Львівський юридичний інститут мвс україни

Вид материала

Документы

Содержание 3.4. Підвищення ступеня інтелектуальної культури юриста у процесі прийняття правових рішень

Подобный материал:

• Львівський юридичний інститут мвс україни, 985.71kb.
• Донецький юридичний інститут мвс україни, 655.44kb.
• Запорізький юридичний інститут мвс україни, 1110.37kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Університет банківської справи Національного банку України (м. Київ) Львівський інститут, 63.7kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
• Затверджено, 877.19kb.
• Фальсифікованих алкогольних напоїв, 424.14kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
• Які провадять самі навчальні заклади, методичні кабінети (центри) відділів/управлінь, 189.34kb.

3.4. Підвищення ступеня інтелектуальної культури юриста у процесі прийняття правових рішень

Специфіка практичної юридичної діяльності містить в собі особливі фактори, які впливатимуть на прийняття юристом професійних рішень. Серед них, зокрема, ступінь професійної підготовки, умови практичної діяльності, відносини в колективі, спрямованість юриста до пізнання істини тощо.

На всі ці фактори, безумовно, безпосередньо впливає інтелектуальна культура юриста, яка дозволяє юристові самоствердитися за будь-яких умов та обставин.

Зростання ролі людського фактору у виробничому процесі, нові завдання, пов’язані з реформою освіти, підвищують вимоги не тільки власне до професійної підготовки, але й до загального інтелектуального розвитку кожної особистості. У зв’язку із цим інтенсифікуються дослідження специфічних проявів мислення в різноманітних видах діяльності, інтелектуальних здібностей і механізмів мислення, різноманітних форм творчості [76, с. 3].

Можливість діяти на засадах свобідної волі та за наявності власної інтелектуальної культури дозволить юристові адекватно оцінити правову дійсність та забезпечити прийняття оптимального правового рішення.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Довільність поведінки як такої, що є вільною, самодетермінованою, аж ніяк не означає свавілля. Людина не може втілювати у життя будь-які наміри, котрі суперечать її основним моральним переконанням. Питання про те, що саме, який ідейний зміст набуває для людини спонукальної сили, таким чином, має першочергове завдання [18, с. 75].

Спрямованість людської поведінки повинна бути звернена на моральні чесноти, добро в контексті об’єктивної життєдіяльності, а також враховування обставин співжиття та взаємоузгодженості в суспільстві.

Оскільки люди за своєю природою соціальні, їх оцінки та рішення знаходяться під соціальним впливом. Навіть якщо людина приймає рішення наодинці, вона почасти оцінює свою поведінку, порівнюючи її з поведінкою інших людей в аналогічній ситуації. Однозначно, що будь-яке суттєве дослідження оцінки і прийняття рішення повинно включати дослідження соціальних факторів [127, с. 253].

Процеси соціалізації людини неможливі за відсутності ціннісно-орієнтаційних характеристик, які спрямовують людину на шлях формування особистості.

Для суспільства в цілому таке відношення людини до світу, як ціннісне (етичне, естетичне) і пізнавальне, виступають в якості однаково фундаментальних. Для формування ж окремої особистості ціннісні відносини є глибшими в тому розумінні, що вони формуються раніше („засвоюються з молоком матері”) і відповідають за цілісність існування особистості ще до того, як вона починає активно втручатися в спеціалізовану професійну діяльність, в тому числі і пізнавальну [82, с. 131-132].

Як бачимо, формування в людини моральних орієнтирів допомагає їй створити модель власної поведінки, в тому числі й професійної, та впливати на дійсність.

Лише для людини дійсність починає існувати як об’єкт. Цей об’єкт існує не тільки безвідносно до свідомості, але й безвідносно до значення для суб’єкта. Світ буття відкривається лише людині, яка на відміну від тварини охоплює своїм пізнанням не тільки те, що має значення для підтримки його існування, але й все те, що існує. Все те, що існує в світі, в бутті, в принципі може стати значущим для людини, але існує не тільки як значуще для нього. Однак людський спосіб пізнання дійсності може бути зрозумілий тільки відносно до самої суттєвої характеристики людського способу існування – людської діяльності [59, с. 228].

Існування людини та характер її діяльності спричиняють до осягнення індивідом нових знань, вироблення певних навичок – це яскрава характеристика формування справжньої особистості.

Якою б морфофізіологічною організацією, якими б потребами та інстинктами не володів би індивід від народження, вони виступають лише передумовою його розвитку, які негайно перестають бути тим, чим вони були віртуально, “в собі”, як тільки індивід починає діяти. Розуміння цієї метаморфози особливо важливо, коли ми переходимо до людини, до проблеми її особистості [23, с. 182].

Значення діяльності для людини, певних її дій спрямованих на здобуття як матеріальних так і духовних благ забезпечують формування особистісних характеристик людини.

Людина – це єдине чуттєве суще, яке має можливість наближатися до умосяжного, до розумної гармонії та життєвого порядку. А це означає, що лише людина має розум, що вона сама за своєю природою є “тварина розумна”. Розум людини – це не просто здатність міркувати, пізнавати й виражати форму-формування-спосіб світової гармонії й порядку. Він є ще й можливістю творити світ, надавати форми безформному, перетворювати беззмістовне на змістовне [183, с. 13].

Діяльність людини, тобто творення нового чи зміна існуючого порядку – головна інтелектуальна спрямованість людини, спрямованість людського розуму до пізнання нового, досконалішого, істинного. Пізнання нового, усвідомлення значущості творимого для життєдіяльності дасть змогу підвищити власні інтелектуальні здібності, збагати інтелектуальну культуру та забезпечити подальший поступ людського інтелекту.

У правовій діяльності значення об’єктивності та законності повинно бути першочерговим, це сприятиме досягненню адекватних правових рішень, покаже значущість професії юриста для суспільства і проявить юриста як справжню особистість, наділену усіма позитивними рисами.

Самі по собі інтелектуальні засоби, якими володіє людина для вирішення життєвих проблем, ще не характеризують її особистості. Так, достатній об’єм знань і сформованість логічних операцій, необхідні розвинутому інтелекту, не визначають ще того, що людина за будь-яких обставин проявить себе як інтелектуальна особистість. Важливо, до чого і як він ці інтелектуальні засоби докладе: як він орієнтується в життєвих ситуаціях, які цілі ставить перед собою, які стратегії вибирає для їх досягнення. Іншими словами особистісні прояви інтелекту пов’язані із свободою вибору, при якій людина реалізує свої інтелектуальні можливості, здійснюючи перехід від пізнання до практичної діяльності [76, с. 5-6].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Правова діяльність має бути посилена високим рівнем правосвідомості та наявності у юристів правового мислення.

Робиться висновок про те, що прийняття правових рішень керуючись правовим мисленням та на засадах власної інтелектуальної культури призводитимуть до появи нової інтерпретації існуючого або до кардинально нового знання про ту чи іншу ситуацію. Такі знання, як і все нове, виявлятимуть процес підвищення рівня інтелектуальної культури юриста та утверджуватимуть особу юриста як професіонала.