Хронический гастрит типа в как фактор, способствующий развитию вирусного гепатита а
| Вид материала | Диплом |
- Бесприборные ифа тест-системы для дифференциации гепатитов а, В, с дробченко С. Н.,, 46.32kb.
- Иммунологические особенности острого вирусного гепатита в в зависимости от исходов, 255.83kb.
- Граф логической структуры темы “Хронический гастрит у детей”, 54.15kb.
- «заболевания органов пищеварения», 625.96kb.
- Незаконная миграция, как фактор способствующий наркобизнесу и нелегальным оборотом, 33.26kb.
- Ьным распространением, часто тяжелым и длительным течением, неблагоприятными последствиями, 73.48kb.
- Рекомендации по применению препарата профеталь® в терапии хронического вирусного гепатита, 24.33kb.
- «Всё о вирусном гепатите», 196.8kb.
- Лечение грязью на яровом, 569.63kb.
- Методические рекомендации для студентов III курса стоматологического факультета для, 522.54kb.
ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ ІМУНОМОДУЛЯТОРІВ ТИМОГЕНУ, ДИПИРИДАМОЛУ, ЦИКЛОФЕРОНУ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ.
Белошапко А. О.
1-а міська лікарня, Кривий Ріг (Україна)
Ми проводили лікування хронічних ВГВ та ВГС, яким до лікування був додатково залучений циклоферон. Дослідження проводилось протягом 5 років (1997 – 2001 рр.).
Було обстежено 124 хворих з хронічним ВГВ та ВГС, з них ХВГВ – 15, ХВГС – 109, чоловіків – 80 (64,5 %), жінок – 44 (35,4 %), віком від 16 до 70 років.
Діагноз хронічного вірусного гепатиту виставлявся на підставі виявлення маркерів ВГ: HBsAg, антитіл до HBcorAg IgM, HBeAg, антитіл до HBeAg IgM, антитіл до HCV; довгочасної (більше 6 міс.) ферментемії; зниження сулемової проби – нижче 1,6, підвищення тимолової проби не більше 8; даних УЗО (гепатоспленомегалія, підвищення ехогенності печінки).
Загострення хвороби з жовтяницею проходило у 30 хворих (24,1 %), у решти спостерігались безжовтушні форми.
Хворі були поділені на 3 групи:
І група – 44 хворих (33 %) одержували тільки базисне лікування (дієту, глюкозу, вітаміни, гепатопротектори, ферменти).
ІІ група – крім базисної терапії одержували протягом 10 днів тимоген по 1,0 в/м та дипиридамол в таблетках по 75 мг на ніч, потім приєднувалось введення циклоферону по схемі на 1, 2, 4, 6, 8, 11, 14, 17, 20, 23 день. Якщо не наступала повна стабілізація процесу в печінці, то циклоферон продовжували вводити по 2,0 мл в/м 1 раз в 7 днів на протязі 3-х – 6 місяців.
ІІІ група – 3 хворих з ХГВ одержували тимоген, дипиридамол, циклоферон по схемі.
В групі, що одержувала тільки базисну терапію, загострення хвороби спостерігалось у 80 % хворих.
У 2-й та 3-й групах – 60 % хворих після проведеного курсу лікування по схемі: тимоген, дипиридамол, циклоферон протягом 3-х років загострення хвороби не спостерігалося.
Тобто, для лікування хронічних вірусних гепатитів можна пропонувати застосування тимогену, дипиридамолу, циклоферону, що зменшує реплікацію вірусів гепатиту і сприяє ремісії хвороби.
Цей метод лікування набагато дешевший і доступніший для хворих, ніж вживання інтерферонів.
РОЛЬ ПУНКЦІЙНОЇ БІОПСІЇ ПЕЧІНКИ В ДІАГНОСТИЦІ, ОЦІНЦІ ЕФЕКТИВНОСТІ ТЕРАПІЇ ТА ПРОГНОЗУ ПЕРЕБІГУ ХРОНІЧНИХ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ
Біктіміров В.В., Гаврилюк А.О.
Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова (Україна)
Біопсія печінки дозволяє отримати інформацію, яка недоступна при інших методах дослідження. Різноманітні неінвазивні методи дослідження, що базуються на біохімічних і серологічних реакціях в повній мірі на дають змоги оцінити загальний стан органу. За даними рівня печінкових ферментів важко прогнозувати розвиток патологічного процесу тим більше, що досить часто активність ферментів не віддзеркалює глибини пошкодження печінки. Більш того, тільки біопсія печінки дає змогу визначити рівень накопичення заліза, вираженість стеатоза, що веде до прогресування фібротичних змін і розвитку цироза. Дані біопсії дозволяють прийняти рішення на користь або відміну противірусної терапії.
На сучасному етапі морфологічної діагностики захворювань печінки біопсія суттєво може допомогти клініцистам у визначенні етіології, патогенеза, ступеня активності, поширеності фіброза, стадії хронізації процеса, а також дає змогу оцінити ефективність та безпечність терапії.
