1. Громадські політичні рухи: типологія та функції

Вид материала

Документы

Содержание Характерні особливості тоталітарного режиму

Подобный материал:

• Назва реферату: Типи І функції громадсько-політичних організацій та рухів Розділ, 102.02kb.
• Назва реферату: Громадсько-політичні об’єднання та рухи, основні риси Розділ, 48.26kb.
• «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
• Становлення багатопартійності в сучасній Україні”, 120.96kb.
• Тарас Андрусяк історія політичних та правових вчень, 3273.38kb.
• Історія політичних та правових вчень лекції ЗмІст, 3260.43kb.
• Тема. Функції та їх графіки, 243.69kb.
• Семінарське заняття на тему: „огляд типових недоліків та порушень, яких допускаються, 82.12kb.
• Церковна архітектура України доби Гетьманщини, 115.13kb.
• Назва модуля: Алгоритмічні мови та програмування Код модуля: кса 6022 С01, 22.16kb.

Характерні особливості тоталітарного режиму

Термін "тоталітаризм" походить від латинського слова "totalis", що означає "весь, цілий, пов­ний". На практиці тоталітарний режим встановлюється в дея­ких країнах в першій половині XX століття".

Тоталітаризм оз­начає повний (тотальний) контроль та жорстку регламентацію з боку держави усіх сфер життєдіяльності суспільства та кож­ної людини засобами збройного насильства:

• влада формується однією людиною або вузькою групою осіб з прав­лячої еліти
  
• здійснення політичного панування можливе лише у тому випадку, коли влада спирається на розвинуту каральну систему, політичний терор, тотальну ідеологічну обробку сус­пільної думки
  

Умови виникнення тоталітарного режиму:

• тоталітарні режими частіше за все виникають у надзвичайних умовах: зростаючої нестабільності, глибокої еко­номічної і політичної кризи в суспільстві, необхідності швидкого вирішення стратегічних завдань.
  

Його встановлення розгляда­ється як спосіб подолання зазначених проблем та досягнення визначених цілей.

Ознаки тоталітаризму:

1. 
   надцентралізація структур влади, яка має пірамідальну форму, на вершині якої лідер-вождь або группа. Володарююча група не несе відповідальності за свої дії ні перед яким виборним органом, концентрує в своїх руках усю повноту влади, тобто законодавчу, виконавчу і судову владу;
   
2. монопольна ідеологія, яка обґрун­товує право режиму на поза контрольне панування. Ідеологія в тоталітарних режимах використовується для підкорення всього населення реалізації єдиної мети;
   
3. масова монопольно володарюючи партія, яка формує політичні цілі, визначає засоби їх реалізації, здійснює підбір і розстановку кадрів;
   
4. розгалужена каральна система;
   
5. відсутність громадянських прав і свобод та громадянського суспільства;
   

висока ступінь мілітаризації в усіх сферах суспільного життя.


28.2. Консерватизм як ідеологічна течія сучасного світу


Консерватизм з лат. збереження.

Фундатори консерватизму як політичної ідеології: Ерік Берк, ,Бональд.

Консерватизм – ідеологічна течія, яка виступає за збереження і підтримку існуючих форм соціальної структури, традицій, цінностей, морально-правових норм.

Історичні ідеї консерватизму:

• необхідність збереження існуючих традицій;
  
• обґрунтування неприродності свідомого перетворення соціального порядку;
  
• проголошення принципів послідовності;
  
• не порушення природних порядків, даних Богом (природні принципи, що лежать в основі сім”ї, власності мають зберігатися);
  

Ідеї консерватизму на початковому етапі:

1. суспільство розглядається як злагоджений механізм, що функціонує;
   
2. принципи релігійної смиренності і покірності;
   
3. заклик до керованості власних дій тими принципами, що панують в суспільстві (неможливість панування демократії, бо дії народу - ірраціональні);
   
4. політики повинні підкорятись нормам моралі;
   
5. за консерватизмом людська природа переповнена лихих намірів, тому людина має підпорядковуватися Богу (таким чином обґрунтовується елітарна форма правління).
   

