Методичні рекомендації до самостійної роботи Для студентів спеціальності 030601 "Менеджмент"

Вид материалаМетодичні рекомендації

Содержание


План 1. Задачі та джерела аналізу.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7
ТЕМА: « Аналіз земельних ресурсів і їх використання»

План

1. Задачі та джерела аналізу.

2. Аналіз посівних площ.

3. Структура земельних ресурсів.

Аналіз структури посівних площ

Структура посівних площ багато в чому залежить від виробничого напрямку господарства. Під час аналізу треба виявити такі культури і співвідношення їх у посівах, що забезпечать найбільший вихід продукції і мак­симальний прибуток з одиниці площі.

Розробляючи сівозміну, враховують спеціалізацію гос­подарства, можливості виконання державних замовлень щодо закупівель сільськогосподарської продукції, поліп­шення кормової бази для тваринництва і досягнення мак­симального виходу продукції цри мінімальних витратах. По кожній із сі­возмін визначають загальний вихід основної і побічної продукції у вартісному виразі, а також вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га ріллі і порівню­ють отримані результати по сівозмінах.

Якщо в сівозміні є чистий пар, треба врожай по чисто­му пару порівнювати із загальним урожаєм (культури, ви­рощуваної на пару, і основної) на зайнятих парах.

Порівняльну оцінку продуктивності різних сівозмін у господарстві за виходом валової продукції і кількістю кормових одиниць слід доповнити даними про затрати праці в годинах і виробничі витрати на одиницю площі, одиницю валової продукції у вартісному виразі і па 1 ц корм. од. Аналіз цих показників дає змогу повніше визна­чити економічну ефективність різних видів сівозмін в умо­вах господарства.

Аналізуючи структуру посівних площ у динаміці, ви­значають основний напрямок розвитку рослинництва у господарстві. Скорочен­ня площі посіву під головними, найбільш інтенсивними культурами свідчить про неефективне використання орних земель.

Після дослідження структури і динаміки посівних площ вивчають показники економічної ефективності їх структури і обробітку посівів окремих культур. Для еко­номічного оцінювання структури посівних площ визначають і аналізують показники ва­лової продукції землеробства (у порівнянних цінах) і ви­ходу кормових одиниць на 100 га ріллі, затрати праці і ви­трати виробництва на одиницю валової продукції в грошо­вому виразі, також використовують показник чистого доходу з розрахунку на 1 га, який визначають як різницю між вартістю продукції, отриманої з 1 га, і витра­тами на її виробництво.

Економічну оцінку окремих кормових культур визна­чають у балах.

Нині оптимальніші варіанти структури посівних площ з урахуванням умов даного господарства визначають за до­помогою ЕОМ методами лінійного програмування.

3. Аналіз структури земельних угідь і їх використання

Земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва. Щоб отримувати стійкі високі вро­жаї, треба проводити заходи щодо поліпшен­ня використання сільськогосподарських угідь і підвищення їх родючості, є: науково обгрунтоване розміщення сільського господарства по природно-еконо­мічних зонах, проведення поглибленої і стій­кої спеціалізації сільського господарства із збільшенням виробництва в кожній зоні і кож­ному районі того виду продукції, для якого природні умови є найсприятливішими і який може забезпечити найбільшу прибутковість. Основним завданням є ко­рінне поліпшення, підвищення родючості ме­ліорованих земель, ліквідація відставання у їх господарському освоєнні, забезпечення висо­кої віддачі продукції, виробленої на зрошува­них і осушених землях.

Завданнями аналізу використання землі є вивчення структури земельних угідь у гос­подарстві та виявлення можливостей для їх подальшого розширення і поліпшення, оцінювання виконання плану проведення робіт з поліпшення землі та підвищення ефективності здійснених заходів, вивчення та оцінюван­ня узагальнювальних показників використання земель­них угідь у господарстві.

За даними річного звіту можна визначити структуру земельних угідь, тобто співвідношення окремих видів зе­мель у загальній площі господарства.

