Методичні рекомендації до самостійної роботи Для студентів спеціальності 030601 "Менеджмент"
Вид материала | Методичні рекомендації |
СодержаниеПлан 1. Задачі та джерела аналізу. |
- Методичні рекомендації до самостійної роботи Для студентів спеціальності 030601 "Менеджмент", 379.99kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 516.83kb.
- Методичні рекомендації щодо самостійної роботи та контрольні завдання для студентів, 752.74kb.
- Методичні рекомендації щодо самостійної роботи та контрольні завдання для студентів, 513.22kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів затверджена, 674.29kb.
- Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи з курсу «Організація обліку», 896.47kb.
- Тематичний план аудиторної та самостійної роботи 7 Перелік тем та питань самостійної, 209.58kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 245.99kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 441.83kb.
- Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів для усіх напрямків підготовки, 576.6kb.
План
1. Задачі та джерела аналізу.
2. Аналіз посівних площ.
3. Структура земельних ресурсів.
Аналіз структури посівних площ
Структура посівних площ багато в чому залежить від виробничого напрямку господарства. Під час аналізу треба виявити такі культури і співвідношення їх у посівах, що забезпечать найбільший вихід продукції і максимальний прибуток з одиниці площі.
Розробляючи сівозміну, враховують спеціалізацію господарства, можливості виконання державних замовлень щодо закупівель сільськогосподарської продукції, поліпшення кормової бази для тваринництва і досягнення максимального виходу продукції цри мінімальних витратах. По кожній із сівозмін визначають загальний вихід основної і побічної продукції у вартісному виразі, а також вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га ріллі і порівнюють отримані результати по сівозмінах.
Якщо в сівозміні є чистий пар, треба врожай по чистому пару порівнювати із загальним урожаєм (культури, вирощуваної на пару, і основної) на зайнятих парах.
Порівняльну оцінку продуктивності різних сівозмін у господарстві за виходом валової продукції і кількістю кормових одиниць слід доповнити даними про затрати праці в годинах і виробничі витрати на одиницю площі, одиницю валової продукції у вартісному виразі і па 1 ц корм. од. Аналіз цих показників дає змогу повніше визначити економічну ефективність різних видів сівозмін в умовах господарства.
Аналізуючи структуру посівних площ у динаміці, визначають основний напрямок розвитку рослинництва у господарстві. Скорочення площі посіву під головними, найбільш інтенсивними культурами свідчить про неефективне використання орних земель.
Після дослідження структури і динаміки посівних площ вивчають показники економічної ефективності їх структури і обробітку посівів окремих культур. Для економічного оцінювання структури посівних площ визначають і аналізують показники валової продукції землеробства (у порівнянних цінах) і виходу кормових одиниць на 100 га ріллі, затрати праці і витрати виробництва на одиницю валової продукції в грошовому виразі, також використовують показник чистого доходу з розрахунку на 1 га, який визначають як різницю між вартістю продукції, отриманої з 1 га, і витратами на її виробництво.
Економічну оцінку окремих кормових культур визначають у балах.
Нині оптимальніші варіанти структури посівних площ з урахуванням умов даного господарства визначають за допомогою ЕОМ методами лінійного програмування.
3. Аналіз структури земельних угідь і їх використання
Земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва. Щоб отримувати стійкі високі врожаї, треба проводити заходи щодо поліпшення використання сільськогосподарських угідь і підвищення їх родючості, є: науково обгрунтоване розміщення сільського господарства по природно-економічних зонах, проведення поглибленої і стійкої спеціалізації сільського господарства із збільшенням виробництва в кожній зоні і кожному районі того виду продукції, для якого природні умови є найсприятливішими і який може забезпечити найбільшу прибутковість. Основним завданням є корінне поліпшення, підвищення родючості меліорованих земель, ліквідація відставання у їх господарському освоєнні, забезпечення високої віддачі продукції, виробленої на зрошуваних і осушених землях.
Завданнями аналізу використання землі є вивчення структури земельних угідь у господарстві та виявлення можливостей для їх подальшого розширення і поліпшення, оцінювання виконання плану проведення робіт з поліпшення землі та підвищення ефективності здійснених заходів, вивчення та оцінювання узагальнювальних показників використання земельних угідь у господарстві.
За даними річного звіту можна визначити структуру земельних угідь, тобто співвідношення окремих видів земель у загальній площі господарства.
Для поглибленого аналізу структури земельних угідь використовують такі показники:
- співвідношення площ природних кормових угідь і ріллі;
- рівень розораності сільськогосподарських угідь, що показує, яку частку становить рілля в загальній площі сільськогосподарських угідь;
- частку посівних площ від площі ріллі в обробітку,
- частку площі багаторічних насаджень у площі сільськогосподарських угідь, зміна якої порівняно з минулими роками відображує трансформацію ріллі та інших сільськогосподарських угідь під сади, виноградники та інші багаторічні насадження;
- частку зрошуваних і осушених земель від площі земель і сільськогосподарських угідь.
При наявності в господарстві осушених земель слід також визначити їх фактичне використання (чи вся осушена площа сільськогосподарських угідь і ріллі використовувалася у звітному році і який відсоток становить вона від осушеної площі за даними земельного обліку).
Заходи щодо поліпшення земельних угідь можна поділити на три групи:
- розширення площі земель сільськогосподарського призначення (розкорчовування чагарників, осушення боліт);
- поліпшення структури сільськогосподарських земель, трансформація низькопродуктивних угідь у високопродуктивні (оранка цілинних і перелогових земель);
3) створення умов для більш інтенсивного використання сільськогосподарських земель без зміни їх структури
(зрошення земель, осушення заболочених лук, поверхневе
поліпшення лук і пасовищ).
Заходи щодо поліпшення земель необхідно проводити за рахунок коштів, виділених на капіталовкладення

Маючи дані про якість сільськогосподарських угідь по господарствах району у балах, можна способом кореляції визначити залежність виходу валової продукції (У) від якості земель (X) і приріст продукції з підвищенням якості земель на 1 бал, а також порівняти фактичний вихід валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь у кожному господарстві з теоретичним його рівнем Ух
Оптимальні навантаження площі на одного працівника або на одиницю тяглової сили забезпечують ефективне використання сільськогосподарських земель.
При порівняльному аналізі показників землезабезпеченості господарств слід враховувати розходження в методиці розрахунку цих показників, пов язані з наявним розходженням у складі робочої сили. Велику порівнянність має показник середньорічної чисельності працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Використовуючи його, можна визначити кількість умовних гектарів, що припадає на одного середньорічного працівника, зайнятого в сільському господарстві.
ТЕМА

План
1. Задачі та джерела аналізу трудових ресурсів.
2. Аналіз забезпечення підприємства трудовими ресурсами.
3. Аналіз продуктивності праці.
4. Аналіз використання фонду заробітної плати.
5. Аналіз трудомісткості продукції.
1. Основними завданнями аналізу є:
- вивчення та оцінювання забезпеченості підприємства і його структурних підрозділів персоналом загалом, а також за категоріями і професіями;
- визначення і вивчення показників плинності кадрів;
- виявлення резервів персоналу повнішого й ефективнішого використання.
. Джерелами інформації для аналізу є план праці, статистична звітність форма № 1-ПВ "Звіт з праці", форма № 3-ПВ "Звіт про використання робочого часу", форма № 6-ПВ "Звіт про кількість працівників, їхній якісний склад та професійне навчання", форма № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) на потребу в працівниках", форма № 1-ПВ (умови праці) "Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу із шкідливими умовами праці", форма № 1-ПВ (заборгованість) "Звіт про стан заборгованості з виплати заробітної плати", дані табельного обліку і відділу кадрів.
