1. Громадські політичні рухи: типологія та функції

Вид материала

Документы

Содержание 10.3. Пол вибори – гол форма вираження волі народу і його участі у пол процесі і одночасно спосіб формування представницьких орг 11.1. Політична влада Механізми здійснення та поділ влади в суспільстві Політична ідеологія Політичний конфлікт 12.1. Україна в системі міжнародних політичних відносин Партійна система Унітарна держава 13 .1. Просвітництво Шарль-Луї Монтеск'є 13.2. Політичний маркетинг. Політична влада Соціальна держава 14.1. Дослідження Арістотелем і Платоном сутності і форм ідеальної організації держави. 14..2.. Влада як соц. явище. Концепції влади. Методи влади. Проблеми легітимності влади. Погляди Арістотеля (384-322 рр. до н. є.) Форму держави 15.2. Поняття та сутність правової держави. Становлення правової держави в Україні 16.1. Концепція політичного лідерства Вебера Типи легітимності політичної влади ... Полное содержание

Подобный материал:

• Назва реферату: Типи І функції громадсько-політичних організацій та рухів Розділ, 102.02kb.
• Назва реферату: Громадсько-політичні об’єднання та рухи, основні риси Розділ, 48.26kb.
• «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
• Становлення багатопартійності в сучасній Україні”, 120.96kb.
• Тарас Андрусяк історія політичних та правових вчень, 3273.38kb.
• Історія політичних та правових вчень лекції ЗмІст, 3260.43kb.
• Тема. Функції та їх графіки, 243.69kb.
• Семінарське заняття на тему: „огляд типових недоліків та порушень, яких допускаються, 82.12kb.
• Церковна архітектура України доби Гетьманщини, 115.13kb.
• Назва модуля: Алгоритмічні мови та програмування Код модуля: кса 6022 С01, 22.16kb.

10.3. Пол вибори – гол форма вираження волі народу і його участі у пол процесі і одночасно спосіб формування представницьких органів.

Пол менеджмент – система управління пол процесами: аналіз тенденцій, передбачення наслідків, вироблення рекомендацій.

Олігархія – пол і ек панування невеликої групи людей.

11.1. Політична влада як один із найважливіших її виявів, характеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. Поняття політичної влади ширше за поняття влади державної. Відомо, що політична діяльність здійснюється не тільки в межах держави, а й в інших складових частинах соціально-політичної системи: в межах партій, професійних спілок, громадських, міжнародних організацій і т.п.

Джерелом влади є політичне панування, яке постає як панування інтересу, має багато форм, основною з яких влада. У політичній прак­тиці інколи помилково тлумачать навпаки, що влада — джерело панування. Автори таких тлумачень не врахову­ють, що для завоювання влади необхідно спершу стати реальною політичною панівною силою і завоювати владу, а далі — закріпити своє панування. Із зовнішнього боку держава виступає як механізм здійснення влади і управління суспільством, як апарат влади. Розгляд держави через безпосереднє втілення політичної влади в апараті, системі органів — також не розкриває повністю її поняття. У разі такого розгляду не враховується діяльність системи органів місцевого самоврядування та інших. МЕХАНІЗМИ ЗДІЙСНЕННЯ ТА ПОДІЛ ВЛАДИ В СУСПІЛЬСТВІ

політична влада є неподільною, оскільки вона суверенна. Саме її єдність та неподільність стають гарантами стабільності політичного життя. Водночас політична й державна діяльність з реалізації влади не є однорідною, бо вона виявляється в різних формах: законодавчій, виконавчій та судо­вій. . ідея поділу влади отримала назву системи «стримувань» і «про­тиваг», що ставала гарантом законності та правопорядку в суспі­льстві.

Проблема поділу влади стала нині однією з найважливіших проблем удосконалення структури влади в Україні. Поєднання влади є недопустимим

. влада в суспільстві повинна: 1) забезпечувати законні права громадян, їхні конституційні свободи завжди й у всьому; 2) утвер­джувати право як непорушну основу суспільних відносин і під­корятися цьому праву; 3) здійснювати економічну, соціальну, ідеологічну та інші функції.

11.3. Біпартизм -одночасне перебування особи в громадянстві двох або більше держав.

Політична ідеологія — це систематизований вираз поглядів даного суб'єкта, сукупність вибудованих на основі аналізу політичного життя теорій, концепцій та моделей політичних явищ та процесів.

Політичний конфлікт – це зіштовхування, протиборство політичних суб’єктів, обумовлене протилежністю їх політичних цінностей, інтересів і поглядів. Політичний конфлікт – це боротьба одних суб’єктів з іншими за вплив в системі політичних відносин, доступ до прийняття загально значимих рішень, розпорядження ресурсами, монополію своїх інтересів і визнання їх суспільно необхідними, за все те, що складає владу і політичне панування.

