В. Н. Денисов доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України, професор

Вид материала

Документы

Содержание Особливості механізмів інтеграції Центрально-Східної Європи Суперечності процесу розширення ЄС на Сільське господарство. 2. Навантаження на фонд згуртування. 3. Спільний ринок. 4. Навколишнє середовище. 1.12. Україна - європейський союз

Подобный материал:

• Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській, 2088.13kb.
• Андидат юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України,, 6423.4kb.
• Професор, д ю. н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту, 32853.41kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 310.53kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 4134.86kb.
• Ю. М. Грошовий, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор,, 4780.01kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11391.98kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11412.44kb.

Результати референдумів, проведених державами-кандидатами стосовно вступу до ЄС протягом 2003 р.

Держава	За, %	Проти, %	Дата проведення
Кіпр	84	8	Не проводився*
Чехія	77	23	13-14 червня
Естонія	67	33	14 вересня
Угорщина	84	16	12 квітня
Латвія	67	32	20 вересня
Литва	90	9	10-11 травня
Мальта	53	46	8 березня
Польща	77	23	8 червня
Словаччина	92	6	17 травня
Словенія	90	10	23 березня

"Референдум на Кіпрі не проводився, в таблиці подаються дані соціологічних опитувань, проведених службою «Євробарометр» та компанією CYMAR.

Договір був ратифікований всіма державами-членами та держава­ми-кандидатами Євросоюзу протягом березня 2003 -лютого 2004 pp. 1 травня 2004 р. до Євросоюзу вступило 10 нових членів.

Особливості механізмів інтеграції Центрально-Східної Європи

до ЄС. У грудні 1997 р. на саміті в Люксембурзі Європейська Рада ви­значила наступні механізми розширення: 1) європейська конференція; 2) партнерство заради вступу; 3) переговори про вступ.

Європейська конференція - багатостороння структура, яка об'єднувала 10 центральноєвропейських країн, Кіпр і Туреччину. На ній розглядалися важливі проблеми, пов'язані з розширенням. Уперше Європейська конференція зібралася 12 березня 1998 р. у Лондоні.

Партнерство заради вступу (ПЗВ) - інституційний механізм від­носин між ЄС і державами-кандидатами, започаткований на саміті в Люксембурзі. Він охоплював всі питання, пов'язані з інтеграцією країн-кандидатів до ЄС. ПЗВ розроблявся для кожної держави окремо

134

після проведення консультацій і визначав коротко- та середньотермі-нові пріоритети, пов'язані з набуттям членства, а також механізми та інструменти, покликані регулювати надання технічної та фінансової допомоги. Перші версії таких програм розроблені 1998 р.

У межах ПЗВ кожна країна-кандидат розробляла «Національну програму адаптації законодавства до вимог ЄС» (National Program of Adaptation of Aquis). В ній визначалися кінцеві та проміжні цілі, яких планувалося досягти в межах партнерства, а також час їх досяг­нення. Проекти таких програм розроблялися країною-претендентом і передавалися Європейській Комісії, яка слідкувала за їх виконанням і відображала результати у своїх регулярних звітах перед Європейською Радою.

Що стосується переговорів, то на Люксембурзькому саміті було проголошено так званий диференційований підхід, відповідно до яко­го переговори про вступ велися з кожною країною окремо. На саміті Європейської Ради в Гельсінкі вирішено, що кінцевий термін вступу в ЄС не буде залежати від дати початку переговорів, тому країни, з якими ЄС розпочав переговори пізніше, отримали однакові шанси на вступ з рештою країн-претендентів.

Переговори відбувалися* на спеціальних конференціях з питань вступу (Accession Conferences), що складалися з представників 15 держав-членів ЄС, країни-кандидата та Європейської Комісії. На них обговорювалися проблеми, пов'язані з набуттям членства. Згідно з рішенням Люксембурзького саміту, переговори відбува­лися з кожною країною поетапно. Весь переговорний процес був поділений на розділи, які об'єднували однотипні проблеми: Сво­бода руху послуг, Свобода руху товарів, Свобода руху капіталу, Торгівельна політика, Промислова політика, Малі та середні під­приємства, Наука та наукові дослідження, Освіта, Телекомунікації та інформаційні технології, Загальноєвропейські мережі, Культура та аудіовізуальна політика, Закони про товариства, Політика кон­куренції, Рибальство, Економічний і валютний союз, Статистика, Захист споживачів та охорона здоров'я, Митний союз, Зовнішні відносини, Спільна зовнішня політика та політика безпеки, Сільське господарство, Транспортна політика, Податки, Соціальна політика

Переговори з Болгарією, Румунією та Туреччиною на момент написання по­сібника все ще тривають.