Метою дослідження стало визначення морфологічних маркерів, активності процесу, ступеня фіброза при хронічних вірусних гепатитах В та С.
Матеріали та методи. Досліджено 120 пунктатів печінки у 46 хворих на хронічний вірусний гепатит С та у 45 пацієнтів з хронічним вірусним гепатитом В. Пунктати отримані методом сліпої і прицільної біопсії. У 72 хворих проводили біопсію один раз, у 19 – два рази. Пунктати печінки фіксували в 10% нейтральному формаліні і обробляли за допомогою загальногістологічних (фарбування гематоксилін-еозином, пікрофуксином за ван Гізон) та гістохімічних (реакція Перлса, фарбування орсеїном за методом Шиката на HBsAg) методик. Крім цього, виявляли жир суданом ІІІ, глікоген – ШИК-реакцією з попередньою інкубацією контрольних зрізів в діастазі, РНК за реакцією Браше. Для ультраструктурного дослідження матеріал фіксували в 1% розчині чотирьохокису осмію за Колфілдом протягом двох годин на холоді. Об’єкти зневоднювали в етанолі зростаючої концентрації, ацетоні і заливали в суміш епону з аралдитом за загальноприйнятою схемою. Ультратонкі зрізи виготовляли на ультрамікротомі LKB-3, контрастували їх 2% розчином уранілацетату на 70о етанолі та цитратом свинця. Зрізи вивчали із застосуванням електронних мікроскопів ЕМВ-100 БР та ЕМ-125К.
Результати. Для хронічного вірусного гепатиту В головними морфологічними маркерами слугують “матовоскловидні” гепатоцити та гепатоцити з “пісочними” ядрами. “Матовоскловидні” гепатоцити є прямим маркером HВsAg, “пісочні” ядра – прямим маркером HВсAg.
До другорядних морфологічних маркерів слід відносити гідропічну або балонну дистрофію гепатоцитів, ацидофільні тільця Каунсильмена, лімфомакрофагальні інтралобулярні та портальні інфільтрати, а також фіброз і склероз портальних трактів. Некрози паренхіми печінки не можуть бути маркером хронічного вірусного гепатиту В, а слугують субстратом для оцінки активності процесу.
Для хронічного вірусного гепатиту С, на нашу думку, головним морфологічним маркером слід вважати лімфоїдні агрегати або лімфонодулі з перипортальною і інтралобулярною локалізацією. Вони бувають двох видів. Перший вид – це лімфонодулі з просвітленими центрами, другий вид – без гермінативних центрів. Але слід враховувати вид клітин, які утворюють ці лімфонодулі. У випадках переважання плазмоцитів, слід думати про автоімунну природу захворювання.
До другорядних маркерів хронічного вірусного гепатиту С слід відносити жирову крупнокрапельну дистрофію гепатоцитів, лімфоплазмоцитарні ланцюжки у внутрішньочасточкових синусоїдах, а також різні види внутрішньочасточкового фіброзу. При хронічному вірусному гепатиті С досить часто змінюється структура гепатоцитів. Гепатоцити в зоні запалення характеризуються анізоцитозом, анізонуклеозом та гіперхромією ядер.
Таким чином, проведене дослідження дало змогу виявити більш чіткі морфологічні маркери хронічних вірусних гепатитів В та С.
Дискусійним є питання щодо визначеності ступеня активності запального процесу. Є дві методики щодо визначення рівня активності запалення. За критеріями R.G.Knodell (1981) за допомогою бальної системи визначається індекс гістологічної активності процеса в печінці. В залежності від отриманих результатів визначають діагноз хронічного гепатиту з мінімальною, слабко вираженою, помірно вираженою та з вираженою активністю. Але, більш точну інформацію дає система METAVIR [1]. За шкалою METAVIR виділяють наступні рівні активності некро-запальних змін в печінці:
АО – відсутня некро-запальна активність;
А1 – мінімальна активність;
А2 – помірна активність;
А3 – виражена активність.
Рівень активності оцінюють за інтегральним показником важкості та інтенсивності як перипортальних так і лобулярних некрозів.
Ступінь фіброза печінки також оцінюють за шкалою METAVIR. Виділяють чотири стадії фіброза:
F0 – фіброз відсутній;
F1 – портальний фіброз без септ;
F2 – портальний фіброз з поодинокими септами;
F3 – множинні септи без цирозу;
F4 – власно цироз.
Проведені морфологічні дослідження в певній мірі корелюють з багатьма лабораторними показниками в наших дослідженнях.
Таким чином, широке впровадження біопсії печінки значно покращить діагностику хронічних вірусних гепатитів, дасть змогу призначати адекватну терапію та профілактувати розвиток цирозу печінки.
Література
-
Kenneth P. Batts, Jurgen Ludwig // Amer. J. Surg. Pathol. – 1995. – Vol. 19, № 12. – P. 1409-1417.