Львівський юридичний інститут мвс україни

Вид материала

Документы

Содержание 3.3. Роль пізнання правових явищ у формуванні інтелектуальної культури юриста.

Подобный материал:

• Львівський юридичний інститут мвс україни, 985.71kb.
• Донецький юридичний інститут мвс україни, 655.44kb.
• Запорізький юридичний інститут мвс україни, 1110.37kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Університет банківської справи Національного банку України (м. Київ) Львівський інститут, 63.7kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
• Затверджено, 877.19kb.
• Фальсифікованих алкогольних напоїв, 424.14kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
• Які провадять самі навчальні заклади, методичні кабінети (центри) відділів/управлінь, 189.34kb.

3.3. Роль пізнання правових явищ у формуванні інтелектуальної культури юриста.

Розуміння правових явищ та об’єктивне сприйняття правової дійсності створюють передумови для формування паритетних відносин у правових ситуаціях, виявляють тенденцію до вдосконалення нормативно-правової бази та виявляють спрямованість права до забезпечення свобод людини та надання індивіду певних прав та обов’язків.

Особливе значення у належному сприйнятті оточуючого світу належить пізнанню як обумовленого розвитком суспільно-історичної практики процесу відображення і відтворення дійсності в мисленні; взаємодії суб’єкта і об’єкта, результатом якої є нове знання. Пізнавальна здатність є необхідна умова для обрання мотиву вчинку, бо тільки та діяльність є вчинком, де людина діє свідомо й з наміром [182, с. 195].

Свідома діяльність людини є відбиттям інтелектуальних здобутків. Відомо, що пізнання відображає процеси дійсності в мисленні. Тому, оточуюча дійсність включаючи політичну, правову, економічну, соціальну ситуацію, є певним адекватним відображенням та мірилом розуміння людиною навколишніх подій у вищенаведених сферах суспільного життя.

Право існує в численних і різноманітних формах прояву, зв’язках і відносинах, зрозуміти які неможливо без спеціального наукового дослідження, без виявлення і визначення їх сутності [70, с. 40], що особливо важливо для юриста.

Для вивчення права та правових явищ юристу, на наш погляд, важливо усвідомити безпосередню роль права в суспільному житті, його буття, сутність та вплив на людину. Буття права (його об’єктивна природа і власна сутність) представлене в принципі формальної рівності, включає в себе і виражає всю сукупність внутрішньо взаємопов’язаних і таких, що припускають один одного об’єктивних властивостей і сутнісних характеристик права як всезагальної і необхідної форми рівності, свободи і справедливості в суспільному житті людей. Право історично. Цей історизм відноситься як до буття права, так і до форм його прояву [114, с. 40].

Під сутністю права ми розуміємо ті внутрішні та необхідні, загальні та основні, істотні, головні і стійкі властивості, ознаки, риси правових явищ, єдність і взаємообумовленість яких визначають їх специфіку і закономірності розвитку [70, с. 42].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

На наш погляд, самореалізація людини шляхом пізнання права буде найоптимальнішою при застосуванні власних інтелектуальних властивостей – інтелектуальної культури. Це дасть змогу об’єктивно сприйняти оточуюче середовище, проаналізувати отримані факти та прийняти найбільш вдале рішення з правової проблематики.

Інтелектуальність як наукова проблема повинна розглядатися в контексті того, що сказано. При цьому не потрібно упускати із виду те, що інтелектуальність – це не тільки визначена даність, основна передумова свідомої діяльності особистості, але одночасно й об’єкт, на який можна і є сенс впливати певним чином, в тому числі і правовими засобами. І саме тут відкривається широке поле для дослідження “діяльнісного” аспекту правової теорії. Якщо інтелектуальність традиційно розуміється як вища форма свідомості, то її “діяльнісний” аспект набуває першочерговий інтерес для правової теорії, виводячи її на поведінковий механізм суб’єктів правовідносин, в процесі яких правове спілкування одного суб’єкта з іншим не може бути здійснене без виходу за межі індивідуальності одного з суб’єктів даних відносин в силу правової взаємодії з іншим суб’єктом [69, с. 395].

Взаємозв’язок інтелектуальності з правом полягає, на нашу думку, в утвердженні цінності права, визначенні ідеї права, пізнанні права, як загальнолюдського феномену та творенні правових норм.

