Попередження та реагування на злочини ненависті

Вид материалаДокументы

Содержание


Глава 4 Збір даних, моніторинг та звітування Яка офіційна інформація збирається?
Перешкоди для отримання достовірних даних щодо злочинів ненависті
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   21

Глава 4 Збір даних, моніторинг та звітування




Яка офіційна інформація збирається?


Більшість урядів забезпечують збір певних даних щодо кримінальних злочинів, оскільки це є необхідними інструментом забезпечення дотримання законів. При цьому відповідальність за збір даних покладається на поліцію та органи національної безпеки. Інші дані подаються державними прокурорами та судами. У деяких випадках дані щодо злочинів ненависті також збираються у системі освіти, а централізований збір здійснюється за розпорядженням міністерств освіти. Втім, характер даних може змінюватися щодо злочинів, що відстежуються, та категорій упереджень, що враховуються при відстеженні та звітуванні.


Агентство ЄС з фундаментальних прав людини (FRA), колишній Європейський центр із моніторингу проявів расизму та ксенофобії) проводить регулярну оцінку механізмів збору даних щодо злочинів ненависті у країнах-членах ЄС. Незважаючи на визначення оцінки даних щодо «расистського насильства та злочинів», її критерії також стосуються збору даних щодо всіх насильницьких злочинів ненависті.15


Навіть у випадках, коли дані щодо національного становища не надаються національними органами влади, НУО інколи можуть їх отримати від органів поліції, окружних або міських прокурорів та/або судів. Так само, НУО можуть отримати інформацію від міської або регіональної прокуратури щодо кількості випадків, що розглядалися за певний період та мали ознаки злочину ненависті. Дуже часто дані, що не оприлюднюються, можна отримати за запитом, особливо якщо НУО підтримують регулярні стосунки з органами поліції та прокуратурами у сфері злочинів ненависті.

Перешкоди для отримання достовірних даних щодо злочинів ненависті


Відчутність доступних даних правоохоронних органів щодо інцидентів та злочинів ненависті можна пояснити низкою факторів. У деяких випадках дані можуть зберігатися у службі безпеки, але не надаватися з міркувань забезпечення громадського порядку та національної безпеки. В інших випадках дані можуть не надаватися просто тому, що поліція не отримала інструкцій щодо збору інформації про такі мотиви, як ненависть та упередження, при отриманні скарг або проведенні розслідувань. Навіть якщо застосовуються закони про злочини ненависті та вимагається подання офіційних даних щодо злочинності, можуть виникати перешкоди для збору таких даних як у правоохоронних органах, так і у громадах, що знаходяться під загрозою.


Перешкоди для здійснення моніторингу та звітування щодо злочинів ненависті можна розділити на дві категорії: фактори, що заважають жертвам повідомити поліції про злочин, та фактори, що призводять до того, що інциденти фіксуються як такі, що не були викликані ненавистю. Ці фактори призводять до неналежного звітування та неналежної реєстрації інцидентів та злочинів ненависті. НУО можуть допомогти вирішити обидві проблеми.


У попередній главі цього Керівництва (Робота з системою кримінальної юстиції) була запропонована низка причин, через які злочини ненависті не завжди реєструються, а також можливі шляхи вирішення цієї проблеми. Щодо проблеми неналежного інформування поліції жертвами злочинів, існує багато причин, чому жертви неохоче повідомляють поліції та органам влади про скоєння злочинів ненависті, зокрема:


• Переконання, що нічого не відбудеться: багатьом жертвам бракує впевненості у тому, що правоохоронці або урядовці здійснять відповідні кроки у відповідь на повідомлення про злочин ненависті відповідно до процедури розгляду звичайних злочинів або злочинів ненависті;


