Geum.ru

Львівський юридичний інститут мвс україни

Вид материалаДокументы

Содержание


1.3. Інтелект у контексті психологічних досліджень
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

1.3. Інтелект у контексті психологічних досліджень


Інтелект, інтелектуальні властивості людини є предметом зацікавленості багатьох наук, зокрема психології, яка зосереджує увагу на дослідженні основних закономірностей функціонування психічних властивостей людини. Як зазначається у спеціальній літературі, психологія – це наука про психічне відображення дійсності в процесі діяльності людини [147, с. 1074]. У буквальному розумінні це поняття означає – наука про душу. А душа - це певний внутрішній світ людини, який визначає ставлення людини до оточуючої дійсності [33, с. 32]. Людська душа – це сукупність психічних явищ, що характеризують внутрішній, суб’єктивний світ людини, а також сукупність основних рис особистості її життєвих інтересів, переконань, ідеалів, моральних цінностей, її ставлення до суспільства, до інших людей, до своїх обов'язків і до себе самої [21, с. 555]. Інтелект виступає зовнішнім виразником душі, її прагнень та стереотипів, а також зовнішнім регулятором відносин особистості, дає змогу діяти в межах, які справлятимуть позитивний ефект на людську душу.

Психологічні особливості діяльності інтелекту дають змогу зрозуміти, на яких засадах базується його діяльність, як відбувається сприйняття людиною оточуючого світу і внутрішня оцінка цього. До сприйняття людиною оточуючого світу, до реального з'ясування зовнішніх його особливостей безпосереднє відношення має мислення людини.

Велике значення для функціонування інтелекту має вища нервова діяльність людини як сукупність рефлексів, які забезпечують різноманітні (найбільш досконалі) форми взаємозв'язку людини з навколишнім середовищем і здійснюються за участю вищих відділів центральної нервової системи [21, с. 543]. Під рефлексом розуміється певна реакція організму у відповідь на різноманітні дії чи впливи на організм, яка виникає на основі нервової системи (зокрема, дихальний, зоровий, нюховий рефлекси). Рефлекси бувають безумовними (вродженими, тобто такими, які властиві людині з народження) і умовними – набутими організмом в процесі життєдіяльності. Подразнення, яке виникло, передається в центральну нервову систему, яка відповідає на нього відповідним подразненням, що у свою чергу по нервах передається відповідним органам (м'язам, залозам та ін.) [147, с. 1118]. За допомогою рефлексів здійснюється опрацювання інформації, яка надходить до організму, зовнішній вплив на організм дає ніби “їжу для роздумів”: як вчинити у тій чи іншій ситуації, який шлях обрати?

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Учений спробував спрямувати пізнання, мисленнєві процеси у бік досягнення істинних положень тих чи інших явищ. Важливий компонент побудови інтелектуальних здібностей людини – логічність мислення. Це виявляється у характері та способах діяльності кожного суб’єкта. Адже кожен індивід як свідомий член суспільства повинен духовно удосконалюватися, зобов’язаний виявляти найкращі свої риси у спілкуванні з іншими та у службовій сфері.

Для повноцінного духовного становлення людині необхідна свобода. Людині непросто збагнути онтологічну сутність свободи та її значення для неї. У філософському плані проблема свободи є дуже складною. Для її розв’язання докладали багато зусиль як світські, так і християнські філософи. Ця проблема аналізується і у психології [135, с. 25].

Як вказує І.Касавін, сьогодні люди все більше переймаються ідеєю розумно-екологічного ставлення до світу, але ще не в змозі подолати багатовікову інерцію. Ця інерція виявляється в тому, що людина звикла ставитись споживчо і прагматично не тільки до природи, але й до самої себе і продуктів своєї діяльності. Але і цей прагматизм, по суті, недостатньо практичний; він догматично виходить із якось і назавжди зрозумілої корисності певного об’єкта чи типу діяльності і перетворюється таким чином у вузько-нормативний, некритично односторонній підхід. Природа, надана в користування хижому корисливому інтересу, чи така, що залишилася беззахисною перед обличчям безжалісної еволюції, збіднюється не лише зовні. Зубожіє природний генофонд, що приховує в собі в собі можливості майбутнього розвитку, спрямованість якого стає виразнішою, позбавляється варіабельності і використовує лише вузьку частину спектра природної необхідності [65, с. 9].

