Методичні рекомендації до самостійної роботи Для студентів спеціальності 030601 "Менеджмент"
Вид материала | Методичні рекомендації |
СодержаниеПлан Резерви зниження собівартості. Аналіз фактора «норма» Аналіз втрат від відходів Аналіз факторів цін |
- Методичні рекомендації до самостійної роботи Для студентів спеціальності 030601 "Менеджмент", 379.99kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 516.83kb.
- Методичні рекомендації щодо самостійної роботи та контрольні завдання для студентів, 752.74kb.
- Методичні рекомендації щодо самостійної роботи та контрольні завдання для студентів, 513.22kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів затверджена, 674.29kb.
- Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи з курсу «Організація обліку», 896.47kb.
- Тематичний план аудиторної та самостійної роботи 7 Перелік тем та питань самостійної, 209.58kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 245.99kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 441.83kb.
- Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів для усіх напрямків підготовки, 576.6kb.
План
- Резерви зниження собівартості.
- Аналіз прямих матеріальних витрат.
- Аналіз прямих трудових витрат.
1. Резерви зниження собівартості продукції - це кількісно вимірні можливості економії витрат живої та уречевленої праці.
Резерви зниження собівартості можна виявляти на ранніх стадіях життєвого циклу виробів і у процесі виробництва.
На ранніх стадіях життєвого циклу виробів ефективним методом виявлення резервів зниження собівартості продукції є функціонально-вартісний аналіз (ФВА).
Завданнями проведення ФВА є:
• підвищення конкурентоздатності продукції;
• підвищення якості об'єкта в цілому або його складових частин;
• зниження витрат на виробництво (зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості, енергомісткості);
• підвищення продуктивності праці;
• заміна дефіцитних, імпортних матеріалів, комплектуючих виробів;
• збільшення обсягу продукції без додаткових матеріальних вкладень та ін.;
• ліквідація "вузьких місць" у виробництві;
• зниження експлуатаційних і транспортних витрат;
• підвищення екологічності виробництва;
• розробка нових або вдосконалення існуючих конструкцій, технологічних процесів, систем організації праці і керування виробництвом, прогнозування розвитку об'єктів тощо.
Результат проведення ФВА - зниження витрат на одиницю корисного ефекту - може бути виражений:
• підвищенням споживчих властивостей виробу при одночасному скороченні витрат;
• підвищенням споживчих властивостей при збереженні або економічно виправданому збільшенні витрат;
• скороченням витрат при збереженні або обгрунтованому зниженні функціональних параметрів виробу до необхідного рівня.
Основна особливість ФВА собівартості - обмеження кількості досліджуваних виробів, а за окремими з них - обмеження кількості внутрішньовиробничих резервів зниження витрат (матеріальних, трудових та ін.).
Об'єктами вивчення ФБА за окремими виробами можуть бути дорогі деталі і вузли низької якості, гостро дефіцитні матеріали й ін..
Функціонально-вартісний аналіз виробів, здійснений з метою зниження собівартості, у першу чергу проводять за виробами, що мають найбільшу питому вагу в загальному випуску продукції за умови збереження її в перспективі.
Для узагальнення даних про витрати складають таблицю, де відображають деталі і вузли, їх вартість за статтями калькуляції, у тому числі й податки, що відносяться до собівартості продукції. На підставі даних цієї таблиці утворюють узагальнену характеристику, досліджуваного об'єкта, в якій і відбирають деталі для ФВА, визначають конкретні завдання щодо зниження витрат на їхнє виготовлення.
На підставі проведеного аналізу формулюють завдання щодо усунення виявлених функціональних надмірностей і визначення їхньої вартості.
Якщо в результаті аналізу не виявлені функціональні надмірності, то резерви зниження собівартості виробництва за допомогою ФВА визначають як можливості заміни дешевшими матеріалами при збереженні якості, заміни купованих комплектуючих для виготовлення на власному виробництві і т. ін.
