1. Громадські політичні рухи: типологія та функції
| Вид материала | Документы |
- Назва реферату: Типи І функції громадсько-політичних організацій та рухів Розділ, 102.02kb.
- Назва реферату: Громадсько-політичні об’єднання та рухи, основні риси Розділ, 48.26kb.
- «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
- Становлення багатопартійності в сучасній Україні”, 120.96kb.
- Тарас Андрусяк історія політичних та правових вчень, 3273.38kb.
- Історія політичних та правових вчень лекції ЗмІст, 3260.43kb.
- Тема. Функції та їх графіки, 243.69kb.
- Семінарське заняття на тему: „огляд типових недоліків та порушень, яких допускаються, 82.12kb.
- Церковна архітектура України доби Гетьманщини, 115.13kb.
- Назва модуля: Алгоритмічні мови та програмування Код модуля: кса 6022 С01, 22.16kb.
Громадянські права і свободи – основа конституційно-правового статусу громадянина певної держави, яка визначає можливості його участі в політ, соц і культурному житті сус-ва.Пол процес – послідовність подій, зумовлених певними обставинами, для досягнення результату. 18. 1Предмет, методи, категорії і функції політології Політологія — наука, що вивчає політику. Сьогодні, коли в українському суспільстві значно активізувалися політичні процеси, коли в політичній сфері відбуваються важливі демократичні зміни, виникає потреба у глибшому осмисленні політичного життя як професійними політиками і науковцями, так і пересічними громадянами.У першому наближенні можна дати таке визначення предмета політології: Політологія — комплексна наука, що поєднує вивчення змісту,інституційно-організаційних форм політичної діяльності та способів взаємодії учасників політичного процесу 1.Системний метод передбачає комплексний аналіз складних механізмів функціонування сучасних багатофакторних політичних явищ,організацій та інститутів 2.Структурно-функціональний метод є однією з найважливіших форм застосування системного підходу в дослідженні політичних явищ Ї і процесів. 3.Бігейвіористський метод полягає у дослідженні політики через призму зразків поведінки дійових осіб політичного процесу - окремих індивідів і їх об'єднань — за певних політичних обставин Історичний метод полягає у тому, щоб розглядати політичні системи, інституції та процеси не як незмінні, а з погляду їх генези в минулому, сучасного стану та тенденцій розвитку в майбутньому. 4.Порівняльний метод передбачає зіставлення однорідних ї політичних явищ, наприклад, політичних систем, партій, виборчих систем, для виявлення спільних рис і специфіки, знаходження найефективніших форм політичної організації та процедури пізнавального процесу. 5.Емпіричні методи — це методи здобування первинної інформації про політичне життя. Їх використовують при дослідженні політичної поведінки, громадської думки і політичної культури, впливу різних чинників на політичний процес. Функції. 1.Описова функція, пов'язана з бажанням отримати відповідь на запитання: якою насправді є політична діяльність. 2.Пояснювальна функція дає відповідь на запитання: чому саме ці, а не інші факти дійсності є у політиці. 3.Прогностична функція науки про політику полягає у відповіді на запитання: якою буде політична дійсність у майбутньому і коли настанутьті чи інші майбутні події. 4.Інструментальна функція науки повинна відповідати на запитання: що треба зробити, які прийняти рішення, як Їх впроваджувати в життя, щоб досягнути бажаного результату політичної діяльності. 5.Нормативно-орієнтуюча функція політології пов'язана з відповіддю на питання:що краще; який вибір варто здійснити (з-поміж можливих альтернативних курсів політики, політичних інститутів, способів політичної поведінки тощо) 18. 2. Партія як субєкт політики. типологія та функції партій. Політична опозиція. Політична партія — це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верстви, верств, яка виражає їхні інтереси. Політичні партії іноді виражають не лише класові, а й інші інтереси, приміром, національні. Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). В сучасних суспільствах політичні партії виконують важливі соціально значущі функції: — активізація та об'єднання великих суспільних груп; — формування ідеології та політичних доктрин; — участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності; — участь у здійсненні державної влади; — формування громадської думки; — політичне виховання всього суспільства або його частини; — рекрутування й соціалізація нових членів партії; — підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок. Класифікації партій за ознакою прогресивності або консервативності їх політичних програм. Це – партії – ліві, праві і центристи. Розрізняють організаційно оформлені партії, члени яких одержують партійні білети і платять членські внески і організаційно не оформлені партії, які характеризуються відсутністю офіційного членства. Пол. опозиція- це форма протистояння певн. соц. або пол. групи чи партій офіційному курсу. Опозиція бореться якщо не за владу, то за вплив на неї. До опозиції віднос. Партійні угрупування та парлам. фракції. Вона стимулює діял-ть, тобто вона необхідна для того, щоб був контроль за владою. Наявність опозиції в парламенті, а також в усіх сферах сусп. життя забезпечує реальний плюралізм думок і ідей, що є необх. умовою вироблення оптимальних рішень. без опозиції як свідчить іст. досвід, виникає реальна загроза переходження дем-ї в диктатуру. Ефект. засобом боротьби опозиц-х сил за реалізацію своїх інтересів є багатопартійність. Голов. ф-ція опозиції за дем-го режиму – визначення альтернативних напрямків розвитку сусп-ва та складання постійної конкуренції правлячої еліти. 