Концепції неоконсерватизму, що з”явився у 2-гій половині XXст. (кардинальні зміни порівняно з початковим консерватизмом) :

• визнання не тільки капіталістичного суспільства, а й ліберального;
  
• заперечення втручання держави в економіку, що стримує її розвиток
  

Особливість консерватизму - не має сталого ідейного ядра і набуває різних ідейних форм в різні історичні етапи.

Форми консерватизму:

• історична форма
  
• антропологічна форма: консерватизм як вічна загальнолюдська позиція щодо визначних ідей принципів, ідеалів. Суспільство є вищим за індивіда, бо окрема людина керується у своїх діях інстинктами;
  
• ситуаційна форма: консерватизм як засіб пізнання і практичної діяльності суб”єктів політики, які намагаються зберегти існуючі порядки.
  

В цих рамках розрізняють:

1. ціннісний консерватизм: збереження вірності принципам, і готовність погодитись зі змінами
   

структурний консерватизм: характеризується негативним ставленням до суспільних змін.

28.3. Консенсус – згода між субєктами пол з певних питань на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх груп сус.

Пол цінності – поняття, що використовується для визначення сутності політично значущих дій, процесів, явищ у відповідності з інтересами сус-ва, соц нруп, людини.

Федерація – союзна д-ва, до складу якої входять д-ні

29.1. Політичний процес

характеризує взає­модію соціальних і політичних структур суспільства, ту площину по­літики, де виконуються ролі й функції головних суб'єктів і носіїв політичної влади.

Доціль­но розрізняти три різних режими існування політичного процесу.: режим функціонування, який не виводить політичну си­стему за межі взаємовідносин громадян і інститутів влади, що скла­лися. У цьому випадку політичний процес відображає здатність струк­тур і механізмів влади лише до простого відтворення рутинних, повторюваних з дня в день відносин між елітою і електоратом, громадянином і державою. Режим розвитку. тут структури й механізми влади виводять політику держави на новий рівень руху. Політичний розвиток супроводжується інтенсивною взаємодією мікро- і макрофакторів влади, які в кінцевому результаті ведуть до підвищення відповідності соціальних і політичних явищ. Режим занепаду- розпаду політичної цілісності. В даному ви­падку напрям динаміки політичного процесу має негативний стосов­но норм і умов цілісного існування політичної системи характер.

політичний процес - су­купність інституалізованих і неінституалізованих дій суб'єктів по­літики, що здійснюють формування і реалізацію міжгруповою владою волі суспільства.

Етапи:

етап представлення політичних інтересів груп інститу­там, що приймають управлінські рішення. У цьому розумінні змісті різниці політичних процесів у тих чи інших країнах залежить, перш за все, від наявності або відсутності там вільних виборів і установленої виборчої системи.

етап прийняття рішень і формулювання політичної волі. Тут по­літичний процес являє собою сукупність конкретних прийомів, процедур, ме­тодів, усвідомлених і спонтанних стратегій, що ведуть до прийняття конкретних рішень.

. Існують два основні методи прийняття рішень: раціонально-універсальний і метод послідовних обмежень. Він передбачає раціональне знаходження проблеми й вибір шляхів її розв'язання, які найбільше відповідають поставленій меті метод «гілок», виходить з необхідності внесення у звичайну управлінську діяльність поправок, котрі потрібні для реалізації часткової мети. Другий метод - «змішано-скануючого методу», який забезпечує масштабний процес прийняття рішень, поєднуючи при цьому переваги ви­щеназваних методів.

етап реалізації політичної волі, вираженої у формі управлінських рішень. На даному етапі політичного процесу головним питанням є вибір адекватних прийнятим рішенням засобів і методів політичного регулювання (перш за все: насильницьких — ненасиль­ницьких, ідеологізованих — неідеологізованих).

29.2.Соціал-демократія в політичному житті сучасного світу.

