Geum.ru

Верховної Ради України оголошую відкритим. Шановні колеги, дозвольте виголосити оголошення. Відповідно до статті 13 закон

Вид материалаЗакон
Удовенко г.й.
Після перерви
Оніщук м.в.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

Три голоди за чверть століття. До такого звикнути не можна, тому тепер нашим обов'язком є донесення правди про голодомор до кожного громадянина України і до народів усього світу. Треба сповна реалізувати ті заходи, які сприятимуть поставленій меті. Треба зробити їх довгочасними і масштабними.

28 листопада минулого року Верховна Рада України ухвалила Постанову про 70-ті роковини голодомору. Фактично цією постановою започатковано проведення заходів на вшанування пам'яті жертв голодомору впродовж цілого року в рамках встановленого указом Президента України дня пам'яті жертв голодомору і політичних репресій.

Деякі заходи, затверджені Верховною Радою, вимагають більшого терміну для їх реалізації. Однак обов'язком уряду не тільки конституційним, але і моральним є їх неухильне виконання.

На виконання рішень Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні, в усіх регіонах зусиллями державних та місцевих органів влади впорядковуються могили, складається реєстр пам'ятників і пам'ятних знаків жертвам голодомору, до яких у день пам'яті жертв голодомору та політичних репресій відбувається покладання траурних вінків та квітів, проведення молитв і панахид, проводяться круглі столи у роки пам'яті та наукові конференції щодо цієї трагічної події.

Керівники церков і релігійних організацій відгукнулися на заклик Верховної Ради і уряду і проводять у всіх храмах України поминальні панахиди. В засобах масової інформації виступають та надають спогади, інтерв'ю очевидці трагічних подій 1932-33 років, а також вчені, керівники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, проводяться виставки та широкі видання архівних документів, матеріалів і спогадів про голодомор, організовано цикли теле- та радіопередач, публікації документів і матеріалів про ці трагічні події. Завершується робота над телевізійним фільмом про голодомор, про політичні оцінки цієї події.

Урядом прийнято рішення про створення державного історико-меморіального комплексу жертв голодомору, політичних репресій та насильницьких депортацій у складі монументу, музею, конференц-залу та науково-дослідного центру.

Уряд особливо детально хотів також проінформувати про здійснення кількох нових важливих проектів, що пов'язані з дослідженням архівних та усних джерел народної пам'яті про голодомор.

Досі ми задовольнялися, так би мовити, екстенсивним шляхом у вивченні джерельної бази проблеми голодомору і оприлюднили на сьогоднішній день в архівних публікаціях, практично, всі наявні у наших архівах документи у вигляді різножанрових документальних публікацій та довідників.

Зусиллями науковців і архівістів опубліковано окремим виданням 15 документальних збірників та 23 добірки на журнальних сторінках, більше 1000 архівних свідчень представлено на газетних шпальтах.

До широкого суспільного обігу введено більше 10 тисяч оригінальних документів як тогочасних установ різного рівня, так і спогадів, свідчень, рефлексій, зафіксованих вже з певною часовою дистанцією. Зокрема, це унікальні збірники документів "Голод 1932-1933 років в Україні", "Колективізація і голод в Україні", "Упокорення голодом". Дванадцять масштабних обласних документальних видань, менших за обсягом, проте не менш важливих за змістом опублікованих документів. Вони, в цілому дають уявлення про джерельне базу відомостей про голодомор в Україні. Загалом йдеться про майже півтори тисячі архівних фондів установ та організацій, що існували на територій 17-ти нинішніх областей України. В них налічується понад 200 тисяч справ, що в комплексі складають повноцінний і надзвичайно насичений банк даних, на жаль, досі не оформлений як самостійна інформаційна база ретроспективної документації. У своїй сукупності вона змальовує жахливу картину впровадження голодомору як політичного засобу упокорення тогочасного українського суспільства, як своєрідного терору голодом.

Мета, поставлена перед такими публікаціями, досягнута український народ знає про свою трагедію. Нині настав час переорієнтуватися на більш широкі, вже інтенсивні напрями науково дослідження.

Крім необхідності залучення до наукового обігу відомостей закордонних архівів, передусім російських, а також західноєвропейських і американських, йдеться про необхідність розширення усної історії голодомору, це збирання і впорядкування спогадів свідків цих подій або народних переказів про них, що побутують серед нащадків жертв голодомору - цієї своєрідної генетичної пам'яті, яка збереглася, не дивлячись на всі намагання правлячого режиму витравити її.