18.3. Демократія - форма політичної організації суспільства, яка визначає джерелом влади народ, його право вирішувати державні справи, водночас захищаючи громадянські права і свободи. Політична культура - сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії з політичною владою. П.К. охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян. Міжнар. відносини – сукуп ек, пол, ідеолог, правових, дипломат та ін звязків між д-ми, між орган-ми і рухами ,що діють на світовій арені. 19 .1. Політичні погляди Драгоманова і Груш. Політичні погляди М. Драгоманова формувалися під впливом поширених ліберальних і особливо соціалістичних ідей. Перехід від родоплемінної організації суспільного життя до держави він пояснював дією таких чинників, як розвиток сім'ї, матеріального виробництва, класової боротьби, концентрація земель унаслідок завоювань. Він вважав, що економічна діяльність задовольняє лише одну з потреб людини — «живлення», тоді як існують інші не менш важливі потреби — розмноження, пізнання, розваги. Люди прагнуть до спілкування та об'єднання, основними формами яких є громада й товариство. Громада у М. Драгоманова є первинною ланкою організації суспільного життя. Стосунки між громадами мають будуватися на федеративних засадах. Федерація утворюється в результаті децентралізації управління державою з громад як більш дрібних суспільних об'єднань. Головну причину поділу суспільства на багатих і бідних убачав у приватній власності.М. Драгоманов виступав проти революційних перетворень. Витоки своїх політичних поглядів сам М.Грушевський визначав у праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання». У цій праці розкривається сутність народницького світогляду вченого — ідея пріоритетів інтересів народу, суспільства над інтересами держави. Цю ідею він відстоював протягом усієї своєї наукової та громадської діяльності.Дослідження історії українського народу привели вченого до обгрунтування історико-юридичних прав цього народу на самостійність і власну державність.Вчений дійшов висновку, що селянство є основою української нації і самим історичним процесом воно навчено дивитися на себе як на єдиного справжнього представника нації, охоронця її традицій та ідеології, що воно є сильним, активним і національне відмінним від селянства Московщини, що Україна взагалі є країна землеробська, мужицька, з мужицькою культурою. 19.2. Характеристика та типологія політичної еліти. Проблеми елітаризму в сучасній Україні. Існує багато типологій політичних еліт, в основі визначення яких є різні ознаки і дослідницькі підходи.3 сновні групи типологій. 1еліту крові або аристократію:2еліту знань, компетенції або меритократію;3павлячу, що безпосередньо володіє державною владою та опозиційну Сюди ж варто віднести класифікацію, побудовану відповідно до основних сфер життєдіяльності суспільства. Це - політична, економічна, соціальна, культурна і релігійна еліти. Друга група типологій політичних еліт включає традиційні еліти, сучасні, вищі, середні, маргінальні та адміністративні. Влада традиційних еліт спирається на історично сталі в суспільстві культурні цінності. В політичному житті України результативність діяльності політичних еліт у формуванні демократичності визначається рядом факторів. Передумовою є повна гласність діяльності політичних еліт. А це означає, що українському суспільству регулярно дається звіт про діяльність всіх органів державної влади, критичний і різнобічний аналіз результатів їхнього управління економічною, соціальною і духовною сферами громадського життя; недопущення перетворення правлячої еліти в тоталітарну еліту. Розв'язання цієї задачі в першу чергу пов'язано зі свободою засобів масової інформації. Вони повинні бути незалежні у фінансовому відношенні від усіх гілок влади, тільки тоді вони будуть об'єктивно, повно і різнобічно інформувати людей про політичне життя в українському суспільстві; встановлення справжнього плюралізму в українському суспільстві. В економічній сфері - наявність різних форм власності. Отже, різноманітних форм соціальної діяльності для людини. У політичній сфері - це діяльність політичних партій і громадських рухів, що дотримуються законів, норм і традицій суспільства. Нарешті, це вільна конкуренція політичних лідерів, правлячих і опозиційних політичних еліт, їхніх програм та ідей. В політичному житті України виявляэться діяльність контреліти. Контреліта – це опозиційна щодо панівної еліти частина бюрократії, соціальна група, яка виборює право на входження в еліту або на створення нової еліти. Головною метою політичної діяльності контр еліти є відібрати владу в панівної еліти. Функціями контреліти стає критика владних структур, опозиція здійсненню соціально-економічних перетворень та політичному оновленню суспільства, вимога внесення коректив у систему політичної влади. 