В. Н. Денисов доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України, професор

Вид материала

Документы

Содержание Г передмова 1.1. Етапи європейської інтеграції Створення нових об'єднань. Договір про Європейський Союз. 18 Реформування Євросоюзу. Запитання і завдання 1.2. Основні концепції європейської інтеграції 1.3. Європейський союз і його складові Перша опора ЄС. Спосіб прийняття рішення Спосіб прийняття рішення Європейська Комісія Спосіб відкликання в окремих випадках Спосіб прийняття рішення Європейський Парламент Консультативні функції Контрольні функції 38 Консультативний комітет ЄСВС Штаб-квартира, мови та символи ЄС. Процес прийняття рішень ... Полное содержание

Подобный материал:

• Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській, 2088.13kb.
• Андидат юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України,, 6423.4kb.
• Професор, д ю. н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту, 32853.41kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 310.53kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 4134.86kb.
• Ю. М. Грошовий, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор,, 4780.01kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11391.98kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11412.44kb.

Львівський національний університет ім. їв. Франка Факультет міжнародних відносин

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ: ПОЛІТИКА, ЕКОНОМІКА, ПРАВО

Навчальний посібник



Львів-2005

УДК 061.1 ЄС (075.8) ББК Х915.232.42 я73

Рекомендовано рішенням Вченої Ради

Львівського національного університету ім. їв. Франка.

Протокол № 23/9 від 29 вересня 2004 року

Рецензенти:

В.Н. Денисов - доктор юридичних наук,

член-кореспондент Академії правових наук України, професор.

О.Я.Красівський - доктор історичних наук,

професор (Львівський філіал УАДУ)

Є 24

Європейський Союз: політика, економіка, право. Навчальний посібник / За ред. д-ра іст. наук Н.В.Антонюк, канд. юрид. наук М.М.Микієвича. - Львів, 2005 - 532с.

ISBN 966-613-261-X

У посібнику висвітлюється еволюція інтеграційного процесу в межах Європейського Союзу. Визначаються суть, організаційні засади та напрями діяльності Європейського Союзу в контексті його розширення; механізми реалізації спільних дій у сфері економічної, політичної співпраці і правового регулювання. Окремий розділ присвячено стану і перспективам участі України в європейському інтеграційному процесі.

Для студентів факультетів міжнародних відносин, викладачів, наукових співробітників і всіх, хто цікавиться проблемами міжнародних відносин, світо­вої політики та економіки.

ISBN 966-613-361-X

© Антонюк Н., Микієвич М., Романюк Н., Перейма Н., 2005

^Г



ПЕРЕДМОВА

Європейський континент початку XXI століття став зразком тіс­ної міждержавної співпраці з прозорими кордонами, відкритими для вільного руху людей, капіталів, товарів і послуг. Інтеграційні процеси, що відбуваються у сучасній системі міжнародних відносин, мають безпрецедентне значення. Започатковані як європейська економічна інтеграція, вони поступово набули політичного, соціального і культур­ного виміру. Починаючи від підписання Римських угод, європейська інтеграція отримала політико-правове втілення в Європейському Союзі - єдиному правовому просторі з наднаціональними інституціями та спільним ринком, економічним і валютним союзом, спільною політи­кою в основних галузях суспільного життя.

У 2004 році відбулася найбільша в історії Європейського Союзу фаза розширення. До його складу входять тепер 25 держав з населен­ням 450 млн. чол. та ВВП близько 10 трлн. евро. Прийнято рішення про вступ до ЄС з 1 січня 2007 року Болгарії і Румунії. ЄС створив найбільший у світі спільний ринок товарів і послуг, а його економічні засади забезпечують громадянам життєвий рівень незрівнянно вищий, ніж у більшості країн поза його межами. Все це сприяє зміцненню впливу ЄС на міжнародній арені.

