Geum.ru

Хронический гастрит типа в как фактор, способствующий развитию вирусного гепатита а

Вид материалаДиплом

Содержание


Обґрунтування використання нового протизапального препарату амізону в якості гепатопротектора
Подобный материал:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   105

ОБҐРУНТУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ НОВОГО ПРОТИЗАПАЛЬНОГО ПРЕПАРАТУ АМІЗОНУ В ЯКОСТІ ГЕПАТОПРОТЕКТОРА

Голубєва М.Г.

Івано-Франківська державна медична академія (Україна)



Застосування нестероїдних протизапальних засобів (НСПЗ) в якості гепатопротекторів вимагає теоретичного і експериментального обґрунтування. Традиційно вважалось, що вони володіють гепатотоксичною дією, яка особливо виражена у препаратів, що володіють сильним протизапальним ефектом – індометацину, ацетилсаліцилової кислоти, диклофенаку натрію [2, 10, 15, 16].

Ступінь гепатотоксичності НСПЗ визначається, з одного боку, їх протизапальною активністю (корелює з вираженістю пригнічення біосинтезу простагландинів), а з іншого – із тривалістю застосування і величиною дози: збільшення дози і терміну лікування призводить до того, що антиоксидантна активність, притаманна НСПЗ, переходить в прооксидантну [9], що спричиняє пошкоджуючий вплив на ряд органів і систем, в першу чергу – на печінку.

Клінічні прояви таких гепатитів різноманітні: від невеликого безсимптомного підвищення активності трансаміназ або легкого холестазу до масивного некрозу, цирозу печінки, інколи з летальним закінченням [2, 16].

Проте наявність у НСПЗ антиоксидантних властивостей створює передумови до вивчення їх можливого гепатопротекторного впливу. Дослідження, проведені на тваринах з гострим тетрахлорметановим гепатитом, показали, що за впливом на показники перекисного окислення ліпідів (ПОЛ), цитолізу гепатоцитів і холестазу, секреторну функцію ні один із сучасних НСПЗ, що вивчались (індометицин, бутадіон, ацетилсаліцилова кислота, піроксикам, мефенамова кислота, диклофенак натрію), не погіршував стану тварин, а мефенамова кислота виявила чітку гепатопротекторну дію [5]. На основі мефенамової кислоти було створено нові оригінальні сполуки антраль і ліолів, у яких була виявлена висока гепатозахисну активність.

Амізон – новий вітчизняний НСПЗ, який володіє також анальгетичними, жарознижуючими, інтерфероногеними, імуномодулюючими властивостями [1]. В експериментальних дослідженнях показана його висока антиоксидантна активність, яка реалізується через тропнісь амізону до компонентів ядерного геному і біомембран клітин печінки [3, 4, 7]. На думку Є. Левицького [6], саме гепатопротекторна активність займає чільне місце серед його активностей.

Унікальною особливість амізону як НСПЗ є наявність у нього інтерферогогенного і імуномодулюючого ефектів. Раніше імуностимулююча і протизапальна активність вважались несумісними в одному препараті. Оскільки основним проявом дії інтерферонів є противірусний ефект широкого спектру, зрозуміло, що амізон розглядається як перспективний препарат етіотропного характеру дії при вірусній патології, в тому числі при гострих вірусних гепатитах.

Саме інтерфероногенна і противірусна активність стали основою для успішних спроб застосування амізону в гепатології – він був використаний під час спалаху гострого гепатиту А і Е [12].

Отримано підтвердження гепатопротекторної дії амізону при наступних формах ураження печінки:

Гострі вірусні гепатити А і Е [12];

Антигенпозитивна форма хронічного гепатиту В [8];

Загострення хронічного токсичного гепатиту, викликаного постійним контактом із хімічно шкідливими речовинами на виробництві та в побуті [13. 14];

Хронічний токсичний гепатит у вагітних [11];

Загострення хронічного вірусного гепатиту у поєднанні з токсичним ураженням [13].

В цих спостереженнях було показано, що амізон позитивно впливає на позитивну динаміку таких лабораторних показників: показники ПОЛ та антиоксидантного захисту, показники цитолізу гепатоцитів і холестазу, імунологічні показники (клітинного і гуморального імунітету), показники пігментного, білкового і жирового обмінів, вміст простаноїдів - цАМФ і цГМФ, фагоцитарна активність нейтрофілів.

Таким чином, попередніми дослідниками була показана доцільність вивчення гепатопротекторних властивостей амізону. Поєднання у амізону, з одного боку – антиоксидантних, мембраностабілізуючих, геномопротекторних, протизапальних властивостей, з другого боку – інтерфероностимулюючих, імуномодулюючих та противірусних роблять цей препарат перспективним в лікуванні запальних уражень печінки різної етіології. Проте, на сьогоднішній день спроби використання амізону в клінічній практиці небагаточисельні.

Метою нашого дослідження було вивчення впливу амізону на хронічне ураження печінки, викликане тривалим введенням алкоголю і тетрахлорметану (ТХМ). ТХМ вводили в 50% олійному розчині двічі на тиждень протягом 28 днів, замість питної води щурам давали 5% розчин етилового спирту [Скакун, 1995]. Лікування тварин починали з наступної доби після створення моделі хронічного гепатиту. Курс лікування – 7 днів. Амізон вводили підшкірно в дозі 3 мг/кг та всередину по 10 мг/кг. Препаратами порівняння було обрано 50% олійний розчин токоферолу ацетату (як еталонний антиоксидант) підшкірно в дозі 50 мг/кг і силібор всередину (як класичний гепатопротектор) в дозі 25 мг/кг.

