1. Громадські політичні рухи: типологія та функції
| Вид материала | Документы |
- Назва реферату: Типи І функції громадсько-політичних організацій та рухів Розділ, 102.02kb.
- Назва реферату: Громадсько-політичні об’єднання та рухи, основні риси Розділ, 48.26kb.
- «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
- Становлення багатопартійності в сучасній Україні”, 120.96kb.
- Тарас Андрусяк історія політичних та правових вчень, 3273.38kb.
- Історія політичних та правових вчень лекції ЗмІст, 3260.43kb.
- Тема. Функції та їх графіки, 243.69kb.
- Семінарське заняття на тему: „огляд типових недоліків та порушень, яких допускаються, 82.12kb.
- Церковна архітектура України доби Гетьманщини, 115.13kb.
- Назва модуля: Алгоритмічні мови та програмування Код модуля: кса 6022 С01, 22.16kb.
5.3. Глобалізація – загально цивілізаційний процес, який справляє величезний вплив на політичну та інші сфери людського буття.
Опозиція – опір певній політиці, це партія, група, особа, яка виступає протипанівної думки, системи, партії, влади, пол системи в цілому
6:1. Характерні ознаки політичної культури сучасного українського сус-ва
Особливості:1. Нерозвиненість громадянських позицій. 2. Низька компетентність в управлінні справами сус-ва. 3. Непримиримість до нетрадиційних поглядів. 4. Підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.
6.2. Політика та громадянин. Людський вимір політики.
Людина як суб'єкт політики та основні параметри її діяльності.У демократ сус-ві пол-ка здійснюється для людей і через людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як суб'єкта політики має велике значення. Політична діяльність індивідів може здійснюватись як політична участь (участь громадян у політичному житті суспільства) і як політичне функціонування.
Політична участь — це здійснення або підтримка певних акцій з метою висловлення Інтересів, позицій, вимог, настроїв, що панують у масах, формування їх у конкретні вимоги; здійснення тиску на органи влади, аби домогтися їх виконання, заявити свій протест чи підтримати певні рішення та дії.
Політичне функціонування — забезпечення участі політичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.
6.3. Багатопартійна система – принцип організації пол життя в суч демокр країнах, принцип ідеологічного пол плюралізму.
Конституція – основний закон дер-ви, що закріплює сус і днрж устрій, порядок утворення, принципи організації та д-ті держ органів, виборчу систему, основні права і обовязки громадян.
Поділ влади – принцип розмежування функцій в єдиній системі держ влади з поділом її на законодавчу, виконавчу і судову гілки, які здійснюють свої повноваження кожна самостійно, врівноважуючи одна одну.
7: 1. Виборчі системи та їх місце у формуванні інститутів політичної влади. Виборча система в сучасній Україні.
Виборча система - це сукупність певних правил і проццедур, які визначають результати виборів. Існують наступні види виборних систем:
1. Мажоритарна виборча система в основу якої покладено принцип більшості. Переможцем тут стає той, хто набрав більшість голосів виборців. Розрізняють:
1) мажоритарну виборчу систему абсолютної більшості - переможцем стає кандидат, який набрав 50% + 1 голос всіх хто брав участь у голосуванні;
2) мажоритарну виборчу систему відносної більшості - у випадку, якщо ні один з кандидатів не набере абсолютної більшості, призначається другий тур виборів, в якому беруть участь два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів у першому турі. Переможцем стає той, хто набере відносну більшість голосів.
Недоліки:
1) пропадає багато голосів, поданих за переможених кандидатів;
2) така система дозволяє пройти партії, яка набирає меншість голосів
3)за мажоритарною системою абсолютної більшості вибдіі є нерезультативними, адже вона вимагає 50% + 1 голос, а це буває дуже рідко.
2. Пропорційна виборча система - мандати розподіляються між списками кандидатів пропорційно до кількості голосів, отриманих кожним із цих списків. Тут виборець голосує не за конкретну особу, а за ту чи іншу партію , яка виставляє свій список кандидатів.
Умови використання пропорційної виборчої системи:
1) вибори повинні бути партійними;
2) цією системою користуються лише на виборах депутатів
Залежно від можливості виборця вплинути на розташування кандидатів у списку розрізняють:
1) пропорційна виборча система з "жорсткими" списками - вибррець не може втрутитися у розташування кандидатів у списку і голосує за список у цілому;
2) з "м'якими" списками - виборець голосує не тільки за список у цілому, але й обов'язково віддає перевагу конкретному кандидату з цього списку;
3) з "напівжорсткими" списками - виборець може проголосувати як за списком у цілому, так і віддати перевагу конкретному кандидату.