Держави-члени Європейського Союзу напрацювали ефективні ме­ханізми розв'язання найважливіших проблем у сфері політики, між­національного спілкування, соціального захисту, господарства, тран­спорту, охорони навколишнього середовища. Унікальні можливості та переваги містить регіональна і структурна політика, яка реалізує на практиці допомогу країнам, регіонам і територіям слабше розвиненим

4

або охопленим кризою. ЄС виробив низку засобів формування суспіль­ної рівноваги між різними соціальними, економічними і професійними групами. Успішно реалізується політика у сфері наукових досліджень і технологічного розвитку. Важливими є також позаекономічні по­зитиви: стабілізація, зміцнення демократичної системи, запобігання організованій злочинності.

Розширення ЄС поставило перед Україною та її європейськими партнерами завдання пошуку нової ефективної форми відносин. У цьому контексті важливе значення матиме реалізація Європейським Союзом концепції «Ширша Європа - сусідство: нові рамки відносин з нашими східними та південними сусідами», прийнятої в березні 2003 року. У нещодавно прийнятому «Плані дій Україна - Європейський Союз» зазначається, що ЄС і Україна мають спільний кордон і як без­посередні сусіди будуть посилювати свою політичну та економічну взаємопов'язаність. Такий підхід заснований на спільних цінностях, власності та диференціації. Цей документ є важливим кроком у євро­пейській політиці сусідства і сприятиме наближенню українського за­конодавства до норм та стандартів ЄС, спільним зусиллям у просуванні до напряму Зони вільної торгівлі Європейського Союзу після вступу України до СОТ, зростанню життєвого рівня та захисту навколиш­нього середовища. За цих умов знання про європейське інтеграційне об'єднання особливо необхідні. Динаміка розвитку і розширення ЄС є настільки високою, що встигнути за ходом подій у рамках академічного посібника є практично неможливим. Тому викладений у книзі матеріал відображає реальні процеси на чітко визначений термін.

Завдання посібника «Європейський Союз: політика, економіка, право» - ознайомити читачів із історією створення, визначити суть, організаційні засади та напрямки діяльності Європейського Союзу як однієї з найбільших світових потуг у системі сучасних міжнародних відносин. Пропонований навчальний посібник є одним із серії під­ручників з історії, теорії і практики міжнародних відносин, започатко­ваної факультетом міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Протягом останніх років вийшли з друку і пройшли апробацію підручники: «Теорія міжнародних від­носин», «Основи міжнародних відносин», «Міжнародні відносини: історія, теорія, економіка», «Дипломатичне і консульське право», «Міжнародне приватне право», «Комерційна дипломатія», «Дипло-

5

матичний протокол і етикет», «Дипломатичне представництво: орга­нізація і форми роботи», «Основи глобальних економічних відносин», «Сучасні економічні системи», «Світова та європейська інтеграція», «Європейський Союз: структура, функції, механізми», «Міжнародні організації», «Регіон Балтійського моря: культура, політика, суспіль­ство» та інші.

Посібник складається з чотирьох частин. У першій викладені ві­домості про структуру, функції, механізми прийняття та реалізації рі­шень, право Європейського Союзу. У другій подається спільна політика ЄС у двадцяти найважливіших соціально-економічних сферах. Третю частину становлять документи (Договір про Європейський Союз, До­говір про заснування Європейського Співтовариства, Угода про парт­нерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною, тексти яких знаходяться на сайті Європейської Комісії в Україні www.delukr.cec.eu.int/site/page947.htmn. У додатках містяться деякі відомості про держави-члени ЄС, календар інтеграційного проце­су, структурні схеми та таблиці, складені за матеріалами Європейської Комісії, список скорочень з поясненнями. Завершує посібник список використаних джерел та рекомендованої літератури.

Окремі параграфи цього посібника підготували: д.і.н., проф. Н.В.Антонюк (розд. 1 §1,2, 9, розд. 2 § 11, 12, 14); к.ю.н., доц. М.М.Микієвич (розд. 1 § 6); Н.В.Завгороднєва (розд. 1 § 2, розд. 2 § 7, 18); к.е.н., доц. Ю.С.Занько (розд. 1 § 4); к. п. н. Л.Ю.Кіцила (розд. 1 § 5, розд. 2 § 1, 3, 4, 5); І.М.Яворська (розд. 1 § 6); Н.В. Перейма (розд. 1 § 7, 8, розд. 2 § 2, 12,13, 15); Д.Б.Ріль (розд. 1 § 7); к.п.н., доц. Н.А.Романюк (розд.1 § 10, розд. 2 § 6, 19); В.О.Кисіль (розд. 1 § 11); О.Л.Краєвська (розд. 1 § 12, розд. 2 § 16,20); к.і.н., доц. Сагайдак О.П. (розд. 2 §8, 9, 10, 17)