135

і зайнятість, Енергозабезпечення, Регіональна політика та інстру­менти структурної політики, Охорона навколишнього середовища, Співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ, Фінансовий контроль, Бюджет, Установи та інституції, Інше. Переговори відбувалися за наступними принципами:

1. Принцип незалежності проблем: думки та позиції, висловлені під час обговорення однієї з проблем, не впливають на обговорення інших проблем.

2. Принцип універсальності: «нічого не вирішено, поки не ви­рішено все». Не можна вважати, що остаточних і тимчасових до­мовленостей з будь-якої проблеми певного виду досягнуто, поки не узгоджено всі проблеми цього виду. Навіть якщо певний розділ пере­говорів вважався закритим, він міг в будь-який момент бути відкритим з ініціативи ЄС або держави-кандидата для подальшого обговорення або внесення змін.

Переговорам передувала так звана процедура скринінгу, під час якої Європейська Комісія вирішувала, наскільки значним був прогрес у країні, що прагне вступити в ЄС. І якщо прогрес був достатнім, то Єврокомісія давала дозвіл на відкриття відповідного розділу пере­говорів.

Щоб забезпечити якісне функціонування переговорного процесу, велику увагу держави-кандидати на вступ приділяли структурній організації підготовки та проведення переговорів, створили добре організовану гнучку систему органів, які забезпечували ефективне функціонування та підготовку до переговорів. В цій структурі можна виокремити такі групи органів:

центральні - президент, парламент та уряд - забезпечували ле­гальну основу для функціонування переговорного процесу, визначали основні стратегічні цілі та завдання, пов'язані з інтеграцією до ЄС;

представницькі - постійні представництва та делегації - вели пере­говори про вступ до ЄС, безпосередньо представляли інтереси держав перед органами та державами-членами ЄС;

координаційні - координаційні комітети, ради тощо - забезпечували взаємодію багатьох структур на різних рівнях;

спеціалізовані - робочі групи та підрозділи відповідних міністерств і відомств - забезпечували підготовку різного роду законопроектів, позиційних матеріалів, експертних оцінок і рекомендацій;

136

організаційно-технічні - секретаріати делегацій - здійснювали відповідну технічну підтримку і координують підготовку основної й допоміжної інформації та імплементацію вимог ЄС.

Цікавим є погляд на переговорний процес датського політолога Л. Фріса. За його словами, переговори - це свого роду гра, в якій одна сторона прагне змусити іншу підтримувати її позицію. Причому, щоб ця гра відбувалась за всіма правилами, потрібно, щоб сторони були від­носно рівними. Переговори між ЄС та державами-кандидатами мали зовсім інший вигляд. Він порівнює ці переговори з нерівним шлюбом, в якому одна сторона мусить платити за проблеми іншої, яка, своєю чергою, має досить обмежений вплив на протилежну сторону [3].

На його думку, нерівність учасників переговорів проявлялася у наступному:

1. Країни-претенденти з власної ініціативи прагнули приєднатись до вже існуючого клубу країн. Це ставило їх у позицію тих, хто вимагає (demanders position) і не давало змоги висувати занадто багато вимог.

2. Асиметричність інформації: будь-яка держава, яка веде перего­вори про вступ до певного альянсу, має набагато гірші, ніж держави альянсу, уявлення та знання про предмет переговорів. Крім того, ЄС ще й був наділений правом останнього слова стосовно визнання держави готовою чи не готовою до вступу.

3. Дуалістичний характер переговорів: щоб забезпечити процес роз­ширення, 15 держав-членів повинні були досягти внутрішнього комп­ромісу, тобто виробити відносно певного питання спільну позицію. Зважаючи на цю позицію, ЄС вів переговори про вступ з державами-кандидатами. Враховуючи це, державі-кандидатові досить важко було вплинути на іншу сторону з метою зміни рішення. Щоб ЄС пішов на певні поступки, його членам потрібно було сідати за стіл переговорів і досягати між собою нового компромісу, що було досить громіздкою процедурою і могло зайняти багато часу. Тому державам-кандидатам не залишалося нічого, як погоджуватись з усіма вимогами ЄС.