Нині відповідно до рекомендації парламентських слухань та доручень уряду Держкомархів працює над розробленням проекту державної програми "Усна історія голодомору". Ще один аспект - це оприлюднення зображувального ряду епохи 30-их років, публікація всіма найновішими засобами візуальних документів про історичні процеси тієї доби - колективізацію, розкуркулення, політичні репресії, штучний трудовий ентузіазм тощо.

Зокрема "Інтернет" відкриває надзвичайно широкі можливості для увічнення у свідомості людства одного з найбільших злочинів сталінізму та однієї з найбільших трагедій ХХ століття - голодомору в Україні.

Впродовж останніх років у всесвітній мережі витворився потужний інформаційний ресурс - спеціальні веб-сайти з голодомору офіційних установ, громадських організацій, меморіальних об'єднань, тематичні розділи, присвячені цій проблемі, численні повнотекстові публікації документів, сотні тематичних публікацій на електронних сайтах з історії України, відомості з електронних каталогів бібліотек, інших бібліографічних довідників тощо.

Досить інформативним є перший український спеціалізований сайт, присвячений трагедії українського народу, що підготовлений Державним комітетом архіву. На наш погляд, це - дуже перспективний і важливий напрямок нового розкриття всіх аспектів людської трагедії семидесятирічної давнини, орієнтований передусім на молоде покоління та міжнародну спільноту. Так само молоді адресована та хрестоматія, роботу над якою завершують Держкомархів спільно з Міністерством освіти і науки. Її завдання - мовою документів, але популярно і дохідливо масовим тиражем розповісти учням, ліцеїстам, студентам про цю жахливу сторінку нашої історії.

Користуючись нагодою, хочу порушити проблему, яка. без перебільшення, має надзвичайне, я би сказав, навіть глобальне значення. Мова йде про міжнародне визнання акту геноциду українського народу у роки голодомору. Поза всяким сумнівом голодомор є злочином проти людяності. Однак. будь-яка міжнародна організація не визнає злочин проти людяності актом геноциду. Є конвенція Організації Об'єднаних націй про попередження злочину геноциду і покарання за нього, яка була відкрита для ратифікації резолюції Генеральної асамблеї від 9 грудня 1948 року та набула сили 12 січня 1949 року. Під геноцидом, в цьому документі розуміють дії, що здійснювались з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. Тобто, геноцидом можуть бути визнані дії, які спричинили загибель десятків або сотень тисяч людей і невизнані дії, які спричинили загибель мільйонів людей. Комісія конгресу Сполучених Штатів по голоду 32-го, 33-х років в Україні, яка завершила свою роботу 22 квітня 1988 року, визнала цей голод актом геноциду. Міжнародна комісія по розслідуванню голоду в Україні 32-го, 33-х років, яка працювала під керівництвом професора Санберга в 1988-89 роках теж призвела до такого ж висновку: "Голод - є актом геноциду".

Щоправда, Генеральний адвокат цієї міжнародної комісії опротестував вирок, керуючись такими мотивами. Перше. Під час подій, що розглядались комісією Конвенції ООН по геноциду не існувало. Друге. Як нікого з винуватців трагедії на той час немає в живих. Третє. Тільки Радянський Союз повинен був вирішувати, порушувати справу в рамках конвенції по геноциду чи ні. Комісія розглянула протест генерального адвоката, думки її поділились. Але, більшість членів комісії дійшла висновку, що питання про притягнення винних до відповідальності може не стояти, досить винести принципове політичне рішення про визнання факту голоду 1932-1933 років геноцидом. Радянського Союзу більше не існує і питання про визнання голоду 1932-33 років в Україні може бути порушено перед ООН Верховною Радою України.

В руки міжнародних організацій, які розглядатимуть це питання за дорученням ООН, Держкомархів за дорученням уряду, Національна Академія наук може надати всю інформацію що нагромаджена за півтора десятиліття науково-дослідної роботи. Ця інформація підтверджує на нашу думку те, що голодомор в Україні був не тільки злочином проти людяності, але й потрапляє під дію конвенції, як акт геноциду.

На цьому дуже коротко зупинюсь, щоб окреслити можливі на нашу думку концептуальні напрями аргументації Верховної Ради України перед Органіцією Об'єднаних Націй.

По-перше. Варто відзначити, що голодомор був наслідком не тільки і не стільки примусових завищених хлібозаготівель, а суцільне і цілеспрямоване вилучення продовольства будь-якого виду в усіх регіонах СРСР, населення яких на дві третини і більше складалося з українців.

