Верховної Ради України оголошую відкритим. Шановні колеги, дозвольте виголосити оголошення. Відповідно до статті 13 закон
| Вид материала | Закон |
| Александровська а.о. Кендзьор я.м. Філенко в.п. Бабурін о.в. Цибенко п.с. Табачник д.в. |
- Верховної Ради України оголошую відкритим. Шановні колеги, прошу прослухати оголошення., 1058.32kb.
- Верховної Ради України оголошую відкритим. Шановні колеги, прошу послухати оголошення., 1229.13kb.
- Верховної Ради України оголошую відкритим. Шановні колеги, прошу прослухати оголошення., 1127.1kb.
- Верховної Ради України оголошую відкритим. Шановні народні депутати, відповідно, 1023.45kb.
- Верховної Ради України оголошую відкритим. Шановні народні депутати, відповідно статті, 945.34kb.
- Головуючий. Доброго ранку, шановні колеги, гості, запрошені Верховної Ради, представники, 1109kb.
- України Білоруса Олега Григоровича. Давайте привітаємо його, побажаємо міцного здоров'я, 1288.54kb.
- Головуючий. Доброго ранку, шановні колеги, гості, запрошені Верховної Ради, журналісти,, 876.38kb.
- Верховної Ради України оголошую відкритим. 13: 48: 58 Переходимо до наступного закон, 174.58kb.
- Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради України 1 березня 2011, 1085.21kb.
Цікаво, якби від нашого імені раптом розповсюдити в Україні листівку, в якій ви, скажімо, дякуєте майорові Мельниченку за те, що він зберіг для історії ваші розмови з підлеглими. Знайшли б автора чи ні? Отже, треба обирати силовиків Верховною Радою.
Я перемагав на мажоритарних округах, але розумію, що Україні сьогодні потрібна пропорційна система, мусить появитись вибрана народом політична сила, яка візьме на себе відповідальність за долю нації. А сьогодні завдяки вашій безпринципності, Україною керують есдеки, які ледве проскочили до парламенту.
Дякую.
Це скорочений варіант листа, він буде опублікований в пресі повністю.
ГОЛОВА. Олексій Ременюк. Підготуватись Александрівській. Ременюк?
Будь ласка, Алла Александрівська тоді. Фракція комуністів.
11:03:10
АЛЕКСАНДРОВСЬКА А.О.
Уважаемые коллеги! Мы с вами сейчас переживаем ситуацию, когда весь народ охвачен подъемом, обсуждает реформы политические и, в частности, предложения, которые внесены на обсуждение народа Президентом Украины. Так называемое всенародное обсуждение инициативы Президента по внесению изменений в Конституцию лично мне напоминает хорошо поставленный спектакль.
Режиссеры и постановщики нам говорят, что по всей Украине массово прошли собрания, в которых участвует практически все население Украины. Народ изучил инициативы Президента, обсуждает их, вносит предложения. Нам говорят, что во всех коллективах прошли эти обсуждения и называют цифры, которые, наверное, будут в конце концов просуммированы и названы миллионные.
Как на самом деле проходит это обсуждения? На самом деле людей загоняют на эти собрания, не говоря предварительно о повестке дня, потому что понимают, если люди узнают, что будет обсуждаться, либо они прийдут, либо выскажут свое истинное отношение к тем предложениям, которые, действительно, Президентом внесены на их рассмотрение. В конце концов даже эти режиссеры вынуждены признать, что только 15 процентов, это я говорю цифру по Харьковской области, те, кто участвовал в этих собраниях, безоговорочно принимают предложения Президента, во всех остальных случаях люди подвергают эти предложения критике, отвергают их, не принимают или вносят совершенно другие предложения.
И у меня вообще возникает вопрос: а кто же сможет подвести черту, кто же выработает стройную систему, действительно, демократического управления государством на основании множества тех предложений, которые были высказаны людьми?
