Львівський юридичний інститут мвс україни

Вид материала

Документы

Содержание РОЗДІЛ ІІ Теоретико-методологічне обґрунтування інтелектуальної культури юриста 2.1. Поняття інтелектуальної культури юриста

Подобный материал:

• Львівський юридичний інститут мвс україни, 985.71kb.
• Донецький юридичний інститут мвс україни, 655.44kb.
• Запорізький юридичний інститут мвс україни, 1110.37kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Університет банківської справи Національного банку України (м. Київ) Львівський інститут, 63.7kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
• Затверджено, 877.19kb.
• Фальсифікованих алкогольних напоїв, 424.14kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
• Які провадять самі навчальні заклади, методичні кабінети (центри) відділів/управлінь, 189.34kb.

РОЗДІЛ ІІ

Теоретико-методологічне обґрунтування інтелектуальної культури юриста

2.1. Поняття інтелектуальної культури юриста

Важливі аспекти пов’язані з інтелектуальною культурою юриста, охоплені літературою різних течій та напрямів. У працях багатьох авторів досліджені теоретико-методологічні, філософсько-правові особливості функціонування інтелекту, культури людини, а також питання, пов’язані з правом.

С.Сливка під інтелектуальною культурою розуміє ступінь процесу пізнання правової дійсності, здатність правника приймати законні, справедливі рішення, а також його ставлення до законів Всесвіту [141, с. 180].

На наш погляд, вищенаведене визначення подано у вузькому розумінні, отож спробуємо продовжити формулювання дефініції інтелектуальної культури юриста шляхом конкретизації та доповнення існуючої. Однак, спочатку розглянемо основні компоненти, які, на наш погляд, є складовими інтелектуальної культури юриста.

Так, інтелектуальна культура юриста, перш за все, включає в себе ступінь розуміння правової дійсності, тобто певну готовність фахівця до аналізу та осмислення різноманітних виявів правового поля, помножену на наявність розуму та певної базової підготовки. Причому, розум повинен бути визначальним, базовим елементом готовності людини до сприйняття оточуючого світу.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

До числа важливих аспектів міжособистісного та ділового спілкування належить вміння розпізнавати риси характеру, смаки та схильності, почуття та наміри, домінуючий стан психіки ваших співрозмовників за їх мімікою, жестами, діями та положеннями тіла. Останнє дозволяє своєчасно сформувати об’єктивне судження про можливі дії, вчинки, рішення партнера і вибрати відповідну тактику та стратегію у взаємовідносинах [154, с. 24].

В інтелекті юриста першочергово повинна бути закладена здатність до вибачення, до певного примирення, що виявлятиме його як людину, яка керується моральними засадами. Проте надмірна увага та поблажливість до оточуючих можуть негативно позначитися як на професійних стосунках, так і на взаєминах у колективі. Тому юристові необхідно проявляти високу морально-етичну стійкість, гідність, інтелігентність, гуманність щодо людей, недопустимо виявляти власні емоції. Потрібно постійно загартовувати характер, керуватися розумом та будувати свою поведінку на засадах духовної рівноваги, що виявлятиметься як поєднання моральних вимог з професійними завданнями.

Принцип функціональної підготовленості виявляється у чіткій організації праці юристом. Свою службову діяльність юрист повинен будувати відповідно до із встановлених правил, які діють на підприємстві, в установі чи організації, де працює юрист, та наближати до тих внутрішніх переконань, які формують його інтелектуальну культуру.

Інтелектуальній культурі юриста властиві певні функції, що дають можливість здійснювати певний інтелектуальний вимір юридичної діяльності, запланувати і провести інтелектуальні реформи, виявити механізм інтелектуальної діяльності, розвивати своєрідну інтелектуальну свободу та ін. Серед функцій інтелектуальної культури юриста С.Сливка виділяє: формування правосвідомості; усвідомлення закономірностей юридичної діяльності; підвищення культури застосування знань на практиці; цінність юридичного досвіду; “повчання” (на матеріалах юридичної практики) [141, с. 185].

Вважаємо, що до цього переліку слід також включити функцію утвердження юриста як фахівця та функцію творчої активності юриста.

Функція утвердження юриста як фахівця формує на основі позитивних професійних показників переконання, як суспільства в цілому, так і окремих його представників, у важливості роботи юриста, забезпечує встановлення позитивного іміджу юриста, вказує на престижність роботи у правовій галузі.

Творча активність юриста проявляється в умінні юристом організовувати власну діяльність із залученням різноманітних творчих нововведень, які сприятимуть поліпшенню та спрощенню вирішення службових ситуацій.