Маркіян Мальський

декан факультету міжнародних

відносин, професор,

доктор економічних наук

6

1.1. ЕТАПИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Європейська ідея після Другої світової війни. Друга світова ві­йна, яка закінчилася у Європі перемогою союзників над нацистською Німеччиною, залишила Європу зруйнованою і знекровленою. Справ­жніми переможцями у цій війні виявилися США і СРСР, які за дуже короткий час встановили у світі своє панування. Саме тоді концепції європейської єдності, які проголошувалися віддавна, почали виразно окреслюватися у західній частині континенту, що було викликано між­народно-політичними обставинами, а також необхідністю вирішення проблем повоєнного періоду, пов'язаних з відбудовою занепалої еко­номіки. Розпочався пошук таких форм співпраці, які б забезпечували тривалий мир, запобігали проявам і наслідкам агресивного націоналіз­му, передусім фашизму. Тоді побутував вислів: «Об'єднана Європа -клітка для німецького тигра». У прагнення об'єднатись був ще один не менш важливий мотив - це була також спроба в такий спосіб проти­стояти впливам соціалістичного табору на міжнародній арені.

Ідея європейської єдності знайшла широкий відгук і підтримку. Відновились та отримали новий імпульс передвоєнні організації, то­вариства і рухи, які висловлювалися за європейське об'єднання. До їх складу входили видатні політики, економісти, вчені, діячі культури -еліта європейських країн. Отримавши широку громадську підтримку, ці рухи формували сприятливий для впровадження в життя своїх ідей клімат. Але вони не були одностайними у своїх програмах, по-різному бачили європейську інтеграцію.

Вінстон Черчілль, який відіграв значну роль у боротьбі проти на­цизму як прем'єр-міністр Великобританії, 19 жовтня 1946 р. виголосив

8

свою знамениту промову в університеті Цюриха, в якій закликав до створення Сполучених Штатів Європи. Ефект цього звернення був сенсаційним: воно прозвучало як відповідь на прагнення народів Єв­ропи до мирного співжиття, вселяло надію на майбутнє, стало першим кроком на шляху до примирення.

У 1949 р. завдяки активізації діяльності європейських рухів була створена перша європейська інституція - Рада Європи. Однак, ця між­урядова організація виявилася обмеженою в політичному плані і не мала жодної компетенції в економічних та військових питаннях.

Найбільшої популярності в політичній практиці набули ідеї фран­цузького економіста Жана Моне, який, ґрунтуючись на концепції європейських функціоналістів, що виступали за повільну побудову федерації, пропонував розпочати від інтеграції і встановлення над­державної влади у вузькому секторі економіки. Загалом для свого часу ідея була сміливою та революційною і своїм успіхом багато в чому завдячувала тій переконаності, з якою Жан Моне відстоював цей проект. Тодішній міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман, народжений у французькій Лотарингії, а тому краще, ніж будь-хто інший, знайомий з наслідками ворожнечі Франції та Німеччини, за­цікавився ідеєю Жана Моне і зумів зробити наступний вирішальний крок на шляху до єдиної Європи.

9 травня 1950 р. Роберт Шуман, виступаючи від імені французького уряду, запропонував об'єднати видобуток та продукцію вугілля і сталі, а також створити європейську організацію, яка б об'єднала Францію та Німеччину, була б відкрита для вступу до неї інших європейських країн і мала б єдиний керівний орган.

Крім Вищого керівного органу Договір про створення ЄСВС передбачав також створення Ради міністрів, Суду і Парламентської асамблеї. В межах нової структури рішення передбачалося приймати також Радою, яка складалася з міністрів, що представляли уряди дер-жав-учасниць. Суд повинен був розглядати позови між вищим керівним органом, з одного боку, та урядами і громадянами держав-учасниць, з іншого. Парламентська асамблея була позбавлена законодавчих по­вноважень. ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург швидко підтримали запропонований план.

