В. Н. Денисов доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України, професор

Вид материала

Документы

Содержание Запитання та завдання 1.7. Політична інтеграція країн європейського союзу Розвиток ЄПС після Маастрихтського договору. 84 Спільна політика безпеки. 1.8. Європейський союз та його громадяни Свободи громадян у межах спільного ринку. Вирішення соціальних проблем. Запитання і завдання

Подобный материал:

• Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській, 2088.13kb.
• Андидат юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України,, 6423.4kb.
• Професор, д ю. н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту, 32853.41kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 310.53kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 4134.86kb.
• Ю. М. Грошовий, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор,, 4780.01kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11391.98kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11412.44kb.

Запитання та завдання:

1. Назвіть види джерел права Європейського Союзу.

2. У чому полягає зміст принципу субсидіарності права Європей ського Союзу?

3. Яке значення установчих договорів Європейського Союзу в сис темі джерел права ЄС?

4. Яка структура права Європейського Союзу?

5. Які риси притаманні праву ЄС як правовій системі sui generis?

6. Які форми захисту права ЄС?

7. Які тенденції розвитку права ЄС в умовах його розширення?

81

1.7. ПОЛІТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Реалізація планів європейської інтеграції у сфері політики на­штовхнулася на перешкоду так званих державницьких інтересів. Це підтвердили спроби утворити у 50-х роках в рамках Ради Європи та Європейського співтовариства вугілля і сталі європейських політичних організацій. Фіаско Європейського оборонного співтовариства було ударом для ентузіастів політичного об'єднання Європи. Це означало повернення до «політики малих кроків» і досягнення поставленої мети обхідним шляхом. Єдиною до застосування формою реалізації об'єднання в тогочасних умовах стала економічна інтеграція.

На початку 60-х років питання політичної єдності Європи постало знову. Однак позиції щодо способів і форми її втілення були різними - від федеральних ідей, яким особливо симпатизувала Німеччина, до концепції менш тісної співпраці, з дотриманням певної суверенності. Запеклим прихильником ідеї об'єднаної Європи, яка базувалася б на конфедераційній моделі, була Франція.

Започаткування в 70-х роках Європейського політичного співро­бітництва (ЄПС) як міжнародної системи консультацій зі спільної зовнішньої політики, було першим конкретним і вдалим кроком у напрямку вироблення системи постійних контактів і співпраці дер-жав-членів Європейських Співтовариств у спільному формуванні зовнішньої політики.

Головною метою ЄПС стало прагнення до формування та реаліза­ції спільної європейської зовнішньої політики. Така система повинна була слугувати кращому розумінню становища держав-членів, обміну

82

інформацією, особливо політичного характеру, гармонізації точок зору окремих держав, подоланню перешкод у формуванні спільної позиції, а також зміцненню солідарності між сторонами ЄПС.

Важливим етапом у процесі політичного об'єднання західноєв­ропейських держав було прийняття 1986 р. Єдиного європейського акту (ЄЄА). Він офіційно вводив у коло координаційних зусиль членів Співтовариства «політичні й економічні аспекти безпеки». Ця формула була результатом досить складного компромісу, який враховував ін­тереси нейтральної Ірландії, а також особливу позицію Греції й Данії, які виступали проти поширення співробітництва на «сферу озброєнь, продаж зброї третім країнам, на політику оборони та питання роз­зброєння». Було вирішено також, не зважаючи на зусилля Італії, що аспекти «оборони» взагалі будуть вилучені з тексту ЄЄА. Франко-німецький проект, що ліг в основу § 6 ст. ЗО ЄЄА, вже не розглядав питання військової політики, а обмежувався лише «технологічним та промисловим співробітництвом, необхідним для забезпечення безпе­ки». Отже, ЄЄА залишив військові аспекти співробітництва за межами компетенції органів ЄЕС.

