Geum.ru

Cols=2 gutter=24> 2006/№4 Засновники

Вид материалаДиплом
Уривки з “Угоди про партнерство та співробітництво між
Підписана 16 червня 1994 р., ратифікована 10 листопада 1994 р.
Етапи еволюції інтеграційних процесів
Я вважаю, що…
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Основні дати і події у взаємовідносинах ЄС і України


1991, 2 грудня
Декларація ЄС про підтримку відкритого і конструктивного діалогу з Україною

1993, березень-грудень
Переговори на найвищому рівні про партнерство і співробітництво

1993, жовтень
У Києві відкрито представництво Комісії Європейських співтовариств

1994, 16 червень
Підписано Угоду про партнерство і співробітництво

1995, 24 березень
Утворено Спільний комітет Україна–ЄС

1995, 1 червень
Підписано Тимчасову угоду про торгівлю

1995, липень
Відкрито Представництво України в Брюсселі

1996, червень
ЄС визнав за Україною статус країни з перехідною економікою

1996, 6 груд.
Рада міністрів ЄС прийняла План дій щодо України

1997, 5 верес.

Київський самміт Україна–ЄС. Підтвердив євровибір України.

1997, 1 груд.
Україна односторонньо запровадила безвізовий режим для власників дипломатичних паспортів країн-членів ЄС

1998, 8-9 червн.
Перше засідання Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС у рамках Угоди про партнерство і співробітництво

1998, 11 черв.

Указ президента України про Стратеґію інтеґрації України до ЄС. Визначені пріоритети діяльності органів виконавчої влади до 2007 р.

1998, 16 жовт.
Віденський самміт Україна–ЄС. Прийняв ухвалу про розробку Спільної стратеґії щодо України

1999, 23 лип.
Київський самміт Україна–ЄС. ЄС підтвердив наміри сприяти вступу України до СОТ

1999, 10 груд.
Прийнято ухвалу про Спільну стратеґію ЄС щодо України

2000, 15 вересня
Паризький самміт Україна–ЄС. Українська сторона запропонувала реформувати спільні органи Україна-ЄС

2001, 11 верес.
Ялтинський самміт Україна–ЄС. Прийняті ухвали щодо розвитку співробітництва в енергетичному секторі, сфері юстиції та внутрішніх справ, європейської політики безпеки і співробітництва

2001, 11 груд.
Перші парламентські слухання з питань реалізації державної політики інтеґрації до ЄС

2002, 4 лип.
Копенгагенський самміт Україна–ЄС

2003, 7-8 жовт.
Ялтинський саммітУкраїна–ЄС

2004, 12 трав.
Схвалено Стратеґію ЄС щодо Європейської політики сусідства та Звіт ЄС про Україну

2004, 9 груд.
Європейська комісія схвалила План дій для України

2005, 21 лют.
Рада з питань співпраці між Україною і ЄС офіційно схвалила План дій Україна–ЄС

2005, 1 груд.
Київський самміт Україна–ЄС. Визначені напрямки дальшої співпраці

2005, 23 груд.
Рада ЄС надала Україні статус країни з ринковою економікою

2006, 26 квіт.
Презентація української „Дорожної карти” – Плану дій Україна–ЄС.

2006, 15 лип.
Неурядова конференція експертів Міжнародної мережі „Ялтинська європейська стратеґія”. Обговорення перспектив зміни політики ЄС щодо України

2006, верес.
Візити прем’єр-міністра України в офіційний Брюссель. Чергова проблеми з приводу євроінтеґрації України.

Додаток

Уривки з “Угоди про партнерство та співробітництво між

Європейськими співтовариствами і Україною”


Стаття 6

Сторони встановлюють між собою регулярний політичний діалог, який вони мають намір розвивати та поглиблювати. Він супроводжуватиме та зміцнюватиме зближення між Співтовариством та Україною, підтримуватиме політичні та економічні зміни, що відбуваються у цій країні, та сприятиме встановленню нових форм співробітництва. Політичний діалог:
  • зміцнить зв’язки України із Співтовариством і, таким чином, із співтовариством демократичних держав. Економічне зближення, досягнуте через цю Угоду, призведе до більш інтенсивних політичних відносин;
  • ще більш зблизить позиції з міжнародних питань, що становлять взаємний інтерес, і тим самим зміцнить безпеку і стабільність;

– передбачатиме, що Сторони намагатимуться співробітничати у питаннях, що стосуються зміцнення стабільності і безпеки в Європі, додержання принципів демократії, поваги і сприяння правам людини, і зокрема правам національних меншин, і у необхідних випадках, проводитимуть консультації з відповідних питань.

Стаття 7.

У разі необхідності Сторони проводять між собою консультації на найвищому політичному рівні...