Собрания происходят зачастую под совершенно другими поводами. Родителей приглашают на родительские собрания в школы, а потом пишутся протоколы. В колхозах, в бывших колхозах, в селе людей приглашают по вопросам распаевания либо земли, либо распределения собственности бывшей КСП. Люди, естественно, приходят на эти собрания, потому что эти вопросы их волнуют, а на самом деле предлагают обсудить и проголосовать за инициативы Президента. И вы тоже понимаете, какие протоколы появляются в результате этих так называемых суждений. А какая же правда?
В Харькове молодые люди провели инициативу и провели опрос среди молодежи Харьковщины в возрасте до 25, до 28 лет. Так вот считают необходимым проведение реформ 64 процента опрошенных. Понятно содержание того, что предлагает Кучма, только 36 процентов сказали, что, да, они понимают. Не понимают - 31 процент. И никак не реагируют на эти предложения - 32 процента. Поддерживают инициативу Президента в полном объеме только 16 процентов, не поддерживают - 30 процентов, частично - 21 процентов и совершенно не знают, о чем идет речь, - 31 процент.
Я думаю, что этот спектакль нам нужно оценить по достоинству. Если бы был жив Станиславский и посмотрел на этот спектакль, я думаю он бы сказал: не верю. Не верю, что работники завода Малышева стопроцентно поддерживают предложения Президента, потому что они не имеют работы. Не верю, что селяни поддерживают Президента, потому они сегодня без работы.
Так вот еще раз говорю, я тоже, как Станиславский, говорю: не верю!
ГОЛОВА. Левко Лук'яненко передає право свого виступу Кендзьору, будь ласка.
11:06:53
КЕНДЗЬОР Я.М.
Дякую, Володимире Михайловичу.
Шановні колеги народні депутати! Ярослав Кендзьор, Народний Рух України, фракція "Наша Україна".
Шановні друзі! Я хочу спростувати повідомлення, яке з трибуни Верховної Ради зробив представник фракції комуністів Олександр Голуб. Все, що було сказано з цієї трибуни цим народним депутатом абсолютно не відповідає дійсності. Я, як львів’янин, можу запевнити вас в тому, що 9 травня у Львові була вчинена саме зусиллями Голуба і його прихильниками, членами комуністичної партії, колишніми членами, працівниками НКВД груба антиукраїнська провокація. Всі знають, що захоронення бійців Радянської червоної армії у Львові знаходиться на Пагорбі Слави, і кожного року львів’яни, хто шанує цих людей, клали квіти і вшановували пам'ять радянських воїнів на Пагорбі Слави.
На, так зване, Марсове поле, де колись були захоронені ті, хто йшли у тилу і займали місце після частин Радянської армії, тобто частини НКВД, МГБ, ті хоронилися на Марсовому полі. І у 1974-1975 роках навіть тодішня радянська влада у Львові дощенту переорала і засіяла травою це Марсове поле, кістки каратів НКВД, МГБ кудись вивезли і захоронили, на полі грали діти у футбол, вигулювали собак.
Впродовж років незалежності ніхто ніколи не складав квітів на плитах, на тих місцях, де колись були захоронені карателі. За участю представників влади квіти і складалися щороку 9 травня до поховань бійців Червоної армії, які загинули на фронті і поховані на Пагорбі Слави. Так було і цього року. Але саме цього року колона із 150 осіб, керована товаришем Голубом, пішла не на Пагорб Слави, а на Марсове поле. Чому голод і вже свідомо вирішили воскресити славу карателів, запланувавши демонстративний під червоними прапорами на це поле? Адже товариш Голуб добре знає, що навіть якби там були ще могили карателів, то відповідно до міжнародного права їхні поховання не можуть мати статусу військових.
Ще хочу нагадати комуністам, що 20 з'їзд вашої партії колись засудив криваві злочини НКВД, МГБ.
Отже, ми бачимо цілком сплановану провокацію. Що жменці львівських комуністів і колишніх карателів сниться повернення кривавого терору свідчить розклеєні 7-8 травня по всьому Львову листівки від імені якогось "руського освободительного движения", звернення до руських Львова...