Розвиток ЄПС після Маастрихтського договору. Попри існуючі труднощі, 11 грудня 1991 р. голови держав і урядів країн-членів Єв­ропейських співтовариств виробили в Маастрихті проект Договору про Європейський Союз. В ньому було передбачено також утворення економічного і валютного союзу та союзу політичного. В першій версії проекту Договору підготовленого на конференції в Маастрихті було сказано, що він буде новим етапом, який приведе до утворення Союзу у формі федерації. Однак через незгоду Великобританії в його кінцевій версії слова «форма федерації» було змінено словами, що цей Договір є новим етапом в процесі утворення «тісного союзу».

Після підписання 1992 р. Маастрихтського договору сталися якісно нові зміни в розвитку ЄПС. На основі постанов цього договору було здійснено перетворення Європейського політичного співробітництва в систему Спільної зовнішньої політики та політики безпеки держав Європейських співтовариств.

Договір про Європейський Союз, в якому передбачено утворення Спільної зовнішньої політики та політики безпеки, яка (окрім зовніш­ньої політики) охоплює також питання стосовно безпеки Європей-

83

ського Союзу, є першим кроком в напрямку уніфікації військової та оборонної сфери Європейського Союзу. Головна роль в реалізації цієї політики належить існуючій з 1954 р. організації військового характеру - Західноєвропейському Союзу, який став оборонним компонентом Європейського Союзу. Це створило передумови для нових стосунків Європейського союзу і НАТО.

Амстердамський договір - це третя велика група реформ (після ЄЄА та Маастрихтського Договору), які модифікують установчі до­говори Європейських співтовариств. Згідно зі ст. В п. 1 Договору про ЄЄ, предметом перегляду повинен був стати контроль запроваджених Маастрихтським Договором політик і форм співпраці з метою «за­безпечити цілісність механізмів і органів Співтовариств». Питання дієвої здатності інституцій стало основним завданням міжнародної конференції з огляду на майбутнє розширення Союзу. Окрім того, ре­форма Договору повинна була також підготувати Європейський Союз до викликів глобального характеру, а також до об'єднання політики правосуддя та внутрішньої політики для забезпечення внутрішньої безпеки, збільшення прозорості та наближення Союзу до громадян, здійснення кроків у напрямі поглиблення інтеграції.

Значні зміни Амстердамський договір запровадив у кількох галу­зях, поміж іншими у Спільній зовнішній політиці та політиці безпеки (СЗППБ).

Амстердамським договором не вдалося ліквідувати основного недоліку СЗППБ: стратегічні рішення і надалі повинні прийматися одноголосно, однак спираючись на засаду більшості щодо основних засобів реалізації окремі держави-члени можуть забезпечувати власні національні інтереси. А це означає, що стосовно всієї сфери СЗППБ існує де-факто право вето. І через те Європа не в стані, незважаючи на її нове обличчя, проводити ефективну зовнішню політику.

Амстердамський договір ще не є конституцією в національно державному сенсі. Інституційна структура, яка подається в договорі, відповідає федеральній формі устрою: з одного боку зміцнення орга­нів ЄС, а з іншого - підкреслення ролі національної держави і засади субсидіарності. Загалом Амстердамський договір як продовження поетапного поглиблення відносин складений у традиціях ЄЄА та Маастрихтського договору.

84

Спільна політика безпеки. Очевидним є той факт, що чим ви­щий рівень інтеграційних процесів, тим чіткіше вимальовується необхідність спільних зусиль у сфері військово-політичного співро­бітництва.

ЄПС було перетворено на Спільну зовнішню політику і політику безпеки ЄС (ст. Л J4 Маастрихтського договору). В такий спосіб ЄС мав на меті здійснювати змінені після вичерпання конфлікту Схід-За-хід інтереси безпеки, особливо щодо нових конфліктів найближчих сусідів ЄС, що в кінцевому підсумку повинно спричинити до утворення спільної оборони, яка є необхідною умовою переходу до політичного союзу.