Стаття 17

Торгівля товарами між Сторонами здійснюється за ринковими цінами.

Стаття 38

Сторони співпрацюють з метою розвитку ринково орієнтованого сектору послуг в Україні.

Стаття 52
  1. Співтовариство та Україна вступають в економічне співробітництво з метою сприяння процесу економічних реформ та відродження і сталого розвитку України. Таке співробітництво зміцнюватиме і розвиватиме економічні зв’язки на благо обох Сторін.
  2. Політичні та інші заходи приймаються з метою здійснення економічних та соціальних реформ та перебудови економічної системи в Україні і будуть визначатися вимогами сталого та гармонійного соціального розвитку; вони також повною мірою враховуватимуть екологічні аспекти.
  3. З цією метою співробітництво зосереджується, зокрема, на промисловій кооперації, заохоченні та захисті інвестицій, державних поставках, зближенні політики стандартизації в гірничовидобувній та сировинній галузях, науці та техніці, освіті та навчанні, агропромисловому комплексі і сільському господарстві, енергетиці, цивільній ядерній галузі, галузі охорони навколишнього середовища, транспорті, космосі, телекомунікаціях, фінансових послугах, боротьбі з відмиванням грошей, валютній політиці, регіональному розвитку, соціальній кооперації, туризмі, малому та середньому підприємництві, засобах інформації та зв’язку, захисту прав споживачів, митній справі, співробітництві в галузі статистики, економіці та боротьбі з наркотичним бізнесом.
  4. Особлива увага приділяється заходам, що сприяють співробітництву між Незалежними Державами та іншими сусідніми країнами з метою стимулювання гармонійного розвитку регіону.
  5. При необхідності економічній та іншим формам співробітництва, обумовленим в цій Угоді, може надаватися з боку Співтовариства технічна допомога на основі відповідних правил Ради Співтовариства стосовно технічної допомоги Незалежним Державам, пріоритетів, погоджених у орієнтовній програмі про технічну допомогу Співтовариства Україні і встановлених процедур її координації та здійснення.
  6. Рада з питань співробітництва надає рекомендації стосовно розвитку співробітництва у пріоритетних сферах, визначених в пункті 3.

Стаття 80

Сторони зобов’язуються сприяти, заохочувати та допомагати розвитку культурного співробітництва. Коли це можливо, воно може розвиватися на основі програм культурної співпраці Співтовариства або однієї чи декількох держав-членів, а також можуть здійснюватися подальші заходи, що становлять взаємний інтерес.

Стаття 85

Згідно з цим документом створюється Рада з питань співробітництва, яка стежить за виконанням цієї Угоди. Засідання Ради проводяться на рівні міністрів один раз на рік, а також тоді, коли цього вимагають обставини. З метою досягення цілей цієї Угоди вона розглядає будь-які значні питання, що виникають в рамках Угоди, та будь-які інші двосторонні або міжнародні питання, що становлять взаємний інтерес. Рада з питань співробітництва може також виносити необхідні рекомендації за погодженням між Сторонами.

Стаття 86

1. Рада з питань співробітництва складається з членів Ради Європейського союзу та з членів Комісії європейських співтовариств, з одного боку, та членів Уряду України, з другого боку.

2. Рада з питань співробітництва встановлює свої правила процедури.

3. Посаду Голови Ради з питань співробітництва займають по черзі представник Співтовариства і член Уряду України.

Стаття 105

Ця Угода застосовується, з одного боку, до територій, де діють договори про утворення Європейського співтовариства, Європейського співтовариства по атомній енергії та Європейського об’єднання вугілля та сталі, та за умов, визначених у цих договорах і, з іншого боку, до території України.

Стаття 106

Генеральний секретар Ради Європейського Союзу є депозитарієм цієї Угоди.

Стаття 107

Оригінальний текст Угоди, тексти якої англійською, голландською, грецькою, данською, іспанською, італійською, німецькою, португальською, французькою, українською мовами є автентичними, здається на зберігання Генеральному секретареві Ради Європейського Союзу.

Стаття 108

Ця Угода схвалюється Сторонами згідно з їх відповідними процедурами.

Угода набуває чинності в перший день другого місяця, що наступає після дати, коли Сторони повідомили Генерального секретаря Ради Європейського Союзу про завершення процедур, зазначених у першому пункті.

Після набуття нею чинності у тому, що стосується відносин між Україною та Співтовариством, ця Угода замінює Угоду між Європейським економічним співтовариством по атомній енергії та Союзом Радянських Соціалістичних Республік про торгівлю та економічне і комерційне співробітництво, підписану в Брюсселі 18 грудня 1989 р.

Підписана 16 червня 1994 р., ратифікована 10 листопада 1994 р.


