1. Громадські політичні рухи: типологія та функції
| Вид материала | Документы |
- Назва реферату: Типи І функції громадсько-політичних організацій та рухів Розділ, 102.02kb.
- Назва реферату: Громадсько-політичні об’єднання та рухи, основні риси Розділ, 48.26kb.
- «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
- Становлення багатопартійності в сучасній Україні”, 120.96kb.
- Тарас Андрусяк історія політичних та правових вчень, 3273.38kb.
- Історія політичних та правових вчень лекції ЗмІст, 3260.43kb.
- Тема. Функції та їх графіки, 243.69kb.
- Семінарське заняття на тему: „огляд типових недоліків та порушень, яких допускаються, 82.12kb.
- Церковна архітектура України доби Гетьманщини, 115.13kb.
- Назва модуля: Алгоритмічні мови та програмування Код модуля: кса 6022 С01, 22.16kb.
3.3. Аполітичність – байдуже ставлення до пол-ки, відхиляння від участі в сус-пол житті.
Групи тиску – сус-пол обєднання , що прагне задоволення власних інтересів через вплив на держ владу, але не прагне стати владою
4. 1.Національна ідея та її історично- політичні засади.
Сукупність ідей та уявлень щодо інтересів "своєї" етнонаціональної спільноти становить національну ідеологію. Серцевиною її стає національна ідея, тобто усвідомлення народом єдності своєї політичної мети, свого історичного призначення і потреби спільної волі для їх реалізації.Українська національна ідея має глибоке коріння. У своєму розвитку вона пройшла ряд етапів. Один із них нерозривно пов'язаний з національно-визвольною боротьбою українського народу доби козаччини за створення української держави. Другий розпочався в середині XIX ст. і пов'язаний з громадсько-політичною діяльністю учасників Кирило-Мефодіївсь-кого товариства У цей період громадсько-політична діяльність І. Франка, М. Грушевського та інших діячів періоду становлення і розвитку Української Народної Республіки (УНР), стала реальним втіленням української національної ідеї.
Третій етап утвердження української національної ідеї пов'язується з появою у 60-х роках дисидентського руху на терені СРСР, у тому числі і в Україні. Практичне своє втілення українська національна ідея одержала у здобутті 1991 р. державної незалежності.
Саме державна незалежність протягом багатьох століть і визначала сутність української національної ідеї. Досягнувши державної незалежності, українська національна ідея наповнилася новим змістом — побудовою демократичної правової держави Важливим компонентом національної ідеології виступає також національна мрія (уявлення про бажаний результат національних прагнень) та національний ідеал (уявлення про найдосконалішу модель національно-соціального устрою.
4.2. Природа та типологія політичного лідерства. Політичні лідери в житті укр. сус-ва
Політичний лідер повинен мати власну політичну програму, повинен володіти такими особистими рисами, як воля, цілеспрямованість, настирливість. Необхідно бути також популярним, уміти завойовувати маси. Звичайно, лідер повинен мати час і можливість довести своє лідерство. Нарешті, істинність лідера виявляється і в тому, що навіть втративши свої офіційні політичні посади, він залишається самим собою.
Щодо типів політичного лідерства, то М. Вебєр вивів їх із типів влади (правління). Насамперед це лідерство, властиве традиційному правлінню. Воно передбачає віру підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди. Влада правителя пов'язана з традиційними нормами, на які він посилається, організовує свою діяльність. Правитель, котрий зневажає традиції, може втратити і свою владу.
Далі — харизматичний тип влади (харизма — винятковий дар, талант, властивий людині), відповідно харизматичний правитель. Це той, при якому влада над іншими грунтується на вірі, що правитель має особливі магічні здібності. Люди вірять, що він покликаний виконувати якусь наперед визначену місію.
Нарешті, легальне лідерство означає вибір політичного лідера через демократичні процедури і надання йому повноважень, за зловживання яких він несе відповідальність перед виборцями.
Великого значення набуває типологія лідерів залежно від характеру політичного устрою.
Істотне значення має поділ лідерів на реформаторів і революціонерів. Це насамперед відмінності в питаннях тактики. Для реформаторів типовим є прагнення до мирної тактики поступових змін, в основному шляхом переконання. Революціонери дотримуються екстремістської тактики, що включає насильство. Хоча для досягнення окремих цілей революціонери за певних умов беруть на озброєння тактичні прийоми реформаторів. Своєю чергою реформатори стикаються з тим, що їхня ненасильницька конфронтація викликає тактику насилля з боку прихильників існуючих порядків.