Суперечності процесу розширення ЄС на Схід. Питання роз­ширення ЄС широко дискутувалося і дискутується як до, так і після розширення. Скептики та прихильники європейської інтеграції наво­дять різні аргументи як за, так і проти розширення ЄС, обговорюють як переваги цього процесу, так і виклики розширенню.

137

До переваг, які несе розширення на Схід для ЄС, належать насам­перед політичні: розширюючись на Схід, ЄС збільшує кількість своїх членів і водночас розширює межі свого впливу.

Серед економічних переваг можна назвати те, що після приєднання до ЄС асоційованих членів його населення зросло на 106 млн. осіб, тобто на чверть, що, своєю чергою, збільшило його споживчий ринок на третину.

З розширенням ЄС та скасуванням бар'єрів стає інтенсивнішою конкуренція на спільному ринку, територія держав-кандидатів розгля­дається діловими колами ЄС (насамперед тими, які бажають знизити витрати на виробництво) як перспективний ареал для інвестицій у виробництво певних видів товарів.

Усе це загалом сприяє зміцненню спільного ринку, підвищенню його еластичності, зниженню рівня безробіття, а, отже, - загальному добробуту населення.

Спробуємо з'ясувати, які негативні наслідки для ЄС може мати розширення. В ЄС досить часто обговорюється питання, які переваги та втрати отримав Євросоюз після розширення, адже населення ЄС зросло на 25 %, в той час як ВНП - лише на 5%, що загалом призвело до зниження основного показника життєвого рівня населення - ВНП на душу населення.

У програмі «Порядок денний 2000» (Agenda 2000), підготовленій Єврокомісією, подається огляд найважливіших проблем, пов'язаних з розширенням ЄС:

/. Сільське господарство. До розширення існувала велика розбіж­ність між цінами на сільськогосподарську продукцію в державах-пре­тендентах на вступ та цінами на таку ж продукцію в державах-членах. Тому вважається, що така диспропорція в цінах може спричинити кризові явища на цьому ринку протягом початкового періоду країн Центрально-Східної Європи.

2. Навантаження на фонд згуртування. П'ятнадцять держав-членів побоюються дисбалансу у надходженнях до фонду згуртування, який ймовірно виникне після розширення 2004 року. Адже вони будуть ро­бити внески до фонду згуртування на тому самому рівні, що й раніше, а отримуватимуть з нього значно менше. Деякі регіони, що раніше отримували фінансову допомогу для розвитку, можуть перестати її отримувати, оскільки після приєднання в Євросоюзі з'явилися наба-

138

гато бідніші регіони, на розвиток яких можуть бути перерозподілені кошти відповідних фондів.

3. Спільний ринок. Вважається, що найбільше проблем після ство­рення спільного ринку може виникнути в торгівлі сільськогосподар­ськими товарами та через неконтрольоване переміщення робочої сили і нелегальних мігрантів.

4. Навколишнє середовище. Проблема полягає в тому, що екологічні стандарти в державах ЄС значно вищі, ніж у державах-кандидатах, а вирівнювання їх потребує значних капіталовкладень. Тому держави-члени наполягали, щоб ці стандарти були досягнуті державами до їх вступу в ЄС і переважно за власний рахунок. Як компромісний варіант державам запропоновано досягти стандартів ЄС, принаймні, у двох галузях: зменшення забруднення повітря та водних ресурсів.

Дискутується процес розширення і в державах, які претендують на вступ до ЄС. Політики, науковці, журналісти і пересічні громадяни цих країн також вбачають в розширенні ЄС як переваги так і недоліки.

Розглянемо, що спонукає держав-претендентів до інтеграції. Досить цікавим документом в цьому плані є заява Польщі на від­критті переговорів про вступ до ЄС. В ній зазначається, що «ці переговори є вирішальною фазою процесу, який веде до остаточного руйнування розмежувальних ліній у Європі. Польща, розпочинаючи переговори про вступ, переконана, що членство в ЄС є найкращою альтернативою з позицій безпеки держави, стабільності демокра­тичних інститутів, забезпечення швидкого економічного розвитку та побудови громадянського суспільства...».

