаткованому й облікованому.

Разом з тим поширений підхід при якому пропонується здійснювати розрахунки прибутку за об’єктами визначення:

• у цілому по підприємству – чистий прибуток, який характеризує обсяг прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов’язкових платежів і зборів, що сплачуються за рахунок прибутку;
  
• у розрізі окремих сфер діяльності – операційної, фінансової, інвестиційної.
  

По певних структурних підрозділах (центрах відповідальності);

За окремими операціями, пов’язаними з короткостроковими фінансовими вкладеннями, окремими інвестиційними проектами;

У розрізі окремих видів продукції – як різниця між ціною і собівартістю [23, с.57].

Як видно, щодо підходу до визначення величини прибутку по окремим видам продукції, то позиція авторів у цілому співпадає з тією, яку поділяє М. Ф. Огійчук. Правда вони не наголошують на необхідності корегування цін реалізації на величину податку на додану вартість і величину акцизних зборів. Але у цьому відношенні Р. В. Федорович та М. Олексіїв солідарні з тими підходами, які рекомендуються авторами вище вказаних підручників.

Виходячи з наявності значної кількості різновидів прибутку та враховуючи необхідність обрання певного з них для визначення рівня прибутковості виробництва продукції скотарства, причому як окремих її видів, так і у цілому по галузі, виникла потреба з'ясувати, який з них найбільш придатний для цих цілей. У результаті практичного опрацювання публікацій по даній проблематиці було зроблено висновок про доцільність приєднатися до позиції тих з них, які вважають, що на рівні окремих галузей найбільш придатним слід уважати той, що визначається як різниця між виручкою та повною собівартістю реалізованої продукції. Обґрунтованість такого підходу підтверджує і та обставина, що він був схвалений на Десятих річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників [24, с.20]. Оскільки виробництво продукції скотарства нерідко супроводжується отриманням збитків, то для більшої зручності при опрацюванні інформації, особливо при економіко-математичному моделюванні процесів формування доходності, доцільно використовувати показник окупності витрат як відношення між виручкою та собівартістю реалізованої продукції.

Щодо конкретного внеску окремих дослідників у формування суті та визначення ролі прибутку в економічному механізмі з намаганням побудови загальної картини еволюції поглядів на його зміни, як економічної категорії, то він формувався достатньо великою кількістю науковців. При цьому, як і слід було очікувати, висловлювалися самі різні, а іноді протилежні за своєю спрямованістю погляди. І знов-таки при цьому наголошувалося, що проблема з'ясування суті прибутку тому і не втрачає своєї актуальності впродовж значного періоду часу, що при зовнішній простоті вона у дійсності є дуже складною, а до того ж вельми гострою проблемою як економічної теорії, так і господарської практики. Доволі вдало з цього приводу свого часу (до речі в період панування командно-адміністративної системи) висловився В. К. Полторигін: «Термін «прибуток», напевне витримав найзапеклішу полеміку в політекономії. Спочатку стверджувалось, що прибуток є категорією виключно капіталізму… Потім економісти поступово стали відзначати необхідність вивчення питання про прибуток при соціалізмі. Нарешті усі дійшли висновку, що прибуток – необхідна умова ведення господарства [25, с.28]»¹.

Але слід зазначити, що у той же період, коли побачила світ монографія В. К. Полторигіна, ще у більш авторитетному центральному видавництві Радянського Союзу «Наука» була видана монографія В. М. Агапової «Прибуток в економічних відносинах соціалізму» [26]. Відносно можливості використання прибутку в якості провідного показника ефективності господарювання вона займала зовсім іншу, у порівнянні з В. К. Полторигіним, позицію.