Однак, яким би великим не було економічне значення цієї події для Європи, її політична значущість була незрівнянно більшою. Було

9

закладено перший камінь у фундамент європейської інтеграції. Впер­ше за всю історію до національних урядів було скероване звернення делегувати частину їхнього суверенітету, хоч і в чітко обмеженій галузі, вищому керівному органу, який складався б з вибраних ними представників, але мав незалежні від урядів повноваження приймати рішення з метою захисту інтересів держав-учасниць.

Договір про створення ЄСВС, підписаний 18 квітня 1951р. у Парижі на 50 років, набув чинності 25 липня 1952р.

Створення цього товариства мало велике значення для міжнародної політики. Вперше було об'єднано два сектори економіки, які відігра­вали вирішальну роль у відбудові і модернізації економіки. Інтеграція передбачала створення спільного ринку вугілля та сталі, ліквідацію між країнами-учасницями бар'єрів для вільного пересування товарів, капіталу, робочої сили, дотримання спільних засад конкуренції.

Невдовзі з'явились ініціативи поширити інтеграцію на військову і політичну сфери. 27 травня 1952 р. представники країн-членів ЄСВС підписали договір про створення Європейського оборонного співтова­риства. У такий спосіб набував реальних контурів задум Рене Рлевена, прем'єр-міністра Франції, який прагнув створити єдину європейську армію на чолі з Міністерством оборони Європи.

10 вересня 1952 р. на першому засіданні Ради ЄСВС шість міні­стрів іноземних справ розробили «Проект створення Європейського політичного співтовариства». Ця нова інституційна структура повинна була відповідати за політику у вугільній і сталеварній галузях, а також у сфері оборони та зовнішньої політики держав-членів.

Країни-учасниці, боячись втратити свій суверенітет у цих сферах, не дійшли згоди. Не мали позитивних наслідків переговори між мі­ністрами іноземних справ країн-учасниць, а в серпні 1954 р. спроба схвалити створення Європейського оборонного співтовариства була відхилена Національними Зборами Франції. Роботу над проектом Європейського політичного співтовариства було припинено. Це на довгі роки призупинило процес політичної та воєнної європейської інтеграції.

Відхилення Францією створення ЄОС викликало невдоволення її союзників, спонукало їх до дій і призвело врешті-решт до заснування 1954 р. Західноєвропейського Союзу, який повинен був забезпечити «колективний захист» країн-учасниць (Франції, Бельгії, Нідерландів,

10

Люксембургу, Німеччини, Великобританії, Італії), шляхом координації їх оборонної політики. Західноєвропейські держави підписали також Північноатлантичний пакт, який оформив створення військово-по­літичного альянсу НАТО. Його метою стало протистояння воєнній загрозі з боку «східного блоку».

Створення нових об'єднань. У другій половині 50-х років у меж­ах ЄСВС зросло зацікавлення поширенням інтеграції на інші сфери економіки. На це було декілька причин. По-перше, значно зріс еконо­мічний потенціал ЄСВС і скоротилася дистанція між США та Європою у відповідних сферах. Водночас кожна з країн зіштовхувалась у своєму розвитку з різними бар'єрами, яких самостійно подолати не могла. Прагнення до розширення інтеграції диктувалося не лише економіч­ними, а й політичними інтересами, передусім намаганням створити економічно та політично сильне угруповання, яке б зміцнило позиції всіх країн-учасниць і могло протистояти США та СРСР.

Ініціатива поширення інтеграції на інші сфери економіки належала країнам Бенілюксу. її підтримали інші країни-учасниці ЄСВС. Справа була завершена підписанням 25 березня 1957 р. в Римі двох договорів про заснування Європейської комісії з питань атомної енергії (Євро-атом) та Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Римські трактати почали діяти з 1 січня 1958 р. і не були обмежені в часі.

Основною метою Євроатому стало створення умов для швидко­го розвитку атомної енергетики в країнах Європи. ЄЕС, на відміну від Євроатому, не було інтеграційним об'єднанням певного сектору економіки. В його компетенцію входила інтеграція більшості сфер економіки. Перед ЄЕС стояли наступні завдання: гармонійний розви­ток економіки, більша стабільність, швидие підвищення рівня життя і щільніші зв'язки між країнами. Згідно з Римським договором про створення ЄЕС, завдання у сфері інтеграції мали впроваджуватись поетапно. Спочатку планувалось укласти митний союз (1968), про­водити спільну сільськогосподарську (1962-1968), а також торгівельну (1970) політику, здійснити низку заходів, спрямованих на забезпечення вільного руху капіталів, послуг та робочої сили.

Активізація процесу економічної інтеграції наприкінці 50-х років спричинилась до розходження між країнами ЄСВС і Великобританією. Ці суперечності були настільки сильними, що призвели до створення

11

альтернативної європейської асоціації вільної торгівлі (1960), яка мала на меті відміну внутрішніх митних тарифів на промислові товари. Од­нак, не змогла скласти серйозну конкуренцію Співтовариствам.

Співпраця Великобританії та ЄЕС ускладнювалась також політикою прем'єр-міністра Франції Шарля де Голля. Метою своєї діяльності гене­рал де Голль обрав національне відродження Франції,, а тому противився намаганням США впливати на європейські процеси. Така політика про­ектувалась на стратегічного партнера США у Європі Великобританію. Де Голль двічі накладав вето на заяву про вступ Великобританії до ЕЄС. 1963 р. де Голль також проголосив відмову Франції брати участь у бага­тосторонніх силах НАТО. Тільки відставка Ш. де Голля у квітні 1969 р. дозволила повернутися до цього питання.

Гаазький саміт, який відбувся 1-2 грудня 1969 p., надав нового імпульсу європейській інтеграції. На ньому були прийняті рішення щодо розширення співтовариства на північ Європи, створення еко­номічного і валютного союзу, а також реформи інституційної бази. Було вирішено провести вибори у Європарламент і розширити його повноваження. 30 червня 1970 р. Данія, Ірландія, Норвегія та Велико­британія розпочали переговори про вступ до ЄЕС. Вони завершилися підписанням договору про приєднання 22 січня 1972 р. Палата пред­ставників Великої Британії 20 жовтня 1971 р. підтримала вступ країни у ЄЕС. Референдуми в Ірландії і Данії підтвердили згоду більшості громадян на приєднання до ЄЕС. Громадяни Норвегії відхили ініці­ативу членства.

Інтеграційні тенденції у 60-80-х роках. На рубежі 50-60-х років європейська інтеграція охопила переважно ринкову сферу й елементи регулювання сільського господарства, що стало кроком до реалізації мети Римських договорів заснування Спільного ринку, який мав стати фундаментом єдиного економічного простору. Головним досягненням стало запровадження спільного митного тарифу і створення Митного союзу, який став основою наступної інтеграції ЄЕС. Водночас була забезпечена лібералізація пересування працівників, а також свобода підприємництва, надання послугу сфері промисловості та торгівлі. У цей період керівництво ЄЕС вжило рішучих заходів щодо організації спільного сільськогосподарського ринку, установило засади механіз­мів фінансування Спільної сільськогосподарської політики. У 1967 р.

12

відбулося злиття керівних інститутів ЄСВС, Євроатому і ЄЕС у єдину Раду міністрів, Комісію, Парламент і Суд, які створили єдину інсти-туційну систему Європейських співтовариств.

ЄЕС задекларувало активізацію процесів економічної, грошово-кредитної і політичної інтеграції Західної Європи. Однак, внаслідок господарчої рецесії у 70-х роках інтеграційні процеси сповільнились. Криза, яка позначилася на економіках країн-членів ЄЕС, зіштовхнула інтереси самого співтовариства і його держав. Водночас загострилися проблеми інституційної структури ЄЕС. За роки, що минули, Євро­пейська комісія втратила частину свого політичного авторитету. Ді­яльність Ради міністрів, центрального інституту у прийнятті рішень також часто була неефективною.

За цих умов ЄЕС довелось передусім зосередити зусилля на збере­женні досягнутого рівня інтеграції, пошуків можливостей підвищення його ефективності.

Нова проблема виникла навколо переговорів з приводу вступу південних країн Європи. Виразний спротив країн-членів, зокрема Франції, відтермінував їх прийняття. Противники прийняття нових членів, окрім позитивних моментів розширення спільного ринку і зміцнення позиції ЄЕС на світовій арені, цілком закономірно перед­бачали за ним нові витрати на проведення реформ в АПК, кошти структурного фонду, зміни політики в інших сферах. Вже вкотре перед ЄЕС постала проблема ефективності прийняття рішень. Однак розширення відбулося. Воно стало можливим лише після процесів демократизації у державах Півдня Європи. Греція вступила до ЄЕС 1 січня 1981 р. після повалення воєнного режиму. Через кілька років, а саме 29 березня 1985 р. Іспанія та Португалія підписали договори про приєднання, які набули чинності 1 січня 1986 р. Друга хвиля роз­ширення ЄЕС викликала зміщення акцентів європейської інтеграції на країни Середземномор'я. Незважаючи на істотні проблеми, розвиток інтеграційних процесів не припинився, хоча й помітно загальмувався. Вдалося започаткувати співпрацю країн ЄЕС у нових сферах, зокрема, у соціальній та науково-дослідницькій, у сфері регіонального розви­тку. До найбільших досягнень слід віднести: створення об'єднання Європейської політичної співпраці (ЄПС - система спільних дій урядів країн-учасниць ЄЕС у сфері закордонних справ, яка функціонувала поза ЄЕС, а також створення Європейської валютної системи (1979),

13

що діяла в межах ЄЕС, проведення загальних прямих виборів до Єв­ропейського Парламенту.

ЄПС виникла 1970 p., коли міністри закордонних справ країн, які входили до ЄЕС, узгодили засади, обсяг і методи співпраці. Згодом цю сферу розширено і конкретизовано, а також впроваджено структурні зміни. До найважливіших належить створення Європейської Ради (1974), що складалась з керівників країн та урядів, а також міністрів закордонних справ. Цей орган став провідним у політичній співпраці, а також головним позастатутним директивним органом ЄЕС, який приймав рішення щодо напрямів її розвитку. ЄПС стала важливим підґрунтям формування політичного зрізу майбутнього Європейського Союзу.

Європейська валютна система створена 1979 р. з метою стабілізації валютних курсів країн ЄЕС. Одним з інструментів цієї системи стала європейська валютна одиниця ЕКЮ, вартість якої складалася з вартості валют країн-членів ЄЕС в пропорціях, які відповідають їхньому еко­номічному потенціалу - так званий кошик валют. Спочатку до цього кошика входило дев'ять валют, а у 80-ті роки туди ввійшли грецька, іспанська та португальська валюти. Валютні курси повинні були ста­білізуватися під впливом економічного зростання країн ЄЕС. Перед­бачалися також заходи, спрямовані на зниження рівня інфляції.

У 70-х роках в Західній Європі розгорнулися дебати щодо необ­хідності реформування ЄЕС у контексті розширення і поглиблення інтеграції. Вони відбувалися під гаслом заснування Європейського Союзу. Це пов'язувалось із деклараціями і заявами керівників країн і урядів співтовариства, які, починаючи з 1972 p., висловлювали ба­жання реформувати стосунки між ними. Однак ця ідея не мала чіткого окреслення й існувала у формі різних проектів та ініціатив. Переважно поняття союзу пов'язувалося з вищим етапом інтеграції, який би по­лягав у поглибленні економічної інтеграції (економічний і валютний союз), а також поширенні її на інші сфери, зокрема на політичну (на­приклад, спільну закордонну політику).

У 80-ті роки уряди не виявили одностайності стосовно перебудови взаємних стосунків. Водночас вони були готові реформувати їх, щоб у майбутньому полегшити заснування такого союзу. Окрім цього, до ре­форм змушували передусім недоліки в функціонуванні ЄЕС, слабкість європейської політичної співпраці. Не останню роль тут відігравали