Поділяючи стурбованість ученого долею природних скарбів, успадкованих людством від минулих віків, вважаємо за необхідне наголосити, що для ефективного порятунку вкрай необхідне духовне єднання людини і природи, їх нерозривний зв’язок та взаємодія. Духовність притаманна лише справжнім особистостям. І лише справжня людська особистість спроможна забезпечити позитивний результат будь-якої діяльності.

Відомо, що “людина” – поняття біологічне, “особистість” – соціальне. Ці два поняття неподільні, двоєдині. Коли ми оперуємо тим чи іншим з них, то вкладаємо в нього сумарний зміст. Кожна людина є носієм цих двох понять, щоправда, тією чи іншою мірою, де загальний внесок – неоднозначний. Однак при цьому кожна особистість – це “людина”, оскільки вже народилася нею; але не будь-яка “людина” – “особистість”, бо нею не народжуються, а стають. Сучасний період розвитку науки характеризується зростаючим обсягом знань про людину як біологічну та соціальну істоту. Тому будь-яка спроба, що спрямована на виявлення особливостей взаємовідношень біологічного та соціального у природі людини, має досить велике значення [99, с. 225].

Досягнення оптимальності людських взаємовідносин є провідною складовою спрямованості людської цивілізації. Сучасне українське суспільство, на жаль, не вирізняється наявністю в ньому великої кількості справжніх особистостей – людей, які у змозі здійснити кардинальні реформи у політичній, правовій, соціальній сферах.

Л.Кравчук – відомий вітчизняний політичний діяч – зазначає, що Україна має могутній національний інтелект, входить до системи комунікацій, до системи найрозвиненіших інформаційних технологій, не повторюючи будь-яких зарубіжних. Ми сьогодні вже більш сучасні, бо одразу освоюємо найефективніші технології. Це одна з особливостей, яка вирізняє нас і надає динаміці нашого державного і національного становища нового імпульсу. Але це тільки можливість, яку ще треба перетворити на реальність. Україна, як і кожна країна, яка дбає про майбутнє свого державного і національного становища в глобальній економіці, має, насамперед, чітко усвідомити, що входження її у світове співтовариство буде індивідуальним, неповторним, зважаючи на ті можливості та переваги, якими вона володіє, й передусім – суто природні, історичні, географічні, транзитні. Це, так би мовити, очевидна річ. І тут Україні поталанило з її реальним геополітичним становищем: вона розташована у центрі Європи на перетині численних шляхів, що дуже раціонально можна використати у різноманітних глобальних економічних, комунікаційних та інших подібних процесах [159, с. 12].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Оскільки інтелектуальне осягнення світу пов’язане з цілепокладанням, ціннісною орієнтацією, то воно безпосередньо поєднує в собі націленість на „опрацювання” проблем практичного характеру та прагнення людини як істоти духовної вийти за межі своєї вкоріненості в світі, шляхом створення ідеалів, наявності в неї духовної свободи як способу реалізації свого творчого потенціалу. Це знаходить свій вираз в осмисленні незабезпеченості людського буття, проблематичного зв’язку людини зі світом.

Інтелект є одним із засобів самореалізації та самовизначення людської особистості. Осягнення та пізнання світу в цілому і права зокрема відбувається через індивідуальне осмислення, переживання, вчинки. Інтелект здійснює безпосереднє включення людини у відношення “я” – “світ” (в якому „світ” є суто людським гіпотетичним конструктом), використовуючи в якості посередника між цими двома полюсами “мій світ”, тільки мій, це – поєднання власного досвіду з універсальністю життєвого світу людства. Інтелект має безпосереднє значення для окремої людини, для особистого буття, і це передбачає часово-просторово-індивідну локалізацію.