Творчість можна розглядати як універсальну родову здатність людини, яка полягає в цілеспрямованому характері взаємозв’язку з оточуючим світом (природним і соціальним) й такою, що змінює його і безпосередньо саму людину; як здатність, що забезпечує людську активність сприйняття оточуючого світу, без наявності якої людина не змогла б ані жити, ні творити, ні мислити у жодній із сфер власного буття [26, с. 59].

Творча діяльність швидше за будь-яку повсякденну рутинну роботу надасть юристові шанс на успіх в усіх його починаннях, забезпечуватиме гармонію духу людини.

Виявлення об’єктивних характеризуючих ознак інтелектуальної культури юриста дозволяє глибше вникнути у суть цього поняття, зрозуміти особливості його функціонування, умови та межі прояву інтелекту, спрямованість інтелектуальної культури на досягнення поставлених завдань.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Детально над цією проблемою працював І.Ільїн. Як і для багатьох представників вітчизняної філософії права (П.Новгородцева, Б.Кістяківського та ін.), для І.Ільїна характерне трактування правосвідомості як соціального явища. Для сьогодення його думки неоціненні, бо однією з найголовніших причин духовної кризи, за Ільїним, є розпад права і правосвідомості, яка характеризується схильністю права і правосвідомості до абстрактно-мертвенного формалізму, релятивізмом, стиранням межі між правом і безправ’ям, процвітанням беззаконня, продажності і нігілізму. Все життя в цей період зводиться до боротьби за існування, матеріальне благополуччя.

Услід за Гегелем І.Ільїн трактував право не просто як нормоупорядковане життя, а як правильний його спосіб, що є вирішальним кроком у самовизначенні до духовного життя. До того часу, доки люди у ставленні один до одного є інобуттям, доти право буде здаватися суто зовнішнім регулятором. Насправді ж, право може перемогти лише тоді, коли стає школою самоуправління життя народу, коли правило в душі людини виконує роль мотиву поведінки, є актом добровільного індивідуального самозобов’язання, тобто реалізацією його глибинної сутності [61, с. 128].

Достойна творчість духовного життя людини – найвища мета не спотворених права, держави, політики. Важливо, щоб люди „доросли” до правового стану. Право і правосвідомість органічно потребують одне одного, бо без правосвідомості право не може стати творчою силою, воно буде схильне до заборон, наказів, указів. Передовсім, у праві правосвідомість набуває об’єктивної основи, форми загальнозобов’язання, загальнозначимості. Зріла правосвідомість шукає в праві дещо абсолютне: духовну правоту, повагу гідності та свободи людини [61, с. 232].

Головне в категорії правосвідомості І.Ільїн вбачає не тільки і не стільки у знанні існуючих законів, оскільки категорія правосвідомості охоплює не тільки правову сферу, але виходить за її межі, представляючи духовну цінність людини. Про значення правосвідомості він пише: „Правосвідомість є особливого роду інстинктивне правовідчуття, в якому людина стверджує власну духовність і визнає духовність інших людей; звідси й основні аксіоми правосвідомості: почуття власної духовної гідності, здатність до самозобов’язання і до самоуправління, взаємна повага і довіра людей один до одного” [61, с. 151].

Відповідно до першої аксіоми правосвідомості, гідність людини виводиться із визначення людини як духовної істоти і притаманної їй „волі до розуму” і „духовного самоствердження”. Моральні цінності, спадковість поколінь – це те, що називається духовним досвідом, те, що формує почуття власної гідності. Духовна гідність не має нічого спільного із самолюбуванням, завищеною самооцінкою. Духовна гідність влади є найвищою політико-правовою цінністю, бо влада за своїм призначенням повинна охороняти духовне життя народу. Порушення першої аксіоми правосвідомості (моральна деформація суспільства) призводить до виникнення тоталітарного суспільства, а тиранічна держава, заснована на страхові і демагогії, не сприяє духовному удосконаленню своїх громадян, більше того, заважає цьому, бо духовно розвинена особистість не може терпіти над собою ніякого диктату. Людина, як суб’єкт і творець права, повинна поважати насамперед себе.

В основі другої аксіоми правосвідомості лежить невідчужувана особиста автономія, яка логічно витікає з природного права. Для І.Ільїна поняття автономності і самозаконності в цьому випадку тотожні, вони означають здатність управляти собою, стверджувати свою духовну гідність, здійснювати вибір і одночасно встановлювати і дотримуватися власних меж, автономія розуміється як здатність відстоювати свої обов’язки. Зовнішня автономія людини може мати місце лише тоді, коли вона є проявом внутрішньої автономії.

Друга аксіома передбачає право мати власне переконання, самостійно визначатися в житті, тобто мати свободу. Без свободи неможливо стати громадянином, але люди, позбавлені моральності, правосвідомості, не можуть бути вільними, навіть якщо їм „подарувати” свободу.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Специфіка людської життєдіяльності вимагає постійного спілкування та налагодження взаємозв’язків. Тому фактор впливу індивіда на правове поле визначається рівнем розвитку як права, так і правової системи, зокрема.

Тлумаченню права, філософсько-правових проблем, зокрема, присвячено праці В.Бачиніна. Правова реальність, на його думку, виступає як світ цивілізованих відносин між соціальними суб’єктами, які керуються нормами права. Вона виступає в двох основних формах – об’єктивній та суб’єктивній. В першому випадку це правові відносини і соціальні інститути і організації, які їх обслуговують, а в другому – сфера правосвідомості з її нормами і цінностями. Правова реальність органічно включена в загальний, єдиний нормативно-ціннісний континуум „цивілізація-культура”, де поряд з ним існують і функціонують звичаї, традиції, релігії, природна мораль та позитивна мораль. Всі вони, при багатоманітності їх ролей і функцій, вирішують одне й те ж завдання з підтримки цивілізованого соціуму в упорядкованому, рівноважно-динамічному, життєдіяльному стані [13, с. 118].

З такою оцінкою правової реальності, на наш погляд, слід погодитись, адже справді, використання кращих зразків культури та надбань цивілізації у поєднанні із правом створюють умови для об’єктивного розвитку суспільства в цілому, та вільного розвитку людини, як виразника потреб цього суспільства.

Сучасне правознавство, як вважає К.Жоль, своїм історичним корінням багато в чому завдячує європейським античним філософам і юристам [54, с. 17].

Перш за все автор зосереджує увагу на Древній Греції та її філософсько-правових течіях, а також на загально-філософських поглядах римських юристів. Їх ідеї з плином часу трансформувались і, підпорядковуючись певним історичним обставинам, створили сучасне право.

В.Бачинін, В.Журавський та М.Панов, як важливу складову формування правосвідомості та об’єктивної оцінки реальності виділяють пізнавальний, в процесі історичного розвитку, аспект.

Адже освоєння накопичених цивілізацією багатств філософсько-правової думки є важливою умовою розвитку індивідуальної правосвідомості. Відомо, що вже з перших життєвих кроків уся діяльність людини спрямовується на освоєння накопиченого попередніми поколіннями досвіду – від елементарних умінь і навичок до вищих духовних цінностей. Окремий індивід, починаючи практично з „нуля”, як колись в далекому минулому починав весь людський рід, прямує до вершин цивілізованості і культури. Виходить, що кожній людині необхідно індивідуально пройти той же шлях духовного розвитку, який на момент її існування пройшло все людство. Подолання цього шляху, із необхідністю стисненого до хронологічних масштабів індивідуального буття, стає можливим завдяки акумулятивному контакту особистості із загальнолюдським культурним досвідом [11, с. 22]. Таким чином, можна стверджувати, що філософія права як особливий вид філософського знання сприяє розширенню світогляду юриста, упереджує від однобокого та задогматизованого сприйняття правової інформації, формує в нього уміння багатоапектного бачення проблеми.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Зв’язок права з моральністю пояснюється, на наш погляд, тим, що право бере свій початок з природи – першооснови життя людського організму. Лише стосунки, засновані на законах природи, виявляють справжній сенс життя людини і дають змогу досягти істини. Право, у свою чергу, за своєю специфікою повинно наближатися до природного і свої інструментарії спрямовувати на глибоку духовність та гуманність.

Отже, ми зосередили увагу на сутності, структурі інтелектуальної культури юриста, а також на означені її основних функцій. Відстоюючи думку про те, що інтелектуальна культура юриста (основними показниками якої є інтелігентність та правова ерудиція) нерозривно пов’язана з морально-етичною ціннісною системою юриста як фахівця і як людини. Вказані та розкриті основні теоретичні фактори формування інтелектуальної культури юриста.

Завдання інтелектуальної культури юриста полягає у забезпеченні ефективності службової діяльності юриста, виробленні у юриста професійних навичок, формуванні духовності, інтелігентності та правової ерудиції, гуманного ставлення до оточуючих, прийнятті справедливих, юридично обґрунтованих рішень.