По-друге. Доцільно визначити причини привінтивних репресій різного роду і різного спрямування: масові репресії індивідуального характеру, терор голодом, депортації, які торкнулися у 30-ті роки саме України як національної республіки. З нашої точки зору, якщо Верховна Рада аргументовано сформулює і поставить перед Організацією Об'єднаних Націй проблему визнання голодомору в Україні актом геноциду у 1992-1993 роках, то Україна має історичну можливість довести міжнародній спільноті факт геноциду українського народу у ХХ столітті.

Шановні народні депутати, покоління ХХІ століття має чітко усвідомлювати масштаби втрат, що поніс народ України, адже саме йому робити висновки на майбутнє. І тому сьогодні ми маємо докласти всіх зусиль, щоб у майбутньому житті українського народу - це ніколи не повторилося. Ми просто зобов'язані пам'яті безневинних жертв голодомору віднести на такий рівень увічнення їх пам'яті, який існує в світі щодо жертв холокосту, рівень який відбиває дуже ємна формула: "Навчати, пам'ятати, досліджувати". Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну свідомість. Жертв геноциду та їх нащадків мають знати. Ніхто незабутий і ніщо незабуте.

Дякую вам за увагу.


ГОЛОВА. Дякую Дмитро Володимирович. Я запрошую до співдоповіді голову комітету Геннадія Удовенка.


11:41:24

УДОВЕНКО Г.Й.

Шановний Володимире Михайловичу, шановні народні депутати і гості! Сьогодні ми знову зібралися, щоб вшанувати пам'ять наших співвітчизників, мільйонів жертв голодомору 32-33 років та ще раз привернути увагу вітчизняної і зарубіжної громадськості до безпрецедентної, антигуманної акції.

Спеціальне засідання Верховної Ради України є продовженням обговорення проблем голодомору та його наслідків, що відбулося на парламентських слуханнях 12 лютого цього року. Історія голодомору все ще залишається гострою політичною проблемою. Головною причиною є те, що наслідки голодомору продовжені у часі на цілі десятиліття. Тобто наше минуле не покидає нас, це саме та ситуація, коли за мудрим висловом древніх мертві міцно тримають живих. Що про політизацію цієї проблеми свідчить той факт, я не буду його класифікувати, але звертаю увагу наших радіослухачів, що комуністи одностайно покинули зал засідання і не беруть участь у цьому спеціальному засіданні Верховної Ради. Таким чином комуністи підтверджують відповідальність комуністичного сталінського режиму за ті мільйони жертв, які поніс український народ. І більш того, вони таким чином підтвердили, що і нинішні комуністи, нинішня Комуністична партія також несе відповідальність за цю трагедію українського народу, тому вони й покинули зал засідань.

Після парламентських слухань 12 лютого з'явилося чимало публікацій про події 32-33 років, надійшло багато звернень до комітету. На жаль, серед них трапляються такі, де автори, до речі, народні депутати України, якщо і не виступають прямими апологетами сталінської комуністичної політики голодомору, то посилаються на якісь його об'єктивні природні причини: посуху, неврожайність тощо. А найбільше вражає, що деякі політичні діячі і науковці намагаються знайти у сталінській політиці такого зразка навіть щось позитивне на кшталт наведення порядку, зміцнення дисципліни, виховання відповідальності.

Це рецидиви інерційності пострадянського мислення заідеологізованої комуністичної пропагандою свідомості. Адже весь цивілізований світ доводить, що для досягнення цього не потрібно авторитарна система з її нелюдськими методами: репресіями, депортаціями та голодоморами. Ось чому нині конче необхідна популяризація і навіть пропаганда неспростовних історичних фактів - тих фактів, які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між, так званим, втіленням у життя доктрини про побудову світлого майбутнього і суспільними катаклізмами, однією з найстрашніших серед яких був голодомор 1932-1933 років в Україні. Ось чому сьогодні, коли правда про голодомор стала доступною, ми маємо засвоїти основне як урок історії - об'єктивний аналіз тих трагічних подій не може бути спрямований лише в минуле, він повинен бути сфокусованим і в сучасне. Знаючи правду про голод, геноцид, завжди пам'ятаючи про неї, ми зобов'язані надійно запобігти його повторенню і нині, і в майбутньому.

Перед лицем історії, згадуючи незлічення безвинні жертви голодомору, ми не маємо права допустити аби будь-яка антинародна влада могла безкарно знищувати людські життя, викорінювати разом з ними рідну мову, звичаї і традиції - все те, що складає основу основ кожного народу, його духовність і культуру.