12.1. Україна в системі міжнародних політичних відносин

Різні можливості України дають їй змогу мати статус великої європейської Можна виокремити декілька можливих варіантів її зовнішньополі­тичної стратегії: 1) орієнтація на інтеграцію в євразійський простір; 2) орієнтація на інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури (ЄС і НАТО); 3) обрання само­бутнього шляху розвитку, обмеження впливів Росії і країн Заходу на визначення політики України; 4) балансування між Заходом і Росією, використання переваг співробітництва на євразійському і західному просторах. Досить привабливою для України є орієнтація на інтеграцію до Європейського союзу та НАТО. Вступ до ЄС дав би Україні змогу використовувати сприятливі можливос­ті міжнародного поділу праці, піднятися до рівня економіч­ного, соціального й демократичного розвитку передових європейських країн. Інтеграція до НАТО слугувала б зміцненню безпеки України. НАТО обстоює принципи стабіль­ності й недоторканності кордонів держав-членів, гарантує їм територіальну цілісність Однак через свою відсталість Україна не готова до вступу в ці організації в економічному, соціальному, політичному і воєнному відношенні . Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України документ визначає: двосторонні міждержавні відно­сини, розширення участі в європейському регіональному співробітництві, співробітництво в межах Співдружності незалежних держав, участь в ООН та інших міжнародних організаціях. Як член ООН Україна бере активну участь в роботі її спеціалізованих установ, миротворчих заходах. З метою виходу з економічної кризи і реформування економіки вона активно співпрацює з такими спеціалізованими валютно-фінансовими установами ООН, як Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку. В роки незалежності Україна стала членом - Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Центральноєвропейської ініціативи У 1997 р. в Києві було відкрито

Інформаційний центр НАТО.Україна підтримує стосунки з усіма державами СРСР.

12.2. Відродження

Політнаука, започаткована щев епоху античності, активно відрод-жується наприкінці середньовіччя.Це пов'язано з іменем одного з видатних засновників політичної науки італійця Н. Макіавеллі . Н. Макіавеллі один із перших зробив значний крок уперед у визначенні предмета політичної науки, її методу й певною мірою -законів.політичну історію. У теорії Н. Макіавеллі держава означає політичний стан суспільства: ставлення панівної верстви до підлеглих, існування певним

чином організованої політичної влади, юстиції, створення відповідних законів тощо. Багатоманітність конкретно-історичних форм держави й політичної влади Н. Макіавеллі виводить насамперед із боротьби певних сил суспільства, головним чином, знаті й народу.Важливо, що в ході аналізу політичних форм звертається увага на різноманітні фактори, які впливають на становлення й зміну цих форм — економічні,військові, територіальні, географічні, демографічні, етнічні тощо. Політичні погляди Н. Макіавеллі — це реалістичний аналіз людських стосунків, що ґрунтується на досягнутому рівні знань про суспільство.Вагомий доробок у розвитку науки про політику належить відомим англійським мислителям Томасу Гоббсу і Джону Локку Своєрідність їх підходів до аналізу політичного життя Англії яскраво розкривається у їх висловлюваннях, які наведено нижче.Т. Гоббс, виправдовуючи реставрацію монархії після смерті Кромвеля, доводив, що монархія — одна з найкращих форм королівської влади. У праці "Левіафан" він описує хаос природного, додержавного існування людей. Це було суспільство,де йшла "війна всіх проти всіх".На відміну від Т. ГоббсаД.Локк трактаті про державу" дає філософське обґрунтування "славної революції"й установлення обмеженої монархії. Його ще називають засновником лібералізму. Він уперше чітко розрізнив такі поняття, як "особа", "суспільство", "держава", причому особу поставив вище за суспільство й державу. За Локком, людина від народження має природні, невідчужувані права "на життя,свободу і власність". Приватна власність — не абсолютна цінність, а засіб побудови вільного суспільства. Володіння власністю впливає на формування Індивідуальності.Важливим у політичній доктрині Дж. Локка є трактування ним поняття рівності, яку він виводить із "природного стану речей", її підґрунтям є чесна конкуренція на основі взаємовизнання. Причому рівність не має нічого спільного з природною одноманітністю чи насильницьким зрівнюванням за здібностями. Йдеться про рівність можливостей і намагань. Суть її полягає в тому, що жоден з індивідів, хоч би якими бідними були його буття, інтелектуальні чи фізичні сили, не може бути виключеним із конкуренції, відсунутим від вільного обміну благами й послугами, інакше кажучи, існуючій нерівності має бути протиставлена "рівність без зрівнювання", рівність,яка допускає й стимулює природну несхожість людей.новлять базу правового порядку й дають змогу укласти таке законодавство, яке цілком вивільнить людину, щоб вона могла "користуватися й розпоряджатися як завгодно своєю особою, своїми діями... й своєю власністю".Утвердження цих законів дає змогу уникнути економічного й політичного рабства, яке було до цього й виявлялося в поневоленні індивіда, насильницькому присвоєнні іншими його виробничих і духовних сил та здібностей. В розумній державі жодна людина не повинна бути поневоленою васалом або прислужницею держави. . Власна переконаність — це перша власність і перша свобода, яка має

бути гарантована державою кожному індивідові. Дж. Локк доводив, що віра проектує себе в цілях,цілі реалізуються в праці, а праця втілюється у власності.! Великий внесок у розроблення політологічної думкизробили представники французької школи Шарль Монтеск'є і Жан-Жак Руссо . Це також своєрідне осмислення, віддзеркалення того політичного життя, яким позначене тогочасне французьке суспільство.У пращ "Продух законів", розглядаючи закони, юридичні й політичні системи різних країн. А це давало можливість створювати політичну науку й розглядати суспільство так, як фізичне тіло.По-друге, досягненням є теорія поділу влади.