Для поглибленого аналізу структури земельних угідь використовують такі показники:
  1. співвідношення площ природних кормових угідь і ріллі;
  2. рівень розораності сільськогосподарських угідь, що показує, яку частку становить рілля в загальній площі сільськогосподарських угідь;
  3. частку посівних площ від площі ріллі в обробітку,
  4. частку площі багаторічних насаджень у площі сіль­ськогосподарських угідь, зміна якої порівняно з минулими роками відображує трансформацію ріллі та інших сільсь­когосподарських угідь під сади, виноградники та інші ба­гаторічні насадження;
  5. частку зрошуваних і осушених земель від площі зе­мель і сільськогосподарських угідь.

При наявності в господарстві осушених земель слід також визначити їх фактичне використання (чи вся осушена площа сільськогос­подарських угідь і ріллі використовувалася у звітному році і який відсоток становить вона від осушеної площі за да­ними земельного обліку).

Заходи щодо поліпшення земельних угідь можна поді­лити на три групи:
  1. розширення площі земель сільськогосподарського призначення (розкорчовування чагарників, осушення боліт);
  2. поліпшення структури сільськогосподарських зе­мель, трансформація низькопродуктивних угідь у високо­продуктивні (оранка цілинних і перелогових земель);

3) створення умов для більш інтенсивного використан­ня сільськогосподарських земель без зміни їх структури
(зрошення земель, осушення заболочених лук, поверхневе
поліпшення лук і пасовищ).


Заходи щодо поліпшення земель необхідно проводити за рахунок коштів, виділених на капіталовкладення

Узагальнюючими при визначенні економічної ефектив­ності використання земель у господарстві можуть бути такі показники, як обсяг валової продукції сільського гос­подарства у порівнянних цінах, розмір валового і чистого доходу з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.

Маючи дані про якість сільськогосподарських угідь по господарствах району у балах, можна способом кореляції визначити залежність виходу валової продукції (У) від якості земель (X) і приріст продукції з підвищенням якості земель на 1 бал, а також порівняти фактичний вихід вало­вої продукції на 100 га сільськогосподарських угідь у кож­ному господарстві з теоретичним його рівнем Ух

Оптимальні навантаження площі на одного пра­цівника або на одиницю тяглової сили забезпечують ефек­тивне використання сільськогосподарських земель.

При порівняльному аналізі показників зем­лезабезпеченості господарств слід враховувати розход­ження в методиці розрахунку цих показників, пов язані з наявним розходженням у складі робочої сили. Велику по­рівнянність має показник середньорічної чисельності пра­цівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Використовуючи його, можна визначити кількість умовних гектарів, що припадає на одного середньорічного праців­ника, зайнятого в сільському господарстві.


ТЕМА: « Аналіз використання трудових ресурсів»

План

1. Задачі та джерела аналізу трудових ресурсів.

2. Аналіз забезпечення підприємства трудовими ресурсами.

3. Аналіз продуктивності праці.

4. Аналіз використання фонду заробітної плати.

5. Аналіз трудомісткості продукції.


1. Основними завданнями аналізу є:
  • вивчення та оцінювання забезпеченості підприємства і його структурних підрозділів персоналом загалом, а також за катего­ріями і професіями;
  • визначення і вивчення показників плинності кадрів;
  • виявлення резервів персоналу повнішого й ефективнішого використання.

. Джерелами інформації для аналізу є план праці, статистична звітність форма № 1-ПВ "Звіт з праці", форма № 3-ПВ "Звіт про використання робочого часу", форма № 6-ПВ "Звіт про кількість працівників, їхній якісний склад та професійне навчання", фор­ма № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакант­них посад) на потребу в працівниках", форма № 1-ПВ (умови праці) "Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу із шкідливими умовами праці", форма № 1-ПВ (заборгованість) "Звіт про стан заборгованості з виплати заробітної плати", дані табельного обліку і відділу кадрів.

2. Забезпеченість підприємства персоналом визначають по­рівнюванням фактичної чисельності працівників за категоріями і професіями з плановими потребами. Особливу увагу приділяють аналізу забезпеченості підприємства кадрами найважливіших професій. Необхідно аналізувати і якісний склад персоналу за рівнем кваліфікації.