Література

1. Європейський Союз: політика, економіка, право. Львів, 2005. 532 с.

2. Кріль М. Україна у міжнародних об’єднаннях і організаціях // Педагогічна думка. 2004. №1. С.35–39.

3. Матеріали інтернет-сторінки ЄС.


Світлана Біла, Оксана Тимошенко

Методичні рекомендації для вчителів з вивчення проблеми інтеграційних процесів у Європі


Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного та політичного розвитку є поглиблення світових інтеграційних процесів і європейських зокрема. Європейська інтеграція пройшла багато періодів у своєму розвитку аж до утворення Європейського Союзу та його розширення на сучасному етапі. Кардинальні соціально-політичні та економічні зміни у країнах Західної і Центрально-Східної Європи стали причиною того, що й Україна взяла курс на євроінтеграцію. Саме на це були спрямовані укази Президента України від 19.04.2003 р. за № 339/2003, Міністерства освіти і науки України від 12.05.2003 р. № 280 та Кабінету Міністрів України від 25.04.2006 р. № 8978/9/1-06 про святкування Дня Європи в Україні. Відтак актуальним є вивчення у школі сутності та ролі Європейського Союзу у сучасному світі, щоб учні знали реалії сучасної Європи та про надбання України на її шляху до Європейського Союзу.

Мета нашої статті – надати методичні рекомендації для вчителів з проблеми еволюції європейських інтеграційних інституцій до утворення Європейського Союзу та його діяльності на сучасному етапі.

Для кращого розуміння учнями передумов та генези інтеграційних процесів у Європі вчителю доцільно звертати увагу на цю проблему не тільки при вивчені новітньої історії в 11-12 класах, але починаючи із зародження цих процесів, при вивченні історії стародавнього світу у 6 класі. Адже ще у І тис. до н.е. було зроблено спробу поділити ринки збуту, розмежувати сфери хлібної торгівлі між Єгиптом, Боспорською державою та Пергамом. Таким чином, у стародавньому світі почали формуватися основні організаційні форми міжнародних економічних відносин.

При вивченні історії середніх віків (7 клас) варто наголосити, що розвиток суспільного поділу праці сприяв виникненню міст e Західній Європі, які ставали центрами ремесла і торгівлі. Розвиток торгівлі та ярмарків вимагав урегулювання цін та інших умов економічного товарообміну. З метою врегулювання цих процесів починає зароджуватися митна система та товарно-грошові відносини. Виробництво поступово починає орієнтуватися не тільки на регіональні ринки, але й на експорт. Отже, саме в цей період закладаються основи митної системи, розвиток світової торгівлі та ярмарків.

При вивченні історії нового часу у 8 класі доцільно було б акцентувати, що великі географічні відкриття заклали основи для розвитку всесвітнього поділу праці, сфер економічного впливу, ринків збуту товарів та джерел сировини. Державами-монополістами у зовнішньоторгівельних відносинах були Іспанія, Португалія, Голландія, Італія. З розширенням виробництва змінювалась і структура експорту, пов’язана із заснуванням голландцями Ост-Індської (1602 р.) nf Вест-Індської (1621 р.) компаній, які крім торгівлі на Сході, мали виняткові права - розв’язувати війни, будувати фортеці на захоплених територіях, укладати мир, видавати закони і карбувати монету. Голландці також заснували Турецько-Левантійська компанія для торгівлі з північними країнами.

При вивченні нової історії у 9 класі необхідно відзначити, що становлення та розвиток ринкових економічних систем безпосередньо були пов’язані з процесами диференціації виробництва, поглиблення спеціалізації галузей промисловості країн Західної Європи, що призвело до генерування ідеї економічної кооперації між європейськими державами. Швидке нагромадження капіталу у ХІХ ст. заклало основи для формування єдиної міжнародної валютної системи на золотому стандарті, яка офіційно була оформлена у 1867 р. в Парижі на першій в монетарній історії міждержавній конференції, отримавши назву Паризької валютної системи.

При вивченні новітньої історії країн Європи і Америки міжвоєнного періоду (10 клас) вчитель продовжує знайомити учнів з новими ідеями щодо об’єднання Європи. У рамках Версальсько-Вашингтонської системи договорів у 1926 р. був створений Панєвропейський союз для економічного об’єднання Європи. На жаль, цей союз не реалізував своїх планів щодо європейських інтеграційних процесів. Тому в 1929 р. засновник панєвропейського руху граф К.Каллегрі повернувся знову до ідеї інтеграції Європи через створення “Сполучених Штатів Європи”, яку ще у 1849 р. на Євроконгресі в Парижі запропонував В. Гюго. Пропозицію К. Каллегрі підтримав міністр закордонних справ Франції А. Бріан у своїй промові у Лізі Націй 5 вересня 1929 р. він пропонував створити європейське об’єднання у межах цієї організації. Однак і це не було реалізовано через об’єктивні причини, а саме: світову економічну кризу (1929-1933 рр.), Другу світову війну (1939-1945 рр.).

