Е. А. Зінь регіональна економіка

Із наведених статистичних матеріалів, аналізу тенденцій, що були сформовані протягом останніх десяти-п'ятнадцяти років, можна зробити висновок, що стан у агропромисловому комплексі взагалі, а в сільсько­му господарстві зокрема не відповідає стратегічним цілям формування української державності: виникла і продовжує загострюватись продо­вольча проблема, істотно ослаблена матеріально-технічна база сільсько­господарських підприємств, оплата праці в аграрному секторі є однією з найнижчих, основна маса сільськогосподарських підприємств зали­шається низькорентабельними чи збитковими, повільно розв'язуються соціальні проблеми села. Склалися несприятливі організаційні, еконо­мічні, соціальні та правові умови, що негативно впливають на ситуацію у сільському господарстві. Ситуація на селі щорічно ускладнюється. Одночасно з впровадженням ринкових відносин відмічено послаблення державного впливу на розвиток агропромислового комплексу, що при­звело до руйнування матеріально-технічного потенціалу, погіршення фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників.

Погіршились соціально-економічні умови для людей, що прожи­вають у сільській місцевості. Відсутність чітких механізмів держав­ної підтримки сільського господарства, зростання цін на пально-мас­тильні матеріали, сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та інші матеріали призвело до значного росту собівартості сільськогосподарської продукції та збитковості виробниц­тва сільськогосподарських культур. Сільське населення не забезпече­но можливостями для стабільного, гарантованого працевлаштування, значно низький порівняно з іншими галузями виробництва рівень оп­лати праці, неможливість реалізації своєї продукції за стабільними ці­нами, низький рівень соціального обслуговування та захисту. Продов­жується відплив із села молоді, спеціалістів різних професій, в тому числі у різні країни світу.

Пріоритетність розвитку агропромислового комплексу та соціаль­ного розвитку села в національній економіці визначені в Законі України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» (2005 p.). Реалізацію державної аграрної політики намічено здій­снювати в результаті:

218

1. Розвитку земельних відносин шляхом розширення і вдосконален­ня нормативно-правового забезпечення, посилення державної під­тримки земельної реформи.
   
2. Формування сприятливого економічного середовища для ефек­тивної діяльності суб'єктів аграрного сектору.
   
3. Розвитку ринків продукції сільського господарства і продовольства для забезпечення попиту населення у продовольчих товарах, потре­би у сировині підприємств харчової промисловості та перероблен­ня сільськогосподарських продуктів, створення сприятливих умов для захисту внутрішнього ринку та сприяння просуванню сільсько­господарської продукції і продовольства на зовнішній ринок.
   
4. Удосконалення системи державного впливу, ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі.
   
5. Комплексного розвитку сільськогосподарських територій, підви­щення соціального захисту і життєвого рівня сільських жителів. В результаті розвитку земельних відносин намічено здійснити
   

повну персоніфікацію власників та користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення; удосконалити методику оцінки земель, передбачивши урахування вартості землі сільськогосподарсько­го призначення при формуванні міжгалузевих відносин тощо, ство­рення інфраструктури ринку. Важливого значення має впровадження загальнодержавних програм використання та охорони земель, зокрема зменшення розораності земель, системи захисту їх від водної і вітрової ерозії, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, агролісомеліорації та меліорації земель, рекультивації порушених земель, а також фінан­сове забезпечення цих програм. Планується створити систему земель­ного іпотечного кредитування. Іпотека — вид застави, коли забезпечен­ня виконання зобов'язання здійснюється нерухомим майном (будівлі, споруди, земельні ділянки), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невико­нання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати за­доволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. У системі визначених відносин іпотекодавець — це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно

219

для забезпечення виконання зобов'язання. Іпотекодержатель — креди­тор за основним зобов'язанням. Заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки.