У щурів із хронічним гепатитом спостерігалось значне погіршення загального стану і досліджуваних показників. Було відмічено збільшення кінцевого продукту ПОЛ – МДА в гомогенаті печінки і сироватці крові, що свідчить про активацію перекисних процесів. Паралельно зросла активність ферменту антиоксидантного захисту церулоплазміну. Активність маркерів цитолізу гепатоцитів АсАТ, АлАТ збільшувалась. Зростала активність лужної фосфатази та гамаглютамілтранспептидази, що відповідає зростанню процесів холестазу. Спостерігалась тенденція до зниження вмісту загальних білків і загальних ліпідів при статистично достовірному зменшенні концентрації альбуміну і холестерину, що є свідченням пригнічення синтезу цих сполук в печінці.

Введення амізону сприяло покращенню загального стану тварин і показників, що вивчалися. Щурі були більш рухливі, сильніше реагували на зовнішні подразники, більш активно приймали їжу. Амізон проявляв позитивний вплив на показники ПОЛ і антиоксидантногоо захисту організму: вміст МДА і активність церулоплазміну при обох способах введення препарату наближались до норми. Вміст загальних ліпідів, холестерину, загальних білків і альбуміну не відрізнялись від таких у здорових тварин. Дещо вищою від норми залишалась активність АлАТ при нормальних цифрах АсАТ. Активність лужної фосфатази зменшувалась, що свідчить про зменшення процесів холестазу.

Порівняння впливу амізону із дією токоферолу і силібору показало співставимість їх ефектів. Амізон дещо поступається токоферолу за нормалізуючим впливом на вміст МДА, однак перевершує його позитивний вплив на активність церулоплазміну, трансаміназ, показники метаболізму. Силібор проявляє дещо більш виражений вплив на активність трансаміназ, лужної фосфатази, проте поступається перед амізоном за впливом на вміст МДА і активність церулоплазміну і показники метаболізму.

Висновки. Амізон обмежує негативний вплив тетрахлорметану і алкоголю на печінку.

Ефективність амізону співставима із дією еталонних препаратів гепатопротекторної дії силібору і токоферолу ацетату.

Література

  1. Бухтіарова Т.А. Амізон – новий неопіоїдний анальгетик з протизапальними, жарознижуючими та інтерфероногенними властивостями // Ліки. - 1997. – №3. – С.69-71.
  2. Вікторов О.П., Порохняк Л.А. Побічний вплив ліків на печінку // Ліки. – 1996. – №1. – С.3-11.
  3. Губський Ю.І., Горюшко Г.Г., Курапова Т.М., Вістунова І.Є., Даниленко В.П. та ін. Антиокислювальна та антирадикальна активність амізону, ацетилсаліцилової кислоти та ортофену // Ліки. – 1999. - №3-4. - С.55-58.
  4. Губський Ю.І., Левицький Є.Л., Горюшко Г.Г., Марченко О.М., Даниленко В.П., Овруцький В.М., Курапова Т.М., Величко О.М., Бабенко Л.П. Взаємодія нових похідних піридинкарбонових кислот із ізольованими фракціями ядерного хроматину клітин печінки інтактних та отруєних тетрахлоретаном щурів // Современные проблемы токсикологии. - 2002. – №2. – С.26-33.
  5. Дроговоз С.М., Яковлева Л.В., Зупанец И.А. О гепатопторопных свойствах нестероидных противовоспалительных средств // Фармакол. и токсикол. – 1989. - Т.52, №6. – С.76-79.
  6. Левицький Є. З чим прийшли у нове століття? // Вісник фармакології та фармації. – 2001. №9. – С.10-15.
  7. Подплетня О.А. Дозозалежний вплив ненаркотичного анальгетика амізону на процеси перекисного окислення ліпідів в утвореннях головного мозку щурів // Ліки. – 1999. - №5-6. – С.105-108.
  8. Родіонов В. Хронічний гепатит у дітей // Вісник фармакології та фармації. – 2001. - №3-4. – С.40-43.
  9. Сейфулла Р.Д., Борисова И.Г. Проблемы фармакологии антиоксидантов // Фармакол. и токсикол. – 1990. – Т.53, №6. – С.3-10.
  10. Скакун Н.П., Шманько В.В., Охрімович Л.М. Клиническая фармакология гепатопротекторов. – Тернополь: Збруч, 1995. 189с.
  11. Терьошин В.О. Ефективність амізону в комплексній терапії хронічних гепатитів у жінок та його вплив на імунологічні показники // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології: Зб. наук. праць. - Київ; Луганськ; Харків, 1998. - Вип.4 (18). - С.217-227.
  12. Фролов А.Ф., Гайдаш И.С., Фролов В.М., Лоскутова И.В. Вирусные гепатиты А и Е у детей. - Киев-Луганск: Изд. ЛГМУ, 1996. – 219 с.
  13. Фролов В.М., Віннікова А.М., Терьошин В.О., Кислюк Д.Е. Ефективність амізону в лікуванні хворих на хронічний токсичний гепатит та його імунокоригуюча дія // Врачебное дело. - 2001. - №3. – С.135-138.
  14. Фролов В.М., Терьошин В.О., Бухтіарова Т.А., Даниленко В.Ф. та ін. Ефективність нового українського препарату „Амізон” при хронічному токсичному гепатиті та його вплив на показники пероксидації ліпідів і системи антиоксидантного захисту // Ліки. – 2000. - №5. – С.3-6.
  15. Albin H. Aspects actuels des hepatitis medicameantenses // Bordeaux. Med. – 1979. – Vol. 12, №12. – P.775-782.
  16. Ludvig J. Drug effects on the liver. A tabular complication of drugs and drugrelated hepatic diseases // Dig. Dis. Sci. – 1979. – V.1979, 24. – P. 785-796.