Лідер — обов'язково особистість, продукт «природного відбору». В зв'язку з цим слід розрізняти поняття «лідер» і «керівник
Особливості політичного лідерства в Україні
Внаслідок формування багатопартійної системи є два рівні партійно-політичного лідерства. Перший - лідерство в рамках партії або руху. Другий- лідерство міжпартійного плану.Індивідуальне політичне лідерство цілком відповідає вимогам демократії. В сучасному світі роль інституту індивідуального політичного лідерства зростає. В Україні процес формування інституту політичного лідерства має свої особливості, які виявляються в тому, що руйнування тоталітарної системи відбувається паралельно з національним відродженням та становленням демократичної республіки. Потреба в авторитетному лідері особливо зростає за складних ситуадій життєдіяльності суспільства. Можливості суспільства щодо розв'язання складних суспільних проблем багато в чому залежать від наявності загальновизнаного лідера, який би не тільки запропонував стратегію виходу з кризи, а зумів консолідувати суспільство на її виконання.
4.3. Авторитаризм – тип пол режиму,що хар-ся субординацією субєктів пол відносин, наявністю сильного центру, що
має концентровану владу, можливістю застосування насильства і примусу.
Парламентаризм – система правління, що х-ся чітким розподілом законодав і виконав функцій при формальному верховенстві представницького законодавчого органу- парламенту по відношенню до ін держав.
Толерантість – терпиме ставлення до інших, до чужих думок ,пол уподобань, позицій. Це необхідна умова демокр сус.
5: 1. Політична свідомість особи: сутність та структура, характеристика процесу формування.
Політична свідомість займає особливе місце в політичній системі суспільства. Політична свідомість виступає джерелом формування різних державних політичних програм розвитку суспільства, Політичних платформ, маніфестів, декларацій, заяв, звернень політичних партій, громадських об'єднань і рухів.Політична свідомість має конкретно-історичний характер. Вона відображає певну історичну епоху, економіку, культуру, властиві народам звичаї і традиції.
Структура : політичні теорії (концепції, доктрини, парадигми тощо); політичну ідеологію (політична програма політична декларація, політичне звернення); правові знання і норми (теорії, конституції, закони, інші нормативні документи); політичну психологію (емоції, почуття, настрої, переживання тощо).
Правові погляди і норми включають уявлення людей про юридичні закони, правила, права; обов'язки громадян, що регулюють політичні відносини суспільства. За формою і характером впливу на поведінку політичних суб'єктів правові норми поділяються на три види: зобов'язуючі, забороняючі і правоздатні. Політична психологія охоплює всю сукупність почуттів, переживань і настроїв індивіда, пов'язаних із його сприйняттям політичної дійсності. Політична психологія являє собою першу і безпосередню реакцію людей на політичні процеси, що відбуваються в суспільстві.
Політична свідомість виникла як відповідь на обєктивну потребу людей у політичних ідеях, поглядах, теоріях, покликаних регулювати політичні відносини сус-ва. В основі складного процесу формування політичної свідомості знаходяться економічні відносини, вир-во і відтворення матеріальних умов людського існування.Вона є відображенням реальної політ дійсності в єдності її матеріальних і духовних сторін.
5.2. Державотворчі процеси в житті Запорізького козацтва
Характерною ознакою суспільного життя козацтва є демократизм. козацької держави господарсько-військових організацій вимагали тісної взаємодії їх членів. Вони були вільні й рівні, а тому лише на принципах вільного демократизму, довіри, взаємоповаги та взаємодопомоги могли будувати свої стосунки. Демократичні засади козацького суспільного устрою зумовлювалися також паростками нових суспільно-економічних відносин - буржуазно-демократичних.
Важливу роль у розвитку української політичної думки, демократичних засад державотворення відіграла конституція Пилипа Орлика. Це основний закон тієї самостійної української держави, за яку боровся Орлик і його однодумці. Головною тезою цього документа була теза про право українського народу на вільне життя, не залежне від чужого ярма Аналіз конституції та низки документів, пов'язаних із нею, показує, що тогочасна українська політична думка досягла досить високого рівня. Значне місце відводилося демократичним правам усіх станів супільства, особливо козацтва, а також правам міст.
Ідея відродження української державності відзначала діяльність Петра Коношевича-Сагайдачного. Маючи досить сильні козацькі з'єднання, вміло використовуючи складну міжнародну обстановку, він домігся визнання польським урядом автономії українських земель у складі Речі Посполитої
Визвольна боротьба під проводом Б. Хмельницького (1648-1654).Результатом переможної війни українського народу проти польської шляхти було утворення козацько-гетьманської держави.
Державотворча тогочасна політична думка і практика були спрямовані на розв'язання двох найважливіших і взаємозв'язаних завдань: створення незалежної соборної держави в етнічних межах України й запровадження в ній нової моделі соціально-економічних відносин, в основі якої б лежала дрібна (фермерського типу) козацька власність на землю. Державотворчі процеси в тогочасній Україні визначали такі документи, як "Статті про устрій Війська Запорозького", універсали Хмельницького, яких до нас дійшло понад 400, офіційні листи.