Відносно можливості використання прибутку в якості критеріального показника ефективності господарської діяльності висловлювалися раніше та, власне, висловлюються і у теперішній час різні погляди. У тому числі і негативного плану. Так, В. М. Агапова, розглядаючи можливість використання прибутку в якості показника ефективності господарської діяльності в умовах соціалізму, стверджувала, що найбільш точний показник економічної ефективності соціалістичного виробництва у цілому – це відношення фізичного обсягу виробленого національного доходу до вартості виробничих фондів [26, с.105]. Абсолютизуючи отриманий таким чином показник вона робить логічний, у межах відстоюваної неї концепції, висновок – прибуток не може бути не показником, ні вимірювачем ефективності виробництва. Причому такий висновок поширюється і на рівень підприємств [26, с.107]. Тільки в умовах капіталізму, стверджує В. М. Агапова, де отримання прибутку виступає в якості безпосередньої мети функціонування капіталу, норма прибутку є одночасно і критерієм, і вимірювачем ефективності його застосування [26, с.106]. Слід зазначити, що подібні погляди на місце прибутку у системі господарювання відстоювалися в період після 1965 р., в якому був проголошений курс на здійснення економічних реформ у механізмі яких важливе місце відводилося прибутковості виробництва.

Друга половина 80-х років минулого століття була позначена курсом на перебудову, одним із її атрибутів був курс на повний господарський розрахунок. Відомі економісти Г. А. Аврек, М. П. Федоренко, Е. П. Щукін, розкриваючи зміст сутності опорного макету перебудови, писали: «Перш за все в реалізації в нерівних господарських ланках повинен повністю реалізуватися принцип самоокупності…механізм такий: підприємство реалізую свою продукцію споживачам і отримує прибуток. Після розрахунку по своїм фінансовим зобов’язанням залишок грошей – його [27, с.39]»¹. Таким чином прибутку відводилася ключова роль.

Як буде показано у подальшому, особливе значення у практичному плані має позиція у цьому відношенні Ф. Найта, який нерідко стверджував, що прибуток у ринковій економіці виступає у якості потужної утворювальної сили, що забезпечує її динамічний розвиток [28, с.253-276]. Принциповість даної позиції стане очевидною, якщо врахувати, що й у теперішній час можна зустрітися з запереченнями проти використання прибутку в якості одного з узагальнюючих показників ефективності виробництва.

Не менш суттєвим є ще одне положення сформульоване ним. Воно стосується оцінки ролі підприємницьких здібностей у забезпеченні високоефективного виробництва. Його оцінка цих здібностей була надзвичайно високою. Він навіть уважав, що тих людей, які здатні наводити та послідовно здійснювати антимонопольні рішення в умовах невизначених економічних ситуаціях, є всі підстави розглядати в якості найбільш продуктивної частини суспільства. Він зокрема стверджував: «В условиях предпринимательской системы экономической деятельностью управляет особый общественный класс – бизнесмены; …именно они являются производителями, тогда как основная масса населения просто снабжает их производственными услугами… [28, с. 259]»².

З такими категоричними оцінками ролі бізнесменів, а особливо висококваліфікованих працівників навряд чи можна погодитися. Але поза сумнівом, при поясненні природи величезних відмінностей у розвитку скотарства, які сформувалися у Харківській області на рівні не тільки підприємств, а навіть й адміністративних районів, виникає потреба звернутися до дії такого чинника, який відіграв провідну роль у формуванні таких відмінностей – уміння обрати вірну стратегію розвитку підприємства та підприємницький хист керівників підприємств. І те, і інше є переконливим свідченням того, що концептуальні установки Ф. Найта «працюють» і в умовах здійснення ринкових трансформацій у нашій державі.

Але і при таких умовах з’являються підстави для сумніву – чи слід розглядати прибуток у якості центрального показника господарської діяльності підприємств? В умовах ринкових трансформацій економіки України критичне відношення до прибутку, як одного з показників на підставі яких формується оцінка ефективності виробництва, теж можна зустріти у публікаціях. Характерною у цьому відношенні є позиція Л. А. Євчук. Вона вважає, що не зважаючи на популярність показників прибутку, як критерію оцінки успішності роботи підприємства, його слабкість очевидна [29].