ГОЛОВА. Дякую.
КЕНДЗЬОР Я.М. В цій... в якій українців названо "рогулями", Львів - ісконно руським городом і вміщено погрози...
ГОЛОВА. Час вичерпано. Відключіть мікрофон.
Будь ласка, замість Третьякова буде виступати Володимир Філенко. Так, будь ласка. Шановні колеги! Заспокойтеся.
11:10:28
ФІЛЕНКО В.П.
Шановні народні депутати! Я оголошую заяву фракції "Наша Україна" відносно вироку по справі Володимира Бондаря.
13 травня поточного року влада може святкувати чергову пірову перемогу. Згідно вироку, іменем України проголошено в цей день суддею Кафіловою у спекотному залі Печерського районного суду міста Києва колишнього заступника голови Нацбанку Володимира Бондаря засуджено до позбавлення волі за статтею - цитую - "перевищення службових повноважень, які спричинили державні збитки у розмірі, що у 250 і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян". Це цитата з вироку.
Неможливість вказати точну суму збитку начебто завданого Бондарем пов'язана з тим, що жодна державна інстанція збитку не понесла, про що свідчать відповідні документи.
Наявність подібних формулювань і відсутність доказів свідчить про те, що вина Бондаря судом так і не доведена. Але вирок повинен був з'явитися і зміст його був наперед прогнозований. Численні факти дають підстави стверджувати, що справа Бондаря є замовною політичною розправою. Достеменно відомо, що протягом розслідування цієї справи на слідство чинився шалений тиск. Влада, гребуючи будь-якими правовими нормами, напередодні президентських виборів намагається розв'язати брудну кампанію проти опозиційних сил.
Режим, що втратив довіру народу, намагається очорнити тих, хто є для нього реальною загрозою. У своєму прагненні утриматися у владного керма можновладці не рахуються з людськими долями, суспільство в черговий раз вводять в оману сфабрикувавши чергову резонансну справу.
Активізація розгляду справи протягом п'яти років дивним чином збігалася з політичними подіями, що тісно пов'язані з ім'ям Віктора Ющенка як політика. Такий збіг є і в період підготовки до президентських виборів 1999 року, і в той час, коли Ющенко очолював уряд, і в період парламентської виборчої кампанії, і зараз, коли наближаються чергові вибори Президента.
Паралельно це супроводжувалося масованими викидами відповідної тенденційної інформації в підконтрольних засобах масової інформації.
В зв'язку з цим блок "Наша Україна" робить офіційну заяву про те, що бере під власний контроль подальший перебіг подій навколо розгляду цієї справи в судових інстанціях, а також зобов'язується довести громадськості склад справжніх замовників та їх справжню мету. Дякую за увагу.
ГОЛОВА. Олексій Бабурін, останній виступаючий, будь ласка, фракція комуністів.
Є Бабурін?
11:13:26
БАБУРІН О.В.
Есть, прошу слово передать Анатолию Морозу.
ГОЛОВА. Анатолій Мороз.
11:13:39
МОРОЗ А.М.
Шановний Володимире Михайловичу, шановні колеги!
Я вимушений виступити з цієї трибуни в зв'язку з зверненням жителів села Атманай Якимівського району Запорізької області. Вони звертаються російською мовою, тому я буду говорити мовою оригіналу:
"Мы, жители села Атманай, обращаемся к вам за помощью с болью и горечью в душе, мы хотим рассказать какое было наше село ещё десять лет назад. Государственный плензавод "Коммунист" Ордена Трудового красного знамени, - как это звучало гордо среди коллективов, который удостоился этого высокого звания. Значит, огромная школа-десятилетка, огромное количество выпускников этой школы благодаря нашим учителям-односельчанам окончили институты и техникумы, получили дипломы всевозможных профессий. Больница, которая была на территории этого хозяйства, где подавалась первая медицинская помощь и спасали жизни, здесь же принимали новорожденных, это садики и дома культуры на каждом отделении, где люди отдыхали после трудового дня. Все делалось для воспитания и развития молодежи, все делалось для нас, рабочих и пенсионеров. А сколько благоустроенных домов было выстроено? С какой радостью получали молодые семьи эти квартиры! И каждый знал, что если хорошо работал, значит, будешь много иметь, будешь сыт и одет. И после отработанного трудового рабочего дня было куда пойти и отдохнуть.