19..3. Пол свідомість сус-ва – опосередковане відображення пол життя, формув, розвиток, задоволення інтересів та потреб пол субєктів, сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають пол-владні відносини. 20.1. Поняття та основні риси політичної соціалізації Під соціалізацією розуміють «процес засвоєння людським індивідом певної с-ми знань, норм і цінностей, які надають йому можливість функціонувати як повноправному членові суспільства» Політична соціалізація забезпечує набуття індивідом уміння орієнтуватись у політичному просторі й виконувати в ньому певні владні функції. Через політичну соціалізацію ' здійснюється формування, відтворення і розвиток політичної культури. Політична соціалізація є процесом і результатом взаємодії між об'єктивними умовами життєдіяльності індивіда та його поведінкою. В сукупності цих умов важливу роль відіграють ті групи, які оточують індивіда. Залежно від характеру особистих контактів і ступеня формальної організованості ці групи поділяються на первинні і вторинні. Політична соціалізація відбувається у двох основних формах: прямій та опосередкованій. У першому разі політична соціалізація здійснюється шляхом поширення відповідних знань, пропаганди певної інформації, популяризації зразків бажаної поведінкиУ другому разі процес політичної соціалізації відбувається шляхом створення таких умов життєдіяльності індивіда, які спонукають його діяти саме так, а не інакше. Отже, визначальними чинниками політичної соціалізації на різних етапах формування і розвитку особи є її соціальне походження, оточення та соціальне становище. Значний безпосередній вплив на політичму соціалізацію особи здійснюють політичні інститути — держава, політичні партії, громадсько-політичні організації. Політичні партії, у свою чергу, прагнуть впливати на процес політичної соціалізації особи в інтересах тих спільностей, які вони представляють. Вони створюють молодіжні організації партій, підконтрольні їм засоби масової інформації, підтримують ті чи інші громадські організації, підпорядковуючи їх своєму впливові, тощо. Важливу роль у політичній соціалізації відіграють правові норми. Вони визначають правовий статус особи, наділяють учасників правовідносин конкретними правами та обов'язками, передбачають притягнення до юридичної відповідальності осіб, які порушують правопорядок, і тим самим стимулюють встановлення зразків суспільно значущої поведінки. 20.2. В. Липипський послідовно обстоював ідею незалежної української державності. Він вважав, що тільки власна держава, збудована українською нацією на своїй етнографічній території, врятує націю від економічного розпаду та кривавої анархії. . Обґрунтовуючи ідею створення незалежної української держави, В. Липинський на перший план спочатку висував її демократичний характер, вважаючи, що тільки демократія може стати твердою опорою державності. Питання про форму державного правління — монархічну чи республіканську — було для нього другорядним. форму державності для України В. Липинський шукав поза демократією, більшовицькою диктатурою та націоналізмом. Такою формою він вважав конституційну монархію. . Ідея монархії має виступати консолідуючим чинником українського суспільства, вона відповідає державницькій традиції, започаткованій іще Б. Хмельницьким Основними підвалинами, на яких має засновуватися українська монархія, В. Липинський називає аристократію, класократію, територіальний патріотизм, український кон-серватизм і релігійний етос. . В аристократії існують статична й динамічна складові. Першу представляють такі елементи, які наявні у будь-який історичний період, — шляхта і хліборобський клас. Аристократія завжди повинна поновлюватися, інтегруючись з іншими соціальними верствами, які складають монархічну державу. класократія — влада найкращих представників усіх суспільних класів і станів. Класократія як спосіб організації державної влади, на думку В. Липинського, забезпечує єдність нації і заперечує буржуазний парламентаризм, соціалізм і націоналізм. Перший роз'єднує націю за партійною ознакою, другий — за класовою, а третій — за етнічною. Відстоюючи незалежну українську державність, В. Ли" пинський водночас наголошував, що географічне положення України, спільне історичне минуле, спільні економічні інтереси вимагають тісного економічного і воєнного союзу суверенної Української національної держави з Росією і білорусією. 20.3. Політ. вибори –формування керівних органів державної влади всіх рівнів: партій, сусп. організацій, призначення представників будь-якої громади, делегатів до представницьких зборів, з’їздів тощо. Легітимність-здатність того чи іншого політичного режиму досягти суспільного визнання та виправдання обраного політичного курсу, прийнятих їм політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади. 21.1. Природа та основні джерела походження етнічних конфліктів Суб'єктами конфлікту можуть виступати індивіди, малі й великі групи людей, їхні різноманітні організації. Соціальний конфлікт — це зіткнення інтересів соціальних спільностей. . Конфлікт виникає тоді, коли дії сторін, що конфліктують, спрямовані на досягнення несумісних цілей При цьому кожна зі сторін прагне контролювати і спрямовувати дії іншої сторони. Конфлікти пов'язуються з проблемами державної влади, її зміцнення або підриву, тобто мають політичний характер. До них належать, зокрема, міжкласові, міжетнічні, демографічні та міжрегіональні конфлікти. Міжкласові конфлікти проявляються в різних формах класової боротьби. Міжетнічні конфлікти. причини цих конфліктів кореняться в історії етнічних спільностей та відносин між ними, національній свідомості, психології, традиціях, ідеологічних стереотипах, які переходять з покоління в покоління. Найчастіше причиною міжетнічних конфліктів стає войовничий націоналізм. .