Описані в ст. J4 Договору про ЄС відносини між ЄС та ЗЄС мають виразно тимчасовий характер і передбачають реформування. Однак серед країн-членів ЄС неодноразово висловлювався сумнів щодо того, якої інституційної форми потрібно буде надати ЗЄС згідно Договору про ЄС, де зазначалося, що ЗЄС є «інтегральним елементом розвитку ЄС». Позиція утримання надалі автономії ЗЄС і ЄС, яку представляє Великобританія, протиставляється поглядам, принаймні поступового включення завдань ЗЄС до сфери ЄС і структурної інтеграції.

З точки зору традиційного дипломатичного розуміння нововведення в рамках СЗППБ був зазначений в ст. 13 п.2 Договору про ЄС відхід від умови консенсусу. Наскільки контроверсійним був цей крок, показує не тільки складно сформульований текст Договору, в якому обмежується прийняття рішень більшістю з питань реалізації спільних дій та в якому сформульовані головні дефініції цих дій, прийняті попередньо одностайно, а також той факт, що всі прийняті спільні дії протягом 1993-1997 pp. приймалися на основі спільної згоди. Це доказ того, на скільки важко впроваджується ця інновація.

Уже після прийняття перших постанов стосовно СЗППБ на початку 90-х років стало ясно, що деякі фрагменти, наприклад, стосовно роз­ширення компетенцій ЄС в галузі політики безпеки та оборони, а також поява 1998 р. договору стосовно системи ЗЄС будуть так чи інакше вимагати перегляду. Тому не дивно, що в 1994-1995 pp. Порушувалися питання щодо реформування СЗППБ. Незважаючи на розходження ін­тересів у колі держав-членів ЄС у 1996-1997 pp. в рамках міжнародної конференції стосовно перегляду Договору про ЄС вдалося визначити та спрогнозувати помилки і недоліки СЗППБ.

85

Нового імпульсу ЄС у сфері безпеки і оборони надали насамперед істотні зміни позиції Великобританії, віддавна опозиційної щодо про­сування ЄС-ЗЄС до спільної оборони. У жовтні 1998 року прем'єр-міністр Великобританії Тоні Блер на саміті у Портшахі оголосив, що його країна підтримує формування оборонної складової в ЄС, а також визнав можливою інтеграцію ЗЄС у ЄС.

Формування СЗППБ прискорив міжетнічний конфлікт у Косово. Всупереч протидії деяких нейтральних держав на сесії Європейської Ради у Кьольні (червень 1999 p.), Генеральним секретарем Ради ЄС і Вищим представником ЄС із питань СЗППБ було призначено колиш­нього Генерального секретаря НАТО Хав'єра Солану. А на черговій сесії Ради ЄС у Брюсселі 15 листопада 1999 р. вирішено об'єднати посади Генерального секретаря Ради ЄС і Вищого представника ЄС із питань СЗППБ і Генерального секретаря ЗЄС, що зумовило при­значення новим Генеральним Секретарем ЗЄС Х.Солану. На цій же сесії Ради ЄС, у який взяли участь міністри оборони ЄС, було при­йнято рішення створити до кінця 2003 р. європейські сили швидкого реагування (ЄСШР). Передбачалось, що ЄС зможе протягом 60 днів розгортати підрозділи чисельністю 60 тис. осіб для здійснення гума­нітарних і миротворчих акцій тривалістю не менше року в районах, де не розташовані сили НАТО. Поряд із сухопутними силами (60 тис. осіб) ЄСШР включатимуть військово-морські і повітряні підрозділи, а також засоби зв'язку, керівництва і контролю. До участі у формуванні цих сил були запрошені всі країни-кандидати на вступ до ЄС, а також ті країни-члени НАТО, які не входять до Євросоюзу.

