Geum.ru

Пріоритети технологічного розвитку України

Вид материалаДокументы

Содержание


2. Організаційно-економічний механізм реалізації технологічних пріоритетів 2.1. Державна політика у сфері науки та технологій
Удосконалення державного регулювання
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

2. Організаційно-економічний механізм реалізації технологічних пріоритетів

2.1. Державна політика у сфері науки та технологій


Науково-технологічна сфера України понад десять років функціонує в умовах перехідної економіки, проте істотних зрушень у створенні ринкових механізмів, які забезпечують перетворення науки на ефективний чинник економічного зростання, ще не відбулося, незважаючи на наявний потужний потенціал науково-технологічної сфери та значну кількість завершених наукових досліджень, доведених до унікальних технологій та зразків продукції.

Найважливішою проблемою на шляху до інноваційного розвитку є розробка і реалізація підвалин політики держави у сфері науки і технологій на довготривалу перспективу. Під час розробки мають бути визначені не тільки завдання розвитку науково-технічної сфери, але й необхідні зміни в управлінні нею, від визначення пріоритетів, що має відбиватися на державному замовленні і на виконання якого має запроваджуватися конкурсна система, до організаційного забезпечення реалізації інноваційної стратегії з боку держави. В Україні відсутні ринкові механізми формування інноваційної інфраструктури, немає чіткої стратегії формування ринково орієнтованої національної інноваційної системи. Тому другою важливою проблемою, яку слід вирішити якнайшвидше, є розумне на даному етапі поєднання ринкових методів управління науково-технологічною діяльністю із заходами державного регулювання. Нові ринкові структури (бізнес-центри, технопарки, технополіси, венчурні фонди тощо), що можуть ініціювати інноваційний розвиток, поки що слабкі та неспроможні нести повну відповідальність за ці процеси. Результатом реалізації науково-технологічної політики має стати прорив на дійсно пріоритетних напрямах, здійснюваний за участю держави та її інституцій, і, відповідно, подолання технологічного відставання від провідних країн світу та побудова партнерських стосунків з ними. Отже, третьою важливою складовою інноваційного розвитку має стати державна система визначення та підтримки реалізації пріоритетів, від фундаментальних розробок до участі у виробництві конкурентоспроможної продукції.

Серед основних напрямів державної науково-технологічної політики мають бути не тільки розвиток фундаментальної науки, але й збереження і розвиток кадрового потенціалу за умов інтенсивного пошуку шляхів дальшої інтеграції науки та освіти, а також розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва.

Завданнями держави у розвитку науки є:

- прогнозування науково-технологічного розвитку та наслідків ухвалених управлінських рішень;

- формування заходів першочергової підтримки фундаментальних досліджень, що можуть стати підставою майбутніх технологічних проривів у базових технологіях, і формування наступних технологічних укладів;

- стимулювання розвитку соціальних і гуманітарних досліджень;

- збереження і підтримка відомих наукових та технологічних шкіл;

- розвиток конструкторської, експериментально-дослідної, стендової й приладової бази, наукового приладобудування;

- створення мережі центрів колективного користування унікальним науковим та експериментальним устаткуванням, у т. ч. на основі лізингу;

- удосконалення інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури в науково-технічній сфері, розвиток уніфікованої системи кодифікації наукових знань і технологій, системи науково-технічної інформації;

- створення якісно нових озброєнь, сучасної військової та спеціальної техніки, удосконалення форм та засобів ведення збройної боротьби.

Удосконалення державного регулювання розвитку науки і технологій передбачає також:

- державну підтримку критичних технологій національного, регіонального та галузевого рівнів;

- підтримку розвитку недержавного сектору науки, спрямованого на вирішення найважливіших соціально-економічних і оборонних завдань країни;

- створення на законодавчому рівні умов для адаптації академічного сектору науки до ринкових умов;

- створення сучасних самодостатніх корпорацій (холдингів, національних центрів науки та високих технологій, міжгалузевих науково-технічних центрів науки) для вирішення найважливіших проблем розвитку високотехнологічних галузей економіки й освоєння світового ринку наукоємної продукції.