Спричиняє конфлікти й суперечність між формально проголошеним у державі принципом рівності всіх етнічних спільностей і фактичною їх нерівністю, пов'язаною з неоднаковими можливостями задоволення матеріальних, культурних і політичних потреб. Міжрегіональні конфлікти можуть виникати й через помилкову політику центральних властей щодо розвитку окремих регіонів, необгрунтовані прагнення регіональної еліти до набуття тим чи іншим регіоном особливого, привілейованого статусу в державі, через відмінності в політичних настроях населення регіонів, рівнях їхнього економічного розвитку Головне завдання національної і регіональної політики держави полягає в тому, щоб своєчасно виявляти міжетнічні та міжрегіональні суперечності, робити все можливе для запобігання конфліктам, особливо у гострих, руйнівних формах. Причини виникнення і шляхи розв'язання конфліктів у суспільстві, з'ясування їх значення для суспільного розвитку, соцільного управління, гармонізації суспільних відносин вивчає конфліктологія. 21.2. Проблема політичної участі. Конституція України про місцеве самоврядування. До інституціоналізованих форм політичної поведінки належать участь у виборах, референдумах, суспільно-політичних рухах, роботі політичних партій та ін. У сучасному демократичному суспільстві основними інституціоналізованими формами політичної участі, тобто непрофесійної політичної діяльності, для абсолютної більшості громадян є вибори і референдуми. . І За способом організації та проведення референдум близький до виборів. У політичній практиці сучасних держав референдум — це всенародне волевиявлення (голосування чи опитування) На загальнонаціональний референдум виносяться ті питання, які стосуються найважливіших проблем політичного життя країни: прийняття конституції та поправок до неї, вибору форми державного правління чи форми державного устрою, вступу країни до міжнародних організацій тощо. Різновидом референдуму є плебісцит — опитування населення шляхом голосування про належність території, на якій воно проживає, тій чи іншій державі. Нерідко плебісцит тлумачиться дещо ширше — як всенародне голосування, яке проводить держава з найважливіших питань. Основна відмінність між виборами й референдумом полягає в тому, що якщо на виборах виборці визначають, хто з кандидатів представлятиме Їхні інтереси в представницьких органах чи обійме виборну посаду, то на референдумі вони самі приймають остаточне рішення з того чи іншого питання. Цим зумовлюється досить поширена висока оцінка Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. 21.3. Абсолюти́зм (самодержавство, абсолютна монархія) — ссылка скрыта ссылка скрыта, за якої верховна ссылка скрыта (ссылка скрыта тощо) належить одній особі (ссылка скрыта, ссылка скрыта, ссылка скрыта тощо), та для якої характерний найвищий ступінь ссылка скрыта ссылка скрыта. Мажорита́рна ви́борча систе́ма - порядок визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат, який одержав на виборах більшість (абсолютну чи відносну) голосів виборців. Екологічна політика- впливова соціально-політична течія, що сформувалася на Заході на початку 80-х років. Конкретно-історичною основою його виникнення стали негативні наслідки НТР, глобальні проблеми сучасної екології. Загроза ядерної катастрофи, екологічна криза, 22.1. Етнонаціональні спільності як субєкти політики. Механізм регуляції міжнаціональних відносин в Україні До етнонаціональних спільнот відносять плем’я, народність і націю Плем’я – це ті етнічної спільності й соціальної організації докласового суспільства. Головна відмінна риса племені полягає в існуванні кровнородинних зв'язків між його членами, поділі на роди. Для племені характерні також наявність племінної території, певна економічна спільність, єдина племінна мова чи діалект, племінна самосвідомість і самоназва. В поняття «нації» в науковій літературі та політичному вжитку вкладається різний зміст. Націю можна розуміти як етнічну і як державно-політичну спільність. Як державно-політична спільність нація — це сукупність усіх громадян держави, незалежно від їхньої етнічної приналежності. Нації сформувалися в період виникнення капіталізму на базі народностей. Народність — це історично сформована мовна, територіальна, економічна і культурна спільність людей, яка передує нації. Вона характеризується тими самими ознаками, що й нація, але відрізняється від неї рівнем економічного й соціального розвитку. Етнос можна визначити, як соціальне-історичну, сталу спільність людей, об'єднаних спільними рисами культури, поведінкою, психологією, самосвідомістю, системою моральних і матеріальних