А сейчас давайте посмотрим, это кажется каким-то далеким, одни воспоминания. Огромные овцекомплексы на 30 тысяч овец, молочнотоварная ферма на 400 голов дойного стада, ферма для откорма молодняка - КРС, свинокомплекс для племенных свиней и откормышники, кормозавод по изготовлению кормовых гранул, птичники с несушками - все это было наше, родное, выращенное и построенное нашими руками, руками наших отцов и дедов. Но на сегодняшний день все это практически разрушено. Ведь мы в свое время жили и радовались, что наши рабочие руки нужны, что дети и внуки могут спокойно ходить в школу, после школы любому была открыта дорога в вузы, и после учебы можно было приехать в родное село. Приедьте и посмотрите, направьте комиссию. Обращаемся и к прокуратуре генеральной, чтобы направили комиссию по проверке состояния дел в этом бывшем процветающем хозяйстве.
Сегодня наше село мертвое, где не слышно наших тракторов и комбайнов, неслышно пение совхозных петухов, да и людям не хочется петь, не стало для них праздника - душа уже не поет, а плачет. А какой же может быть праздник. когда нет денег? Зарплату уже не получали восемь лет! За последние шесть лет поменяли шесть руководителей, каждый руководитель старается вывезти из хозяйства все, что только можно. До каких же пор, спрашивают жители этого села, нас будут обкрадывать? Они просят, чтобы немедленно Верховная Рада, Генеральная прокуратура оказали влияние на состояние дел в этом хозяйстве.
Дякую за увагу.
ГОЛОВА. Дякую.
Я прошу секретаріат підготувати відповідні доручення з питань, які були порушені у виступах народних депутатів.
Петро Цибенко, репліка, будь ласка. Я прошу тільки без прізвищ, шановні колеги.
Будь ласка, Петро Степанович, одна хвилина.
11:17:25
ЦИБЕНКО П.С.
Спасибі, Володимир Михайлович.
Шановні колеги, кілька хвилин тому ми з вами були свідками чергової провокації з боку тих сил, політичних сил, які захищають сьогоднішній неофашистів.
На жаль, не в перший раз той пан, представляючи певну політичну силу, спробував виконати невдячну справу - відмити чорного неофашистського кобеля добіла.
На жаль, вся Україна була свідками того, що 9 травня, і ці кадри пройшли не тільки телеекранами України, а їх бачила вся Європа і весь світ, ми бачили черговий факт вандалізму, побиття ветеранів Великої Вітчизняної війни представниками неонацистських політичних сил в місті Львові. На жаль, це стало останнім часом традицією, поганою, печальною традицією для Львова.
Мало того, організатори цієї провокації не тільки влаштували саму провокацію, а намагалися навіть сховатися. Вони зробити офіційну заяву про те, що вони це зробили і будуть робити це на майбутнє.
Я абсолютно переконаний в тому, що подібні дії ніяк не відповідають іміджу правової демократичної держави, якою мала б бути Україна.
Дякую.
ГОЛОВА. Шановні народні депутати, шановні гості!
Три місяці тому, 12 лютого, на парламентських слуханням, присвячених пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років, ми підтвердили свій намір провести спеціальне засідання Верховної Ради на цю тему.
Шановні колеги! Шановний колега Кондзьор, я прошу сісти. Я просто прошу підняти голосування за проведення цього спеціального засідання. Ми проголосували за нього конституційною більшістю, прошу заспокоїтись. Як ви пам'ятаєте, такий захід був передбачений пунктом один постанови від 28 листопада минулого року - це проведення спеціального засідання Верховної Ради України.