На наступному етапі аналізу вивчають технологію виготовлення виробів і можливості їх здешевлення, наприклад, за рахунок зменшення непотрібних деталей, скорочення деяких операцій або їх об'єднання і т. ін.
2. Велику питому вагу в собівартості промислової продукції мають витрати на сировину, основні й допоміжні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, на паливо та електроенергію для технологічних потреб. Їх відносять до предметів праці.
Раціональне використання предметів праці — важливий резерв зростання обсягу, зниження собівартості і підвищення ефективності виробництва.
У собівартості товарної продукції витрати сировини, матеріалів, палива й енергії відображаються у двох розрізах:
а) за прямими статтями калькуляції;
б) за статтями накладних (непрямих) комплексних витрат.
Перелік прямих статей матеріальних витрат визначається «Основним положенням» і галузевими інструкціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції.
Аналіз витрат на матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, паливо, електроенергію починається із загальної оцінки їх величини у собівартості всієї товарної продукції за прямими статтями калькуляції. Для цього на основі плану підприємства, форми 2-річної та періодичної звітності й облікової інформації та даних про виконання плану за обсягом продукції проводять розрахунок і аналіз витрат.
Матеріальні витрати за всіма одноелементними статтями в собівартості продукції оцінюють, зіставляючи фактичні витрати з плановими та плановими, які перераховані на фактичний обсяг виробленої продукції. На відхилення фактичних витрат від планових впливають такі фактори:
- зміна обсягу випуску товарної продукції;
- зміна структури асортименту випущеної продукції;
3) зміна рівня матеріальних витрат у собівартості одиниці продукції.
Для визначення величини впливу зміни обсягу випуску продукції на суму витрат необхідно витрати за планом кожної статті зіставити з плановими витратами, помноженими на процент виконання плану випуску товарної продукції .
Вплив зміни структури асортименту випущеної товарної продукції визначається як різниця між витратами на фактичний випуск за фактичної та планової структури .
Аналіз фактора «норма». Важливою умовою раціонального використання сировини, матеріалів, палива й енергії, а отже, систематичного зниження собівартості продукції є техніко-економічне нормування їх витрат.
Під техніко-економічною нормою витрат розуміють максимально допустимі витрати відповідних матеріальних ресурсів на виробництво одиниці конкретного виду продукції за даного рівня техніки і технології виробництва.
Напруженість чинної норми характеризується коефіцієнтом ефективності використання матеріалу. Коефіцієнт використання матеріалу (К) визначається як відношення чистої ваги деталі, вузла чи виробу або чистого вмісту речовини (Qч) до загальної ваги матеріалу, узятого для виготовлення деталі (Qз) і дорівнює:

Різниця між загальною і чистою вагою показує величину втрат і відходів виробництва. Що меншою вона є, то прогресивніша чинна норма, а коефіцієнт використання матеріалу наближається до одиниці.
Коефіцієнт використання матеріалів розраховують за видами продукції, групами матеріалів і структурними підрозділами підприємства. Резерви зниження чинних норм, їх прогресивність визначаються порівняльним аналізом собівартості однорідних виробів на споріднених підприємствах.
Аналіз втрат від відходів. Відходи — це неминучі непродуктивні втрати частини вихідної сировини та матеріалів у процесі виробництва продукції. Розмір відходів визначається рівнем техніки, технології, асортиментом продукції та характером використаної сировини і матеріалів. Повторно використовувані відходи оцінюються за зниженими цінами та використовуються як сировина для повторного перероблення або для виробництва продукції широкого вжитку.
Аналіз факторів цін. Другу групу факторів, які впливають на загальну суму витрат на виробництво продукції, становлять витрати на придбання сировини, матеріалів, палива. У собівартість заготовлених підприємством матеріальних цінностей входять: 1) прейскурантна ціна, залізничний, автомобільний, авіаційний тарифи або водний фрахт, якщо прейскурантну ціну на сировину, матеріали, паливо встановлено франко-станція відправлення;
2) ви-трати за доставку на склад підприємства, навантаження, розвантаження, складування матеріальних цінностей та інші транспортно-заготівельні витрати, які оплачує господарство.
3. Пряма заробітна плата становить значну частку в собівартості продукції і справляє великий вплив на формування її рівня. Тому аналіз динаміки зарплати на гривню виробленої продукції, її частки в собівартості продукції, вивчення факторів, що визначають її величину, і пошук резервів економії засобів за цією статтею витрат мають велике значення.
Загальна сума прямої зарплати залежить від обсягу виробництва продукції, її структури і рівня зарплати на окремі вироби. Рівень зарплати на окремі вироби, у свою чергу, визначають за трудомісткістю і рівнем оплати праці за 1 людино-годину.
Факторна модель загальної суми прямої заробітної плати ви глядає так:
ЗП заг = Σ ( VВП заг • ПВі • Тмі • ОПі)
Зарплата на випуск окремих виробів залежить від тих само факторів, крім структури виробництва продукції:
ЗПі = VВП і • ПВ і • Тмі
Для розрахунку впливу цих факторів на зміну суми прямої зарплати за видами продукції використовують метод ланцюгової підстановки.
Також необхідно знати, як змінилася собівартість кожного виду продукції за рахунок його трудомісткості і рівня середньогодинної оплати .Для цього зміну труди місткості множимо на базовий рівень оплати праці за 1 людино годину, а зміну рівня оплати праці — на фактичний рівень труди місткості продукції.
Трудомісткість продукції і рівень оплати праці залежать від упровадження нової прогресивної техніки і технології, мохи нізації й автоматизації виробництва, організації праці, кваліфікації працівників та інших інноваційних заходів. Вплив цих факторів на зміну суми заробітної плати визначають у такий спосіб:
∆ЗПХі = АТмх1 • ОПо • VВП1;
∆ЗПХі =Тмі • АОПхі • VВПі.
Для аналізу факторів зміни зарплати можна використовувати також дані "Акта впровадження науково-технічних заходів", в якому показується економія зарплати за рахунок упровадження кожного заходу.
ТЕМА : « Аналіз фінансових результатів»
План
- Аналіз збільшення прибутку.
- Аналіз розподілу прибутку.
- Факторний аналіз рентабельності.
- Аналіз результатів від іншої діяльності.
1. Резерви зростання прибутку — це кількісні можливості збільшення прибутку завдяки:
1. Збільшенню обсягу реалізації продукції.
2. Зменшенню витрат на виробництво і реалізацію продукції.
3. Постійному зниженню позареалізаційних збитків.
4. Удосконаленню структури продукції.
В процесі виявлення резервів виділяються три етапи:
- Перший етап — аналітичний — на цьому етапі виявляють і кількісно оцінюють резерви;
- Другий етап — організаційний — на цьому етапі розробляється комплекс інженерно-технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів, які забезпечують використання виявлених резервів;
- Третій етап — функціональний — на цьому етапі реалізуються заходи і здійснюється контроль за їх використанням.
Для підрахунку резервів зростання прибутку завдяки можливому збільшенню обсягу реалізації продукції використовуються результати аналізу випуску і реалізації продукції. Сума цих показників розраховується за формулою:
Рпо = Пі Рі ,
де:
Пі — планова сума прибутку;
Рі — кількість додатково реалізованої продукції в натуральних одиницях виміру.
Якщо прибуток розрахований на 1 грн. продукції, то загальний резерв його зростання в результаті збільшення обсягу реалізації розраховується за формулою:
Рпо = Ов (Пр1 : Ор1),
де:
Ов — можливе збільшення обсягу;
Пр1 — фактичний прибуток від реалізації продукції;
Ор1 — фактичний обсяг реалізованої продукції.
Ще одним напрямом у пошуку резервів зростання прибутку є аналіз використання ресурсів підприємства, собівартості виготовленої та реалізованої продукції. Зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції — основний резерв збільшення прибутку.
Аналізуючи собівартість продукції, знаходимо резерви її зниження, які водночас є і резервами збільшення прибутку.
Основними резервами зниження витрат коштів на оплату праці є:
1. Впровадження організаційно-технічних заходів, які дають зростання продуктивності праці і зниження трудомісткості.
2. Зменшення кількості робітників.
3. Усунення і попередження непродуктивних виплат: за позаурочні години, оплата цілодобових, внутрішньозмінних простоїв.
Резерв зростання прибутку можна мати в результаті поліпшення використання основних фондів. Цю суму резерву зростання прибутку розраховують за формулою:
Рпф = Ао (Ко – Кф),
де:
Ао — сума амортизаційних відрахувань в базовому періоді;
Ко і Кф — коефіцієнти приросту обсягу виробництва продукції до середньорічної вартості фондів.
Значним резервом зростання прибутку є скорочення умовно-постійних витрат та збільшення обсягу виробництва. Розрахунок цього резерву проводиться за формулою:
Р = (Сбі уі – Аб) Кт,
де:
Сбі — сума витрат по статті комплексних витрат у базовому періоді;
Убі — коефіцієнт питомої ваги умовно-постійних витрат по статті комплексних витрат;
Аб — сума амортизаційних витрат в собівартості базового року;
Кт — коефіцієнт темпу приросту обсягу товарної продукції.
Аналіз прибутку, як правило, проводиться після аналізу собівартості продукції, тому, як було сказано вище, резерви зниження собівартості продукції завжди є і резервами збільшення прибутку. До них належать:
- Резерви збільшення обсягу реалізації продукції.
- Резерви зниження собівартості продукції, в т.ч. усунення перевитрат по сировині і матеріалах, усунення понадпланових відходів, скорочення непродуктивних виплат з фонду оплати праці, усунення невиправданих і непродуктивних витрат у складі цехових і загальновиробничих витрат, а також у складі витрат на утримання і експлуатацію устаткування, усунення втрат від браку.
2. Розподіл прибутку підприємства проводиться згідно з Законом про податки і збори, які стягуються до бюджету, з інструктивними та методичними вказівками Мінфіну, а також відповідно до статуту підприємства.
Завдання аналізу розподілу прибутку залежать від того, який аналіз треба провести — внутрішній чи зовнішній.
При внутрішньому аналізі основне завдання — пошук резервів збільшення чистого прибутку. В процесі такого аналізу вивчаються:
1. Формування оподатковуваного прибутку.
2. Фактори формування і динаміка податків.
3. Пропорції та конкретні напрямки розподілу прибутку, а також шляхи більш раціонального розміщення одержаного прибутку.
4. Фактори формування, розподілу і використання чистого прибутку.
Балансовий прибуток розподіляється за двома напрямками:
на потреби суспільства,
на потреби підприємства.
Балансовий прибуток, який спрямовується на потреби суспільства, є оподатковуваним прибутком, і складається з двох частин:
1. Перша частина — це податки:
- на нерухомість;
- на прибуток за встановленою ставкою;
- за перевищення нормованої величини коштів, які спрямовуються на споживання, та ін.
2. Друга частина — це прибуток, одержаний понад допустимий рівень рентабельності (щодо підприємств-монополістів).
Прибуток, який залишився в розпорядженні підприємства, відраховується за такими напрямками:
- благодійні фонди;
- виплата економічних санкцій (за завищення цін і відхилення від стандартів, за викид речовин, що забруднюють навколишнє середовище понад установлені ліміти, перевищення установлених лімітів добутку природних ресурсів та ін.)
Балансовий прибуток за мінусом перелічених вище відрахувань і є чистим прибутком підприємства, який використовується в таких цілях:
- Відрахування до резервного фонду.
- Відрахування до фонду виробничого і соціального розвитку.
- Відрахування до фонду споживання:
- на колективне споживання;
- на індивідуальне споживання.
- Відрахування на інші цілі.
3. Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності (виробнича, підприємницька, інвестиційна), окупність витраті т.д. Їх застосовують для оцінки діяльності підприємств і як інструмент вінвестиційній політиці і ціноутворенні.