Першочерговим завданням уряду є завершення процесу створення в Україні національної інноваційної системи. Формування такої системи вимагає:

- розробки і ухвалення концепції розвитку венчурного фінансування інноваційної діяльності, створення і розвитку інноваційної інфраструктури (інноваційно-технологічних центрів, технопарків, технологічних бізнес-інкубаторів, галузевих лабораторій, у т. ч. в установах вищої школи);

- створення при великих державних НДІ агентств з трансферу технологій, які мають відстежувати конкурентоспроможні технології та сприяти їхній комерціалізації;

- організації мережі консалтингових послуг у галузі інноваційної діяльності та спеціальних бірж інтелектуальної продукції, науково-технічних послуг;

- сприяння створенню і розвитку в науково-технічній сфері малих інноваційних підприємств;

- створення системи обліку і забезпечення доступу до інформації про результати та ефективність наукових досліджень та технологічних розробок, що виконувалися організаціями різних міністерств та відомств;

- закріплення в нормативно-правовому порядку за державою прав на об'єкти інтелектуальної власності, інші результати наукової та науково-технічної діяльності, створені за рахунок бюджетних коштів;

- правової охорони захисту і використання результатів наукової та науково-технічної діяльності;

- нормативно-правового врегулювання механізмів передачі організаціям-розробникам, інвесторам або іншим господарюючим суб'єктам прав держави на результати наукової та науково-технічної діяльності для введення їх у господарський обіг;

- нормативно-правового забезпечення використання у господарському обігу результатів наукової та науково-технічної діяльності, регулювання порядку обліку, інвентаризації, амортизації та оподаткування об'єктів інтелектуальної власності, регламентації вартісної оцінки результатів наукової та науково-технічної діяльності;

- формування ринку інтелектуальної власності, розширення прав творців цієї власності;

- правового вирішення питань, пов'язаних з перепоступкою прав на результати наукової та науково-технічної діяльності, передачею за кордон об'єктів інтелектуальної власності, створених за бюджетні кошти, з урахуванням захисту національних інтересів і забезпечення національної безпеки; удосконалення патентної та ліцензійної діяльності.

Важливою складовою національної інноваційної системи має стати державна політика щодо збереження і розвитку кадрового потенціалу науково-технічного комплексу, формування умов для підвищення престижу праці вченого та інженера. Основними завданнями збереження і розвитку кадрового потенціалу є такі:

- створення умов для залучення і закріплення талановитої молоді у сфері науки і технологій, включаючи вдосконалення практики стажування за кордоном;

- забезпечення відповідності номенклатури й обсягів підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації до потреб реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та найважливіших інноваційних проектів;

- удосконалення законодавчої бази, що забезпечує статус, соціальні гарантії та підвищення рівня доходів науковців;

- удосконалення контрактної системи атестації науковців, а також фахівців у галузі підготовки висококваліфікованих наукових та інженерних кадрів;

- підвищення вимог до якості підготовки науковців вищої кваліфікації;

- розширення практики організації наукових товариств та розгалуженої системи конкурсів наукових проектів, у т. ч. за участю молодих фахівців;

- створення умов для повернення провідних вітчизняних учених і фахівців, що працюють за кордоном, та їхнього працевлаштування в науково-технічному комплексі;

- формування системи підготовки висококваліфікованих кадрів у галузі інноваційного підприємництва та інноваційного менеджменту, забезпечення умов для їхньої ротації у науковій, науково-технічній та інноваційній сферах.

Основними напрямами державної політики в галузі інтеграції науки, освіти та виробництва є такі:

- формування і підтримка діяльності інтегрованих науково-освітніх структур, науково-навчально-виробничих інноваційних центрів для консолідації зусиль і ресурсів, розвитку міжнародного співробітництва та кооперації в інтересах підготовки висококваліфікованих кадрів у науковій, науково-технічній та інноваційній сферах;

- розвиток і впровадження сучасних інформаційно-телекомунікаційних та інших наукоємних технологій у наукові та навчальні процеси.

Особливістю державної науково-технологічної політики в Україні є реалізація її в умовах хронічної нестачі фінансів, що викликає багато протиріч. Закони, що видаються, не завжди мають відповідну фінансову базу. Тому передусім слід забезпечити фінансування наукової сфери не за залишковим принципом, а з додержанням норм законодавства. Тільки тоді можна вважати, що ми перейшли до послідовної реалізації інноваційної моделі розвитку.