Суспільний інтерес до цієї найбільшої в історії українського народу трагедії та інтенсивні масові дебати навколо неї і у владних ешелонах, у політичному і науковому середовищах, і на суто житейському рівні серед наших співгромадян невипадкові. Відтоді, як з набуттям Україною незалежності і прискореною демократизацією суспільного життя у нас не залишилось заборонених для аналізу та обговорення сфер, подій і тем, правда про голодомор стала більш приголомшеною і шокуючою, вона боляче вдарила по свідомості мільйонів людей.
З одного боку, це була природна реакція на роки і десятиліття закритості суспільства і незліченні ідеологічні табу тих часів. А з іншого, сказали самі за себе катастрофічні наслідки голодомору, умови та обставини, якими він супроводжувався. Безумовно, на суспільну активність навколо даної проблематики, активно і відчутно впливає та увага, яка приділяється їй у Верховній Раді України.
На мій погляд, ми вже певною мірою пройшли перший етап цього процесу, який можна було б назвати трагічно емоційним. Тобто, людей переповнили почуття жаху, гніву й осуду, породженні вбивчою статистикою і всім, що за нею криється. Цей настрій супроводжуватиме нас ще довго.
Водночас, як мені здається, і певен, ви мене підтримаєте в цьому, настала пора чітких глибоких та об'єктивних політико-правових оцінок цього страхітливого історичного катаклізму, уроків та висновків, що з нього випливають.
Екстраполюючи події 70-річної давності на реалії нашого сьогодення, нам потрібно забезпечити такі підходи, які сприяли б політичному консенсусу, політичному порозумінню і відповідальності перед майбутнім, а не конфронтації, ворожнечі, що ми маємо і сьогодні. Це якщо хочете і наш святий обов'язок перед співвітчизниками, які впали під косою голоду та репресій. Про минуле треба говорити заради майбутнього, бо безпам’ятство веде до бездуховності, що перекреслює віковічний досвід народу, руйнує його соціокультурну самобутність і самосвідомість. Гадаю, ні в кого немає сумніву щодо того, як багато залежить від позиції, офіційно задекларованою Верховною Радою перед українським народом і світом. Ми маємо зробити це у зверненні до українського народу, проекти якого та відповідні постанови запропоновані вашій увазі. Немає сумніву, і це вже засвідчують конкретні факти, що такий крок українського парламенту матиме широкий міжнародний резонанс. Я хотів би ще раз закликати усіх вас, шановні колеги, до взаєморозуміння, взаємної поваги і толерантності. Тільки там ми можемо спільно створити атмосферу конструктивної роботи відповідального, і не боюся цього слова, трепетного ставлення до теми, винесеної на спеціальне засідання Верховної Ради України.
Спеціальне засідання пропонується побудувати таким чином. Заслухати доповідь віце-прем'єр-міністра України Дмитра Табачника до 20 хвилин, співдоповідь голови Комітету з питань прав людини, національних меншин, міжнаціональних відносин Геннадія Удовенка, а після того визначитися із прийняттям звернення учасників спеціального засідання Верховної Ради України. Домовились?
Я запрошую до доповіді віце-прем'єр-міністра України Табачника Дмитра Володимировича.
Я думаю, що ми не повинні дебатувати з цього приводу, щоб не вносити розкол, ми вже домовилися і узгодили це питання. Я прошу, прошу... порозуміння і підтримки Івану Олександровичу.
Будь ласка, Дмитро Володимирович.
ТАБАЧНИК Д.В.