Політика... правова оцінка голодомору як геноциду українського народу передбачає не лише з'ясування відповідних історичних фактів, а й належної науково-експертної та юридичної кваліфікації масштабності злочину і відповідальності за нього.

Конгрес США, про це вже говорилося, але я хочу це повторити, ще в 1988 році визнав голод 1932-1933 років в Україні геноцидом нашого народу.

Необхідно відзначити, що в ряді держав світу даній проблемі приділено значну увагу. Я вже доповідав тут у Верховній Раді України, що верхня палата канадського парламенту має розглянути резолюцію, за якою уряд Канади визнає голодомор 1932-22 років в Україні як історичний факт геноциду.

А от недавно надійшло повідомлення, що у сенаті Бельгії, у Брюсселі відбулося пам'ятне засідання, присвячене цій трагічній сторінці історії України.

У зверненні голови сенату Бельгії говориться, що наслідки голоду 1932-33 років в Україні є свідченням гуманітарної катастрофи загальносвітового масштабу. Голодомор в Україні є актом геноциду проти українського народу, одним з найстрашніших злочинів, скоєних у сучасній історії.

Правду про цю трагедію повинні знати у всьому світі - наголошується у зверненні бельгійського парламенту.

Вчора ми одержали повідомлення, одержали телеграму від пана Іва Кріштіна - Голови парламенту Швейцарії. В цьому зверненні він також говорить, що він хоче вшанувати пам'ять надзвичайно чисельних жертв цієї катастрофи. Швейцарія поділяє трагічні спогади, які відзначає Верховна Рада України, і висловлює запевнення народним депутатам України у своїй моральній підтримці. "Прошу вас, пане Голово, прийняти запевнення у моїй високій повазі до вас, Володимир Михайлович", - він звертається.

Свідчень і доказів факту геноциду немає числа. Надходили і продовжують надсилатися листи та звернення від очевидців і безпосередніх жертв, яким чудом вдалося вижити у пекельному голодоморі. Всі вони пройняті щемним болем, благанням і закликом зробити так, щоб справедливість восторжествувала. Немає ні часу, ні фізичних, ні моральних сил, аби переповісти про ті страждання, які випали на долю цих згорюйованих людей.

Я вже неодноразово наголошував на тому, що голодомор в Україні за масштабами і методами його заподіяння, за соціально-економічними та демографічними, морально-психологічними наслідками цілком підпадають під основні статті Конвенції ООН про попередження злочину геноциду і покарання за нього.

На мою думку, на думку Комітету з питань прав людини, МЗС України слід прискорити підготовку відповідного проекту резолюції - звернення до ООН, аби згідно зазначеної конвенції голодомор 32-33 років було визнано геноцидом українського народу.

Я погоджуюсь з оцінкою шановного доповідача з цього питання, але Верховна Рада України не може вносити проекти рішень Генеральної асамблеї. Це може зробити тільки уряд держави, оскільки Верховна Рада не представляє. Але Верховна Рада повинна більш активно займатися тим, щоб Міністерство закордонних справ просувало цю ідею.

Далі. Доповідач правильно говорив про необхідність поставлення пам'ятника жертвам голодомору, і Верховна Рада прийняла рішення, ми визначилися, уже протести ідуть. Іван Васильович, уже ідуть протести проти того місця, яке обрало Верховна Рада.

Але виникає питання і про демонтування пам'ятників організаторів голодомору. Ну приклад, Косіор несе пряму відповідальність за голодомор, а його пам'ятник встановлено на вулиці імені Чорновола. Ну хіба це не парадокс? Ми повинні виправляти це таке становище. Це мова не тільки про Косіора.

Володимире Михайловичу, я не хотів загострювати ситуацію, але коли фракція комуністів кинула засідання, я такий на них ображений, ми навіть під них причесали трошки і Сподаренко вніс свій проект резолюції, звернення, яке я пропоную прийняти сьогодні. Але так не можна поступати.

І останнє. На ваш розгляд подано два проекти рішення - мій від імені комітету, і вчора на прохання комітету, на моє прохання Іван Васильович Сподаренко вніс свій проект звернення до українського народу. Я свій відкликаю. Іван Васильович врахував основні положення мого проекту, вніс редакційні поправки, покращив його.