цінностей, етнонімом. Для існування етносу не обов'язкова наявність усіх без винятку ознак. Не менш важливою є позатеріторіальна особливість етносу, тому що він досить часто не має чіткоокресленої теріторії проживання. Етнонаціональні відносини - це відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку та їх державними утвореннями, а також між людьми різних національностей, які складаються у процесі життєдіяльності і взаємодії етнонаціональних спільностей Структурно етнонаціональні відносини складаються з внутрішньонаціональних та міжнаціональних. Основоположний принцип внутрішньонаціональних відносин є національна єдність. В основі поняття національної єдності лежить національна ідея, яка, отримавши підтримку більшої частини населення країни, стає інтегруючою Сучасні вчені виділяють два рівні міжетнічних відносин: 1) міжособистий, міжгруповий; 2) інституціональний. Особливості етнонаціональних відносин та етнополітики в сучасній Україні Довгий час, аж до проголошення державної незалежності Україна не мала можливості проводити самостійну етнонаціональну політику, так само як не мала традицій у розвитку етнонаціональних відносин в умовах демократії. Тому сьогодні Україні доводиться створювати заново не тільки систему регулювання етнонаціональних відносин, але і саму етнополітику. проблемою є несформованість української політичної нації, не дивлячись на те, що, як свідчить статистика, ще за часів СРСР українці були кількісно переважаючою етнічною спільністю у державі. Український народ фактично не мав тривалих політичних традицій державності. До того ж, українські землі були поділені між різними державами 22.2. Політика як соціальне явище Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище: - це мистецтво управління д-вою; - це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н) - напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви; - засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі. П-ка як соц. явище і усвідомлена діяльність, спрямована на забезпечення сусп. процесів, їх регул-ня і розвиток в тому напрямі, якого прагне домінуюча або опозиційна група Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки: За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на, За орієнтацією: внутрішня і зовнішня; За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна; За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп. організацій; За терміном дії: постійна й тимчасова; За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка 22.3. Агре́сія – це фізична або словесна поведінка людини, спрямована на пошкодження або зруйнування. У випадку, якщо агресія виявляється в найбільш екстремальній і соціально неприпустимій формі, вона переростає у ссылка скрыта Пропорційна виборча система – це мандати розподіляються між списками кандидатів пропорційно до кількості голосів, отриманних кожним із цих списків. Тут виборець голосує не за конкретну особу, а за ту чи іншу партію, яка виставляє свій список кондедатів. 23.1. Політична партія — це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верстви, верств, яка виражає їхні інтереси. Політичні партії іноді виражають не лише класові, а й інші інтереси, приміром, національні. Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Нині в політичному житті України умовно можна виділити п’ять головних напрямків диференціації діяльності політичних об’єднань, виходячи з їх ставлення до: 1. ідеї державної незалежності; 2. історичного періоду перебування України в складі Росії та СРСР; 3. самої нинішньої Росії та СНД; 4. форми державного устрою, організації влади і політичного режиму; 5. цілей, форм і методів проведення ринкових реформ. В Україні можна назвати чотири основні напрямки: націонал-радикальний, націонал-демократичний, ліберально-центристський та соціал-комуністичний. Громадські організації і рухи - це добровільні об'єднання громадян, які виникають в результаті вільного свідомого волевиявлення громадян на основі їхньої самодіяльності, вираження та захисту різного роду інтересів. Можуть перерости в партії. Активізують суспільство. На відміну від партій, громадські організації і рухи виражають не лише політичні, але й соціальні, економічні, творчі, вікові, національно-культурні та інші інтереси. Класифікація:
23.2.Походження держави її сутність. Еволюція і форми державного правління Поняття "держава", нині трактується у таких значеннях: • як спільнота людей, яка проживає на певній території і згрупована в ціле органами державної влади; • як система організацій, установ, інститутів, які володіють верховною владою на певній території. Основні концепції походження держави. Теологічна. У ній поява держави пов'язана з наданням якимись божественними силами представникам певного роду чи соціальної групи, права керувати іншими. Така влада є «від Бога» і повинна здійснювати його волю на Землі. Згідно з патріархальною концепцією походження держави є результатом розвитку сім'ї. Договірна теорія походження держави - в результаті свідомої і добровільної угоди людей, які раніше перебували у природному, додержавшому стані, а потім для того, щоб надійно забезпечити свої основні права і свободи, вирішили створити державу. Під "державним