Природно виникає питання: яким чином аргументується подібна позиція? По-перше, Л. А. Євчук звертається до авторитета П. Дойля, відомого західного фахівця у галузі менеджменту, який стверджує, що показники прибутковості підприємства легко збільшити фінансуючи розвиток підприємства за рахунок позичкових коштів, а не власного капіталу [30]. Таке твердження нажаль не підтверджується практикою, хоча дійсно залучення кредитів виступає потужним чинником розвитку сільськогосподарських підприємств. До того ж воно не знімає, а, навпаки, загострює проблему відшкодування виручкою від реалізації продукції поточних витрат.

Ще один аргумент на користь не доцільності використання прибутку в якості критерію оцінки результатів господарювання зводиться до слідуючого: як показує практика частими є факти маніпуляції розмірами прибутку фактичних результатів діяльності [29]. Дійсно таку можливість виключати не слід, особливо коли розміри оподаткування пов’язуються з величиною прибутку, що і має місце у багатьох країнах із розвинутою ринковою економікою. Та очевидно саме з цього виходив П. Дойль. Але у сільському господарстві України принципи оподаткування інші. Крім того, вирішуючи питання про можливість використання певних показників, у якості економічних індикаторів, все-таки у першу чергу слід виходити з їх змісту, а не з того, що при певних обставинах їх можуть відповідним чином критикувати.

Ще одне заперечення проти використання прибутку, а взагалі і рівня прибутковості, пов’язується з тим, що існуюча практика дає приклади, коли орієнтація на високі прибутки у поточному періоді може обертатися значними втратами у майбутньому [29]. При такому підході до визначення можливості використання прибутку в якості одного з показників ефективності мається на увазі загальновідома обставина, що, орієнтуючись на рівень прибутковості, більшість фермерських господарств і значна частка суспільного сектору надають явну перевагу виробництву соняшнику, що у подальшому може вкрай негативно впливати на ефективність виробництва.

Абсолютно логічним є інший підхід до оцінки ролі прибутку у сучасних умовах, який є явно переважаючим у публікаціях останнього часу. Так, А. М. Турило, А. А. Турило стверджують: в умовах ринкових відносин будь-яке підприємство спрямовує свою діяльність на отримання максимального прибутку, оскільки останній є головним джерелом конкурентного динамічного розвитку виробництва і вирішення соціально-економічних задач [31, с.185]. Тож природно, що коли визначаються рівні конкурентоспроможності підприємств на ринках сільськогосподарської продукції враховують прибутковість виробництва цієї продукції. І хоча цей принцип реалізується з використанням різних показників, суть його залишається незмінною. Так, широкого визнання до визначення конкурентоспроможності набув підхід, запропонований П. К. Канінським. Згідно з ним доцільно використовувати індекси конкурентоспроможності, які він рекомендує визначати шляхом ділення фактичного рівня рентабельності виробництва на фактичні (чи розрахункові) значення цього показника по певним сукупностям [32, с.534].

До такої ж позиції схиляються автори монографічного видання, присвяченого розгляду методологічних засад і механізму дії конкуренції на ринках сільськогосподарської продукції М. Й. Малік і О. А. Нужна [33]. Нами вона також поділяється у повній мірі. Але при цьому слід враховувати обставину на яку вже вказувалось – рівень прибутковості, як і збитковості, може бути різним. Тому при визначенні місця прибутку у системі оціночних показників було поставлено таке питання: прибуток є свідченням рівня ефективності чи отриманого економічного ефекту [31, с.185]?