12.3. Бюрократія - це передусім спеціально організована система державних інститутів і посад, а також осіб, що професійно зайняті управлінням справами, речами й людьми.

Партійна система - це частина (підсистема) політичної системи, яка в свою чергу є у своєму широкому розумінні певною єдністю існуючих у суспільстві політичних інститутів, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, зв”язків політичних інститутів між собою та з зовнішнім середовищем політичної системи), а у вузькому, суто інституційному розумінні -- систему політичних інститутів, що беруть участь у здійсненні політичної влади

Унітарна держава – це єдине, цілісне державне утворення, адміністративно-територіальні одиниці якого підкоряються центральним органам влади і не володіють ознаками суверенітету.

13 .1. Просвітництво

Демократичні тенденції найбільш яскраво виявилися у Жан-Жака Руссо (1712—1778). Твір Руссо, який здобув йому велику популярність, — «Про суспільний договір, або Принципи політичного права». У «Суспільному до­говорі...» Руссо наполягає на прямому та безумовному управлінні народу без будь-якого поділу влади.

Шарль-Луї Монтеск'є

• На відміну від ідеолога лібералізму Дж. Локка, не ставить особистість над державою і не протиставляє прав громадян правам держави, свобода - це право “робити все, що дозволено законом"
  
• Забезпечення політичних та громадянських свобод можливе тоді, соли у державі існують незалежні одна від одної гілки влади - законодавча, виконавча, судова (саме незалежність, а не розподіл функцій стоїть на першому місці)
  
• Загроза свободам є і тоді, коли різні влади очолюють представни­ки одного стану, тобто однієї партії
  
• Виступив одним із засновників теорії правової держави, базуючись на ідеях географічної школи: най­більший вплив, на характер правової системи держави, на "дух її за­конів" має клімат, який визначає характер і вдачу народу
  

Мислитель вважав, що до утворення суспільства й держа­ви люди жили за природними законами, до яких належать рівність, прагнення до миру, добування їжі, бажання жити спільно та ін. Людина за своєю природою не агресивна і властолюбна, а слабка й боязка істота, що прагне до рівності й миру з іншими. Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів. До таких законів належать міжнародне право (визначає відносини між народами), політичне право (визначає відносини між правителями і підданими) і цивільне право (регулює відносини між громадянами). Потреба людей, які живуть у суспільстві, у спільних законах зумовлює необхідність утворення держави.

. Вирішальний вплив на закони, на його думку, справляють природа і форма державного правління. Характер форми правління Ш. Монтеск'є визначає в залежності від кількості тих, хто здійснює владу. За цією ознакою він виокремлює три форми правління: республіку, монархію і деспотію. За республіканського правління верховна влада перебуває в руках усього народу (демократія) або його частини (аристо­кратія). Монархія — це правління однієї особи, здійснюване на основі законів. У деспотії все визначається волею та свавіллям однієї особи поза всілякими законами і прави­лами.

Ш. Монтеск'є наголошував, що й за поміркованого правління політична свобода може бути лише там, де виключена можливість зловживання владою; для цього в державі необхідно здійснити поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Основна мета поділу влади полягає в тому, щоб уникнути зосередження її в одних руках і зловживання нею. Треба, щоб різні влади могли взаємно стримувати одна одну. Визначальною в системі поділу влади Ш. Монтеск'є вважав законодавчу

13.2. Політичний маркетинг.

Принципи висування політичних лідерів в демократичному суспільстві визначає так звана антрепренерська система рекрутуваня лідерів. Антрепренейська система характеризується відкритістю, широкими можливостями для представників будь-яких суспільних груп претендувати на заняття лідерських позицій; невеликою кількістю інституціональних фільтрів - формальних вимог до потенційних лідерів; широким колам селекторату до якого фактично належать усі виборці країни, високою конкурентістю добору, гостротою суперництва на заняття керівних позицій, першочерговою значимістю особистих якостей, індивідуальної активності, умінням знайти підтримку широкої аудиторії.Сутністю політичного маркетингу є вивчення існуючої та формування бажаної гро­мадської думки щодо образу (іміджу) політика, політичної організації чи ідеї.Найважливішими функціями політичного маркетингу вважають: вивчення реального уявлення людей про політика, організацію чи ідею; визначення характеристик ідеального образу, що існує в масовій свідомості, та якомога тісніше зближення цих двох образів; планування та втілення в життя конкурентоспроможної програми дій, розрахованої на розуміння та активну підтримку громадськістю політичного лідера, організації чи ідеї.

13.3 Політична влада - це політичні відносини, породжені відмінністю соціально-структурних інтересів, які випливають з відносин власності на засоби виробництва, що зумовлює соціальні переваги та авторитет власника і таким чином призводить до створення суб’єкта і об’єкта влади, тобто, до відносин панування і підлеглості.

Конфедерація - це такий союз держав, які добровільно об'єднались для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави.

Соціальна держава - це держава, в якій;
- громадянам забезпечується гідне людини життя в царині їх матеріальних статків і соціального захисту в цілому;
- громадянам гарантується особиста свобода;
- в суспільстві культивується і забезпечується цивілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення протиріч, які виникають чи можуть виникнути.