правлінням" розуміється спосіб організації і здійснення державної влади. виділяють такі форми державного правління, як монархія та республіка. Монархія - це форма державного правління при якій верховна державна влада, повністю або частково зосереджується в руках одноосібного глави держави і передається у спадок. Історичними формами монархії є абсолютна та конституційна монархії. Республіка характеризується здійсненням вищої державної влади виборним колегіальним органом, який формується населенням на визначений час. Різновидами республіки є парламентська, президентська та змішана. Парламентська республіка. Верховенство в системі державної влади належить парламенту, який формує уряд. Функції президента в основному зводяться до представницьких. Президентська республіка. Президент обирається народом, є главою держави і очолює виконавчу владу. . Членів уряду призначає президент. Президент не має права розпустити законодавчий орган, а депутати парламенту не можуть вплинути на дострокове переобрання президента, окрім як через механізм імпічменту. Змішана республіка. Глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який обов'язково повинен затверджуватися парламентом 23.3. Апеляція - одна з форм оскарження судових рішень у цивільних і кримінальних справах до суду вищої (апеляційної) інстанції, що має право переглядати справу. Виконáвча влáда (також екзекутивна влада) - це одна з трьох гілок ссылка скрыта ссылка скрыта, яка, відповідно до ссылка скрыта принципу поділу влади у державі, розробляє і втілює державну політику спрямовану на забезпечення виконання ссылка скрыта та управляє сферами ссылка скрыта життя, насамперед державним сектором ссылка скрыта. Виконавчій владі надається можливість самостійно приймати рішення необхідні для виконання цих завдань, проте вона є підзвітною відносно ссылка скрыта гілки влади. За дотриманням чинного законодавства, в тому числі і органами виконачої влади, слідкує ссылка скрыта. Мішана виборча система- та чи інша комбінація мажоритарної і пропорційної виборчих систем.Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління (президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорціної) 24.1.Політичні партії та партійні системи Термін «партія» (від лат. рагііо — поділяю, розділяю) у перекладі з латинської означає частину якоїсь великої спільності Вони виникали як результат обмеження абсолютної монархії, включення в політичне життя широких верств суспільства. Партії набувають все більш чіткої організаційної й ідейно-політичної будівлі. Чотири ознаки Перша ознака — певна тривалість існування організації. .Друга ознака — наявність досконалої організації на всіх державних рівнях. Третя ознака політичних партій — прагнення центральних і місцевих партійних організацій до влади. Четверта важлива ознака партій — пошук народної підтримки через вибори або які-небудь інші політичні і суспільні структури. .Політичні партії виконують у суспільстві багато функцій, що мають конкретний історичний характер. Партії при тоталітарних режимах виконують дві основні функції: формують однодумність і здійснюють керівну і напрямну роль у суспільстві. У демократичних суспільствах політичні партії мають багато функцій: управлінська ; формування громадської думки; вплив на виборців; інформаційна функція; виховна; функція соціальної інтеграції; підготування і підтримки політичних лідерів. Одна з найважливіших функцій політичних партій — інформування громадян про рішення і наміри державної влади. Політичні партії виконують і виховну функцію в суспільстві. У центрі їх уваги знаходяться виховання політичної свідомості людей, регулювання їх політичної поведінки. У сучасній політичній літературі є різні класифікації партій. М.Дюверже Він виділив кадрові, масові партії. Кадрові партії мають гнучку структуру, слабку дисципліну і значну самостійність місцевих комітетів. Вони не мають такої жорсткої організації і субординації, як масові партії. Масові партії відрізняються метою — залучити у свої ряди якнайбільше членів і постійно заохочувати і розвивати їх політичну активність. Масові в основному існують на внесок їхніх членів, кадрові — на матеріальній підтримці відомих і впливових людей. Кадрові партії (нотаблі) — це нечисленні партії, мають сильну внутрішню організацію. Кадрові партії виражають і захищають інтереси правлячої еліти, забезпечують їй підтримку на виборах. Трискладова типологія . Вона включає масові партії, кадрові і партії виборців або універсальні партії. Партії виборців першочерговою своєю задачею вважають боротьбу за виборців. В залежності від владного положення правлячі й опозиційні. Правлячі мають реальну владу і прагнуть її зберегти, опозиційні — аналізують політичну діяльність правлячої партії, критикують її недоліки і готуються її замінити. За пріоритетними цінностями партії розділяють на ліві, праві, центристські, ультраліві, ультраправі, або екстремістські. Партійна система - структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади, характером, умовами діяльності, поглядами на базові цінності політичної культури суспільства та ступенем узгодження цих поглядів у ході реалізації прийнятих ними ідеологічних доктрин, форм і методів практичної політичної