Автори такої постановки питання здійснили аналіз відповідних публікацій [34, с.250; 35, с.282,283; 36, с.115; 37, с.76; 38, с.39; 39, с.134] й узагальнивши його дійшли до такого висновку: позиція тих, хто відносить прибуток до економічного ефекту відноситься до загальновизнаних, а інших, які розглядають прибуток у якості показника економічної ефективності, – дискусійна і потребує більш пильної уваги, оскільки представлена або декларативно, або без необхідного обґрунтування [31, с.185]. На нашу думку, прибуток це все-таки узагальнюючий показник отримання економічного ефекту і про ефективність він може свідчити тільки у тому відношенні, що наявність у підприємства прибутку (а не збитку) уже само по собі свідчить про достатньо високий рівень ефективності господарювання, а показником ефективності можуть бути відносні показники у числі яких фігурує прибуток [40, с.111].

Щодо загальних принципів формування прибутковості, то вони повинні бути адаптованими до певних особливостей, які притаманні галузі скотарства. Саме під таким кутом зору нами розглядалися ті пропозиції у методологічному плані, які вдалося виявити шляхом опрацювання літературних джерел, які відносяться до періоду, коли галузь розвивалася в умовах ринкової економіки.

Опрацювання широкого кола публікацій, присвячених різним питанням економіки скотарства, дало підстави для висновку: у них проблеми, пов’язані із теоретико-методичними засадами формування й оцінювання рівня прибутковості виробництва, зазвичай практично не піднімаються. Але не менш суттєвим є і те, що не розглядаються питання пов’язані зі специфікою галузі скотарства, особливості якої теж слід враховувати, визначаючи процеси формування та оцінки рівня прибутковості. Ці особливості породжуються дією сукупності чинників, серед яких можна виділити такі:

• наявність декількох продуктів, які отримуються у галузі, а перш за все двох провідних: молока та приросту ВРХ, виробництво яких органічно поєднано між собою;
  
• дія дотаційного механізму, внаслідок чого, крім безпосередньо виручки від реалізації продукції, підприємства отримують доплати, що доволі суттєво впливають на рівень прибутковості;
  
• дуже значні відмінності у рівнях прибутковості молока та ВРХ, що реалізується на м'ясо;
  
• велика амплітуда коливань у співвідношенні вартості молока та ВРХ, реалізованої на м'ясо, що також значно впливає на інтегральні показники рівня окупності витрат у галузі;
  
• варіація показників рівня виробничої собівартості, причому з очевидною тенденцією до її зростання, що може та дійсно іноді призводить до того, що виробнича собівартість виявляється більш високою ніж повна (комерційна);
  
• наявність підприємств, які від реалізації продукції скотарства отримують збитки обумовлює визначати не рівень прибутковості, а рівень збитковості. Це робить доцільним, при проведенні ряду досліджень, оперувати показником окупності витрат (наприклад при визначенні впливу окремих чинників чи їх сукупності на результати господарювання).
  

З урахуванням указаних та деяких інших особливостей формування та визначення прибутковості виробництва нами аналізувалися позиції окремих авторів, представлених у публікаціях останнього часу, щодо підходів до вирішення методичних питань, пов’язаних з окупністю витрат у скотарстві.

Такий аналіз уважаємо за доцільне розпочати з розгляду методичних підходів до визначення результатів господарювання у молочному скотарстві, які викладені у навчальному посібнику «Виробнича економіка», який є результатом спільної роботи українських та європейських спеціалістів [41]. У ньому міститься положення щодо визначення прибутковості саме молочного скотарства. Зупинимось лише на деяких положеннях цього видання. Перше з них стосується оцінки виробленої продукції. Передбачається, що вартість виробленої товарної продукції формується: виробленим молоком, вибракуваною худобою, приплодом, органічними добривами. Причому зазначається, що середня ціна реалізації молока залежить від вмісту жиру, а також якісних його критеріїв (вміст мікроорганізмів, бактерій та антибіотиків) [41, с.179].