Становлення інтеграційних процесів, сутність та роль Європейського Союзу, його розширення та діяльність на сучасному етапі детально вивчається в 11 класі (а за програмою для 12-річної школи – у 12 класі) у загальній темі “Міжнародні відносини (1945 р. – початок ХХІ ст.)”.

При вивченні цієї теми вчитель повинен підвести учнів до розуміння того, що історія міждержавного співробітництва в Європі налічує вже декілька тисячоліть.

З метою актуалізації опорних знань та щоб глибше зрозуміти історичні передумови зародження інтеграційних процесів у найдавніші часи та розкрити причини повернення західноєвропейської політичної еліти до проблем інтеграції після Другої світової війни доцільно, щоб декілька учнів виголосили реферати або короткі доповіді (до 5 хв.) на теми:
  • “Інтеграційні процеси у стародавньому світі”;
  • “Середньовічна Європа: роздробленість і шляхи інтеграції”;
  • “Великі географічні відкриття та їх наслідки для формування світової торгівлі та ринку збуту товарів”;
  • “Формування валютних систем у Європі ХІХ ст.”;
  • “Інтеграційні та відцентрові тенденції у Європі міжвоєнного періоду”;
  • “Факти економічного, політичного, соціального, культурного та воєнного співробітництва у 1914-1939 рр. ”.

На основі заслуханої інформації учням можна запропонувати заповнити таблицю:

“ Етапи еволюції інтеграційних процесів

від найдавніших часів до середини ХХ ст.”

Етапи розвитку
Факти економічного співробітництва

Стародавній світ



Середньовіччя



Новий час



1914-1945-ті рр.



Після виконаної роботи з таблицею вчитель пояснює учням, чому було необхідно шукати шляхи міждержавного співробітництва у Європі після Другої світової війни, а саме: непорозуміння у цій сфері призводили до воєн, а постійні незгоди були основними чинниками, що спонукали до пошуку структур, здатних забезпечити відносну політичну і економічну стабільність. Після закінчення Другої світової війни стурбованість країн Західної Європи проблемами колективної безпеки та геополітичної стабілізації привела до їх консолідації, створення системи захисту Західної Європи від Східної.

У 1946 році прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль виступив з історичною промовою у Цюріху (Швейцарія) про необхідність стати “Сполучених Штатів Європи”, першим кроком до якого мало послужити партнерство між Францією та Німеччиною, довічними супротивниками в усіх війнах. Політичний союз західноєвропейських країн мав протидіяти поширенню комунізму на Захід. Промова Черчілля дала початок руху за “єдину Європу”. Наприкінці 1948 року було сформовано “Європейський рух” та підписано Брюссельський пакт про утворення Західного союзу. Його призначенням було забезпечити співробітництво країн-членів – Франції, Великої Британії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу в економічній, соціальній, культурній та воєнній сферах. Згодом цей союз був доповнений Європейською радою у 1949 році, а в 1955 році Західний Союз було перейменовано в Західноєвропейський Союз, який об’єднував десять країн.

Проте реальної інтеграції в Західній Європі певний час не було, оскільки згадані організації мали відверто політичний характер, а між провідними європейськими державами тих часів існувати політичні протиріччя. Політичні цілі, як виявилось, не тільки не сприяли, але й заважали природному рухові процесу економічної інтеграції. Процес політичної інтеграції був відкладений до 90-х років. Політичній інтеграції мусила передувати економічна інтеграція, а не навпаки.

Щоб учні розуміли розвиток та діяльність Європейського Співтовариства з 1957 до 1992 рр. вчитель повинен розповісти про етапи формування західноєвропейської інтеграції і охарактеризувати чотири періоди.

Перший період – це 50-60-х рр. ХХ ст., коли був створений спільний ринок вугілля і сталі в рамках ЄОВС (Європейське Об’єднання Вугілля і Сталі), а потім митний союз і спільний ринок у рамках ЄЕС (Європейське Економічне Співтовариство). На цьому етапі процес інтеграції розпочався з лібералізації зовнішньої торгівлі. Поступово ліквідовувалось мито і кількісні обмеження експорту та імпорту промислової продукції. До середини 1968 р. діяв розвинутий митний союз.

У 1967 р. відбулося злиття керівних органів ЄЕС і двох галузевих інтеграційних угруповань – ЄОВС і Євроатому зі штаб-квартирою в Брюсселі. Після злиття інтеграційне угруповання стало називатися Європейським Співтовариством (European Community). З утворенням Європейського Співтовариства західноєвропейська інтеграція вийшла за економічні межі й охопила політику, гуманітарні відносини та інші сфери суспільного життя.