Інституційний аспект зовнішньої політики і політики безпе­ки. СЗППБ з інституційної точки зору складається з чотирьох рівнів. Найвищу позицію посідає Європейська Рада, яка визначає засади і загальні напрями спільної закордонної політики і політики безпеки, а також приймає необхідні рішення для її втілення, наглядає за її єд­ністю і ефективністю. Другий щабель процесу прийняття рішень у цій сфері становить Рада ЄС у складі міністрів закордонних справ. Оскільки інституційні рамки СЗППБ обмежені політичним рівнем, то важливе значення має робота Політичного Комітету, який складається з керівників політичних відділів у міністерствах закордонних справ країн-членів. Звичайно, цей комітет забезпечує аналітично-підготов-

86

чу роботу питань, що стосуються СЗППБ на вимогу Ради ЄС, або з власної ініціативи, відстежує її втілення. Однак, його давня функція посередника між політичним і адміністративним рівнями у проведенні СЗППБ передана Комітету постійних представників. До компетенції цього органу, до якого входять посли, а також політичних функціо­нерів теж належить підготовка роботи Ради. Але Комітет постійних представників діє як координаційний технічний підрозділ. Політичний комітет і Комітет постійних представників використовують у своїй роботі допомогу 27 робочих груп, які регулярно працюють у Брюсселі. Іншим важливим елементом цього четвертого рівня ієрархії СЗППБ є регулярні, звичайно щомісячні, зустрічі послів країн-членів ЄС у державах, що не належать до Євросоюзу, а також на міжнародних конференціях та в організаціях.

Маастрихтський договір узаконив систематичну співпрацю між країнами-членами, а також спільні дії у сферах, які належать до важливих взаємних інтересів. Систематичне співробітництво - це класичний зразок багатосторонньої дипломатичної співпраці. Вона спирається на взаємне інформування і узгодження в межах Ради кож­ної проблеми, яка становить спільний інтерес. На зовні це має вигляд візитів на вищому рівні від імені ЄС, декларацій і політичних комю­ніке, ініціювання переговорів, стороною яких є ЄС, висилання місій спостерігачів. Систематичне співробітництво, пов'язане з діяльністю в міжнародних організаціях і конференціях.

Другий інструмент - спільні дії є нововведенням, запровадженим Договором про ЄС. Джерелом спільної дії повинні бути загальні на­прями, затверджені Європейською Радою. ЄР на засіданні в Лісабоні визначила геополітичні сфери важливих чи необхідних дій. їх крите­рієм стало існування спільних інтересів держав-членів Євросоюзу, у тому числі географічна близькість даного регіону або країни, важливий інтерес ЄС у запевненні там політичної або господарської стабільності, або існування загрози для інтересів безпеки ЄС. Європейська Рада віднесла до таких територій Центрально-Східну Європу, а особливо СНД і Балкани, Середземноморський регіон та Близький Схід.

На відміну від механізму ЄПС, «спільні дії» передбачають вико­ристання Європейським Союзом збройних сил як автономно, так і у колективних операціях у рамках НАТО чи ОБСЄ. Були виділені такі регіони, де ЄС мав намір підтримувати глобальний мирний процес:

87

Центральна і Східна Європа; колишня Югославія; Росія; Середзем­номор'я та Магрибу, у тому числі Близький і Середній Схід; Південна Африка. Крім цього списку ЄС зобов'язався підтримувати мир і ста­більність у Європі й з цією метою виробити Пакт стабільності. Що стосується політики безпеки, то ЄС виділив чотири сфери, де можливе застосування спільних дій: 1) Західноєвропейський Союз; 2) політика роззброєння й контролю за озброєнням у Європі; 3) питання, пов'язані з нерозповсюдженням ядерної зброї; 4) економічні аспекти безпеки, у тому числі, контроль за передачею військових технологій третім країнам та експорт озброєння.

У 90-х роках було здійснено справжній прорив у сфері політичної інтеграції та політики безпеки, що виявилося в розвитку взаємодії структур ЄС та ЗЄС у напрямку поетапної інтеграції ЗЄС у ЄС; по­глибленні інституціональної та оперативної взаємодії євроструктур із НАТО; створення Європейських сил швидкого реагування; реоргані­зації Атлантичного альянсу відповідно до нових потреб, що змінить позиції у блоці європейського вектора.

Запитання і завдання:

1. Що є основою політичної інтеграції країн Європейського Со­юзу?

2. Назвіть основні положення Маастрихтського договору щодо політичної інтеграції?