• Недовіра або страх перед поліцією: жертви, які належать до групи, яка історично зазнавала утиснень, насильства та загального браку захисту з боку поліції, можуть не хотіти йти на будь-який контакт із поліцією, включаючи необхідність повідомляти про злочини ненависті. Особи, як вважають, що поліція брала участь у скоєнні злочину ненависті, або що працівники поліції є співучасниками злочину, скоєного іншими, можуть боятися повідомити про злочин ненависті. Іммігранти або біженці, які покинули свою країну внаслідок насильства, що підтримувалося державною, можуть не довіряти поліції у новій країні свого проживання;


• Страх перед помстою: багато жертв бояться, що якщо вони повідомлять про злочин, виконавці злочину помстяться їм, членам їхніх сімей або громаді, до якої вони належать. Крім цього, якщо виконавець злочину ненависті пов'язаний із організацією ненависті, жертви можуть боятися нападу з боку членів цієї або інших організацій;


• Незнання законів про злочини ненависті: багато людей не знають про існування законодавства щодо злочинів ненависті, або як та куди звертатися з повідомленнями про злочини ненависті;


• Сором: деякі жертви відчувають сором та збентеженість після скоєння злочину ненависті, бо вони вважають, що стали жертвами з власної вини, або що їхні друзі, члени сім’ї та/або громада можуть заклеймити їх, вважаючи їх соціально неприйнятними у разі оприлюднення інформації про поводження з ними. Цей фактор може бути присутній також у звичайних злочинах, але відчуття сорому та деградації може бути більш гострим у випадку злочину ненависті, оскільки люди стають жертвами вже внаслідок їхньої ідентифікації. Фактор сорому може бути особливо важливою перешкодою для повідомлення про злочин ненависті, якщо йдеться про напади, що включали в себе сексуальне насильство;


• Заперечення: щоб подолати травму, нанесену внаслідок злочину ненависті, деякі жертви заперечують або зменшують наслідки та серйозність злочину;


• Страх розкрити свою сексуальну орієнтацію: для гомосексуалістів, бісексуалів та транссексуалів повідомлення про злочин ненависті може означати розкриття власної сексуальної орієнтації або гендерної ідентифікації. Жертви злочинів ненависті проти гомосексуалістів у деяких країнах можуть відчувати занепокоєння від того, що їхня сексуальна орієнтація може призвести до подальшої віктимізації або навіть порушення кримінальної справи через гомосексуальні стосунки;


• Страх оприлюднення етнічної, релігійної або політичної приналежності: члени груп етнічних, релігійних або політичних меншин інколи бояться, що оприлюднення їхньої приналежності може призвести до дискримінації або інших негативних наслідків;


• Страх перед арештом та/або депортацією: особи, які не є громадянами країни, де вони стали жертвами, можуть боятися, що навіть будучи жертвами злочину, їхній контакт з поліцією або органами влади може призвести до арешту та/або депортації.


Крім вищезазначеного, що стосується страхів та сприйняття з боку жертв, існують інші фактори, що можуть призвести до неналежного звітування щодо злочинів ненависті, зокрема:


• Закони про злочини ненависті не враховують певних видів дискримінації: якщо закони про злочини ненависті не враховують певних видів дискримінації, зокрема насильство з мотивів гендерної ідентифікації або сексуальної орієнтації, члени груп, вразливих для таких нападів, з меншою ймовірністю будуть надавати свідчення про інциденти або називати напади злочинами ненависті;


• Жертви можуть бути знеохочені поліцією або органами влади щодо подання скарги: у деяких випадках жертви, які були готові подати офіційну скаргу, відмовилися від цього, оскільки працівники поліції заохочували їх до цього або сказали їм не вказувати ненависть у якості мотивації злочину, оскільки це не є доречним у скарзі. Зокрема поліція може стверджувати, що злочин був незначним, або що це був молодіжний жарт, тому офіційна скарга ні до чого не призведе. Поліція також може вказувати на те, що офіційна скарга може призвести до подальших проблем, пов’язаних із помстою жертві, або що вона має розслідувати більш серйозні злочини. У деяких випадках поліція може реєструвати лише частину заяви, виключаючи з неї деталі, пов’язані з мотивацією ненависті, вказані заявником.