діяльності. У політології партійні системи характеризуються як невід’ємна складова частина політичної системи суспільства в цілому, характер якої визначає різновид політичного режиму, механізм та ефективність функціонування демократичних інститутів суспільства. Під терміном партійна система розуміють: право партій на формування власної системи правління; сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в ньому; сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у спільній боротьбі, або в суперництві за владу в суспільстві; сукупність політичних партій, що існують у країні, незалежно від форм діяльності та ступеня інституціалізації згідно з чинним законодавством. Одним з найпоширеніших підходів до типології партійних систем є виділення одно-,двох- і багатопартійних систем. У нормально функціонуючій державі цивілізованого типу загальним критерієм визначення кількості партій є кількість партій, що мають своє представництво у парламенті. В однопартійних фактично існує тільки одна пануюча партія, хоча формально можуть мати місце й інші партії (при тоталітарних режимах) Біпартизм — це система, де існують декілька партій, але тільки дві з них значно впливають на політичне життя країни. Типовий приклад двопартійної системи — Великобританія, . Мультипартизм визначається як система, де багато політичних партій реально впливають на політичне життя суспільства й утворюють між собою стійкі союзи. Багатопартійні системи існують у більшості демократичних країн світу. У багатопартійній політичній системі парламентська більшість побудована на комбінації основних партій, представлених і парламенті, змінюється після кожних виборів відповідно змінюються і уряди. Найчастіше у світі використовується система з трьох-п’яти партій, жодна з котрих не перважає. Вони змушені йти на компроміси. При наявності великої кількості дрібних партій, вони утворюють на час виборів блоки. Практика свідчить, що у стабільних суспільствах існує тенденція до зменшення політичних партій, концентрації політичних сил у невеликої кількості партій. 24.2.Розвиток політичних ідей мислителями Київської Русі За часів Київської Русі українська політична думка розвивалась у різноманітних виявах інтелектуальної, духовно-естетичної діяльності (в художній літературі, історичних творах і т. д.) це пояснює ться слабкою диференціацією інтелектуальної діяльності. Тому політичні ідеї вперше були сформовані у творах державних діячі, церковних ієрархів, літописців, стосувалися питань виникнення української державності, її суспільно-політичного устрою, відносин влади і церкви, проблеми єдності та суверенності політичної влади, об'єднання розрізнених удільних князівств навколо великого князя київського, самостійності й незалежності Русі , її місця серед інших народів та держав світу. Найбільш відомі серед цих творів: «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона. Вихідною проблемою «Слова» є питання про співвідношення закону та істини (благодаті). У традиціях релігійної літератури під законом автор розумів Старий Заповіт, а під істиною - Новий. Закон Важливим для Іларіона є також питання богообраності народів. Він зауважує, що з осягненням людьми істини, після спокутування Христом первородного гріха, всі народи, які прийняли християнство, стають рівними перед Богом. . Іларіон чітко висловлює свої симпатії до монархії як форми державного правління. тут влада зосереджується в руках одного правителя, а єдиновладдя є запорукою територіальної єдності і сили держави. «Повість врем'яних літ» У літописі подаються звістки про діяльність руських князів, про боротьбу з зовнішніми ворогами, про народні постання у Київській Русі. Найважливіша проблема рівності Київської Русі з іншими європейськими державами. Особлива увага в «Повісті...» приділяється обґрунтуванню законності й необхідності князівської влади. У «Повісті...» не заперечується ідея єдності руських земель, але розглядається вона передусім як духовна, котру забезпечує християнська церква. «Руська правда» Значна увага у Київській Русі приділялась розробці законодавчих актів, які регулювали суспільні відносини. «Руська правда» Ярослава . Закони Ярослава високо цінували людське життя, честь, осуджували злодіїв та вбивць. Головними цілями співжиття проголошувались особиста безпека і невід'ємність власності. За насильницькі дії визначали особливу плату до казни -штраф, можна було відкупитися грішми. Смертної кари не було. Пильно захищалася власність; за певних умов навіть виправдовувалось убивство злодія. Найтяжчі кари, аж до вигнання з рідної землі, встановлювались за крадіжку коней і підпал Регулювала також майнові відносини між людьми, стосунки між батьками й дітьми. «Повчання Володимира Мономаха «, «Повчання» містить практичні вказівки щодо керівництва державою, управління підданими, правил поведінки з ними в деяких типових ситуаціях, зокрема під час війни. За політичними традиціями слов'янства князь був не тільки правителем і воєначальником, а й верховним суддею в державі. 24.3. Політи́чний режи́м — сукупність засобів і методів здійснення ссылка скрыта, яка відображує характер взаємовідносин ссылка скрыта і ссылка скрыта. Парламент — найвищий виборний (повністю або частково) орган ссылка скрыта ссылка скрыта, в якому здійснюється представництво основних політично активних груп населення країни. 