14.1. Дослідження Арістотелем і Платоном сутності і форм ідеальної організації держави.

Платон описує недосконалі політичні форми: тімократію, олігархію і демократію. . Для Платона демократія — це влада мас, яка неминуче призведе до тиранії більшості. Демократія, як правило, короткочасна. Натовп дуже швидко поступається своєю владою одноосібному тирану і знищує, таким чином, народну владу.Недосконалим формам держави протиставляє ідеальну державу — справедливе правління вибраних мудреців.Влада повинна належати філософам. Влада повинна бути абсолютною й безумовною.Він вводить строгу ієрархію станів: філософи-правителі ,стражі й воїни і,, ремісники та селяни, які займаються фізичною працеюю. В політичному вченні Платона, безумовно, неважко побачити витоки тоталітаризму

З іменем Арістотеля пов'язано зародження політичної науки як окремої дисципліни. Згідно з Арістотелем, політична наука займається державою, полісом.Стверджує, що держава - природне утворення. В його вченні, як і у вченні Платона, мають місце тоталітарні тенденції: людина — частина держави, особисті інтереси підпорядковані суспільному благу. Громадян він називав вільними людьми, але свободу розумів тільки як протилежність рабству: громадяни — не раби, ними ніхто не володіє. Громадяни займаються тільки військовими, законодавчими й судовими справами. Сільськогосподарське і промислове виробництво — справа рабів. Громадяни можуть мати приватну власність, але користуватись нею потрібно спільно. Форми державного устрою Арістотель виділяє за такими критеріями: кількість правлячих і мета правління.Внаслідок цього є три правильні форми правління (монархія, аристократія, політія), при яких правителі мають на увазі загальну користь, і три «несправедливі» (тиранія, олігархія і демократія), де мається на увазі тільки особисте благо правителів. У Політиці» Арістотель називає політію найкращою з «справедливих» форм. Форму державного устрою Арістотель пов'язує з її «принципами»: «принципом аристократії служить доброчинність, олігархії — багатство, демократії — свобода» Політія покликана об'єднувати три ці елементи, тому й повинна вважатись справедливою аристократією — правлінням найкращих

14..2.. Влада як соц. явище. Концепції влади. Методи влади. Проблеми легітимності влади.

.Як вольове відношення влада існує в потенціальній і реальній формах. Потенціальною

є влада, що не виявила себе. Вона не менш

істотна, ніж реалізована влада.

Нав'язування одними людьми своєї волі

іншим може здійснюватись із

використанням різних засобів — примусу,

права, авторитету тощо. Залежно від

засобів здійснення влади розрізняються

різні її види — економічна, соціальна,

політична, духовно-інформаційна,

сімейна тощо. Економічна влада — це

об'єктивно зумовлені матеріальними

потребами життя суспільства відносини,

в яких власник засобів виробництва

підпорядковує своїй волі волю інших

учасників процесу виробництва. Соціальна

означає розподіл благ соціальних. Вона пов'язана з визначенням статусу різних груп у

структурі суспільства, посад, прав та

обов'язків, наданням соціальних послуг

у сфері освіти, охорони здоров'я,

забезпечення житлом тощо, а також

розподілом доходів, різноманітних пільг і привілеїв.

Духовно-інформаційна влада — це

організація духовного виробництва в усіх

його формах і здійснення інформацій­ного

та ідеологічного впливу. Ця влада реалізується

за допомогою засобів духовно-інформаційного впливу на людей. Державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову і здійснюється за допомогою спеціального апарату на всій території, на яку поширюється державний суверенітет. На відміну від влади держави влада органів місцевого самоврядування поширюється лише на певну частину території держави і значною мірою здійснюється на громадських засадах. Влада органів місцевого самоврядування грунтується як на загальнодержавних правових нормах, так і на нормативних актах самих цих органів, дія яких поширю­ється лише на підпорядковану їм територію. Конкретизуючи характеристику політичної влади, можна виокремити такі її основні особливості: верховенство, публічність, моноцентричність, легальність, різноманіття ресурсів. Верховенство політичної влади полягає в обов'язко­вості її рішень для інших видів влади, суспільства в цілому. Вона може обмежити вплив інших видів влади, наприклад економічної чи духовно-інформаційної, або й узагалі припинити функціонування окремих їхніх суб'єктів. Публічність політичної влади означає її суспільний, безособовий і від­критий характер. Моноцентричність політичної влади проявляється в наявності єдиного центру прийняття рішень, які стосуються всього суспільства. Таким центром є держава, її вищі органи. В демократичному суспільстві немає такого органу, який би зосереджував у своїх руках усю повноту економічної, соціальної чи духовно-інформаційної влади. Легальність політичної влади означає її законність, зокрема щодо існування самої влади та застосування нею примусу. Однією особливістю політичної влади є різноманіття її ресурсів, тобто засобів здійснення. Політична влада використовує не тільки примус, а й економічні, со­ціальні, духовно-інформаційні засоби. При цьому найважли­вішими засобами її здійснення є правові й політичні норми. Легітимна влада сприймається народом як правомірна, справедлива і прогресивна. Політичні рішення такої влади здійснюються підлеглими добровільно й ефективно В політології широко відома Веберівска кон­цепція правомочності політичної влади або систем панування. Він виділив три типи легітимації влади: легальний, традиційний і харизматичний. Легальний тип легітимації влади виражається в тому, що усі підкоря­ються системі законів, що встановлені та застосовуються відповідно до конкретних постійних принципів. Особи, що здійснюють владу, обрані або призначені відповідно до існуючої правової процедури, що підтримується завдяки встановленому правовому порядку. Традиційний тип легітимації влади спирається на силу традиції як джерело її правоздатності. Харизматичний тип легітимації базується не на встановлених зако­нах і не на порядку, освяченому традицією, а на харизмі керівника, яким може бути пророк, герой, спритний демагог та ін. Виділяються три типи правомочності політичної влади — ідеологічний, структурний \особистий. Ідеологічна правоздатність спирається на цінності і принципи, на які посилаються влада і політичний режим.