Для оцінювання відповідності кваліфікації виробничого пер­соналу складності виконуваних робіт порівнюють середні тарифні розряди робіт і робітників.

Якщо фактичний середній тарифний розряд робітників ниж­чий від планового і нижчий від середнього тарифного розряду робіт, то це може призвести до випуску менш якісної продукції. Якщо середній розряд робітників вищий від середнього тарифно­го розряду робіт, то робітникам потрібно здійснювати доплату за використання їх на менш кваліфікованих роботах.

Отже, таке порівняння дає можливість визначити, на­скільки правильно підібрано і розставлено виробничий персо­нал по дільницях, а також чи правильно планують його заро­бітну плату.

Адміністративно-управлінський персонал необхідно пере­вірити на відповідність фактичного рівня освіченості кожного працівника посаді, яку він обіймає, і вивчити питання, пов'язані з добором кадрів, підготовкою їх і підвищенням кваліфікації.

Кваліфікаційний рівень працівників багато в чому залежить від їхнього віку, стажу роботи, освіти і т. д. Тому в процесі аналі­зу вивчають зміни у складі робітників за цими ознаками.

Напруженість у забезпеченні підприємства трудовими ресур­сами може бути дещо зменшеною за рахунок повнішого викори­стання наявної робочої сили, зростання продуктивності праці, інтенсифікації виробництва, комплексної механізації та автома­тизації виробничих процесів, підвищення рівня технічного обладнання підприємства, удосконалення технології та організації ви­робництва. У процесі аналізу має бути виявлено резерви скоро­чення потреби у трудових ресурсах унаслідок проведення пере­лічених вище та інших заходів.

Якщо підприємство розширює свою діяльність, збільшує ви­робничі потужності, створює нові робочі місця, то слід визначи­ти додаткову потребу в персоналі за категоріями та професіями і джерела залучення їх.

Резерв збільшення випуску продукції за рахунок створення додаткових робочих місць визначають множенням їхнього при­росту на фактичний середньорічний виробіток одного працівни­ка у звітному періоді.

3. Показники продуктивності праці характеризують якісний бік використання робочої сили на підприємстві. Навіть більше, продуктивність праці є одним із найважливіших узагальню­ючих показників діяльності кожного підприємства. Це зумов­лює необхідність дуже ретельного вивчення цього показника під час будь-якого аналізу.

Продуктивність праці визначають двома способами: кіль­кістю продукції, випущеної за одиницю робочого часу, та кіль­кістю часу, витраченого на виготовлення одного виробу. Остан­ній показник називають трудомісткістю продукції.

Продуктивність праці визначають як у натуральному, так і у вартісному вираженнях. Натуральні вимірники викорис­товують там, де виробляють один вид продукції або кілька дуже схожих виробів. Грошовий вимірник має більш універ­сальний характер і може бути використаний на будь-якому підприємстві, в галузі тощо.

Аналіз розпочинають з оцінки виконання плану з виробіт­ку одного працівника у вартісному вираженні. Потім порів­нюють показник звітного періоду (рік, квартал, місяць) з показ­никами за минулий період, з показниками споріднених під­приємств.

Від цього загального показника продуктивності праці слід перейти до більш деталізованих показників, таких як виробі­ток одного робітника, виробіток одного основного робітника тощо.

На наступному етапі проводять аналіз основних факторів, що впливали на загальний показник продуктивності праці. Вирішальним фактором є виробіток одного робітника, який, у свою чергу, залежить від факторів використання робочого часу і середньогодинного виробітку одного робітника. Ос­танній показник формують насамперед фактори технічної оснащеності праці, технології, кваліфікації робітників, інтен­сивності праці та ін. Завертають аналіз підрахунком ре­зервів зростання продуктивності праці та опрацюванням за­ходів з їх реалізації.

4. Для оцінювання ефективності використання коштів на опла­ту праці необхідно використовувати такі показники, як обсяг виробництва продукції в діючих цінах, виручка, сума валового, чистого, капіталізованого прибутку на гривню зарплати і т. ін.