Показники рентабельності можна об'єднати в кілька груп:
1) показники, що характеризують рентабельність (окупність) витрати виробництва та інвестиційних проектів;
2 ) показники, що характеризують рентабельність продажів;
3) показники, що характеризують прибутковість капіталу та його частин.
Всі ці показники можуть розраховуватися на основі балансового прибутку,прибутку від реалізації продукції і чистого прибутку.
Рентабельність виробничої діяльності (окупності витрат)обчислюється як відношення валового або чистого прибутку до суми витрат пореалізованої або виробленої продукції:
Вона показує, скільки підприємство має прибутку з кожної гривні,витраченого на виробництво і реалізацію продукції. Може розраховуватися вцілому по підприємству, окремим підрозділам і видам продукції.
Аналогічним чином визначається окупність інвестиційних проектів:отримана або очікувана сума прибутку від проекту ставитися до сумиінвестицій у даний проект.
Рентабельність продажу розраховується діленням прибутку від реалізаціїпродукції (товарів, робіт, послуг) на суму отриманої виручки.
Характеризує прибутковість реалізації з рубля продажів.
Рентабельність (прибутковість) капіталу обчислюється як відношення чистогоприбутку до середньорічної вартості всього інвестованого капіталу абоокремих його складових; власного, позикового, основного, оборотногоі т.д.
При розрахунку рентабельності капіталу необхідно брати середню величинукапіталу за звітний період, однак в умовах інфляції більш реальні оцінки можна отримати, використовуючи моментальні значення даних показників.
4. Джерелом отримання прибутку поряд з реалізацією продукції (товарів,робіт, послуг) може бути також діяльність підприємства, не пов'язана з реалізацією продукції. Це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах; прибуток від здачі в оренду землі та основних фондів;отримані і виплачені пені, штрафи, неустойки; збитки від списання безнадійної дебіторської заборгоенності, за якою минули строки позовної давності; доходи по акціях, облігаціях, депозитах; доходи та збитки відвалютних операцій; прибутку (збитки) минулих років, виявлені в поточному році;фінансова допомога від інших організацій; збитки від стихійних лих іт.д.
Збитки від виплати штрафів виникають у зв'язку з порушенням договорів з і ншими підприємствами, організаціями та установами. При аналізі встановлюються причини невиконання зобов'язань, вживаються заходи для запобігання допущених помилок.
Зміна суми отриманих штрафів може відбутися не тільки внаслідок порушення договірних зобов'язань постачальниками і підрядниками,але й через ослаблення фінансового контролю з боку підприємства ущодо них. Тому при аналізі даного показника варто перевірити, учи всіх випадках порушення договірних зобов'язань були пред'явленіпостачальникам відповідні санкції.
Збитки від списання безнадійної дебіторської заборгованості виникаютьзвичайно на тих підприємствах, де постановка обліку і контролю за станомрозрахунків знаходиться на низькому рівні. Прибутки (збитки) минулих років,виявлені у звітному році, також свідчать про недолікибухгалтерського обліку.
Особливої уваги заслуговують доходи по цінних паперах (акціях,облігаціями, векселями і т.д.). Підприємства - власники цінних паперів одержуютьпевні доходи у вигляді дивідендів у процесі аналізу вивчається динамікидивідендів, курсу акцій, чистого прибутку, що припадає на одну акцію,встановлюються темпи їх зростання і зниження.
Сума отриманих дивідендів залежить від кількості придбаних акційі рівня дивіденду на одну акцію, величина якого визначається рівнемрентабельності акціонерного підприємства, податкової та амортизаційноїполітики держави, рівнем відсоткової ставки за кредит і т.д.недостатньо високий рівень кваліфікації економічних кадрів, не володіннязаконами ринку, невміння оцінити кон'єктура ринкових законів можутьпринести підприємству великі збитки. При оцінці результатів фінансовоїдіяльності велику користь можуть дати міжгосподарські порівняння, вивченнядосвіду роботи інших підприємств на ринку цінних паперів.
На закінчення аналізу розробляються конкретні заходи,спрямовані на попередження і скорочення збитків і втрат відпозареалізаційних операцій.