Право – це завжди інтелектуальна напруга, максимальна духовна концентрація всіх учасників правової ситуації. Ступінь інтелектуальної напруги і духовної концентрації є показником характеру наявності права загалом і в конкретній ситуації зокрема. Тільки право як духовна концентрація може забезпечити адекватне, справедливе розв’язання спору про право. Право є дух й інтелект. Право є концентрація духу й інтелектуальна напруга. Де їх немає, де діють інтереси, хитрість, сила, лицемірство і демагогія, там немає права. Можуть сказати, що хитрість і задоволення власних інтересів теж вимагають інтелектуальної напруги. Але при цьому забувають, що все це форми бездуховної інтелектуальної роботи, і тому вони не можуть бути правовими. Право є дух, і його предметом може бути тільки людина як духовна цінність, як самоцінність. Сила й інтереси перетворюють людину на засіб, і тому вони не є право. Право не ігнорує суперечки між цілями самореалізації людини і людиною як метою: щоб стати метою – треба інших використати як засіб, зробивши інших метою – сам стаєш їх засобом. Але саме тому право не може дати адекватних статичних стандартів розв’язання динамічних ситуацій, породжуваних вказаною суперечливістю. Воно може розв’язати ситуацію лише як результат складного, напруженого пізнавального процесу, як результат духовної концентрації та інтелектуальної напруги, метою яких є досягнення екзистенціальної істини – умови, критерію і способу справедливого розв’язання ситуації. Тому аутентичне право може існувати тільки у формі пізнання, пізнання ж постає найрелевантнішою формою існування права [77, с. 30-31].

Аналізуючи об’єктивність протікання правових процесів людина в змозі виявити власну конструктивну спрямованість щодо формування правових норм (законотворчості) та відображення дійсності у праві.

Б.Кістяківський зазначав, що при вивченні права з соціально-наукової точки зору головну увагу слід приділяти праву, яке здійснюється в житті. Для того, щоб воно стало об’єктом самостійного наукового дослідження, повинен бути складений традиційний забобон, нібито право, яке здійснюється в житті, є тільки відображенням або лише простим наслідком того права, яке виражене в законах. Право повинно бути піддано вивченню само по собі у всіх своїх оригінальних та самобутніх рисах. Особливу зацікавленість при цьому являє його залежність від національних, побутових, економічних та інших соціальних відносин. У взаємодій з цими відносинами воно виробляється, модифікується і розвивається. Якщо ми захочемо виразити в короткому визначенні, що собою являє право, яке вивчається таким чином, то ми повинні зазначити, що право це сукупність правових відносин, що здійснюються в житті, і в яких виробляються і кристалізуються правові норми [71, с. 192].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Однак справа не обмежується лише збором інформації про правову дійсність. По можливості, необхідно інтегрувати її таким чином, щоб сформувати загальну картину, “модель” реальності, однією із складових якої є правова реальність. Нерозчленоване накопичення інформації про ті чи інші ознаки ситуації ще більш збільшує її неозорість і не може стати передумовою при прийнятті рішення. Усе повинно певним чином бути співвіднесеним; потрібне не накопичення інформації, а певний образ предмету, за допомогою якого можна відділити важливе від неважливого і знати, що пов’язано між собою, а що ні. Юрист, отримавши інформації про певну правову ситуацію, повинен вміти не тільки аналізувати фактичне положення, але й оцінити тенденції розвитку, які витікають із ситуації, що склалася. На основі сформованого враження про ситуацію юрист вибудовує і уявлення про її подальший розвиток, а також про створення способи можливих заходів. Із планування заходів випливає рішення. Часто існує декілька альтернатив дії, які здаються на перший погляд цілком прийнятними, і залишається лише вибрати кращий варіант. Однак й це не просто. Із прийняття рішення випливає його виконання. Необхідно втілити в реальність заплановані заходи [48, с. 58-59].

Важливо, зокрема, виділити й організацію мисленнєвого процесу, яка має на меті забезпечити позитивну апробацію власної інтелектуальної культури. Організацію мисленнєвого процесу націленого на осягнення правової дійсності слід трактувати як розгортання процесу взаємопереходу між змістом і значенням, причому зміст репрезентує особистісну детермінацію, а значення – детермінацію з боку вироблених способів оволодіння дійсністю. Така інтерпретація являє собою синтез підходів когнітивної психології і теорії діяльності. Суттєва сторона організації мисленнєвого процесу представлена в функціональних взаємовідносинах, з одного боку, між конкретним мисленнєвим актом і цілісною системою змістовних утворень особистості, а з другого – між конкретним мисленнєвим актом і цілісною життєдіяльністю суб’єкта з її ієрархією цілей, іденте­фікаціями засобів, загальною і специфічною операційною забезпеченістю [14, с. 20].

Тому, на наш погляд, першочерговим завданням для юриста виступає сприйняття та розуміння положень правового поля на засадах власної інтелектуальної активності та прийняття правових рішень. На наш погляд, під правовим рішенням слід розуміти інтелектуально засновані висновки з інформації, яка характеризує сучасну правову дійсність та охоплює конкретну правову ситуацію.

Прийняття правового рішення передбачає, перш за все, мобілізацію інтелектуальних здобутків особистості – інтелектуальної культури, а також, власне, правові аспекти суспільної діяльності.