1. Громадські політичні рухи: типологія та функції
| Вид материала | Документы |
- Назва реферату: Типи І функції громадсько-політичних організацій та рухів Розділ, 102.02kb.
- Назва реферату: Громадсько-політичні об’єднання та рухи, основні риси Розділ, 48.26kb.
- «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
- Становлення багатопартійності в сучасній Україні”, 120.96kb.
- Тарас Андрусяк історія політичних та правових вчень, 3273.38kb.
- Історія політичних та правових вчень лекції ЗмІст, 3260.43kb.
- Тема. Функції та їх графіки, 243.69kb.
- Семінарське заняття на тему: „огляд типових недоліків та порушень, яких допускаються, 82.12kb.
- Церковна архітектура України доби Гетьманщини, 115.13kb.
- Назва модуля: Алгоритмічні мови та програмування Код модуля: кса 6022 С01, 22.16kb.
1.1. Громадські політичні рухи: типологія та функції.
Громадсько-політичні рухи – це структурнонеоформлені масові об”єднання громад і організації різних соц.-політичних орієнтацій, діяльність яких є тимчасовою і спрямована на виконання певних завдань.
Типи:
- Соціальні рухи ( боротьба з безробіттям, охорона здоровя)
- Політичні рухи ( спрямовані на забезпечення держ незалежності, зміну влади)
- Нові альтернативні рухи :
- феміністичні рухи
- молодіжні
- феміністичні рухи
Функції:
- Структуруюча ( на їх грунті виникають нові політичні партії тощо)
- Комунікативна ( своєрідні індикатори незадоволення суп потреб, канали залучення людей до політики)
- Дестабілізуюча та стабілізуюча
1.2. Соціальні та ідейні витоки демократії. Розвиток соціал-демократичних засад у сучасному укр. Сус-ві.
Демократія - це така форма організації і функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.
Історія розвитку демократії розглядається у трьох етапах.
Епоха старогрецьких держав дала світу перші чіткі форми демократії. Проте головним ідейним джерелом неприйняття демократії старогрецькі мислителі вважають ментальність еллінської епохи, у якій доброчесність грала певну роль в оцінці соціальних явищ.
В добу середньовіччя демократія обгрунтовувалась як народовладдя довірене монарху.В цей період існувала проблема джерела влади і суверенності цього джерела, яким у демократичних традиціях визнавався народ.
В Новий час виникло питання про політичну організацію демократії у її співвідношенні з республіканським устроєм держави. Розглядаючи феномен демократії не можна не звернутись до ідей Макіавеллі. Він вважав, що держава з своїми інтересами є самоціллю. На його думку для побудови сильної держави необхідно спочатку пройти стадію монархічної диктатури, щоб потім перейти до республіканської форми правління.Його ідеєю було створення системи стримувань і противаг.
Локк вважав, що держава має діяти тільки у обмежених рамках. Люди повинні повинні мати право протистояти свавіллю з боку урядовців. Локк завжди був на боці свободи, в ім”я якої допустимо насильство з боку громадян для захисту від свавілля влади.
1.3. Держава – форма організ сус,носій публічної влади, сукупність взаємоповязаних установ і організацій,які здійснюють управління сус-вом від імені усього народу.
Національна безпека – держ пол,спрямована на створ внутр і зовн умов,сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих нац цінностей,захищеність інтересів народу і дер-ви.
Право – система загальнообовязкових соц норм, що забезпеч-ся силою держ примусу, і які забезпечують юрид регламентацію соц відносин в масштабі всього сус-ва.
2. 1.Концепція громадянського суспільства. Гр. Сус-во та правова держава.
Становлення громадянського суспільства як історичної реальності розпочалося з зародженням капіталізму, коли буржуазія повела боротьбу проти абсолютистського одержавлення суспільного життя, жорстких меж станового феодального ладу, за вільну економічну діяльність, політичні права і свободи, демократичні форми державного правління. Виникнення громадянського суспільства пов'язується з появою громадянина як самостійного, індивідуального члена суспільства, який усвідомлює себе таким, наділений певним комплексом невідчужуваних прав і свобод і відповідає перед суспільством за всі свої дії. Відокремленість громадянського суспільства від держави не означає, що воно перебуває поза сферою державного впливу. Громадянське суспільство перебуває поза межами такої довільної регламентації з боку держави. Воно повинно мати певну автономію щодо держави як політичного інституту.