Сприятливе економічне середовище створюватиметься в резуль­таті здійснення важливих заходів організаційно-економічного та кад­рового змісту. В їх складі:

• вдосконалення системи управління господарською діяльністю в аграрному секторі, поліпшення наукового забезпечення сіль­ськогосподарського виробництва, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, державна підтримка створенню та функціонуванню системи консультативних послуг з питань сільськогосподарського виробництва;
  
• підвищення ролі окремих галузевих і міжгалузевих об'єднань у регулюванні економічних відносин між сільськогосподарськими товаровиробниками, заготівельними, переробними, сервісними та торговельними підприємствами;
  
• створення сучасної ринкової інфраструктури (оптових ринків, торгових домів, бірж, аукціонів тощо) для реалізації сільськогос­подарської продукції та продовольства, стимулювання розвитку приватних і приватно-кооперативних підприємств у сфері агро-сервісну, переробки, збуту продукції;
  
• державна підтримка страхування ризиків у сільському господарс­тві, створення та функціонування сільськогосподарських обслу­говуючих кооперативів, розвиток довготермінового кредитування інноваційних проектів, впровадження іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;
  
• запровадження дотацій з державного і місцевих бюджетів на ут­римання маточного поголів'я тварин, посівів стратегічно важли­вих видів сільськогосподарських культур, збільшення фінансової підтримки господарств у регіонах з несприятливими для ведення сільського господарства природнокліматичними умовами;
  
• удосконалення податкової політики в аграрному секторі та фі­нансово-кредитного механізму, формування фонду кредитної під­тримки сільськогосподарських товаровиробників;
  

220

• переоснащення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств, технічне переоснащення підприємств сільськогоспо­дарського машинобудування з метою випуску техніки, яка забез­печуватиме впровадження сучасних, високопродуктивних та ре­сурсозберігаючих технологій в агропромисловому виробництві; Формування ринків збуту сільськогосподарської продукції пла­нується здійснити з врахуванням інтеграції України до Європейського Союзу та до світового економічного співтовариства на основі розвину­тої біржової інфраструктури, регулювання біржового товарного ринку, створення умов для підтримання стабільної цінової ситуації. У складі заходів — удосконалення системи формування державних та регіо­нальних продовольчих ресурсів, запровадження адресної державної продовольчої допомоги соціально незахищеним верствам населення тощо. Важливого значення набуває удосконалення державного регу­лювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності, запровадження квотування імпорту стратегічних видів господарської продукції та про­довольчих товарів; недопущення їх неконтрольованого переміщення через кордон.

Удосконалення системи державного регулювання в аграрному сек­торі передбачає реформування системи органів виконавчої влади шля­хом чіткого розмежування їх повноважень, наближення її до стандартів Європейського Союзу; впровадження регіональних програм розвитку аграрного сектора; удосконалення аналізу, моніторингу, інспекційних і контрольних функцій з боку органів виконавчої влади.

Комплексний розвиток сільських територій охоплює створення та забезпечення надійного функціонування соціальної інфраструк­тури села. До першочергових завдань входить посилення ефектив­ності державного регулювання демографічних процесів, сприяння збільшенню зайнятості сільського населення в результаті розвитку підприємництва, створення умов для збереження та розвитку малих, віддалених і таких, що занепадають, сільських поселень. Важливого значення набуває стимулювання закріплення на селі спеціалістів сіль­ського господарства, освіти, культури, охорони здоров'я та побутово­го обслуговування.

221

4.8. Стан та розвиток транспорту та зв'язку

Загальна характеристика та регіональні особливості розвит­ку транспорту

Для економічного розвитку регіону важливе значення має транс­портний зв'язок. Транспорт використовується для перевезень пасажи­рів і вантажів, для економічних зв'язків між окремими містами і тери­торіями. На транспорті не створюється нова продукція, а здійснюється переміщення продукції або сировини в просторі та часі. Від ефектив­ності роботи транспорту залежать результати перевезень, що безпосе­редньо впливає на діяльність підприємств та життя людей.

Транспорт України є однією з найважливіших галузей суспіль­ного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях, дозволяє розширити масш­таби виробництва, зв'язати виробництво із споживачами і. таким чи­ном, стимулює підвищення рівня активності економіки. Роль і місце транспорту у суспільному виробництві визначають необхідність його пріоритетного розвитку, формування державної політики, спрямованої на забезпечення транспорту підготовленими фахівцями, транспорт­ними засобами, паливно-енергетичними та матеріально-технічними ресурсами.

Географічне розташування території України дає змогу на відміну від багатьох країн Європи розвивати транспортні зв'язки в усіх напря­мах, використовуючи практично всі види транспорту. Транспортні сис­теми з використанням залізничного, автомобільного, водного, авіацій­ного транспорту мають розвинуту мережу магістральних сполучень, здатні забезпечити внутрішні та транзитні перевезення вантажів та пасажирів у внутрішньо регіональних та міжрегіональних напрямах, зовнішньоекономічні транспортні зв'язки України з іншими держава­ми. Вихід до Чорного та Азовського морів, судноплавність Дніпра та Дунаю відкривають можливості для комплексного використання різ­них видів транспорту, створюючи таким чином транспортні системи для прискореного та ефективного забезпечення потреб країни в пере­везеннях. В умовах нових економічних відносин визначаються сфери

222

раціонального використання кожного виду транспорту, формуються транспортні пріоритети.

Умови перевезень, порядок використання транспортних засобів та шляхів сполучення, організація безпечного руху, вимоги до дотри­мання санітарних та екологічних правил та інші умови формуються органами державного управління. Державне управління діяльністю транспорту також здійснюється шляхом проведення та реалізації еко­номічної (податкової, фінансово-кредитної, тарифної, інвестиційної) та соціальної політики. Національна програма розвитку та вдосконалення транспорту визначає його пріоритети в національній економіці, шляхи впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Відповідно до Закону України «Про транспорт» (1994 р.) єдину транспортну систему України становлять:

• транспорт загального користування (залізничний, автомобільний, морський, річковий, авіаційний, а також міський електротранс­порт, у тому числі метрополітен);
  

• промисловий залізничний транспорт;
  
• відомчий транспорт;
  
• трубопровідний транспорт;
  
• шляхи сполучення загального користування.
  

Єдина транспортна система відповідає вимогам суспільного ви­робництва та національної безпеки, має розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, забезпечувати зов­нішньоекономічні зв'язки України.

До складу залізничного транспорту входять підприємства заліз­ничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучен­ня, а також промислові, будівельні, торговельні й постачальницькі під­приємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я та культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, незалеж­но від форм власності, що забезпечують його діяльність.

До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів

223

і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, автомобільні шляхи сполучення, транс­портно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побу­тові заклади, інші підприємства, незалежно від форм власності, що за­безпечують роботу автомобільного транспорту.

До складу морського транспорту входять підприємства морсько­го транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, пор­ти, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачаль­ницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фі­зичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організа­ції та інші підприємства, незалежно від форм власності, що забезпечу­ють роботу морського транспорту.

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатацій­ні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні й постачальницькі підпри­ємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, культури, проек­тно-конструкторські організації та інші підприємства, незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітря­ного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, виконання послуг при здійсненні сільськогоспо­дарських робіт, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспор­тні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади та інші підприємства, незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

До складу міського електротранспорту входять підприємства міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів, рухомий склад, трамвайні і тролейбусні лінії, ремонт­но-експлуатаційні депо, службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи по ремонту рухомого складу і виготовлен-

224

ню запасних частин, споруди енергетичного господарства та зв'язку, промислові, ремонтно-будівельні, торговельні та постачальницькі організації, навчальні заклади, науково-дослідні та проектно-конс­трукторські установи, заклади охорони здоров'я та культури та інші підприємства незалежно від форм власності, що забезпечують роботу міського електротранспорту.

Промисловий залізничний транспорт являє собою транспор­тно-технологічний комплекс, який забезпечує системне переміщення вантажів в процесі виробництва між виробництвами в межах одного підприємства, виробничими циклами, окремими операціями або під­приємствами в цілому. Промисловий залізничний транспорт не нале­жить до складу залізничного транспорту загального користування, але взаємодіє з ним.

До складу відомчого транспорту належать транспортні засоби підприємств, установ та організацій. Підприємства, які мають відомчий транспорт, повинні забезпечувати його розвиток і утримання на рівні, що відповідає вимогам безпеки при наданні транспортних послуг.

До складу транспортної системи регіону входять: транспортні засоби, шляхи і споруди галузевих видів транспорту, засоби забезпе­чення технічної та експлуатаційної готовності транспортної техніки, засоби забезпечення експлуатаційної готовності транспортних шляхів і споруд, система управління транспортним процесом.

Підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати:

• потреби громадян, підприємств і організацій у перевезеннях;
  
• обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень доб­роякісною питною водою, харчуванням тощо;
  
• якісне і своєчасне перевезення пасажирів та вантажів;
  
• виконання державних завдань (контрактів) щодо забезпечення потреб оборони і безпеки України;
  

безпеку перевезень, запобігання аваріям і нещасним випадкам;

• безпечні умови перевезень;
  
• охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту;
  
• права на пільги громадян щодо користування транспортом.
  

225

Для вивчення загального стану транспортної системи регіону та результатів роботи окремих видів транспорту залучають відповідні показники техніко-економічного змісту. Основними показниками ро­боти транспортної системи є обсяг перевезень пасажирів і вантажів; пасажирооборот і вантажооборот. Крім того, використовують показ­ники, що відображають наявність, склад та стан експлуатації транс­портних засобів, результати транспортно-експедиційної та економічної діяльності.

Результати діяльності транспортної системи країни відобража­ють зміни в економіці, оскільки здійснює безпосереднє обслугову­вання підприємств усіх галузей та населення, відповідно до потреб забезпечує перевезення пасажирів та вантажів. Місце окремих видів транспорту в умовах трансформації економічних відносин в державі в забезпеченні перевезень пасажирів характеризується даними, наве­деними в табл. 4.14, в забезпеченні перевезень вантажів — даними табл. 4.15.

Таблиця 4.14


Перевезення пасажирів за видами транспорту

227

Протягом тривалого часу практично стабільними залишаються обсяги транспортування трубопровідним транспортом вантажів (220-300 млн. т) та обсяги вантажообороту (200-208 млрд. т.-км).

Коротко зупинимося на характеристиках роботи окремих видів транспорту.

Залізничний транспорт загального користування являє собою виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств, призна­чений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення України в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях. Транспортні послуги надаються усім споживачам без обмежень за оз­наками форми власності та видів діяльності.

Залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей еко­номіки, забезпечує внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки, потреби населення у перевезеннях. Залізничним транспортом загального користування здійснюються магістральні перевезення між країнами, регіонами держави, підприємствами; забезпечуються тран­зитні перевезення через територію України. Для нього характерні вели­ка дальність і висока швидкість перевезень. Виступає як надійний пар­тнер, задовольняє потреби відправників вантажів, сприяє зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву, забезпечує високу ефективність перевезень.

Діяльність працівників залізничного транспорту безпосередньо позитивно виливає на розвиток економіки країни в цілому та окремих регіонів, на задоволення соціальних потреб. Перевезення вантажів для задоволення попиту на внутрішні транспортні послуги забезпечу­ються за доступними тарифами, не завжди рентабельні, але соціально важливі перевезення, що сприяє створенню нових робочих місць.

Управління діяльністю на залізничному транспорті України здій­снюється центральним органом виконавчої влади (Міністерством транспорту та зв'язку України). Територіальне управління діяльніс­тю здійснюється територіально-галузевими об'єднаннями — залізни­цями. Залізниця є основною організаційною ланкою на залізничному транспорті, до її складу входять транспортні підприємства, установи та організації. При централізованому управлінні здійснює перевезення

228

пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі. На території України діють шість залізниць: Донецька, Львівська. Одеська, Придніпровська, Південна, Південно-Західна.