Таким чином запропонований принцип доволі суттєво відмінний від того, який використовується у сучасній практиці сільськогосподарських підприємств України. Основна відмінність полягає у тому, що на результати визначення прибутковості молока при такій системі істотний вплив будуть справляти результати реалізації корів на м'ясо. Відповідно вони не будуть враховуватися при визначенні результатів реалізації на м'ясо молодняку. У практиці підприємств України ці дві категорії при звітності об’єднуються в одну групу. Між тим у сучасній практиці, а також у публікаціях рекомендується визначати рівень прибутковості та й у цілому ефективності окремо по результатах виробництва молока та ВРХ, реалізованої на м'ясо.

Найбільш поширеними та загальними показниками економічної ефективності молочного скотарства є: продуктивність корів; затрати праці та кормів на центнер молока; собівартість і ціна реалізації; прибуток із розрахунку на центнер молока та середньорічну корову; рівень рентабельності виробництва молока [42, с.363]. У свою чергу, ефективність виробництва яловичини та телятини характеризується системою таких показників: продуктивністю тварин – середньодобовим і середньорічним приростом молодняку; живою масою однієї голови відгодівельного поголів'я при реалізації; затрати праці та кормів на центнер приросту у живій масі; собівартість приросту та живої маси молодняку; ціна реалізації живої маси; прибуток із розрахунку на центнер живої маси; рівень рентабельності виробництва яловичини [42, с.367].

Торкаючись основних підходів визначення ефективності продукції скотарства П. В. Лещиловський, Л. Ф. Догель та В. С. Тонкович уважають, що необхідно мати також на увазі, що може проводитися оцінка економічної ефективності як окремих видів продукції скотарства, так й у цілому галузі скотарства. В останньому випадку використовується система вартісних показників, включаючи величину всієї валової продукції скотарства, загальну суму валового, чистого доходу та прибутку галузі, в тому числі у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, на гривню всіх матеріально-грошових витрат, на гривню основних виробничих фондів скотарства, на одну кормову одиницю, на одну людино-годину й одного середньорічного працівника галузі, а також інші показники [43, с.455,456]. Власне у цілому подібний підхід поділяється і нами.

Одним із варіантів є позиція П. Шаран, Ю. Полупан і Г. Кравченко, які в якості показника прибутковості обрали окупність затрат на вирощування корови. Визначається він відношенням виручки від реалізації валової продукції корови (молока, живої маси корови, приплоду, гною і племмолодняку) до затрат на виробництво валової продукції корови [44].

Крім цього постає ще одне питання щодо доплат, які отримуються при виробництві певних видів продукції. Вони реально збільшують доходи при визначенні прибутковості виробництва різних видів продукції тваринництва. Так, у передових підприємствах України враховується не тільки безпосередньо виручка від реалізації продукції, зокрема молока та ВРХ на м'ясо, а і відповідні доплати, які отримуються підприємствами за якість виробленої продукції, приріст поголів'я, вагову кондицію та інше. З точки зору визначення реальної прибутковості такий підхід слід уважати абсолютно логічним. Але у бухгалтерській звітності величину дотацій та доплат при визначенні рівня прибутковості виробництва продукції, у тому числі і скотарства, – не враховують. Проте це далеко не єдине питання, яке виникає при визначенні рівня прибутковості виробництва продукції скотарства.

Крім того, вважаємо за доцільне зазначити, що існує ряд питань загального плану, наявність яких враховувалася, але не обов’язково це супроводжувалося здійсненням досліджень. Процес формування прибутку підприємства у сільському господарстві пов’язували і з утворенням ренти. Так, зокрема, до цього питання звертався академік І. І. Лукінов. У монографії «Ціноутворення і рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції» він зазначив, що «…дифференциальная рента І является следствием различной производительности равных затрат труда и средств, вложенных в земельные участки с неодинаковой степенью плодородия. Дифференциальная рента ІІ представляет собой одну из форм дополнительного чистого дохода, получаемого в результате различной производительности затрат, последовательно проводимых на одном и том же участке земли, то есть в результате интенсификации земледелия…[45, с.127]»¹.