Структура складають багатоманітні суспільні відносини — економічні, соціальні, політичні, соціокультурні тощо та їх суб'єкти, за винятком держави.
Громадянське суспільство та правова держава є взаємопов’язаними та взаємообумовленими явищами. За умові їх існування обидві сторони дотримуються демократичних засад поведінки та обов’язків один перед одним.
Ознаки правової держави:
- верховенство права (закону підкорюються всі)
- відрізняється якістю самого закону – гуманний, справедливий, закріпляє певні права особистості.
- правова держава гарантує права особистості у різних сферах суп життя
- принцпи взаємної відповідальності держави та особистості
- держава підконтрольна сус-ву, виключається диктатура
Важливим принципом правової держави є поділ влад між основними органами державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, забезпечення їхнього демократичного функціонування в межах законів. Найвища з трьох влад — законодавча обирається на демократичних відкритих всезагальних виборах та створює правову основу існування сус-ва. Призначення виконавчої влади — реалізація тих законів, які прийняті законодавчим органом. Призначення судової влади — бути арбітром, вирішувати юридичні суперечки, впроваджувати правосуддя, яке може здійснюватися тільки судом.
2. 2.Політика та релігія. Міжконфесійні процеси в сучасній Україні.
З часу здобуття Україною незалежності релігія почала відігравати помітнішу роль у житті нашого суспільства та держави.Водночас велика кількість традиційних релігій та нетрадиційних культів в Україні, різноманітність політичних позицій, що їх займають представники навіть одного вірування, ускладнюють створення однозначного уявлення про місце релігії та церкви в суспільно-політичному житті країни.Україна — поліконфесійна держава. Головним її віровизначенням є християнство — одна із найбільш розповсюджених релігійних течій сучасного світу.Сьогодні в Україні функціонують три незалежні православні церкви: Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦ-КП), Українська Православна Церква Московського патріархату (УПЦ-МП) і Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ). Кожна із цих церков претендує на особливу роль у становленні єдиної православної конфесії в Україні, і через це вони перебувають у взаємному конфлікті, який негативно позначається на політичних завданнях творення української державності і на іміджі України у світовій співдружності. Окрім того, в Україні діють також самостійні Греко- і Римсько-католицька церкви (УГКЦ і РКЦ).Взагалі в Україні діє 19031 релігійна організація, з яких 17613 релігійних громад, 172 монастирі, 68 духовних закладів і т.п.
2.3. Автономія – форма самоуправління частини території держави,що вирішує питання місцевого значення в межах, установлених центральною владою.
Геополітика – політологічна концепція, що вбачає в пол якої-небудь держави визначальну роль географ чинників
Електорат – громадяни, які мають право голосу для участі у пол виборах. Рішення і настрої електорату визначають склад виборних органів влади,впливають на позиції пол лідерів і партій.
3.1. Особ-ті авторитарних режимів у посткомуністичних країнах та суп-вах
В цілому ж авторитарній політичній системі притаманні такі риси:1. Носієм влади виступає одна людина або група осіб. Це можуть бути деспот, монарх, військова хунта. Маса ж населення відчужується від влади.2. Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. При цьому влада може правити за допомогою законів, але їх вона приймає на свій розсуд.3. Опора (потенційна або актуальна) на силу. Авторитарний режим може і не застосовувати масових репресій і навіть користуватися популярністю серед широких верств населення. Однак він володіє достатньою силою, щоб у разі необхідності схилити населення до по кори, і, як правило, не приховує цього.4. Монополізація влади й політики, заперечення політичної опозиції, незалежної легальної політичної діяльності. Правда, притаманна авторитаризму певна політико-інституціональна одноманітність — не завжди результат законодавчої заборони й протидії з боку влади. Нерідко вона пояснюється неготовністю суспільства до створення політичних організацій, відсутністю у населення таких потреб. При авторитаризмі можливе тенування обмеженого числа партій, профспілок тощо, але лише за умови їх підконтрольності владі.5. Відмова від тотального контролю над суспільством. Влада займається питанням забезпечення в першу чергу власної безпеки, суспільного порядку, оборони й зовнішньої політики, хоча вона може впливати і на стратегію економічного розвитку, проводити достат ньо активну соціальну політику, не порушуючи при цьому механізмів ринкового регулювання.6. Рекрутування політичної еліти шляхом кооптації, призначен ня зверху, а не конкурентною електоральною боротьбою.Враховуючи ці ознаки авторитаризму, його можна визначити як з необмежену владу однієї людини або групи осіб, що не допускає політичної опозиції, але зберігає автономію особистості і суспільства в позаполітичних сферах. При авторитарній політичній системі забороняються лиш певні ,головним чином політичні, форми діяльності, в останньому ж громадяни, як правило, вільні, хоча вони не мають жодних інституціональних гарантій своєї автономії і безпеки. В принципі авторитарна влада може дозволити собі будь-які дії стосовно громадян. Авторитарні політичні системи найпоширеніші в історії людства. Вони надзвичайно багатоликі. Це монархії, демократичні, диктаторські режими, військові хунти, популістські системи управління. Авторитарні правителі можуть добиватися свого визнання населенням не тільки силою, за допомогою масового винищення і залякування супротивників, але й більш гуманними методами. Протягом століть вони опирались головним чином на традиційний і харизматичний способи легітимації.Цілий ряд авторитарних держав практично продемонстрував свою економічну ефективність і здатність суміщати економічне процвітання з політичною стабільністю, сильну владу з вільною економікою
3.2. Політична система сучасної України. Структура , типологія та функції політичних систем. Політична система України на сучасному етані перебуває у стадії становлення усіх її компонентів, наповнення Її функцій новим змістом .що відповідає статусу незалежної демократичної держави. Нині діючі компоненти політичної системи (від законодавчих органів влади до політичних і правових норм) поступово звільняються від рис минулого — командно-адміністративної, тоталітарної системи — і поступово набирають характеру демократичної, плюралістичної системи. У своїй суті становлення політичної системи відбувається у руслі політичної модернізації суспільства, яка здійснюється еволюційним чином. Помітним є відбиток старих відносин як в окремих сферах політики,так і в суспільній свідомості. Проте зростаюча недовіра народу до влади поєднується з високим рівнем його політичної активності в інститутах масової політики (виборах, референдумах), що є свідченням значних політичних потенцій базових суб'єктів політики. Суперечливий характер розвитку політичної системи в Україні проявляється у повільних темпах політичної структуризації суспільства, незавершеності процесів виникнення багатопартійності,прагненні використати олітичні цінності минулого без урахування змісту і специфіки політичного розвитку України на сучасному етапі,неузгодженості практичної діяльності гілок влади, їх недостатній відповідальності перед народом. Сучасні державотворчі процеси в Україні, потреби виходу із соціально-економічної кризи вимагають збалансованого розвитку політичної, економічної і соціальної систем, урахування при формуванні політичних структур специфіки українського політичного менталітет)історичного досвіду та сучасного становища України, моделювання і прогнозування розвитку політичної системи в нашій державі. Модернізація політичної системи України повинна грунтуватися на розвитку політичної теорії, вивченні й використанні в політичній практиці досягнень зарубіжної і вітчизняної політичної думки.
Політична система суспільства – це сукупність взаємозв’язаних і взаємозалежних державних, партійних організацій, громадських об’єднань, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівняйого політичної культури.
ПС виконує в суспільстві функції:
1.Регулююча 2.Реагуюча 3.Розподільча
4.Екстракціонна 5. Символізуюча
Функції внутрі себе самої:1.Нормотворча 2. Функція вживання правил 3.Контроль за виконанням правил 4.Політична комунікація 5. Зберігання та адаптація системи: політичне рекрутування та політична соціалізація
Політична с-ма – інтегрована сукупність:
- політ відносин в сус-ві
- політ інститутів
- норм політ життя
- політ культури сус-ва
- політ режимів ... які забезпечують в сус-ві соціальну стабільність та соц порядок.
Типи пс: консенсусні, інтегративні, общинні, відкриті, закриті, інструментальні, ідеологічні, традиційні, змішані, сучасні, демократичні, авторитарні, тоталітарні, формаційні ( рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, соціалістичні, перехідні)