Geum.ru

Львівський юридичний інститут мвс україни

Вид материалаДокументы

Содержание


1.2. Інтелектуальна культура як складова духовної культури людини
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

1.2. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА КУЛЬТУРА
ЯК СКЛАДОВА ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ ЛЮДИНИ


Формування мислення людини та його застосування в усіх сферах суспільного життя відображає раціональне існування людини, долання людиною різноманітних перешкод та протиріч. Важливою складовою такої життєдіяльності виступає інтелект людини та чинники, що сприяють його становленню; ефективному застосуванню; підвищенню рівня власних знань та професійних навичок.

Застосування людиною власного інтелекту сприяє забезпеченню встановлення істини та створенню об’єктивних умов існування суспільства та людини в ньому. Основні прийоми застосування інтелекту передбачають спирання на певну культуру, що вказує на доцільність його використання. Наявність певного рівня інтелектуальної культури дає можливість реалізації діяльності у різноманітних галузях суспільного життя та розв’язання поставлених завдань.

Питання, пов’язані з мисленням людини, інтелектом, культурою поведінки носять системний характер, а тому вони широко відображені у науках, серед яких слід виділити філософію, психологію, культурологію.

Різноманітність підходів, альтернативність методологій у дослідженнях цих феноменів лягли в основу сучасних вітчизняних досліджень, серед яких провідна роль, на наш погляд, належить, зокрема, проблемам свобідної волі особи, проблемі вибору адекватної моделі життєдіяльності та професійної діяльності.

Що стосується інтелектуальних здатностей людини, то світова та вітчизняна філософська наука відрізняються з цього приводу розмаїттям думок, однак спостерігається тенденція до створення передумов оптимальної життєдіяльності людини на засадах адекватного використання власного духовного потенціалу.

Зацікавленість проблемами інтелекту як багатогранного явища зробила можливим виділення окремого розділу філософського знання – філософії інтелекту. Зокрема, В.Петрушенко розуміє під філософією інтелекту особливу ситуацію, в яку потрапляє філософія, спрямувавши свій погляд та свій інструментарій на інтелект. Йдеться також про сталу, постійну, неперервну інтенцію філософії на інтелект: можна впевнено стверджувати – про що б не говорила філософія – вона промовляє про інтелект [124, с. 19].

Автор, пропонуючи своє власне оригінальне визначення філософії інтелекту, намагається дати оцінку інтелектуальним закономірностям розвитку людини. Він також розглядає філософську характеристику інтелекту в класичних та некласичних напрямах.

Особливості розвитку поняття “інтелект” в історії вітчизняної філософії виявляє С.Возняк. Зокрема, автор зазначає, що виділення інтелекту як сукупності мисленнєвих здібностей людини з-поміж інших компонентів її духовного світу простежується вже у філософській думці Київської Русі [32, с. 26]. У статті подається, на наш погляд, досить вдале історичне дослідження, проте немає чіткого визначення феномену інтелекту, тобто відсутня конкретна позиція автора про предмет дослідження.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Одне із найважливіших питань, які ставило і продовжує ставити перед собою людство є питання про походження, формування та розвиток людського мислення. Як воно виникає, на чому базується, що лежить в його основі? Ці питання ставить людина перед собою розвитку. З цього приводу існує багато різноманітних ідей та думок, які беруть свій початок у далекому минулому і продовжують розвиватися в сучасності. Кожен час висував свої гіпотези, тези більшість яких лягла в основу формування загальних понять про людське мислення. Проте існує чимало протиріч у вивченні цього питання, які зумовлені, на нашу думку, по-перше, різними історичними умовами, у процесі яких здійснювалися реальні спроби щодо з’ясування обставин цього питання, по-друге, – багатоманітністю підходів до вивчення. Чи не найбільше протиріч викликало адекватне висвітлення проблеми функціонування людського інтелекту, який безпосередньо впливає на життєдіяльність людини. Питання, пов’язані з інтелектом, мають, зокрема, важливе значення для юристів, оскільки правильне, раціональне та розсудливе ставлення до закону, здатність тверезо мислити і тим самим сприймати правову дійсність такою, як вона є, активно брати участь у правотворчому процесі – є чи не найважливішим для цих представників науки права.

То що ж таке інтелект? Що дає відповідь на це питання? Інтелект (від лат. intellectus - пізнання, розуміння, здоровий глузд) - це здатність мислення, раціонального пізнання [147, с. 495]. Якщо мислення означає наявність певного процесу, то під інтелектом Ф.Клікс розуміє якість цього процесу [74, с. 285]. Інтелект – основа для ефективного (часто й ефектного) розв'язання проблем, які постали перед людиною, єдиним правильним шляхом до досягнення поставленої мети. Адже поняття інтелект охоплює усі ті критерії, за допомогою яких людина раціонально й змістовно сприймає й адекватно реагує на події та явища оточуючого світу (зокрема, це мудрість особи, ступінь її знань, ерудиція, інтуїція, компетенція, вміння аналізувати). Інтелект, на нашу думку, виступає похідною від розуму. Адже розум властивий кожній людині, він дається їй Богом у різних “якісних станах” (оскільки всі люди є різними, з індивідуально визначеними ознаками), а інтелект є результатом життя людини, її практичного досвіду, постійного самовдосконалення.

Поряд з інтелектом доволі часто застосовують поняття здоровий глузд, розум (навіть інколи ототожнюючи їх), які також мають свої об'єктивні особливості.

Так, поняття “здоровий глузд” означає стихійно виникаючу здатність застосування головних прийомів мислення [33, с. 7]. Вивчення цього явища давно хвилювало дослідників. Хоча спроби вивчити і з’ясувати всі обставини щодо виникнення та функціонування здорового глузду були і раніше: у такому вигляді це поняття сформувалося після XVIII ст., бо попередні дослідження деяких мислителів та філософів носили здебільшого фрагментарний характер [85, с. 11]. Цю свою здатність людина розвиває і удосконалює протягом усього свого життя, і дуже важливо не втратити її, оскільки втрата здорового глузду спричинить втрату сенсу життя взагалі [33, с. 187].

Розум являє собою здатність розуміння і осмислення. Своє становлення поняття розуму остаточно набуло в німецькій класичній філософії, починаючи із вчень І. Канта (тут доцільно згадати його працю “Критика чистого розуму”) [85, с. 31].

Як уже зазначалось, розум даний людині природою (відповідно до ново часової та просвітницької парадигми), адже з народженням у кожній людині закладені певні першопочаткові, найпростіші властивості, які з плином часу все виразніше проявляються у життєдіяльності людини під впливом соціокультурних чинників, у осмисленому задоволенні людських потреб, усвідомленні відчуттів різних явищ і процесів оточуючого світу та у „розумному” керуванні емоціями.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Отже, в межах даного підрозділу проаналізовані базові поняття дослідження – інтелект та мислення. За своєю природою інтелект та мислення є історичними та соціальними феноменами, які належать до духовного світу людини, і репрезентують собою раціональну сферу.