Значний внесок у даному спрямуванні зробив колектив авторів на чолі з В. Й. Шияном і В. К. Горкавим, які на базі Харківського національного аграрного університету ім. В. В.Докучаєва досліджували питання пов’язані з формуванням витрат і доходів на землях різної якості. Ними була запропонована методика розрахунку диференціальних доходів, згідно з якою можна кількісно визначити вплив різниці у родючості земель на розмір доходів сільськогосподарських підприємств, виходячи з того, що всі вони мають однакові можливості на ринку збуту продукції, але знаходяться у різних умовах виробництва продукції [46, с.7]. Проте відсутність інформації, а також враховуючи велику самостійність зазначеної проблеми, яка до того ж перш за все орієнтована на продукцію рослинництва, нами вона у подальшому не розглядалася.

Також висловлювалися думки з приводу того, що формування прибутку у сільському господарстві залежить від організаційно-правової форми підприємства [47, с.76]. Але даний напрям дослідження не входив до числа тих задач, які вирішувались нами, тому на ньому і не будемо зупинятися. У подальшому основну увагу було зосереджено на виявленні та дослідженні методики розрахунків показників, які б характеризували рівень прибутковості виробництва продукції скотарства.

Перш ніж приступити до розгляду методичних засад, уважаємо за необхідне нагадати, що найбільш вживаним показником є той, який визначається як відношення прибутку до повної (комерційної) собівартості. У певній мірі це відноситься і до продукції скотарства, але при цьому, зазвичай, окремо визначають прибутковість виробництва молока, а також ВРХ, реалізованої на м'ясо [48-52].

Під час опрацювання літературних джерел були виявлені відмінності та відхилення від загальної методики визначення показника рівня рентабельності. Так, зокрема, істотної помилки припускається Н. А. Добрянська, коли при розрахунку рівня рентабельності використовує показник собівартості 1 ц приросту [53, с.8], що на нашу думку взагалі є відхиленням від вимог методики. У випадках, коли береться собівартість 1 ц приросту, то удаються до двох порушень. По-перше, витрати на реалізовану продукцію формуються не тільки у звітному році, а й у попередні роки. Особливо чітко дана обставина проявляється у тому випадку, коли здійснюється масова реалізація корів або реалізуються племінні тварини, закуплені для поповнення стада, за високою ціною. А по-друге, що також є не менш суттєвим це те, що при використанні вище зазначеного показника не враховуються додаткові витрати, пов’язані з реалізацією продукції, і, як наслідок, саме тому існують відмінності у розмірах виробничої та повної собівартості, що більш детально буде показано у подальшому.

Разом з тим у наукових публікаціях нерідко можна зустріти неточності у формулюванні назви показників. Особливо це стосується повної собівартості 1 ц ВРХ, реалізованої на м'ясо. У літературі, показник, про який йде мова, можна зустріти у наступних інтерпретаціях: собівартість 1 ц живої маси [54, с.97; 55, с.47], собівартість м'яса ВРХ за 1 ц [51, с.116], собівартість 1ц приросту, реалізованого м'яса [56, с.370], собівартістю 1 ц реалізованої м'ясної худоби у живій масі [57, с.35]. Відмітимо, що останній показник має право на існування за умови, якщо це м’ясне скотарство в якому є корови м'ясного напрямку і які у майбутньому підлягають подальшій їх реалізації.

Наступним принциповим моментом є те, що автори у своїй більшості не вказують, яка саме собівартість і ціна реалізації бралися до уваги при розрахунках [58-60]. Це має виключно важливе значення, оскільки обидва показники являються ключовими при визначенні прибутковості виробництва.