2. Забезпеченість підприємства персоналом визначають порівнюванням фактичної чисельності працівників за категоріями і професіями з плановими потребами. Особливу увагу приділяють аналізу забезпеченості підприємства кадрами найважливіших професій. Необхідно аналізувати і якісний склад персоналу за рівнем кваліфікації.
Для оцінювання відповідності кваліфікації виробничого персоналу складності виконуваних робіт порівнюють середні тарифні розряди робіт і робітників.
Якщо фактичний середній тарифний розряд робітників нижчий від планового і нижчий від середнього тарифного розряду робіт, то це може призвести до випуску менш якісної продукції. Якщо середній розряд робітників вищий від середнього тарифного розряду робіт, то робітникам потрібно здійснювати доплату за використання їх на менш кваліфікованих роботах.
Отже, таке порівняння дає можливість визначити, наскільки правильно підібрано і розставлено виробничий персонал по дільницях, а також чи правильно планують його заробітну плату.
Адміністративно-управлінський персонал необхідно перевірити на відповідність фактичного рівня освіченості кожного працівника посаді, яку він обіймає, і вивчити питання, пов'язані з добором кадрів, підготовкою їх і підвищенням кваліфікації.
Кваліфікаційний рівень працівників багато в чому залежить від їхнього віку, стажу роботи, освіти і т. д. Тому в процесі аналізу вивчають зміни у складі робітників за цими ознаками.
Напруженість у забезпеченні підприємства трудовими ресурсами може бути дещо зменшеною за рахунок повнішого використання наявної робочої сили, зростання продуктивності праці, інтенсифікації виробництва, комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, підвищення рівня технічного обладнання підприємства, удосконалення технології та організації виробництва. У процесі аналізу має бути виявлено резерви скорочення потреби у трудових ресурсах унаслідок проведення перелічених вище та інших заходів.
Якщо підприємство розширює свою діяльність, збільшує виробничі потужності, створює нові робочі місця, то слід визначити додаткову потребу в персоналі за категоріями та професіями і джерела залучення їх.
Резерв збільшення випуску продукції за рахунок створення додаткових робочих місць визначають множенням їхнього приросту на фактичний середньорічний виробіток одного працівника у звітному періоді.
3. Показники продуктивності праці характеризують якісний бік використання робочої сили на підприємстві. Навіть більше, продуктивність праці є одним із найважливіших узагальнюючих показників діяльності кожного підприємства. Це зумовлює необхідність дуже ретельного вивчення цього показника під час будь-якого аналізу.
Продуктивність праці визначають двома способами: кількістю продукції, випущеної за одиницю робочого часу, та кількістю часу, витраченого на виготовлення одного виробу. Останній показник називають трудомісткістю продукції.
Продуктивність праці визначають як у натуральному, так і у вартісному вираженнях. Натуральні вимірники використовують там, де виробляють один вид продукції або кілька дуже схожих виробів. Грошовий вимірник має більш універсальний характер і може бути використаний на будь-якому підприємстві, в галузі тощо.
Аналіз розпочинають з оцінки виконання плану з виробітку одного працівника у вартісному вираженні. Потім порівнюють показник звітного періоду (рік, квартал, місяць) з показниками за минулий період, з показниками споріднених підприємств.
Від цього загального показника продуктивності праці слід перейти до більш деталізованих показників, таких як виробіток одного робітника, виробіток одного основного робітника тощо.
На наступному етапі проводять аналіз основних факторів, що впливали на загальний показник продуктивності праці. Вирішальним фактором є виробіток одного робітника, який, у свою чергу, залежить від факторів використання робочого часу і середньогодинного виробітку одного робітника. Останній показник формують насамперед фактори технічної оснащеності праці, технології, кваліфікації робітників, інтенсивності праці та ін. Завертають аналіз підрахунком резервів зростання продуктивності праці та опрацюванням заходів з їх реалізації.
4. Для оцінювання ефективності використання коштів на оплату праці необхідно використовувати такі показники, як обсяг виробництва продукції в діючих цінах, виручка, сума валового, чистого, капіталізованого прибутку на гривню зарплати і т. ін.