У ці роки формується спільна аграрна політика на основі спільного регулювання цін і обсягів виробництва основних видів аграрної продукції. А також було створено аграрний орган, який мав сприяти модернізації аграрного сектору, розвитку фермерських господарств.

Другий період припадає на 70-80-ті роки ХХ ст. У ці роки розвиток західноєвропейської інтеграції пов’язаний з необхідністю формування економічного союзу на основі проведення єдиної валютної політики. Цьому сприяла створена система управління Європейським Співтовариством – Рада міністрів, Комісія європейських співтовариств, Європейська Рада, Європейський парламент і Європейський суд. Великий вплив на розвиток інтеграційних процесів мав вступ до Європейського Співтовариства у 1973 р. Данії, Великобританії та Ірландії. У цей період важливим для Співтовариства було створення у 1979 р. Європейської валютної системи (ЄВС) на базі єдиної розрахункової одиниці – екю. Проте економічні кризи 70-х – початку 80-х років негативно вплинули на процеси інтеграції, посилилася диференціація за рівнем економічного розвитку країн-учасниць, під сумнів було поставлено здатність Співтовариства до подальшого розвитку.

У третій період (1985-1992 роки) інтеграційні процеси активізуються. У 1986 р. до Співтовариства увійшли Португалія та Іспанія. Наприкінці 1985 р. був прийнятий Єдиний Європейський Акт (ЄЄА), яким передбачалося створення до кінця 1992 р. у Співтоваристві спільного ринку 12 країн-членів Співтовариства єдиного економічного простору, в якому національні економіки країн-членів склали б єдиний господарський механізм. На початку 90-х років Співтовариство практично завершило створення спільного ринку і наблизилось до формування валютного, економічного та політичного союзів.

Важливу роль у посиленні процесів європейської інтеграції відіграла Маастрихтська угода (лютий 1992 р.) про створення Європейського Союзу (ЄС), яку підписали 12 держав (Бельгія, ФРН, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція). З підписанням Маастрихтської угоди завершується створення спільного ринку європейських країн суто економічного спрямування і європейська інтеграція переходить у нову площину – до формування політичного, соціального, військового, валютного і культурного співробітництва.

Створення економічного і валютно-фінансового союзу мало здійснюватися у три етапи. Перший етап (починаючи з кінця 1993 р.) передбачав утворення Європейської системи центральних банків і Центрального Європейського банку для підтримки стабільності цін, сприяння загальній економічній політиці ЄС. Другий етап мав початися з 1 січня 1994 р. (утворення Європейського валютно-фінансового інституту, підпорядкованого Європейській Раді у складі голови та керівників центральних національних банків країн – членів ЄС). Перехід до третього етапу передбачався з 1 січня 1999 р. На цьому етапі повинні були вже повністю функціонувати Центральний європейський банк, Європейська система центральних банків та Європейський валютно-фінансовий інститут, що мали забезпечити поступовий перехід до єдиної європейської валюти – євро – не пізніше 1999 р.

Таким чином, Маастрихтська угода передбачала: трансформацію Європейського Співтовариства у ЄС; надавала країнам Центрально-Східної Європи право приєднатися до нього, перетворювала кожного мешканця держав-учасниць у “громадянина Європи”, який може вільно поселятися у всіх країнах Союзу; надавала кожному громадянинові (наприклад, французові), що мешкає у Бельгії, Італії, Греції, право голосувати і бути обраним у країні свого перебування на виборах до місцевих та європейських органів; створила основи для запровадження єдиної європейської валюти.

Підсумовуючи, вчитель зазначає, що Маастрихтська угода набула чинності з 1 листопада 1993 р. Її за значенням можна порівняти з договором про створення ЄЕС у 1975 р. Вона ґрунтується на трьох основних доповненнях: доповнений договір про інтеграцію, включаючи валютний союз; створення спільної зовнішньої політики і політики безпеки та оборони; співпраця країн-членів у зовнішній політиці, боротьбі зі злочинністю.

Маастрихтська угода започаткувала новий (четвертий) період у розвитку європейської інтеграції. 10 лютого 1994 р. Європарламент висловився за прийняття єдиної Конституції для ЄС. 3 цією метою пропонувалося скликати напередодні Міжурядової конференції 1996-1997 рр. Європейський конституційний конвент, що складався б із депутатів Європарламенту та парламентів країн ЄС для розробки і прийняття Конституції Європейського Союзу. Деякі проекти передбачали впровадження інституту Президента як вищого виконавчого органу Європейського Союзу. Одним з авторів та ініціатором прийняття Європейської Конституції був Валері Жискар д’Естен. Жискар д’Естен був творцем ще однієї інституції ЄС – Європейської Ради. За його підтримки Європейський парламент почав обиратися на основі прямих загальних виборів. Будучи президентом Франції, він також запропонував і розробив засади Європейської валютної системи.

