Львівський юридичний інститут мвс україни
| Вид материала | Документы |
СодержаниеРОЗДІЛ III Формування інтелектуальної культури юриста 3.1. Дія природного права на формування інтелектуальної культури юриста |
- Львівський юридичний інститут мвс україни, 985.71kb.
- Донецький юридичний інститут мвс україни, 655.44kb.
- Запорізький юридичний інститут мвс україни, 1110.37kb.
- Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
- Університет банківської справи Національного банку України (м. Київ) Львівський інститут, 63.7kb.
- За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
- Затверджено, 877.19kb.
- Фальсифікованих алкогольних напоїв, 424.14kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
- Які провадять самі навчальні заклади, методичні кабінети (центри) відділів/управлінь, 189.34kb.
РОЗДІЛ III
Формування інтелектуальної культури юриста
3.1. Дія природного права на формування інтелектуальної культури юриста
Умови сучасного розвитку людства встановлюють кардинально нові, особливі принципи життєдіяльності суспільств, забезпечують спрямованість людської цивілізації в напрямку встановлення конструктивних відносин між індивідами та відкидання будь-яких сепаратних проявів. Світ поступово починає усвідомлювати значущість власних згубних технологічних впливів на природу та намагається встановити ефективний порядок збереження навколишнього середовища.
Проте, на нашу думку, виразнішими повинні стати погляди на життєдіяльність в широкому розумінні. Вважаємо, що шляхом досліджень та виправлень повинна бути ситуація внаслідок якої проявляються тенденції щодо нівелювання загальнолюдських моральних цінностей, почасти свідома апатія щодо власного буття, хибне сприйняття реальності.
Людині властиво помилятися у власних діях та судженнях. Важливо опираючись на сучасність та на приклади власної історії цілеспрямовано виявити напрями, які б забезпечили процеси нашого інтелектуального вдосконалення.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
На сучасному етапі людство опинилося у важкій моральній кризі. Загроза нових воєн, локальні конфлікти, розгортання політичних та економічних негараздів сприяють деструктивним відносинам у суспільстві.
Тоталітарна цивілізація абсолютного панування людини (антропоцентирзм), що утвердилася впродовж останніх століть, незважаючи на потужний цивілізаційний прорив в окремих напрямах і в окремих регіонах світу, виявилася цілковито непродуктивною й безсилою перед викликом часів. Якщо в абсолютній бідності живе 1,3 млрд. людей, 86 країн вважаються країнами з дефіцитом харчування, якщо понад 1,2 млрд. людей живуть без доступу до чистої питної води, якщо 1 млрд. дітей та дорослих не вміють читати та писати, 130 мільйонів дітей шкільного віку не мають можливості ходити до школи, якщо 20 відсотків населення Землі контролюють 86 відсотків світового продукту, а троє найзаможніших людей планети володіють більшим багатством, ніж загальний валовий національний продукт усіх найменш розвинутих країн з 600-ми мільйонами жителів, причому щодня з голоду вмирає 24000 людей, переважно дітей, - то маємо не що інше, як моральне пробуксування історії, хибний шлях розвитку, за якого демократія стала декоративною, прогрес перетворився на риторику, категорія правди-справедливості стала умовною [98, с. 19].
Вважається, що найсильнішим аргументом у будь-якій суперечці виступають цифри, які найбільш красномовно свідчать про реальний стан справ у певній галузі. Тому, на наш погляд, вищенаведена статистика повинна ще раз засвідчити необхідність подолання духовного зубожіння людства, а також встановлення нових визначальних принципів людського існування, які проявляються в єдності людини та природи, їх гармонії.
Людина наділена душею виступає найголовнішою із природничих категорій, які формують Всесвіт. Це пояснюється наявністю у людини інтелекту, певної культури його застосування, здатністю людини до об’єктивного мислення.
Що взагалі це означає – правильно мислити? Мислити правильно, правильно думати і придумувати, робити правильно – це означає діяти згідно з певними правилами: правилами мислення, правилами і послідовностями раціонального вивчення, розгляду та вирішення проблеми. Це означає також враховувати правила і закони існування та розвитку систем. Адже правила і закономірності реального світу – це є такі еталони істинності, користуючись якими ми можемо одразу, своєчасно і заздалегідь визначити слушність, доцільність і ефективність наших рішень, а не тоді, коли вже пізно що-небудь позитивно змінювати в наших несвідомо хибних діях [40, с. 7].
Вважаємо, що автор має на меті окреслити певне коло настанов, законів, за якими повинно відбуватися наше існування. Такі своєрідні закони природи виявляють тенденції щодо структурності та системності не лише людської діяльності, а й у процесах навколишнього середовища.