Аналіз тенденцій у зміні обсягів перевезень та транспортної роботи, виконаної протягом останнього періоду, свідчить про наявність негатив­них процесів на залізничному транспорті. Обсяг перевезень пасажирів та пасажирооборот зменшилися на 32% (табл. 4.14), обсяг перевезень вантажів та вантажооборот зменшилися в два рази (табл. 4.15). Однією із основних проблем, яка стримує забезпечення зростаючого за обсяга­ми та якістю попиту на транспорті послуги, є старіння основних фондів, невідповідність їх технічного рівня перспективним вимогам. Ступінь зносу тепловозів, електровозів, дизель-поїздів, вагонів складає 80-90%. Припинилось практично оновлення рухомого складу транспорту.

Повільно оновлюється рухомий склад залізничного транспорту незважаючи на те, що значна частина вагонного парку зношена, пот­ребує заміни. Забезпеченість електровозами, електропоїздами, дизель-поїздами складає біля 50% потреби.

Відсутні пасажирські вагони міжнародного сполучення, які від­повідали б європейським стандартам за санітарними вимогами, рівню комфортності. Недостатня кількість вантажних вагонів, цистерн, тяго­вого рухомого складу. В складному стані знаходиться колійне госпо­дарство галузі, із-за чого впроваджуються обмеження швидкості поїз­дів до 60-40 км/год. Відстає від європейських стандартів рівень тех­нологічного та інформаційного забезпечення діяльності залізничного транспорту.

В складних економічних умовах впроваджуються заходи по пок­ращенню організації пасажирських перевезень. Реалізується програма розвитку швидкісного руху пасажирських поїздів, вводяться в експлу­атацію сучасні залізничні вокзали, відновлені залізничні колії, вико­ристовуються вітчизняні пасажирські вагони, відновлений престиж працівника-транспортника. Впроваджено перевезення пасажирів швидкісними поїздами на ділянці Київ-Харків-Київ. На трасі відрес-тавровано 60 вокзалів, 190 пунктів зупинки, реконструйована верхня будова дороги, виконані інші роботи.

229

Заплановано ввести швидкісний рух пасажирських поїздів з Киє­ва до Дніпропетровська, Одеси, Львова, Сімферополя, Москви.

Позитивні результати очікуються від реалізації проектів співробіт­ництва залізничників України та Росії. Визначена стратегія розвитку транспортних комплексів, приділена увага розвиткові міжнародних транспортних коридорів, що проходять територією України та Росії.

На транспорті впроваджено реформування існуючої системи уп­равління транспортом, впроваджена ефективна і гнучка система управ­ління, яка охопила стрімку модернізацію, впровадження економічних методів стимулювання роботи працівників, економічні методи госпо­дарювання. Програмами розвитку залізничного транспорту, передба­чено створення сучасної телекомунікаційної мережі та впровадження новітніх технологій, реформування системи управління галуззю тощо.

Для забезпечення виробничого процесу крупні підприємства ма­ють власний (відомчий) залізничний транспорт.

Промисловий залізничний транспорт входить до єдиної транс­портної системи України, забезпечує виконання початково-кінцевих операцій з вагонами загального користування на залізничних станціях, що примикають до магістральних шляхів, переміщення вагонів, переве­зення вантажів усередині підприємства у процесі виробництва, зокрема й у власному рухомому складі. Працівники промислового залізничного транспорту здійснюють обслуговування клієнтури, організовують ван­тажно-розвантажувальні операції з вагонами загального користування тощо. Для виконання визначених завдань підприємства мають локомо­тиви, вагони, залізничні колії, обладнання для забезпечення електрон­ної централізації управління. Два металургійні комбінати в Маріуполі, наприклад, мають у своєму підпорядкуванні біля 200 локомотивів, 300 вагонів різного типу і призначення, велику кількість машин і механізмів. Такою приблизно матеріально-технічною базою володіє ВАТ «Криворізь­кий гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь», що має у складі Ново-Криворізький ГЗК, коксохімічний завод, інші виробництва.