У 1994 р. членами ЄС стали Австрія, Фінляндія та Швеція, а 1 травня 2004 р. ще 10 країн – Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словенія, Словаччина, Угорщина, Мальта та Кіпр. Всього на сьогоднішній день є 25 держав-учасниць. З 2007 р. ЄС планує розширитися. Прийнявши у свої члени Румунію і Болгарію.

Головною метою Європейського Союзу на сучасному етапі є – сприяти інтегруванню Європи в єдине економічне і політичне ціле для подальшого економічного й соціального прогресу її народів. Основними цілями функціонування ЄС є:
  • досягнення високого рівня економічного розвитку і зайнятості;
  • утворення єдиного простору без внутрішніх кордонів;
  • створення економічного і валютного союзу;
  • здійснення спільної зовнішньої політики;
  • здійснення у майбутньому спільної оборонної політики;
  • захист прав та інтересів народів Союзу шляхом запровадження спільного громадянства.

Внутрішня і зовнішня політика Союзу ґрунтується на трьох основних принципах:
  • повага до національної приналежності громадян країн-учасниць, державні системи яких ґрунтуються на принципах демократії;
  • дотримання основних прав і свобод, які гарантує Римська Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р.;
  • забезпечення Європейським Союзом всіх держав-учасниць необхідними засобами для досягнення поставленої мети і завдань.

Організаційна структура ЄС досить складна і розгалужена. Функціонально ЄС складається з трьох блоків: 1) Європейські співтовариства (ЄОБС, Євроатом, ЄЕС); 2) спільна зовнішня політика і політика в галузі безпеки; 3) співтовариство в галузі юстиції і внутрішніх справ. Кожний блок має свою організаційну структуру. Найголовніші органи є спільними для всіх блоків, при цьому вони є головними для ЄС в цілому. Головними органами Європейського Союзу є: Європейська рада; Європейський парламент; Рада Європейського Союзу; Європейська комісія; Європейський суд.

Найвищим органом ЄС є Європейська рада. Вона складається з керівників держав або урядів, представлених міністрами закордонних справ. Європейська рада дає Союзу необхідні імпульси для розвитку та визначає його загальні політичні орієнтири. Рада збирається двічі на рік для обговорення найактуальніших питань діяльності Союзу.

Європейський парламент складається з представників держав ЄС, які обираються прямим загальним голосуванням. Кількість представників від кожної країни залежить від чисельності населення країни та її економічної потужності. Європейський парламент бере участь у процесі прийняття актів ЄС, висловлюючи свою згоду або рекомендації. За Маастрихтською угодою парламент наділений законодавчими і контрольними функціями. Європейський парламент розглядає скарги будь-якої фізичної або юридичної особи, що скаржиться на порушення своїх прав з боку інститутів Союзу. Сесії парламенту відбуваються один раз на рік у Страсбурзі.

Рада Європейського Союзу (Рада міністрів країн-учасниць) забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів. Вона має повноваження приймати рішення з найважливіших питань. У своїй роботі спирається на комітет постійних представників, який складається з 25 послів (по одному від кожної країни).

Виконавчим органом ЄС є Європейська комісія. Вона забезпечує дотримання всіх положень угоди про утворення ЄС всіма структурними підрозділами. Комісія готує рекомендації щодо прийняття рішень з різних питань діяльності Союзу, бере участь у розробці найважливіших заходів, які здійснюють Рада і парламент. Найголовніша функція комісії – слідкувати за сумлінним виконанням державами-членами рішень Ради Європейського Союзу, щоб конкуренція між ними була чесною.

Європейський суд забезпечує дотримання законності при тлумаченні положень угоди про ЄС. Суд розглядає справи найчастіше за ініціативи Європейської комісії, якщо держави-учасниці порушують умови угоди. Фізична або юридична особа може оскаржити в Суді дії будь-якої інстанції Союзу щодо неї.

На сучасному етапі економічна політика ЄС здійснюється за такими напрямками: торгівля; виробництво (промисловість, сільське господарство, транспорт); рух факторів виробництва (капітал, робоча сила); регулювання відносин між суб’єктами міжнародної економіки в межах ЄС (конкуренція, антимонопольне законодавство та ін). Найважливішим свідченням успішності торгівельної інтеграції є переважання темпів зростання взаємної торгівлі країн ЄС над їхньою зовнішньою торгівлею в цілому. Спільна торгівельна політика базується на єдиних принципах щодо укладання угод з третіми країнами. Це стосується не тільки встановлення тарифів та квот, але й спільних заходів демпінгу на міжнародних ринках. Для стимулювання експорту в треті країни здійснюється політика надання пільг виробникам тих товарів, в експорті яких зацікавлений ЄС. Надзвичайно важливим є те, що митні збори на імпорт та експорт товарів між членами Союзу скасовані. Заборонені кількісні обмеження (квоти і т.д.) в торгівлі між державами-членами ЄС.