Недоліки:
1) парламент набуває "строкатого" характеру;
2) надмірна розпорошеність мандатів між різними партіями призводить до неможливості сформувати більшість і забезпечити стабільність.
Пропорційна виборча система сприяє багатопартійності, де партії незалежні і мають сильну структуру.
3. Змішана виборча система - та чи інша комбінація мажоритарної і пропорційної виборчих систем. Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління (президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорціної), амер. Політолог М.Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіантами є поєднання президентської форми правління з мажоритарною ситемою відносної більшості, а парламентарної форми правління – спропорційною виборчою системою.
7.2. Типи держ устрою. Еволюція форм держ правління
Форма державного правління залежить від способу організації верховної влади в державі, від того, що визнається формальним джерелом влади: воля однієї особи, небагатьох осіб (панівної верстви) чи спільної волі всього народу. вирізняють дві форми: монархія та республіка.
Монархії - це держави, влада в яких належить одній особі на підставі спадкоємного права. Монархії можуть бути абсолютними (необмеженими) та обмеженими. В абсолютних монархіях влада максимально централізована - фактично законодавча, судова та виконавча її гілки підлягають управлінню з єдиного центру, Конституційні монархії : парламентська та дуалістична. У парламентських монархіях реальна влада належить парламенту, а монарху відведено представницькі функції. В дуалістичних - монарх очолює виконавчі структури.
Республіки - це такі держави, де головою держави є одна особа чи колективний орган, що обираються всім населенням через процедуру періодичних виборів. За способом організації здійснення влади розрізняють республіки з парламентською і президентською системами. за парламентської системи всенародне обираються депутати до парламенту, а за президентської - і депутати, і президент. Існує також змішана система — парламентсько-президентська. Тут як і за президентської системи, і парламент і президент обираються народом, незалежно одне від одного. Але на відміну від неї - присутня посада прем'єр-міністра, який очолює виконавчу владу в країні.
Форма державного устрою - це таке територіально-організаціне структурування держави, яке визначається порядком поділу країни на складові частини характером взаємин поміж ними та центральною владою: унітарна та федеративна.
Унітарною є така держава, яка являє собою єдину, політично однорідну організацію, що складається із адміністративно-територіальних одиниць, які не мають власної державності. Вона має єдину конституцію та громадянство, єдину систему права та "урядову вертикаль Головною відмінністю федерації є надання певної політичної самостійності крупним територіальним утворенням в середині держави Суб'єкти федерації можуть мати власну конституцію та подвійне громадянство, а також свої виконавчі, законодавчі й судові органи влади.
Конфедерація-це міждержавний союз, який формується на добровільній основі, задля втілення якихось конкретних спілі них цілей. Суб'єкти конфедерації повністю зберігають свій державний суверенітет, відсутня центральна влада ,кожна держава може вийти зі складу конфедерації із власного бажання, без згоди інших членів.
7.3. Пол свідомість сус-ва – опосередковане відображення пол життя, формув, розвиток, задоволення інтересів та потреб пол субєктів, сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають пол-владні відносини.
Референдум – спосіб прийняття законів та ін рішень з найважливіших питань сус життя прямим волевиявленням громадян через усенародне голосування.
Пол. цінності – поняття, що використовується для визначення сутності політично значущих дій, процесів, явищ у відповідності з інтересами сус-ва, соц нруп, людини.
8: 1. Соціальні та ідейні витоки демократії, її сутність та характеристики
Демократія — це така форма організації і функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства. Зміст демократії: права і свободи людини, рівність, соціальна справедливість і солідарність. .
Дем. поділяється на пряму (безпосередню), плебісцитну, представницьку або репрезентативну.
Пряма демократія — це безпосереднє вираження особистістю своїх політичних прав і свобод. громадяни самі безпосередньо беруть участь у підготовці, обговоренні і прийнятті визначених рішень більшістю голосів, або консенсусом.
Плебісцитна демократія: можливості політичного впливу громадян порівняно обмежені. Їм дається право за допомогою голосування схвалити або відкинути той чи інший проект закону або іншого рішення, що звичайно готується виконавчою, законодавчою владою, партією або ініціативною групою.
Представницька демократія: опосередкована участь громадян у прийнятті рішень, у виборі ними в органи влади своїх представників, покликаних виражати їхні інтереси, приймати демократичні закони і віддавати розпорядження.
Ознаки
Права і свободи, котрими реально володіє кожна людина в суспільстві (свобода слова й інформації, свобода віросповідання, свобода зборів, право на рівну захищеність законом). .
Свобода засобів масової інформації, які повинні вчасно й об'єктивно інформувати людей про внутрішньополітичні і зовнішньополітичні події. .
Рівність усіх громадян перед законом. держава не повинна насаджувати в суспільстві додаткові елементи соціальної нерівності.
Систему стримань і противаг, яка включає два основних елементи — федералізм і поділ влади. Федералізм — це поділ керівних функцій між центральними і місцевими структурами. Поділ влади — це поділ владних функцій між законодавчою, виконавчою і судовою владою, .
Наявність політичного й ідеологічного плюралізму: Політичний плюралізм не дозволяє узурпувати владу одній політичній силі, що може привести до диктатури і тиранії.
Можливість громадян відкрито висловлювати і виражати свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і суспільних структур.
8.2. Політичні партії та партійні системи в сусп житті.
Політична партія — це найбільш активна та організована частина населення, певного класу, класів, соціальної верстви, верств, яка виражає їхні інтереси беручи участь боротьбі за державну владу і реалізуючи набуті в процесі цієї боротьби можливості.
Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Основний зміст діяльності будь-якої політичної партії — здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність.
Структура політичних партій являє собою систему, до якої входять ядро (партійні лідери, активісти), рядові члени партії та прибічники. Організаційно партія розділяється на партійний апарат, партійну масу, способи зв'язку апарату з цією масою. Досить часто до партійної системи входять створювані партією молодіжні, жіночі, іноді військові організації, які є засобом проведення партійної політики серед відповідних груп населення.
Політичні партії забезпечують необхідний зв'язок між народом і представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висувати вимоги до нього.
У сучасних розвинених суспільствах політичні партії виконують такі функції:
-виявлення, формулювання та обґрунтування інтересів суспільних груп;
-активізація та об'єднання великих суспільних груп;
-формування ідеології та політичних доктрин;
-участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;
-участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;
-участь у здійсненні державної влади;
-формування громадської думки;
-політичне виховання всього суспільства або його частини;
-рекрутування й соціалізація нових членів партії;
-підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок.
Партійні системи
Цілком зрозуміло, що партії не існують відокремлено, а входять в політичну систему суспільства, відповідно вони формують підсистему, яка дістала назви "партійна система". Тип цієї системи в кожній країні залежить від багатьох обставин, особливо від характеру наявного політичного режиму. Враховуючи підходи різних авторів, можна виокремити типи партійних систем:
— однопартійна: коли в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається – характерна для тоталітарних суспільств, приміром для колишнього СРСР;
- домінантна, тобто з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінно залишається при владі протягом десятків років – це визначається вже не юридичними нормами а частіше за все певними обставинами (наприклад традицією), прикладом довгий час могла слугувати Індія ;
— двопартійна (біпартизм), коли дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів самостійно здійснюють владу – класичний приклад Демократична і Республіканська партії в США;
— трипартійна, яку ще називають двохзполовинною (2,5) партійною системою і яка характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті;
— двоблокова, партійна система, яка відзначається наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її – така партійна система може характеризувати нові незалежні країни, де один блок (в даному випадку лівий) є відображенням старої системи і напрямку розвитку, а другий (в даному випадку правий) відображає трансформаційні тенденції;
— партійна система обмеженого, чи поміркованого, плюралізму, якій притаманні відсутність антисистемних партій і двосторонньої опозиції, орієнтованість на участь в уряді, в коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями – система характерна для багатьох розвинених країн Європи
- партійна система крайнього, або поляризованого, плюралізму, якій властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними;
-атомізована партійна система, про яку говорять як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахунку числа партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій — десять, двадцять чи більше вже не має великого значення.
8.3. Пол відносини – реальні практичні відносини, взаємозвязки соц субєктів, у яких відображені їх інтереси і здійсн-ся пол д-ть- співробітництво чи боротьба.
Консерватизм – пол ідеологія і практика сус-пол життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соц структури, традиційних цінностей і морал-правових засад.