Отже, серед аргументів на користь вступу в ЄС на перше місце була поставлена безпека. В даному випадку основною метою держав-кан­дидатів було зміцнення своєї незалежності та зменшення вірогідності зовнішніх посягань. Стаючи членом ЄС, ці держави, які раніше пере­бували між двома потужними геополітичними центрами, ввійшли до того ж союзу, що й держави Західної Європи. Крім того, економічний розвиток сприятиме стабільності та зменшенню вірогідності гострих конфліктів.

Серед політичних аргументів інтеграції слід назвати прагнення держав-кандидатів зміцнити демократичні інститути, які все ще не­достатньо розвинені в цих країнах. Крім того, прихильники інтеграції вважають, що краще знаходитись всередині потужного блоку та впли-

139

вати на його рішення, ніж перебувати поза ним і лише пристосовува­тись до прийняття рішень іншими.

В епоху інформаційного буму та в час, коли інформація вирішує практично все, членство в міжнародній організації забезпечує державі широкий доступ до інформаційних ресурсів цієї організації, сприяє обміну думками, ідеями, концепціями.

Серед економічних аргументів на користь інтеграції називаються: забезпечення ширшого доступу до внутрішнього ринку ЄС, приско­рення реструктуризації економіки, а також значні видатки з бюджету ЄС з метою поліпшення розвитку бідніших регіонів.

Вступ центральноєвропейських країн до ЄС забезпечує також ма-кроекономічну стабільність та їх участь у регулятивних механізмах, які перевірені часом і вважаються одними з найкращих, підвищує їх імідж як стабільних та передбачуваних держав (передбачувана по­даткова політика, прозора політика сприяння конкуренції та надання державної допомоги, повага прав інтелектуальної власності), сприяє зростанню як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.

Слід зазначити, що між державами-кандидатами на вступ та ЄС існував! договори про асоційоване членство, проте вони повністю не задовольняли ні економічних, ні політичних інтересів держав-кан-дидатів. Наприклад, визнана цими угодами зона вільної торгівлі мала обмежений характер, оскільки не передбачала режиму вільної торгівлі на такі проблемні категорії, як сільськогосподарська продукція, рибні продукти тощо. Крім того, існували певні протекціоністські механізми, якими ЄС міг захистити своїх товаровиробників, наприклад, анти­демпінгові процедури.

Як уже зазначалося, запровадження митного союзу призводить до швидкого загострення конкуренції на спільному ринку, внаслідок чого частина виробників, що не спроможна її витримати, змушена буде залишити ринок. Тобто слід очікувати велику хвилю розорень і банкрутств та погіршення життєвого рівня певних категорій на­селення.

Проте з точки зору довготривалих перспектив запровадження митного союзу сприяє появі нових, міцніших компаній, які запо­внюватимуть прогалину, що утвориться внаслідок закриття слабших. Це загострить конкуренцію, що, своєю чергою, виведе національні економіки держав-членів на якісно новий, вищий рівень.

140

Водночас загострення конкуренції штовхає підприємства до мак­симального зменшення витрат, що автоматично змінює структуру зай­нятості і, напевне, призведе до зростання протягом певного часу рівня безробіття. Прогнозується, що запровадження свободи пересування може викликати швидке зростання імпорту, що матиме наслідком збільшення негативного сальдо зовнішньоторговельного балансу, але не обов'язково викличе економічний спад, оскільки цей процес буде компенсуватись припливом іноземної валюти, зростанням імпорту капіталу, інвестицій, нових технологій тощо.

Отже, п'ята хвиля розширення є найбільш проблемною та склад­ною. Це пояснюється декількома причинами. Розширення ЄС супро­воджувалося багатьма проблемами як для самого ЄС, так і для держав-кандидатів на вступ до цієї організації. Однією із суперечностей цього процесу, з одного боку, було прагнення держав Центрально-Східної Європи якнайшвидше приєднатись до ЄС, з іншого, - постійне затя­гування Європейським Союзом розширення на Схід. Про це свідчить численна кількість критеріїв, висунутих державам-претендентам, громіздкі процедури переговорного процесу та рішення про ведення переговорів з кожною державою окремо. Існує ціла низка об'єктивних причин, якими можна пояснити затягування цього процесу, напри­клад, бажання європейців навести лад у «власному домі», перш ніж запрошувати до нього нових мешканців, або тим, що ЄС протягом останнього десятиріччя був переобтяжений такими важливими про­блемами, як створення валютного союзу, розширення шенгенської зони, підвищення дієздатності інституцій та ін.