На підвищення конкурентоспроможності промисловості країн ЄС спрямована промислова політика, метою якої є – створити умови сприятливі для структурної перебудови промисловості країн-учасниць відповідно до науково-технічного прогресу, заохочувати ініціативу і розвиток підприємництва, особливо малих і середніх підприємств, сприяти співпраці між підприємствами, впроваджувати наукові дослідження і нові технології у виробництво тощо.

В аграрній політиці важливого значення набуває стабілізація ринку сільськогосподарських регулярних поставок, збуту продукції за доступною для споживача ціною, забезпечення раціонального розвитку сільського господарства, оптимального використання факторів виробництва, особливо людської праці. Для досягнення означених цілей заснована спільна організація сільськогосподарських ринків, яка займається регулюванням цін, надає виробникам маркетингові послуги, сприяє стабілізації обсягів експорту та імпорту. Завдяки ефективній сільськогосподарській політиці країни ЄС не тільки забезпечили себе всіма сільськогосподарськими продуктами, але й стали їх значними експортерами.

На утворення єдиної інфраструктури у просторі ЄС спрямована політика в галузі транспорту і зв’язку. З цією метою розроблено і впроваджено спільні правила щодо перевезень вантажів і пасажирів між державами-членами, встановлено єдині тарифи.

Економічна політика ЄС передбачає ліквідацію обмежень на пересування капіталу між державами-членами. Гарантується свобода пересування робочої сили у межах Союзу, однакові права на безпеку, охорону здоров’я та оплату праці, умови бізнесу.

Для стимулювання розвитку відсталих регіонів у країнах ЄС створений Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР), основною діяльністю якого є надання субсидій для поліпшення соціально-економічного розвитку цих регіонів.

Соціальна політика Європейського Союзу покликане сприяти зайнятості, поліпшувати життя та умови праці, забезпечувати соціальний захист населення, охорону здоров’я тощо. Складовою частиною соціальної і культурної політики ЄС є поліпшення якості освіти. Політика в галузі освіти передбачає викладання та широке розповсюдження мов держав-членів, мобільність студентів та викладачів, визнання дипломів навчальних закладів усіх країн-членів, обмін інформацією та досвідом з питань освіти.

Важливим соціальним наслідком діяльності ЄС стало впровадження єдиного європейського громадянства – мешканець кожної країни-члена є одночасно і громадянином ЄС.

На захист спільних цінностей основних інтересів незалежності та цілісності Союзу спрямована спільна зовнішня політика і політика безпеки ЄС, яка передбачає співробітництво держав-членів за такими напрямками:
  • визначення принципів спільної зовнішньої політики та політики безпеки;
  • визначення спільних стратегій;
  • узгодження спільних дій;
  • узгодження спільних позицій;
  • зміцнення систематичного співробітництва між державами-членами у політичній сфері.

Спільна зовнішня політика та політика безпеки включає організацію спільної оборони. Маастрихтським договором передбачалося, що основою оборонної системи ЄС стане Західноєвропейський Союз (ЗЄС). Однак в 90-х роках через зміну зовнішніх умов для Західної Європи, ліквідації протистояння Заходу і Сходу ЗЄС втратив свою актуальність. Тому в листопаді 2000 р. було оголошено про розпуск ЗЄС, а оборонна політика на сьогоднішній день спирається на членство країн в НАТО. Держави, які є постійними членами Ради Безпеки ООН, повинні у ході виконання своїх повноважень захищати позиції та інтереси ЄС.

Підсумовуючи, вчитель підкреслює, що європейська інтеграція продовжує розвиватися шляхом еволюції. Про свою активну участь у цьому процесі заявила Україна. Президент В.Ющенко у своїх виступах неодноразово наголошував на незмінному зовнішньополітичному курсі країни, а саме не Євроатлантичній інтеграції.

Вивчаючи тему про становлення та розвиток ЄС, доцільно організувати самостійну роботу учнів з історичними документами. Для цього необхідно розділити клас на чотири групи. Перша група вивчає окремі статті “Римського договору. 1957 р. (Договір між ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами і Люксембургом про створення ЄЕС)”. Друга група аналізує “Конвенцію про створення Європейської Асоціації Вільної Торгівлі. 1960 р.”. Третя група опрацьовує розділ І “Загальні положення” та розділ 5 “Про спільну зовнішню та безпекову політику” з “Договору про Європейський Союз”. Четверта група – частину 1 “Принципи”, частину 2 “Громадянство Союзу” з “Договору про заснування Європейської спільноти”.