3. Які основні складові спільної політики безпеки?

4. Що таке Західноєвропейський Союз і які його функції?

88


1.8. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ТА ЙОГО ГРОМАДЯНИ

Європейські співтовариства створювалися не тільки для того, щоб прискорити економічне зростання держав, а й для поліпшення умов праці та життя населення, для згуртування спільноти громадян та на­лагодження позитивних зв'язків між громадянином та інститутами інтеграції (Європа громадян). Сприяти цьому покликані різні заходи, які б проводилися під егідою спільнот (наприклад, у сфері соціальної політики), а також розбудова прав індивідів.

Під час обговорень Маастрихтського договору було визнано, що дуже мало зроблено в соціальній сфері. В зв'язку з цим до основних цілей ЄС додано «зміцнення охорони прав та інтересів громадян держав-учасниць через запровадження громадянства Союзу». Таке громадянство не повинно замінити чи скасувати національне гро­мадянство, а повинно бути лише доповненням. Громадянами ЄС є громадяни держав-учасниць.

Громадянство ЄС означає, що встановився правовий зв'язок між Со­юзом та особами, які володіють громадянством держав-учасниць. Вони можуть користуватися правами, які надаються їм ЄС, а обов'язком Союзу є повага та охорона цих прав.

Перелік прав громадян ЄС досить невеликий. До нього входять:

1. Право вільного пересування і перебування на території кожної держави-учасниці ЄС.

2. Право вибору (активне і пасивне) до місцевих органів та до Євро­пейського Парламенту за місцем проживання на території кожної держави-учасниці. Це означає, що особа з однієї держави-учасниці, яка проживає в іншій державі-учасниці ЄС, володіє в обмеженій

89

кількості такими ж виборчими правами, як і громадяни країни, в якій вона на даний момент перебуває. На підставі положень Спів­товариств, держави-учасниці мають право обмежувати деякі права іноземців або встановлювати особливі умови набуття виборчих прав. Наприклад, можуть зробити застереження, що іноземці не мають права займати виборних посад.

3. Право на дипломатичний захист будь-якої держави-учасниці у випадку перебування в третій країні, в якій немає представництва своєї держави.

4. Право подання прохання до Європарламенту та Уповноваженого з прав громадян. Петиції, які подаються до Парламенту, повинні стосуватися безпосередньо громадянина. За останні роки гро­мадяни все більше звертаються до Парламенту з петиціями, які переважно стосуються охорони навколишнього середовища та соціальних послуг в умовах спільного ринку.

Уповноважений з прав громадян приймає і вивчає скарги щодо ви­падків протиправної діяльності інституцій чи органів Співтовариств. Він не може займатися справами, які вже розглядаються судом.

Права громадян охороняються двома способами: в судовому та по-засудовому порядку. В першому випадку вони підлягають юрисдикції Європейського Суду, в другому - Європейській Комісії, Уповноваже­ному з прав громадян (подання скарг) та Парламенту (подання петицій та можливість скликання спеціальної слідчої комісії).

Свободи громадян у межах спільного ринку. Починаючи з 60-х років керівництво Співтовариств намагалося полегшити пересування осіб та розширити свободу підприємництва на їх території. З цього скористали деякі суспільні групи, але й вони наштовхувалися на різ­ні бар'єри, що існували між державами. В 1985 р. для всіх громадян були введені європейські паспорти, які полегшували перетин кордону. Однак міждержавні бар'єри були скасовані лише після підписання договору про створення спільного ринку, офіційно відкритого на по­чатку 1993 р.

Однією з основних засад спільного ринку є свобода пересування. Вона стосується громадян усіх держав-учасниць. її складають свобода пересування, свобода вибору місця праці і проживання на території всього ЄС.

90

Зі створенням спільного ринку значною мірою було обмежено контроль на прикордонних переходах всередині ЄС, завдяки чому кордон можна перетинати без усяких перешкод, а довгі черги для перевірки багажу чи документів залишилися в минулому.

Кожна особа може купити за кордоном і ввезти до своєї країни товари будь-якої вартості, не декларувати їх і не сплачувати мита за однієї умови: ці товари повинні використовуватися для власних потреб. Завдяки цьому можна робити покупки там, де дешевше.

Щоб уникнути зловживань на деякі товари, зокрема, на тютюнові та алкогольні вироби, введені ввізні обмеження.

Кількість деяких товарів, які дозволено ввозити з-за кордону:

• 400 сигарет,

• 200 сигар,

• 1 кг тютюну,

• 10 л алкоголю з високим вмістом спирту,

• 20 л аперитиву,

• 90 л вина,

• НО л пива.

Також спеціальні умови введені на закупівлю за кордоном нових автомобілів чи інших транспортних засобів.

Варто додати, що на деяких прикордонних переходах, передусім у портах та аеропортах, і надалі діє паспортний контроль. Це робиться з міркувань безпеки, - щоб запобігти міжнародному тероризму, неле­гальній міграції та торгівлі наркотиками. Надзвичайними залишаються умови контролю при перетині кордонів Великобританії та Ірландії.

Повну свободу пересування мають тільки громадяни країн Шенген-ської групи. До неї входять країни, які 1985 р. підписали угоду в Шенгені (село в Люксембурзі), та країни, які приєдналися до неї пізніше.

Окрім свободи пересування, спільний ринок передбачає можливість вибору місця проживання та праці в кожній крані ЄС.

З цих умов користають:

1) наймані працівники, бо мають можливість без дискримінації шукати і отримувати роботу в будь-якій країні-учасниці ЄС. Од­нак для іноземців не доступні посади, займаючи які особа бере участь у виконанні публічної влади;

91

2) особи, які працюють за свій рахунок, а зокрема ті, хто заснував підприємство для надання послуг (наприклад, лікарі, адвокати, медсестри) або хоче це зробити. Вони мають право проживання в тій країні, в якій розташована їхня фірма;

3) особи, пов'язані з працівниками, насамперед, подружжя, діти (до 21 року) та батьки, які перебувають на їхньому утриманні. Працівник повинен надати їм відповідні умови проживання;

4) пенсіонери і члени їхніх сімей, бо можуть оселятися в будь-якій країні-учасниці ЄС, якщо мають відповідне медичне забезпечення (страхівку) та отримують з країни походження достатні доходи (бо не будуть тягарем для соціальних служб країни-реципієнта);

5) студенти і члени їхніх сімей можуть перебувати в країні-учасниці, якщо мають достатньо коштів, медичну страхівку;

6) інші громадяни можуть оселитися у будь-якій країні-учасниці ЄС, якщо мають відповідну медичну страхівку і достатньо грошей.

Окреслені обмеження були запроваджені для того, щоб запобігти масовим міграціям людей у країни з більш розвиненою соціальною політикою щодо соціального забезпечення.

Вирішення соціальних проблем. З розвитком інтеграції європей­ські інституції все більше займаються соціальними питаннями: поліп­шенням умов праці і життя, охороною здоров'я, безпекою громадян, поліпшенням житлових умов молоді та безробітних. Однак через опір місцевих властей європейські інституції мають мало прав у цій сфері і залишаються тільки дорадчим органом.

ЄС провадить діяльність, спрямовану на підтримку різних соці­альних груп. Одним з напрямів такої діяльності є соціальна політика, сконцентрована на питаннях працівників. Предметом її зацікавлення є питання зайнятості, право праці, умови та безпека праці, соціальне забезпечення, навчання та підвищення кваліфікації працівників.

Ще 1961 р. був створений Європейський соціальний фонд, через який почали фінансуватися різні заходи, передусім, зі скорочення безробіття. Серед таких заходів можна назвати: переселення людей у місця, де не вистачає робочої сили, перекваліфікація робітників, залучення неповно-справних та безробітної молоді до професійного життя. До 90-х років фонд займався переважно людьми, котрі втратили роботу в галузях еко-

92

номіки, що занепадають (видобувна, сталеварна, текстильна промисло­вість) .Зараз його увага сконцентрована на підготовці безробітної молоді та допомозі тим, хто довгий час не може знайти роботу.