Остання хвиля розширення є своєрідним тестом на життєздатність для всього Євросоюзу. Чи вдасться йому на фоні значного зниження темпів економічного розвитку, повільності прийняття політичних рішень, кардинально протилежних позицій держав-членів щодо ключових реалій сьогодення* успішно реагувати на виклики після розширення? Очевидно, що ефективність розширення ЄС залежа­тиме від ефективності внутрішніх перетворень як всередині самого об'єднання, так і всередині держав-членів, від уміння політичних еліт досягати консенсусу та вчасно приймати якісні рішення щодо майбутнього співіснування в єдиному політичному, економічному,

* Н. п.: війна в Іраку.

141

правовому, культурному та інших просторах. За негативного розви­тку подій наслідки важко передбачити. Успішне ж розширення дасть змогу реалізувати концепцію, закладену ще при створенні Європей­ських Співтовариств - через розвинену економічну систему створити зону миру, стабільності та процвітання, а також відкриє дорогу іншим державам, які прагнуть приєднатись до цього потужного інтеграцій­ного утворення.

Запитання і завдання:

1. Назвіть основні етапи та проблеми п'ятої хвилі розширення ЄС.

2. Чому, на Вашу думку, остання хвиля була такою тривалою?

3. Яким критеріям повинна відповідати держава, щоб стати членом ЄС?

4. Які Ви знаєте механізми розширення ЄС?

142

1.12. УКРАЇНА - ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

1 грудня 1991 р. Україна постала перед світовою спільнотою як неза­лежна демократична держава. «Повернення до Європи» було проголо­шено ключовим напрямом політики України. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі стали стратегічною метою України як найкращий спосіб реалізації національних інтересів - побудови економічно розвиненої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Для України європейська інтеграція - це шлях до модернізації економіки, подолання технічної відсталості, залучення іноземних ін­вестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, під­вищення конкурентної спроможності вітчизняного виробника, вихід на світові ринки, насамперед, на ринок ЄС.

Водночас було б помилкою замовчувати або применшувати складність процесу європейської інтеграції. Зрозуміло, що він буде тривалим та непростим. Серед іншого, інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм країн-членів ЄС. Для окремих секторів, виробництв і навіть регіонів це може мати досить болючі наслідки, проте потенційні здобутки і переваги європейської інтеграції перевищують можливі втрати та ризики. Це доведено досвідом усіх європейських країн, у тому числі тих, рівень економічного розвитку яких був нижчим від середнього. Економічно-торговельні відносини з ЄС - це потен­ційний шанс, яким треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості і виправдану обережність від невиправданого оптимізму і популістських страхів.

143

Для України основними політичними вигодами послідовної євро­пейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демо­кратії і поваги до прав людини тощо.

Соціальні вигоди інтеграції полягають у підвищенні рівня життя і добробуту, наближенні до високих європейських стандартів особистої безпеки, освіти, охорони здоров'я, якості інформації, екології, вільно­го руху праці.

У культурно-цивілізаційному аспекті європейська інтеграція - це входження до єдиної сім'ї європейських народів, повернення до євро­пейських політичних і культурних традицій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції - вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою наці­ональної консолідації. Європейська інтеграція стає сполучною ланкою між Україною і світом, сприяє переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.

У цьому контексті доцільно пригадати історію розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом (див. додаток «Україна- ЄС: хронологія двосторонніх відносин 1991-2004»). Першим кроком на шляху налагодження партнерства стала Декларація щодо України 2 грудня 1991 р. (відразу після референдуму 1 грудня). Євросоюз від­значив демократичний характер Всеукраїнського референдуму і за­кликав Україну підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог. 1 вже у вересні 1992 р. в Києві відбулася перша зустріч Україна - ЄС на найвищому рівні між Президентом України Л.Кравчуком та Голо­вою Комісії Європейських Співтовариств Ж.Делором.

У 1993 р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про основні напрями зовнішньої політики України», в якій вперше сформульована позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні: «Перспективною метою зовнішньої політики є членство України у Європейських Спів­товариствах...». І як наслідок, у жовтні 1993 р. в Києві відкрито Пред­ставництво Комісії Європейських Співтовариств в Україні.