25.1..Міжнародні відносини й міжнародна політика. Національний інтерес і національна безпека міжнародні відносини є відносинами між націями як політичними утвореннями (державами). Міжнародна політика - це комплекс двосторонніх та багатосторонніх політичних, економічних, дипломатичних, військових, культурних, науково-технічних відносин між державами; історично зумовлена форма інтегративних тенденцій, які виникають у процесі розвитку світового співтовариства, а також форми взаємодії між його суб'єктами; сукупність дій політичних суб'єктів у відносинах між державами та на міжнародній арені в цілому. . Вивчення міжнародних відносин передбачає: - по-перше, аналіз зовнішньої політики чи політичних стосунків між державами; - по-друге, з'ясування всіх аспектів стосунків між різними суспільствами. В основі зовнішн. політ. лежать національні інтереси як інтегральне вираження інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему.,. забезпечення яких є основним завданням зовнішньої політики будь-якої держави. Розрізняють два основних рівні зовнішньополітичних інтересів: рівень головних інтересів і рівень специфічних інтересів. Рівень головних інтересів охоплює зовнішньополітичні інтереси, пов'язані із забезпеченням безпеки й цілісності держави як певної соціально-економічної, політичної, національно-історичної і культурної спільності, захистом економічної і політичної незалежності держави, утриманням і зміцненням її авторитету в системі міжнародних відносин. Рівень специфічних інтересів містить окремі, часткові інтереси держави в системі міжнародних відносин. . національна безпека — це такий стан держави, який дає їй можливість зберігати свою цілісність і виступати самостійним суб'єктом системи міжнародних відносин. Національна безпека — державна політика, скерована на створення внутрішніх і міжнародних умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей. Національна безпека означає захищеність життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства, державних кордонів, територіальної цілісності, суспільно-політичного ладу, економіки, культури країни від внутрішньої і зовнішньої загрози. Вона має, отже, внутрішній і зовнішній аспекти. Національна безпека проявляється на трьох рівнях: особи, суспільства й держави. У змістовному плані розрізняються політична, економічна, воєнна, екологічна, інформаційна безпека і безпека у сфері культури як складові національної безпеки. 25.2.Теорія соціальної стратифікації Розглядаючи соціальну структуру як сукупність соціальних груп, що різняться своїм становищем у суспільстві, потрібно знати, як відрізняти ці групи одну від одної. Інструментом у досягненні цього є теорія соціальної стратифікації, її було створено на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К.Девісом, У. Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві. На їх думку соціальна стратифікація забезпечує виокремлення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняються одна від одної певними важливими для даного суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національними чи іншими рисами. При цьому соціально стратифікаційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Цей підхід сповідує такі основні принципи: а) обов'язковість вивчення всіх без винятку соціальних верств суспільства; б) необхідність застосування при порівнянні їх одних і тих самих критеріїв; в) достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств. Очевидно, що за такого методологічного підходу згадувана вище сталінська модель «2+1» (два класи й прошарок) не має ніяких шансів на наукове обґрунтування. Соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «портретом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому. Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціальної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення. Аскрипція — просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним та ін.). Досягнення—здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам. Класова й стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки — на основі вичленування у науковому аналізі реально існуючих класів, верств, інших соціальних груп може бути збудована «об'ємна», а не однолінійна модель соціальної структури, що має міцну емпіричну соціологічну базу. В останні роки у світовій соціологічній літературі поняття «класи» посідає таке ж визначене місце, як і поняття «страти», й обидва вони використовуються як у національних, так і в міжнародних порівняльних дослідженнях. Дезінформація, викривлення реальної структури суспільства — це шлях не до його зміцнення, а, навпаки, до розмежування інтересів, до соціальної дезінтеграції. Замовчування реальної картини соціальної стратифікації суспільства відповідає інтересам лише того, хто концентрує у своїх руках політичну й економічну владу. 25.3. Політи́чна па́ртія — це зареєстроване згідно з законом ссылка скрыта «Про політичні партії в Україні» добровільне ссылка скрыта — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у ссылка скрыта та інших політичних заходах. державний устрій |