Високошановний Голово! Шановні народні депутати! Місяці, що минули від того дня, як в цій залі відбулися парламентські слухання присвячені вшануванні пам'яті жертв голодомору. На них від уряду України була виголошена доповідь, в якій, на нашу думку, давався аналіз жахливих і трагічних подій 70-річної давнини. Були зроблені відповідні політичні і наукові висновки, внесені необхідні пропозиції. Але цього замало. Ми маємо ще і ще раз говорити про цю страхітливу трагедію, щоб слова глибокої скорботи не лише дійшли до свідомості кожного, але і увійшли в його серце.
Сьогодні ми ще раз хочемо підкреслити всю значущість нинішнього активного процесу усвідомлення причин та наслідків народної трагедії 1932-1933 років для історії України, для історії всієї світової спільноти.
Вперше Президент України, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, одним словом всі найвищі керівники держави і найвищі її органи відверто заявили про штучних характер голодомору, про майже півсотлітнє приховування компартійним режимом правди про причини і небачений масштаб цього злочину проти українського народу, свідомо заподіяного сталінізмом та місцевими виконавцями його вказівок.
Перед нами, нащадками тих, хто зміг пережити голодомор, і тих, кому не судилося це, постає завдання надзвичайної моральної та політичної ваги гідно вшанувати пам'ять його жертв. Саме на цьому наголошувалося у минулорічному Указі Президента України про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні, наступним розпорядженням Президента України про додаткові заходи у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору. Зокрема, це встановлення пам'ятників, монументів, пам'ятних знаків, впорядкування міст поховання жертв голодомору, в тому числі спорудження відповідного меморіалу в Києві, надання матеріальної допомоги особам, які пережили голодомор.
Влітку виповнюється 12 років нашої незалежності, але ми, як і раніше, у величезному боргу перед людьми, котрі стали жертвою сталінських репресій. Таких людей особливо багато в Україні, тому що режим завжди боявся національно-визвольного руху українського народу і завжди прагнув попередити назріваючу небезпеку превентивними репресіями. Чверть століття, впродовж яких Україна перебувала в епіцентрі політичних репресій тоталітарного режиму виявились найбільш жахливими у більш, ніж тисячолітній історії українського народу.
Незалежна і суверенна Україна прагне спокути перед тими мільйонами, які загинули лютою голодною смертю. На жаль, 60-ту річницю голодомору жертви не були вшановані належним чином. 10 років, які прожиті після цієї річниці, теж практично були втрачені. Прилюдне засудження голодомору звучало тільки у виступах Президента України, окремих народних депутатів та офіційних посадових осіб. Причин цьому багато. Одна з них - довголітнє політичне протистояння в суспільстві і в парламенті. Тема голодомору, на жаль, часто використовувалася як політична зброя. Одні вимагали виставити рахунок Росії, яка прийняла на себе всі зобов'язання Радянського Союзу - хай приймає і це.
Інші звинувачували у винищенні українства комуністів, які народилися після 1933 року.
А треті робили вигляд, що їм нічого невідомо про голодомор, якщо в Україні був тоді голод, то він був і в інших регіонах Радянського Союзу.
Часи протистояння навколо цієї теми в нашій історії, сподіваємося, проходять. Свідченням цього і політичною оцінкою є нинішнє спеціальне засідання Верховної Ради України. Це природньо, коли в суспільстві панують різні настрої. Природньо, коли відбуваються змагання політичних сил у парламенті. Але глибоко переконаний, є роки в нашій історії, які повинні не роз'єднувати, а згуртовувати суспільство. Цього вимагають національні інтереси, цього вимагає наш моральний обов'язок перед пам'яттю безневинних жертв.
Одним, вважаю, необхідно було б нагадати, що в тоталітарній державі народ не міг нести відповідальності за дії свого уряду, які могли набувати злочинного характеру. Іншим варто згадати, що Компартія України визнала факт голоду після 50-річного табу і ще, перебуваючи при владі, опублікувала у партійному видавництві збірник жахливих документів про голод.
Третім можна порадити ознайомитися з документами хоча б цього збірника. А всім нам таким різним тепер треба пригадати хто бив у набат тоді до грудня 1987 року, коли голод 33-го року був забороненою темою.