Після пояснення вчителя та самостійної групової роботи на уроці учні складають таблиці:

“Європейський Союз наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття”.

Законодавчі акти
Цілі і завдання

ЄС
Структура ЄС
Функції органів ЄС














“Основні напрямки діяльності Європейського Союзу”

Економічна політика
Соціальна політика
Зовнішня та безпекова політика

Торгівля
Виробництво
Рух факторів виробництва


Наприкінці уроку для закріплення вивченого учням пропонується, застосовуючи інтерактивний метод “ПРЕС”, обговорити таке дискусійне питання: наскільки доцільним для функціонування ЄС є його розширення на Схід. Методика проведення цієї вправи така:

Роздати учням пам’ятку, в якій зазначено чотири етапи методу ПРЕС і пояснити механізм його проведення.

ПОЗИЦІЯ Я вважаю, що…

(висловіть власну думку, поясніть вашу точку зору).

ОБҐРУНТУВАННЯ …тому, що…

(назвіть причину виникнення цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції).

ПРИКЛАД …наприклад…

(наведіть факти, що підтверджують ваші докази, вони підсилять вашу позицію).

ВИСНОВКИ …тому…

(узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що слід робити; це є заклик прийняти вашу позицію).

Після завершення інтерактивної вправи вчитель підсумовує думки учнів щодо доцільності розширення ЄС.

На домашнє завдання учням пропонується написати твір-есе на тему “Чи може Україна стати повноправним членом ЄС у найближчі п’ять років?”. Сильнішим учням можна запропонувати розробити письмово такі проекти:
  • “Еволюція євроінтеграції та утворення Євросоюзу”;
  • “Місце України у розширенні Європейського Союзу та НАТО”.

У позакласній роботі проблеми євроінтеграції та утворення Європейського Союзу можуть детальніше вивчатися на факультативних заняттях. Ці заняття доцільно організовувати у формі семінарів, наукових конференцій або прес-конференцій. Можна запропонувати такі теми учнівських доповідей на наукову конференцію:

- “Історичні передумови зародження інтеграційних процесів у найдавніші часи”;

- “Факти економічного та політичного співробітництва у Європі ХVІІІ-ХІХ ст.”;

- “Формування та діяльність спільних економічних інституцій в межах Західної Європи у 1914-1945 рр.”;

- “Західноєвропейська інтеграція: економічне та політичне співробітництво у 1945-1990-х рр.”;

- “Функціонування Європейського Союзу після прийняття Маастрихтської угоди”.

Окрім перелічених форм на факультативному занятті можна провести імпровізаційну гру “Уявний міжнародний симпозіум”, де б учні поділилися на кілька груп. Одна група представляла б центральне керівництво ЄС, інші групи – представників Великобританії, Німеччини та Франції. Найчисленіша група – українську делегацію. Завдання “української делегації” переконати “керівні органи ЄС”, що Україна готова вступити до Євросоюзу. Завдання “країн-членів ЄС” виробити загальні засади та принципи вступу України до Європейського Союзу.

Оскільки тема євроінтеграції, розширення Європейського Союзу та визначення місця України у цьому процесі є сьогодні надзвичайно актуальною, то з метою її докладного розгляду всіма учнями і вчителями школи варто організовувати святкування Дня Європи у навчальних закладах, спеціальні “круглі столи”, семінари, дебати, брейн-ринги, конкурси, вікторини, науково-практичні конференції, спрямовані на глибше вивчення реалій сучасної Європи, актуальних проблем співробітництва України з ЄС, інтеграції молоді в єдиний освітній простір. Доцільно проводити вечори-зустрічі з представниками ЄС, створювати так звані “Євроклуби” та клуби учнівської дипломатії тощо.


Література:
  1. Волес Вільям, Волес Гелен. Творення політики в Європейському Союзі. – К., 2004.
  2. Дэйвис Кэрен. Право Европейского Союза. – К., 2005.
  3. Історія України. Всесвітня історія. 5-12 класи: Програми для заг. навч. закл. – Київ-Ірпінь, 2005.
  4. Конституційні акти Європейського Союзу. Частина І / Упор. Г.Друзенко, за заг. редакцією Т.Качки. – К.: Вид-во "Юстиніан", 2005.
  5. Кургинян И.С. Валерии Жискар д'Эстен и история европейской интеграции // Вопросы истории. – 2005. - № 11. – С.151-157.
  6. Міжнародні організації / За ред. Ю.Г.Козака. – К., 2003.
  7. Україна на шляху до Європейського Союзу. Vademecum. – Варшава, 2006.