Необхідно визначити фактори зміни кожного по­казника, що характеризує ефективність використання фонду за­робітної плати :

Для факторного аналізу виробництва продукції на гривню заробітної плати можна використати таку модель:

ВП/ФЗП=ВП/ФРЧ*ФРЧ/ΣД*ΣД/ЧР*ЧР/ЧВП:ФЗП/ЧВП= ГВ* Т * Д * ЧР : РЗП

де ВП випуск продукції в діючих цінах;

ФЗП фонд заробітної плати персоналу;

ФРЧ кількість годин, витрачених на виробництво про­дукції;

ΣД і Д — кількість днів, які відпрацювали відповідно всі

робітники і один робітник за аналізований період;

ЧР середньооблікова чисельність робітників;

ЧВП середньооблікова чисельність промислово-виробничо­го персоналу;

ГВ середньогодинний виробіток продукції;

Т середня тривалість робочого дня;

ЧР частка робітників у загальній чисельності персоналу;

РЗП середньорічна зарплата одного працівника.

Виручка на гривню зарплати, крім перелічених факторів, залежить також від співвідношення реалізованої і виробленої про дукції (частка реалізованої продукції у загальному випуску, Чрц):

В/ФЗП=В/ВП* ВП/ФРЧ * ФРЧ/ΣД * ΣД/ЧР * ЧР/ЧВП : ФЗП/ЧВП = ЧРП*ГВ*Т*Д*ЧР : РЗП.

Прибуток від реалізації продукції на гривню зарплати.

крім названих вище факторів, залежить ще і від рівня рентабельності обороту (Роб)

В аналізі розміру чистого прибутку на гривню заробітної плати додається ще такий фактор, як частка чистого прибутку в загальній сумі валового прибутку.

Аналізуючи зміну розміру капіталізованого прибутку на грив­ню заробітної плати, необхідно враховувати ще і такий фактор, як частка капіталізованого прибутку у загальній сумі чистого при­бутку (Чкп).

5. Трудомісткість це витрати робочого часу на одиницю або на увесь обсяг виготовленої продукції. Трудомісткість одиниці про­дукції (Тм) обчислюють за відношенням фонду робочого часу на виготовлення продукції і-го виду до обсягу його виробництва в натуральному або умовно-натуральному вимірі. Можна розраху­вати і трудомісткість однієї гривні продукції (загальний фонд ро­бочого часу на виробництво всієї продукції треба поділити на вартість випущеної продукції). Одержаний показникоберне­ний середнього динному виробітку продукції.

Зниження трудомісткості продукціїнайважливіший фак­тор підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці відбувається передовсім за рахунок зниження трудо­місткості продукції, а саме за рахунок виконання плану оргтех-заходів (упровадження досягнень науки і техніки, механізація та автоматизація виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці), збільшення частки покупних напівфабри­катів і комплектуючих виробів, перегляду норм виробітку і т. д. У процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, вико­нання плану за їі рівнем, причини їі змін і вплив на рівень продук­тивності праці. Значний інтерес становить порівняння питомої трудомісткості продукції на різних підприємствах, що дає мож­ливість виявити передовий досвід і розробити заходи для його впровадження на аналізованому підприємстві.

Між змінами загальної трудомісткості і середньогодинного виробітку є обернено пропорційна залежність. Тому, знаючи, як змінилася трудомісткість продукції, можна визначити темпи при­росту середньогодинного виробітку:

ГВ % =Тм % *100 / 100- Тм %

І навпаки, знаючи темпи зростання продуктивності праці, можна визначити процент зниження трудомісткості продукції.

Оскільки між трудомісткістю продукції і рівнем продуктив­ності праці є обернено пропорційна залежність, то загальна пи­тома трудомісткість продукції залежить від тих само фак­торів, що й середньогодинний виробіток робітників.

Зниження або підвищення середнього рівня питомої трудо­місткості може відбутися за рахунок зміни її рівня за окремими видами продукції (Тмь) і структури виробництва (Чі). Зі збільшен­ням частки більш трудомістких виробів середній її рівень зрос­тає, і навпаки: