Geum.ru

Львівський юридичний інститут мвс україни

Вид материалаДокументы

Содержание


РОЗДІЛ I Огляд філософсько-правової літератури та напрями дисертаційного дослідження
Отже, у філософській літературі приділено особливу увагу розвиткові
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

РОЗДІЛ I

Огляд філософсько-правової літератури
та напрями дисертаційного дослідження

1.1. Духовна культура як основа
творчо-конструктивної діяльності людини


Створення необхідних передумов для дотримання правопорядку в суспільстві, який забезпечується ефективною діяльністю юристів в цілому та правоохоронців – зокрема, виявляється у поєднанні широкого спектру знань і професійних навичок із умінням вдало втілити їх у життя. Наявність такого уміння є необхідною вимогою професійної підготовки юристів. Але юрист, так само як і представники інших професій, є насамперед людиною.

Сукупність різноманітних поглядів, концепцій, наявність розбіжностей у питаннях, що характеризують одні й ті самі явища виражають багатоманітність ідей та окреслюють специфічні шляхи досягнення істини.

Неоднозначність, багатошаровість та багатоаспектність людини як істоти духовної робить її предметом інтересів суспільних та гуманітарних наук. Визначальною рисою існування людини постає світ культур як штучно створений, принципово відмінноий від природи, світ, який охоплює матеріальні, духовні, нормативно-регулятивні та сенсо-змістовні аспекти, що здатні реалізовуватися в площині індивідуально-суб’єктивного існування та відносно об’єктивного загальнолюдського буття. Культура як соціальне явище відбиває внутрішній стан людської спільноти, який як самостійний чинник впливає на характер та розвиток цієї спільноти. Культура та її зміст обумовлюються сутністю кожної конкретно-історичної людини, її здібностями, властивостями.

Людській природі притаманні три основні форми буття: дух (почуття), розум (мислення та інтелект) і воля (діяння). Саме інтелектуальні здібності людини, форми їх предметного представлення, основні закономірності формування та функціонування і будуть розумітися нами як інтелектуальна культура в самому широкому сенсі як один із проявів духовної культури.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Однією з рис людської поведінки, – вказує М.Савчин слідом за Е.Фроммом та В.Франком, – є неймовірна глибина її пристрастей та сили прояву природних людських сил. Особистість має величезну потребу в самоутвердженні, самовираженні, самореалізації та самопрагненні до духовного зростання. Тому мету життя треба розуміти, як розкриття своїх сил та можливостей відповідно до природи особи духовної. Як правило людина має володіти потребою “бути” самою собою, рухатися шляхом до добра, до Бога, а не потребою лише “мати”, використовувати світ, як засіб задоволення своїх потреб. Лише тоді вона буде щасливою. Зрозуміти людину – означає зрозуміти не тільки її індивідуальні сили, її сутність, а головне – “зрозуміти” ту Божу іскру, що дається їй небесами і зумовлює душевне життя та вчинки [135, с. 180].

На нашу думку, лише людина, яка живе “з Богом у серці”, здатна досягти найвищої вершини власного буття – бути корисною та витребуваною суспільством, виявляти неабиякий власний потенціал щодо досягнення істини у всіх своїх починаннях.

Духовну культуру людини неможливо уявити без можливості здійснення вибору. Питанням, пов’язаним з об’єктивними умовами існування людини в суспільстві та свободи її впливу на оточуюче середовище, зокрема, присвячено праці Ф.Гаєка.

Зокрема, автор зазначає, що питання: „скільки в особи можливостей” діяти, звичайно, дуже важливе. Але воно інше, ніж питання: „Як далеко можна йти за своїми планами та намірами, до якого ступеня?”. Людина може керувати своєю поведінкою і наполегливо йти до мети, якої прагне досягнути, а не до необхідності, яку створили інші для того, щоб змусити особу робити те, що вони хочуть. Вільна особа чи ні залежить не від діапазону вибору, а від того чи вона може сподіватися формувати свою лінію поведінки відповідно до своїх нинішніх намірів, або від того, чи хтось інший має змогу так керувати обставинами, що особа буде змушена діяти з волі того іншого, а не із власної волі. Свобода передбачає, що індивід повинен мати деяку гарантовану приватну сферу і що є якийсь набір варіантів дій у її середовищі, у які ніхто не може втручатися [35, с. 21].

На наш погляд, дане твердження щодо свободи поведінки, а також можливості діяти на власний розсуд, керуючись лише власними особистісними переконаннями сприяє формуванню в людини позитивних життєвих переконань, які можуть бути як позитивними, так і негативним з точки зору суспільних ідеалів.

Однією із вагомих складових духовної культури є філософія як особлива інтелектуальна форма діяльності людини, яка відіграє важливу роль у формуванні внутрішнього світу людини загалом і професіонала зокрема. Автори В.Стьопін та Л.Кузнецова визначають філософію теоретичним ядром світогляду. Здійснюючи рефлексію над світоглядними універсаліями культури, вона виявляє їх і виражає в логіко-понятійній формі філософських категорій. Оперуючи ними як особливими індивідуальними об’єктами філософія здатна сконструювати нові сенси, а, отже – і нові категоріальні структури. Тим самим вона створює своєрідні теоретичні каркаси світоглядних установок, адресовані не тільки і, більше того, не стільки до сучасного, скільки до можливого майбутнього. З розвитком суспільства і культури вони здатні грати роль породжуючого ядра нового світогляду. На їх основі може формуватися система політичних, релігійних, моральних, естетичних, правових ідей та образів, що безпосередньо впливають на свідомість багатьох людей [150, с. 19].

Філософії цілком справедливо відводиться особлива роль у духовному світі людини, оскільки вона формує життєву позицію людини, дає оцінку розвитку суспільства та природи, розмірковує про сучасну науку, про світ людини, про спрямованість розуму людини.

Органічний зв’язок філософії, етики й естетики прослідковує А.Бачоришвілі. Він стверджує, що філософія “користується” не тільки фактами наук, але й даними етики й естетики. Але у всіх випадках це “користування” означає перетворення вказаних даних на предмет філософського судження, їх філософську інтерпретацію. Етика й естетика не є філософією до того часу, поки вони “цікавляться” тільки тими частинами світу, які вказані у їх назві – лише “етичною” й “естетичною” сторонами світу. Філософом є тільки той, хто користується цими феноменами для складання картини універсуму [14, с. 26].

Як зазначає В.Євсюков, багатство людської фантазії практично не обмежено. Якими тільки яскравими і барвистими деталями не прикрашають міфи картину світобудови! Але за всієї багатоманітності систем, створених різними народами, між ними є багато спільного, що дозволяє об’єднати їх, ніби складати з розрізнених фрагментів єдину для всього древнього людства картину всесвіту. Про що це говорить? Насамперед про те, що духовна культура у своїх головних рисах єдина, розвивається за загальними для всіх народів важливими законами. Ця обставина переконливо працює на користь того, що не існує культур “вибраних”. Відмінності визначені не розумовою перевагою одних народів над іншими: адже людська думка у своєму пізнанні оточуючого світу рухається, хоча і з різною швидкістю, але одним і тим же магістральним шляхом [51, с. 121].

Отже, у філософській літературі приділено особливу увагу розвиткові Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Підрозділ присвячений аналізу духовної культури людини як необхідної передумови формування інтелектуальної культури. Духовна культура виступає способом буття людини у певному соціокультурному контексті; передбачає переплетення індивідуального досвіду із колективним; поєднує фактичність людського існування з трансцендентним виміром людського буття.