Враховуючи високий рівень безробіття в ЄС (приблизно 11%, з яких 45% - це особи, які залишалися без роботи понад рік), можливості фонду невеликі. В 1990 р. допомогу надано близько 2,8 млн. осіб.

У 1989 р. в Страсбурзі прийнято Соціальну Хартію. Вона не має обов'язкового характеру, а є лише прикладом моделі прав робітників і слугує основою для формування подальшої соціальної політики. її поява засвідчила те, що «соціальний вимір» внутрішнього ринку не менш важливий, аніж економічний.

Перелік прав робітників у Соціальній Хартії:

• право на працю в будь-якій країні ЄС на тих самих умовах, що й у громадян держави-реципієнта;

• право на справедливу винагороду і користування соціальними послугами в державі-реципієнті;

• право на поліпшення умов праці та життя;

• право на соціальну опіку;

• право на створення товариств та проведення колективних пере­говорів з працедавцями;

• право на професійне навчання;

• право рівності між чоловіками та жінками;

• право на отримання інформації, консультацій та участь в управ­лінні підприємствами, передусім міжнародними;

• право на охорону здоров'я та безпеку за місцем праці;

• право дітей та молоді на працю у віці після 15 років, заборона нічної праці у віці 15-18 років;

• право пенсіонерів на пристойне життя, соціальну та медичну допомогу;

• право неповносправних осіб на спеціальну опіку в умовах про­фесійного та соціального залучення.

Запроваджуючи вільне пересування товарів, ЄС водночас запро­ваджує заходи, спрямовані на охорону прав споживача. Європейське право окреслює норми, яким повинні відповідати товари, що реалізу­ються на внутрішньому ринку. Виробник зобов'язаний вміщувати на етикетках повну інформацію про товар. Кожна держава ЄС, вилучаючи з ринку якийсь небезпечний для споживача товар, повинна відразу

93

повідомити про це Єврокомісію, яка, своєю чергою, зобов'язує решту держав зробити те саме стосовно даного товару. На рівні Спільнот інтереси споживачів представляє Європейська унія споживачів.

ЄС також займається проблемами здоров'я населення, в його розпо­рядженні є науково-дослідні установи, які вивчають вплив промисло­вих і продуктових товарів на здоров'я людей. Крім того, ЄС розробляє і фінансує програми запобігання найважчим хворобам (наприклад, «Європа проти раку»). Поліпшення рівня здоров'я та життя людей на­лежить також до цілей політики охорони навколишнього середовища, яку ЄС реалізує з початку 70-х років.

Особливе місце в справах ЄС відведене питанням молоді. Йдеться насамперед про підготовку молодих людей до життя та праці за умов спільного ринку. Цьому служать різні допоміжні програми навчання, підвищення кваліфікації, вивчення іноземних мов. До найпопуляр-ніших належить програма «Еразмус», за якою студенти можуть без­коштовно навчатися протягом року у вищих навчальних закладах за кордоном, але в межах ЄС.

Однією з основних проблем держав є забезпечення безпеки гро­мадянам в умовах відкритих кордонів, запобігання злочинності. На основі Маастрихтського договору держави зобов'язалися співпрацю­вати у цій галузі. Багато в цій сфері зроблено державами Шенгенської групи. Створена Шенгенська інформаційна система (SIS), завданням якої є накопичення та обмін даними між поліцейськими управліннями держав та можливість проводити операції із затримання злочинців на територіях сусідніх держав-учасниць Шенгенської групи.

Запитання і завдання:

1. Які права входять до Переліку прав громадян Європейського Союзу?

2. Які обмеження введені в межах ЄС для того, щоб запобігти масовим міграціям людей в країни з більш розвинутою соціальною політикою щодо соціального забезпечення?

3. Які основні завдання ЄС у сфері соціального захисту?

4. Яка основна мета соціальної політики ЄС та які заходи її здій­снення?

94