14..3. Громадянство - це структурний елемент правового статусу особи, який

розкриває головний зміст зв’язку людини і держави, взаємовідносин

громадянина з державою та суспільством.

правова держава – це держава , в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення , охорона і захист основних прав людини . Саме така держава є одним з найвизначніших загально-людських політико-юридичних ідеалів .




Тоталітаризм - політичний устрій, за якого державна влада здійснює повний контроль за всіма сферами життя суспільства. Характерні ознаки: відсутність демократичних свобод, громадянського суспільства, насильство, тетор влади проти народу, наявність єдиної державної ідеології, обов'язкової для всіх громадян.

15.1. Конфуцій розвивав патріархально-патерналістську кон­цепцію держави, відповідно до якої держава виступає як велика сім'я. Прави­тель є «сином неба», його влада має божественне походження.

Будучи прихильником ненасильницьких методів правлін­ня, Конфуцій закликав правителів, чиновників і підданих будувати свої взаємовідносини на засадах доброчесності. Конфуцій був противником будь-якого насильства Регулювання політичних відносин за допомогою вимог доброчесності у вченні Конфуція різко протиставляється управлінню на основі законів. Негативне ставлення мисли­теля до законів зумовлено їх традиційно каральним значен­ням, зв'язком із жорстокими покараннями.

На відміну від Конфуція, який виступав із позицій аристократії, обґрунтовуючи природність і необхідність поділу суспільства на правителів і підданих, «старших» і «молодших».Платон (427-347 рр. до н. є.) своє політичне вчення виклав головним чином у трактатах -діалогах "Держава", "Політик" і "Закони".
Він розрізняв світ ідей і світ речей (явищ). Істинним буттям, на його думку, є лише світ ідей, які осягаються розумом, а сприйняті відчуттями явища не є істинними. Світ явищ не абсолютно відокремлений від світу ідей, а є його спотвореною копією, слабкою тінню. Відповідно, наявні форми держави є лише спотвореними відображеннями деякої ідеальної справедливої держави. Таблиця: людська душа - начала держави - суспільні стани
Ідеальну державу Платон будує за аналогією з людською душею. Трьом началам людської душі (розумному, вольовому й чуттєвому) в державі аналогічні три схожих начала - дорадче, захисне й ділове, їм відповідають три суспільних стани - правителів, воїнів і виробників. Визначальним началом душі є розумне, а тому філософи, які його втілюють своєю здатністю міркувати, покликані правити в державі. Вольове начало душі й захисне начало в державі втілюється у воїнах, які повинні підкорятися філософам. Нарешті, розумне й вольове начала управляють началом чуттєвим (ремісниками, землеробами), яке за своєю природою прагне багатства.
Ідеальна держава Платона - це справедливе, засноване на законах, правління кращих. Таке правління може бути або царською владою (якщо серед правителів вирізняється хтось один найдостойніший), або аристократією, владою декількох кращих. Через недосконалість людської натури така держава не може бути вічною і зміниться іншими, гіршими формами правління - тимократією, олігархією, демократією або тиранією.
Замість розумного начала в державі починає панувати вольове. Це - тимократія, тобто правління, де панують честолюбство й сила. Така держава постійно воюватиме, а війна є головним джерелом суспільних бід. Війни і розбрат призводять до переродження тимократії у гіршу форму правління - олігархію. Це влада небагатьох - жадібних і багатих. Подальше зростання майнової нерівності, обурення бідних проти багатих призводять до повстання. Коли воно закінчується перемогою бідняків, ті знищують або проганяють багатіїв і встановлюють владу народу - демократію, яка є ще гіршою формою правління, ніж олігархія. З демократії виростає її продовження і протилежність - тиранія, встановлення якої означає перетворення надмірної свободи в надмірне рабство.

Погляди Арістотеля (384-322 рр. до н. є.) викладені головним чином у працях "Політика" та "Афінська політія". У центрі вчення Арістотеля перебувають проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природно-історичним шляхом - із сім'ї і поселень як всеохоплююча і найдосконаліша форма спілкування людей.
Форму держави Арістотель характеризував як політичну систему, що визначається верховною владою в державі. Конкретні форми він розрізняв залежно від кількості правителів і мети, яку вони при цьому переслідують.Таблиця: кількість правителів і мета правління
За першою ознакою Арістотель розрізняє правління одного, правління небагатьох і правління більшості, а за другою поділяє форми правління на правильні і неправильні. У правильних формах правителі мають за мету спільне благо, а в неправильних - лише своє особисте благо. Трьома правильними формами держави виступають монархія, аристократія і політія, а трьома неправильними - тиранія, олігархія і демократія. Кожна з цих шести основних форм має свої види, залежно від комбінації формоутворюючих ознак.
Найкращою формою правління є політія, в якій влада належить більшості і здійснюється на спільне благо. У звичаях це - поміркованість, у майні - середній достаток, у правлінні - середній прошарок. Цей середній прошарок є найціннішим стосовно політики, оскільки він найбільш прихильний до існуючих порядків, і завдяки йому в державі можна пом'якшити суперечність між бідними й багатими, яка є причиною державних переворотів. Розумне управління і стабільність держави будуть там, де середній прошарок є багаточисельним і сильнішим від обох соціальних крайнощів - багатих і бідних, разом узятих, або хоча б однієї з них.
Найгіршою з неправильних форм держави є тиранія, де влада здійснюється деспотичними методами однією особою в особистих інтересах. Арістотель розрізняє крайню демократію, в якій верховна влада належить народу, а не закону, і помірковану цензову демократію, засновану на примиренні багатих і бідних і пануванні закону.

15.2. Поняття та сутність правової держави. Становлення правової держави в Україні

Найбільш складною, як у теоретичному, такі в практичному аспектах, проблемою виникнення і функціонування держави є її правова основа. 2. Найважливішими критеріями правової держави є: першість права, автономія і суспільна значущість особи, яка репрезентується наявністю приватної власності — основи й передумови цієї автономії і свободи. 3. Особливе місце в функціонуванні правової держави займають її інститути, які мусять забезпечувати зв'язок держави з правом, як інституалізацію такої взаємодії політичних сил, що суттєво впливала б на ефективність правової волі в державі і протистояла б зловживанням державною владою.Основні положення інституціонального вчення європейської традиції про правову державу:1. Конституційна державність потребує, щоб державне життя регулювалося правовими нормами, які були б закріплені в конституції.Держава не повинна змінювати конституційно-правову сферу своєї діяльності.2. Положення про плюралістичну структуру політичних відносин і самої спільності громадян свідчить про взаємодію між різними силами.3. Самостійність держави означає її існування як самодостатньої інстанції, яка приймає рішення.4. Суть концепції зворотного зв'язку полягає в тому, що державний апарат підпадає під скеровуючу і контролюючу дію з боку суспільної думки, яка репрезентує консенсус політичного співжиття стосовно правових і культурних цінностей 5. Прецесійна раціоналізація означає не що інше, як пов'язаністьдержави зправом нормативно-узаконеного підходу до оцінки всіх точок зору і відкритості у формуванні правової волі для всіх можливихКонституційне закріплення основ правової держави зумовлює два найважливіших завдання в її подальшій розбудові: конкретизація конституційних положень у зви­чайних законах і наповнення їх, особливо щодо соціально-економічних прав і свобод, реальним змістом. Якщо за соціалізму громадянин міг звернутися з судовим позовом до держави лише в разі неза­конного звільнення його з роботи, то Конституція незалеж­ної України гарантує громадянам можливість судового захисту їхніх прав і свобод від будь-яких і будь-чиїх пося­гань. Поки що на практиці вирішення рядовими громадянами в державних, особливо правоохоронних, органах навіть елементарних життєвих питань, наприклад, пов'язаних із реєстрацією підприємства, отриманням різних дозволів, проходженням технічного огляду автомототранспорту тощо, настільки ускладнено, забюрократизовано, а нерідко ще й дорого та принизливо, що породжує обгрунтовані сумніви у верховенстві в Україні правового закону, його переважанні над численними підзаконними актами, зокрема відомчими інструкціями, складеними в інтересах їх авторів. Неповага влади до громадян, сприйняття їх у державних установах як прохачів, які «заважають працювати», продовжують залиша­тися характерними особливостями владних відносин в українському суспільстві. Правовою держава стає не завдяки проголошенню в конституції верховенства права, прав і свобод людини, а тоді, коли відповідно до конституційних декларацій проходить повсякденне життя рядових громадян, коли влада існує для громадян, а не навпаки.

15.3. Екстремізм - схильність до крайніх політичних поглядів (як "правих", так і "лівих"), прибічники яких вдаються до радикальних (у тому числі насильницьких, терористичних) засобів з метою загострення політичної ситуації, дестабілізації політичного життя.

Плюралізм - система влади, заснована на взаємодії та співпраці основних політичних сил і організацій Федерація – союзна д-ва, до складу якої входять д-ні утворення.

16.1. Концепція політичного лідерства Вебера

У ХХ ст. суттєвий внесок у політичну думку був зроблений Максом Вебером німецьким політичним економістом і теоретиком-соціологом. У політичній сфері він виділяє три типи легітимного па­нуванняю .Перший тип панування він іменує легальним — так він називає правову державу, в якій підкоряються не особистості, а законам. Другий тип легітимного панування —традиційне — засно­ване на вірі не тільки в законність, але навіть у святість здавна існуючих порядків і влади. Третім типом панування є патріархальне пану­вання, яке являє собою пряму протилежність традиційному

3 типи політичного панування:

• традиційне, засноване на традиції;
  
• легітимне - рацінально-легальне (правова держава);
  
• харизматичне (віра в надзвичайні якості, риси правителя) (харизма - дар божий).
  

Тип бюрократичного функціонера за Максом Вебером це:

• особистість вільна, призначена на посаду на основі угоди;
  
• призначена на посаду відповідно кваліфікації;
  
• чітке виконання обов'язків відповідно формальних законів, в чому виявляється лояльність до влади;
  
• працює на керівній посаді постійно, а не від випадку до випадку.
  

М.Вебера: 1) традиційне лідерство; 2) харизматичнс лідерство; 3) раціонально-легальне лідерство. Традиційне лідерство - це право на лідерство, на­лежність до еліти, віра у святість традицій Харизматичне лідерство характеризується вірою підлеглих у надзвичайні здібності вож­дя та його винятковість. Раціонально-легальне лідерство озна­чає появу у суспільному житті політичного лідера через демок­ратичні процедури виборів, обумовлених законом.

Типи легітимності політичної влади

М. Вебер виокремив три основних типи легітимності політичного панування: традиційний, харизматичний і раціонально-легальний:

Традиційний тип легітимності влади грунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Влада цього типу встановлю­ється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується.

Харизматичний тип легітимності політичного панування грунтується на вірі підвладних у незвичайні якості і здібності, винятковість правителя. Такий тип притаманний суспільствам з невисоким рівнем розвитку демократії і політичної культури його членів.

Раціонально-легальний тип легітимності політичного панування базується на переконанні підвладних у законності й доцільності встановлених порядків та існуючої влади. За цього типу легітимності органи влади та їхні керівники обираються через демокра­тичні процедури й відповідальні перед виборцями, правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади й посадові особи. Названі типи легітимності політичної влади реально не існують у чистому вигляді. Кожний з них є поєднанням різних типів з переважанням тією чи іншою мірою якогось одного.

16.2. Політичні режими

визначається:

- способом і характером формування представницьких органів влади

- співвідношенням у сус-ві законодавчої, виконавчої та судової влади.

- положенням та умовами діяльності, роллю політ партій та суп орг-ій

- системою заборон і дозволів.

Типи політичних режимів:

тоталітарний – насильницьке політичне панування на чолы з 1 людиною

- тотальний контроль

- заборона прав і свобод

- репресії

- мілітаризація

- єдина ідеологія та партія

авторитарний – керівництво певної групи осіб, де переважають виконавчі органи влад

- викон влада найвища

- методи управління – не закони, а команди та накази

- немає масових репресій

демократичний – панує в цивілізованих сус-вах і створює умови для розвитку особистості

- виборні органи влади

- розподіл влади на 3

- широкий спектр прав і свобод

- існує громадянське сус-во поряд з державою

- політичний плюралізм

- гласність та відкритість влад

- забезпечення прав меншості

Тоталітаризм як соціальний і політичний феномен.

У сучасній політичній теорії розрізняють такі основні типи політичних режимів: демократичні, авторитарні та тоталітарні. Найбільш реакційним режимом є тоталітарний. Це насильницьке політичне панування групи «вибраних», яких очолює «вождь» (фюрер, дуче). Основні ознаки цього режиму: тотальний контроль за всіма сферами життя суспільства, заборона конституційних прав і свобод, демократичних організацій, репресії, мілітаризація суспільного життя, панування однієї загальновизнаної ідеології. За умов тоталітаризму особистість цілком підкорено владі.

16.3. Консенсус - політичні та практичні позиції, ідеї, питання, які дають змогу різним політичним силам, суб'єктам політики під час переговорів досягти згоди, взаємоприйнятних рішень, встановити взаєморозуміння і взаємодію.

Лібералізм - політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод.

Судова влада – гілка влади, необхідна для запобігання можливості змови чи протистояння 2-ох ін гілок, створює перепони для утв диктатури.

17. 1. Політика як суспільне явище і форма діяльності

Політика - як відносини, що включають згоду, підпорядку­вання, панування, конфлікт і боротьбу між групами, класами, націями, прошарками, стратами і окремими людьми (внутріш­ня політика) і державами (зовнішня політика) з приводу завою­вання чи досягнення влади. Політика - як конкретна сфера, де окремі люди і політичні утворення (угрупування) та соціальні групи, ведуть боротьбу за завоювання державної влади. В даному випадку

Політика як вид діяльності може здійснюватися на кількох рівнях. Перший, "нижчий" рівень включає вирішення місцевих проблем (житлові умови, школи, громадський транспорт, соці­альне забезпечення,організація торгівлі і т.д.), політична ді­яльність на цьому рівні здійснюється окремими індивідами (громадянами), але деякі питання можуть вирішуватись місце­вими асоціаціями, об'єднаннями, особливо якщо рішення вима­гає виходу на більш високий рівень. Другий, "локальний", регіональний рівень (для України -районний, міський, обласний і т.д.), регіональна політика, ви­магає так чи інакше втручання держави. Політична діяльність па цьому рівні найактивніше здійснюється групами і асоціація­ми, які зацікавлені в економічному розвитку свого регіону, ор­ганами місцевого самоврядування.

Центральне місце в політиці займає третій, національний рівень, який визначається головним чином становищем держа­ви як основного інституту організації життя громадян, розподі­лу та перерозподілу ресурсів, національна політика. І, міжнародний рівень. Основними агентами політичної діяльності на цьому рівні є національні ор­ганізації і різного роду транснаціональні (міжнародні) органі­зації - ООН, ЮНЕСКО, ЄС, НАТО і т.д, та транснаціональні корпорації. Існує велика кількість сфер політики: соціальна, економіч­на, екологічна, антропологічна, національна, культурно-освітня, аграрна, міжнародна і т.ін. Це і визначає те, що політика сама по собі не є самоціннісною формою людської діяльності, її дії - це найчастіше розв'язання проблем за межами самої се­бе. Адже політика, як одна з найдинамічніших сфер суспільно­го життя, тісно взаємодіє з іншими, відчуваючи їх вплив і ра­зом з тим детермінуючи їх функціонування та розвиток.

XVIII 1Предмет, методи, категорії і функції політології

Політологія — наука, що вивчає політику. Сьогодні. як професійними політиками і науковцями, так і пересічними громадянами.У першому наближенні можна дати таке визначення предмета політології: Політологія — комплексна наука, що поєднує вивчення змісту,інституційно-організаційних форм політичної діяльності та способів взаємодії учасників політичного процесу 1.Системний метод передбачає комплексний аналіз складних механізмів функціонування сучасних багатофакторних політичних явищ,організацій та інститутів 2.Структурно-функціональний метод є однією з найважливіших форм застосування системного підходу в дослідженні політичних явищ Ї і процесів. 3.Бігейвіористський метод полягає у дослідженні політики через призму зразків поведінки дійових осіб політичного процесу - окремих індивідів і їх об'єднань — за певних політичних обставин Історичний метод полягає у тому, щоб розглядати політичні системи, інституції та процеси не як незмінні, а з погляду їх генези в минулому, сучасного стану та тенденцій розвитку в майбутньому. 4.Порівняльний метод передбачає зіставлення однорідних ї політичних явищ, наприклад, політичних систем, партій, виборчих систем, для виявлення спільних рис і специфіки, знаходження найефективніших форм політичної організації та процедури пізнавального процесу. 5.Емпіричні методи — це методи здобування первинної інформації про політичне життя. Їх використовують при дослідженні політичної поведінки, громадської думки і політичної культури, впливу різних чинників на політичний процес. Функції. 1.Описова функція, пов'язана з бажанням отримати відповідь на запитання: якою насправді є політична діяльність. 2.Пояснювальна функція дає відповідь на запитання: чому саме ці, а не інші факти дійсності є у політиці. 3.Прогностична функція науки про політику полягає у відповіді на запитання: якою буде політична дійсність у майбутньому і коли настанутьті чи інші майбутні події. 4.Інструментальна функція науки повинна відповідати на запитання: що треба зробити, які прийняти

рішення, як Їх впроваджувати в життя, щоб досягнути бажаного результату політичної діяльності. 5.Нормативно-орієнтуюча функція політології пов'язана з відповіддю на питання:що краще; який вибір варто здійснити (з-поміж можливих альтернативних курсів політики, політичних інститутів, способів політичної поведінки тощо)

17. 2.. Партія як субєкт політики. типологія та функції партій. Політична опозиція.

Політична партія — це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верст­ви, верств, яка виражає їхні інтереси. Політичні партії іноді виражають не лише класові, а й інші інтереси, приміром, національні. Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). В сучасних суспільствах політичні партії виконують важ­ливі соціально значущі функції:

— активізація та об'єднання великих суспільних груп;

— формування ідеології та політичних доктрин;

— участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;

— участь у здійсненні державної влади;

— формування громадської думки;

— політичне виховання всього суспільства або його частини;

— рекрутування й соціалізація нових членів партії;

— підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок.

Класифікації партій за ознакою прогресивності або консервативності їх політичних програм. Це – партії – ліві, праві і центристи. Розрізняють організаційно оформлені партії, члени яких одержують партійні білети і платять членські внески і організаційно не оформлені партії, які характеризуються відсутністю офіційного членства.

Пол. опозиція- це форма протистояння певн. соц. або пол. групи чи партій офіційному курсу. Опозиція бореться якщо не за владу, то за вплив на неї. До опозиції віднос. Партійні угрупування та парлам. фракції. Вона стимулює діял-ть, тобто вона необхідна для того, щоб був контроль за владою. Наявність опозиції в парламенті, а також в усіх сферах сусп. життя забезпечує реальний плюралізм думок і ідей, що є необх. умовою вироблення оптимальних рішень. без опозиції як свідчить іст. досвід, виникає реальна загроза переходження дем-ї в диктатуру. Ефект. засобом боротьби опозиц-х сил за реалізацію своїх інтересів є багатопартійність. Голов. ф-ція опозиції за дем-го режиму – визначення альтернативних напрямків розвитку сусп-ва та складання постійної конкуренції правлячої еліти.

17.3. Націоналізм - 1) світогляд і система політичних поглядів, яка проголошує пріоритет національних цінностей щодо усіх інших; 2) один з основних принципів державного устрою, коли нація розуміється як одержавлений етнос.