Поряд із переліченими відхиленнями від найбільш обґрунтованих способів розрахунків показників прибутковості існують й інші технічного характеру. В публікаціях М. М. Ільчука і О. П. Комарницької у табличних даних при визначенні рівня рентабельності наводиться виробнича собівартість 1 ц продукції [54, с.97; 61, с.77]. На перший погляд здається, що рівень рентабельності виробництва визначався виходячи з зазначених у таблиці показників. Але, як з’ясувалося, це не зовсім так. У результаті додатково проведених досліджень, спираючись на оприлюднені дані Державного комітету статистики України, встановлено, що при визначенні прибутковості використувався показник повної собівартості реалізованої продукції. А тому, вважаємо за доцільне обов’язково зазначати саме той показник, який був використаний під час проведення розрахунків. З метою проведення більш повного аналізу поряд з повною (комерційною) собівартістю вказувати і виробничу.

Другим принциповим моментом, про що вже наголошувалося раніше, є те що, як і при визначенні загальної суми собівартості, у переважній більшості автори не вказують, яку саме виручку беруть за основу при визначенні рентабельності. Тобто з врахування розміру дотацій та доплат чи без них. Не можна применшувати їх значення, оскільки їх рівень може бути суттєвим. У даному випадку спірною є позиція яку зайняли А. В. Кліменко та І. А. Стрельнікова, які взагалі не вказали цін, якими вони керувалися [62, с.284].

Діаметрально протилежною є точка зору Д. Микитюк, М. Геймор та інших, які вказують, що при розрахунках використовувалася ціна реалізації 1 ц продукції з врахуванням розміру дотацій і доплат [63, с.49; 64, с.39]. Крім того О. Г. Шпикуляк, Ю. П. Воскобійник, О. В. Овсянніков, поряд із вище зазначеними показниками, додатково виокремлюють прибуток із урахуванням розміру дотацій та доплат, та без них і у відповідності з цим визначають відповідні рівні рентабельності [65, с.26]. Вважаємо, що наявність цих показників створює додаткові можливості при аналізі стану розвитку галузі, ефективності виробництва її продукції та рівня державної підтримки.

У випадку, коли підприємство має статус племінного заводу, при визначенні показників прибутковості галузі є певні особливості. Зазвичай підприємство спочатку у повній мірі задовольняє власні потреби у відтворенні основного стада, а вже потім, коли залишається резерв племінного молодняку, здійснює його реалізацію. За таких обставин, у системі показників прибутковості скотарства, поряд із рівнем рентабельності молока чи ВРХ, реалізованої на м'ясо, визначають і рівень рентабельності від реалізації племінного молодняку. Але разом з тим визначають і загальний рівень рентабельності по галузі у цілому, шляхом ділення загальної виручки від реалізації молока (або ВРХ, реалізованої на м'ясо) та племінного молодняку до повної собівартості молока (або ВРХ, реалізованої на м'ясо) та племінного молодняку та виражають у відсотках [66, с.25; 67, с.35; 68, с.125].

Поряд із рентабельністю виробництва до показників прибутковості також відносять розмір прибутку по відношенню до однієї голови (корови чи молодняку та дорослих тварин на відгодівлі), а також одного центнера відповідної продукції. Визначені у такий спосіб зазначені показники, на нашу думку, мають недолік: оскільки при таких розрахунках зазвичай не враховується рівень прибутковості суміжної продукції, правда й методики відповідної поки що не створено.

Саме по собі таке положення не може викликати заперечень, але якщо врахувати, що у переважній більшості підприємств у сучасних умовах скотарство зорієнтоване як на виробництво молока, так і одночасне виробництво м'яса, і коли для переважної більшості підприємств, що буде показано у подальшому, типовою є ситуація, коли одночасно реалізуються обидва види продукції галузі. До того ж слід ураховувати, що співставлення цих видів продукції у загальному обсязі їх виробництва чи реалізації в окремих підприємствах і часі змінюються. В недалекому майбутньому стане очевидним необхідність отримання узагальнюючого показника ефективності функціонування галузі скотарства [69, 70]. Таким чином це підводить нас до необхідності ввести у статистичну звітність показник рівня прибутковості продукції скотарства у цілому.