Я просив би, звертаюся до всіх, давайте ми сьогодні, це спеціальне засідання, ми не повинні відкладати на четвер рішення, і давайте сьогодні приймемо консенсусом, принаймні, присутніх, звернення до українського народу.

Дякую вам за увагу.

І там, на третьому поверсі, виставка влаштована жертвам політичних репресій, які дуже близькі до жертв голодомору. Я під час перерви закликаю вас ознайомитися з цією виставкою. Дякую за увагу.

(О п л е с к и)


ГОЛОВА. Дякую.

Шановні колеги, ми маємо за результатами цього засідання прийняти відповідну постанову Верховної Ради України, оскільки спеціальне засідання, у нас немає процедури проведення спеціальних засідань, то, очевидно, у нас немає потреби зараз голосувати про включення цього питання, тобто питання прийняття рішення сьогодні.

Тому, очевидно, якщо ваша є воля, ми могли б сьогодні проголосувати чи проголосувати його в четвер.

У нас один законопроект, оскільки проект постанови від комітету Геннадій Йосипович зняв.

В четвер?

(Ш у м у з а л і)

Тоді, шановні колеги, давайте завтра ми проголосуємо і обов'язково приймемо відповідне рішення.

А я просив би комітет...

(Ш у м у з а л і)

Одну хвилиночку, Степан Ількович.

Просто нам передбачити, можливо, доручення, які потрібно Кабінету Міністрів у цьому проекті з тим, щоб ми чітко мали результати і більш конкретно акцентовану постановку проблем і шляхів їх розв'язання.

Відповідно до нашої домовленості спеціальне засідання... Одну хвилиночку, Степан Ількович, тут же немає ні з мотивів, ні виступів.

Тоді в мене є пропозиція, оскільки ми закінчили розгляд цього питання, а рішення приймемо завтра, залишилося 5 хвилин до перерви, зробити перерву до 12 години 25 хвилин, і далі ми продовжуємо нашу роботу.

Оголошується перерва до 12 години 25 хвилин.

Ну, в нас немає виступів, Степан Ількович, дорогий!

ПІСЛЯ ПЕРЕРВИ


ГОЛОВА. Продовжуємо нашу роботу, шановні колеги. Оголошуються до розгляду за скороченою процедурою проекти законів про внесення змін до закону України "Про судоустрій України" щодо повноважень вищого спеціалізованого суду та кваліфікаційних суддів. Доповідач Оніщук Микола Васильович. І разом йде споріднений. Проект закону про внесення змін до закону України "Про судоустрій" щодо удосконалення судової системи. Доповідач тут Михайло Мельничук, а також Микола Васильович Оніщук.

Тому я просив би, якщо нема у вас заперечень, давайте будемо обговорювати одночасно три законопроекти. Тобто ви доповідаєте по всіх, а потім попросимо Михайла Мельничука. Нема заперечень? Будь ласка, Микола Васильович. Дуже коротко, якщо можна.


12:28:08

ОНІЩУК М.В.

Шановний Голово! Шановні народні депутати! Вашій увазі пропонується три, як вже було сказано, законопроекти, які стосуються внесення змін до нині чинного закону "Про судоустрій". Хочу вам нагадати, що вказаний закон був прийнятий трішки більше року назад, у лютому 2002 року і саме за цим законом сьогодні живе судова система.

Яка проблема внесення змін і в чому вони полягають? Перший законопроект, тобто законопроект номер 2509, я б назвав його юридикотехнологічний законопроект, тобто він не вносить суттєвих змін в тканину закону, але усуває розбіжності, які сьогодні є між низкою його статей. Зокрема, я коротко назву ці розбіжності і їх зміст.

Зокрема, вказаним законопроектом пропонується внести зміни і доповнення до пункту 5 Статті 38 закону, згідно з яким до складу Президії входить секретар пленуму Вищого спеціалізованого суду. Мається на увазі, що у вказаному законопроекті у складі вищих спеціалізованих судів передбачено, що існує президія та пленум, як органи судівського самоврядування. Проте, законодавець, а ви знаєте, в яких умовах приймався цей законопроект, не передбачив існування такої посадової особи, як секретар пленуму, який повинен організовувати його, вести протоколи і все інше. Тому, у вказаному законопроекті і пропонується якраз передбачити, що у складі пленуму діє секретар пленуму, який готує їх, веде протокол та підписує законопроекти, відповідно він входить до складу президії. Також передбачається доповнити пункт перший статті 40 новими частинами, згідно з якими суддя вищого спеціалізованого суду бере участь у розгляді питань, що вносяться на засідання пленуму.