Необхідно визначити фактори зміни кожного показника, що характеризує ефективність використання фонду заробітної плати :
Для факторного аналізу виробництва продукції на гривню заробітної плати можна використати таку модель:
ВП/ФЗП=ВП/ФРЧ*ФРЧ/ΣД*ΣД/ЧР*ЧР/ЧВП:ФЗП/ЧВП= ГВ* Т * Д * ЧР : РЗП
де ВП — випуск продукції в діючих цінах;
ФЗП — фонд заробітної плати персоналу;
ФРЧ — кількість годин, витрачених на виробництво продукції;
ΣД і Д — кількість днів, які відпрацювали відповідно всі
робітники і один робітник за аналізований період;
ЧР — середньооблікова чисельність робітників;
ЧВП — середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу;
ГВ — середньогодинний виробіток продукції;
Т — середня тривалість робочого дня;
ЧР — частка робітників у загальній чисельності персоналу;
РЗП — середньорічна зарплата одного працівника.
Виручка на гривню зарплати, крім перелічених факторів, залежить також від співвідношення реалізованої і виробленої про дукції (частка реалізованої продукції у загальному випуску, Чрц):
В/ФЗП=В/ВП* ВП/ФРЧ * ФРЧ/ΣД * ΣД/ЧР * ЧР/ЧВП : ФЗП/ЧВП = ЧРП*ГВ*Т*Д*ЧР : РЗП.
Прибуток від реалізації продукції на гривню зарплати.
крім названих вище факторів, залежить ще і від рівня рентабельності обороту (Роб)
В аналізі розміру чистого прибутку на гривню заробітної плати додається ще такий фактор, як частка чистого прибутку в загальній сумі валового прибутку.
Аналізуючи зміну розміру капіталізованого прибутку на гривню заробітної плати, необхідно враховувати ще і такий фактор, як частка капіталізованого прибутку у загальній сумі чистого прибутку (Чкп).
5. Трудомісткість — це витрати робочого часу на одиницю або на увесь обсяг виготовленої продукції. Трудомісткість одиниці продукції (Тм) обчислюють за відношенням фонду робочого часу на виготовлення продукції і-го виду до обсягу його виробництва в натуральному або умовно-натуральному вимірі. Можна розрахувати і трудомісткість однієї гривні продукції (загальний фонд робочого часу на виробництво всієї продукції треба поділити на вартість випущеної продукції). Одержаний показник — обернений середнього динному виробітку продукції.
Зниження трудомісткості продукції — найважливіший фактор підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці відбувається передовсім за рахунок зниження трудомісткості продукції, а саме за рахунок виконання плану оргтех-заходів (упровадження досягнень науки і техніки, механізація та автоматизація виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці), збільшення частки покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, перегляду норм виробітку і т. д. У процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану за їі рівнем, причини їі змін і вплив на рівень продуктивності праці. Значний інтерес становить порівняння питомої трудомісткості продукції на різних підприємствах, що дає можливість виявити передовий досвід і розробити заходи для його впровадження на аналізованому підприємстві.
Між змінами загальної трудомісткості і середньогодинного виробітку є обернено пропорційна залежність. Тому, знаючи, як змінилася трудомісткість продукції, можна визначити темпи приросту середньогодинного виробітку:
∆ ГВ % = ∆ Тм % *100 / 100- ∆ Тм %
І навпаки, знаючи темпи зростання продуктивності праці, можна визначити процент зниження трудомісткості продукції.
Оскільки між трудомісткістю продукції і рівнем продуктивності праці є обернено пропорційна залежність, то загальна питома трудомісткість продукції залежить від тих само факторів, що й середньогодинний виробіток робітників.
Зниження або підвищення середнього рівня питомої трудомісткості може відбутися за рахунок зміни її рівня за окремими видами продукції (Тмь) і структури виробництва (Чі). Зі збільшенням частки більш трудомістких виробів середній її рівень зростає, і навпаки: