Теоретичні І методичні питання оцінки І прогнозування економічного потенціалу соціально-економічних систем

Вид материала

Документы

Содержание 2.4 Енергетична безпека регіону в контексті сталого розвитку

Подобный материал:

• Програма Розвитку ООН в Україні Інститут економічного прогнозування Національної академії, 931.97kb.
• Постанова президії вак україни від 14., 23.38kb.
• Рактичні питання організації оцінки потенціалу промислового підприємства, в яких зацікавлені, 102.15kb.
• Ні підходи до прогнозування соціально-економічних показників, побудовано моделі прогнозу, 82.87kb.
• О. А. Комарова Теоретичні основи дослідження економічної природи освітнього потенціалу, 163.53kb.
• Методичні рекомендації до нового навчального року з економіки, 201.8kb.
• Розглянуто питання управління стратегічним потенціалом та підходи до оцінки потенціалу, 28.58kb.
• Евої структури місцевому природно − ресурсному потенціалу, а для економіки малих міст, 125.14kb.
• Решетняк О. О., к е. н, доц, 37.58kb.
• Прогнозування соціально-економічних процесів, 172.27kb.

2.4 Енергетична безпека регіону в контексті сталого розвитку

Однією з найважливіших складових в структурі економного потенціалу регіону є енергетичний потенціал. Структурно енергетичний потенціал відноситься до матеріально-технічного, який в свою чергу є складовою виробничного потенціалу території.

Економічна діяльність і функціонування соціальної сфери вимагають відповідного споживання палива та енергії, роль яких за останнє сторіччя багато разів зросла. Між ВРП і регіональним споживанням енергоресурсів встановлений сильний статистичний зв'язок (коефіцієнт кореляції r > 0,9). Регіональні потреби в паливі та енергії задовольняються як за рахунок діяльності власного паливно-енергетичного комплексу, так і за рахунок закупівель в інших регіонах. У силу цього енергонадмірність може виявитися перевагою, а енергодефіцитність – стримуючим фактором розвитку регіональної економіки.

Особливістю енергетичного потенціалу регіону з позицій сталого розвитку є в тому, що його нарощування не можна розглядати як оптимальний шлях розвитку економіки. Замість завдань енергозабезпечення кількісного розвитку, енергетика повинна перейти на енергозабезпечення сталого розвитку економіки. Україна, за даними Державного комітету з енергозбереження, щорічно споживає близько 210 млн. т у.п. паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) і відноситься до енергодефіцитних країн. На сьогоднішній день енергетичні потреби держави покриваються за рахунок власних ресурсів приблизно на 53%, а 75% необхідного обсягу природного газу та 85% сирої нафти і нафтопродуктів імпортується. Така структура ПЕР породжує залежність економіки України від країн-експортерів нафти і газу і являє собою загрозу для її енергетичної та національної безпеки.

Загалом питання енергетичної безпеки комплексне. Воно охоплює в собі питання енергетичного забезпечення економіки, енергетичної незалежності, впливу паливно-енергетичного комплексу на зовнішнє середовище та соціальну стабільність (рис. 2.4) [23].




Рисунок 2.4. Складові енергетичної безпеки регіону


Основними погрозами енергетичної безпеки є: напруженість балансу, дефіцит, обмеження в забезпеченні економічно обґрунтованого попиту на паливно-енергетичні ресурси, порушення, перебої стабільного паливо- і енергопостачання, у тому числі пов'язані з низькою надійністю систем енергопостачання; недостатня ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів в економіці, низький рівень диверсифікації енергопостачання.

Основою організації моніторингу показників енергетичної безпеки, проведення ефективної політики енергозбереження, а також тарифної та інвестиційної політики є ведення паливно-енергетичних балансів територіальних утворень.

Паливно-енергетичний баланс – це співвідношення для економічного об'єкта або деякої території обсягів паливно-енергетичних ресурсів, що надходять внаслідок видобутку або ввезення і відбувають внаслідок споживання на місці або вивезення.

Паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) пов'язує воєдино всі елементи паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у виробництві та споживанні тепло-і електроенергії, баланси природних ресурсів, інвестиційні плани компаній і держави. Паливно-енергетичний баланс є основою для перспективного прогнозування попиту та пропозиції енергоресурсів з урахуванням оцінки тенденцій розвитку паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) та соціально-економічного становища територій.

Для розрахунку паливно-енергетичного балансу різні види палива переводять в умовне паливо.

На сьогодні рівень енергетичної безпеки, а саме надійності паливопостачання та енергопостачання територій визначають за допомогою індикативного підходу [16]. Він полягає у використанні для класифікації стану енергетичної безпеки і надійності ресурсів паливно-енергетичного комплексу комбінацій безпосередньо оцінюваних початкових параметрів. Ці комбінації прийнято називати індикаторами або індикативними показниками.

Основними індикаторами енергетичної безпеки є: частка власних джерел у балансі електроенергії, тенденції зміни фактичного споживання теплової та електричної енергії на душу населення, а також усіх видів палива, частка покриття потреби в тепловій енергії від централізованих джерел, частка домінуючого паливного ресурсу, частка найбільш великої станції у сумарній встановленої потужності, величина середнього питомої витрати палива на виробництво теплової енергії, ступінь зносу устаткування, пропускна здатність мереж і ін

Одним із важливих кількісних індикаторів при оцінці стану енергетичної безпеки є індекс , або R/P індекс (Reserves/Production), тобто відношення підтверджених запасів енергетичних ресурсів до рівня видобутку та виробництва, що характеризує кількість років, на яку вистачить розвіданих запасів за умови збереження існуючого рівня видобутку (фор. 3.1):

, (3.1)

де - підтверджені запаси i-го енергоносія, - рівень видобутку (виробництва) i-го енергоносія.

Індекс використовується компаніями та державними установами для прогнозування наявності ресурсів у майбутньому, для визначення терміну реалізації проектів, пов’язаних з використанням енергетичних ресурсів тощо.

Завданням забезпечення енергетичної безпеки території в контексті сталого розвитку є створення такої схеми вироблення, транспортування та споживання енергії, яка б в свою чергу не тільки підвищила ефективність використання енергетичних ресурсів, але і знизила негативний вплив на зовнішнє середовище, забезпечила кліматичну безпеку. Актуальність розробки такої моделі додає Енергетична стратегія України на період до 2030 року [24]. Для своєчасної і адекватної реакції території на виникаючі загрози енергетичної безпеки, аналізу стану енергетичної і економічної безпеки необхідно моделювання такої безпеки.

Серед основних шляхів підвищення енергетичної безпеки регіону можна виділити наступні:

• підвищення енергоефективності за рахунок модернізації потужностей, нових технологій та енергогенерації, передачі і споживанні енергії;
  
• квотування енергетичних ресурсів і створення ринкової системи розподілу квот з метою раціонального їх використання;
  
• розвиток сектора малої енергетики;
  
• впровадження та подальший розвиток диверсифікації енергопостачань;
  
• впровадження прогресивних технологій транспортування тепла від джерела до споживача;
  
• зменшення в енергетичному балансі використання природного газу;
  
• створення в регіоні системи економічного стимулювання зацікавленості підприємств у дотриманні нормативів і стандартів енергоефективності.
  

Становлення і вдосконалення системи енергетичної безпеки регіону повинно здійснюватися в рамках загальної стратегії його розвитку. Ці дії повинні бути спрямовані на розв'язання гострих проблем в забезпеченні паливними ресурсами, пошук технічних пропозицій ефективного використання палива і зниження потреб у ньому, формування ринку електричної і теплової енергії, розробку і реалізацію проектів енергозбереження, підтримання в робочому режимі, розвиток і підвищення ефективності матеріальної основи енергетики міста, поліпшення генеральної схеми енергозабезпечення з урахуванням змін, що відбуваються у виробництві та соціальній сфері.