Соціал-демократія розвинена в таких державах , як Швеція,Фінляндія, Данія,

Поняття соц держава виникло в повоєнній політичній і суспільній теоріє для позначення держави сучасного демократичного типу за умов відносно стабільної і розвиненої екоміки. Кожна держава є соціальною з огляду на виконання нею соц функцій. Особливістю сучасної соц держави є здійснення нею активної соц політии, спрямованої на забезпечення прав людини, працевлаштування населення, підтримку малоімущих, сімї і материнства, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення. Політичні права людини доповнюються соціально-економічними правами, що передбачають надання всім членам суспільства певного мінімуму матеріальних та соціальних благ. З цією метою держави активно втручаються в економічні й соціальні відносини за допомогою податків і різних соціальних виплат, перерозподіляє через бюджет значну частину національного доходу на користь менш забезпечених верств населення.

Започаткувавши соціальну політику соціально-демократичні партії, які в повоєнні роки тривалий час перебували при владі в деяких західно-європейських країнах, зокрема у Швеції та Німечинні створено ними в 60-х роках державність дістала назву “держава загального благоденства” а згодом стала позначатись науковим поняттям “соц держава”.

Отже, соц держава – це правова держава, яка проводить активну соціальну політику спрямовну на забезпечення прав і свобод лядини, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення.

Активну соціальну політику проводить і соціальна держава. Однак відбувається це за відсутності правової держави і громадянського суспільства, що призводить до довільного розподілу державою матеріальних благ і соціальних послуг, зрівнялівки і зниження стимулів до трудової діяльності, спричиняє застій виробництва. Подібні наслідки соц політики можливі і у правовій державі вразі абсолютизації соц знань і надмірного втручання держави в економіку. Оптимальне поєднання правових і соціальних принципів у функ ціонуванні держави позначається термінологією “соціально-правова” держава.

29.3. Електорат – громадяни, які мають право голосу для участі у пол виборах. Рішення і настрої електорату визначають склад виборних органів влади,впливають на позиції пол лідерів і партій.

Поділ влади – принцип розмежування функцій в єдиній системі держ влади з поділом її на законодавчу, виконавчу і судову гілки, які здійснюють свої повноваження кожна самостійно, врівноважуючи одна одну.

Толерантість – терпиме ставлення до інших, до чужих думок ,пол уподобань, позицій. Це необхідна умова демокр сус.

30.1.Політичний конфлікт

Поняття Конфлікт — це «зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалі­зації їхніх інтересів в умовах протидії».

Суб'єктами конфлікту можуть виступати індивіди, малі й великі групи людей, їхні різноманітні організації. Соціальний конфлікт — це зіткнення інтересів соціальних спільностей. . Конфлікт виникає тоді, коли дії сторін, що конфліктують, спрямовані на досягнення несумісних цілей При цьому кожна зі сторін прагне контролювати і спрямовувати дії іншої сторони. Конфлікти пов'язуються з проблемами державної влади, її зміцнення або підриву, тобто мають політичний характер. До них належать, зокрема, міжкласові, міжетнічні, демографічні та міжрегіональні конфлікти.

Міжкласові конфлікти проявляються в різних формах класової боротьби.

..Міжетнічні конфлікти. причини цих конфліктів кореняться в історії етнічних спільностей та відносин між ними, національній свідомості, психології, традиціях, ідеологічних стереотипах, які переходять з покоління в покоління. Найчастіше причи­ною міжетнічних конфліктів стає войовничий націоналізм. .Спричиняє конфлікти й суперечність між формально проголошеним у державі принципом рівності всіх етнічних спільностей і фактичною їх нерівністю, пов'язаною з неод­наковими можливостями задоволення матеріальних, куль­турних і політичних потреб.

. Міжрегіональні конфлікти можуть виникати й через помил­кову політику центральних властей щодо розвитку окремих регіонів, необгрунтовані прагнення регіональної еліти до набуття тим чи іншим регіоном особливого, привілейованого статусу в державі, через відмінності в політичних настроях населення регіонів, рівнях їхнього економічного розвитку

Головне завдання національної і регіональної політики держави полягає в тому, щоб своєчасно виявляти міжетнічні та міжрегіональні суперечності, робити все можливе для запобігання конфліктам, особливо у гострих, руйнівних фор­мах.

Причини виникнення і шляхи розв'язання конфліктів у суспільстві, з'ясування їх значення для суспільного розвитку, соціального управління, гармонізації суспільних відносин вивчає конфліктологія — самостійна галузь наукового

30.2.Сутність, структура та функції політичної ідеології


Ідеологія: idea з грец. - поняття, logos – вчення.

Ідеологія- система концептуально сформованих уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яке відображає інтереси, світогляд, ідеали, настрої окремих людей, класів, націй, суспільства, політичних партій та інших суб’єктів політики.

Ідеологія це:

• форма суспільної свідомості
  
• явище культури
  

Компоненти політ. ідеології:

1. політичні теорії та ідеї
   
2. соціально-політичні ідеали, цінності
   
3. концепції політичного розвитку
   
4. політичні програми
   
5. політичні символи і тд.
   

Можливі процеси в суспільстві:

• суперідеологізація
  
• деідеологізація
  
• реідеологізація – повернення до визнання великого значення ідеології в житті суспільства
  

Функції політичної ідеології:

1. пізнавальна
   
2. нормативно-регулююча
   
3. функція політичної соціалізації ( виховна - формування політ. Досвіду)
   
4. мобілізаційна( інтегративна)
   

Критерії класифікації політичної ідеології:

1. 
   за змістом спрямування:
   

• прогресивні
  
• рекреаційні
  
• демократичні
  
• авторитарні
  
• тоталітарні
  
1. за цінностями, що пропагуються:
   
   • релігійні
     
   • світські
     
2. за методом відображення політичних інтересів:
   
   • раціональні
     
   • ірраціональні
     
3. за світоглядним критерієм
   
   • матеріалістичні
     
   • ідеалістичні
     
   • ліберальні
     
   • неоліберальні
     
   • релігійні
     
4. за критерієм партійності:
   
   • ліберальні
     
   • консервативні
     
   • соціалістичні
     
   • соціал-демократичні
     
5. за класовим критерієм:
   
   • ідеологія селянського класу
     
   • ідеологія робітничого класу і тд.
     
6. за формаційним критерієм (за формаціями)
   
7. цивілізаційний підхід (відображає ідеологію тих чи інших цивілізацій)
   

Шляхи реалізації політичних теорій:

• безпосередній вплив на політичну діяльність держави різних суб’эктів політики
  
• опосередкований вплив – через формування ідеалів, політичних програм, гасел тощо.
  

Рівні функціонування політичних ідеологій:

• теоретико-концептуальний (пов’язаний з функціонуванням конкретних політичних положень)
  
• програмно-політичний (теоретичні положення ідеологій перетворюються в конкретнв програми, гасла, вимоги)
  

практичний

30.3. Громадянське сус-во – сус громадян ізвисоким рівнем ек-их, соц, пол, культ і морал рис, яке спільно з дер-ою утворює розвинуті правові відносини, але не залежить від д-ви, проте взаємодіє з нею.

Унітарна держава – єдина д-ва, поділена на адміністрат-терит чи нац-терит одиниці, які не мають пол самостійності, статусу д-го утворення.


1.1. Громадсько-політичні рухи: типологія та функції.

1.2. Соціальні та ідейні витоки демократії. Розвиток соціал-демократичних засад в сучасному українському суспільстві.

1.3. держава, нац. безпека, право.

2.1.Концепція громадянського суспільства. Громадянське суспільство та правова держава.

2.2.Політика і релігія . міжконфесійні процеси в сучасній Україні

2.3. автономія, геополітика, електорат.

3.1.Особливості авторитарних політичних режимів у посткомуністичних країнах та суспільствах

3.2. Політична система сучасної України. Стуктура , функції та типологія політичних систем.

3.3. аполітичність, групи тиску, соціальні інтереси.

4.1. Національна ідея та її історично-політичні засади.

4.2. Природа та типологія політичного лідерства. Політичні лідери в житті українського суспільства.

4.3. Авторитризм, парламентаризм, толерантність.