Пол маркетинг – сукуп форм, методів дослідження, проектув, регул-ня і впровадження в практику певних настанов сус свідомості з метою завоювання та утримання контролю за ринком влади.
9.1.Сутність лобіювання в політичному житті суспільства
Лобізм - організований вплив різних суспільних груп, насамперед підприємницьких кіл, на представників законодавчої і виконавчої влади з метою домогтися від них прийняття вигідних для себе рішень. Прямий підкуп заінтересованими групами представників державного апарату спочатку ставив під сумнів легальний статус лобістської діяльності. Та згодом прийшло визнання того що лобізм несе й позитивне навантаження: це система аргументації, механізм підготовки і прийняття найоптимальніших політичних рішень. До складу лобістських угруповань, крім політика або групи політиків, які їх очолюють, входить також численний загін експертів, консультантів, виконавців. Надаючи цінну інформацію про реальну ситуацію та про можливі наслідки політичних рішень, лобізм створює надійну базу для них, допомагає уникнути помилкових і необачних кроків. Негативних сторони і наслідки лобізму : схильность багатьох його учасників до задоволення вузько-групових інтересів, створення ним сприятливого середовища для можливих корупції і зловживань. Обмежувальні заходи: жорстка правова регламентація лобізму, розширення кола його учасників і заохочення конкуренції між ними, підвищення професіоналізму й вимог до професійної етики державних службовців і членів представницьких органів, удосконалення самого механізму лобіювання. .
Методи лобістської діяльності: легальні і незаконними. Законні: направлення листів та особистих звернень до законодавців або представників виконавчої влади; підготовка проектів та альтернативних варіантів політичних рішень;участь у фінансуванні підготовки законопроектів, експертиз, висновків урядових органів; контроль за дотриманням прийнятих законів і рішень; організація відповідної кампанії в засобах масової інформації; проведення демонстрацій, маршів, пікетування або інших публічних акцій; підтримка під час обрання, призначення чи просування по службі працівників органів державної влади тощо. Незаконні : фінансова підтримка нелегальних об'єднань, контроль за особистим життям політиків, збирання на них компрометуючого матеріалу, а то й прямий підкуп представників державного апарату, який передбачає сама природа лобізму.
9.2.Локк про природну свободу людини і необхідність людської організації
Політична теорія філософа Джона Локка —викладання -громадянської концепції політики. Локка називають основоположником лібералізму. Він уперше розділив такі поняття, як особистість»,«суспільство», «держава», поставивши особистість вище суспільства й держави.Людина від народження володіє природними, невід'ємними правами: права на «життя, свободу і власність У Локка був особливий погляд на приватну власність як природне право людини. Високий статус приватної власності він пояснював двома положеннями. Поперше, накопичення приватної власності дозволяло людині забезпечити себе і свою сім'ю всім необхідним для життя. А маючи все необхідне, людина могла більше уваги приділяти власному розвитку. Для Локка приватна власність не абсолютна цінність, а засіб досягнення вільного суспільства. По-друге,володіння власністю впливає на формування індивідуальності. Подібно до Гоббса, Локк вважав, що державі передує природне становище. Але на відміну від Гоббса, він бачив його досить-таки упорядкованим і благополучним. Хоча час від часу люди могли завдавати один одному шкоди, захищаючи, як їм здавалося, справедливі вимоги. Механізму, здатного забезпечити справедливе користування своїми природними правами, не було. Наділені розумом, писав Локк, люди дійшли висновку про необхідність мати орган, який би вирішив правосуддя. Це привело їх до укладення суспільного договору. І Гоббс, і Локк підкреслювали, що король не має відношення до суспільного договору, який уклало суспільство. Локк робив висновок: держава підкоряється суспільству, яке, в свою чергу, підкоряється особистості.Оскільки держава і суспільство — це не одне й те саме, то падіння державної влади не означає кінця суспільства. Суспільство може створити нову державну владу, якщо дана його не влаштовує. Згідно з Локком, держава діє тільки з метою захисту прав людини, повинна бути сильнішою від особистості, тому що особистості створюють суспільство, а суспільство створює державу.
9.3. Громадянське сус-во – сус громадян ізвисоким рівнем ек-их, соц, пол, культ і морал рис, яке спільно з дер-ою утворює розвинуті правові відносини, але не залежить від д-ви, проте взаємодіє з нею.