Знання законів є необхідною умовою життя у всіх людських організаціях та колективах. Більшість людських законодавчих кодексів починається формулою : “Жоден незнанням закону відговоритися не може”; і порушення закону за незнанням не звільняє людину від покарання, оскільки виконання людського закону підтримується страхом покарання. Тим часом більшість людей живе в Космосі в повному неведенні відносно космічних законів, порушуючи їх на кожному кроці свого життя, кожним своїм вчинком, словом і думкою, і дивуються тому, що життя їх наповнене проблемами та ударами [73, с. 34].
Увесь спектр існуючих сьогодні законів (позитивне право) виражають зовнішній аспект діяльності людини, це публічна діяльність людини у суспільстві собі подібних. Закони ж природи у свою чергу виражають внутрішні особливості людини, її прагнення та переконання. Таким чином, Всесвіт поглинає позитивне право, визначає позитивне право недосконалою частиною єдиного цілого, істинного знання.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Майбутнє людини є найпершим обов’язком людської колективної діяльності за доби „всесильної” технічної цивілізації. Майбутнє природи також включене сюди як неодмінна умова, однак незалежно від нього сама по собі і для себе існує також метафізична відповідальність, оскільки віднедавна людина стала загрозою не тільки собі, а й усій біосфері. Якби людину і біосферу можна було відокремити одну від одної – тобто якби для наших нащадків було можливе життя (назвемо його людським) поряд зі спустошеним життєвим світом (переважно штучно перетвореним), то все-таки життєва повнота Землі, породжена у тривалому процесі творення природи й залишена нам у спадок, вимагала б для себе нашого захисту. Однак насправді відокремити сферу людського від сфери природного неможливо, не спотворюючи образу людини; більше того, беручи до уваги вирішальну альтернативу „збереження-руйнація”, людський інтерес у його найвищому розумінні збігається з інтересом усіх інших живих істот, які утворюють його світ-помешкання [62, с. 206].
Повністю задоволеною з власних життєвих результатів може бути лише людина наділена доброю вдачею, людина якій притаманні прояви милосердя до ближнього. Важливим аспектом при подоланні будь-яких перешкод, розв’язанні поставлених перед людиною завдань відіграє мотивація, яка може бути, як правомірною так і неправомірною. Проте, на нашу думку, власна мотивація, що матиме на меті матеріальне збагачення, досягнення певного положення у суспільстві не матиме визначального значення. Людина повинна йти на самопожертву, діяти на засадах релігії, християнської етики, боротися зі злом.
В світобудові немає ані добра ані зла як таких, проте є закони природи і принципи розвитку життя. Все, що дано для життя природою, не погане і не хороше, але стає тим чи іншим в залежності від того, як людина користується дарами Природи і як застосовує дані йому Природою здатності і потреби. Якщо взяти потреби фізичної природи людини, то ні одна із них не може бути названа поганою, якщо вони всі необхідні для здійснення життя, але зло у вигляді різного роду хвороб починається там, де надлишки чи відсутність задоволення потреб. Інакше кажучи, там, де відбувається відхилення від законів природи в один чи другий бік, там зло; і тому лише золота середина буду добром [73, с. 735-736].
Закони природи, на нашу думку, виражають істинне знання, знання, яких людині не осягнути ніколи. Проте це не означає, що людина повинна йти всупереч процесам, які відбуваються в природі, навпаки вона повинна наслідувати їх, стараючись на засадах власної інтелектуальної культури об’єктивно сприйняти їх і керуватися ними. Більше того, головні положення таких природничих настанов, які виходять з природного права, повинні бути незмінною основою людського інтелекту, його принципів та функцій.
Розум людини приводить у порядок лише ту частину знань про природне право, які отримані в результаті раціонального пізнання. Однак для більш повного пізнання природного права потрібна ще й воля (як метафізичний об’єкт). Щоправда вона може призвести й до безнадійного стану, регресу, песимізму, якщо не керуватись почуттями любові, високим покликанням пізнання, не вдаватися до вільного вибору життєвих альтернатив, посилаючись на самоорганізацію та самореалізацію (тобто синергетичні принципи). Навіть виведення істини у природному праві має індивідуальний, суб’єктивний характер, оскільки мислення людини є унікальним, одиничним і в індивідуальному розумінні неповторним. Все залежить від впливу природних сил на людину, власної волі та філософських аспектів любові, які вона повинна усвідомлювати протягом життя [142, с. 130].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Для цього важливе значення також матиме певна структурована система правової освіти в Україні. Юридична діяльність та професія юриста потребують, на наш погляд, більш чіткої орієнтації на природне право, певний симбіоз із усталеними природними категоріями. Оскільки людина духовно розвинена, людина, яка може через природне право усвідомити об’єктивність існування законів природи і, як наслідок, свою вагому роль в процесах світобудови та оптимального розвитку є головним пріоритетом якісного формування української нації.
Це забезпечуватиме правильність прийняття правником професійних рішень, що в цілому підніматиме рівень права на вищий щабель і забезпечуватиме верховенство закону в Україні.