Транспортними засобами промислового залізничного транс­порту щорічно виконуються значні за обсягом перевезення ванта­жів, безпосередньо обслуговується виробництво, забезпечуються всі

230

початково-завершальні операції в транспортному процесі. Характер­ними ознаками таких перевезень — короткі відстані транспортування вантажів, невисокі показники швидкості.

Накопичені недоліки та труднощі в роботі промислового залізнич­ного транспорту пов'язані із відсутністю в ринкових умовах державно­го впливу на його стан, координацію його роботи. На часі впроваджен­ня тісної взаємодії транспорту загального користування з промисловим залізничним транспортом на законодавчому, загально організаційному, тарифному рівнях, у визначенні технічної політики, вдосконаленні системи управління.

Автомобільний транспорт. Особливе місце серед різних видів транспорту займає автомобільний, що забезпечує задоволення потреб населення та підприємств у перевезеннях пасажирів та вантажів авто­мобільними транспортними засобами. Автомобільний транспорт більш мобільний по своїй природі і менш залежить від зовнішніх факторів.

Розвиток ринкових відносин в Україні привів до негативних на­слідків в роботі автомобільного транспорту, до руйнування галузевої структури управління. Обсяг перевезень пасажирів та пасажирообо-рот протягом останнього періоду зменшився в два рази (табл. 4.14), обсяг перевезень вантажів зменшилася в 4,8 рази, вантажооборот — в 2,8 рази (табл. 4.15).

Підприємства й організації транспорту залишилися один на один з ринкової стихією. У процесі приватизації і демонополізації транс­портного виробництва утворилася велика кількість приватних перевіз­ників і малих автотранспортних підприємств, які очолили не завжди кваліфіковано підготовлені для цих цілей керівники.

Значно скоротилася чисельність вантажних автомобілів і авто­бусів, що обумовлено акціонуванням автопідприємств, виходом їх із підпорядкування державному органу управління транспортом. Важливим питанням стала необхідність збереження парку автобусів, забезпечення їх оновлення з врахуванням вимог до безпеки руху. Ав­тобуси, особливо великої місткості, що експлуатують у містах, мають незадовільний технічний стан, непридатні для подальшої експлуатації, потребують терміновою заміни. Крім того, існуючий рухомий склад

231

автомобільного транспорту потребує значних витрат при використанні його на перевезеннях пасажирів і вантажів, що визначає високу собі­вартість перевезень та їх збитковість. Експлуатація застарілого рухо­мого складу також не відповідає вимогам збереження навколишнього природного середовища. Замість системи галузевого управління авто­мобільним транспортом, що існувала, не була своєчасно створена екві­валентна система державного управління і регулювання транспортною діяльністю, адаптована до умов ринкового господарювання. В резуль­таті зменшились обсяги перевезень пасажирів і вантажів, ефективність їх перевезень на території усіх регіонів.

Обсяг перевезень вантажів на території окремих регіонів змен­шився в 4-9 разів, обсяг вантажооборогу — в 2,3-4,8 рази (табл. 4.16)

Таблиця 4.16

Перевезення вантажів автомобільним транспортом за регіонами

Регіони	Обсяг перевезень вантажів			Вантажооборот, млрд. т.-км
	1990 р.	2004 р.	2004р.у% до 1990 р.	1990 р.	2004 p.	2004р.з% до 1990 p.
Поліський	696	136	19,5	14000	5200	37,1
Подільський	832	190	22,8	14000	4800	34,3
Степовий	1590	390	24,5	22300	6300	28,3
Карпатський	450	50	11,1	8200	3600	43,9
Донбаський	1020	215	21,0	14600	4900	33,6
Крим	210	32	15,2	4300	900	20,9
м. Київ	100	17	17,0	2300	3100	135,0
Усього по Україні	4900	1030	21,0	79700	28800	36,1